Європейський Парламент: засади діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Академія муніципального управління

Контрольна робота

з дисципліни „Європейська інтеграція”

на тему „Європейський Парламент: засади діяльності”

Виконала:

Студентка 51 МОз групи

Заочної форми навчання

Красновид Ольга В'ячеславівна

Київ-2007

План

Вступ

Історія виникнення Європейського Співтовариства і Європейського Парламенту

Місце Європейського Парламенту у системі органів Європейського Співтовариства

Формування Європейського Парламенту

Повноваження і функції Європейського Парламенту

Структура й організація роботи Європейського Парламенту

Список використаної літератури

Вступ

В даній контрольній роботі буде висвітлено питання, які стосуються визначення, історії виникнення і розвитку Європарламенту, його функції і повноваження, структура і організація роботи.

Тема контрольної роботи - Європейський Парламент: засади діяльності.

Мета контрольної роботи - висвітлити всі питання, які стосуються умов створення і функціонування Європейського Парламенту як одного з політичних інститутів Європейського Союзу.

Завдання контрольної роботи - проаналізувати діяльність і функції Європейського Парламенту в співіснуванні з цілями Європейського союзу - збереження миру на континенті та створення спільної системи безпеки, утвердження власної ідентичності та захист прав і інтересів народів Європи.

Історія виникнення Європейського Співтовариства і Європейського Парламенту

європейський парламент співтовариство структура повноваження

Об'єктивні передумови економічної й політичної інтеграції в Західній Європі особливо реально позначилися після другої світової війни. До цього підштовхувала й необхідність об'єднати зусилля у відновленні післявоєнної економіки, і прагнення протистояти “радянському блоку”, посилюване станом “холодної війни” на континенті й розколом Європи на два табори. Не випадково поряд з метою об'єднання ресурсів економіки західноєвропейських країн активно висувалися аргументи на користь Європейського оборонного співтовариства з єдиною армією. Однак, зустрівши опір багатьох політичних сил, а також деяких урядів, ці дві інтеграційні тенденції - економічна і військово-політична - були вчасно розмежовані й розвивалися самостійно, коли участь в економічній інтеграції не ставило за обов'язок країні-учасниці входити в оборонний союз НАТО, і навпаки.

Початок процесу економічної інтеграції було покладено створенням в 1947 р. митного союзу Бельгії, Нідерландів і Люксембургу. В 1951 р. Бельгія, Франція, ФРН, Італія, Нідерланди й Люксембург підписали Договір про створення Європейського об'єднання вугілля й сталі. Новий поштовх інтеграційні процеси одержали в 1957 р. у зв'язку з підписанням Римських договорів про створення Європейського співтовариства по атомній енергії і Європейського економічного співтовариства. Із цього моменту економічна інтеграція одержала прискорення й, у свою чергу, сприяла більше тісним політичним зв'язкам держав, що беруть участь у договорах. У 1965 р. був укладений так званий “Договір про злиття”, відповідно до якого були об'єднані керівні органи трьох організацій. Таким чином, зложилося єдине Європейське співтовариство, що найчастіше йменували Європейським економічним співтовариством.

В 1973 р. у Європейське співтовариство були прийняті Великобританія, Данія, Ірландія. В 1981 р. - Греція, в 1986 - Іспанія й Португалія. В 1982 р. зі складу Співтовариства вийшла Гренландія (яка являється автономною територією Данії).

Римський договір установив основні завдання Європейського співтовариства, які потім були уточнені й розширені, зокрема, Єдиним європейським актом, підписаним державами-членами в 1986 р.

Відповідно до цих документів завданнями Європейського співтовариства є, насамперед, створення єдиного ринку й поступове зближення економічної й соціальної політики держав-членів.

Починаючи з 1 січня 1993 р. підлягає скасуванню митний контроль між країнами Співтовариства, буде встановлена повна воля пересування капіталів, послуг, а також робочої сили. У перспективі поставлене завдання створення єдиного фонду життєвого забезпечення й вирівнювання рівнів зарплати в країнах Співтовариства.

За період 1992-2005 р. обсяг торгівлі між країнами Співтовариства збільшився майже в 30 разів. Складається загальний ринковий механізм “без перегородок” на території 12 країн із загальним населенням понад 320 млн. чоловік, що робить істотний вплив на світову економіку. Тим самим створюються серйозні передумови для політичної інтеграції країн-учасниць, що також еволюціонує, хоча далеко не тими темпами, як економічна інтеграція.

Відбиттям цього процесу є те, що усе більше важливу роль у політичному житті Європейського співтовариства грає Європейський парламент, унікальність якого складається вже в тім, що обирається він населенням не однієї, а багатьох країн і офіційних мов у ньому більше, ніж в ООН.

Європейський Парламент - представницький орган Європейського співтовариства, створений Римським договором 1957 р. (іноді ще іменованого по старинці “Загальним ринком”). Всі 518 депутатів Європейського парламенту обираються з 1979 р. прямим голосуванням у країнах Європейського співтовариства відповідно до кількості населення у цих країнах. Поряд з Європейським парламентом у Європейському співтоваристві діють і інші органи.

Місце Європейського Парламенту у системі органів Європейського Співтовариства

Європейський парламент не слід плутати, як це нерідко буває, з Парламентською асамблеєю Ради Європи.

Рада Європи, що відзначив в 1989 р. своє 40-річчя, - перша загальноєвропейська консультативна політична організація, у яку нині входять 25 держав Західної Європи, як члени НАТО, так і нейтральні країни, як члени “Загального ринку” (властиво Європейського співтовариства) , так і інші західноєвропейські країни. Серед органів Ради Європи виділяється його Парламентська асамблея, що складається з 177 депутатів і 177 заступників депутатів, що є представниками національних парламентів на загальноєвропейському форумі.

Що ж стосується Європейського парламенту, то він - представницький орган Європейського співтовариства, створений Римським договором 1957 р. (іноді ще іменованого по старинці “Загальним ринком”). Всі 518 депутатів Європейського парламенту обираються з 1979 р. прямим голосуванням у країнах Європейського співтовариства (про процедуру виборів буде сказано нижче). Поряд з Європейським парламентом у Європейському співтоваристві діють і інші органи.

Це насамперед Рада Європи, яка обумовлює діяльність Співтовариства, у яку входять представники держав-учасників на рівні члена уряду, звичайно міністрів тої або іншої галузі, Комісія Європейських співтовариств, що складається з 17 членів, які призначаються урядами. Це два вищих виконавчих органи Співтовариства, основні напрямки діяльності яких формуються зустрічами, що відбуваються двічі в рік, глав держав і урядів Європейського співтовариства, чиї засідання й утворюють Європейську раду (її й плутають із Радою Європи). Крім цих органів існують також: Суд Співтовариства - орган, що забезпечує тлумачення права Співтовариства й вирішує суперечки, пов'язані із застосуванням цього права; крім того, є деякі консультативні органи. Єдиним же представницьким органом Співтовариства є Європейський парламент (до 1962 р. - Асамблея). Його компетенція визначена договорами Співтовариства, Єдиним європейським актом 1986 р., а процедурні питання регулюються Регламентом.

Можна виділити три основні сфери компетенції Європейського парламенту: бюджетний правочин (затвердження бюджету Співтовариства); контроль за діяльністю органів Співтовариства й насамперед Комісії; участь у правотворчій діяльності співтовариства.

Зразу ж необхідно визначити головну відмінність Європарламенту - відсутність законотворчих привілеїв. І це не випадково, тому що Європейський парламент не має самостійні законодавчі повноваження, він лише бере участь у виробленні того, що називається “європейським правом”, як умовно називають норми, якими Співтовариство керується у своїй діяльності. Більше того, далеко не всі норми “європейського права” прийняті з його участю.

Парламент може приймати акти, які відносяться до так званих “необов'язкових актів”. Їх зміст досить різноманітний. Вони часом стосуються проблем чисто політичних і не встановлюють які-небудь права й обов'язки. Такі, наприклад, резолюції, прийняті Європейським парламентом з самих різних проблем: Афганістану, Ольстера, прав громадян і т.п. До необов'язкових актів відносяться також програми, наприклад, щорічна програма законодавчої діяльності Комісії й парламенту Співтовариства, прийнята ними після взаємних консультацій.

Формування Європейського Парламенту

10 вересня 1952 р. відбулося засідання Асамблеї Європейського об'єднання вугілля й сталі, на якому країни-учасниці представляли 78 членів. Римський договір 1957 р. установив, що загальна для трьох об'єднань Асамблея (Європейський парламент) “здійснює повноваження по обговоренню й контролю”, одночасно вказав, що вона складається з “представників народів держав-членів, що об'єдналися в Співтовариство”.

Хоча Римський договір у принципі передбачав, що парламент повинен обиратися на основі “прямого загального голосування по єдиній для всіх держав-членів процедурі”, до 1979 р. формування Європейського парламенту провадилося відповідно до положення, що гласили, що Асамблея формується з “делегатів, які призначаються відповідними парламентами із числа їхніх членів і відповідно до процедури, установленої кожною державою-членом”. Саме так була утворена перша Асамблея, що зібралась на своє перше засідання 19 березня 1958 р. Такий порядок повинен був зберігатися до видання органами Співтовариства акту, що встановлює єдину виборчу систему.

Ще в травні 1960 р. Асамблея прийняла перший проект конвенції, що передбачала прямі вибори у вищий представницький орган Співтовариства. Однак до реалізації цього проекту пройшло більше 15 років.

У вересні 1976 р. Рада нарешті прийняла Акт “Про обрання Європейської парламентської асамблеї загальними прямими виборами”. Він установив лише невелике число правил, віддавши інше на розсуд держав-членів.

У ст.1 Акту констатувалося, що населення держав, об'єднаних у Співтовариство, обирає своїх представників у Європейський парламент прямими загальними виборами.

Акт установив також число представників, що обираються від кожної держави. Воно було визначено з обліком, хоча й приблизним, чисельності населення кожної країни.

Найбільше число депутатів - 81 обирається від ФРН (61 млн. жителів), Франції (56 млн.), Італії (57 млн.) і Великобританії (55 млн.), Іспанія (39 млн.) обирає 60 депутатів, Нідерланди (14,7 млн.) - 25 депутатів, Бельгія (9,9 млн.), Греція (10 млн.), Португалія (9,8 млн.) - по 24 депутата, Данія (5,2 млн.) - 16 депутатів, Ірландія (3,5 млн.) - 15 депутатів і Люксембург (372 тис.) - 6 депутатів. Таким чином, усього обирається 518 депутатів, тобто в середньому один депутат від приблизно 622 тис. жителів. Але це тільки в середньому. У Люксембурзі один депутат обирається від 62 тис. жителів, а у ФРН - від 755 тис. Нерівність на користь малих країн теоретично розглядається як спосіб забезпечення прав народів в умовах політичної й економічної гегемонії великих держав.

Депутати обираються в Європейський парламент строком на п'ять років. Вони не вправі додержуватися яких-небудь інструкцій. Імперативний мандат заборонений.

Вибори в Європейський парламент викликають менший інтерес населення в порівнянні з виборами в національні парламенти. Відсоток виборців, що беруть участь у виборах у Європарламент, нижче, ніж на національних виборах. Якщо в 1999 р. у виборах у Європейський парламент брало участь 63% всіх виборців, то в червні 2004 р. - усього лише 58,4%. В окремих країнах активність виборців була ще нижче. У червні 2004 р. у Франції взяло участь у голосуванні менш 49,4%, а в Нідерландах і того менше - 47,2% виборців.

Повноваження і функції Європейського Парламенту

У договорах про створення Співтовариства вказувалося, що Європейський парламент ( що називався тоді асамблеєю) вправі здійснювати “повноваження по обговоренню й контролю”.

З перших же років його існування повноваження Європейського парламенту стали розширюватися. Так, починаючи з 60-х років ХХ століття Комісія передає парламенту значну частину повноважень з контролю за діяльністю багатьох органів Співтовариства. В 70-х рр. розширилися повноваження, що дозволили парламенту впливати на визначення бюджету Співтовариства. Із середини 70-х рр. і особливо в другій половині 80-х рр. було посилене право парламенту впливати на призначення ряду посадових осіб, зокрема на призначення голови Комісії, що є як би главою уряду Співтовариства.

Якщо Рада Європи займається так би мовити “основною і обов'язковою” частиною бюджету Співтовариства, то Парламент - необов'язковою. Необов'язкові видатки призначені на проведення загальної соціальної політики, досліджень навколишнього середовища й т.п. Необов'язкові видатки становлять біля чверті всього бюджету, у той час як реалізація політики в області сільського господарства вимагає близько 65% бюджету. Виправлення, внесені парламентом у частину проекту бюджету й необов'язкових видатків, що розглядають, не можуть бути остаточно відкинуті Радою.

Стосовно нормотворчих повноважень Європейського парламенту варто розрізняти процедуру консультацій, процедуру узгодження, процедуру співробітництва, а також співучасть у доданні чинності договорам про вступ у Європейське співтовариство й угодам про асоційоване членство.

Процедура консультації. Вона обов'язкова для виконання при прийнятті правил про вільне пересування товарів усередині Співтовариства через кордони держав-членів, про спільну сільськогосподарську політику, при виданні правових норм, що мають на меті економічне й соціальне зближення, проведення спільної політики в області досліджень, при виробленні норм по охороні навколишнього середовища.

Висновку парламенту не носять примусового характеру. Рада Європи може врахувати, а може й не врахувати висловлену парламентом у його висновку думку. Але уникнути звернення до парламенту Рада й Комісія не можуть.

Процедура узгодження була вироблена на початку 70-х рр., коли повноваження парламенту були розширені. Однією із причин прийняття такої процедури було узгодження бюджету Співтовариства з Парламентом. Тобто Рада офіційно представляє проект бюджету в парламент, і в процесі цієї зустрічі робиться спроба зняти можливі протиріччя між парламентом і Радою. Таким чином, Рада має можливість внести проект бюджету Співтовариства вже з урахуванням позиції парламенту, оскільки до складу його делегації, як правило, входять представники основних політичних груп. Процедура узгодження була встановлена й для полегшення проходження через парламент проектів тої категорії правових норм, дія яких буде мати певні фінансові наслідки. Природно, що до цих норм проявляється особливий інтерес і вони нерідко викликають сумніви й заперечення принаймні частини депутатів парламенту.

Процедура співробітництва, введена Єдиним європейським актом в 1986 р., дає Європейському парламенту можливість впливати на прийняття правових норм, що відносяться до внутрішнього ринку, соціальній політиці економічної й соціальної інтеграції, дослідницький діяльності й технічному розвитку, тобто до тих напрямкам діяльності Співтовариства, які не тільки найбільш істотні для утворення починаючи з 1993 р. Європи “без границь”, але і які викликають найбільший інтерес населення Європи.

Про дієвість процедури співробітництва свідчить той факт, що половина виправлень, запропонованих Європейським парламентом у першому читанні, приймається Радою. Число прийнятих Радою виправлень, запропонованих парламентом у другому читанні, становить приблизно 25%. Таким чином, Європейський парламент є у відомій мері співучасником створення європейського права.

Своєрідним інструментом контролю є резолюція про осудження. У тих європейських країнах, у яких передбачена резолюція про осудження уряду, прийняття її парламентом зобов'язує уряд піти у відставку.

За увесь час існування Європейського парламенту резолюція про осудження вносилася всього чотири рази. Причому у двох випадках вона знімалася до голосування, у двох випадках резолюція відхилялася переважною більшістю голосів.

Розглянувши повноваження Європейського парламенту, варто звернути увагу на те, що формально вони менш значні, чим повноваження парламентських установ в окремих державах. Але, разом з тим, треба відзначити, що Європейський парламент дійсно повністю використовує приналежні йому повноваження й робить серйозний і всезростаючий вплив на такі керівні органи Співтовариства.

Структура й організація роботи Європейського Парламенту

Детально організація й процедура Європарламенту визначені Регламентом. Цей досить об'ємний документ (136 статей і шість додатків), що став кишеньковою книгою всіх депутатів і чиновників Європарламенту, детально розписує повноваження й положення керівних органів парламенту - голови й бюро, постійних і тимчасові комісії, проведення дебатів в самому парламенті і його органах, порядок прийняття рішень, права й обов'язки депутата, правове положення політичних груп.

Основними керівними органами Європейського парламенту є голова й бюро, що включають голову, його 14 заступників і квесторів (із правом дорадчого голосу).

Голова Європарламенту. Повноваження голови Європейського парламенту, що обирається на два з половиною року, багато в чому нагадують повноваження голів парламентів західних країн: ст. 18 Регламенту говорить, що він “керує всією діяльністю парламенту і його органів”. Голова в силу ст. 18 Регламенту має широкі повноваження: визначає порядок денний, повідомляє про початок і завершення обговорення якого-небудь питання, порушує це питання на голосування, нарешті, тільки він має право дозволити депутатові виступати по одному питанню більше двох разів.

Якщо в результаті таємного голосування кандидат набирає абсолютну більшість голосів, вона проголошується вибраним.

Повноваження заступників голови складаються звичайно в заміщенні голови в його відсутність: головування на засіданнях парламенту (ст. 19 Регламенту), присутність на офіційних церемоніях. Більше важливої представляється їхня роль у бюро або Розширеному бюро.

Бюро Європейського парламенту, як було вже відзначено, складається з голови й 14 віце-голів. Членами бюро із правом дорадчого голосу є також п'ять квесторів, що виконують адміністративні й фінансові функції, що стосуються безпосередньо парламенту. Бюро вирішує фінансові й організаційні питання, пов'язані з турботою депутатського корпуса, парламенту і його органів.

Коли бюро збирається за участю голів політичних груп, воно йменується розширеним бюро. Які питання вирішує розширене бюро, ця своєрідна рада старійшин Європейського парламенту? Завданнями розширеного бюро є насамперед підготовка перед кожною сесією повістки для її роботи, що потім затверджується на пленарному засіданні Асамблеї. Воно ж вправі вносити до порядку денного так звані “усні питання” (тобто без попередньої підготовки письмових документів) і дебатів по них, a також визначати порядок постановки питань у так званий “годину питань і відповідей” .

Колегія квесторів створена в 1977 р. для рішення проблем, що стосуються безпосередньо діяльності депутатів. Це свого роду адміністратори депутатського корпуса.

Останнім часом квесторам доводиться часто відповідати на запити бюро й секретаріату із проблем організації роботи Європарламенту відразу в трьох містах - Люксембурзі, Брюсселі й Страсбурзі, по перекладу всієї документації на мови країн - членів Співтовариства й т.д.

Комісії. Робота Європейського парламенту протікає також у спеціальних комісіях, які є постійними робочими органами, компетентними в кожної особливої області комунитівної діяльності. Це політична комісія; комісія із сільського господарства, рибальству й продовольству; бюджетна комісія; комісія з економічних, валютних питань і питань промислової політики; комісія з питань енергії, досліджень і технології; комісія з зовнішніх економічних зв'язків; комісія із соціальних питань і питань зайнятості; комісія з регіональної політики й благоустрою території; комісія із транспорту; комісія з охорони навколишнього середовища, охороні здоров'я й захисту прав споживачів; комісія з питань молоді, культури, освіти, інформації й спорту; комісія з питань розвитку й співробітництва; комісія з бюджетного контролю; інституційна комісія; комісія із прав жінок; комісія з петицій.

Формування комісії відбувається на початку першої сесії знову вибраного Європейського парламенту строком на два з половиною роки, після чого вона створюється знову в оновленому складі.

Генеральний секретаріат. У настільки специфічному органі Європейського співтовариства, яким є Європейський парламент, від злагодженості інформаційних, допоміжних служб залежить чіткість роботи установ, що перебувають у трьох містах.

Ключовою фігурою адміністративних служб Європарламенту є генеральний секретар, що керує роботою численного секретаріату, і який разом з головою свій підпис під протоколами засідань парламенту. Генеральний секретар вимовляє в бюро врочисте зобов'язання виконувати свої обов'язки без яких-небудь політичних, національних або особистих пристрастей і зі свідомістю всієї відповідальності. Він несе пряму особисту відповідальність перед головою й бюро за повсякденне адміністративне забезпечення всіх видів діяльності парламенту й під керівництвом голови стежить за виконанням бюджету парламенту.

Необхідно вказати ще на одним вартий уваги “інститут” Європейського парламенту - дуайєна - старійшини.

Дуайєн. Введення поста дуайєна дозволило вирішити проблему ведення першого засідання парламенту. Щоб уникнути боротьби амбіцій окремих депутатів або політичних груп був узятий за зразок існуючий у багатьох парламентах звичай доручати відкриття сесії найстаршому за віком депутатові парламенту. Дуайєн Європарламенту, згідно ст. II Регламенту, головує на відкритті першої сесії Європейського парламенту нового скликання при обранні голови парламенту й бюро. При головуванні дуайєна не допускається обговорення ніяких інших питань крім виборів голови й Бюро або перевірки повноважень знову вибраних депутатів. Як тільки вони стають на посаду, дуайєн уступає своє місце голові парламенту.

Пленарні засідання Європарламенту проводяться звичайно в Страсбурзі, засідання постійних комісій парламенту переважно в Брюсселі, а секретаріат парламенту продовжує перебувати в Люксембурзі.

До березня 1958 р. депутати розсідалися за абеткою, згодом по політичній приналежності, а не по “країнній” ознаці. Усередині кожної політичної групи депутати займають місця за абеткою. Голови й заступники голови кожної групи (бюро) сидять перед іншими членами парламенту. Депутати, що не ввійшли ні в яку групу, розміщаються в останньому ряді амфітеатру.

Оскільки ні Договори про Співтовариство, ні Регламент не вказують тривалість роботи парламенту, розпорядок його роботи й дати пленарних засідань визначаються розширеним бюро. Звичайний місячний календар роботи сесій Європарламенту розподіляє робочі дні в такий спосіб: один тиждень - на пленарні засідання, два тижні - на засідання комісій, один тиждень - на засідання політичних груп.

Як правило, засідання Європарламенту є гласними й відкритими для публіки. У виняткових випадках більшістю у дві третини голосів парламент може ухвалити рішення щодо проведенні закритого засідання (ст.81 Регламенту).

Голосування депутатів Європейського парламенту повинне проводитися ними особисто, голосування з доручення або поштою не допускаються, тому депутати зобов'язані бути присутнім особисто в залі засідань у момент голосування. З огляду на більшу зайнятість депутатів у роботі комісій, політичних груп, не говорячи вже про іншу їхню діяльність крім роботи в парламенті, великого значення набувають проблема кворуму й пов'язані із цим процедурні питання. Якщо до 1973 р. існувало правило про те, що кворум досягався при присутності половини депутатів, те сьогодні досить однієї третини присутніх у залі засідань депутатів (ст.89, п.2).

Операцією голосування керує голова парламенту. Голосування провадиться або підняттям руки, або уставанням, або натисканням кнопки електронної системи (при поіменному голосуванні).

Нарешті, за бажанням більшості присутніх депутатів може бути зроблене поіменне усне голосування. Звичайно в практиці Європарламенту проводиться відкрите голосування. Однак на вимогу однієї п'ятої частини депутатів по будь-якому питанню може бути проведене таємне голосування. Підрахунок голосів проводять чотири лічильники, обумовлені жеребом.

Із прийняттям Єдиного європейського акту з'явилася нова норма, що вимагає абсолютної більшості всіх членів для рекомендації парламенту про вступ у Співтовариство нових членів або про укладання договору про асоціацію.

Список використаних джерел:

Європейський Союз. Словник-довідник. - К.: К.І.С., 2001

Костенко М.Л., Лавреньова Н.В. ЄС після Маастрихта: федерація, конфедерація чи міжнародна організація? - М.: Держава і право, 1994

Служити Європі. Популярно про установи Європейського Союзу. - К.: ”К.І.С.”, 2000

Топорнін Б.М. Європейські співтовариства: право та інститути. - М.: Компанія Некст, 1992

Як працює Європейський Союз. Довідник інституцій ЄС. - К.: ТОВ “Компагія ЛІК”, 2005

Размещено на Allbest.ru