Міжнародна міграція робочої сили

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

Вступ

1. Теоретико-методологічні аспекти міжнародної трудової міграції

1.1 Теоретична суть та передумови виникнення міжнародної трудової міграції

1.2 Роль міжнародної трудової міграції в розвитку вітчизняної економіки

2. Аналіз сучасних міграційних процесів

2.1 Характеристика основних потоків міжнародної трудової міграції

2.2 Участь України в міжнародній трудовій міграції

2.3 Вплив міжнародної трудової міграції на розвиток АПК України

3. Стратегічні засади розвитку міжнародної трудової міграції

3.1 Перспективи розвитку світових міграційних процесів

Висновки

ВСТУП

Розвиток світового господарства завжди супроводжувався переміщенням населення як між континентами, так і всередині їх. Вільні та примусові міграції були пов'язані з освоєнням Америки, Австралії, Нової Зеландії. Міжнародні міграції відбувалися у зв'язку з війнами, природними катаклізмами, розбіжностями у світовій економічній кон'юнктурі або ж просто у зв'язку з пошуками кращого життя.

Міжнародна трудова міграція виступає важливою складовою міжнародних економічних відносин. Не тільки продукти праці (товари і послуги) характеризуються високим рівнем міжнародної мобільності, фактори виробництва (праця і капітал) також переміщуються з країни в країну. Згідно з законом Б. Оліна міжнародний рух товарів і факторів виробництва можуть заміщати один одного. Країна, яка в надлишку забезпечена працею, може або експортувати працеємні товари, або її громадяни можуть самі виїжджати за кордон і там працювати. Міжнародний рух факторів виробництва підпорядковується тим же законам, що і міжнародна торгівля товарами: фактори виробництва переміщуються до тих країн, де за них більше платять.

В міру розвитку глобалізації міжнародної економіки в світовому господарстві постійно зростають масштаби міграції робочої сили. Водночас зростають і доходи та трансферти грошових переказів тих, хто працює за межами батьківщини. Причому обсяги і розміри грошових переказів зростають швидшими темпами, ніж кількість самих міжнародних мігрантів, і не тільки починають відігравати важливу роль для родин, які залишилися вдома, а й стають справжнім генератором розвитку економік країн-реципієнтів грошових трансфертів мігрантів.

Трансферти грошових переказів по суті формують окрему складову міжнародного ринку капіталу -- міграційний капітал. Його обсяги можна характеризувати як доходи мігрантів, які, за мінусом витрат на їхнє перебування в країні працевлаштування, направляються на батьківщину і використовуються для підвищення економічного та соціального рівня життя рідних і близьких, розвитку місцевих територій та країн загалом.

Оскільки обсяги цього міграційного капіталу є досить великі, то актуальність теми даної роботи полягає в тому, щоб дослідити таке явище як міжнародна міграція робочої сили, знайти чинники які стимулюють цей процес, а головне - наслідки таких відносин і використати їх якомога найкраще для вітчизняної економіки, знайти шляхи нейтралізації дії цих негативних наслідків і стимулювання позитивних, якщо такі мають місце.

1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ МІЖНАРОДНОЇ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ

1.1 Теоретична суть та передумови виникнення міжнародної трудової міграції

Як форма міжнародних економічних відносин міжнародна трудова міграція виникає і розвивається водночас зі становленням і еволюцією міжнародної міграції капіталу, міжнародної торгівлі. Інтенсивно цей процес відбувався наприкінці XVIII -- на початку XIX ст. із здійсненням промислової революції та формуванням технологічного способу виробництва, заснованого на машинній праці.

Міжнародна трудова міграція спричинена насамперед економічними факторами:

по-перше, дією законів капіталістичного нагромадження, народонаселення, нерівномірності економічного розвитку тощо, які зумовлюють відносне перенаселення в одних країнах та нестачу робочої сили в інших;

по-друге, істотною різницею в умовах праці, рівні заробітної плати, рівні життя, умовах підприємницької діяльності тощо;

по-третє, циклічним характером економічного розвитку, зокрема асинхронністю економічного циклу в різних країнах;

по-четверте, нерівномірним розгортанням НТР, структурних криз і структурних реформ;

по-п'яте, демографічними факторами, різницею у природному прирості населення. Так, якщо у XX ст. темпи щорічного приросту населення у слаборозвинутих країнах становили приблизно 2,5%, то в розвинутих вони не перевищували 1%;

по-шосте, політичними, військовими, національно-етнічними та іншими неекономічними чинниками.

Міжнародна трудова міграція -- форма міграції населення, яка полягає в переміщенні працездатного населення певної країни у межах світового господарства в пошуках роботи, кращих умов життя відповідно до економічних та неекономічних законів.

Певною мірою таке переміщення зумовлене неекономічними факторами. З погляду речового змісту міграція малокваліфікованої та некваліфікованої, недостатньо освіченої робочої сили відбувається, по-перше, з азіатських та африканських країн у розвинуті країни західної Європи, з латиноамериканських країн -- до США та ін. Цей вид міграції наймасовіший. По-друге, має місце міграція висококваліфікованої та освіченої робочої сили із західноєвропейських країн до США, частково із слаборозвинутих країн, країн колишнього СРСР (зокрема з України до США та країн Західної Європи і деяких країн Східної Європи).

З погляду соціально-економічної форми міжнародна трудова міграція означає процес формування інтернаціональної вартості робочої сили, а також певну сукупність відносин економічної власності між різними суб'єктами з приводу привласнення створеного нею необхідного і додаткового продукту.

Процес формування інтернаціональної вартості робочої сили складається з трьох основних елементів:

1) формування нових витрат, пов'язаних з утриманням самого працівника і членів його сім'ї. Такі витрати - це зрослі фізичні, нервові, психічні, розумові витрати, зумовлені підвищенням інтенсивності та продуктивності праці; споживання певної кількості матеріальних і духовних благ за іншими цінами, оплата житла тощо, зміни в утриманні членів сім'ї пов'язані з грошовими переказами на утримання сім'ї, а в разі міграції найманого працівника з сім'єю -- зі споживанням інших благ та новими цінами на них;

2) поява нових витрат, зумовлених необхідністю перекваліфікації, отримання нової професії, вивчення мови тощо;

3) розвиток нових потреб найманого працівника в якісно новому середовищі. Йдеться про модифікацію соціально-історичного елемента вартості робочої сили, в якому відображається розвиток матеріальних, соціальних і духовних потреб.

Як засвідчив чималий досвід формування інтернаціональної вартості робочої сили в країнах Європейського Союзу, така вартість утворюється на основі середніх для певного регіону рівнів освіти та кваліфікації працівників, середньої складності праці, середніх умов відтворення робочої сили нормальної якості. Виявом цього процесу є вирівнювання заробітної плати на середньому (а не нижчому і не вищому) для ЄС рівні, на яку (зарплату) впливає не лише інтернаціональна вартість товару, а й його ціна. Остання, у свою чергу, може відхилятися вгору й донизу від вартості залежно від попиту та пропозиції на товар, економічної кон'юнктури загалом та інших чинників.

В інших країнах та регіонах інтернаціональна вартість може формуватися на нижчому від середнього рівні. Це зумовлено тим, що імпортована робоча сила переважно використовується на непрестижних, нижчеоплачуваних роботах, має місце дискримінація в її використанні (а отже, й в умовах праці та її оплати), в обмеженні економічних, соціальних, політичних та громадських прав. Така ж ситуація складається в межах ЄС і у випадку міграції малокваліфікованої робочої сили з асоційованих країн, держав колишнього СРСР.

Щорічно в пошуках роботи, кращих умов життя в 90-х роках емігрувало до 25 млн. осіб (на початку 80-х років -- приблизно 20 млн. осіб). Кількість іноземних працівників у США в середині 90-х років становила 7--8 млн. осіб, в країнах Західної Європи -- понад 10 млн. осіб, у нафтодобувних країнах Близького Сходу -- до 4 млн. осіб. Це свідчить про переміщення центру міграції робочої сили зі США до Західної Європи.

Створюючи кращі умови праці, встановлюючи вищу заробітну плату, США проводять активну політику переміщення кадрів вищої та найвищої кваліфікації, особливо молодих. Тому не дивно, що майже третина всіх лауреатів Нобелівської премії в цій країні -- емігранти.

Найбільшого динамізму й завершеності набула міжнародна міграція робочої сили в країнах Європейського Союзу, про що буде сказано далі.

Важливою її особливістю в 90-ті роки стала масова міграція працездатного населення як всередині СНД, так і в інші розвинуті країни. Наприклад, у Росії в середині 90-х років налічувалося до 3 млн. мігрантів, зокрема й з України.

Якісно новою формою міграції робочої сили в епоху НТР є масові переміщення науково-технічних кадрів із Західної Європи та країн СНД (насамперед з Росії та України) до США.

Ще однією рисою міжнародного руху трудових мігрантів в сучасних умовах є послаблення стихійності та посилення регульованості цього процесу як з боку окремих національних країн, так і міжнародних організацій. Крім того, постійно зростають масштаби нелегальної еміграції. Так, щорічний потік нелегальних емігрантів до США перевищує 1 мли. осіб. Розвинуті країни світу намагаються проводити імміграційну політику з метою припливу й використання найбільш працездатної, мобільної, в розквіті фізичних та розумових здібностей робочої сили.

1.2 Роль міжнародної трудової міграції в розвитку вітчизняної економіки

Залучення міжнародного міграційного капіталу та пов'язані з ним проблеми привертають дедалі більше уваги міжнародних організацій, органів державної влади та регуляторів фінансових ринків. По суті, йдеться про масштабну економічну діяльність, що здійснює вплив на загальну соціально-економічну ситуацію багатьох регіонів світу. Для України ці питання мають особливе значення, адже кількість людей, що працюють за кордоном, обраховується мільйонами чоловік.

Значні кошти, які надходять від заробітчан, підвищують платоспроможний попит і таким чином стимулюють виробництво. Вони сприяють розвиткові малого бізнесу, прискоренню формування середнього класу. Завдяки привезеним товарам насичується внутрішній споживчий ринок. Зовнішня трудова міграція є також джерелом досвіду, знань, міжособистісних контактів, школою бізнесу та ринкової поведінки.

Разом з тим, наслідки трудової міграції далеко не однозначні. Збільшення грошової маси призводить до зростання цін, дешеві імпортні товари, створюють конкуренцію товарам вітчизняного виробництва. Орієнтовані на споживання гроші мігрантів лише незначною мірою мають інвестиційне чи кредитне використання. Вплив заробітків за кордоном на розвиток дрібного бізнесу є вкрай скромним внаслідок податкового тиску, відсутності дешевих кредитів, труднощів з реєстрацією підприємства, зневіри громадян у перспективи малого бізнесу. Зовнішня трудова міграція руйнує трудові колективи, здатна спричинити дефіцит робочої сили у певних галузях та регіонах. Вона призводить до втрати кваліфікації, оскільки особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за кордоном малокваліфіковану роботу.

Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають для України, як позитивні, так і негативні сторони.

Позитивні наслідки:

- валютні перекази мігрантів своїм сім`ям (осідає в банках валюта);

- експортом трудових ресурсів ослаблюється проблема безробіття;

- підвищується кваліфікація мігрантів, які повернулись назад;

- підвищується платоспроможний попит;

- впровадження нових технологій.

Негативні наслідки :

- втрата висококваліфікованих підготовлених спеціалістів, так званий “відтік розумів”;

- додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів;

- виникнення тенденції до спаду темпів економічного зростання;

- грошові перекази від емігрантів стимулюють інфляцію, оскільки

вони ідуть в більшості на споживання;

- руйнуються трудові колективи та сім'ї;

- необхідність регулювання державою міжнародної міграції робочої сили.

В сучасних умовах для України еміграція робочої сили має більше позитивних наслідків ніж негативних, оскільки вирішується негайна проблема у працевлаштуванні, збільшується платоспроможний попит, а заробітчани в основному орієнтовані на тимчасову міграцію. Але, в недалекому майбутньому під впливом глобалізації України така інтенсивна еміграція зможе призвести до непоправимих наслідків, так званого „відтоку розумів”. Вже на даний час Президент України ,Кабінет Міністрів та НАН України приймають невідкладні заходи щодо поліпшення умов праці та заробітної плати науково-технічного потенціалу нації, створення нових робочих місць.

Опинившись за кордоном, українці стають національною меншиною, і перед ними виникає дилема: переходити на становище емігрантів та інтегруватися в суспільства країн перебування, чи чекати можливості повернутися на батьківщину, коли цьому сприятиме соціально-економічна ситуація в Україні.

Оскільки для України, з огляду на соціально-економічне становище, трудова міграція за кордон лишатиметься одним із визначальних чинників упродовж тривалого часу, нам необхідно прийняти концепцію національної міграційної політики -- розробити відповідну національну стратегію для регулювання процесів трудової міграції, це виступає ще одним із важливих аспектів, які створює міжнародна трудова міграція для нашої економіки.

Міграційна політика України повинна убезпечити державу від потоків нелегальної міграції з третіх країн, забезпечити захист прав українських громадян за кордоном, тобто гарантувати своїм мігрантам легалізацію й інтеграцію в цивілізовані суспільства на правовій основі, а також створити умови для їхнього повернення додому.

Для України, транзитної держави й водночас постачальниці власних нелегальних мігрантів, нагальним є питання про термінове укладення з країнами перебування українських громадян двосторонніх угод про їхнє тимчасове працевлаштування.

Але головне завдання Української держави -- створити необхідні для людей соціально-економічні умови й забезпечити повернення трудових мігрантів на батьківщину, де так потрібні, надто нині, соціально активні громадяни й висококваліфіковані працівники.

міжнародна трудова міграція працездатний

2. АНАЛІЗ СУЧАСНИХ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

2.1 Характеристика основних потоків міжнародної трудової міграції

Міграційні потоки розвиваються хвилеподібно. Спочатку в новій країні закріплюються емігранти-піонери. Потім до них приїжджають їхні родичі і друзі. Хвиля еміграції набирає силу, але через якійсь період часу спадає. Після певного періоду процес повторюється - за першою хвилею емігрантів випливає друга і т.д. При цьому існує залежність між міграційними хвилями і коливаннями ділової активності. Під час кризи, як правило, збільшується потік емігрантів, а в період бума при інших рівних обставинах відбувається активна імміграція.

Такі міграційні хвилі добре вивчені, хоча мотиви переміщення людей далеко не завжди ясні. Рахується, що міграція, що мала місце в минулому сторіччі і початку теперішнього, спричинялася головним чином прагненням людей уникнути політичних, релігійних і інших репресій на батьківщині. Проте великій частині міжнародної міграції робочої сили в останні десятиліття, особливо в період після другої світової війни, мотивується бажання одержати більшу оплату за свою працю за рубежем.

Життя показує, що напрямки міжнародних міграційних потоків змінювалися і продовжують змінюватися. У першій третині XX сторіччя більш половини всіх емігрантів прямували в США. Частина мігрантів, що залишилася, приблизно порівну ділилася між британськими домініонами (Канада, Австралія. Нова Зеландія, Південно-Африканська Республіка) і країнами Латинської Америки (Аргентина, Бразилія й ін.).

Після другої світової війни збільшення масштабів міграції супроводжувалося істотною зміною її пріоритетних напрямків. Поряд із США і Канадою міграційні потоки стали направлятися в Західну Європу, особливо в країни ЄЕС.

До 2000 в світі склалося декілька центрів, що найбільшою мірою притягають мігрантів:

1) з країн, що розвиваються в промислово розвинуті країни;

2) у рамках промислово розвинутих країн (в основному з неекономічних причин, також спостерігається відплив умів з Європи в США);

3) між країнами, що розвиваються; (в основному між НІК і країнами арабських еміратів; між країнами-членами ОПЕК та іншими країнами, що розвиваються. Наприклад, у Кувейті і Саудівській Аравії було в 60 - 80 роках зайнято до 1 млн. робітників з Ємену, у Гонконгу - в основному з Китаю і В'єтнаму. Економічні причини: більш високий рівень життя та зарплати і недостача некваліфікованої робочої сили в НІК);

4) з колишніх соціалістичних країн у промислово розвинуті;

5) міграція науковців, кваліфікованих фахівців із промислово розвинутих у країни, що розвиваються.

Ці країни приймають переважно кваліфікованих фахівців. Достатньо сказати, що біля половини американських математиків - вихідці з колишнього СРСР, а третина лауреатів Нобелівської премії, як вже було сказано - іммігранти.

Характеристика обсягів мігрантів у деяких центрах її тяжіння:

? Західна Європа (особливо Німеччина, Франція (з Північної Африки), Англія, Бельгія (з Іспанії й Італії), Нідерланди, Швеція (з Фінляндії) і Швейцарія). У середині 90-х років приплив іммігрантів оцінювався в 180 тис. чол. на рік. Тільки в країнах ЄС нараховується 13 млн. іммігрантів. На даний час тут розвивається загальний ринок робочої сили, що припускає вільне переміщення працівників між країнами ЄС і уніфікацію трудового законодавства. 9 грудня 1989 р. прийнята «Хартія основних соціальних прав робітників ЄЕС». Найбільш розвинуті країни Західної Європи принаджують робочу силу з менш розвинутих західноєвропейських країн, арабських країн Північної Африки і Близького Сходу, країн Африки до півдня від Сахари, країн Східної Європи і СНД.

? Близький Схід. Цей центр сформувався в 70-ті роки. Нафтовидобувні країни залучають на важку низькооплачувану роботу дешеву робочу силу з Індії, Бангладешу, Пакистану, Йорданії, Ємену, а також із Греції, Туреччини, Італії, Кореї, Філіппін. До початку 90-х рр. тут працювало більш 4,5 млн. іноземців, а місцевих робітників - 2 млн. В ОАЕ частка іммігрантів у загальній чисельності робітників - 97%, у Кувейті - 86,5%, Саудівській Аравії - 40%.

? США і Канада. Трудові ресурси цих країн історично склалися значною мірою за рахунок іммігрантів. Щороку в США приїжджає іммігрантів більше, ніж в усі інші країни разом. Іноземці складають близько 5% робочої сили країни. Низькокваліфікована робоча сила - із прилеглих латиноамериканських країн (особливо Мексики), країн Карибського басейну. Висококваліфіковані працівники - практично з усіх країн. Іммігранти - 740 тис. чол. у рік, емігранти - 160 тис. чол. Приплив іммігрантів у США і Канаду до середини 90-х років оцінювався в 900 тис. чол. на рік.

? Австралія. 200 тис. іноземних робітників. З 1982 р. Австралія стала проводити міграційну політику, що стимулює розвиток бізнесу в країні. У країну стали в першу чергу прийматися іммігранти, що роблять інвестиції в її економіку.

? Країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Це, насамперед, азіатські НІК - Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, а також Японія, Малайзія, Пакистан і Бруней. Найбільший експортер робочої сили - Китай, крім того - В'єтнам, Лаос, Камбоджа, Бірма, Філіппіни, Індонезія, Бангладеш, Шрі-Ланка та ін. Загальне число іноземних робітників - 2,5 - 4 млн. чол. У Японії працюють в основному корейці, останнім часом з'явилися іранці.

? Латинська Америка. В основному, Аргентина і Венесуела, крім того Мексика, Бразилія, Чилі, Парагвай, Болівія. Загальне число іммігрантів - від 3 до 10 млн. чол., в основному латиноамериканці, але цими країнами субсидуються програми по залученню східноєвропейців, у тому числі із країн СНД (нафтовиків, інженерів-хіміків, фермерів). Міграція відрізняється сезонністю і великим відсотком нелегальної міграції, яка ніяк не реєструється.

? Африка. У Північній Африці - нафтовидобувна Лівія, на півдні - ПАР. Використовують іммігрантів з інших африканських країн, але зацікавлені у фахівцях із СНД (на постійне місце проживання). Міжкраїнна міграція - 2 млн. чол. У ПАР загальна кількість іноземної робочої сили складає 1 млн. чол.

Міграційні процеси останніх років характеризуються не тільки ростом масштабів, але і формуванням нових явищ, що не було в недавньому минулому. Останнє, зокрема, виявляється в тому, що досить нещодавно можна було чітко розмежувати приймаючі країни від країн, що поставляють робочу силу. У сучасних умовах усе більша кількість країн утягуються в процес одночасної еміграції й імміграції населення. Це явище особливо актуальне для України.

Далі, нове явище в міжнародній міграції робочої сили - це значні переміщення трудових ресурсів усередині самих країн, що розвиваються. Пресинг із боку некваліфікованої робочої сили, що бажає одержати роботу в розвинутих країнах Північної Америки і Західної Європи, не слабшає, а скоріше посилюється. Проте паралельно з цим процесом збільшуються масштаби переміщення робочої сили між самими країнами, що розвиваються: люди переміщаються в ті країни, що швидше просуваються по шляху реформ.

2.2 Участь України в міжнародній трудовій міграції

Тема міграції носить глобальний характер. Актуальність і навіть унікальність її полягає у тому, що наша країна у контексті міграційних процесів представлена одночасно у трьох параметрах:

- перший: Україна є транзитною державою для мігрантів, які з азійських країн рухаються до Західної Європи.

- другий: Україна є постачальницею мігрантів для Європи і Північної Америки. За різними оцінками, декілька мільйонів працездатних українських громадян перебувають на заробітках в інших країнах.

- третій: поступово Україна стає країною,що приймає мігрантів - як економічних, так і інших категорій.

Цей тривимірний аспект місця України у міграційних процесах свідчить про надзвичайну важливість для нас цієї теми. Причому, у різних площинах - економічній, соціальній, правовій. Зрозуміло, що адекватно реагувати на виклики у цих напрямах неможливо без широкого міжнародного співробітництва. Я би сказав, що на ці проблеми необхідно дивитися через призму тих процесів, які відбуваються у Європі та світі, враховуючи, безумовно, національні інтереси.

В Україні еміграція набула значного поширення. Ще наприкінці 19 століття надлишок робочої сили становив понад 8 млн. осіб, внаслідок чого емігрували до 800 тис. осіб. Протягом 1885-96 з України виїхали за Урал до Сибіру і на Далекий схід понад 200 тис., а за 1896-1906 - на Схід ще 600 тис. осіб. Через аграрне переселення в Галичині у 1890-1913 до США емігрувало до 750 тис. осіб. Загалом протягом 1906-1912 виїхало більше 1 млн. осіб.

Через глибоку економічну кризу в Україні в 90-х роках 20 століття, що супроводжувалася значним зниженням життєвого рівня населення, зростанням армії безробітних, посилилася міграція робочої сили у високорозвинені держави світу. Найбільших збитків економіці України, її майбутньому завдає відплив значної кількості науково-технічних спеціалістів (у середині 90-х щорічно емігрувало до 50 тис. фахівців з дипломами вищої освіти).

У пошуках роботи за 2007 рік з України за даними Всесвітнього форуму емігрувало близько 7 млн. українських громадян, що становить біля 10% всіх трудових мігрантів у світі, і близько 15% українських громадян. Беручи до уваги те, що у деяких країнах частка заробітчан набагато більша( Грузія - 36%, Молдова - 27%), то ця цифра є ще досить скромною. За даними Світового банку, усього в 2007 році емігранти переказали додому 318 мільярдів доларів, можна сказати, що українські емігранти переказали додому біля 31 млрд. доларів США. Зважаючи на те, що українська робоча сила у міжнародній міграції робочої сили все-таки оплачується трохи дешевше за робочу силу інших країн, бо більшість українських мігрантів знаходяться за кордоном нелегально, можна було б сказати, що ця цифра завищена. Але якщо врахувати той факт, що більшість українців виїхали на тимчасові заробітки для нагромадження капіталу на певні споживчі цілі, які вони все-таки задовольнятимуть вдома, а не на постійне проживання за кордон, то дана цифра може бути цілком реальною. І так, для економіки України 31 млрд. доларів не маленька сума, це приблизно 20% ВВП , і вона має значний вплив на економічні процеси, що відбуваються в державі.

Для того, щоб відкинути сумніви щодо такої цифри, можна піти іншим шляхом. За розрахунками Національного Банку України, український громадянин заробляє в середньому біля 800$ на місяць (біля 2 тис. $ у високорозвинених країнах Америки і Східної Європи, і 1тис. $ - у країнах Східної Європи). Враховуючи що більшість робіт наших емігрантів є сезонними ( 9-10 місяців на рік) це щонайменше 7,5 тис. $ на рік. Світова практика показує, що мігранти переказують на батьківщину 50-60 % свого заробітку. Як вже було мною сказано, що українські мігранти більшість свого заробітку переказують додому, то перемноживши дані показники навіть на 50 %, ми ще раз переконуємось, що 31 млрд. $ це цілком ймовірна сума, яка ще може бути і заниженою.

Таким чином, можна бути впевненим щодо того, що вітчизняні працівники не просто є учасниками міжнародної трудової міграції, а відіграють досить важливу роль у світових масштабах міграційних процесів, таким чином характеризуючи неабияку роль України в міжнародній трудовій міграції. І саме тут постає важливою для темою міжнародна трудова міграція, яка неоднозначно впливаючи на вітчизняну економіку, завдає нам збитки та приносить вигоди. Тому нашому уряду потрібно приділити досить уваги цьому явищу, аби сформувати певні прерогативи для наших емігрантів.

2.3 Вплив міжнародної трудової міграції на розвиток АПК України

Важливим чинником, який негативно впливає на економічний розвиток сільськогосподарських підприємств є незадовільна забезпеченість кадрами. Ця проблема набула значного загострення у роки масового виїзду українців на заробітки за кордон. За роки незалежності України, згідно даних Всесвітнього форуму, за кордон емігрувало у пошуках роботи близько 7 млн. вітчизняних громадян, більшість з яких - це кваліфіковані спеціалісти, які були задіяні у аграрному виробництві.

Проведені дослідження свідчать, що причиною таких масштабів міграції є чинники, які носять виключно економічний характер, а саме:

- низький рівень оплати праці у сільському господарстві, що не дає можливості поліпшувати житлові умови, задовольняти поточні життєві потреби, накопичувати кошти для оплати навчання дітей у ВНЗ, а тим більше формувати стартовий капітал для створення власного бізнесу;

- відсутність можливості професійного росту, оскільки, згідно проведеного опитування працівників сільськогосподарських підприємств, а також випускників аграрних навчальних закладів Львівської області, більшість з них вважає, що кар'єрний ріст є важливішим ніж висока заробітна плата.

Варто зазначити, що міграційні процеси, які мають місце в сучасних умовах, як вже говорилося вище, негативно впливають на вітчизняну економіку, і тут сільське господарство не є винятком, і надто відчуває цей вплив як важлива галузь економіки, проте, доцільно відмітити їх вплив на макроекономічний розвиток України є неоднозначним, адже, поряд із недоліками (втрата висококваліфікованих підготовлених спеціалістів, так званий “відтік розумів”, додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів, виникнення тенденції до спаду темпів економічного зростання, руйнування сімей; грошові перекази від емігрантів стимулюють інфляцію, оскільки вони ідуть в більшості на споживання) вони мають і позитивний вплив (валютні перекази мігрантів підвищують рівень життя їх сімей, експорт трудових ресурсів ослаблює проблему безробіття, підвищується кваліфікація мігрантів, які повернулись назад, зростає платоспроможний попит, впроваджуються нові технології, внаслідок досвіду заробітчан).

Таким чином, за сучасних умов міжнародна міграція українців на макрорівні має більше позитивних наслідків, а ніж негативних, але щодо розвитку сільськогосподарського виробництва, то вона призвела до непоправних наслідків. Тому, вже на даний час Президент України, Кабінет Міністрів та НАН України повинні розробити певні заходи, які покращать умови праці на селі і сприятимуть створенню нових робочих місць.

Сільське господарство як гальзь економіки відіграє надзвичайно важливу роль для вітчизняного виробництва, тому воно заслуговує особливої уваги. На сучасному етапі його розвитку українські науковці повинні аналізувати проблеми, які стоять перед нашими чиновниками щодо розвитку вітчизняного агро-виробництва, вияснити причини такого тяжкого його стану, які чинники призвели до цього і яким чином нейтралізувати негативну їхню дію і запобігти цьому в майбутньому.

Важливу роль тут відіграє саме еміграція вітчизняних робітників, основна частина яких є із сільського господарства. Сучасні масштаби наших трудових емігрантів повністю залишили сільське господарство без фахівців та простих робітників, які посідали важливе місце у цій сфері. Таким чином, при аналізі причин занепаду сільськогосподарського виробництва потрібно розробити певні програми щодо легалізації українських емігрантів, стимулювати їх повернення та вкладення коштів у дану сферу.

Аналізуючи вище сказане, можна заявити, що еміграція вітчизняних робітників негативно позначилась вцілому на стані розвитку АПК України, хоча принесла і звичайно позитивні наслідки для нашої економіки.

3. СТРАТЕГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ

3.1 Перспективи розвитку світових міграційних процесів

Міграційна проблема стала одним із головних пріоритетів у міжнародних відносинах, для багатьох країн - і внутрішньої політики. Дедалі актуальнішою ця проблема стає і для України. І в соціально-економічному, і в географічному значенні наша країна увійшла до буферної зони між розвиненими країнами Європи і країнами, що розвиваються. Після завершення нового розширення Європейського Союзу Україна виявляється на його кордонах, і ці кордони закриваються, стають своєрідним санітарним кордоном.

В українському політичному та експертному середовищі активно дискутуються питання, пов'язані з національною міграційною політикою нашої держави, афактично - її відсутністю, оскільки Україна так і не спромоглася виробити належної політики в галузі міграції. Все це обумовлює актуальність вивчення процесу становлення та подальшого розвитку як міжнародної міграції робочої сили, так і державної міграційної політики в сучасній Україні.

Сучасне світове господарство досягло такого етапу розвитку, при якому без інтернаціоналізації, глобалізації та інтеграції національних економік подальший його розвиток просто неможливий. Це зумовлює подальшу комплексну глобалізацію у світовий простір усіх його економічних суб'єктів. В свою чергу безумовним є обмін на міжнародному рівні не лише товарами, послугами, інформацією, технологіями, а й усіма іншими чинниками виробництва, одним із яких безперечно є робоча сила.

Тому, якщо розглядати перспективи розвитку міжнародної трудової міграції, то безперечно можна говорити про те, що такі перспективи є, і навіть більше, - подальший розвиток національних економік і всього світового господарства просто неможливий без існування обміну трудовими ресурсами на міжнародному рівні. Природа розвитку економіки є такою, що вона весь час прагне до вдосконалення виробничих відносин, ресурсів та інших складових виробничого процесу. Якраз важливим аспектом тут виступають трудові ресурси, які у різних країнах є різними, різними не в плані як чинника виробництва, а різними за якісними характеристиками, а саме: віковим і статевим складом, освітою, кваліфікацією, професійними навиками, інтелектом, здатністю до наукової праці та ін.

Міграція цього чинника виробництва дає можливість регулювати потреби у ньому для національних економік, оскільки кожен суб'єкт міжнародної економіки (країна) різниться своїм рівнем розвитку, сферами виробництва, і відповідно потребує різних працівників для свого подальшого функціонування та розвитку. Хоча кожна країна намагається забезпечити себе самостійно у своїх потребах робочої сили, проте інколи це просто неможливо, або дешевше залучити трудових мігрантів, які в свою чергу постійно мають місце, оскільки якою не була б досконалою економіка, вона не спроможна повністю задовольнити внутрішній попит на робочі місця що і суперечить теорії розвитку економіки і навіть не є потрібним, тому що не є рентабельним. Відповідно, міжнародна трудова міграція завжди існуватиме, інше питання на якій основі: законній чи тіньовій. Тому перед країнами не стоїть і не повинна стояти проблема у тому, як зробити, щоб її робітники не виїжджали за кордон і одночасно не впускати на свою територію мігрантів інших держав, а яким чином отримати найкращий ефект від міжнародних мігрантів - ефективно використовувати валютні надходження від своїх емігрантів забезпечуючи інші країни робочою силою, чи використовувати закордонних робітників, чи взагалі поєднувати ці два процеси. Ось такою повинна бути прерогатива урядів країн, тому що перед тим, як стимулювати повернення своїх емігрантів, треба визначитись чи це потрібно економіці взагалі і чи це економічно вигідно.

ВИСНОВКИ

Узагальнюючи результати проведених досліджень і порівнюючи отримані дані з показниками інших країн, можна дійти висновку, що надходження переказів від українських мігрантів в сумі 31 млрд. дол. є досить ймовірними. Відсутність офіційного підтвердження цих даних зумовлена низкою зовнішніх і внутрішніх чинників: високі ціни на послуги з переказу, непродумана державна політика в цій сфері тощо.

У цьому контексті актуальними є висновки та пропозиції з даного матеріалу. Насамперед необхідно налагодити повноцінні статистичні обстеження кількості мігрантів, їх заробітків і переказів в Україну. Доцільно також розробити програму з лібералізації законодавства в сфері надходження грошових переказів, що дасть змогу значно збільшити обсяг надходження міграційного капіталу через фінансово-банківську систему. Адже надходження капіталу в обсягах понад 30 млрд. дол. щороку значно перевищує сумарні надходження в Україну усіх форм іноземних інвестицій

Для фінансово-банківського сектора міграційний капітал може стати додатковим стимулом розвитку його інфраструктури та відкриє можливості розширення сфери послуг, особливу роль він відіграє в період фінансово-економічної кризи. Адже більшість одержувачів переказів живе в сільській місцевості, де доступ до фінансових установ є досить обмеженим.

У світі дедалі більше країн, що розвиваються (і насамперед найменш розвинених), розуміють важливість припливу міграційного капіталу і намагаються направити його на цілі всебічного розвитку, передбачаючи це у загальнодержавних та регіональних програмах і проектах. За зваженого підходу міграційний капітал може стати важливим чинником розвитку і в Україні.

Размещено на Allbest.ru