Глобальна монополізація світового ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Глобальна монополізація світового ринку

Інтенсифікація процесу монополізації капіталу, здійснюваного банківським сектором упродовж останнього десятиліття, призвела до формування банків-гігантів, до яких належать, насамперед, американські інституції. їх сукупна ринкова капіталізація в 2006 р. досягнула майже 600 млрд. дол. США, що робить їх практично недосяжними для конкурентів і перетворює на впливових гравців глобального ринку. За цих умов стратегії еволюційного розвитку місцевих банків на власній ресурсній базі вже не гарантують їхньої фінансової незалежності.

Зростання рівня концентрації глобального капіталу в фінансовому секторі обумовлює прискорене зростання доходності капіталу, рух якого опосередковується фінансовими інститутами (банками, страховими компаніями, інвестиційними та пенсійними фондами). Ключовим для даного процесу стає злиття капіталів фінансових інститутів зі створенням універсальних холдингів, які не лише розширюють спектр фінансових послуг, пропонованих

Досягненню цієї стратегічної мети значною мірою сприяла суттєва диверсифікація впродовж останніх десятиліть діючого інструментарію зміцнення конкурентних позицій ТФГ на фінансовій мапі світу. Якщо раніше фінансові монополії задля отримання прибутків вдавалися, головним чином, до боргового фінансування відсталих держав через надання кредитів їхнім позичальникам за завищеними відсотковими ставками, то на сьогодні їхні монополістичні стратегії зорієнтовані на встановлення тотального контролю над новостворюваними фінансовими ринками через монополізацію всіх фаз руху фінансового капіталу - від власника заощаджень до кінцевого одержувача кредитних ресурсів.

Крім того, транснаціональні фінансові групи, діяльність яких виступає на сьогодні локомотивом фінансового глобалізму, спроможні самостійно визначати параметри глобальних фінансових агрегатів і забезпечувати собі отримання надприбутків, ігноруючи інтереси національних економік. Функціонування останніх у відкритому глобальному середовищі наражає їх на серйозні виклики фінансового глобалізму, адже, не маючи реальних важелів впливу на сферу міжнародних фінансів, відсталі країни можуть лише пристосовуватися до коливань світової фінансової кон'юнктури, обумовлених діями світових фінансових центрів. Унаслідок цього існує цілком реальна загроза деформації відтворювального процесу в рамках їхніх національних економік, обмеження можливостей держав підгримувати рівноважний стан економіки засобами грошово-кредитної та валютно-курсової політики, а також втрати ними економічного та політичного суверенітету з причин боргової й інших видів фінансової залежності, фінансового підпорядкування роззинутим країнам світу та «меркантилізації» гуманітарних цінностей.

Головною рисою діяльності сучасних глобальних монополій є охоплення їх діяльністю ключових фаз суспільного відтворення -виробництва, розподілу, обміну та споживання. Одним з закономірних наслідків цих процесів стає поглиблення й ускладнення взаємовідносин між ними через розширення масштабів планомірності, яка стає невід'ємним компонентом взаємодії монополістичних структур у глобальному конкурентному середовищі. її сучасний характер проявляється у тому, що глобальні монополії зацікавлені в організації ефективного планування не лише у егбе, але й у своїх партнерів, адже колосальні масштаби їхньої фінансово-господарської діяльності роблять занадто ризикованим і навіть неможливим випуск товарів на ринкову стихію.

Найбільшою мірою це стосується монополій, які належать до групи підприємств, пов'язаних міжфірмовими поставками продукції, технологічною залежністю та складною системою взаємозв'язків усіх стадій виробничого процесу. У межах такої групи монополій формується єдиний, розгалужений виробничий комплекс, коли навіть незначне порушення його окремих ланок може розбалансувати усю систему виробничих зв'язків. Відтак існує нагальна потреба у жорсткій координації ринкових цін й обсягів виробництва, обліку ресурсної бази та раціоналізації її розподілу між окремими ланками виробництва, контролі відносин з постачальниками та конкурентами, свідомому впливі на попит споживачів і динаміку розвитку галузі, а також реалізації узгодженої політики капіталовкладень, наукових досліджені, і інноваційних розробок.

Досягненню цієї стратегічної мсти діяльності монополістичних структур найбільшою мірою відповідає така глобальна форма монополізації капіталу, як міжнародні стратегічні альянси. Вони являють собою об'єднання міжнародних монополій на основі горизонтальної чи вертикальної міжфірмової кооперації, коли за збереження господарської й юридичної самостійності компаній формується розгалужена система управління їхньою ресурсною базою та поглиблюються міжфірмові зв'язки на галузевому та територіальному рівнях. Ключовою відмінністю міжнародних стратегічних альянсів від традиційного довгострокового співробітництва є те, що вони являють собою доволі гнучкі структури, які передбачають можливість зміни початкових умов співробітництва та розподілу ризиків між компаніями задля досягнення синергетичного ефекту співробітництва.

монополізація капітал фінансовий транснаціональній

Таблиця 2.3.2. Рейтинг найбільших банківських установ світу у 2006 р.

Створюючи міжнародні стратегічні альянси, монополістичні структури суттєво розширюють свої можливості щодо адекватного реагування на виклики техноглобалізму, ефективної мобілізації своєї ресурсної бази, координації й оптимізації використання спільних ресурсів, а також мінімізації транзакційних витрат. Високу ефективність подібної глобальної форми монополізації капіталу підтверджують, зокрема, дані щодо динаміки формування стратегічних альянсів. Так, їхня питома частка у сукупному вартісному обсязі доходів, що їх отримують 1000 найкрупніших американських корпорацій, складає на сьогодні близько 6%, що вчетверо перевищує відповідний показник 1987 р. [13, с. 196]. Як свідчать дані табл. 2.З.З., з початку 1980-х рр. чисельність стратегічних альянсів щорічно зростала в середньому на 20%. При цьому найвищі темпи створення подібних інституцій були зафіксовані у високотехнологічних секторах економіки: в автомобілебудуванні (16% загальної чисельності стратегічних альянсів у 1990-2005 рр.), у сфері біотехнологій (25%), інформаційних технологій (40%) та у виробництві нових матеріалів (14%), тоді як у хімічній промисловості упродовж 1980-2005 рр. чисельність стратегічних альянсів скоротилася приблизно на третину. Стратегічний характер альянсів, що формуються у високотехнологічних секторах економіки, проявляється у тому, що вони націлені на зміцнення довгострокових конкурентних переваг усіх учасників альянсу в рамках реалізації стратегій їхньої глобальної експансії.

Високу результативність діяльності продемонструвала також низка міжгалузевих стратегічних альянсів, організаційні форми яких є доволі диверсифікованими. Це і вертикально-інтегровані господарські структури, і об'єднання зусиль фірм з метою реалізації проектів у непрофільних галузях економіки та створення нових галузей, і спільна розробка нових технологій на міжгалузевому рівні та ін. Серед прикладів міжгалузевих стратегічних альянсів можна назвати партнерство лідерів інформаційного сектору із засобами масової інформації, фінансовими інститутами та консалтинговими фірмами; співробітництво з голландською компанією (всесвітнім розробником і постачальником програмного забезпечення з управління бізнесом, фінансами та виробництвом) у таких функціональних галузях, як фінансовий і виробничий менеджмент, управління корпоративними ресурсами та проектами, постачання та збут та ін. [1, с. 107].

За умов, коли наука та науково-інформаційне обслуговування виробництва стає безпосередньою продуктивною силою і все більше поєднується з процесом суспільного відтворення, у діяльності міжнародних монополій дедалі рельєфнішого характеру набуває тренд випереджаючого формування стратегічних альянсів в інноваційній сфері. І це невипадково, адже динамічний розвиток науково-технічного прогресу не дозволяє кожній монополії наодинці проводити масштабні наукові дослідження та розробки, не говорячи вже про розвиток фундаментальної науки. Таким чином, створення стратегічних альянсів в галузі науково-дослідних розробок та технологій дозволяє суттєво знизити витрати на проведення НДЦКР та досягнути синергійного ефекту від об'єднання фінансових і інтелектуальних ресурсів монополій на найбільш перспективних напрямках інноваційних розробок.

Одним з яскравих прикладів успішних стратегічних альянсів в інноваційній сфері є реалізація за участі західноєвропейських монополій великомасштабних науково-технічних програм. Вони охопили ті напрямки науково-технологічного розвитку країн Європейського Союзу, за якими спостерігалося найбільше відставання від американських і японських конкурентів (медицина та біотехнологія, комунікації та енергетика, технології з захисту навколишнього середовища, інформаційні та лазерні технології, виробництво нових матеріалів та ін.). Так, ще у 1985 р. було засновано Європейське агентство з науково-технічного співробітництва країн ЄС «Еврика», основною метою якого є поглиблення міждержавного співробітництва за пріоритетними напрямками НДДКР через розвиток підприємницької ініціативи та встановлення нових форм управління та фінансування кооперації на міжфірмовому рівні. Крім того, з 1994 р. в ЄС функціонує європейська стратегічна програма досліджень у галузі технології інформаційних систем «Есприт» як основа розробки Рамкових угод в Євросоюзі, а також реалізуються науково-технічні програми «Вгіїе» (виробництво нових матеріалів), «Яасе» (телекомунікаційний сектор) та ін.

Як свідчить світовий досвід, доволі ефективною глобальною формою монополізації капіталу є територіально-галузеві кластери, які почали формуватися на базі провідних міжнародних монополій з кінця 1980-х років, а на сьогодні перетворились на ключовий компонент їхньої інноваційної політики і ефективний інструмент зміцнення їхніх конкурентних позицій на глобальному ринку. Характерною особливістю кластерних форм монополізації капіталу є те, що вони базуються на комплексній взаємодії вузькоспеціалізованих регіональних кластерів з кластерами інших національних регіонів і країн світу, що забезпечує їхню органічну інтеграцію до глобального відтворювального процесу.

Становлення та динамічний розвиток територіально-галузевих кластерів були обумовлені, насамперед, поглибленням глобалізаційних процесів, які, матеріалізуючись в інтенсивній інтернаціоналізації виробничих, комерційних, фінансових і міграційних процесів, позбавили більшість міжнародних монополій традиційних конкурентних переваг і змусили їх переорієнтовуватися на реалізацію стратегій аутсорсінгу й аутстаффінгу. Це знайшло свій прояв у суттєвих змінах географічних напрямків інвестиційної діяльності міжнародних монополій, які особливо чітко окреслилися в 1990-х роках під впливом формування нових конкурентних умов діяльності суб'єктів господарювання, загострення міжнародної конкурентної боротьби між ними та розвитку нових форм забезпечення конкурентоспроможності міжнародних монополій. Так, зберігаючи свої традиційні мотиваційні стимули (наявність ємних ринків, дешевої робочої сили та постачальників, близькість до ресурсної бази та ін.), інвестиційні капіталовкладення міжнародних монополій дедалі більше тяжіють до динамічних високотехнолопчних кластерів країн - лідерів світового господарства (на зразок Силіконової долини в Каліфорнії, Силіконової Алеї у Нью-Йорку, Радіодолини у Стокгольмі, Софії Антиполісу у Франції та ін.), а також до тих ареалів національних економік відсталих країн, які достатньою мірою володіють стратегічними нематеріальними активами економічного розвитку, а саме: висококваліфікованою робочою силою, інноваційно-виробничими та соціальними мережами, а також здатні забезпечити процес безперервного інтерактивного навчання працівників і доступ до некодифікованих знань.

Як результат - у різних точках світового господарства (насамперед, у Південно-Східній Азії та Східній Європі) відбувається «вибухове» утворення інноваційних кластерів, які не лише на рівних конкурують зі своїми американськими, західноєвропейськими й японськими конкурентами, але й активно включаються у процеси перерозподілу на свою користь високотехиологічних сегментів глобального ринку. Більше того, на сьогодні низка регіональних кластерів, які сформувалися на базі підрозділів міжнародних монополій, посідає лідерські позиції на окремих сегментах глобального ринку.

Необхідно також зазначити, що на початку XXI ст. поглиблюється процес спеціалізації окремих регіональних кластерів в межах глобального відтворювального процесу. Особливо яскраво дана тенденція проявляється в інноваційній сфері, де чітко виокремлюються групи кластерів - глобальних лідерів (які задають тренди світового технологічного розвитку) та сервісних кластерів (які виконують функції виробничих майданчиків, складальних підрозділів або провайдерів бізнес-послуг). У свою чергу кожен інноваційний кластер є вузькоспеціалізованим і зорієнтований на конкретний сегмент глобального ринку. Наприклад, визнаними світовими лідерами у виробництві напівпровідників є Силіконова долина у США, Японія та Республіка Корея, водночас у даній сфері

Силіконова долина спеціалізується виключно на мікропроцесорах, а Корея - на чипах пам'яті.

Процеси інтенсивної концентрації капіталу на глобальній фазі розвитку світогосподарської системи призвели до створення великих транснаціональних державно-монополістичних об 'єднань галузевого типу, які посідають особливе місце серед глобальних форм монополізації капіталу. їхня специфіка полягає в тому, що вони формуються, головним чином, в енергетичних і добувних галузях промисловості на основі великомасштабних централізованих інвестицій, мобілізованих за рахунок зниження соціальних витрат держави, недооцінки вартості робочої сили й утримання заниженого рівня заробітної плати.

Яскравим прикладом функціонування таких структур є нафтогазові монополії. За критеріями масштабів діяльності, організаційної та виробничої структури, а також рівня державного регулювання їх можна поділити на три групи. До першої групи належать найкрупніші нафтогазові компанії державної форми власності, які функціонують у країнах свого базування та спеціалізуються, головним чином, на видобутку паливно-енергетичних ресурсів. До них належать, насамперед, нафтогазові монополії держав - членів групи ОПЕК (які були засновані в результаті націоналізації енергетичної галузі цих країн і створення регульованого світового ринку нафти в середині 1970-х років: «5аік1і Агатсо» Саудівської Аравії, «АІЖОС»

Друга група компаній сформована за рахунок приватних і державних вертикально-інтегрованих транснаціональних корпорацій, які здійснюють диверсифіковану діяльність як у країнах свого базування, гак і в приймаючих державах. Фінансуючи розробку нафтових і газових родовищ, розбудову транспортної інфраструктури та переробку паливної сировини, ці компанії відіграють ключову роль у розвитку енергетичного сектору приймаючих країн. Яскравим прикладом функціонування таких структур є нафтогазові монополії

Російської Федерації, де державна монополія на природні ресурси створила передумови для розвитку надпотужних національних корпорацій (або так званих «червоних ТНК») на зразок «Газпрому», «РАО ЄЕС», «Лукойл» та ін. Так, за даними журналу «Рогоез», «Газпром» увійшов до першої сотні світових ТНК, посівши у рейтингу 43-тє місце, за ним ідуть «Лукойл» - 114-і є місце та «Роснєфть» - 192-ге.

Подібні структури поступово розширюють свою міжнародну діяльність через механізми монополізації російським капіталом сировинних сегментів регіональних ринків. Прикладом цього є, зокрема, злиття російських компаній «Русал» та «СУАЛ» (Сибірсько-уральська алюмінієва компанія) зі швейцарським трейдером «Сіепсоге Іітіетаііопаї АС», завдяки чому їх частка на світовому ринку глиноземів досягає нині 16%, а алюмінію- 13%. Крім того, на сьогодні російський державно-монополістичний капітал масово скуповує зарубіжні підприємства в металургійній і в енергетичній галузях, а в ряді випадків подібні інвестиції мають прихований характер, здійснюючись через афілійовані структури. До них можна віднести інвестиційні вкладення «РАО ЄЕС» в енергетичні гагсузі Молдови, Грузії, Киргизстану, Таджикистану та Вірменії; проведення «Газпромом» великих конверсійних операцій в країнах СНД та ЄС з метою монополізації ключових сегментів паливно-енергетичгого ринку. Так, за 15%-й пакет акцій «\Уіп§аз», яка володіє магістральними газопроводами в Німеччині й орендує газосховище «Кесіеп», «Газпром» передав «Шігіїегзпаї» (100% цієї компанії належить «ВАЗР») пакет «50% мінус одна акція» дочірньої фірми «Сєвєрнєфтєгазпром» (яка володіє правами на розробку Південноросійського газового родовища), довівши свою участь у «\Уіп§а5» до 50% [12, с. 255].

І. нарешті, третю групу нафтогазових монополій презентують спеціалізовані державні та приватні неінтегровані компанії, а також компанії, які входять до складу енергетичних і хімічних монополій. Найбільше представництво тут мають російські нафтогазові компанії з низьким рівнем капіталізації, які за рахунок використання інноваційних технологій мають змогу ефективно освоювати невеликі за розмірами чи важкодоступні родовища вуглеводнів, експлуатувати родовища на завершальній стадії розробки, працювати у складних гірничо-геологічних умовах.

Очікується, що впродовж наступного десятиліття в Російській Федерації істотно зросте чисельність подібних компаній, особливо в старих районах видобутку (на Північному Кавказі, Уралі, в Поволжі та и Західному Сибіру). Цьому сприяє державна політика Росії у нафтовій галузі: так, в Енергетичній стратегії РФ, яка визначає основні напрямки енергетичної політики цієї країни на період до 2020 р., серед пріоритетів розвитку нафтової галузі визначається всебічна підтримка подібних нафтодобувних компаній з огляду на їхню високу «маневреність» заповнювати ніші, в яких діяльність компаній-гігантів буде неефективною, можливості створювати додаткові робочі місця, а також здійснювати виробничу апробацію інноваційних розробок у сфері видобутку корисних копалин. І хоча частка таких компаній в сумарному видобутку нафти в Росії залишатиметься відносно незначною (близько 5%), у видобутку газу вона може зрости до 2010 р. до рівня 10% сукупного російського показника [16, с. 286-2871.

Резюмуючи вищесказане, слід констатувати, що глобальні форми монополізації капіталу створюють умови для суттєвої трансформації виробничих відносин капіталізму на основі запровадження нової форми розподілу та нагромадження крупного капіталу, перетворюючи його на систему глобального підприємництва. Саме глобальні форми монополізації капіталу та виробництва забезпечують міжнародним монополіям провідні позиції у структурі глобальної економіки за рахунок ефективної інтеграції фундаментальної та прикладної науки, зосередження левової частки глобального виробництва матеріальних благ і послуг, концентрації світового фінансового, технологічного, кадрового та інтелектуального ресурсів, а також монопольного права на їхнє володіння, контроль і перерозподіл у глобальному масштабі.

Соціально-економічний розвиток країн і регіонів з кінця XX ст. відбувається під впливом глобалізації. Тому зрозуміло зростання інтересу дослідників до цього феномену наприкінці XX - початку нового століття. Під час вивчення цього складного й суперечливого явища склалася низка неоднозначних підходів у його визначенні. Так, прихильники цивілізаційного підходу пов'язують глобалізацію з виникненням і саморозвитком макроцивілізації в масштабі планети [8, сі 9].

Більшість глобалістів сприймають її як складний, неоднозначний процес перетворення світового господарства в єдиний регіон товарів і послуг [5, с. 98], низка вчених пов'язує формування глобалізації з переходом на чергову, постіндустріальну стадію його розвитку [9, с. 51].

Але таке визначення глобалізації несе занадто вузьке значеннєве навантаження та не враховує значення політичних і соціокультурних реалій сучасного світу. За твердженням В.П. Максаковського, «на сьогодні можна казати, принаймні, про три форми глобалізації» [4, с. 384]. Перша, політична глобалізація являє собою тісну взаємодію, що розширюється на рівні держав і міжнародних організацій у питаннях рішення політичних проблем людства, котрі постійно загострюються. Друга, глобалізація культури пов'язана з прискорюваним розширенням і ускладненням взаємозв'язків і взаємозалежностей між людьми.

Джерела

Бобина М. Стратегические аиьянсьі в глобальной зкономике // МЗиМО, 2001. - №11. - С. 106-109.

Бюллетень иностранной коммерческой информации. - 2007. -№149-150 (29 декабря).

Гаврилюк О.В. Ідентифікація аутсорсингу // Фінанси України, 2006.- №10.-СІ39-153.

Государство и управление в США / АН СССР. Ин-т США и Канади; Отв. ред. Л.И. Евенко. -М.: Мьісль, 1985. -303 с.

Размещено на Allbest.ru