Сучасні тенденції на глобальному ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тенденції на фінансових ринках і «польський злотий»

фінансовий глобальний ризик криза

Зміни, які відбуваються на фінансових ринках за останнє десятиліття, особливо після фінансової кризи в Південно-Східній Азії у 1997 році, служать підставою для докладного й уважного розгляду. Це викликано як масштабами змін, так і ареалом їх розповсюдження. З одного боку, вони показують, яка валюта й економіка все ще є найважливішими в світі, тобто мається на увазі економіка США, з іншого боку, вони також зачіпають економіку й валюту Китаю, яка прагне ролі однієї з головних резервних валют в майбутній фінансовій структурі світу. На думку польських аналітиків, ці проблеми також важливі тому, що, крім їхньої здатності впливати на «польський злотий», вони також вплинули на Єврозону, яка все ще є основним партнером Польщі з погляду ділових економічних стосунків. Таким чином, спосіб формування обмінних курсів долара США, євро і польського злотого грає вирішальну роль в економічному циклі Польщі.

Відбувається безліч змін. Найочевидніші з них містять майже безперервне знецінення долара США відносно євро й інших міжнародних і частково конвертованих валют, таких, як польський злотий. Не менш специфічним є постійно зростаючий поточний платіжний баланс у торговельному обміні Китаю і США, який також значно збільшує валютні резерви Китаю. Таким чином, можна було б стверджувати, що Китай стає гарантом стабільності 1180, але важко сказати, на який термін. Те, що відбувається починаючи з 90-х років 20-го століття, підтверджує це. Китай на знак солідарності з іншими азіатськими країнами і співпрацюючи з міжнародними організаціями, захищав як долари США, так і вартісне вираження їх власних валют, підтримуючи стабільний курс обміну й набуваючи іноземних кредитів від міжнародних організацій для стабілізації їх національних валют, які працювали тоді для стабілізації всієї валютної системи. Чи може така історія повторитися у майбутньому? Мабуть, ні, тому що Китай що зін буде розділяти частини своїх іноземних резервів, які він тримає в доларах США, на інші валюти. Якщо це насправді станеться, то наслідки такого рішення можуть не тільки змінити фінансову структуру сучасного світу, але й викликати різні коливання на фінансових ринках.

Деякі економісти вважають, що відсутність стабілізації долара США може призвести до появи великомасштабної валютної кризи й коливань на фінансових ринках. Вони наводять приклад, посилаючись на вищезгадану середину 90-х років 20-го століття, коли світ уперше пережив відтік доларів США. Інші не підтримують цю точку зору, стверджуючи, що в сучасному світі не було по-справжньому глибоких валютних криз, оскільки, якщо б вони дійсно вибухнули, втрати могли б бути значно серйознішими й більш руйнівними для величезної кількості фірм.

Згідно з цією доктриною сприйняття сучасних фінансових відносин, безперечним стає твердження, що внаслідок прийняття фінансовими ринками олігополістичної структури, ми повинні прийти до такого консенсусу, коли кожний сприяє загальному збереженню статус-кво, розуміючи, що будь-яке порушення рівноваги може спричинити розпад фінансової міжнародної системи. Звісно, така ситуація не означає, що внаслідок сегментації ринку не можуть виникнути валютні кризи зменшеного масштабу. Навпаки, це говорить про те, що велика валютна криза в глобальному масштабі швидше за все неможлива. У випадку локальних криз країни або організації, які не захищені «протекціоністською парасолькою» великих економічних і валютних груп або країн, та які мають у розпорядженні міжнародну валюту, можуть серйозно постраждати від яких-небудь регіональних валютних криз. Не намагаючись оцінити конкретні рівні ризику появи глобальної або локальної валютної кризи, слід узяти до уваги наступне:

по-перше, в процесі глобалізації й об'єднанні світу ми час під часу стаємо свідками деяких валютних і фінансових коливань;

по-друге, Польща досі не була членом жодного валютного у групування, яке могло б покликати її під свою «протекціоністську парасольку» під час глобальних або регіональних фінансових коливань;

по-третє, поступове зміцнення як самої європейської валюти, так і Європейського економічного валютного союзу (який, імовірно, незабаром повинен стати важливим, якщо не головним, елементом сучасної валютної системи світу).

Валютна криза виникає тоді, коли певні фірми позбавляються активів у певній валюті в широкому масштабі. Головна причина такого явища - втрата довіри до такої валюти, викликана, наприклад, зниженням її купівельної спроможності, тобто її знеціненням і тому зменшенням цінності активів, які представлені такою валютою.

Перш ніж ми дамо відповідь на питання про те, що може бути причиною зниження цінності даної валюти, почнемо з визначення самого поняття валюти. У широкому розумінні, під валютою маються на увазі законні платіжні кошти, які діють на території даної країни. Те, чим є такі кошти і яка їх обмінна вартість відносно інших валют, визначає прийнята система обмінного курсу, а іноді вповноважені особи валютної системи країни (її Центральний банк, Міністр фінансів, Міністр Державного Казначейства). Керівні валютні установи зазвичай ухвалюють такі рішення на підставі оцінювання ними господарської кон'юнктури країни («ізундаментальний аналіз), яка залежить від рівня економічного зростання, рівня зайнятості, рівня заощаджень, рівня інвестицій, стану платіжного балансу, рівня валютних резервів, обмінного курсу валюти та ін. Ці показники, у свою чергу, походять від реальних процесів: продуктивності праці конкурентоспроможності країни, - чинників, які свідчать про значний прогрес у багатьох країнах, зокрема тих, що мають провідні позиції в міжнародному масштабі. Деякі англосакські економісти і фахівці-практики ділового життя, такі, як Алан Грінспан, колишній Голова Федеральної резервної системи, стверджують, що результатом таких позитивних явищ, які відбуваються в матеріальній сфері в 21-му столітті, може стати період дефляції, принаймні в США, і що це, відповідно, може укріпити рівень довіри до американської валюти.

Тому, якщо фундаментальний аналіз країни, валюта якої грає глобальну роль, показує стійкий економічний розвиток, немає причин боятися появи валютної кризи. Проте чи повинно так бути завжди? Досвід інших країн, на жаль, свідчить про інше. Більш того, події на ринку нерухомості в Сполучених Штатах також, здається, не на користь такому твердженню.

Фінансова надліквідність основних діючих суб'єктів глобальних фінансових ринків було основною причиною появи фінансового дисбалансу. Доступні статистичні дані свідчать, що товарообіг на міжнародних фінансових ринках в 30-40 разів вищий за матеріальну сферу. Такий великий обсяг товарообігу на цих ринках був викликаний, між іншим, введенням у 1970-х роках ліквідних обмінних курсів і потім, у 1980-х, скасуванням державного регулювання операцій у фінансових документах та їх деривативів. Насправді це відбулося через прагнення до прибутку, а не через бажання зрівняти статуси валют (до середини сімдесятих років банки не були головними дійовими суб'єктами на валютних ринках), як це було до появи багатьох нових фінансових документів і багатьох нових типів фірм на фінансових ринках, зокрема трастових фондів, страхових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних фондів та ін. Така безліч гравців на ринках, велика кількість типів фінансових активів і, в певному розумінні, їх прагнення до прибутку викликали появу «перевиробництва грошей» на цих ринках, що також привело до різних хвилювань, викликаючи різкий спад на фінансових ринках.

Поява міжнародного валютного ринку такого крупного масштабу, який у багато разів перевищував вартість операцій на ринках товарів і послуг, відбулася в результаті того, що національні валюти отримали міжнародний статус і разом утворили глобальний МІ, а також внаслідок змін у функціонуванні міжнародних фінансових ринків (скасування державного регулювання, дематеріалізація і лібералізація руху капіталу). У той же час певні рішення інвесторів щодо купівлі/продажу фінансових документів не завжди засновані на економічних передумовах, іноді вони можуть бути викликані, наприклад, політичними міркуваннями. Іншими словами, на фінансових ринках передумови сформовані для прозорості цих ринків і для того, щоб підкорити рух капіталу законам ринка. З іншого боку, деякі нові фінансові рішення мають політично обґрунтований вигляд, тому що деякі уряди недемократичних держав, мають істотні запаси іноземної валюти. Таким чином з'являється широке коло діяльності для спекуляцій на фінансових ринках.

Чи може в такому разі це бути грою з нульовою сумою? Відповідь прихильників глобалізації на це питання - остаточне «ні», тому що збільшується капітал, так само як і його мобільність, а це полегшує використання ресурсів. У будь-якій економіці знаходять застосування капіталу, для якого вона відкрита, особливо там, де вища продуктивність матеріальних ресурсів - трудових, земельних, природних і т.д. Таким чином швидкими темпами зростає сукупна величина національного продукту країни і надходження і 11 вести ці й.

Проте є іі інша сторона цих процесів. Вони складаються з суперечностей, які виходять з глобалізації грошей. Доступ до валюти загальний іі необмежений, а національна валюта - частина глобальних грошей, але відносно інших валют вона залишається залежною від економіки країни-емітента й від складності її кредитно-грошової та податкової політики. Отже, прогнози, які постійно змінюються, описують, як формуються рівні іноземного курсу валют відносно будь-якої валюти в глобальному МІ. Насправді вони безпосередньо впливають на зростання витрат капіталу для його потенційних споживачів з боку речовинної сфери господарського комплексу держави, тобто промисловості, сільського господарства, торгівлі й інших нефінансових операцій. 11, е відбувається через те, що:

по-перше, значні валютні ресурси були інвестовані у валютні ринкові документи, де зберігалися у стані високої ліквідності. Це означає меншу кількість ресурсів, які є потенційно використовуваними у формі кредитів для речовинної сфери. Така ситуація сприяє збереженню високої відсоткової ставки;

по-друге, залучення капіталу до валютного ринку відволікає увагу інвесторів від процесів його розміщення в речовинній сфері. Таким чином, кращі фахівці - аналітики банків і фінансових установ фактично зайняті грою з нульовою сумою;

по-третє, відкривається широка зона для перерозподілу прибутків на капітал тим учасникам валютного ринку, позиція яких виключно спекулятивна, оскільки вони володіють величезними інвестиційними фондами, які дозволяють їм атакувати валюту окремих країн;

по-четверте, спекулятивні атаки головних гравців валютного ринку стають першопричиною нерегульованих валютних та економічних криз в країнах зі слабкішими економічними системами. Такі багаторазові ситуації нейтралізують зусилля, спрямовані на отримання й використання валютних позик, необхідних для діяльності й розвитку країни загалом.

Проте, здається, що міжнародна фінансова система стає все більш обізнаною на таких явищах і вживає відповідних превентивних заходів, переважно у сфері регулювання. Такі зусилля скеровані на формування нової фінансової структури сучасного світу, яка в майбутньому може використовувати одну валюту. Зараз поки що занадто рано намагатися оцінити, наскільки вдалими вони будуть.

Іншим фактором, який може викликати хвилювання на валютних ринках, є фактор утрати довіри до загальної валюти або до валют через ірраціональні причини, в тому числі й психологічні, а також ті, що сьогодні дуже важко визначити. Слід нагадати, що сучасні валютні стосунки фактично не мають ніякого «міцного фундаменту», як це було у минулому, коли головну роль глобальних грошей грало спочатку золото, а потім фіксовані валютні курси. Звичайно, ми не стикаємося з якою-небудь безпосередньою загрозою масової втрати довіри, тому що сьогодні фінансовий світ діє з вражаючою солідарністю, захищаючи надійність глобальних валют, мабуть, через страх ланцюгової реакції, яка дуже добре відома економістам.

Проте чи завжди ми спостерігаємо такі злагоджені дії «фінансового світу»? Сьогодні здається, що ні. Деякі головні гравці на ринку починають думати переважно про себе. Китай оголосив, що буде розглядати можливість обміну деякої частки своїх валютних резервів в доларах США на інші валюти. Може, саме це й

спричиняє зростання напруженості на міжнародних фінансових ринках, які, між іншим, проявляють себе в істотному зменшенні котирувань на фондових біржах починаючи з Нью-Йорку й закінчуючи азіатськими фондовими біржами. З повідомлень деяких політичних діячів і директорів - розпорядників фінансових установ можна зробити висновок, що, незважаючи на логічну пропозицію об'єднати зусилля для послаблення напруженості на міжнародних фінансових ринках, на практиці таке загальне втручання і не могло б трапитися.

Що трапиться, якщо хоча б останнє припущення підтвердиться? Перше, що спадає на думку: переміщення капіталу з місць загрози, а також передбачення появи великомасштабного мігруючого капіталу на нових ринках з фіксованим і високим прибутком (наявність усе ще відносно високої відсоткової ставки) були б сильним стимулом для інвестування. Чи готова Польща до потенційного поглинання такого капіталу? Досить важко відповісти на це питання, бо серйозні дослідження не проводилися.

Також слід взяти до уваги протилежний сценарій розвитку подій. Інвестори, які зазнали збитків на сформованих ринках, можуть забажати піти з нових ринків разом із прибутками, щоб компенсувати збитки в тих місцях, де вони виникли. У такому разі ми фактично спостерігали за падінням цін на фінансові активи, встановлених фондовими біржами нового ринку. Вони призвели до фінансових хвилювань, навіть до справжньої фінансової кризи.

Очевидно, що жоден із сценаріїв розвитку подій не сприяє економіці. У попередньому сценарії неконтрольований прибуток капіталу може означати подорожчання національної валюти. Це збільшить вартість національної продукції й знизить її конкурентоспроможність. Можливо, така ситуація призвела б до зменшення частки експорту і збільшення частки імпорту. Відповідно, цс могло б порушити поточний платіжний баланс і сприяти порушенню всієї ділової кон'юнктури.

В іншому випадку, навпаки, розпродаж фінансових активів міг би призвести, з одного боку, до зниження їх ціни, а з іншого - до знецінення національної валюти. Разом із потенційним збільшенням конкурентоспроможності товарів, що експортуються, це сприяло б зростанню інфляції і появі зайвої національної валюти.

У обох випадках керувати фінансовою політикою, прагнучи до стабілізації економіки, - нелегке завдання. Процес може бути ще ускладнений тим, що на різних стадіях запропонованих сценаріїв розвитку подій потрібні різні фінансові стратегії.

Іншою, можливо, самою вражаючою зміною (також тісно пов'язаною з вищезгаданим фінансовим хвилюванням), яка відбувається на фінансових ринках, виявляється змінний напрямок руху капіталу. З початку XIX століття і впродовж усього XX століття (крім років війни) відбувався рух капіталу від високорозвинених до економічно слаборозвинених країн. Були, звичайно, деякі винятки, але у більшості випадків країнами, які приймали чисте надходження капіталу, були ті, які дійсно розвивалися, тоді як роль експортерів капіталу грали багаті, економічно розвинені країни. Це явище продемонстровано на рис. 2.2.1.

Час, який вимірюється економічним прогресом, позначено на горизонтальній осі, на вертикальній - рівень національного виробництва (У) й національного поглинання (А) разом із особистим споживанням, валовими інвестиціями й урядовими витратами. Крапка 1 на перехресті кривих позначає момент досягнення економічної зрілості, тобто країна перестає бути імпортером чистого капіталу, а переходить, щоб бути його експортером.

Як згадано вище, до 1997 року це правило мало винятки, але після подій, які сколихнули світову економіку в 1997-1998 роках, кількість випадків, що суперечать цьому правилу, різко збільшилася і, що ще важливіше, обсяг надходження капіталу, який рухався в зворотному напрямі, безпрецедентно зріс.

Тому можна припустити, що в більшості випадків все ще відбувається рух капіталу від багатих країн до менш багатих, як, наприклад, серед країн - учасниць Європейського Союзу. Але якщо інтенсивність руху капіталу розглядати у світовому масштабі, то рух у зворотному напрямі переважає. Це відбувається тому, що бідні країни підтримують багаті. Зміна міжнародного інвестиційною становища, під яким мається на увазі рух і яке вимірюється поточним платіжним балансом, відбулася в 1999 році, а точніше, після азіатської, бразильської і російської криз. Це було саме тоді, коли відбулися радикальні зміни в надходженні прямих інвестицій, портфельних інвестицій, кредитів, так само як в потоках заощаджень і витрат.

Поточний платіжний баланс, який найповніше відображає рухи цих потоків для основних регіонів світової економіки, представлено в таблиці 2.2.1.

Зміна напряму, в якому відбувався рух капіталу, виявилася постійною. Надходження капіталу збільшується щороку, досягаючи величезного розміру. Серед «дебіторів», разом із найбагатшими країнами, які утворили Організацію економічної співпраці й розвитку, основний «боржник» - США: їх дефіцит в поточних рахунках досягає майже трильйона доларів, тоді як решта країн світу, особливо Китай, має активне сальдо, що доводить цей документ (таблиця 2.2.1 і 2.2.2).

Швидко зростаючий розрив між внутрішнім виробництвом і витратами, які можна представити як відношення внутрішнього виробництва до внутрішнього споживання або У/А - на рівні нижче 1 для США і набагато вище 1 для Китаю. Заощадження в Китаї досягли рекордного рівня: більш ніж 40% валового внутрішнього продукту (42% у 2006 році). Якщо ми розглянемо іноземні інвестиції в Китаї - на рівні 4% китайського валового внутрішнього продукту, то побачимо велике перевищення фінансового накопичення, навіть відносно крупних інвестицій у цій країні Висока частка заощаджень у валовому внутрішньому продукті також збереглася в Японії та інших країнах Південно-Східної Азії. До 1997 року високий рівень заощаджень викликав у цьому регіоні інфляцію активів і численні спекулятивні процеси, особливо на ринку нерухомості. Фондові біржі були безпрецедентно капіталізовані. Заощадження, зроблені в цих економічних системах, були підтримані чистим надходженням капіталу в регіон. Крах фондової біржі спочатку в Японії, а потім і в інших країнах став початком банківської* і фінансової кризи, яка перемістилася в речовинну сферу економіки і викликала обвал ринків в 1997-1998 роках. З того часу, як було згадано вище, спостерігалася зміна напряму потоків капіталу. Згодом з'явилася велика кількість літератури як про саму кризу, так і про її причини й наслідки.

Останнім часом особлива увага приділяється дисбалансу глобальних фінансів, що поглиблюється, в тому числі дефіциту в Сполучених Штатах і зростаючому рівню запасів у Китаї. Це відповідь на занепокоєння політичних діячів і широких соціальних кіл, які спостерігають за розвитком і деформацією глобалізації.

Китайські запаси іноземних валют перевищили японські і досягли 1430 мільярдів ІІ80 у середині 2007 року. їх збільшення за останні два роки є особливо різким, як і зростання пасивного сальдо поточних операцій у США, незважаючи на знецінення долара США.

Було вигадано багато теорій і запропоновано багато прогнозів стосовно розвитку світової фінансової системи й поновлення балансу ще до того, як посилилася напруга останніх місяців 2007 року.

Огляд таких теорій представили Кагої Ьиі:ко\узкї і Кіггузгтоґ Р..уЬіізкі в номері 3/2006 «Екопотікіа» («Економіст»). Замість цього варто відзначити вірогідний оптимістичний сценарій адоптацій, які іуогли б е;ідновити порушений баланс світової фінансової системи.

* Обидві сторони можуть бути зацікавлені підтримувати стан рівноваги. Якщо ряд багатообіцяючих інвестиційних проектів є недостатнім, то інвестори з країн Азії і Америки можуть віддати

перевагу інвестиціям в цінних американських боргових паперах замість інвестицій на внутрішніх ринках цінних паперів, які нещодавно постраждали від обвалу на фондовій біржі.

* Американці можуть фінансувати особисте споживання, не обтяжене високими витратами на колективне споживання й іншими урядовими витратами. Кредит з низькими відсотковими ставками й безперервне надходження активів з-за кордону дозволяють підтримувати низький рівень відсоткових ставок.

Размещено на Allbest.ru