Основи міжнародного менеджмента

Одну із перших спроб пояснити особливості сучасної міжнародної торгівлі зробив Стефан Б. Ліндер у 1961 р. Розглядаючи особливості технологічно нових товарів (холодильники, телевізори), з якими американські фірми вийшли на європейський ринок у 40--50-х рр., він звернув увагу на те, що основні відкриття, покладені в основу розроблення цих товарів, були зроблені європейцями. Ці відкриття практично були втілені в Америці у вигляді технологічно нових товарів, які потім завоювали зовнішній ринок в Європі. Багатий американський споживач виявився схильнішим до споживання нових дорогих товарів. Потім зі зростанням життєвого рівня європейців нові американські товари знайшли шлях до Європи.

С. Ліндер зробив висновок про те, що технологічно складні вироби створюються фірмою як реакція на потреби, що вже існують, тобто передовсім на потреби внутрішнього ринку. І тільки після розширення виробництва, після насичення внутрішнього ринку фірма прагне захопити зовнішній. Виходити на зовнішній ринок фірма буде на базі товару, підготовленого нею для національних споживачів, отже, структура споживання країни-імпортера має бути (максимально подібною до структури споживання країни-експортера. Таким чином, всупереч теорії співвідношення факторів виробництва, не тільки відмінності, але й подібність між країнами може бути передумовою для торгівлі.

Теорія подібності країн стверджує, що, розробивши нову продукцію у відповідь на знайдену ринкову потребу на внутрішньому ринку, виробник потім звертається до ринків, котрі найподібніші до ринків його країни. Ця теорія -- одна з небагатьох новітніх теорій, яка пояснює міжнародну торгівлю переважно з боку попиту, а не пропозиції.

Чим більше перетинаються структури попиту в країні-експортері та імпортері, підкріплені високим рівнем доходу, тим вищий рівень торгівлі між ними. Це і є феномен попиту, що перетинається, відкритий Стефаном Ліндером.

Недоліком теорії подібності країн є те, що коли розрив у рівнях доходів різних груп населення дуже значний, застосування її для пояснення міжнародної торгівлі є дуже обмеженим. Наприклад, усі мешканці країни 1 мають мінімальний рівень доходу А, і тільки одна людина -- максимальний С, а у країні 2, навпаки, одна особа має мінімальний рівень доходу В, а усі решта -- максимальний О, то торгувати у такому випадку можуть тільки дві особи, хоча перетин у якості товарів, що цікавлять мешканців обох країн, є суттєвим.

Переваги теорії полягають у тому, що вона пояснює торгівлю між подібними країнами.

Теорія конкурентних переваг

Для того щоб з'ясувати, чому країни досягають конкурентної переваги у тих чи інших галузях, а також зрозуміти вихідні положення політики фірм та національної економіки, професор Гарвардської школи бізнесу, радник низки провідних компаній та член Президентської комісії з промислової конкуренції Майкл Портер наприкінці 80-х рр. здійснив чотирирічне дослідження десяти країн, які займають важливе місце у світовій торгівлі: Великобританії, Німеччини, Данії, Італії, Кореї, Сінгапуру, США, Швейцарії, Швеції та Японії.

У центр уваги проведеного дослідження М. Портер поставив завоювання та збереження конкурентної переваги у більш ніж 100 відносно складних галузях економіки та індустріальних сегментах. На його думку, саме вони є ключем до високої та зростаючої продуктивності у країні й найменше можуть бути проаналізовані з використанням традиційних та новітніх теорій міжнародної торгівлі. Для дослідження, як видно із переліку, були відібрані країни, які відрізняються за економічним розвитком (ПРК та ПІК), розміром, державною політикою щодо промисловості, за суспільною філософією, географічними умовами та розташуванням, але водночас їх об'єднує одна спільна риса -- усі вони вже успішно конкурують у ряді проаналізованих галузей або показують себе усе здатнішими успішно конкурувати. Аналізували конкурентоспроможність галузей за три періоди: у 1971, 1978 та 1985 рр.

Розроблена в результаті проведеного дослідження всеосяжна теорія конкурентної переваги країн, яка підтверджується достатньою кількістю фактів, розглянута у фундаментальній праці Майкла Портера "Конкурентна перевага країн", опублікованій у 1991 р.

Згідно з цією теорією відповідь на запитання: "Чому країна досягає міжнародного успіху в тій чи іншій галузі?" передбачає чотири властивості країни загального характеру, що формують середовище, у якому конкурують місцеві фірми. Це середовище може сприяти виникненню конкурентної переваги, а може і перешкоджати цьому. Ось ці чотири властивості.

1. Факторні умови, тобто ті конкретні фактори (наприклад, кваліфікована робоча сила певного профілю або інфраструктура), які необхідні для успішної конкуренції у даній галузі.

2. Умови попиту, тобто який на внутрішньому ринку попит на продукцію чи послуги, що пропонуються даною галуззю.

3. Споріднені галузі та галузі, що підтримують, тобто наявність або відсутність у країні споріднених галузей чи галузей, що підтримують, конкурентоспроможних на міжнародному ринку.

4. Стратегія фірми, її структура та конкуренти, тобто умови у країні, які визначають те, як утворюються та управляються фірми, і характер конкуренції на внутрішньому ринку.

Детермінанти національної конкурентоспроможності -- це комплексна система, яка постійно розвивається. Майкл Портер назвав цю систему "ромбом" (в оригіналі -- алмаз, діамант). Кожний детермінант у цій системі впливає на всі інші.

Перевагою цієї теорії є те, що вона показує роль, яку відіграють економічне середовище установи, політика, культурні цінності та лідери країни у забезпеченні успіху фірм цієї країни у певних сегментах ринку та конкретних галузях економіки. Іншими словами, вона пояснює властивості нації, які є передумовою успіху національної промисловості у міжнародній конкуренції.

В останній третині XIX -- на початку XX ст. у світовій економічній літературі розгорнулася широка дискусія з приводу ролі держави та меж її втручання у соціально-економічне життя суспільства. Погляди на цю проблему змінювались в процесі історичного ходу подій під впливом реалій життя.

Вивчаючи питання про роль держави в регулюванні різних галузей народного господарства, необхідно проаналізувати погляди учня М.Х. Бунге -- професора Київського університету Д.І. Піхна, який в цілому підтримував ідею державного втручання в економіку, але не був палким прихильником протекціонізму. Говорячи про "питання вічно старе і вічно нове", питання протекціонізму і свободи міжнародної торгівлі, Д. Піхно чітко висловлює своє ставлення до посилення ролі держави у регулюванні господарських процесів. Він застерігає від надмірного й однобічного захоплення протекціонізмом, який і в країнах Заходу, і в Україні твердо ввійшов у господарське життя після недовгого панування теорії вільної торгівлі. Учений визначив основні недоліки, пов'язані, на його думку, з таким захопленням. Серед них насамперед суперечність у діяльності народів і урядів. З одного боку, робляться колосальні затрати для розбудови залізниць, каналів, портів задля спрощення зовнішньоекономічних відносин. Одночасно встановлюються величезні митні бар'єри з метою ускладнення торгівлі.

Протекціоністська політика часто не досягає своїх цілей в тих небагатьох сприятливих випадках, коли вона не викликає репресій з боку сусідів. Адже пов'язане з нею обмеження ввезення товарів та послуг майже завжди веде до скорочення їх вивезення.

Ще один значний недолік надмірного протекціонізму вчений вбачав у "перекосах" розвитку різних галузей економіки, що приводить до занепаду головних галузей народного господарства, бо за недостатності вільних капіталів і незайнятої праці економічні ресурси відволікаються від непріоритетних галузей промисловості до пріоритетних.

Недолік протекціонізму, на думку київського вченого, полягав ще й в тому, що він покладає на державу керівництво народним господарством і складні виховні завдання; влада повинна визначити і підтримувати найбільш перспективні виробництва, керуючись змінами економічних умов і розвитком науково-технічного прогресу. Д. Піхно вважав, що це завдання майже нереально виконати державній владі.

Тонко розуміючи проблему і всю її складність, вказуючи на всі "за" і "проти", професор Піхно робить досить збалансований висновок в дусі неокласики. Розглянуті вище недоліки ще не є підставою для того, щоб держава повністю відмовилась від протекціоністської політики щодо промисловості. Аналіз доводить тільки те, що проводячи протекціоністську політику, треба особливо ретельно підходити до вирішення всіх питань, з цим пов'язаних, дотримуватись належного способу дії. У зв'язку з цим, учений вдавався до таких нормативних рекомендацій:

-митна політика має керуватись не протекціоністськими, а фіскальними цілями;

-державі потрібно відмовитись від регулюючої ролі щодо вітчизняної промисловості, обмежившись охороною і захистом її від гніту зарубіжної конкуренції;

-держава має спрямувати свої зусилля на створення нових сприятливих для народного господарства умов і на зміцнення продуктивних сил народу загальними позитивними засобами, які слугуватимуть усім галузям промисловості.

Щоправда, автор усвідомлював низьку ймовірність практичного застосування своїх рекомендацій

Університетський учений Д.І. Піхно розкрив питання про співвідношення протекціонізму і свободи міжнародної торгівлі, показав достоїнства і недоліки кожного з цих видів економічної політики. В дусі неокласики Д. Піхно зробив досить поміркований висновок про необхідність при проведенні протекціоністської політики дотримуватись належного способу дії і запропонував ряд нормативних рекомендацій. Серед них -- необхідність керуватись у митній політиці не протекціоністськими, а фіскальними цілями; відмова від регулюючої ролі держави щодо вітчизняної промисловості; обмеження цієї ролі охороною і захистом економіки від гніту зарубіжної конкуренції; спрямування зусиль держави на створення нових сприятливих умов для народного господарства і для зміцнення продуктивних сил країни загальними позитивними заходами.

Аналіз досліджень проблеми економічної ролі держави київськими університетськими вченими і минулого розгляду регулювання економіки важливий з погляду його творчого використання у практиці сучасної ринкової трансформації економіки України.

Регулювання міжнародної торгівлі

3. Напрямки діяльності ЄБРР в Україні

Україна стала членом ЄБРР у серпні 1992р. після підписання Президентом України Указу "Про членство України в Європейському банку реконструкції і розвитку" N379/92 від 14 липня 1992р. У 1993р. відкрилось представництво Банку в Києві.

У серпні 1999р. на базі т.зв. "української команди" ЄБРР, яка належить до бізнес-групи Південної та Східної Європи, було створено окремий департамент ЄБРР по Україні із розміщенням у Києві. Керівник департаменту - Ендрю Сіттон.

В процесі реалізації програм та проектів реформування економіки, Україна тісно співпрацює з Європейським банком реконструкції та розвитку по наступних напрямках:

розвиток приватного сектору економіки шляхом відкриття кредитних ліній, а також надання кредитів та участі в акціонерному капіталі українських приватних підприємств;

розвиток фінансового сектору, а саме - підтримка кредитоспроможних українських комерційних банків, банківських ініціатив щодо організації фінансування приватних підприємств;

інвестиції в енергетичний сектор, а саме - реалізація проектів, спрямованих на підвищення потужності енергетичних об'єктів та впровадження енергозберігаючих технологій;

підтримка підприємств сільськогосподарського сектору з метою надання національному агропромисловому комплексу можливості отримання фінансування для придбання мінеральних добрив, насіння, сільськогосподарської техніки та обладнання;

впровадження інфраструктурних проектів, зокрема, в галузі транспорту та телекомунікацій, а також мереж тепло- та водопостачання;

підтримка приватизаційних процесів шляхом надання технічних послуг та фінансування найперспективніших приватизованих підприємств;

експортні виробництва у машинобудуванні;

розвиток готельного господарства, експериментальні проекти у житловому будівництві.

Процес співпраці України з ЄБРР характеризується не лише широким діапазоном галузей та напрямків діяльності, а й досить позитивною динамікою щодо кількості проектів та обсягів фінансування. Сумарні фінансові зобов'язання по проектам за весь період діяльності ЄБРР в Україні перевищили 1,4 млрд. євро. Станом на кінець березня 2002 року, портфель проектів ЄБРР в Україні, які знаходились у стані реалізації, складався із 54 проектів. У вересні 2002 року вартість портфелю (працюючі активи, тобто вже профінансовані кошти, та неосвоєні зобов'язання) становила 967.4 млн. євро. З них працюючі активи складали 370.1 млн. євро, або 38%.

Портфель проектів ЄБРР переважно сконцентровано у приватному секторі - 69% (667.7 млн. євро) від усього обсягу фінансування - порівняно із 31% у державному секторі (300.8 млн. євро). Такий "портфельний коефіцієнт" повністю відповідає статутному нормативу ЄБРР, за яким цей коефіцієнт після п'яти років операцій ЄБРР у країні має бути не менш ніж 60% (приватний сектор) та 40% (державний). Водночас, слід зазначити, що у найближчому часі цей коефіцієнт може дещо змінитись на користь державного сектору після ухвалення ряду проектів у муніципальному секторі та у транспортній галузі.

На сьогодні, із урахуванням покращення економічної та фінансової ситуації в Україні, підвищення попиту на середньо- та довгострокові фінансові ресурси з боку бізнесу можливо очікувати, що обсяги проектного фінансування ЄБРР проектів в Україні становитимуть 200-300 млн. євро на рік.

3 вересня 2002 року була ухвалена нова Стратегія ЄБРР щодо України. Стратегія затверджує основні пріоритетні сектори діяльності Банку в Україні на найближчий період:

Вироблення та постачання електроенергії

Сприяння приватизації наступної групи енергопостачальних компаній, використовуючи головування у Робочій групі з питань реформування галузі;

Продовження практики постприватизаційного інвестування з метою підтримки стратегічних інвесторів;

Фінансування окремих проектів у галузі вироблення електроенергії, які демонструють цінність стратегічних інвестицій;

Природні ресурси: нафта та газ

Здійснення проектів у газовому секторі;

Моніторинг ситуації навколо газотранспортної системи України;

Підготовка проектних пропозицій в галузі видобутки нафти та газу спільно із стратегічними інвесторами;

Моніторинг ситуації навколо нафтопроводу Одеса-Броди;

Транспортна інфраструктура та послуги

Пошук нових можливостей для інвестування в контексті західного залізничного коридору; реструктуризація автошляхового господарства;

Сприяння консолідації авіатранспортної галузі.

Муніципальна інфраструктура

Здійснення другого етапу Програми розвитку комунальних підприємств України із залученням водоканалів у 2-3 невеликих містах;

Здійснення проектів у галузі теплопостачання в окремих українських містах;

Сприяння створенню умов для фінансування проектів з боку міст та зменшення залежності від гарантії держави;

Телекомунікації

Надання фінансової та технічної допомоги у приватизації Укртелекому (за умови створення сприятливого для реформ середовища).

Енергозбереження

Здійснення проектів, які більш повно відповідають мандату Групи з питань енергозбереження;

Активна участь у політичному діалозі з урядом у Робочій групі з питань енергозбереження.

Фінансовий сектор та малий бізнес

Виплата траншів кредитної лінії МСП ІІ під гарантії уряду та започаткування прямого кредитування деяких банків;

Збільшення кредитування банків з іноземним капіталом;

Збільшення обсягу Програми сприяння торгівлі, залучивши до участі в ній нові українські банки;

Розширення присутності Українського банку мікрокредитів у регіонах;

Вивчення можливості фінансування акціонерного капіталу більшої кількості банків;

Продовження діалогу з НБУ щодо необхідності посилення банківського регулювання;

Розробка основ іпотечного кредитування;

Агробізнес та сільське господарство

Фінансування переробних галузей;

Запровадження схем фінансування під складські розписки з метою їх застосування для врожаю 2003 року.

Враховуючи обмеженість потенційних проектів, визначених у новій Стратегії ЄБРР в Україні, принципового значення набуває здійснення кроків, спрямованих на більш активний пошук нових можливостей бізнесу відповідними підрозділами ЄБРР та на найбільш енергійне "проштовхування" українських проектів через кредитний комітет Банку.

Першочергову роль у цьому процесі відіграє Представництво ЄБРР в Україні. Його активність у згаданому контексті протягом останніх двох років була дещо неадекватною наявним в Україні можливостям. У цьому зв'язку варто порушувати перед керівництвом Банку питання щодо необхідності підвищення результативності діяльності банкірів в Україні щодо пошуку нових проектів, а також щодо забезпечення відповідності за якість та обґрунтованість проектів, які пропонуються.

У Стратегії також визначено перелік проектів Банку в Україні на найближчу перспективу. На остаточних стадіях підготовки знаходяться проекти загальною вартістю близько 350 млн. євро.

Серед них найбільш значними є:

-·постприватизаційні проекти у енергорозподільчому секторі (120 млн. євро);

-·фінансування приватного проекту у сфері енергогенерації (57 млн. євро);

- підтримка програми фінансування у сільскогоподарському секторі за складськими розписками (87 млн. євро).

Проблемними питаннями співробітництва України з ЄБРР є:

- Стан інвестиційного середовища

Уході ухвалення на початку вересня 2002 року нової стратегії ЄБРР в Україні керівництво та акціонери Банку зазначили, що на сьогоднішній день обсяги іноземних інвестицій в Україні є надзвичайно низькими. Тому, як було проголошено, рівень майбутніх інвестицій Банку безпосередньо залежатиме від того, якою мірою наша держава зможе покращити інвестиційне середовище за рахунок реальних зрушень у напрямку послідовного поліпшення режиму оподаткування, належного управління регулятивними процесами та створення дійсно незалежної судової системи. Також на сьогоднішній день залишається проблема корупції, зокрема, після доповіді організації "Трансперенсі Інтернешнл" та проблема невідповідності українських компаній світовим стандартам корпоративного управління та фінансової прозорості.

- Ефективність активів ЄБРР в Україні

Викликає занепокоєння той факт, що при загальному, досить динамічному зростанні зобов'язань ЄБРР по проектах в Україні, частка у портфелі так званих "працюючих активів" (тобто вибраних і реально розміщених у проектах) (менше 40%) є нижчою, ніж середній показник по країнам операцій Банку (57%).

Банк визначив основні причини цього явища, які притаманні, насамперед, для проектів у державному секторі, а саме:

а) затримки із виконанням українською стороною проектних умов, особливо, що стосується контрагентних фінансових зобов'язань (Старобешівська ТЕС);

б) затримки із ратифікацією проектів Верховною Радою;

в) адміністративні зміни, що приводили до зміни позичальника, обсягу, інших параметрів проектів;

с) помилки у підготовці деяких проектів, особливо що стосувалося вибору іноземних спонсорів, тощо.

Очевидно, що успішна співпраця з ЄБРР залежить від прискорення темпів зростання "працюючих активів" Банку, що залежатиме від усунення вищезазначених причин.

- Скорочення обсягу фінансування ЄБРР проектів в Україні

Протягом 2000-2002 років спостерігалося суттєве скорочення загального обсягу фінансування Банком проектів в Україні (2000 рік - 291 млн. євро, 2001 рік - 175 млн. євро, 8 місяців 2002 року 108 млн. євро). Серед основних причин такого стану можна назвати: політичний тиск з боку США та Євросоюзу, що призвів до певного перерозподілу потоків фінансування ЄБРР, відміна проекту Паливного кредиту, який збільшив на 100 млн. дол. США зобов'язання ЄБРР в Україні у 2000 році, відкладення ухвалення проекту добудови Рівненської та Хмельницької АЕС, який мав збільшити український портфель ЄБРР на 215 млн. дол. США.

- Повернення ПДВ

Ще одним проблемним питання співробітництва України з ЄБРР, що ускладнює виконання деяких проектів Банку є несвоєчасне повернення цим та іншим підприємствам податку на добавлену вартість. Це питання ставилось інвесторами та керівництвом ЄБРР при багатьох нагодах, зокрема, на засіданні Дорадчої ради по іноземних інвестиціях при Президентові України, в ході роботи над новою Стратегією ЄБРР в Україні.

Отже, як бачимо ЄБРР є одним з найбільших інвесторів та кредиторів в Україні. Також він виконує функцію каталізатора та амортизатора економіки нашої країни. Подальше співробітництво з ним забезпечить Україні стабільне зростання, приток інвестицій та визнання України як держави з ринковою економікою.

Література

1. Менеджмент для магистров [Текст] : учебное пособие / , С. Н. Козьменко ; ред. А. А. Епифанов. - Сумы : Университетская книга, 2003. - 762 с.

2. Хіт, Роберт. Кризовий менеджмент для керівників [Текст] : посібник / Р. Хіт. - К. : Всеувито : Новий друк, 2002. - 566 с.

3. Никитина, Н. Антикризисное финансирование управление предприятием: исследование факторов [Текст] / Н. Никитина // Проблемы теории и практики управления. - 2007. - N 7. - C.91-102

4. Василенко, В.О. Антикризове управління підприємством [Текст] : навчальний посібник / В. О. Василенко. - К. : ЦУЛ, 2003. - 504 с.

5. Антикризове фінансове управління підприємством [Текст] : навчальний посібник / Є. І. Ляшенко ; ; Мін-во освіти і науки України, Запорізький ін-т держ. та муніципального управління. - К. : ЦНЛ, 2005. - 208 с.

6. Жукова, Н. К. Сучасні методи антикризового управління підприємством [Текст] / Н. К. Жукова // Формування ринкових відносин в Україні. - 2008. - N 10. - С. 14-19

7. Терещенко, О.О. Антикризове фінансове управління на підприємстві [Текст] : монографія / О. О. Терещенко ; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ ім. Вадима Гетьмана. - К. : КНЕУ, 2006. - 268 с.

8. Школьник, І.О. Фінансовий менеджмент [Text] : навчальний посібник / І. О. Школьник, І. М. Боярко, Б. І. Сюркало. - Суми : Університетська книга, 2009. - I

9. Штангрет, А.М. Антикризове управління підприємством [Текст] : навчальний посібник / А. М. Штангрет, О. І. Копилюк. - К. : Знання, 2007. - 335 с.

10. Іванюта, С.М. Антикризове управління [Текст] : навчальний посібник / С. М. Іванюта ; Мін-во освіти і науки України, Держ. комітет статистики України, Держ. академія статистики, обліку та аудиту, Полтавська філія. - К. : ЦУЛ, 2007. - 288 с. - ISBN 978-966-364-423-3 : 30.00 грн.

11. Шапуров, О. О. Політика антикризового управління при загрозі банкрутства [Текст] / О. О. Шапуров // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - N 8. - C.147-155

12. Комарецька, П. В. Реструктуризація промислових підприємств у системі антикризового фінансового управління [Текст] / П. В. Комарецька // Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - N 6. - C.61-64

13. Антикризове законодавство [Текст] // Инвестгазета. Нормативна база. - 2009. - N 17/18.

Размещено на Allbest.ru