Інтеграційні процеси в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інтеграційні процеси в Україні

Забезпечення ефективніших регіональних транспортних потоків можливе лише у двосторонньому порядку. Перспектива зони вільної торгівлі з ЄС і її впливу на транспортні коридори для українського бізнесу дає наступні позитивні наслідки: зростання можливостей для зовнішньоекономічної діяльності; зростань я інвестиційної привабливості регіонів України; розвиток туризму; зниження корупції через спрощення процедур у міжнародних перевезеннях і збільшення прозорості операцій; зниження витрат, пов'язаних із несумісністю транспортних документів, стандартів оформлення та перевезення вантажів. До негативних наслідків можна віднести: зростання конкуренції; зростання витрат, пов'язаних із виконанням стандартів безпеки, охорони праці. Для населення, споживачів транспортних послуг в Україні і за кордоном позитивні наслідки створення зони вільної торгівлі виявляються у розширенні спектра та якості послуг; посиленні захисту прав та безпеки споживачів відповідно до європейських стандартів; підвищенні мобільності робочої сили; створенні нових робочих місць, а негативні - у можливих додаткових витратах, пов'язаних з користуванням модернізованою транспортно-о інфраструктурою (платні автодороги); загрозою скорочення робочих місць внаслідок конкуренції з компаніями ЄС.

За оцінкою Мінтрансзв'язку України, зростання економіки до 2020 р. темпами 6-8% означатиме зростання обсягів перевезень: вантажів - у 1,5-2 рази, пасажирів - у 1,3-3,5 рази. Велика частина попиту буде пов'язана з обслуговуванням міжнародних перевезень і транзиту. Більш того, спільна підготовка України та Польщі до футбольного чемпіонату Євро-2012 розширить головну магістраль обох країн із Західною Європою, і така розбудова коштуватиме 1,76 млрд. дол.

Третє. Як найменш насичений серед східноєвропейських ринків Україна демонструє швидкий розвиток в інвестиційній сфері. Поліпшення бізнес-середовища і потенціальна можливість вступу до СОТ й надалі привертає увагу закордонних інвесторів.

У країні 73% інвестицій надходить із ЄС. Перше місце займає Німеччина, яка інвестувала в нашу країну 5,5 млрд. дол., що становить 40% усіх європейських інвестицій за роки незалежності. Головні сфери інтересів іноземних інвесторів у 2007 р. наведені в таблиці 4.2.1.

Інвестори впевнені щодо потенціалу тих секторів української економіки, які швидко зростають, але мають низьку зайнятість. Ідеться передусім про сферу банківських операцій із дрібними клієнтами та споживчим кредитуванням.

Внесення змін до Закону України «Про банки і банківську діяльність» значно спростили доступ іноземних банків до української банківської системи. Проте входження світових фінансових гігантів з Франції, Австрії, Швеції, РФ, Італії та Швейцарії, банківський капітал яких є найбільші активним на українському ринку, не призвело до серйозного зниження ставок за кредитами, як того очікували. Опоненти зарубіжних інвестицій акцентують на тому, що прибуття філій компаній із 100%-м іноземним капіталом на вітчизняний фінансовий ринок не стимулює зниження ставок, оскільки такі банківські та страхові компанії приходять в Україну з метою заробити гроші, і зниження ііідсотків для позичання капіталу (з 2000 р. у 1,5 рази) відбувається тільки на вимогу державного управління.

Телекомунікація, інформаційні технології, туризм, нерухомість, агрокомплекс - найбільші сфери інтересів західних інвесторів. До того ж з'являються нові перспективні сектори, інвестиції в які мають потенційну ефективність.

Європейська бізнес-асоціація надалі прогнозує потужний приплив інвестицій в Україну. Експерти Світового банку (*-прогнозували потребу України в інвестиціях на 2005-2015 рр. загалом у 100 млрд. дол. Для 2007 р. вона становила 4-5 млрд. дол. Тільки Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР) було заплановано фінансових проектів в обсязі 1 млрд. євро. Інтерес ЄБРР до енергетичного сектора української економіки можна пояснити збільшенням попиту на енергетичні ресурси в ЄС

Необхідно підкреслити, що ЄС, як найбільш глобальний експортер, шукає способів отримати якомога більші можливості в цьому відношенні. Щоб довести це, достатньо нагадати, що держави - члени ЄС реєструють загальний приріст у своїй зовнішній торгівлі, тоді як США має надмірний дефіцит. Тим не менш, слід згадати, що, незважаючи на розмір внутрішніх ринків, ЄС (на відміну від США) не є економічно самодостатнім. Також ЄС не підпадає під вплив потрясінь, які були пережиті впродовж останнього десятиліття Азіатськими економічними «тиграми». Це значить, що ЄС виявляється провідною економічною силою в світі, важливим компонентом процесів глобалізації, але водночас дуже чуттєвою до економічних й політичних перипетій, що відбувалися в загальному масштабі, на відміну від США (головного супротивника). Подальший економічний зріст ЄС переважно залежить від торгового обороту з іншими країнами, як і в випадку з США.

Це яскраво ілюструє інша тенденція, зумовлена іншим важливим макроекономічним фактором, а саме розміром прямих іноземних інвестицій. Американський торгівельний дефіцит (який головним чином виявляється у торгівлі з Азією й Європою) був компенсований завдяки надходженню іноземних інвестицій, у той час як ЄС є ринком, який менш приваблює інвесторів.

Така ситуація визначена тим фактом, що держави - члени ЄС зацікавлені в інвестуванні для захисту своїх торгових і економічні їх інтересів у інших регіонах світу, захищаючи таким чином власні ринки (зокрема, сільськогосподарські) від надмірного надходження іноземного капіталу.

Д.П. Калео назвав такий вид протекціоністської політики „глобалістичним меркантилізмом", всебічним підходом, прийнятим не тільки стосовно глобалізації, але і глобальної політичної й політико-соціалістичної ситуації в цілому. ЄС підтримує загальний порядок замість глобального дисбалансу, викликаного американським дефіцитом і надлишком азіатських країн у міжнародній торгівлі. У межах такого порядку всі держави й регіони повинні підтримувати рівновагу в міжнародному обміні, де продиктовано їх потребою зберегти свій внутрішній економічний баланс. Краще за все це підтверджується постійною тенденцією держав - членів ЄС зменшувати рівень інфляції, бюджетного дефіциту й державного боргу, підтримуючи їх на низькому рівні. Така політика стійко виявляється в критеріях й існуючих правилах, які стосуються економічного й монетарного союзів (таких, як збіг Маастрихтського й стабілізаційного пактів). Бажанням європейців є те, щоб загальна економіка спиралася на такі здорові принципи, хоча вони, можливо, усвідомлюють, що „не важливо, чому вірять ліберали, бо глобалізація - не рецепт кращої гармонії є міжнародних відносинах" (Калео, 2001, с. 249).

У зв'язку з цим виникає занепокоєність, яку виражають політики й влада ЄС з приводу результатів процесів глобалізації. Це так сформульовано Європейською комісією в одному з документів: «Хоча ряд Європейських організацій повністю виграв від впливу глобалізації, можна почути голоси деяких занепокоєних країн і економічних структур, які часом мають такий масштаб впливу, який ніхто, здається, більше не здатен контролювати».

У випадку з ЄС можна побачити, що прагнення загальної економічної рівноваги або вимоги зробити явища глобалізації підконтрольними не ставились за мету. Не зупиняючись на самому понятті, оскільки воно невизначене, розглянемо існуючу європейську модель економічного розвитку. Вона, на відміну від американської, передбачає більш активне задоволення державою соціальних ролей, різних і навіть різнобічних потреб громадян, а не тільки забезпечення ефективності дії ліберальної вільної ринкової економіки (що не було подібно до появи й розвитку в Європі поняття «держава загального добробуту»).

Це означає, що ЄС не є групою суто економічного характеру. Як зауважив Д.П. Калео, „це динамічні й глибоко вкорінені військові, політичні, культурні й економічні напрямки, які примушують європейські держави зміцнювати свій союз і брати на себе відповідальність за свою колективну безпеку" (Калео, 2001, с. 273). У результаті ЄС разом із окремими державами-членами залучені до процесів глобалізації дуже складним чином, не обмеженим лише економічними питаннями (Мілчарек, 2003 Б). У таких процесах ЄС також зберігає певні активи у сфері людських прав і моделей суспільного життя разом із питаннями культури. Незважаючи на те, що Європа - динамічний і привабливий центр цивілізації, вона не здатна «експортувати» свої культурні цінності, але спроможна витримати випробування, які виникають у цій галузі. Деякі держави - члени ЄС, особливо Франція, намагаються протистояти напливу американського стилю масової культури, що, на їх думку, зайве. Вони не тільки вживають превентивних заходів, щоб захистити свою національну ідентичність (наприклад, у формі відповідних торгових правил), але й активно впроваджують свою національну культуру, зокрема, в аудіовізуальному секторі. Зрозуміло, що абсолютна культурна монархія може виявитися настільки ж небезпечною, як і потік іноземної культури. Проте слід зауважити, що це свідчило про активне ставлення європейців до проблем, викликаних процесами глобалізації.

Можна вказати також на інші аспекти процесів стосовно ЄС. Наприклад, на надмірну залежність економічного й соціального розвитку від нових (зокрема, інформаційних) технологій. Таку тенденцію згадують в багатьох дослідженнях. Зрештою, саме глобалізація полегшує розповсюдження таких технологій. Ця проблема не властива Західній Європі (а у США настільки очевидно, що набуває величезного розмаху, який виходить за межі будь-якої пропорції"), хоча європейці проявили значну схильність до цього. Ця тенденція може призводити до впевненості в тому, що, „маючи в чиємусь розпорядженні надмірні інформаційні ресурси, можна забезпечувати технологічні можливості для заміни політики або дипломатії" (Кінс-Сопер, 1999, с.75). Але фактично нам доводиться мати справу лише з новими типами інструментів, а не з новим способом здійснення політичної або економічної влади. З іншого боку, не можна заперечувати, що глобалізація й революція інформаційних технологій вплинули на саму основу ЄС й на політичні системи держав-членів, а також на спосіб їх функціонування (Віберт, 2001, Гавін, 2002). Крім цього, глобалізація сприяє виникненню й укріпленню в Європі так званої науково обгрунтованої економіки.

З якими перспективами для подальшого розвитку процесів глобалізації або навіть міжнародної ситуації ми повинні мати справу? Стосовно прогнозів (завжди делікатної галузі суспільних наук) можна почути багато думок. Згідно добре відомим тезам С.П. Хантінгтона, суперечки між головною цивілізацією, яка скоріше підтримується окремими релігіями, ніж конфронтаціями між ідеологічними й соціальними системами, будуть виступати як найбільш важлива провідна сила майбутньої міжнародної системи. Якщо вони не приречені на конфлікт один проти одного, то це питання буде залежати від того, чи відмовляться Західні цивілізації від тенденції нав'язувати загальну монокультуру іншим (особливо Ісламській та Китайській цивілізаціям). Інакше загальна сутичка не така вже й неймовірна (Хантінгтон, 1996). Не згоден із цим 3. Бжезинський, який підтримав однополярну організацію влади у світі, звісно ж очолювану США та найбільш підтриману об'єднаною Європою або іншими державами, наприклад. Росією та Китаєм (3. Бжезинський). Подібні, хоча й значно пом'якшені, думки були висловлені X. Кіссинджером, який підкреслив необхідність широкої співпраці і координації між США та іншими головними державами у створенні більш збалансованої загальної справи (Кіссинджер, 1994).

З іншого боку, відомий діагноз Ф. Фукуями проголошує «кінець історії». Це означає, що в історичному суперництві ліберально-політична й економічна модель отримали беззаперечну перемогу над будь-якою іншою (особливо над «справжнім соціалізмом») і значні альтернативи перед ними в майбутньоміу не з'являться. Однак це не означає, що не буде регіональних або локальних конфліктів, що виникли внаслідок етнічних, релігійних або інших причин (Фукуяма, 1992). Л.С. Туров, погоджуючись, що загальна перемога капіталізму була фактом, відзначає, що динаміка його зростання може впасти, і (на відміну від вищезгаданих авторів) підкреслює інші погрози. Такі погрози швидше з'являться в успішній системі, яка не в змозі виконати потреби революції у сфері науки й технологій, ніж від потенційних конфліктів серед учасників зовнішніх відносин (Туров, 1996). Врешті-решт, не має значення, яке пояснення справжньої ситуації і прогнозів майбутнього розвитку ми приймемо, важливо тільки підкреслити, що ЄС, який розраховує на значну частину найбагатшої частини планети, повинен взяти до уваги всі наслідки загальної організації влади, те, як цс впливає (прямим або непрямим чином) на її стосунки з міжнародним середовищем. Розмір і масштаб такого виливу визначено в наукових дослідженнях безліччю способів. Думка Р.Дж. Вітмана може бути наведена як приклад одного з можливих підходів: існують три головні чинники, які визначають зростання важливості ЄС у міжнародних відносинах, - загальна трансформація в загальній організації влади, зростаючий інституціоналізм міжнародних відносин й еволюція загальної економічної системи (Вітман, 1998).

Усе це означає, що ЄС разом з усіма обмеженнями й підтвердженнями його справжнього місця й ролі у світі (Мілчарек, 2003, Мілчарск, 2005) був і залишиться провідним діячем на міжнародній арені відносно майбутньої участі й впливу на явища та проблемами з розбудовою нових можливостей. Українська вугільна промисловість - другий привабливий сектор для інвестицій від ЄБРР, у розвиток якого банк запланував вкласти 270 млн. євро. Решта коштів Банку розміщена в Україні у такий спосіб (табл. 4.2.2.).

інтеграція торгівля сальдо інвестор

Таблиця 4.2.2. Діяльність ЄБРР в України у 2007 \х, мли, євро

Джерело: За даними матеріалів сайту \\^гт\'.М'еек!у.сот.иа

У 2008 р. аналітики фіксують в Україні продовження зростання вкладів у банківський сектор та нерухомість, підвищення інтересу до сфери роздрібної торгівлі. Іноземні інвестори більш схильні купувати комерційну нерухомість, яка забезпечує постійний щорічний прибуток від оренди, тоді як українські інвестори вкладають кошти переважно в будівництво з метою перепродажу й отримання швидких доходів. Кожна 20-та гривня всіх інвестицій надходить від підприємств оптової та роздрібної торгівлі. Висока рентабельність (у межах 30-40%) і короткий період окупності торговельних бізнес-проектів (у 2,5-4 рази швидше порівняно з європейськими країнами) приваблюють велику кількість іноземних інвестицій у мережу харчової торгівлі України²¹.

До економічних результатів Давоського саміту можна додати те, що Україна отримала запрошення на участь в засіданні СОТ, і це є дуже позитивним сигналом для інвесторів. Тому можна сподіватися на зростання інтересу великих інвесторів до України і відновлення динаміки 2005 р., яка була пов'язана з Помаранчевою революцією.

Четверте. Вступ України до Світової організації торгівлі є пріоритетом у стратегії європейської інтеграції нашої країни і одним із пунктів Плану дій Україна - ЄС. Незалежна Україна вела переговори про вступ до СОТ протягом 15 років, але перспективи стали реалістичними тільки у 2006 р. завдяки Президенту В. Ющенко. Відомо, що Україна прийняла низку важливих законів і 5 лютого 2008 р. у Женеві був підписаний протокол про вступ України до СОТ. Після ратифікації протоколу Верховною Радою України почнеться 5-річний перехідний період, який дозволить врахувати специфіку української економіки, особливо сільськогосподарського сектора і автомобільної промисловості. Для України вступ до СОТ - лише початок завоювання зовнішніх ринків. З комісаром з питань торгівлі ЄС будуть офіційно розпочаті переговори між Україною і ЄС про створення поглибленої зони вільної торгівлі. Це означає, що, на відміну від стандартних угод, мова йтиме не тільки про вільне переміщення товарів, але й послуг, капіталів і робочої сили, що вже означає інтеграцію України, а не перебування в стадії партнерства, як є зараз.

Однак не можна не зважати на те, що економічна оцінка приєднання до СОТ має двоїсті наслідки: з одного боку, відкривається доступ до нових ринків вітчизняним експортерам, а з другого - виникають протекціоністські перешкоди для продукції ключових галузей промисловості, які складають значну частку у ВВП і приносять надприбутки впливовим українським магнатам. Але можливість використання цивілізованого механізму розв'язання спорів в антидемпінгових розслідуваннях, поліпшення інвестиційного середовища, спрощення процедурних перепон у веденні бізнесу, підвищення якості сфери послуг мають переважити загрозу занепаду сільського господарства та інших дотаційних сфер економіки.

Експертами підраховано, що загалом завдяки членству України в СОТ ВВП зросте на 1,7%; приріст інвестицій щороку становитиме 5 млрд. дол., або 40%; зростання експорту становитиме 10-11%²². Очікується пожвавлення виробництва в базових експортно-орієнтованих галузях (металургійна, хімічна, аграрний сектор) та щорічне збільшення експорту на 7-10% (від 1,5 до 4 млрд. дол.). Збільшення експорту продукції сільського господарства, за оцінками експертів, може становити 44%. Зокрема, це стосується зерна, олійних культур, культур, з яких виробляється бїопальне. Водночас експортери продукції таких галузей, як вугільна, транспортна, машинобудівельна, текстильна, харчова, будуть втрачати від 1,6% до 7,2% обороту.

У сфері економічних відносин Україна об'єктивно зближується з ЄС. Але не тому, що хоче стати членом ЄС, а тому, що до цього веде проста логіка підприємництва та міжнародної кооперації.

За даними Держкомстату України, ЄС має такі самі об'єми торгових стосунків з Україною, що і країни ЄЕП і окремо Російська Федерація. За січень-серпень 2007 р. доля ЄС у загальному обсязі експорту України становила 29,9%, а доля країн ЄЕП - 31,6%, окремо РФ - 25,83%; відповідно, імпорт з ЄС склав - 35,1%, з ЄЕП - 33,8%, а з РФ - 28,59%. В цілому напрямок експорту євроінтегрований, але якщо брати до уваги складову інтеграції України в ЄС, то 53% - це експорт металу з України, що негативно позначається на розвитку країни. В цілому експорт від ВВП в Україні складає 60%, в той час коли в країнах Європи ця цифра не перевищує 40-50%.

Недоброю тенденцією є негативне сальдо торгового балансу: ми щоразу більше імпортуємо з ЄС, ніж експортуємо. Причому ріст імпортних надходжень в Україну з ЄС росте набагато швидше -38,9%, ніж з країн СНД - 31,7%. Водночас ЄС є нашим головні: м інвестором - 54%, який, за даними Держкомстату України, явно домінує над Росією -- 5% та США - 5,3% станом на 1 жовтня 2007 р. Але головним є не об'єми торгових відносин чи інвестицій, а їх динаміки. Свросоюз однозначно випереджає і РФ, і США за всіма економічними показниками у двосторонніх відносинах, є нашим головним економічним партнером і найбільшим ринком із 450 млн. споживачів.

Євроатлантичний простір об'єднує найбільш розвинені країни світу та функціонує через такі практичні механізми, як Північноатлантичний альянс, Європейський Союз, Вишеградська четвірка, Організація економічного співробітництва та розвитку, Центральноєвропейська ініціатива та інші організації. Посткомуністичні держави Центральної та Східної Європи обрали свій шлях -- членство в Північноатлантичному альянсі та Європейському Союзі. Три пострадянські балтійські країни також зробили вибір - увійшли до НАТО та ЄС. Таким чином, усі воки приєдналися до євроатлантичної цивілізації, яка будується на християнських принципах, вільній конкуренції, приватній власності, ринковому середовищі, демократії, свободі слова, де вільне волевиявлення, самосвідомість та життя індивідуума є головними цінностями в державі.

Політика євроатлантичної інтеграції визначена національним законодавством України. Глибинні й незворотні демократичні перетворення стали сьогодні об'єктивними передумовами вирішення принципово важливих питань для повного досягнення критеріїв, необхідних для членства в Організації Північноатлантичного договору.

У січні 2008 р. Україна зробила крок по наближенню до НАТО, подавши заявку на приєднання країни до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Західні експерти вважають, що приєднання України до ПДЧ у НАТО далеко не гарантує членства їй в Альянсі, однак буде корисне для України, навіть якщо вона не захоче стати членом Альянсу. Якщо розглянути План дій щодо членства України в НАТО, то можна зауважити, що військових проблем там 30%, а все інше торкається судової і юридичної системи, прав людини, свободи слова, а також економічної та екологічної сфери' .

Наразі уряд України настроєний оптимістично. За словами Міністра оборони України Ю. Єханурова під час засідання Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів оборони у лютому 2008 р.: «Участь Збройних Сил України в операціях НАТО є тим індикатором, який характеризує послідовну політику України в сфері євроатлантичної інтеграції. І ми сьогодні маємо достатній потенціал для активізації наших зусиль в операціях і в Косово, і в Іраку, і на Середземному морі».

Ювілейний, 20-й саміт НАТО 2-4 квітня 2008 р. у Бухаресті здатен започаткував нову еру в історії Північноатлантичного союзу. На думку експертів, далеко не гарантовано, що у НАТО ухвалять, рішення про приєднання України до ПДЧ - це залежить від того, чи країни-прихильники цього, як Польща чи США, знімуть сумніви щодо готовності України до членства в НАТО. Хоча Польща вже переконує країни - члени НАТО підтримати прохання України про приєднання до ПДЧ в Альянсі.

Размещено на Allbest.ru