Внутрішньокорпоративні ринки ТНК як основа глобалізації світових ринків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Внутрішньокорпоративні ринки ТНК як основа глобалізації світових ринків

корпорація глобальний внутрішній транснаціональний

Реальністю сучасного етапу економічного розвитку є зростаюче значення транснаціональних корпорацій (ТНК) у глобальній економіці. Існують різні оцінки діяльності ТНК: деякі автори відмічають, що в перспективі ТНК зможуть стати домінуючою силою світового господарства, замінивши національні держави в якості основних його суб'єктів [24, с. 17], інші, навпаки, виходять із припущення, що роль ТНК трохи перебільшена [10, с. 157].

У кожному разі можна зробити висновок, що ТНК є одним з найважливіших суб'єктів світової економіки. Тому ТНК мають значення не тільки для теорії міжнародних економічних відносин (у межах аналізу проблем руху капіталу та міжнародної торгівлі), але і для таких наук, як економічна теорія (у першу чергу, теорія фірми), менеджмент і маркетинг. У зв'язку з цим в економічній науці Існують два основних підходи до аналізу діяльності ТНК:

1) абстрагуючись від внутрішньої структури та середовища ТІ ІК, розглядається місце та роль ТНК у світовій економіці;

2) ТНК розуміється як складна система з безліччю елементів, що перебуває у взаємодії з зовнішнім середовищем на національному та міжнародному рівнях. Останній підхід ближче до традиційної для менеджменту парадигми «внутрішнє середовище - зовнішнє середовище» та використовується, зокрема, у концепції внутріфірмової централізації М. Тейлора та И. Тріфта, теорії організації Г. Саймона та О. Уільямсона, а також теорії інтерналізацїї [5, с. 14-15].

Принципово важливим, на наш погляд, є аналіз економічних механізмів, що функціонують в середині ТНК, у першу чергу внутрішніх ринків. Дана тематика актуальна не тільки для ТНК, але й для більшості метакорпорацій [24, с. 21], в яких також існують системи внутрішніх (інтернальних - від англ. іпїегпаї тагкеї) ринків.

Внутрішній ринок ТНК можна визначити як систему поставок, здійснюваних окремими філіями та дочірніми компаніями єдиної макроструктури по специфічних трансферних цінах. Він може сформуватися в будь-якій макроструктурі, що поєднує безліч філій і юридичних осіб. Ціла низка операцій, що формально є ринковими (і здійснюваних відповідно до договору купівлі-продажу, поставки і ін.), насправді є переміщенням благ і послуг у межах єдиної макроструктури. У будь-який ТНК можна виділити дві основні функції внутрішнього ринку:

- внутрішній ринок сприяє максимізації доходів ТНК і досягненню більшої ефективності її функціонування, при цьому особливо важливою стає система трансферних цін;

- внутрішній ринок являє собою один з механізмів інтеграції окремих підприємств у межах макроструктури. Так, ще на початку 90-х рр. дослідники відзначали зниження ролі акціонерної форми контролю (холдингів, перехресних володінь акціями) у бізнес групах і підвищення ролі внутріфірмових поставок [2, с. 22]. У сітьових компаніях, що зараз формуються, роль холдингової складової відходить на другий план, у той час як система внутрішніх ринків стає головним інтегруючим елементом [4, с. 59У рамках уже існуючих ТНК найважливішу роль відіграє контроль над розподілом ресурсів, здійснюваний головнею компанією об'єднання, що також доводить значення інтернальних ринків, на яких і відбувається рух ресурсів і послуг [1, с. 15]. Внутрішні ринки ТНК володіють також ще однією специфічною функцією: саме на них здійснюється значна частина світової торгівлі (за деякими даними, до третини вартісного обсягу [12, с. 1!]).

Вихідною теоретичною базою аналізу внутрішніх ринків ТНК стала контрактна теорія фірми Р. Коуза, заснована на уявленні про фірму як про альтернативну стосовно ринку систему трансакцій, регульованих за допомогою команд. У рамках цього підходу А. Алчян і X. Демсету розглядають ТНК як приватизований ринок ресурсів; при цьому принциповою відмінністю інтернального ринку від зовнішнього стає «воля доступу» економічних агентів на останній [9; 17].

На основі розглянутої теорії склалася цілісна концепція інтерналізації, що аналізує внутрішні ринки як одну з передумов виникнення й основ діяльності ТНК [5, с. 15]. Якщо в теорії Коуза під економічними агентами розумілися індивіди, які складають фірму, то в ТНК місце індивідів займають окремі юридичні особи та використовується механізм трансферних цін, але зміст той самий - необхідність підвищення ефективності. При аналізі інтернальних ринків необхідним стає введення певної класифікації ринків у транснаціональних корпораціях (рис. 1.4.1.).

Потрібно відзначити, що специфічною особливістю внутрішньофірмової торгівлі є використання так званих трансферних (умовно-розрахункових) цін. Останні відображають перехід продукту в межах власності однієї ТНК, у значній мірі відрізняються від світових цін на даний вид продукції, оскільки встановлюються в межах єдиної цінової політики, яка має, як правило, глобальний характер (рис. 1.4.2.).

Трансферні ціни використовують у плануванні та при здійсненні контролю, вони є елементом економічної політики ТНК. Як інструмент планування трансферні ціни регулюють внутрішньокорпоративні господарські зв'язки, забезпечують досягнення планових показників по прибутках, зниження витрат виробництва та реалізацію продукції на всіх етапах виробництва та руху товару до кінцевого споживача. Важну роль трансферні ціни грають у контролі над виконанням фінансового плану. Крім того, їх

Трансферні ціни розробляються керівництвом ТНК на основі єдиної політики та виконують. специфічні завдання, які не притаманні звичайному ціноутворенню. До специфічних завдань трансферного ціноутворення відносяться:

розподіл і перерозподіл прибутку між материнською та дочірньою компаніями;

мінімізація митних і податкових платежів, оплачуваних у глобальному масштабі;

мінімізація політичних, економічних і кредитних ризиків;

розподіл ринків збуту і сфер впливу між різними закордонними підрозділами ТНК;

завоювання позицій на нових ринках;

перетікання прибутку, отриманого дочірніми компаніями, з країн, де введені заборони чи обмеження на переведення прибутку;

навмисне зниження прибутку, отриманого окремими дочірніми компаніями, у зв'язку з побоюванням вимог з боку працівників про підвищення зарплатні.

При визначенні політики трансферного ціноутворення враховують такі фактори, як:

економічна та політична структури приймаючої країни (рівень мит, квот на імпорт тощо);

законодавство приймаючої країни (податкову, регулюючу зовнішньоекономічну, підприємницьку діяльність, валютно-кредитну сферу тощо);

ступінь інфляції на ринку приймаючої країни;

політичні, економічні та кредитні ризики (наприклад, імовірність зміни політичного курсу держави, законодавства, девальвації національної валюти, ризики неплатежів тощо);

рівень цін на ринку приймаючої країни;

рівень лібералізації валютного ринку;

порядок експатріації (переведення) прибутку з приймаючої країни;

- порядок виплати дивідендів у приймаючій країні та ін. ТНК прагнуть дотримуватися єдиної політики в сфері трансферних цін у глобальному масштабі, пристосовуючи її до: розходжень у національних законодавствах, митно-тарифній політиці, податковому регулюванні різних країн; умов і вимог ринків приймаючих країн; стратегії в галузі управління.

Всі перераховані вище чинники враховуються вищим менеджментом ТНК при ухваленні рішення, якій країні й якій дочірній компанії надати можливість одержання надприбутку, в якій країні варто обмежити одержання прибутку дочірніми компаніями для максимізації фінансових результатів господарської діяльності ТНК. Варто підкреслити, що функції та завдання, які виконуються за допомогою трансферних цін, реалізуються на основі єдиної політики в межах ТНК.

Існує також механізм маніпуляції трансферними цінами, що полягає у встановленні свідомо високих або свідомо низьких цін на послуги чи продукцію материнської компанії, що поставляється дочірнім фірмам. Шляхом установлення завищених цін на експортовану материнською компанією продукцію прибуток дочірньої компанії, що імпортує, штучно знижується. У такий спосіб відбувається її перерозподіл на користь материнської компанії. З метою перерозподілу прибутку на користь материнської компанії використовують не тільки завищені ціни на постачання товару, але й на надавані материнською компанією адміністративні, управлінські, технічні, освітні послуги, а також патенти, ліцензії, «ноу-хау».

Для проведення політики оптимізації прибутку ТНК прагнуть мінімізувати загальну суму податків, виплачуваних у глобальному масштабі. Це досягається шляхом перерозподілу прибутку між країнами з високим і низьким рівнем оподатковування. Так, у випадку високих податкових ставок у приймаючій країні в порівнянні з країною базування ТНК трансферні ціни будуть завищені та відбудеться перерозподілі прибутку в країну з меншими податковими ставками. У такиї спосіб досягається зниження прибутку, що підлягає оподатковуванню, у країнах з високим оподатковуванням і збільшення прибутку підрозділу ТНК у країнах, де податкоЕІ ставки нижче. У підсумку зменшується сума податкових платежів у глобальному масштабі.

У випадку низьких податкових ставок у приймаючій країні в порівнянні з країною базування ТНК трансферні ціни материнської компанії на продукцію, що поставляється дочірньої компанії, будуть занижені, що, як і в попередньому прикладі, дозволяє перерозподілити прибуток у країни з більш низькими податковими ставками та мінімізувати податкові платежі з

глобальному масштабі. Трансферні ціни використовують і з метою зниження загальної суми мита, що сплачується, у приймаючій країні. Цього можна досягти, занижуючи вартість імпортованих товарів у країну, де розташована дочірня компанія.

Ще одним завданням трансферного ціноутворення є мінімізація політичних, економічних і кредитних ризиків для материнської компанії. Ціни на імпортовані товари в країнах з підвищеним ризиком завищують для покриття збитків, які можуть бути у випадку виникнення зазначених ризиків (наприклад, ризику неплатежів).

Трансферні ціни є також механізмом централізованого розділу ринків між дочірніми компаніями з метою обмеження внутрішньофірмової конкуренції та завоювання позицій на нових або «важких» ринках. Певна філія ТНК може одержати низькі чи навіть демпінгові ціни, що збільшить конкурентні переваги цієї компанії на ринку приймаючої країни. Для досягнення цієї мети материнська компанія або виділяє кошти, або змінює структуру витрат виробництва (шляхом заниження частки постійних витрат).

Існує 5 основних методів трансферного ціноутворення: витратне, ринкове, фактичне трансферне ціноутворення, договірне та змішане.

/. Витратне трансферне ціноутворення - піна встановлюється на рівні витрат. Існує три основних методи визначення трансферної ціни по витратах:

по змінних витратах на одиницю продукції;

по повних витратах (при формуванні трансферної ціни враховуються як змінні, так і постійні витрати на одиницю продукції; дуже часто постійні витрати на одиницю продукції важко визначити, тому можуть виникати конфлікти між різними підрозділами ТНК);

з обліком маржинальних витрат (до базової ціни, що враховує змінні та постійні витрати на одиницю продукції, додається надбавка - націнка, маржа).

До переваг витратного методу трансферного ціноутворення варто віднести простоту, можливість контролю зацікавленими сторонами в середині ТНК, наявність конкретних виконавців, механізм підвищення дисципліни в середині компанії (зацікавленість у правильному обліку). Недоліки даного методузацікавленість сторін у завищенні витрат, завищені ціни (іноді вище ринкових) у кінцевому підрозділі (внаслідок завищення цін проміжними підрозділами), залежність ціноутворення від корпоративної культури.

Різновидом методу витратного трансферного ціноутворення є метод нормативних витрат: витрати на кожному етапі виробництва та розподілу продукції моделюються самою компанією. Отримані моделі є основою для встановлення трансферних цін.

2. Ринкове трансферне ціноутворення - ціни на внутрішньокорпоративні поставки встановлюються виходячи з ринкових цін. Недоліком даного методу є те, що не всі товари, які поставляються в середині корпорації, представлені на ринку, а також необхідність вирішення проблеми, ринок якої країни взяти за основу, за яким валютним курсом перераховувати ціни, якщо підрозділи ТНК перебувають у різних країнах.

3. Фактичне трансферне ціноутворення - певна частка прибутку включається на кожному етапі виробничого циклу чи при розподілі продукції між підрозділами. Даний метод забезпечує рентабельність кожного підрозділу ТНК, що приймають участь у виробництві та розподілі продукції. Переваги - можливість одержання прибутку кожним підрозділом і висока зацікавленість підрозділів у досягненні кінцевого результату.

Основним недоліком методу є складність розподілу прибутку між підрозділами та визначення норми прибутку для кожного з них. Існує кілька методів визначення норми прибутку для підрозділів ТНК, які використовують при фактичному трансферному ціноутворенні:

відповідно до галузевих норм;

за товарообігом (визначення прибутку для кожного підрозділу ТНК по товарообігу, що забезпечує цей підрозділ);

за витратами (недоліки ті ж, що й метода витратного трансферного ціноутворення);

за трудовими витратами (до недоліків цього методу можна віднести зацікавленість підрозділу ТНК у завищенні вартості трудових витрат).

4. Договірне трансферне ціноутворення - ціни встановлюються на підставі результатів переговорів консультацій між підрозділами ТНК. Основним недоліком даного методу є те, що договірні сторони часто мають протилежні інтереси, що може стати причиною конфліктів при формуванні трансферних цін. Щоб уникнути цього, ТНК використовує ряд механізмів: надання підрозділу, що продає, ТНК права реалізовувати продукцію не тільки в середині, але й за межами компанії; надання підрозділу, що купує, ТНК права купувати продукцію не тільки в середині, але і за межами компанії; корпоративний арбітраж.

Ефективність договірного методу ціноутворення залежить від корпоративної культури та наявності інформації про кон'юнктуру ринку. Недоліком є можливість порушення цілісності ТНК (може відбутися надмірна лібералізація діяльності підрозділів, що призведе до їхньої неузгодженої роботи без урахування стратегічних цілей ТНК).

5. Змішане трансферне ціноутворення - застосовується комбінація всіх перерахованих вище методів. Наприклад, нижню межу ціни визначають методом витратного трансферного ціноутворення, а верхню - методом ринкового трансферного ціноутворення. Після цього вибирають одну з цін залежно від мети та завдань ТНК. Основним недоліком методу є його трудомісткість. Незважаючи на те, що цей метод є найбільш прийнятним, його застосовують дуже рідко.

Крім того, необхідно відзначити позаекономічні (соціальні, іміджеві) фактори формування трансферних цін. Для ТНК держави базування дотепер грають першорядне значення: дві третини співробітників ТНК є громадянами країн базування, у них же виробляється більше 65% продукції ТНК. На думку журналу Тпе Есопогпікі, для більшості великих міжнародних компаній загрозою є в першу чергу не протидія за кордоном, а протест у державах базування [24; 25].

Трансферні ціни активно використовуються ТНК на ринках благ і технологій. При аналізі внутрішніх ринків благ (крім ринків нерухомості, основних фондів і деяких інших:) можна відзначити, що в більшості випадків внутрішня торгівля є різновидом внутрішньогалузевої торгівлі. При аналізі внутрішніх ринків ТНК мова йде в першу чергу про так звану вертикальну внутрішньогалузеву торгівлю, коли поставки здійснюються за технологічним ланцюжкомПри цьому основним об'єктом внутрішньої торгівлі стають напівфабрикати, матеріали та сировина. Можна стверджувати і зворотне: в цей час, особливо в умовах функціонування міжнародних стратегічних альянсів у різних галузях, більша частина внутрішньогалузевої вертикальної торгівлі здійснюється в межах ТНК. У той же час у деяких випадків внутрішня торгівля ТНК здійснюється й у межах міжгалузевої міжнародної торгівлі.

Міжгалузева торгівля традиційно відігравала значну роль у міжнародних конгломератах, однак сьогодні, за оцінкою багатьох західних дослідників, конгломерати поступаються місцем вузькоспеціалізованим ТНК [22], що може призвести до зниження ролі міжгалузевої торгівлі. Остання, як вбачаємо, буде зберігати своє значення під час торгівлі готовою продукцією в ТНК, що спеціалізуються на роздрібній торгівлі. Підвищується роль горизонтальної внутрішньогалузевої торгівлі, що представляє собою торгівлю подібними товарами, але які мають певні відмінності.

Важливою особливістю внутрішньофірмової торгівлі є залучення через інтернальні ринки до світової торгівлі численних дрібних фірм, що є субпідрядниками та підрядниками ТНК Особливого розмаху даний процес досягає в інтеграційних угрупованнях, де в усе більшій кількості з'являються так звані «малі ТНК» [8, с. 64].

Крім цього, внутрішні ринки ТНК відіграють значну роль у розвитку внутрішньорегіональної торгівлі, бо філії ТНК значну частину потреб у деталях і комплектуючих задовольняють за рахунок поставок з материнської компанії. Однієї з новітніх тенденцій у розвитку внутрішньофірмової торгівлі є використання глобальної комп'ютерної мережі Інтернет для організації внутрішніх ринків. Нарешті, крім поставок матеріальних благ важливе значення має внутрішня торгівля послугами. Помітна тенденція формування в складі ТНК спеціалізованих дочірніх компаній, орієнтованих на надання специфічних послуг.

Особливо варто виділити внутрішньокорпоративний ринок технологій - 70% платежів па світовому ринку обміну технологій здійснювалося між головною та дочірньою компаніями ТНК [15, с. 279], у США їхня частка склала 80%, у Великобританії - 90% [16, с. 56]. Особливий інтерес викликає політика ТНК США в галузі НДДКР. Важливим напрямком передачі технологій є створення дослідницьких центрів за рубежем із передачею ними технологій материнської компанії: у США в 2005 р. частка НДДКР, здійснюваних у таких центрах, досягла 13% [19, с. 190].

Найважливішим елементом діяльності ТНК є встановлення
єдиної фінансової політики і формування внутрішньокорпоративних ринків капіталу. Найчастіше управління фінансами здійснюється централізовано, тобто внутрішній рух капіталу відбувається за заздалегідь наміченою схемою, визначеною «зверху» [6, с. 667; 14, с. 71].

Дана система, однак, не є оптимальної, особливо в умовах безлічі різних проектів і варіантів розвитку, між якими необхідно розподілити ресурси. У зв'язку із цим необхідним, на думку Шпремана К., стає формування нової системи внутрішньофірмового ринку капіталу, заснованого на конкуренції проектів, інформаційній і комунікаційній системах.

Одним із внутрішніх ринків, що формуються, є ринок робочої сили. За аналогією із внутрішньофірмовим ринком капіталу ринок робочої сили можна визначити як систему циркуляції кадрів між різними філіями і підрозділами ТНК, у межах якої персонал з різних країн переводиться на різні посади в різних елементах ТНК. Однак про остаточне формування системи внутрішньофірмового переміщення кадрів між окремими країнами, у яких функціонують ТНК, говорити передчасно. Можна виділити дві необхідні передумови функціонування подібних ринків.

По-перше, мова йде про використання геоцентричної моделі формування міжнародного колективу. У той же час її використання в сучасних ТНК є досить обмеженим, хоча геоцентричний колектив все активніше використовується, особливо новими високотехнологічними глобальними компаніями.

По-друге, істотним елементом внутрішнього ринку робочої с-іли с система «Пульсар», впроваджена вперше японськими ТНК, вона забезпечує регулярний обмін співробітниками між підприємствами ТНК (у першу чергу, розташованими в Японії) | 8, с. 68].

Значно вплинути на розвиток внутрішньофіірмових ринків рзбочої сили може таке явище, як «телеробота» (теїслогкігід), коли послуги надаються споживачеві на великій відстані через електронні мережі. При цьому використовуються диференціація заробітної плати і розходження в годинних поясах.

Размещено на Allbest.ru