Структура міжнародної економіки

Призначення, ознаки та структура міжнародної економіки. Неокласична, неокейнсіанська школи економічної думки. Пряме державне регулювання вивезення і ввезення технологій за допомогою органів експортного контролю. Патентне законодавство, його функції.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 16.12.2010
Размер файла 28,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

3

1. Структура міжнародної економіки

В сучасному світі виробляти всі види товарів, так як і створювати і удосконалювати всі типи факторів виробництва, не під силу ні одній, навіть найбагатшій країні.

Міжнародна економіка є тим механізмом, який може забезпечити досягнення цих цілей в інтересах всіх країн.

Після кризи 30-х років, яка потрясла буквально весь світ світове господарство виявилось розбалансованим. Країни входили в торгові війни між собою. З появою перших комп'ютерів, які показали здатність замінити не тільки фізичний, але й розумовий труб людини, що нерідко називають науково-технічною революцією, фінансування, хоча і продовжувало грати свою обслуговуючу роль, перетворилось в самостійну сферу міжнародного спілкування. Причому його масштаби, які погано піддаються оцінці, можуть виявитись значно більшими, ніж масштаби світової торгівлі і міжнародного руху факторів виробництва. До середини ХХ ст. поступово виникло розуміння того, що світове господарство не в силі стабільно функціонувати без якихось спільних для всіх країн механізмів координації і управління.

На мікрорівні фірми стали активніше утворювати вертикальні схеми управління відтворювальними процесами, в багатьох країнах світу. На макрорівні буквально протягом десятиріччя виникла ціла система міждержавних економічних і фінансових організацій з мандатом спостерігати за світовим економічним розвитком, попереджувати про виникнення дисбалансів і надавати країнам у випадку необхідності все стороню підтримку. В їх числі - Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Світова торгова організація, Організація Об'єднаних Націй, декілька об'єднань в Європі і багато інших.

Все це дозволяє зробити висновок, о в другій половині ХХ ст.. ринкова економіка перейшла в нове, більш високе, ніж світове господарство, стала міжнародною.

Ознаки міжнародної економіки є:

1) розвинута сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної торгівлі;

2) розвинута сфера міжнародного руху факторів виробництва, перш за все в формах вводу - виводу капіталу, робочої сили і технології;

3) міжнародні форми виробництва на підприємствах. розташованих в декількох країнах, в першу чергу в рамках ТНК;

4) самостійна міжнародна фінансова сфера, не пов'язана з обслуговуванням ні міжнародного руху товарів ні руху факторів виробництва;

5) система міжнаціональних і наднаціональних, міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання в цілях забезпечення збалансованості і стабільності економічного розвитку;

6) економічна політика держав, яка виходить із принципів відкритої економіки.

Отже, міжнародна економіка (international economics) - частина теорії ринкової економіки, яка вивчає закономірності взаємодії господарських суб'єктів різних держав в області міжнародного обміну товарами, руху факторів виробництва і фінансування і формування міжнародної економічної політики.

Легко зауважити, що перша ознака є характерною для світового ринку; перша, друга та третя разом - для світового господарства, а всі вони загалом характеризують міжнародну економіку в цілому.

Існування міжнародної економіки проявляється через ряд її конкретних форм, закономірностей, механізми і тенденції розвитку яких є предмети скрупульозного вивчення.

Умовна структура міжнародної економіки може бути ображена схемою (табл.. 1.)

Таблиця 1. Структура міжнародної економіки.

Міжнародне регулювання

і нагляд

Економічні

Фінансові

Товарами

Послугами

Капіталу

Робочої сили

Технології

Валютою

Цінними

паперами

Дериватами

Кредитами

Міжнарод. розрах.

Міжнародна торгівля

Міжнародний рух факторів виробництва

Міжнародна торгівля фінансовими інструментами

Державне регулювання

Регулювання зовнішньої торгівлі

Регулювання руху факторів виробництва

Валютне і фінансове регулювання

Мікроекономічна політика

Мікроекономічна політика

Базові поняття

Світове господарство

У ній можна виділити 4 рівні: базові поняття; державне регулювання; форми міжнародних економічних відносин; міжнародне регулювання і нагляд. На першому рівні закладаються концептуальні базові поняття, основні на тому, що сучасна економіка за своєю суттю є міжнародною і базується на МПП та поділ факторів виробництва між країнами. Міжнародний поділ праці і його міжнародна кооперація стали основою виникнення світового ринку.

Розвиток світового ринку товарів зумовив інтенсифікацію міжнародного економічного обміну не лише товарами, а й переміщенням факторів виробництва, насамперед капіталу та робочої сили, що привело до виникнення світового господарства.

Важливе значення для міжнародної економіки має економічна політика держав, механізми регулюванням економіки загалом і її зовнішніх аспектів зокрема. Міжнародній економіці властивий прагматичний підхід до вибору теорії, моделей та інструментів економічної політики. Вона використовує досягнення різних шкіл економічної думки (неокласичної, неокейнсіанської, школи раціональних очікувань). Теоретичні напрацювання привели до висновку про необхідність державного втручання в економіку і її регулювання в тих чи інших формах. Питання про ступінь державного втручання в економічний розвиток є актуальним і сьогодні. Основними формами державного регулювання на мікрорівні є регулювання зовнішньої торгівлі та руху факторів виробництва, а на макрорівні - валютне і фінансове регулювання. Міжнародна економіка проявляється у конкретних формах міжнародних економічних відносин, а саме: міжнародна торгівля товарами і послугами; міжнародний рух факторів виробництва-капіталу, робочої сили; технології; міжнародна торгівлі фінансовими інструментами - валютою, цінними паперами, дериватами, кредитами; міжнародні розрахунки.

Міжнародне регулювання і нагляд здійснюють міжнародні економічні та фінансові організації. Вони покликані спостерігати за світовим економічним розвитком, запобігати дисбалансом та надавати країнам всебічну підтримку. Серед них - Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Організація Об'єднаних Націй тощо.

Взаємозв'язки у наведеній схемі складні. Окремі форми МЕВ перетинаються і не існують у чистому вигляді. Але ця схема дає змогу зрозуміти саму суть структури міжнародної економіки.

Функціонально міжнародна економіка поділяється на мікро та макроекономіку.

Міжнародна мікроекономіка - це частина теорії міжнародної економіки, що вивчає закономірності міждержавного руху конкретних товарів і факторів їх виробництва та ринкові характеристики - попит, пропозицію, ціну тощо.

Міжнародна макроекономіка - це частина теорії міжнародної економіки, що вивчає закономірності функціонування відкритих національних економік і світового господарства загалом.

При визначенні предмета теорії міжнародної економіки слід виходити з 2-х основних понять, які можна вважати критеріями виокремлення теорії міжнародної економіки із загальної економічної теорії.

1.В теорії міжнародної економіки окремі ринки розглядаються як внутрішні, а інші - як міжнародні. На міжнародних ринках можуть продавати лише ті товари, що мають міжнародний попит і міжнародну пропозицію. Чи всі товари, що вважаються такими на внутрішньому ринку, відповідають цій вимозі?

В економічній теорії під товаром розуміють продукт праці, який задовольняє певну суспільну потребу і виготовлений для обміну. В теорії міжнародної економіки при визначенні поняття “товар” головна увага зосереджується на з'ясуванні того, чи є цей продукт праці об'єктом міжнародних попиту і пропозиції. Визначальною ознакою товару у цьому випадку є не створена працею вартість (або процес в-ва), як в економічній теорії, а сфера обігу, в якій відбувається обмін товарами, сфера міжнародного визнання.

Причина такої розбіжності у визначенні сутності товару полягає у тому, що один і той же продукт праці може бути товаром на внутрішньому ринку і не бути таким на міжнародному ринку. Тобто для того, щоб продукт праці, який на внутрішньому ринку визнається товаром, був таким і на міжнародному ринку, необхідна наявність 2-х ринкових сил: іноземного попиту та іноземної пропозиції.

Н-д: пральна машина, виготовлена українським товаровиробником, на внутрішньому ринку країни є товаром, оскільки визнається як така суспільством: на неї існує попит. На світовому ж ринку, де на неї немає попиту, ця пральна машина не є товаром. При цьому, попит може бути національним, а пропозиція - вітчизняна.

2. Теорія миттєвого циклу продукту Р. Верона

Запропонована Верноном теорія міжнародного життєвого циклу продукту враховує не реалістичність думки про універсальну доступність будь-якої технології для кожного виробника будь-якої країни. Ця теорія відображала реальність 60-х років, коли розроблені для американського ринку товари почали поступово розповсюджуватися в інших країнах. Теорія міжнародного життєвого циклу продукту стверджує, що деякі види продукції проходять цикл, що складається із 4 етапів: впровадження, зростання, зрілість та занепад. Виробництво цієї продукції переходить з країни у крану залежно від етапу циклу. На першому етапі розробляються нововведення у відповідь на виявлену потребу. Головна роль тут належить промислово розвинутим країнам. Як тільки виріб розроблений, його ще необхідно вдосконалити, і тому виробництво, як правило, розміщується у країнах, де товари були розроблені, або інших кранах з подібним рівнем життя. На цьому етапі виробничий процес працемісткіший, ніж на наступних етапах. На другому етапі країна нововведення паралельно із вітчизняним виробництвом нового товару може розпочати його випуск за кордоном (зростає попит). Крім того, випуск цього ж товару може розпочати й іноземний конкурент. Існує конкуренція між виробниками.

На третьому етапі світовий попит на новий продукт починає вирівнюватися. Продукт стає більш звичним та стандартизованим, тому його виробництво у країні з високим рівнем технології втрачає зміст. Виробництво переміщується у слаборозвинені країни, які мають надлишок дешевої робочої сили. Існує цінова конкуренція, експорт скорочується.

На четвертому етапі технологія та обладнання настільки вдосконалюються, що для виробництва товару вже не потрібна особлива кваліфікація, і тому воно знаходиться в країнах, що розвиваються. Попит та виробництво скорочується. Існує конкуренція між виробниками, країна нововведення стає імпортером.

Переваги полягають в тому, що вона пояснює закономірності розвитку зовнішньої торгівлі великою групою товарів. Недоліки:

1) існує багато видів продукції, які не проходять усі стадії життєвого циклу

2) теорія закріплювала за США лідерство, оскільки вони його вже завоювали

3) теорія не поширюється на продукцію ТНК.

Розвиваючи теорію абсолютної переваги, Д. Рікардо довів, що міжнародна торгівля взаємовигідна для двох країн навіть у тому випадку, коли жодна з них не має абсолютну перевагу по жодному товару.Зміст закону порівняльних переваг можна звести до наступного твердженню: підставою для виникнення і розвитку міжнародної торгівлі може служити винятково різниця у відносних витратах виробництва товарів, незалежно від абсолютної величини цих витрат.

Теорія порівняльних переваг - якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, що вони можуть робити з відносно більш низькими витратами в порівнянні з іншими країнами, то торгівля буде взаємовигідної для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно більш ефективним, чим в іншій.

Альтернативна ціна - робочий час, необхідний на виробництво одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідне для виробництва одиниці іншого товару.

З огляду на пряму залежність між двома перемінними, альтернативні витрати на виробництво товару 1, виражені через кількість годин, необхідна для створення товару 2, складуть A1----A2Зробимо припущення, що альтернативні витрати на виробництво тих самих товарів у країні I нижче, ніж у країні II, тобто: A1<A1---------A1<A2Ця формула є формулою відносної переваги, що показує, що витрати на виробництво товару 1, виражені через витрати на виробництво товару 2 нижче, ніж витрати на виробництво того ж товару, виражені через витрати на виробництво товару 2, за рубежем. Притім це однаково справедливо для будь-яких двох країн і для будь-яких двох товарів, оскільки порівняльна перевага залежить тільки від співвідношення продуктивності праці в кожній із країн.

Виграш від МТ розподіляється нерівномірно, як між самими торгуючими країнами, так і в межах кожної з них. Маємо дві країни А і В, які виготовляють цукор. DА,DВ - криві попиту на цукор відповідно в кр А і В. SА, SВ - криві пропоз цукру кр А і В.

3. Форми та механізми міжнародного руху технології

Головними цілями державного регулювання трансферу технології є створення оптимальних умов для ефективної реалізації національного та іноземного науково-технічного потенціалу всередині країни і за кордоном, а також забезпечення надійного захисту національних ринків від захоплення іноземними конкурентами. Діючі у країнах системи державного регулювання технологічного обміну мають низку функцій:-- створення законодавчо-нормативної бази, яка забезпечує національним підприємствам умови для вільного обміну технологією усередині країни і на світовому ринку;-- охорона об'єктів інтелектуальної власності;-- запобігання безконтрольному вивезенню високих технологій в інші країни;-- контроль за дотриманням антимонопольного законодавства;-- контроль за ліцензійними договорами про закупівлю закордонних технологій;-- укладання міжурядових договорів і участь у міжнародних угодах, які стосуються взаємного обміну технологіями між краї-нами-учасницями, а також передачі технології в інші країни.

Основні принципи державного регулювання економічних відносин в галузі інтелектуальної власності базуються на загальноприйнятих у світовій практиці підходах, суть яких зводиться до таких основних методів регулювання:-- вплив на систему ліцензування прав на об'єкти промислової власності (видача примусових ліцензій, надання прав на використання об'єктів промислової власності в режимі відкритої ліцензії тощо);-- економічні санкції за порушення прав патентовласників і авторів;-- надання податкових пільг на різні види інноваційної Діяльності;-- цільове державне фінансування інноваційних програм і проектів.

У сучасному світі передача технології пов'язана з великими труднощами та ризиками політичного, оборонного та іншого характеру. Можливі такі причини обмеження передачі технології:-- конкурентна боротьба на світовому ринку;-- прагнення утримати технологічне лідерство;-- вимоги національної безпеки;-- політичні та ідеологічні мотиви;-- збереження вітчизняних робочих місць;-- національні технічні стандарти;-- вимоги міжнародних угод.

За останні два століття держави напрацювали відповідні механізми регулювання міжкраїнного трансферу технології. Основними з них є:-- пряме державне регулювання вивезення і ввезення технології, яке здійснюється органами експортного контролю методами митного і прикордонного контролю;-- непряме регулювання передачі технології, яке здійснюється в більшості країн через державну систему реєстрації патентів і торгових знаків;-- система спеціальних дозволів уряду для одержання права експортувати той або інший технологічно місткий товар;-- кримінальна відповідальність за порушення законів, що регулюють міжнародну передачу технології.

В усіх країнах основними засобами державного регулювання науково-технічної діяльності на зовнішньому і внутрішньому ринках є міжнародна договірна практика і національна законодавчо-нормативна база.

Міжнародна договірна практика реалізується через різні міжнародні конвенції, угоди, економічні й регіональні союзи, міжурядові двосторонні і багатосторонні договори з питань інтелектуальної власності й науково-технічного співробітництва. Серед міжнародних організацій, що працюють у сфері інтелектуальної власності, особливе місце займає Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) зі штаб-квартирою в Женеві. ВОІВ є однією з 16 спеціалізованих організацій, що входять у систему ООН, і виконує функції адміністративного управління багатосторонніми міжнародними договорами, які стосуються інтелектуальної власності.

Перша група договорів запроваджує міжнародну охорону, тобто це договори, на основі яких здійснюється юридичний захист на міжнародному рівні. До цієї групи відносять, наприклад, договори з промислової власності: Паризька конвенція з охорони промислової власності, Мадридська угода про боротьбу з фальшивими або оманливими даними про походження товару і Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження і їх міжнародної реєстрації.

До другої групи відносять договори, які сприяють міжнародній охороні. До цієї групи входять: Договір про патентну кооперацію, який передбачає подачу міжнародних заявок на патенти, Мадридська угода про міжнародну реєстрацію товарних знаків, Договір про реєстрацію товарних знаків, Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури і Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків.

До третьої групи входять договори, які встановлюють системи класифікації і процедури їх вдосконалення: Страсбурська угода про міжнародну патентну класифікацію, Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків, Віденська угода про створення міжнародної класифікації зображувальних елементів товарних знаків, Локарнська угода про створення міжнародної класифікації промислових зразків.

Можна виділити три основних види діяльності ВОІВ. Це реєстраційна діяльність, сприяння міжнародному співробітництву в управлінні інтелектуальною власністю і матеріальна або програмна діяльність, тобто сприяння більш широкому прийняттю державами -- членами світового співтовариства існуючих договорів, їх оновлення й укладання нових договорів.

Основною міжнародною угодою в цій галузі є Паризька конвенція з охорони промислової власності. Перша редакція цієї конвенції була підписана 11 державами в Парижі в 1883 р. Надалі Конвенція неодноразово переглядалася і доповнювалася. У країнах-учасницях Паризька конвенція діє в різних редакціях залежно від того, який із її текстів ратифікований країною. Учасники Конвенції утворюють так званий Міжнародний союз з охорони промислової власності (Паризький союз).Паризька конвенція ставить за мету надання пільгових умов для патентування винаходів, промислових зразків, реєстрації товарних знаків іноземними громадянами і не передбачає створення міжнародного патенту, міжнародного промислового зразка і міжнародного товарного знака. Ця конвенція базується на таких основних принципах.

Принцип національного режиму передбачає надання громадянам і підприємствам будь-якої країни-учасниці такої ж охорони промислової власності, яка надається або буде надаватися в майбутньому громадянам і підприємствам цієї держави. Охорона надається також громадянам держав, що не входять до Паризького союзу, якщо вони постійно проживають в одній з країн цього Союзу або мають там свої підприємства.

Право конвенціонального пріоритету означає, що заявка, подана в країні -- учасниці Конвенції, має пріоритет протягом року з моменту подачі заявки в першій країні. Це положення найчастіше застосовується на практиці і має особливе значення, оскільки при патентуванні винаходу за кордоном питання про його новизну ускладнюється тим, що винахід, запатентований в одній державі, може не бути новим і, отже, непатентоспроможним в іншій країні. Країна, що володіє правом конвенціонального пріоритету, може запатентувати винахід одночасно в кількох державах.

Відповідно до принципу запобігання можливим зловживанням, пов'язаним із реалізацією виключного права, наданого патентом, патентовласник, отримавши патент на винахід у певній країні і володіючи виключним правом, може сам не використовувати і не дозволяти іншим застосовувати цей винахід. Паризька конвенція передбачає, що в цих випадках видаються примусові ліцензії на умовах, передбачених Конвенцією. Якщо видача таких ліцензій виявиться недостатнім заходом для запобігання зловживанням, може бути поставлене питання про позбавлення прав на патент.

Існують також регіональні угоди, що регулюють охорону промислової власності. У 1973 р. на конференції в Мюнхені була підписана Конвенція, що передбачає видачу європейського патенту Європейським патентним відомством на основі уніфікованих правил. У кожній країні -- учасниці Конвенції, за винятком країн ЄС, цей патент діє як національний, а на території ЄС (відповідно до Люксембурзької конвенції 1975 р.) -- як патент Співтовариства. Європейська патентна система заснована на активному співробітництві Європейського патентного відомства з національними відомствами договірних держав і передбачає узгодження національного патентного права з Конвенцією про видачу європейських патентів.

Міжурядовою організацією, значення якої в міжнародній системі охорони інтелектуальної власності швидко зростає, є Світова організація торгівлі (СОТ). У рамках СОТ діє багатостороння Угода про торгові аспекти інтелектуальної діяльності, яка встановлює стандарти з надання всім державам-учасницям однакового режиму захисту прав інтелектуальної власності, у тому числі передбачає і низку заходів для примусового виконання прав.

Вагому роль у здійненні технічного розвитку і співробітництва з метою стимулювання процесу розвитку в країнах відіграють також організації та установи ООН. Серед них такі.

ПРООН (Програма розвитку ООН) є центральним органом системи ООН у фінансуванні програм і проектів технічного співробітництва. її діяльність пов'язана також з передачею технологій. Під егідою ПРООН реалізуються проекти, що передбачають надання консультаційних послуг у сфері промисловості, стандартизації і метрології, промислові проекти і відповідна технічна документація, організуються спільні наукові дослідження, розробка нової й адаптація імпортної технології.

ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі і розвитку) -- головний орган, у якому відбувається обговорення і переговори з питань міжнародного економічного співробітництва, розширення експортних і зміцнення технологічних можливостей.

ЮНІДО (Конференція ООН з промислового розвитку) -- центральний координуючий орган у галузі промислового розвитку. ЮНІДО сприяє зміцненню співробітництва між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, з питань прискорення світового промислового розвитку, надаючи можливості і кошти для виконання контрактів, проведення консультацій і переговорів, заохочуючи залучення капіталовкладень, підтримуючи процес передачі технології країнам, що розвиваються. ЮНІДО розробила й успішно застосовує в усьому світі методологію передачі технологій і залучення інвестицій. Центри ЮНІДО працюють практично у всіх країнах світу. У них існують спеціальні, створені відповідно до єдиного класифікатора ООН бази даних по пакетах технологій, готових до передачі зареєстрованому клієнту. У такий пакет може входити: власне технологія, у вигляді ліцензії на виконання проекту, проведення експертизи, постачання устаткування, пропозиція про перепідготовку кадрів та ін. Можна передавати як пакет цілком, так і окремі його частини. За нестачі коштів для передачі технології ЮНІДО, крім пошуку клієнтів, бере на себе пошук компанії або фонду, які будуть фінансувати проект. Можуть бути використані можливості міжнародних фінансових організацій (МВФ, ЄБРР, МБРР).Найважливішими виконавчими структурами в міжнародному механізмі передачі технології, які забезпечують швидкий пошук партнерів, стали міжнародні регіональні Центри трансферу технологій і посередницькі фірми маркетингу науково-технічного обміну.

У Європі таким Центром є Європейська асоціація професіоналів у галузі трансферу технологій і сприяння інноваціям, створена за підтримкою ЄС у 1984 р. Основна її мета -- сприяти розвитку професійних служб сприяння інновацій у Європі. До складу Асоціації входять університети, державні дослідницькі центри, інноваційні центри, фінансові установи й ін. Членами асоціації є консультанти з інновацій, інжинірингу; технологічні брокери і радники з питань інтелектуальної власності, спеціалісти за базами даних, організатори технологічних і торгових ярмарків та ін.

Національна законодавчо-нормативна база як засіб державного регулювання в галузі інтелектуальної власності представлена системою законів, підзаконних нормативних актів, постанов, розпоряджень, інструкцій, правил у галузі патентно-ліцензійної, зовнішньоекономічної, антимонопольно!" діяльності, оподатковування, контрактного права, регулювання інвестицій тощо.

Патентне законодавство в різних країнах світу, як правило, включає блок законів, які передбачають правову охорону і використання різних об'єктів промислової власності, що визначається їх різноманіттям і специфікою. Окремими законами регулюється порядок охорони і передачі прав на основі ліцензійних договорів на винаходи, промислові зразки і корисні моделі, а також товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місць походження. Специфіка передачі прав на досягнення в галузі рослинництва, програми для ЕОМ, бази даних, топології інтегральних мікросхем та інші об'єкти авторських і суміжних прав відображається у відповідних законах про їх охорону і використання.

Патентні закони практично всіх країн світу передбачають обов'язковий порядок укладання ліцензійних договорів при наданні патентовласниками виключних прав, що їм належать, на винаходи й інші об'єкти промислової власності зацікавленим особам. Вони запроваджують санкції за будь-яке використання винаходів, які охороняються патентами, без згоди на це патентовласників. міжнародна економіка технологія патент

Патентні законодавства передбачають обов'язковий порядок письмового оформлення ліцензійних договорів на передачу права на користування винаходами, промисловими зразками, корисними моделями, товарними знаками й іншими об'єктами промислової власності. Крім об'єктів промислової власності, які є предметами ліцензійної торгівлі, у патентних законах визначені різні види ліцензій, які використовуються у внутрішній та міжнародній торгівлі (зворотні, перехресні, примусові, відкриті, обов'язкові і субліцензії). Відповідно до закону за ліцензійним договором можуть бути надані невиняткова, виняткова і повна ліцензії, передбачена також можливість відступлення права на патент на основі договору купівлі-продажу. Аналіз патентного законодавства країн світу дозволяє скласти класифікацію усіх видів ліцензійних договорів за певними ознаками, котрі можуть бути використані сторонами при підготовці ліцензійного договору.

Патентні закони більшості країн визначають порядок реєстрації ліцензійних договорів і угод про відступлення права на патент. Реєстрація ліцензійних договорів може мати обов'язковий і добровільний характер, однак незареєстровані ліцензійні договори, як правило, вважаються недійсними щодо третіх осіб, які пред'являють претензії за порушення їх прав у зв'язку з договором.

При реєстрації ліцензійних договорів в окремих країнах здійснюється контроль щодо їх відповідності діючим у країні законодавчим актам у галузі ліцензійної торгівлі.

В наш час у практиці закордонного ліцензування широко використовується антимонопольне законодавство, яке захищає інтереси національних продавців і покупців ліцензій, спрощує процес переговорів при укладанні ліцензійних договорів і сприяє вирішенню спірних питань і протиріч при їх розгляді у судах і арбітражах.

Законодавство про обмін технологіями регулює порядок укладання, схвалення, введення в дію, реєстрації і виконання ліцензійних договорів та інших комерційних справ з передачі науково-технічних досягнень, причому в деяких країнах воно є частиною законодавства про зовнішню торгівлю.

Порядок продажу і купівлі ліцензій установлюється законодавством відповідно до цілей надання прав на використання об'єктів інтелектуальної власності: підтримка і створення умов для продажу ліцензій на внутрішньому і міжнародному ринках, контроль за експортом високих технологій і дотримання міжнародних зобов'язань з передачі технологій.

Якщо в більшості промислово розвинутих країн порядок передачі технології значною мірою лібералізований, а законодавче регулювання спрямоване в основному на охорону прав промислової власності, припинення несумлінної конкуренції і запобігання безконтрольного вивезення технологій, то в законодавстві країн, що розвиваються, орієнтованих на купівлю закордонної технології, увага зосереджується на контролі за технічним рівнем, актуальністю придбаних технологій для економіки країни, витратою валютних коштів, а також на захист місцевих товаровиробників від закордонних монополій і вирішення проблем зайнятості.

Порядок укладання і виконання ліцензійних угод на імпорт технологій у закордонних країнах, як правило, поширюється не тільки на ліцензійні договори, які стосуються придбання прав на об'єкти промислової власності, що охороняються, але і на ноу-хау, інші результати науково-технічної діяльності.

Важливим засобом проведення ліцензійної політики в закордонних країнах є участь держави в регулюванні патентно-ліцензійного обміну. Урядові органи різних країн безпосередньо беруть участь в укладанні міждержавних угод у сфері науково-технічного співробітництва, що сприяють комерційному обміну технологіями на ліцензійній основі. Роль держави в подібних угодах полягає у визначенні найважливіших напрямків і проектів співробітництва між країнами, реалізація яких здійснюється приватними компаніями. У таких проектах, як правило, використовується значна кількість об'єктів промислової власності і ноу-хау, що передаються за допомогою укладання ліцензійних договорів.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Сутність міжнародної економіки та її місце в системі економічних знань. Порядок формування та проблеми сучасної міжнародної торгівлі, шляхи їх вирішення. Механізм функціонування міжнародної макроекономіки, методи її регулювання, сучасність і перспективи.

    учебное пособие [2,3 M], добавлен 16.01.2010

  • Сутність, принципи й особливості міжнародної економічної діяльності в Україні. Суб'єкти міжнародної економічної діяльності України. Правові форми українських та іноземних підприємств. Харктеристика системи регулювання міжнародної діяльності.

    реферат [12,7 K], добавлен 07.06.2006

  • Специфічні риси міжнародної торгівлі, особливості механізмів її фінансування. Виграш від міжнародної торгівлі для вітчизняних міжнародних фірм. Державне регулювання міжнародної торгівлі. Експорт як стратегія одержання прибутків країною, основні перешкоди.

    контрольная работа [38,9 K], добавлен 05.10.2012

  • Визначення основних проблем інтеграції України в світовий економічний простір. Успішний розвиток зовнішньоекономічних зв'язків і зміна структури економіки як чинники економічної інтеграції. Теорії міжнародної торгівлі і їх значення в розвитку економіки.

    контрольная работа [33,0 K], добавлен 25.04.2011

  • Тенденції розвитку сучасної міжнародної економіки. Торгівля товарами і послугами, переміщення капіталу і робочої сили, світова валютна система та міжнародні розрахунки. Процеси міжнародної регіональної інтеграції та глобалізації світової економіки.

    курс лекций [237,6 K], добавлен 05.12.2010

  • Структура міжнародної торгівлі. Аналіз сучасного стану регіональної структури міжнародної торгівлі. Упакування як засіб перевезення товарів при міжнародній торгівлі. Шляхи підвищення безпеки та полегшення світової торгівлі. Проблеми міжнародної торгівлі.

    курсовая работа [214,0 K], добавлен 22.01.2016

  • Поняття та структура міжнародної економіки, її елементи та механізми на сучасному етапі, проблеми та перспективи подальшого розвитку. Характеристика галузей світової економіки, їх географічна розповсюдженість. Відмінні риси різноманітних регіонів світу.

    учебное пособие [1,5 M], добавлен 16.01.2010

  • Історія розвитку і цілі міжнародних економічних відносин України. Державне регулювання цієї сфери. Стан та основні напрямки економічного співробітництва між Україною та ЄС і РФ. Напрями підвищення міжнародної конкурентоспроможності української економіки.

    курсовая работа [767,9 K], добавлен 12.10.2013

  • Моделі економічних стратегій. Мета економічної стратегії держави на першому етапі перехідної економіки. Основні напрями економічного зростання. Значення глобалізації, що відкриває нові можливості для розвитку та реалізації світових економічних стратегій.

    эссе [15,2 K], добавлен 05.04.2014

  • Сутність світової економіки і основні тенденції її розвитку. Сучасні концепції міжнародної торгівлі. Світові товарні ринки, їх структура і динаміка. Експертний потенціал України. Україна і міжнародні економічні організації, місце державі в світі.

    курсовая работа [54,1 K], добавлен 07.12.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.