Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Кафедра фінансів, контролінгу та ЗЕД

Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Харків 2007

Зміст:

1. Опишіть проблеми, що можуть виникати при надлишковому від'ємному сальдо поточного платіжного балансу

2. Оцінка ризиків експортерів та імпортерів при різних формах міжнародних розрахунків

3. Задача

4. Задача

Література

1. Опишіть проблеми, що можуть виникати при надлишковому від'ємному сальдо поточного платіжного балансу

Кожна позиція платіжного балансу містить досить важливу характеристику тієї чи іншої форми зв'язку національної економіки зі світовим господарством, та на практиці економічного аналізу користуються певними агрегованими показниками (різновидами платіжного балансу), а саме:

Операції категорій І та II становлять поточний платіжний баланс або баланс поточних операцій. До категорії II належать односторонні перекази грошей приватними особа ми (наприклад, заробітної плати робітників, що працюють за кордоном, своїм родичам на батьківщину), а також урядові гранти та дари. Важливість цього різновиду платіжного балансу для економічного аналізу полягає в тому, що він значною мірою відображає джерела та напрями використання національного доходу. Так, експорт товарів та послуг є джерелом доходів відповідних виробників, які разом з переказами, отриманими з-за кордону, є джерелом доходу резидентів у поточному періоді. З іншого боку, ці поточні доходи використовуються для придбання товарів і послуг за кордоном та переказу грошей в інші країни.

В економічній науці рівновага платіжного балансу розглядається в
трьох аспектах, кожен з яких пов'язується з відповідним його різновидом.
У довгостроковому плані платіжний баланс перебуває в рівновазі, якщо країна протягом значного часу здатна платити за імпортні товари та послуги за рахунок експортних надходжень (тобто сальдо поточного платіжного балансу дорівнює нулю). Отже, в довгостроковому плані країна не має потреби в іноземних кредитах та грантах для розрахунки» із закордонними постачальниками товарів та послуг.

Від'ємне сальдо поточного балансу свідчить про те, що витрати країни перевищують надходження. Якщо ж це сальдо позитивне, то країна отримує від міжнародних операцій більше, ніж витрачає на світовому ринку. Загалом же наявність сальдо є показником нерівно-ваги балансу за поточними операціями.

У реальному житті аналіз платіжного балансу практично не виходить за межі 3 -- 5 років і, як правило, охоплює економічний цикл. У середньостроковому плані країна може мати негативне сальдо поточного балансу, якщо вона отримуватиме необхідні кошти для розрахунків за імпортні товари та послуги у формі кредитів та грантів.

У короткостроковому плані рівновага платіжного балансу має місце тоді, коли державні грошово-кредитні інститути не користуються своїми золотовалютними резервами. Виходячи з цього можна зробити висновок, що показником нерівноваги в короткостроковому плані є сальдо операцій за статтею «офіційні резерви» (категорія V). Від'ємне сальдо свідчить про збільшення резервів з метою запобігання або обмеження подорожчання (зростання курсу) національної валюти, тоді як позитивне означає, що грошово-кредитні інститути користуються офіційними резервами, щоб запобігти або обмежити знецінення (падіння курсу) національної грошової одиниці.

У цілому можна назвати п'ять джерел нерівноваги платіжного балансу.

Це, по-перше, сезонна та випадкова нерівновага. І її основу становлять сезонні коливання у виробництві та споживанні, причому такі зміни не збігаються в часі й мають різний характер у кожному конкретному випадку. Сезонні відхилення не мають якихось вагомих наслідків довгострокового характеру, оскільки вони існують протягом короткого проміжку часу, а дефіцит в одному періоді компенсується надлишком в іншому. Випадкова нерівновага може викликатись якимись непередбаченими причинами неекономічного характеру. Так, повінь чи землетрус може змусити вдатися до форсованого імпорту продовольчих товарів, тоді як несприятливі природні умови викликають скорочення експорту сільськогосподарської продукції. Очевидно, що такі та подібні їм події (страйки, ембарго тощо) є випадковими та мають, так би мовити, «одноразовий» вплив на платіжний баланс. Якщо ж економічні наслідки громадянських заворушень, революції та інших подій відчуваються протягом досить тривалого проміжку часу, тоді вони не підпадають під категорію випадковостей.

Другим різновидом є циклічна нерівновага. В її основі лежить циклічний характер економічної кон'юнктури. Так, на початку 30-х років великомасштабне падіння реальних доходів та виробництва на фоні масового безробіття, яке охопило практично всі індустріальні країни, призвело до нерівноваги у платіжних відносинах. Велика депресія негативно вплинула і на платіжні баланси країн сільськогосподарського профілю, оскільки викликала катастрофічне падіння дія на аграрну продукцію та зниження заробітної плати, погіршення «мов торгівлі.

Третьою формою можна вважати структурну нерівновагу. Її основою є розрив між змінами в попиті на експортні й імпортні товари та пристосування національної економіки до нових умов. Відсутність такої пристосувальної реакції і викликає структурну нерівновагу платіжного балансу.

Для того щоб платіжний баланс знову повернувся до стану рівноваги, необхідні відповідні зміни в структурі виробництва. Такі зміни можуть запізнюватись або гальмуватися насамперед через недоліки функціонування цінового механізму. Основою таких недоліків можуть бути високий рівень монополізації окремих секторів виробництва, протекціоністські заходи, адміністративне регулювання цін та інші причини.

Безпрецедентна за своїми масштабами ситуація структурної нерівноваги склалася в 1974 р., коли країни -- члени ОПЕК практично в 4 рази підвищили ціну на нафту. Саме труднощі з оплатою імпорту нафти, з якими зіткнулися нафтоімпортуючі країни, значною мірою спричинили економічну кризу в середині 70-х років. Немає сумніву, що наступне подвоєння цін на нафту в 1979 р. викликало світову економічну рецесію на початку 80-х років.

Дестабілізуючі валютні спекуляції та відтік («втеча») капіталу вважаються четвертою причиною нерівноваги платіжного балансу. Хоча ці явища мають різну природу, але, як правило, вони відбуваються одночасно. Слід підкреслити, що відтік капіталу сам по собі викликає нерівновагу, оскільки невпевненість його власників щодо безпеки коштів інколи не має економічного підґрунтя, а спричинюється побоюваннями таких подій, як війна, революція, націоналізація іноземних підприємств унаслідок зміни політичного режиму в країні тощо.

Крім зазначених, існують й інші джерела нерівноваги. Так, дуже часто нерівновага виникає внаслідок нереалістичного валютного курсу, в основі якого, в свою чергу, лежить комплекс заходів валютного регулювання. Окремі економісти говорять про вікову нерівновагу, яка виникає внаслідок технологічних та інших змін у міру переходу економіки з одного ступеня розвитку на інший.

2. Оцінка ризиків експортерів та імпортерів при різних формах міжнародних розрахунків

Відповідно до практики, яка склалася в даний час, застосовуються такі основні форми міжнародних розрахунків: документарний акредитив, інкасо, банківський переказ, відкритий рахунок, аванс. Крім того, здійснюються розрахунки з використанням векселів і чеків. З міжнародними розрахунками тісно пов'язані гарантійні операції банків за окремими формами розрахунків (наприклад інкасо, аванс, відкритий рахунок). Вони слугують додатковим забезпеченням виконання зовнішньоторговими партнерами зобов'язань, взятих на себе за контрактом.

Міжнародні платежі здійснюються в різних валютах. Тому вони тісно пов'язані з валютними операціями, купівлею-продажем валют. На ефективність їх проведення впливає динаміка валютних курсів.

На вибір форм міжнародних розрахунків впливає ряд факторів:

вид товару, який є об'єктом зовнішньоторговельної угоди (форми розрахунків відрізняються при поставках машин і обладнання або, наприклад, продовольства); при поставках деяких товарів -- деревини, зерна--застосовуються традиційні форми, які визначалися практикою;

наявність кредитної угоди;

платоспроможність і репутація контрагентів за зовнішньоекономічними угодами, які визначають характер компромісу між ними;

рівень попиту і пропозиції на даний товар на світових ринках.

У контракті зазначаються умовні форми міжнародних розрахунків.

Акредитивна форма розрахунків -- форма безготівкових розрахунків між підприємствами і організаціями за товарно-матеріальні цінності і послуги за допомогою акредитивів.

Акредитив -- грошовий документ, згідно з яким одна кредитна установа (банк) доручає іншій проводити за рахунок заброньованих для цієї мети засобів оплату матеріальних цінностей і послуг або виплатити представникові акредитива готівку.

У розрахунках між продавцем (постачальником, підрядчиком) і покупцем (замовником) товарів у внутрішньому і міжнародному торговому обороті, головним чином у зовнішньоторговельних операціях, використовується документарний акредитив.

Відповідно до уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів -- це угода, за якою банк зобов'язується на прохання клієнта здійснити оплату документів третій особі. Зобов'язання банку за акредитивом є самостійним і не залежить від правовідносин сторін за комерційним контрактом. Це положення спрямоване на захист інтересів банків та їхніх клієнтів: експортеру забезпечує обмеження вимог до оформлення документів і одержання платежу тільки за умовами акредитива; імпортеру -- чітке виконання експортером усіх умов акредитива.

У розрахунках за документарним акредитивом беруть участь:

· імпортер (виробник), який звертається до банку з проханням про відкриття акредитива;

· банк-емітент, який відкриває акредитив;

· авізуючий банк, якому доручається повідомити експортера про відкриття на його користь акредитива і передати йому текст акредитива, засвідчивши його достовірність;

· бенефіціар-експортер, на користь якого відкритий акредитив.

Акредитивна форма розрахунків -- найбільш складна і дорога. За виконання акредитивних операцій (авізування, підтвердження, перевірку документів, платіж) банки беруть більш високу комісію, ніж за іншими формами розрахунків, наприклад інкасо. Крім того, для відкриття акредитива імпортер звичайно використовує банківський кредит, сплачуючи відсотки, що веде до подорожчання цієї форми розрахунків. Для імпортера акредитивна форма розрахунків веде до іммобілізації і розпорошення його капіталів, оскільки він повинен відкривати акредитив до одержання і реалізації товарів, але одночасно вона дає можливість контролювати (через банки) виконання умов угод експортером. Для експортера після авансових платежів розрахунки у формі акредитива є найбільш вигідними, тому що це -- єдина форма розрахунків (крім гарантійних операцій банків), яка містить зобов'язання банку провести платіж.

Таким чином, для експортера безвідзивний акредитив має низку переваг порівняно з інкасовою формою розрахунків:

надійність розрахунків і гарантія своєчасної оплати товарів, тому що її здійснює банк;

швидкість одержання платежу, якщо банк проводить виплату негайно після відвантаження товару під надані відвантажувальні документи (інакше експортер може одержати кредит у своєму банку в національній валюті до одержання платежу за акредитивом);

одержання дозволу імпортером на переведення валюти в країну експортера при виставленні акредитива в іноземній валюті.

Інкасова операція -- форма розрахунку за зовнішньоторговельною угодою, яка полягає в тому, що експортер доручає своєму банку одержати від імпортера певну суму валюти при передаванні останньому відповідних товарних документів. У відповідності з Уніфікованими правилами інкасові операції здійснюються банками на основі одержаних від експортера інструкцій.

В інкасовій формі беруть участь:

1) довіритель - клієнт, який доручає інкасову операцію своєму банку;

2) банк-ремітент, якому довіритель доручає операції з інкасування;

3) банк, який здійснює інкасо і одержує валютні кошти;

4) представницький банк, який подає документи імпортеру-платнику;

5) платник.

Розрахунки у формі інкасо дають певні переваги імпортеру, основне зобов'язання якого полягає в здійсненні платежу під товарні Документи, які дають йому право на товар, при цьому немає необхідності заздалегідь відволікати кошти з свого обороту. Однак експортер продовжує зберігати юридичне право розпорядження товаром до оплати імпортером, якщо не практикується пересилання безпосередньо покупцю одного з оригіналів коносамента для прискорення одержання товару.

Водночас інкасова форма розрахунків має суттєві недоліки для експортера. По-перше, експортер ризикує, що пов'язано з можливою відмовою імпортера від платежу у випадку погіршення кон'юнктури ринку або фінансового стану платника. Тому умовою інкасової форми розрахунків є довіра експортера до платоспроможності імпортера і його сумлінності. По-друге, є значний розрив у часі між надходженням валютної виручки за інкасо і відвантаженням товару, особливо у разі тривалого транспортування вантажу. Для усунення цих недоліків інкасо на практиці застосовуються додаткові умови.

У міжнародних розрахунках банки часто виконують перекази за дорученням своїх клієнтів, наприклад переказ вкладів, як операції, які виконуються установами банку за дорученням вкладників для переказу їх вкладів в іншу установу банку або зарахування на рахунок іншого одержувача У формах банківського переказу здійснюються оплата інкасо, платежі в рахунок кінцевих розрахунків, авансові платежі. Крім того, за допомогою переказу здійснюються перерахунки та інші операції. Банківський переказ здійснюється поштою або телеграфом, відповідно поштовими або телеграфними платіжними дорученнями; в сучасних умовах -- за системою СВІФТ. Банківські перекази можуть поєднуватися з іншими формами розрахунків (наприклад з інкасо), а також з гарантіями. Експортер віддає перевагу поєднанню переказів з гарантією банку, який у випадку несплати товару імпортером здійснює платіж в рахунок гарантії. Для здійснення переказу за товари імпортер часто звертається до банківського кредиту, строк якого коротший, ніж за кредитом для відкриття акредитива.

Економічний зміст банківських переказів залежить від того, чи здійснюється оплата товарів або послуг до їх поставки (авансові платежі), чи після їх одержання імпортером (розрахунки у формі відкритого рахунку).

Авансові розрахунки найвигідніші для експортера, тому що оплата товарів здійснюється імпортером до відвантаження, а інколи навіть до їх виробництва. Якщо імпортер заплатив за товар авансом, він кредитує експортера. Наприклад, авансові платежі на частину вартості контракту включається в умови контрактів на будівництво об'єктів за кордоном. У міжнародній практиці платежі у формі авансу становлять 10-33% суми контракту.

Розрахунки за відкритим рахунком застосовуються при регулярних поставках, коли довіра підкріплюється тривалими діловими відносинами, а покупець -- солідна фірма. Особливістю даної форми розрахунків є те, що рух товарів випереджує рух грошей. Розрахунки при цьому відірвані від товарних поставок і пов'язані з комерційним кредитом, причому звичайно експортер однобічно кредитує імпортера. Якщо поставки товарів здійснюються одночасно з наступними розрахунками за відкритим рахунком, то вони відображаються на контокоренті (єдиному рахунку), відбуваються двостороннє кредитування і залік взаємних вимог.

Розрахунки за відкритим рахунком найвигідніші для імпортера, тому що він здійснює наступну оплату одержаних товарів, а відсоток за наданий кредит при цьому окремо не стягується; відсутній ризик оплати непоставленого або неприйнятого товару. Для експортера ця форма розрахунків найменш вигідна, оскільки вона не є надійною гарантією своєчасного платежу, уповільнює оборотність його капіталу, інколи викликає необхідність вдаватися до банківського кредиту. Ризик несплати імпортером товару при односторонньому використанні цієї форми розрахунків аналогічний ризику недопоставка товару експортером при авансових платежах. Фактично ця форма розрахунків застосовується для кредитування імпортера і відображає довіру до нього з боку експортера Тому ця форма розрахунків звичайно застосовується лише на умовах взаємності, коли контрагенти поперемінно виступають у ролі продавця і покупця, і невиконання зобов'язань імпортером тягне за собою призупинення товарних поставок експортером. При односторонніх поставках розрахунки за відкритим рахунком застосовуються рідко.

3. Задача

Визначте курси продавців та покупців іноземної валюти.

4. Задача

Предположим, что американская фирма имеет чистые требования в шв.франках через 90 дней на сумму 100000. Текущий валютный курс шв.франка составляет 0,5$, процентная ставка по шв.франкам 2% (за 90дней). Опишите, как американская фирма может использовать инструменты денежного рынка для страхования этой валютной позиции.

Література:

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учебник. - М.: Экономистъ, 2003. - 366 с.

2. Внешнеэкономическая деятельность предприятия./Под ред. Проф. Л.Е.Стровского. - М.: ЮНИТИ, 2000

3. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / А.С.Філіпенко, В.І.Мазуренко, В.Д. Сікора та ін..; - К.: Либідь, 1997.

Размещено на Allbest.ru