Глобальні форми монополізації капіталу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Глобальні форми монополізації капіталу

Фундаментальні трансформаційні перетворення глобальної економічної системи дедалі більшою мірою «втягують» у свою орбіту процеси концентрації капіталу та виробництва, які на початку третього тисячоліття набувають характеру глобальної монополізації. Ця провідна тенденція сучасною світогосподарського розвитку матеріалізується у діяльності сучасних монополістичних структур, які формують глобальні виробничі, мережі, усталені канали виробничої, інвестиційної фінансової, науково-технологічної й інноваційної взаємодії національних економік, визначають основні пропорції глобального ри псу, а також детермінують диспозицію країн на економічній мапі світу та можливості реалізації ними економічних інтересів в ендогенній й екзогенній сферах.

Речовий зміст глобальної монополізації капіталу визначається пануванням кількох десятків найкрупніших монополій, якії за рахунок внутрішнього зростання та дії механізмів злиттів і поглинань зосереджують у своїх руках всезростаючі масштаби глобального виробництва, колосальні активи та матеріально-сировинний ресурс, найчисельнішу армію високоосвіченої та кваліфікованої робочої сили, передову наукомістку техніку й інноваційні технології, а також володіють сотнями тисяч дрібних і середніх підприємств і підкорюють дрібнотоварну власність через систему монопольних цін. Завдяки цьому у світовій економіці формується планомірний господарський механізм виробництва та розподілу продуктів на глобальному ринку, що стає основою переходу усуспільнення виробництва та праці на якісно новий рівень розвитку.

На сьогодні монополізація капіталу досягнула свого найвищого рівня, охопивши практично всі країни світу та всі фази суспільного відтворення на галузевому та територіально-регіональному рівнях. Це дає підстави стверджувати про її глобальний характер (під яким ми розуміємо особливу форму економічної системи та відносин економічної власності, що базуються на необмеженій концентрації капіталу, монополізації ринків і максимізації прибутків), який все рельєфніше викристалізовується та набуває матеріального втілення у колосальних масштабах діяльності сучасних монополістичних структур. Так, на сьогодні на підприємствах ТНК сконцентровано понад 50% глобального промислового виробництва та близько 40% світових засобів виробництва. Ці структури монополізували майже дві третини глобальної торгівлі товарами і послугами та контролюють міжнародний науково-технологічний обмін (близько 80% патентів і ліцензій на нову техніку, технології та «ноу-хау»). Крім того, за оцінками ЮНКТАД, протягом 1982-2006 рр. додана вартість, створена в іноземних філіях ТНК, зросла з 0,7 до 4,9 трлн. дол. США, їх сумарні активи - з 2,2 до 51,2 трлн. дол., сукупні продажі - 2,7 до 25,2 трлн. дол., чисельність зайнятих - з 21,5 до 72,6 млн. осіб, а експортна діяльність - з 0,7 до 4,7 трлн. дол.

відповідно [26, с. 9]. Це свідчить про принципову зміну соціально-економічних основ глобалізаційних процесів, визначальною рисою яких стає перехід від конкурентного до олігополістично монополізованого ринку, де базою формування економічних відносин є не вільна та навіть не конкурентна монополія, а глобальна монополізація капіталу й узгоджений розподіл глобального ринку між найкрупнішими міжнародними монополіями.

Досягнуті на сьогодні колосальні масштаби глобальної монополізації капіталу стали закономірним результатом суттєвої модернізації впродовж останніх десятиліть стратегій діяльності міжнародних монополій. Йдеться про те, що якщо на доглобалізаційній стадії світогосподарського розвитку для них були характерні стратегії простої інтеграції, коли їх зарубіжні підрозділи лише відтворювали незначні за обсягами та недиверсифіковані за структурою види діяльності материнської компанії, то сучасне глобальне конкурентне середовище вимагає від міжнародних монополій реалізації більш складних, комплексних стратегій організації міжнародного виробництва з відповідними їм глобальними формами монополізації капіталу. Останні, володіючи значними ресурсами для реалізації закону доданої вартості, формують усталену тенденцію концентрації капіталу у глобальному масштабі.

Ключовим компонентом стратегій діяльності сучасних міжнародних монополій є конвергенція їхніх географічно «розпорошених» філій і розчленованих виробничих систем монополій і формування в їхніх рамках високоінтегрованих на глобальному рівні виробничих мереж. Механізми та напрямки формування міжнародними монополістичними структурами глобальних виробничих мереж на сучасному етапі набувають доволі диверсифікованих форм. Залежно від профілю виробництва, мети створення того чи іншого міжнародного підрозділу, а також специфіки приймаючої країни глобальні виробничі мережі можуть формуватися на основі перенесення за кордон окремих корпоративних функцій (НДДКР, маркетингу, ведення бухгалтерського обліку та ін.), налагодження в зарубіжних країнах інтегрованої виробничої системи з чітким міжкрайовим розподілом усіх стадій виробничого процесу і до виокремлення у виробничих функціях окремих компонентів з їх виконанням у різних країнах і переведенням за кордон вищої управлінської ланки (аутстаффінг) та підрозділів, що займаються НДДКР.

Розвиток глобальних виробничих мереж має своїм закономірним наслідком, насамперед, зближення національних ринків країн світового господарства, коли монополістичне виробництво усе більшою мірою орієнтується на середнього міжнародного споживача, на єдиний глобальний ринок, на параметри глобального попиту, хоча і з урахуванням відмінностей попиту різних груп населення, а також компаній монополізованого та немонополізованого секторів. Яскравим прикладом цього є, зокрема, діяльність американських автомобілебудівних монополій, які за рахунок розміщення своїх виробничих підрозділів у країнах Південно-Східної Азії та Латинської Америки глибоко «вплелися» у господарську тканину цих держав і створили необхідні умови для їх стрімкої інтеграції у глобальний автомобільний ринок. Наприклад, у Бразилії та Мексиці на американські монополії припадає на сьогодні 60-70% національного виробництва автомобілів, якість яких повною мірою відповідає вимогам глобального ринку [7, с. 47]. У свою чергу Таїланд, де західні компанії контролюють понад 90% національного автомобілебудівного комплексу, щорічно виробляє до 800 тис. автомобілів і поступово перетворюється на крупний світовий центр автомобілебудування в інтеграційному угрупованні АСЕАН. Крім того, авгомобілебудівний гігант «Оепегаї Моіогз», який лише упродовж 2000-2006 рр. скоротив обсяги виробництва у США на 1,1 млн. автомобілів, а у Великій Британії на 110 тис, в той самий час збільшив обсяги виробництва своєї продукції у Китаї на 160 тис, у Бразилії- на 90 тис, а у Таїланді - на 50 тис [2, с. 8].

Поступово зміцнюються позиції монополістичного капіталу й у високотехнологічних секторах промисловості країн, що розвиваються. Підтвердженням цього є, зокрема, сумарний вартісний обсяг накопичених американських інвестицій в електронній промисловості цих держав, який на сьогодні перевищує 3 млрд. дол. Так, міжнародні монополії США створили у країнах АСЕАН близько 50 заводів зі збирання напівпровідників, інформаційних систем і комплектувальних для електронно-обчислювальних машин, основна частина яких призначається для експорту у розвинуті країни світу Глобальний характер монополізації капіталу є формою пристосування сучасних монополій до глибинних структурних зрушень у системі світового господарства, пов'язаних з її переходом до постіндустріальної моделі розвитку й якісно нового рівня концентрації та централізації капіталу, поглибленням асиметричності економічного й інноваційного розвитку країн, «технологічним: відривом» американських монополій від своїх основних конкурентів, а також формуванням на регіональному та субрегіональиому рівнях нових центрів економічного суперництва. За цих умов логіка розвитку міжнародних монополістичних структур на глобальному витку світогосподарського поступу вивела їх на якісно нову девелопментизаційну фазу, суттєво модернізувавши їхні організаційно-економічні форми. Як свідчить світовий досвід, найбільшу ефективність на сьогодні демонструють такі форми глобальної монополізації капіталу, як об'єднання монополій у бізнес-структури глобального типу через злиття та поглинання компаній двох або більше країн, заснування стратегічних альянсів і кластерних форм монополізації, створення сітьових мереж і вертикально інтегрованих корпорацій, а також формування транснаціональних державно-монополістичних об'єднань і фінансових груп.

Що стосується злиттів і поглинань (ЗіП), то подібна глобальна форма монополізації капіталу с одним з найефективніших способів концентрації та централізації капіталу монополій, а також зміцнення їхніх конкурентних позицій на відповідних сегментах глобального ринку. Це проявляється, зокрема, у перерозподілі ринкових сегментів функціонуючих компаній через об'єднання окремих незалежних фірм, проведення стратегічної переорієнтації їх діяльності без втрати виробничих потужностей, а також позбавлення від непрофільних видів діяльності компаній. Такі механізми концентрації капіталу дозволяють монополіям досягати значної економії фінансових ресурсів на масштабах виробництва та витратах на інноваційні розробки, розширюють їх можливості щодо скорочення часового лагу на розробку технологічних новинок, зменшують бар'єри входу на нові національні та регіональні ринки, а також дозволяють зміцнити конкурентні позиції на вже освоєних сегментах глобального ринку на основі інтенсивнішого використання основної сфери спеціалізації фірми.

Мотивація ЗІП обумовлена як виробничою діяльністю компаній, так і зростанням інтелектуалізації суспільного виробництва, інтенсифікацією поширення інформаційних технологій у традиційних галузях промисловості й у сфері послуг, розширенням ринкового середовища діяльності компаній і формуванням глобального конкурентного середовища, що визначає умови та ключові параметри глобальної конкуренції.

Як свідчать дані, представлені на рис. 2.3.1., цей процес має хвилеподібний характер, у своєму розвитку пройшов кілька етапів і на сьогодні досягнув свого найвищого рівня. Так, відмітною рисою сучасної, нової хвилі злиттів і поглинань є зростання як сукупної вартості, так і середнього обсягу корпоративних угод: якщо у 1979 р. було здійснено 2128 угод на загальну суму 16 млрд. дол. США, у 1980 р. - 1189 та 44,3 млрд. дол. США [4, с. 159], то у 1990 р. ці показники складали 2503 та 151 млрд., у 1995 р. -- 4247 та 187 млрд., у 1998 р. - 5597 та 531 млрд., у 2001 р. - 6035 та 593 млрд., а у 2006 р. - 6974 та 880,5 млрд. відповідно [24; 26, с. 5].

Свого рекордного значення вартісний обсяг ЗіП досягнув у 2000 р., коли було укладено 7894 угоди на загальну суму 1144 млрд. дол. США. У наступні періоди (протягом 2000-2003 рр.) спостерігалося певне падіння чисельності та вартості подібних угод у зв'язку з різким скороченням доступних обсягів фінансових ресурсів для їхньої реалізації через падіння цін акцій провідних компаній на світових фондових ринках, стагнацію ринку високоризикових облігацій, посилення державного контролю за здійсненням угод ЗіП у Свропейському Союзі, а також скорочення обсягів банківського кредитування, викликаного рестрикційною монетарною політикою у США та країнах ЄС.

Дія цих факторів, що чітко окреслилася у першій половині 2001 р.. була суттєво підсилена очікуванням економічної рецесії у США та подіями 1 1 вересня 2001р., які поглибили тенденцію глобального економічного спаду та спричинили уповільнення темпів укладення угод злиттів і поглинань. Ще однією відмітною рисою сучасної хвилі злиттів і поглинань є і зростання чисельності гігантських за вартісними обсягами угод: якщо у 1987 р. частка угод на суму понад 1 млрд. дол. США складала лише 40,3% загальної чисельності угод ЗіП, то у 2006 р. - 66,3% |26, с. 6]. Рекордним став 2000 р., коли частка подібних угод досягла 75,5% загальної чисельності угод ЗіП.

Що стосується галузевої структури найкрупніших угод злиттів і поглинань, то дані, представлені у табл. 2.3.1., свідчать про те, що на фоні довгострокової тенденції падіння частки галузей первинного сектору у загальній вартості угод ЗіП, найінтенсивніший розвиток цих процесів відбувається нині у сфері послуг (66,0% загальної вартості угод злиттів і поглинань у 2006 р.), а саме; у фінансовій сфері (42,9%), у сфері транспорту та комунікацій (10,1%), у сфері надання ділових послуг (5,2%), у сфері електро-, газо- та водопостачання (1,4%), у торгівлі (1,6%), а також у хімічній (4,5%), харчовій промисловості (2,0%) та у виробництві електричного й електронного обладнання та енергетиці (4,0%). Особливо швидкими темпами зростає кількість та вартість угод злиттів і поглинань у фінансовій сфері. Упродовж 1988-2006 рр. їх частка у загальній вартості угод ЗіП зросла з 11,4 до майже 43%, що свідчить про зменшення ролі виробничих факторів у мотивації здійснення даних угод та зростання ролі фінансових цілей - пошук вигідних сфер прикладення капіталу, а іноді втрата зарубіжних інвестицій.

Так, якісно новим явищем у злиттях і поглинаннях у фінансовій сфері упродовж останніх років є злиття фондових бірж. Яскравим прикладом цього є, зокрема. Нью-Иоркська фондова біржа (МУ§Е Сгоир Іпс), яка ще у 2006 р. досягла згоди щодо злиття з групою «Еигопехі N.V.», яка контролює біржі Амстердама, Брюсселя та Парижа. В результаті злиття цих інституцій вартістю 10 млрд. дол. США було створено перший у світі трансатлантичний оператор «N?85 Еигопехі», ринкова капіталізація якого досягнула 20 млрд. дол. США. Якщо до процесу злиття «ЕигопехТ.» і «ІЧУЗЕ» долучиться Токійська фондова біржа, то компанії зможуть створити найбільший у світі ринок цінних паперів, суттєво диверсифікувати фінансові продукти й інструменти, а також проводити одночасне розміщення цінних паперів на біржах Токіо та Нью-Йорка і залучати через Токіо капітали з інших країн Азії, в першу чергу з Китаю й Індії.

Є всі підстави стверджувати, що на рубежі XX - XXI ;т. «лихоманка» злитті в і поглинань починає набувати характеру епідемії. І це невипадково, адже для багатьох компаній, які володіють вільними ліквідними коштами, що утворилися, зокрема, у результаті податкових і амортизаційних пільг, поглинання запишаються най вигіднішим засобом розширення ринкового сегменту вкладення капіталу, оскільки в умовах економічного спаду фірми дуже зважено підходять до прийняття інвестиційних рішень щодо вкладення капіталу у нове будівництво. Керівництво компаній, переслідуючи мету нарощення масштабів власного виробництва, найчастіше приходить до висновку, що в умовах в'ялості економічної кон'юнктури та високих відсоткових ставок за кредитами ефективнішою є купівля іншої компанії, ніж створення нових підрозділів або розширення чи модернізація вже наявних виробничих потужностей. Така поведінка компаній повною мірою корелює з результатами проведеного Бостонською консалтинговою групою дослідження 277 компаній, згідно з яким, найбільш ефективним інструментом зростання вартості компаній є злиття, проведені в період спаду. Останні на 15% ефективніші, ніж злиття, які здійснюються під час економічного зростання [21]. Як результат -упродовж 2001-2007 рр. цілий ряд фірм практично подвоїли свій капітал шляхом купівлі активів, курси яких були занижені у результаті затяжного спаду на фондовому ринку.

Більше того, нинішня хвиля злиттів і поглинань, на нашу думку, етапі: початком нового етапу концентрації капіталу, у результаті якого виникнуть нові монополії-гіганти та підвищиться рівень глобальної монополізації капіталу. Перш за все продовжуватиметься процес подальшого усуспільнення виробництва, коли все більші масштаби капіталу концентруватимуться в обмеженій кількості монополістичних структур. Вже сьогодні поглинання провідних компаній досягнуло таких масштабів, що низка монополій змушена скуповувати свої акції в інших власників з метою уникнення можливого поглинання конкурентами. Наприклад плануючи придбання нових компаній, «Сепегаї Моїогз» для зміцнення своєї безпеки була змушена викупити власні акції на суму понад 2 млрд. дол. США [9, с. 94].

Е і водночас звужуватиметься коло осіб, які матимуть реальний контроль над монополіями, адже, використовуючи новітні форми реалізації права приватної власності (контрольні пакети акцій, управління чужою власністю, механізми взаємного володіння цінними паперами, управління ними через трастові фонди банків тощо), вони все більше зміцнюватимуть свою економічну владу. Таким чином, посилюється тенденція, яку у свій час відмічав іде В. Ленін, коли виробництво дедалі більшою мірою стає суспільним, проте присвоєння залишається приватним.

Наступною глобальною формою монополізації капіталу, яка демонструє високу ефективність, є вертикально-інтегровані корпорації. їхньому становленню та розвитку істотною мірою сприяла стратегія диверсифікації", до якої монополії вдаються як до основного способу розширення вузьких рамок галузевих ринків. Так, на сьогодні міжнародні монополістичні об'єднання характеризуються дедалі більшою багатогалузевою орієнтацією діяльності, про що, зокрема, свідчить той факт, що кожна з 500 найкрупніших монополій США мас свої підрозділи в 11 галузях, а найбільш потужні охоплюють по 30-50 галузей. У групі 100 провідних промислових корпорації"! Великої Британії багатогалузевими є 96. Італії - 90, Франції 84, Німеччини - 78 [14]. Навіть монополії з яскраво вираженою галузевою спрямованістю діяльності одночасно займаються випуском продукції інших галузей І це невипадково, адже умови глобального конкурентного середовища настійно вимагають від монополій стрімкого нарощення масштабів контрольованого ними капіталу для посилення їх економічної влади та зміцнення монопольних ринкових позицій. За таких умов розширення монополістичного виробництва за рахунок власного нагромадження вже не відповідає інтересам глобального капіталу. Відтак вертикальна диверсифікація, виникнувши на початку 1970-х років, дотепер залишається однією з найбільш поширених форм монополізації капіталу та продовжує виконувати свою основну функцію - слугувати знаряддям переливу капіталу.

Разом з тим, її суттєва відмінність від диверсифікації 1970-х -початку 1980-х років полягає в зростанні ролі фінансових цілей у стратегіях діяльності монополій, а саме: розширення сфер прибуткового вкладення капіталу та втрата зарубіжних інвестицій. Серед інших причин, які також сприяють розвитку вертикально-інтегрованих монополій, слід виокремити і перенагромадження капіталу в окремих галузях, появу нових галузей у процесі науково-технічного прогресу, а також прагнення монополій знівелювати вплив підприємницьких ризиків за рахунок більш ефективного розподілу капіталу у багатогалузевому виробництві.

Механізми та напрямки формування монополістичними структурами інтегрованих виробничих мереж на сучасному етапі набувають доволі диверсифікованих форм. Вони залежать від профілю виробництва, країни його розміщення та діяльності самих корпорацій. Так, деякі виробництва можуть бути легко розділені на низку спеціалізованих процесів, розміщених у різних країнах. Окремі монополії більш схильні до переводити за рубіж окремі функції виробництва. Проте набагато важче та повільніше вирішується проблема переведення за кордон вищої ланки управління та підрозділів, що займаються НДДКР. У цьому зв'язку слід відмітити, що швидкість інтеграції країн у глобальну виробничу систему напряму залежать від переваг у їх географічному положенні, ефективності політики в області регулювання іноземного інвестування й інших форм зовнішньоекономічних зв'язків, рівня розвитку ділової інфраструктури, рівня інвестиційних ризиків та ін.

У свою чергу транснаціональні фінансові групи (ТФГ), що виникли на основі транснаціонального фінансового капіталу, є закономірним результатом зрощення транснаціональних фінансово-кредитних монополій з транснаціональними монополіями інших сфер і галузей економіки (промисловими, транспортними, будівельними, консультативними, страховими та ін.). На сьогодні транснаціональні фінансові групи посідають вагоме місце в організаційно-економічному «арсеналі» реалізації сучасними монополістичними структурами стратегій глобальної експансії. Підтвердженням цього є, зокрема, дані щодо доходів і вартісних обсягів контрольованого даними інституціями капіталу, за якими провідні ТФГ не лише суттєво випереджають більшість національних економік держав світу, але й послаблюють конкурентні позиції місцевих банків та здатні підірвати наріжні засади державного монетарного регулювання країн. Так, впродовж останнього десятиліття частка транснаціональних фінансових груп у сукупній вартості доходів 200 найбільших монополій світу сягнула майже 30%, тоді як автомобілебудівних монополій - 13%, а торговельних - 11% [19, с. 2]. монополізація капітал інтегрований

Яскраве уявлення щодо масштабів і динаміки монополізації капіталу, здійснюваного транснаціональними фінансовими групами, дають прискорені темпи зростання капіталу й активів глобального банківського сектору. Дані, наведені у табл. 2.3.2., свідчать про те, що сумарна вартість активів 10 найкрупніших банківських установ світу у 2006 р. досягла майже 5 трлн. дол. США, ринкова капіталізація -близько 1 трлн., а доходи - майже 300 млрд. дол. При цьому якщо у 1995 р. активи 25 найкрупніших банків світу становили 31,1% активів 1000 найбільших банків [8, с. 81], то у 2006 р. - перевищили 40%.

Размещено на Allbest.ru