Аналіз євроінтеграційного досвіду Польщі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз євроінтеграційного досвіду Польщі в глобальній економічній та соціальній політиці України

Поняття інтеграція походить з іспанського і означає оновлення. В значенні об'єднання частин в єдину цілість з'явилося в XVII столітті. В економічному значенні поняття «інтеграція» слугувало для окреслення поєднання підприємств у русі до утворення картелів, концернів, трастів і т.п.

Згідно з Я. Тїнбергеном, міжнародна економічна інтеграція є створенням найбільш припустимої структури міжнародного господарства через усунення штучних перешкод для оптимальної діяльності і свідомого впровадження всіляких бажаних елементів координації чи уніфікації За Я. Тінбергеном, інтеграція поділяється на негативну, яка зносить бар'єри, зв'язані з окремими обмеженнями в торгівлі, і позитивну, яка займається створенням нових структур для гармонізації національних економік.

Проте, згідно з Б. Балассом, економічна інтеграція є процесом, який охоплює кошти, скеровані для ліквідації дискримінації між суб'єктами господарювання, що належать до різних національних держав. Однак інтеграція розуміється як стан, який характеризує відсутність різних форм дискримінації між національними економіками.

Згідно з В. Моллом, поняття інтеграція стосується поступової ліквідації економічних границь між незалежними державами, в результаті якої господарства держав починають під кінець функціонувати як єдине об'єднання.

Цілком зрозуміло, що перехід від національних господарств до господарства загальносвітового за допомогою єдиного гігантського стрибка неможливий. В результаті процеси економічної інтеграції призводять до появи міжнародних альянсів та союзів, різних торговельних блоків регіональної інтеграції, який г ступенем посередницьким в еволюційним процесі, і нарешті до справжньої глобальної економіки.

Кількість регіональних угод у світі зросла з 7 у 1960 р. до 78 у 1996 р. Як аналізує А. Новак, існувало дві основні причини створення економічних регіональних угруповань. Перша була результатом проблем, пов'язаних із впровадженням ухвал Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (САТТ), а потім Світової організації торгівлі (СОТ) щодо зменшення митних бар'єрів та інших тарифних і позатарифних обмежень в міжнародній торгівлі. Друга була наслідком майже одностайного переконання основних учасників міжнародного співробітництва в користі, що випливає з вільного руху товарів і послуг та основних виробничих факторів - капіталу і праці.

Міжнародний бізнес породжує не тільки об'єднання суб'єктів, він стирає між ними економічні відмінності і створює єдиний економічний простір, який не просто змінює масштаби конкуренції кампаній - він змінює самі умови конкуренції. Конкурентну перевагу тепер можна досягти завдяки створенню відмінної якості, яка користується попитом у споживачів на основі відмінних можливостей самої компанії, а не технології та факторів, до яких вона має доступ. В сучасному світі не конкуренція, а кооперація та співробітництво стають засадами ділового успіху та процвітання через три причини: глобалізацію економіки, інтелектуалізацію бізнесу, глибину спеціалізації.

Перший суттєвий крок в напрямку загальноєвропейської співпраці почався з 1952 р. від утворення Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), що стало підтвердженням того, що економічний союз може передувати політичному союзу.

Не треба забувати, що економічна інтеграція не є метою сама по собі, вона слугує завданням як економічним, так і політичним. По-перше, економічний добробут держав, які є учасниками інтеграції, збільшується завдяки спеціалізації продукції і кооперації у розробці економічної політики. По-друге, політична безпека держави, яка стає взаємозалежною в результаті економічної інтеграції, зменшує ризик військового конфлікту. По-третє, демократія і дотримання прав людини - істотні риси інтеграційних держав. Співробітництво в групі, яка приносить зиски в результаті інтеграції, часто є залежним від існуючої парламентарної форми демократії і шанування прав людини.

Етапи інтеграції в Європі змінювалися за типами, кожний з яких є більш розвиненим за попередній: простір вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз спільного ринку, валютний союз, економічний та валютний союз, політичний союз, повний союз.

Таким чином, у кінці першого десятиліття XXI століття угруповання Європейський Союз як результат європейської інтеграції представляє собою економічний союз 27 та валютний союз 12 країн. На часі ратифікація нового Договору про ЄС⁶, текст якого був узгоджений на неформальному саміті ЄС у жовтні 2007 р. в Лісабоні.

У зв'язку з процесами інтеграції масштаб, інтенсивність і зміст діяльності держави змінюється в історичному процесі. Держава у XXI столітті є, без сумніву, інституцією, слабшою в традиційному значенні, ніж 30-40 років тому, коли на світовій політичній арені появилися нові актори, що привласнили частину прерогатив держави. В традиційному розумінні функції держави інтерпретуються як головні напрямки діяльності для реалізації завдань держави в межах діяльності, обумовлених цілями, яких бажано досягти.

Ф. Фуктуиама звертає увагу на два виміри державності . З одного боку, аналізує діяльність держави (функції і цілі, які реалізуються через уряди), а з другого - звертає увагу на силу державної влади (здібність до планування і реалізації плану діяльності, впровадження в життя законів). Варто додати, що сила державної влади все частіше називається потенціалом держави і його інституцій. Поєднання цих двох вимірів державності дозволяє створити матрицю (рис. 4.2.1).

Розміщені держави в одній з чотирьох чвертей мають суттєві і при цьому змінні важливості для економічного зростання. З економічної точки зору найбільш значущою є І чверть, в якій знаходяться держави з обмеженими функціями і великою інституціональною ефективністю (США). На погляд європейських країн, американська ефективність досягається за рахунок суспільної справедливості, тому більш корисним їм здається бути в II чверті (Франція). Найгірше, з економічного погляду, бути розміщеним в IV чверті, в якій неефективна держава підіймає ряд ініціатив, яких не в змозі реалізувати. Виходячи з того, що дана матриця була складена у 2005 р., за результатами досягнень в наступні три роки частина країн IV чверті вже перейшла до II чверті (рис. 4.2.1.), а до IV можна з упевненістю віднести Україну.

Головною підставою для розуміння рисунку є зниження економічного зросту згідно з переміщенням країни у бік осі сфери діяльності держави. Розташування країн на матриці не може бути точно відображене з приводу того, що саме економічне, політичне і соціальне існування тієї чи іншої країни в умовах глобалізації не є статичним. Так, немає жодної підстави для розміщення Японії в межах матриці, Держава менше приділяє уваги добробуту громадян, ніж Франція або Німеччина, але регулює охорону малих родинних фірм, гарантію працевлаштування в приватних інституціях, що і створюють інструменти соціального страхування.

З погляду існуючих інтеграційних процесів відбувається розмивання національних границь і поступовий перехід владних повноважень від інституту держави до інших інститутів глобальної влади, що активно формуються. Серед існуючих функцій держави залишається турбота про економічний розвиток, охорону власного господарства і просування країни на глобальному ринку.

За останні 500 років європейці, а потім європейці та американці домінували у світовій історії. XXI століття є зовсім іншим. Стосовно економічного та дипломатичного уклону вплив Заходу становиться менш значущим з кожним роком. Погляньмо на світову фінансову та торгову системи. Країни, що розвиваються,зараз утримують Уа запасів в іноземній валюті (тільки Китай має 1,4 млрд. дол., що складає більше чверті загалом). Суверенними багатствами - каналами інвестування в більшості управляють авторитарні держави, такі як Китай, Росія та Саудівська Аравія, контролюючи близько 2,5 млрд. дол. і починаючи інвестувати в загальновідомі західні компанії. Під час раунду в м. Доха , який був присвячений лібералізації світової торгівлі, експерти відмітили контрастну зміну відносно попередніх зустрічей: Бразилія та Індія створювали безвідхідні ситуації, не даючи можливості вести переговорні процеси ЄС та США на відповідному рівні.⁹

Така сама тенденція спостерігається в світовій дипломатії. На останній конференції учасників Угоди про нерозповсюдження ядерної зброї (ІЧРТ) у травні 2005 р. у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку не було досягнуто консенсусу в жодному з питань, скерованих на зміцнення Угоди. Більш того, не вдалося навіть підтвердити зобов'язання, прийняті на попередніх конференціях. Дипломати західних держав хотіли посилити режим г4ТР, але Іран та союзники заблокували його і досягли перемоги у боротьбі за нормування громадської думки, висуваючи претензії, що лицемірний Захід надавав значення їх власним ядерним технологіям, хоча намагався приховувати це від бідних країн.

Як вважають автори дослідження", зразок мультипольності, заснований на силі конкуренції, є незручним для більшості європейців. Більш прийнятним для них є дипломатія збалансованої відповідальності XIX століття. В будь-якій глобальній системі розколотим за ідеологічними напрямками європейцям виявляється досить важко намагатися переконати вирішувати нагальні проблеми - зміну клімату, економічний розвиток найбідніших країн, поширення небезпечної зброї і т.п.

Одним з факторів, що прискорює економічне зростання в кожній окремій країні, є глобалізація, яка виявляється у різкому збільшенні масштабів і темпів переміщення капіталів, випереджувальному зрості міжнародної торгівлі по відношенню до ВВГІ, появі цілодобово працюючих в реальному режимі часу світових фінансових ринків. Але структурні зміни, які відбуваються за останні 25 років, призводять до глобалізації не тільки фінансів, ключовими елементами якої є: збільшення технічних можливостей для здійснення операцій; інтеграція національних фінансових ринків, інвесторів і позичальників в глобальний ринок; згладжування відмінностей поміж фінансовими інститутами та ринками.

Глобальна нестабільність призводить до регіональних та глобальних наслідків в результаті локальних економічних коливань або криз в одній з розвинутих країн. Так було у 1990-х роках в Азії, коли сучасна глобалізація зазнала своєї першої кризи. В кінці 1997 р. тільки кредит МВФ у розмірі 58 млрд. дол. врятував Південну Корею від повного краху. Так, біржова криза в США початку 2008 р., яка спричинена американською іпотечною кризою, може призвести до сповільнення зростання світової економіки. «Новий шериф» глобальних фінансів, Дж. Сорос, звинувачує в сучасній кредитній кризі Федеральну резервну систему США, яка залишала низькі облікові ставки довгий період, що підмінило процес заміщення на ринку нерухомості традиційним накопичуванням.

Останні події на пунктах пропуску через спільний державний польсько-український кордон показують, що після приєднання Польщі до Шенгенської угоди фактично заблокована економіка України, яка виявилася відрізаною від Європи. Відповідно до економічного обігу між Україною та ЄС, 80% вантажопотоків проходить через Польщу. Відсутність угоди про правила місцевого прикордонного руху тисячам українців принесла збитки через неможливість прикордонної торгівлі; страйк польських митників заблокував пропускання вантажівок, і державний бюджет України недораховував 10 млн. дол. щоденно. «Організаційний хаос і відсутність політичних дій», - так відреагували європейські чиновники на вищезазначені події у вигляді Європейського футбольного союзу (УЄФА), вказуючи на загрозу приготування Польщі і України до спільного футбольного чемпіонату Євро-2012. Сигнали з ЄЄ уможливили розв'язання ситуації, що знову вказує на глобальний характер сучасної міжнародної співпраці.

Не тільки глобальні потрясіння, але і в цілому фінансова відкритість економіки мають макроекономічне значення з протилежним ефектом: притік капіталу в національне господарство стимулює зменшення відсоткової ставки, доповнює внутрішні заощадження, сприяє передачі нових технологій через механізми прямого іноземного інвестування, а також посилює нестійкість економічного зростання, призводить до прискорення темпів інфляції.

Україна відчула вплив глобалізації з перших років незалежності. Розширився доступ до культурних, інтелектуальних та технологічних досягнень світового співтовариства, і країна стала більш відкритою для нових загроз. До них Україна, як молода держава, не підготовлена і не захищена від них.

Для кількісної оцінки позитивних і негативних впливів глобалізації існує індекс глобалізації (І_г), який дозволяє оцінити масштаб інтеграції будь-якої країни в світове співтовариство і порівняти різні країни.

Однією із спроб емпіричного аналізу глобалізації є дослідження, почате чотири роки тому консалтинговою компанією разом з Фондом сприяння міжнародному миру. Індекс глобалізації розраховувався за чотирма групами індикаторів: економічна інтеграція, технологічна здатність до взаємодії, особисті міжнаціональні контакти, залучення до світових політичних процесів.

Зупинимося на першому вимірі - економічному. Він відображає постійне зростання взаємозв'язку між потребами людей, з одного боку, і можливостями виробництва і розповсюдження товарів та послуг за допомогою міжнародної торгівлі, надходження іноземних інвестицій і розвитку процесів транснаціоналізації - з іншого. Індикатор економічної інтеграції включає наступні показники: обсяг міжнародної торгівлі, прямих іноземних інвестицій, портфельних інвестицій, виплат і виторгу від інвестицій.

Дані показники, розділені на обсяг ВВП, потім додавались, причому індекс прямих іноземних інвестицій при цьому ще збільшувався на два. Автори пояснюють це тим, що є ведучим для процесів глобалізації показником, у якому, як у дзеркалі, відбиваються економічні, політичні, юридичні і технологічні національні особливості. Також звертається увага на те, що ГШ є критично важливим для розвитку економіки, підвищення конкурентоспроможності і зайнятості в країнах-одержувачах.

У роботі зауважено, що критично важливим є факт перетинання державного кордону фінансами, людьми або потоками інформації. Якщо провести умоглядний експеримент і розділити, наприклад, Колумбію, що зайняла в рейтингу 50-е місце, на дві держави - Колумбію-1 і Колумбію-2, то обидві вони відразу ж піднімуться в рейтингу і виявляться більш глобалізованими. На це впливають усі пересування людей, грошові потоки і телефонні переговори між двома половинками, що відразу з внутрішніх перетворюються на міжнародні. Навпаки, якщо за запропонованою схемою розрахувати індекс глобалізації для Європейського Союзу, то виявиться, що він набагато менше і середнього, і середньозваженого окремих індексів держав-членів. Далі протиріччя, таким чином, є фундаментальним і дозволяє стверджувати, що цей індекс є скоріше індексом інтернаціоналізації, ніж глобалізації.

Порівняємо динаміку змінювання індикатора економічної глобалізації за останні 13 років для України і двох країн, які мали найбільший вплив на неї, - Росії та США. Так, рівень інтегрування у світ економіки США за останні 13 років виявився практично однаковим і змінювався у діапазоні: І_г = (4,30-4,35), тоді як Україна та Росія, знаходячись у бурному перехідному процесі, впевнено просуваються від практично замкнених економік до ліберальних, і інтегрованих у світ. Рівень економічної глобалізації Росії за цей період виріс на 310%, а України - на 640%.

В цілому аналіз індексу глобалізації показує, що у процесі розповсюдження глобалізації продовжують нарощувати свій добробут найбільш розвинуті країни, віддаляючись від країн, що розвиваються (до яких можна зарахувати і Україну), і викидаючи на узбіччя світового прогресу найбідніші країни, до яких належить більшість африканських.

Двосторонні відносини та значення України для ЄС

польща інтеграція експорт імпорт

Україна шукає своє місце в геополітиці вже більше 17 років. Світову увагу до себе країна привернула під час Помаранчевої революції, вже сформовані основні вектори політичних сил, але ким ми є зараз для основних гравців на євроатлантичній арені -США та ЄС: «периферійним» регіоном чи краєм «сусідським» взагалі між цими двома визначеннями суттєва різниця? Чи втратила шанс наша країна щодо членства в ЄС у найближчі 20 років і яке ставлення до цього має найпотужніший світовий економічний гігант - США?

Україна не скористалася історичним шансом, щоб добитися не лише реального визнання з боку ЄС євроінтеграційної перспективи, але навіть істотного просування у напрямку прийняття тих європейських стандартів, які передбачають Копенгагенські критерії, визначені у червні 1993 р. на засіданні Європейської Ради.

Від 2004 р. Україна та Європейський Союз мають спільний кордон. Щоб конкретизувати свої стосунки з Україною як безпосереднім сусідом, Євросоюз визначив можливості співробітництва вздовж майбутніх кордонів розширеного ЄС в посланнях Єврокомісії 2003 р., у концепції «Ширша Європа» та інструменті «Нове сусідство».

Таким чином, ЄС та Україні доводиться працювати спільно задля реалізації Плану дій Європейської політики сусідства (ЄПС -ЕМР), який був прийнятий 21 лютого 2005 р. і стосується ключових сфер господарства Європи та є наріжним каменем ЄГІС. Метою Європейського інструменту сусідства і партнерства (ЄІСП - ЕМРГ) на 2007-2013 рр. є сталий розвиток, наближення політики та втілення стандартів ЄС у сусідніх країнах.

Б. Ферраро-Валднер, Європейський Комісар із зовнішньої політики і ЄПС, на конференції у Лондоні 31 жовтня 2005 р. проголосила, що «ЄПС є взаємовигідною політикою, заснованою на взаємних інтересах і рівноцінній участі». Проаналізуємо, чому Україна представляє собою значущий регіон для ЄС, чим є для неї політика сусідства і кому вона насправді вигідна.

Україна відіграє стратегічну роль у питанні диверсифікації європейської енергетичної безпеки. Підраховано, що на чверть Європа використовує російський газ і близько 90% цього об'єму надходить через Україну. Згідно з оцінками Європейського центру енергетичних досліджень, який відповідає за країни ЦСЄ, світ у 2030 р. буде використовувати на 70% більше енергії, ніж тепер. Європа це усвідомлює і тому не дозволяє собі уникати вирішення питання енергобезпеки, особливо з огляду на те, що Китай та інші країни конкурують за російську сировину.

Україна займає середнє місце у використанні російського газу - 30%, так само, як Франція, Італія, Німеччина. Польща використовує російський газ удвічі більше - 61%. Такі країни, як Болгарія, Республіка Македонія і Словаччина, цілковито залежать від імпорту газу. Частина Європи, особливо Німеччина та Італія, вірогідно, збільшать свою залежність від натурального російського газу, що значно ускладнить формування загальної й ефективної європейської енергетичної стратегії. Тим часом багато європейських країн шукають шляхи розірвати залежність від російських постачань сировини. В найближчі кілька років лейтмотивом відношень багатьох європейських країн є конфронтація у стосунках щодо забезпечення енергоносіями. Переслідуючи мету диверсифікації, вони схильні ініціювати проекти, які передбачають використання газу та нафти з Кавказу і Середньої Азії. Збільшення енергопостачання з України, яка має великий потенціал до цього, є оптимальним рішенням проблеми енергетичного дефіциту в Європі.

У січні 2008 р. у м. Давосі (Швейцарія) відбувся черговий щорічний Всесвітній економічний форум. До успіхів в енергетичному напрямку належить зустріч В. Ющенка з президентом Азербайджану і готовність цієї країни брати участь у спільних з Україною енергетичних проектах. Як відомо, 10 жовтня

2007 р., після завершення енергетичного саміту у Вільнюсі, у присутності Президента України було підписано угоду про приєднання до міжнародного трубопровідного підприємства «Сарматіа» з добудови нафтопроводу «Одеса-Гданськ» національної нафтогазової компанії Азербайджану, нафтогазової корпорації Грузії та нафтогазової компанії Литви.

Це також серйозний сигнал для Європи: він нівелює заяви багатьох політиків, які стверджували, що Україна не має можливостей виходу до каспійської нафти, нарешті це сигнал тим країнам, які готові долучатися до участі в нафтопроводі «Одеса-Броди», зокрема до Польщі. Ще один наслідок в енергетичній сфері - анонсування ідеї енерготранзитного простору та саміту в Києві, якій відбувся у травні 2008 р. Це сильно вплинуло на рівень зустрічі і стимулювало приїзд сюди президентів не тільки з країн --потенційних учасників цього енерготранзитного простору.

Друге. Слід підкреслити, що завдяки своєму географічному положенню Україна відіграє важливу роль: чотири із десяти загальноєвропейських транспортних коридорів проходять через країну.¹⁹ За результатами досліджень англійською інституту «Рендел» щодо коефіцієнта транзитиості, Україна займає перше місце в Європі. Створення транспортних коридорів та входження їх до міжнародної транспортної системи визнано пріоритетним загальнодержавним напрямом розвитку транспортно-дорожнього комплексу України. Але на сьогодні ступінь використання транспортної інфраструктури України ще досить низький. Наразі неефективність транспортного сектору - важлива перешкода для інтеграції.

Размещено на Allbest.ru