Глобалізація та світові фінансові кризи

Размещено на http://www. аllbest.ru/

Безпека фінансів та персоналу в умовах глобалізації

Як приклад наведемо основні пункти стратегії глобального управління людськими ресурсами компанії 8іетеігз [5]:

1. Жива компанія -- це компанія, що навчається. Технологічні та конкурентні ринки, на яких працює компанія 8іетепз, розвиваються, тому процеси управління персоналом фірми примушують її працівників постійно навчатися. Компанія використовує комбіновану систему, яка припускає проведення як аудиторних занять, так і практичну підготовку працівників, організовану в загальносвітовому масштабі. Компанія забезпечує своїх технічних працівників знаннями основ менеджменту, а працівників-управдінців -- технічними знаннями. Компанія пропонує своїм працівникам можливість постійної освіти та розвитку управлінських навиків, «щоб вони завжди знали про потреби нашого ринку незалежно від того, в якому підрозділі вони працюють».

2. Глобальна робота в команді -- це ключ до розвитку та використання всього потенціалу людських ресурсів фірми. Командна робота для Зіетепз означає «подолання всіх традиційних бар'єрів, властивих корпоративному світу». Це означає, що працівникам дозволяється працювати в різних відділах, у різних галузях і навіть в різних регіонах. Тому працівники повинні розуміти весь процес, а не тільки його окремі частини й операції. Це, у свою чергу, означає, що працівники Віетепз повинні брати на себе більше відповідальності й обов'язків, ніж потрібно за посадою. А це у такому разі означає, що компанія повинна надати їм можливість постійного повного навчання та підвищення кваліфікації. Наприклад, в Китаї працюють 17 000 службовців компанії, і лише 200 чоловік з них -- німці., відповідальні за переведення технологій і підготовку працівників. Оптимізація глобальної командної роботи також означає вживання заходів, що дозволяють переконатися в чому, що працівники відчувають себе частиною сильного,об'єднаного корпоративного цілого Віетепз досягає цього частково за допомогою колективних зборів менеджерів різних областей менеджменту зі всього світу. Як передумови вдосконалення кар'єри працівників навіть нижчої ланки компанія робить особливий акцент на безмежний, діловий міжкультурний досвід.

Переорієнтація менеджменту на відповідність змінам глобалізації. Компанія встановила регулярні оцінки стратегічного виконання, які підштовхують кожного працівника до розвитку свого потенціалу. «Діалоговий процес управління» фірми представляє регулярний зв'язок «від низу до верху», що дозволяє менеджерам 8іетеп5 знати про все, чим займаються працівники, і як можна удосконалювати рівень їх виконання.

Довгострокова перспектива кар'єрного зростання та прибутковість залежать від досягнення балансу інтересів. Дуже важливо відзначити значущість акціонера, але справді добитися прибутковості «можна тільки за допомогою винахідливих, задоволених і високомотивованих людей». Таким чином, наріжним каменем, на підставі якого компанія будує всі свої процедури управління персоналом, є надання працівникам можливостей кар'єрного зростання. Це само собою припускає, наприклад, наявність стратегій вдосконалення кар'єри та винагороди, що проводяться фірмою.

Атмосфера взаємної поваги -- це основа будь-яких відносин як у середині самої компанії, так і з громадськістю. У компанії Біетепз, як і в багатьох інших компаніях, неможливо собі уявити створення висококваліфікованої мотивованої, винахідливе"! та відповідальної робочої сили без культури взаємної поваги. Особливо в багатонаціональній компанії «багатство національностей, культур, мов і світоглядів, представлене працівниками», є одним з найважливіших ціннісних аспектів. Така диверсифікація вимагає відвертості та справедливості в спілкуванні людей.

Наприкінці відзначимо три ключові глобальні проблеми, що впливають на управління людськими ресурсами в міжнародному бізнесі:

1. Швидке освоєння потрібних навичок там, де це необхідно, незалежно від географічного положення.

2. Розповсюдження знань і результатів по всій організації незалежно від того, де вони з'явилися вперше.

3. Виявлення та розвиток таланту працівників в глобальному масштабі і розвиток їх здібностей.

Вирішення глобальних проблем управління людськими ресурсами повинне бути комплексним. Цей процес включає: відбір відповідних для міжнародної роботи кандидатів, оформлення договорів і інших документів, процес їх переміщення та розміщення на новому місці, імміграцію, орієнтування в умовах, нової культури й іноземної мови, планування та розвиток кар'єри, призначення винагороди, розгляд аспекту сплати податків і вирішення супровідних проблем.

На підставі вищесказаного можна зробити деякі висновки:

Управління людськими ресурсами в глобальному вимірі є сукупністю дій, направлених на залучення, розвиток і підтримку ефективної робочої сили, необхідної для досягнення мети організації, підприємства, фірми. Відбір співробітників, їхня підготовка, оцінка їхньої роботи, збереження кадрів і відносини між працівниками та менеджментом є головними аспектами управління людськими ресурсами в глобальному масштабі, які серйозно впливають на продуктивність транснаціональних корпорацій.

Управління людськими ресурсами необхідно розглядати з урахуванням проблем і чинників, що впливають на організацію діяльності транснаціональних корпорацій, таких як глобалізація, технологічний прогрес, збільшення об'єму висококваліфікованої роботи, стрімкі зміни на міжнародних ринках, зміни в культурі, структурі, стратегії та цілях організації.

Основні цілі УПЛ в глобальному масштабі - це залучення робочої сили, розвиток її потенціалу, її довгострокова підтримка. Досягнення цієї мети вимагає застосування навичок планування, прогнозування, навчання, оцінки результатів виконання робочих завдань, здійснення адміністративного управління ставками заробітної плати й окладами, програмами додаткових пільг і звільненнями.

Здатність мислити глобальними поняттями вимагає корінної переорієнтації всіх аспектів політики та практики управління людськими ресурсами, а також створення систем, здатних заохочувати співробітників за роботу та мислення «в глобальному вимірюванні». В країнах з різноманітним внутрішнім ринком, де переважає «етноцентрична» орієнтація, успішний розвиток порівнянні з першою половиною XX століття) механізмом панування капіталу і його інститутів на макрорівні. Ці наднаціональні міждержавні інститути виявляються важливими складовими міжнародного панування капіталу - від МВФ, СБ і СОТ до НАТО [4].

Внаслідок цього світовий соціально-економічний простір досить жорстко розподілений на суб'єктів, які мають найбільший вплив у світі (ТНК і держави, що є їх "батьківщиною", насамперед США, потім Японія, Європейський союз і лідируючі в ньому країни - ФРИ, Франція та інші), й об'єктів (переважно другий і третій світ). При такому розкладі чинників складаються досить своєрідні відносини ТНК із деякими національними державами: перші можуть маніпулювати своїми капіталами, як би вибираючи собі "підходящу" державу, а другі виявляються заручниками міжнародних потоків капіталу. Широко відомий перелив капіталу, особливо фінансового (але не тільки), в офшорні зони, "під крило" держав з пільговим оподатковуванням, у зони, захищені від міжнародних соціально-політичних потрясінь (Швейцарія) тощо.

Все це створює потужні погрози безпеки держав. При цьому рівень безпеки є результатом керованих суспільних процесів, пов'язаних з організованою діяльністю людей, тобто з інституціональною сферою. Об'єктом цих управлінських впливів є комплекс умов і факторів, у тому або іншому ступені впливу на стабільний і зрівноважений стан системи суспільних відносин, тобто безпеки суспільства.

У процесі ускладнення й прискорення розвитку соціальних, економічних і інших процесів поняття «безпека» і «національна безпека» здобувають особливу вагу. Це зв'язано, у першу чергу, з удосконалюванням структури економіки й розвитком технологій, нагромадженням все більших обсягів знань і капіталів, можливістю їхнього вільного переміщення по всьому світу, що є невід'ємною частиною процесу, що набирає обертів, глобалізації. Все це, з одного боку, сприяє динамічному соціально-економічному розвитку суспільства шляхом підвищення ефективності виробництва й керування, прискорення впровадження й розробки нових технологій (у тому числі й високих), а з іншого боку, створює все нові й мінливі погрози й фактори ризику.

Проблема безпеки економіки й суспільства різноманітна. Так, виділяються безліч видів безпеки, серед яких: військова, економічна, екологічна й т.п. Слід зазначити, що всі ці види безпеки пов'язані один з одним. І основою забезпечення національної безпеки є саме економічна безпека. Для суспільних процесів в історичному контексті характерні процеси ускладнення систем, і кожний новий досягнутий рівень розвитку характеризується виникненням нових загроз. Так, однією з найбільш динамічних сфер в економіці, що все активніше впливають на її розвиток, є фінансова сфера.

Сучасний етап розвитку характеризується тим, що рішення, прийняті саме у фінансовій сфері, починають в усе більшому ступені визначати динаміку й вектор економічного розвитку. У зв'язку із цим не випадково саме міжнародні валютно-кредитні й фінансові відносини перебувають на піку процесу глобалізації. Тому одним з найважливіших видів економічної безпеки є фінансова безпека.

Однак процес зростання ролі фінансів у сучасному світі неоднозначний. Він несе в собі не тільки колосальні переваги, але й нові загрози. Слід зазначити, що в міру ускладнення процесів їх стає усе важче й важче регулювати й контролювати і це представляє особливе, дуже складне завдання для відповідних органів державної влади й керування. У цьому зв'язку цілком логічною є постановка завдання розробки й удосконалювання інструментарію, що дозволяє здійснювати моніторинг, давати оцінку й попереджати про виникнення погроз у фінансовій сфері.

Ключовою категорією в даному питанні є саме поняття безпеки. Воно є надзвичайно багатозначним, до його визначення існує безліч підходів. Вільфредо Парето визначає безпеку суспільства як «взаємозв'язок трьох складових: політичної стабільності, економічного процвітання, обороноздатності держави» [2]. Кожна із цих складових, у свонз чергу, залежить як від зовнішніх, так і від внутрішніх параметрів. Дуже важливо розуміти, що оцінка й виявлення внутрішніх факторів безпеки настільки ж важлива, як і зовнішніх. Це справедливо не тільки для країн, що розвиваються, але й для розвинених. Справа в тому, що високорозвинена економіка сама по собі не є безумовною страховкою від різних загроз, навпаки, даний етап розвитку породжує нові проблеми, нові виклики й нові загрози безпечному й стійкому розвитку економіки й суспільства. З точки зору Л.І. Абалкіна, «кожна вирішена проблема веде до виникнення нових викликів, причому часто більш істотних і складних, ніж попередні» [2]. Недооцінка внутрішніх ризиків і загроз, свідоме абстрагування від своєчасного рішення проблем може часом призвести до трагічних і некерованих наслідків.

Іншу сторону проблеми безпеки відображає визначення, представлене в Тлумачних словниках В. І. Даля й С. І. Ожетова. У них поняття «безпека» трактується як «стан, при якому не загрожує небезпека, захист від небезпеки» [6] або «відсутність небезпеки, схоронність, надійність» [7].

Загальний підхід до поняття безпеки суспільства, що склався в літературі, такий: «безпека суспільства - це стан (включаючи фактори, умови й механізм забезпечення цього стан)') збалансованості всіх (внутрішніх і зовнішніх) сторін його буття, шо формує можливості реалізації інтересів його поточного й майбутнього розвитку. Безпека - це не тільки механізм, стан, але: й самостійне, досить автономне явище, багато в чому визначальні умови, життєві можливості й майбутнє будь-якого пов'язаного з ним об'єкта» [20].

Безпека -- це суспільне явище, й оскільки життя сучасного суспільства, форми його функціонування багатогранні, то й сама безпека має безліч видів. Але, безумовно, їх поєднує поняття національної безпеки. Основна мета національної безпеки - це забезпечення захищеності життєдіяльності всіх систем функціонування держави, суспільства й людини. У сучасних умовах національна безпека держави залежить не тільки від її військової чинності. Військова чинність у сучасному й історичному контексті скоріше є слідством міцності національної економіки держави. У свою чергу, міць національної економіки залежить від різних факторів, як традиції і якість людського капіталу, наявність сировинних ресурсів, сучасних технологій, грамотна економічна політика тощо.

Усі види національної безпеки пов'язані між собою, і оскільки фінансові відносини пронизують і опосередковують всі економічні відносини, то фінансова безпека є своєрідним «лакмусовим папірцем», що відображає загальний стан безпеки в суспільстві. Наприклад: з появою яких-небудь загроз у політичній, економічній або військовій сфері капітал починає «бігти» із країни і, таким чином, обсяг фінансових ресурсів знижується. При наявності руйнівних або кризових тенденцій в економіці в першу чергу страждає фінансова система країни, що опосередковує процес суспільного виробництва, а отже, саме вона в першу чергу подає «сигнали небезпеки». Необхідно відзначити, що залежно від ситуації кризові явища в тій або іншій сфері економіки, на тому або іншому етапі відтворювального циклу проявляються по-різному, відображаються на тій або іншій сфері фінансів: фондовий ринок, банківська система, державні фінанси, валютний курс, зростання цін на різні види товарів тощо.

Фінансова безпека жодним чином не дублює економічну безпеку, а є її органічною частиною. Більш того, негативні зміни у фінансовій сфері в сучасних умовах можливо відстежити набагато легше й більш оперативно, що дозволяє зосередити увагу й зусилля на відповідній сфері економіки і вчасно запобігти деструктивним тенденціям.

У сучасних умовах вплив процесу глобалізації на економічну і фінансову безпеку здобуває особливої гостроти для національних економік, причому не тільки слабкого або середнього рівня зозвитку, але й економік найбільш розвинених країн. Усе більш тісна економічна інтеграція країн і регіонів при вдосконалюванні способів передачі інформації й капіталів на величезні відстані ^сприяє миттєвому й лавинообразному поширенню фінансових криз ( усьому світі, як це було в 1997-1998 рр., коли криза в країнах "пвдеппо-східної Азії перекинулася на Росію, країни Латинської Америки й зрештою вдарила по Японії і як це трапилось у 2008 р.

Ця ситуація свідчить про те, що фінанси не тільки опосередковують і відображають процеси, що відбуваються в економіці на різних її рівнях, але й у деяких випадках вони можуть іронокувати й сприяти поширенню кризових ситуацій. Величезні фінансові капітали, переслідуючи інтереси одержання 'спекулятивного прибутку за рахунок навмисного «розгойдування» <урсів валют, акцій і інших фінансових інструментів, мають масштабний деструктивний вплив на економічні та соціальні й політичні процеси.

Фінансова безпека - це «такий стан фінансово-банківської системи, при якому держава може в певних межах гарантувати загальноекономічні умови функціонування державних установ злади й ринкових інститутів» [19].

«Фінансова безпека -- це забезпечення такого розвитку фінансової системи й фінансових відносин і процесів в економіці, при якому створюються необхідні фінансові умови для соціально-економічної й фінансової стабільності розвитку країни, збереження цілісності й єдності фінансової системи (включаючи грошову, бюджетну, кредитну, податкову й валютну системи), успішного подолання внутрішніх і зовнішніх загроз у фінансовій сфері» [24].

В основі забезпечення фінансової безпеки лежить цільовий підхід. Фінансова система повинна не тільки опосередковувати розвиток економіки, але виконувати цю функцію таким чином, щоб не був порушений нормальний хід процесу відтворення як в економіці в цілому, так і в окремих її галузях. В ідеалі фінансова система повинна функціонувати таким чином, щоб максимально сприяти динамічному розвитку економіки й суспільства при мінімальному рівні реалізації ризиків і загроз, тобто мати достатній запас міцності, щоб протистояти внутрішнім і зовнішнім загрозам. Під словосполученням «запас міцності» мається на увазі не тільки міць фінансової системи, але й сучасні, ефективні методи керування нею, які багато в чому визначають рівень її стійкості й стабільності.

Концептуально формування системи фінансової безпеки повинне спиратися на створення комплексного моніторингу, тобто багатоцільової й повномасштабної системи відстеження динаміки всіх основних фінансово-економічних процесів у країні [26].

Однак для того, щоб загрози здолати, потрібно мати можливість кількісно оцінити їх рівень і завдяки отриманим розрахункам і оцінкам оцінити ситуацію, що склалася. Тобто проблема фінансової безпеки вимагає нормативного методологічного підходу, прийнятого в економічній науці.

Загрозою фінансової безпеки країни варто вважати настання такого стану фінансової й грошово-кредитної сфери, що перешкоджає нормальному розвитку суспільства й держави, приводить до їхньої дестабілізації та завдає їм істотних збитків» [26].

Загрозою фінансової безпеки країни є можливість реалізації настання таких явищ у фінансовій сфері, які можуть перешкоджати нормальному ходу процесу відтворення, що спричиняє дестабілізацію розвитку держави й суспільства, реалізацію кризових і деструктивних сценаріїв його розвитку.

Із цього можливо зробити висновок: фінансова система повинна мати достатній запас міцності на випадок виникнення негативних ситуацій і навіть криз. Цей рівень повинен бути таким, щоб держава мала хоча б якийсь резерв часу й коштів, щоб встигнути вжити яких-небудь заходів з нормалізації або стабілізації положення. Для цього необхідно виділити основні загрози фінансової безпеки держави й індикатори зміни у фінансовій системі.

До основних проблем, що є загрозою фінансовій безпеці, належать: слабість банківської системи, нестабільність фондового ринку, значний відтік капіталу із країни, недостатньо ефективна фінансова політика, відрив фінансового сектора економіки від реального й інші.

Система забезпечення фінансової безпеки держави повинна реалізовуватися через систему інститутів і організаційних структур суспільства, покликаних створити й підтримувати умови стабільного функціонування й стійкого розвитку національної фінансової системи, а також виявляти й запобігати загрозам у фінансовій сфері.

Виявлення фінансових загроз повинне відбуватися на основі граничних значень індикаторів фінансової безпеки держави як граничних величин, недотримання або балансування на межі яких свідчить про істотне зростання загроз, що перешкоджають нормальному функціонуванню й розвитку фінансової системи і захисту національних інтересів держави. Еіикористання системи індикаторів фінансової безпеки стосовно різних варіантів макроекономічного прогнозу в інтерактивному режимі дозволяє:

а) заздалегідь змоделювати й оцінити ситуацію в різних галузях фінансів;

б) оцінити й проаналізувати різні види сучасних і майбутніх загроз і їхній рівень, що, у свою чергу, дає широкі можливості для того, щоб заздалегідь сформувати пакет необхідних превентивних заходів щодо виникнення загроз у різних галузях економіки й фінансів, а також скорегувати в інтерактивному режимі сценарний макроекономічний прогноз.

Система індикаторів фінансової безпеки дозволяє виявляти вплив і ефективно використовувати позитивні сторони економічних і фінансових процесів у різних групах країн - як розвинених, так і тих, що розвиваються, ліквідуючи або мінімізуючи негативні наслідки кризових тенденцій у процесі фінансової глобалізації й зміцнення економіки. Аналіз системи індикаторів фінансової безпеки й індексу фінансової безпеки, що заздалегідь реагують на несприятливі зміни у відповідних секторах фінансової системи, дозволяє завчасно вловити їх, відслідковувати сформовану ситуацію, приймати необхідні попереджувальні заходи, щоб не допустити розвитку ситуації за кризовим сценарієм.

Провівши аналіз, можна ідентифікувати ризики, що найбільше впливають на фінансову безпеку держави:

-нестійкість фінансових ринків, залежність від процентних ставок по ризикових кредитах у глобальному масштабі;

інфляція;

зростання курсу основних валют;

глобальні дисбаланси розвитку, що підсилюють протиріччя в суспільстві.

У результаті дій даних ризиків глобальний капітал як би «зламує» національні господарські комплекси. В умовах глобалізації особлива увага повинна приділятися регулюванню як на макро-, так і на міжнародному рівні.

Однак таке регулювання якщо й існує, то націлено майже винятково лише на підтримку правил і норм «вільного» ринку. Тим часом необхідно глобальне свідоме регулювання, як мінімум, у тих сферах, які є об'єктом впливу національної держави.

Такими сферами на національному рівні є:

тверда грошово-кредитна політика;

фіскальна консолідація;

забезпечення стабільності бюджету;

підвищення продуктивності у фінансовому секторі;

удосконалювання інфраструктури;

поліпшення умов підприємницької діяльності;

розробка соціальних і екологічних нормативів;

-системи часткового перерозподілу доходів на користь найбідніших і соціально незахищених верств населення.

Однак механізми, що з'являються, глобального програмування й регулювання світової економіки загострюють суперечності в функціонуванні глобальної макроекономіки: взаємозалежні та єдині процеси функціонування й розвитку інтернаціональної економіки, що вимагають більш інтенсивного й комплексного регулювання, особливо з боку міжнародних організацій, агенти глобалізації намагаються втиснути в колишні рамки ліберального ринку при наявності національного державного регулювання.

Внаслідок цього складається протиріччя між ліберальною¹ моделлю глобалізації і національно-державних систем регулювання й соціального захисту. Так, національне державне регулювання створює міцне регулювання й соціально-орієнтовану державу, але при цьому втеча капіталу й програш у глобальній економіці або скорочення державного регулювання і соціальних обмежень (дає свободу великим агентам глобалізації) і виграш на глобальних ринках (але програш у соціальному захисті).

Для того, щоб глобальна економіка була ефективна для всіх агентів глобалізації, а не тільки для самих великих, необхідно вирішити наступне стратегічне завдання: обмеження впливу глобального капіталу на соціально-політичний устрій країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою; а також розвиток принципів соціального господарства і соціального партнерства на міжнародному рівні (для всіх держав, що кооперуються), зокрема гарантії соціального захисту, єдині соціальні, екологічні та ін. нормативи, міжнародні механізми хоча б часткового пом'якшення соціальної диференціації заможних і бідних як світової проблеми, потужні демократично формовані наддержавні органи, здатні хоча б вводити ТИК у єдині для всіх країн соціальні рамки.

безпека людський ресурс ризик

Джерела

Абалкін Л.І. У пошуках нової стратегії. - М.: Економіка, 2000. - С. 508.

Абалкін Л. 1. Виклики нового століття. - М.„ 2001. - Сб. 3. -- С. 34-42.

Анікін А.В. Історія фінансових потрясінь. Від Джона Ло до Сергія Кириенко. - М.: ЗАТ «Олімп-Бізнес», 2000. - С. 340.

Державні фінанси: з досвіду індустріально розвинених країн. -М: ИМЕМО РАН, 1995. - С. 450.

Дисидентка В., Бобровников В., Теперман В. Феномен фінансової глобалізації. - М: МУЛУ РАН, 2000. - С, 167.

Даль В. 1. Тлумачний словник живої великоросійської мови. -М., 1981.-С. 67.

Делягін М. Світова криза: Загальна теорія глобалізації. - М.: 1НФРА-МБ, 2003.-С. 51.

8. Пізано Д. Глобалізація й світова фінансова криза II Вісник російського гуманітарного наукового фонду. - 2005. - № 2. -С. 12-34.

Размещено на аllbest.ru