Міжнародні валютні системи
Система "Золотого стандарту". Бреттон-Вудська, Ямайська, Європейська валютна система. Економічний і валютний союз. Світовий грошовий товар і міжнародна ліквідність. Фактори впливання на величину валютного курсу. Міжнародні валютно-кредитні організації.
| Рубрика | Международные отношения и мировая экономика |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 10.12.2010 |
| Размер файла | 93,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
У ході фази “А” здійснено ряд важливих підготовчих заходів:
почато виробництво банкнот і монет, деномінованих у євро;
прийнято нормативні акти, необхідні для створення всеосяжної юридичної бази економічного і валютного союзу;
у кожній із країн-учасниць створена національна система органів, якій доручено керівництво переходу до єдиної валюти - на рівні уряду, центрального банку, приватного сектора економіки, споживачів, - та розроблені відповідні прогарами;
банки та інші фінансові організації прийняли свої детальні плани дій.
Фаза “Б”: реальний початок валютного союзу і виникнення критичної маси операцій у євро. Фаза “Б” почалася 1 січня 1999 р. Для її реалізації виділено три роки.
З першого дня 1999 р. євро повинна стати єдиною повноправною валютою країн-учасниць. Починаючи з цієї дати, ЕКЮ повинне припинити своє існування і повинне бути замінене на євро в співвідношенні 1:1.
Національні валюти повинні утратити свою самостійність і стати просто частками євро. Вони перестануть котируватися на валютних ринках і офіційні зовнішні ринки відповідних валют цілком зникнуть. Проте усередині окремих країн національні валюти збережуть важливу функцію представництва і фізичного втілення євро: на протязі усієї фази “Б” євро буде фізично існувати лише у формі національних грошей, тому що банкноти і монети, виражені в євро поки ще не надійдуть у обіг.
Головна задача фази “Б” - створити визначену “критичну масу” операцій у євро. З цією метою визначене коло діяльності:
обслуговування єдиної кредитно-грошової і валютної політики в рамках економічного і валютного союзу;
розміщення комерційних боргових зобов'язань національних держав, які починаючи з 1 січня 1999 р. не можуть бути деноміновані в національних валютах;
міжбанківські операції, а також операції на ринках валют і капіталів, які відразу ж виявляться під дією єдиної кредитно-грошової і валютної політики;
великі міжбанківські платежі.
Протягом усієї фази “Б” юридичні і фізичні споживачі будуть користатися переважно національними валютами по тій простій причині, що аж до закінчення цієї фази готівки в євро по-простому не буде.
Роль “критичної маси” полягає в тому, щоб спонукати економічних операторів і населення швидше переключитися на євро поза залежністю від загального графіка переходу.
Фаза “В”: остаточний перехід на єдину валюту. Фаза “В” стане, очевидно, самим драматичним моментом у переході до єдиної валюти. Вона почнеться 1 січня 2002 р. і протриває не більше шести місяців. У цей відносно короткий проміж уток часу:
банкноти і монети євро будуть випущені в обіг, а національні грошові знаки будуть вилучені;
цілком завершиться перехід банків та інших фінансових закладів на єдину валюту. Усі види платежів будуть конвертовані в євро;
державні установи і громадяни перейдуть на використання винятково євро;
із закінченням фази “В” євро стане єдиним законним засобом платежу на всій території економічного і валютного союзу.
Частиною сценарію є реалізація Пакту стабільності і його зростання. Юридично він оформлений у виді двох регламентів Європейської Ради, що мають силу закону (один стосується процедури, яка приводиться в дію у випадку виникнення надмірного бюджетного дефіциту, другий контролю співтовариств за бюджетами держав-членів), і однієї резолюції, яка містить керівні вказівки Комісії, Раді і державам-членам ЄС. У цих документах уточнюються загальні положення про неприпустимість надмірних бюджетних дефіцитів і застосувань санкцій до держав-порушників.
У процесі визначення конверсійних співвідношень національних валют і встановлення паритету євро виникли деякі проблеми:
обмін ЕКЮ на євро;
єдина валюта не повинна змінити зовнішню цінність ЕКЮ;
в основу конверсійних співвідношень повинні бути покладені ринкові обмінні курси.
Рішення цих проблем покладено на Європейську Комісію і наступні засідання ЕКОФІНа і Євроради, які сподіваються, що євро стане найдужчою і стабільною валютою у світі, тому що:
кредитно-грошова політика в зоні євро буде здійснюватися незалежними установами, вільними від політичних зобов'язань і не підданими політичному тиску;
оскільки мета цієї політики збереження стабільності цін;
оскільки країни, що ввійдуть у зону євро володіють великим економічним потенціалом, чим будь-який інший центр світової економіки;
оскільки мета “зовнішньої” валютної політики економічного і валютного союзу сприяння стабільності міжнародної валютної системи [1].
2. Міжнародна валютна система і валютний курс
2.1 Світова валютна система:основні визначення
Світова валютна система (МВС) є історично сформованою формою організації міжнародних грошових відношень, закріпленої на основі міждержавних домовленостей. МВС це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється платіжно-розрахунковий обіг у рамках світового господарства. Її виникнення і наступна еволюція відображає об'єктивний розвиток процесів інтернаціоналізації капіталу, що вимагають адекватних умов у міжнародній грошовій сфері.
Розрізняють слідуючи валютні системи: національну, світову, регіональну.
Історично спочатку виникли національні валютні системи, закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система являється складовою частиною грошової системи країни, хоча вона відносно самостійна і виходить за національні межі. Її особливості визначаються ступенем розвитку і станом економіки і зовнішньоекономічних зв'язків країни.
Національна валютна система нерозривно пов'язана зі світовою валютною системою. Світова валютна система сформувалася в середині XIX століття. Характер функціонування і стабільність світової валютної системи залежать від ступеня відповідності її принципів структурі світового господарства, розміщенню сил і інтересів ведучих країн. При зміні цих умов виникає періодична криза світової валютної системи, яка завершується її катастрофою і створенням нової валютної системи (це ясно видно на прикладі того, як система “золотого стандарту” змінилася Бреттон-Вудською валютною системою і т.д.).
Світова валютна система тісно пов'язана з національними валютними системами.
Цей зв'язок здійснюється через національні банки, що обслуговують зовнішньоекономічну діяльність, і виявляється в міждержавному валютному регулюванні і координації валютної політики ведучих країн. Взаємний зв'язок національної і світової валютної систем не означає їхньої тотожності, оскільки різні їх задачі, умови функціонування і регулювання, вплив на економіку окремих країн і світове господарство. Зв'язок і розходження національної і світової валютної систем виявляються в їх елементах, які наведені в додатку (таблиця 2).
МВС містить у собі ряд конструктивних елементів, серед яких можна назвати наступні:
світовий грошовий товар і міжнародна ліквідність;
валютний курс;
валютні ринки;
міжнародні валютно-фінансові організації;
5) міждержавні домовленості.
2.1.1 Світовий грошовий товар і міжнародна ліквідність
Світовий грошовий товар сприймається кожною країною як еквівалент вивезеного із неї багатства і обслуговує міжнародні відносини (економічні, політичні, культурні).
Першим міжнародним грошовим товаром виступало золото. Далі світовими грошима стали національні валюти ведучих світових держав (кредитні гроші). В даний час у цій якості також поширені композиційні чи фідуціарні гроші (засновані на довірі до емітента). До них відносяться міжнародні і регіональні платіжні одиниці (такі, як СДР і ЕКЮ).
Валюта - це не новий вид грошей, а особливий спосіб їх функціонування, коли національні гроші опосереднюють міжнародні торгові і кредитні відношення. Таким чином, гроші, використовувані в міжнародних економічних відношеннях, стають валютою.
Розрізняють поняття “національна валюта” і “іноземна валюта”.
Під національною валютою розуміється встановлена законом грошова одиниця даної держави. Національна валюта - основа національної валютної системи. У міжнародних розрахунках звичайно використовується іноземна валюта - грошова одиниця інших країн. До іноземної валюти відносять іноземні банкноти і монети, а також вимоги, виражені в іноземних валютах у вигляді банківських вкладів, векселів та чеків. Іноземна валюта є об'єктом купівлі-продажу на валютному ринку, зберігається на розрахунках у банках, але не є законним платіжним засобом на території даної держави (за винятком періодів сильної інфляції). Категорія “валюта” забезпечує зв'язок і взаємодію національного та світового господарства.
Крім того, важливим є поняття “резервна валюта”, під якою мається на увазі іноземна валюта, у якій центральні банки інших держав накопичують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків по зовнішньоторговельним операціям і іноземним інвестиціям. Резервна валюта є базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн, широко використовується для проведення валютної інтервенції з метою регулювання курсу валют країн-учасниць світової валютної системи. У рамках Бреттон-Вудської валютної системи статус резервної валюти був офіційно закріплений за доларом США і фунтом стерлінгів. У рамках Ямайської валютної системи долар фактично зберіг статус резервної валюти, і також у цій якості на практиці використовується марка ФРН і японська ієна.
Об'єктивними передумовами придбання статусу резервної валюти є: пануючі позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів і капіталів, у золотовалютних резервах; розвинута мережа кредитно-банківських установ, у тому числі за кордоном; організований і ємний ринок позичкових капіталів; лібералізація валютних операцій, вільний обіг валюти, що забезпечує попит на неї іншими країнами. Суб'єктивним фактором висунення національної валюти на роль резервної є активна зовнішня політика, у тому числі валютна і кредитна. В інституціональному аспекті необхідною умовою визнання національної валюти в якості резервної є її впровадження в міжнародний обіг через банки і міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації.
Статус резервної валюти дає переваги країні-емітенту: можливість покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою, сприяти зміцненню позицій національних корпорацій у конкурентній боротьбі на світовому ринку. У той же час висунення валюти на роль резервної покладає певні обов'язки на її економіку: необхідно підтримувати відносну стабільність цієї валюти, не спричиняти девальвацію, валютні і торгові обмеження. Статус резервної валюти змушує краї-ну-емітента вживати заходи по ліквідації дефіциту платіжного балансу і підкоряти внутрішню економічну політику задачі досягнення зовнішньої рівноваги.
До резервних валют відносяться:
Долар США; Японська ієна;
Німецька марка; Фунт стерлінгів;
Швейцарський франк.
Класифікація валют представлена в таблиці 3 додатку.
Валюти по ступені конвертованості, тобто розміну на іноземні, розрізняються на:
Вільно конвертовані валюти, без обмежень обмінювані на будь-які іноземні валюти. У новій редакції Статуту МВФ (1978 р.) це поняття замінене поняттям “вільно використовувана валюта”. МВФ відніс до цієї категорії долар США, марку ФРН, ієну, фунт стерлінгів, французький франк. Фактично вільно конвертованими вважаються валюти країн, де немає валютних обмежень по поточним операціям платіжного балансу (в основному промислово розвинутих держав і окремих країн, що розвиваються, де склалися світові фінансові центри, або які прийняли зобов'язання перед МВФ не запроваджувати валютні обмеження);
Частково конвертовані валюти країн, де зберігаються валютні обмеження;
Неконвертовані (замкнуті) валюти країн, де для резидентів і нерезидентів введена заборона обміну валют.
Крім національних валют у міжнародних розрахунках використовуються міжнародні валютні одиниці - СДР і ЕКЮ.
Спеціальні права запозичення (СДР, Special Drawing Rights) безготівкові гроші у вигляді записів на спеціальному рахунку країни в МВФ. Вартість СДР розраховується на основі стандартного “кошика”, в який входять основні світові валюти.
У 1979 р. з'явилася ЕКЮ (European Currency Unit) - валютна одиниця європейської валютної системи, що існує у вигляді безготівкових записів на рахунках країн-учасниць ЄВС у Європейському валютному інституті Європейського союзу.
Умовна вартість ЕКЮ і СДР обчислюється на базі середньозваженої вартості і зміни курсу валют, що входять у валютний кошик. Дуже часто умовна вартість СДР і ЕКЮ обчислюється в доларах США. Щоденні котирування публікуються в основних фінансових газетах.
Міжнародна валютна ліквідність (МВЛ) - здатність країни (або групи країн) забезпечувати своєчасне погашення своїх міжнародних зобов'язань прийнятними для кредитора платіжними засобами. Міжнародна валютна ліквідність означає сукупність джерел фінансування і кредитування світового платіжного обігу і залежить від забезпеченості світової валютної системи міжнародними резервними активами, необхідними для її нормального функціонування. МВЛ характеризує стан зовнішньої платоспроможності окремих країн або регіонів. Основу зовнішньої ліквідності утворюють золотовалютні резерви держави.
Структура МВЛ містить у собі наступні компоненти:
офіційні валютні резерви країн;
офіційні золоті резерви;
резервну позицію в МВФ (право країни-члена автоматично одержати безумовний кредит в іноземній валюті в межах 25 % від її квоти в МВФ);
рахунки в СДР і ЕКЮ.
Показником МВЛ звичайно служить відношення офіційних золото-валют-них резервів до суми річного товарного імпорту. Цінність цього показника обмежена, тому що він не враховує всі майбутні платежі, зокрема, по некомерційним послугам, а також фінансовим операціям, зв'язаними з міжнародним рухом капіталів та кредитів.
Міжнародна ліквідність виконує три функції, будучи засобом утворення ліквідних резервів, засобом міжнародних платежів (в основному для покриття дефіциту платіжного балансу) і засобом валютної інтервенції.
Основну частину МВЛ складають офіційні золотовалютні резерви, тобто запаси золота та іноземної валюти центрального банку і фінансових органів країни.
До золотовалютних резервів відносяться запаси золота в стандартних злитках, а також високоліквідні іноземні активи у вільно конвертованій валюті (валютні резерви). Крім того, у золотовалютні резерви можуть бути включені дорогоцінні метали (платина і срібло).
Високоліквідні засоби повинні бути розміщені у високо надійних заснуваннях з мінімальним ризиком, тобто в заснуваннях, прилічених, відповідно до міжнародних класифікацій, до заснувань вищої категорії надійності.
Особливе місце в міжнародній валютній ліквідності займає золото. Воно використовується як надзвичайний засіб покриття міжнародних зобов'язань шляхом продажу на ринку за необхідну іноземну валюту чи передачі кредитору як заставу при одержанні іноземних позик. Останнім часом спостерігається стійка тенденція до підвищення валютного компонента в загальній структурі міжнародних ліквідних активів, при цьому золото продовжує враховуватися за фіксованою ціною в 35 СДР за тройську унцію, що значно нижче ринкової ціни.
При визначенні деномінації резервів центральні банки керуються наступним правилом: необхідно розміщати валютні ресурси у валюту, що є резервною стосовно національної. Так, німецька марка вважається резервною одиницею стосовно інших європейських валют, тому країни Європи віддають перевагу у виборі резервної валюти німецькій марці. Німеччина, відповідно, вибирає як резервні гроші долар США. Зі своєї сторони, США розглядають як гроші більш високого порядку золото, тому валютна частина резервів США менше золотої.
Ліквідні позиції країни-боржника характеризуються наступним показником:
золотовалютні резерви країни/борг.
Власні резерви утворюють безумовну ліквідність. Нею центральні банки розпоряджаються без обмежень. Позикові ж ресурси складають умовну ліквідність. До їхнього числа відносяться кредити іноземних центральних і приватних банків, а також МВФ. Використання позикових ресурсів зв'язано з виконанням визначених вимог кредитора [4, 7].
2.1.2 Валютний курс
Валютний курс визначають як вартість грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях іншої країни. Валютний курс необхідний для обміну валют при торгівлі товарами і послугами, русі капіталів і кредитів; для порівняння цін на світових товарних ринках, а також вартісних показників різних країн; для періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм, банків, урядів і фізичних осіб.
Валютні курси підрозділяються на два основних види: фіксовані і плаваючі.
Фіксований валютний курс коливається у вузьких рамках.
Плаваючі валютні курси залежать від ринкового попиту та пропозиції на валюту і можуть значно коливатися по величині.
В основі фіксованого курсу лежить валютний паритет, тобто офіційно встановлене співвідношення грошових одиниць різних країн. При монометалізмі - золотому або срібному - базою валютного курсу був монетний паритет - співвідношення грошових одиниць різних країн по їхньому металевому змісту. Він збігався з поняттям валютного паритету.
При золотому монометалізмі валютний курс спирався на золотий паритет - співвідношення валют по їх офіційному золотому змісту - і стихійно коливався довкола нього в межах золотих крапок. Класичний механізм золотих крапок діяв при двох умовах: вільна купівля - продаж золота і його необмежений вивіз. Межі коливань валютного курсу визначалися витратами, зв'язаними з транспортуванням золота за кордон, і фактично не перевищували 1% від паритету. Зі скасуванням золотого стандарту механізм золотих крапок перестав діяти.
Валютний курс при нерозмінних кредитних грошах поступово відривався від золотого паритету, тому що золото було витиснуто з обертання в скарб. Це обумовлено еволюцією товарного виробництва, грошової і валютної систем. Для середини 70-х років базою валютного курсу служили золотий зміст валют - офіційний масштаб цін - і золоті паритети, що після другої світової війни фіксувалися МВФ. Мірилом співвідношення валют була офіційна ціна золота в кредитних грошах, що поряд з товарними цінами була показником ступеня знецінення національних валют. У зв'язку з відривом протягом тривалого часу офіційної, фіксованої державою ціни золота від його вартості, підсилився штучний характер золотого паритету.
Протягом 40 років (1934-1976 р.) масштаб цін і золотий паритет установлювалися на базі офіційної ціни золота. При Бреттон-Вудській валютній системі в силу панування доларового стандарту долар служив крапкою відліку курсу валют інших країн.
Після припинення розміну долара на золото за офіційною ціною в 1971 р. золотий зміст і золоті паритети валют стали чисто номінальним поняттям. В наслідок Ямайської валютної реформи західні країни офіційно відмовилися від золотого паритету як основи валютного курсу. Зі скасуванням офіційних золотих паритетів поняття монетного паритету також утратило значення. У сучасних умовах валютний курс базується на валютному паритеті - співвідношенні між валютами, встановленому в законодавчому порядку і коливається навколо нього.
Відповідно до зміненого Статуту МВФ паритети валют можуть встановлюватися в СДР або в іншій міжнародній валютній одиниці. Новим явищем із середини 70-х років стало введення паритетів на базі валютного кошика. Це метод порівняння середньозваженого курсу однієї валюти стосовно визначеного набору інших валют. Застосування валютного кошика замість долара відображає тенденцію відходу від доларового до многовалютному стандарту [8].
2.1.3 Валютні ринки
Світовий валютний (форексний) ринок включає окремі ринки, локалізовані в різних регіонах світу, центрах міжнародної торгівлі і валютно-фінансових операцій. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій, зв'язаних із зовнішньоторговельними розрахунками, міграцією капіталу, туризмом, а також зі страхуванням валютних ризиків і проведенням інтервенційних заходів.
З одного боку, валютний ринок - це особливий інституціональний механізм, якій забезпечує відносини по купівлі-продажу іноземної валюти між банками, брокерами та іншими фінансовими інститутами. З іншого боку, валютний ринок обслуговує відносини між банками і клієнтами (як корпоративними, так і урядовими і індивідуальними). Таким чином, учасниками валютного ринку є комерційні і центральні банки, урядові одиниці, брокерські організації, фінансові інститути, про-мислово-торгівельні фірми і фізичні особи, що оперують з валютою.
Максимальна вага в операціях з валютою належить великим транснаціональним банкам, які широко застосовують сучасні телекомунікації. Саме тому валютні ринки називають системою електронних, телефонних та інших контактів між банками, зв'язаних зі здійсненням операцій в іноземній валюті.
Під міжнародним валютним ринком мається на увазі ланцюг тісно зв'язаних між собою системою кабельних та супутникових комунікацій регіональних валютних ринків. Між ними існує перелив засобів у залежності від поточної інформації і прогнозів ведучих учасників ринку щодо можливого положення окремих валют.
Виділяються такі найбільші регіональні валютні ринки, як Європейський (у Лондоні, Франкфурті, Парижі, Цюріху), Американський (у Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі, Монреалі) і Азіатський ( у Токіо, Гонконгу, Сінгапурі, Бахрейні). Річний обсяг угод на цих валютних ринках складає понад 250 трлн. доларів. На цих ринках котируються ведучі валюти світу. Так як окремі регіональні валютні ринки знаходяться в різних годинних поясах, то міжнародний валютний ринок працює цілодобово [8].
2.1.4 Міжнародні валютно-фінансові організації
Основним наднаціональним валютно-фінансовим інститутом, який забезпечує стабільність світової валютної системи, є Міжнародний валютний фонд (МВФ). У його задачу входить протидія валютним обмеженням, створення багатонаціональної системи платежів по валютних операціях.
Крім того, до міжнародних валютно-фінансових організацій відноситься ряд міжнародних інститутів, інвестиційно - кредитна діяльність яких носить одночасно і валютний характер. Серед них можна назвати Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Банк міжнародних розрахунків у Базелі, Європейський інвестиційний банк і ін.
2.1.5 Міждержавні домовленості
Для здійснення ефективної міжнародної торгівлі та інвестицій між країнами, упорядкування розрахунків і досягнення однакових тлумачень правил по проведенню платежів, прийнятий ряд міждержавних домовленостей, яких дотримує переважна кількість держав світу. До них відносяться:
“Уніфіковані правила по документальному акредитиву”;
“Уніфіковані правила по документальному інкасо”;
“Однаковий вексельний закон”;
“Однаковий закон про чеки”;
“Про банківські гарантії”;
Статут СВІФТ, Устав ЧІПС і ін. Документи [7].
2.2 Валютний курс і фактори, які впливають на його формування
Розвиток зовнішньоекономічних відносин вимагає особливого інструмента, за допомогою якого суб'єкти, що діють на міжнародному ринку, могли б підтримувати між собою тісну фінансову взаємодію. Таким інструментом виступають банківські операції по обміну іноземної валюти. Найважливішим елементом у системі банківських операцій з іноземною валютою є обмінний валютний курс, так як розвиток МЕВ вимагає виміру вартісного співвідношення валют різних країн.
Валютний курс необхідний для:
взаємного обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів і кредитів. Експортер обмінює виручену іноземну валюту на національну, так як валюти інших країн не можуть бути законним купівельним і платіжним засобом на території даної держави. Імпортер обмінює національну валюту на іноземну для оплати товарів, куплених за кордоном. Боржник купляє іноземну валюту за національну для погашення заборгованості і виплати відсотків по зовнішніх позиках;
порівняння цін світових і національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах;
періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм і банків [4].
2.2.1 Валютний курс: визначення, класифікація, способи встановлення
Валютний курс - це обмінне співвідношення між двома валютами, наприклад 100 ієн за 1 долар США чи 5,45 гривні за 1 долар США.
Гіпотетично існують п'ять систем валютних курсів:
Вільне (“чисте”) плавання;
Кероване плавання;
Фіксовані курси;
Цільові зони;
Гібридна система валютних курсів.
Так, у системі вільного плавання валютний курс формується під впливом ринкового попиту та пропозиції. Валютний форексний ринок при цьому найбільш наближений до моделі досконалого ринку: кількість учасників як на стороні попиту, так і на стороні пропозиції величезна, будь-яка інформація передається в системі миттєво і доступна всім учасникам ринку, спотворена роль центральних банків незначна і непостійна.
У системі керованого плавання, крім попиту та пропозиції, на величину валютного курсу впливають центральні банки країн, а також різні тимчасові ринкові перекручення.
Прикладом системи фіксованих курсів є Бреттон - Вудська валютна система 1944-1971 р.
Система цільових зон розвиває ідею фіксованих валютних курсів. Крім цього, до такого типу можна віднести режим функціонування курсів валют країн-учасниць Європейської валютної системи.
Нарешті, прикладом гібридної системи валютних курсів є сучасна валютна система, у якій існують країни, що здійснюють вільне плавання валютного курсу, знаходяться зони стабільності і ін. Докладне перерахування режимів курсів валют різних країн, що діють у даний час, можна знайти, наприклад, у виданнях МВФ.
В таблиці 4 додатку наведені валютні курси, класифіковані по різним ознакам.
Одним з найбільш важливих понять, використовуваних на валютному ринку, є поняття реального і номінального валютного курсу.
Реальний валютний курс можна визначити як відношення цін товарів двох країн, узятих у відповідній валюті.
Номінальний валютний курс показує обмінний курс валют, що діє в даний момент часу на валютному ринку країни.
Валютний курс, що підтримує постійний паритет купівельної сили: це такий номінальний валютний курс, при якому реальний валютний курс незмінний.
Крім реального валютного курсу, розрахованого на базі відносин цін, можна використовувати цей же показник, але з іншою базою. Наприклад, прийнявши за неї відношення вартості робочої сили в двох країнах.
Курс національної валюти може змінюватися неоднаково стосовно різних валют у часі. Так, стосовно сильних валют він може падати, а стосовно слабких - підніматися. Саме тому для визначення динаміки курсу валюти в цілому розраховують індекс валютного курсу. При його розрахунку кожна валюта одержує свою вагу в залежності від частки, припадаючи на неї зовнішньоекономічних угод даної країни. Сума усіх ваг складає одиницю (100 %). Курси валют помножуються на їхню вагу, потім складаються всі одержані величини і береться їхнє середнє значення.
У сучасних умовах валютний курс формується, як і будь-яка ринкова ціна, під впливом попиту та пропозиції. Зрівноважування останніх на валютному ринку приводить до встановлення рівноважного рівня ринкового курсу валюти. Це так названа “фундаментальна рівновага”.
Розмір попиту на іноземну валюту визначається потребами країни в імпорті товарів і послуг, витратами туристів даної країни, що виїжджають в іноземні держави, попитом на іноземні фінансові активи і попитом на іноземну валюту в зв'язку з намірами резидентів здійснювати інвестиційні проекти за кордоном.
Чим вище курс іноземної валюти, тим менше попит на неї, чим нижче курс іноземної валюти, тим більше попит на неї.
Розмір пропозиції іноземної валюти визначається попитом резидентів іноземної держави на валюту даної держави, попитом іноземних туристів на послуги в даній державі, попитом іноземних інвесторів на активи, виражені в національній валюті даної держави, і попитом на національну валюту в зв'язку з намірами нерезидентів здійснювати інвестиційні проекти в даній державі.
Так, чим вище курс іноземної валюти стосовно вітчизняного, тим менша кількість національних суб'єктів валютного ринку можуть запропонувати вітчизняну валюту в обмін на іноземну і навпаки, чим нижче курс національної валюти стосовно іноземного, тим більша кількість суб'єктів національного ринку може придбати іноземну валюту [4].
2.2.2 Фактори, які впливають на величину валютного курсу
Як будь-яка ціна, валютний курс відхиляється від вартісної основи - купівельної спроможності валют - під впливом попиту та пропозиції валюти. Співвідношення такого попиту та пропозиції залежить від ряду факторів. Багатофакторність валютного курсу відображає його зв'язок з іншими економічними категоріями - вартістю, ціною, грошима, відсотком, платіжним балансом і ін. При цьому відбувається складне їхнє переплетення і вирішальними виступають то одні, то інші фактори.
Фактори, що впливають на величину валютного курсу, підрозділяються на структурні (діючі в довгостроковому періоді) і кон'юнктурні (зухвале короткострокове коливання валютного курсу).
До структурних факторів відносяться:
Конкурентноздатність товарів країни на світовому ринку і її зміна;
Стан платіжного балансу країни;
Купівельна спроможність грошових одиниць і темпи інфляції;
Різниця процентних ставок у різних країнах;
Державне регулювання валютного курсу;
Ступінь відкритості економіки.
Кон'юнктурні фактори зв'язані з коливаннями ділової активності в країні, політичним станом, слухами і прогнозами.
До них відносяться:
Діяльність валютних ринків;
Спекулятивні валютні операції;
Кризи, війни, стихійні лиха;
Прогнози;
Циклічність ділової активності в країні.
Розглянемо докладніше механізм впливу деяких факторів на величину валютного курсу [3].
Темпи інфляції і валютний курс
На валютний курс впливає темпи інфляції. Чим вище темпи інфляції в країні, тим нижче курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори. Інфляційне знецінення грошей у країні викликає зниження купівельної спроможності і тенденцію до падіння їхнього курсу до валют країн, де темпи інфляції нижче. Дана тенденція звичайно просліджується в середньо - і довгостроковому плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років.
Залежність валютного курсу від темпу інфляції особливо велика в тих країнах, де великий обсяг міжнародного обміну товарами, послугами і капіталами.
Стан платіжного балансу
Платіжний баланс безпосередньо впливає на величину валютного курсу. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, тому що збільшується попит на неї з боку іноземних боржників. Пасивний платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, тому що боржники продають її на іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань. Розміри впливу платіжного балансу на валютний курс визначаються ступенем відкритості економіки країни. Так, чим вища частка експорту у ВНП (чим вища відкритість економіки), тим вища еластичність валютного курсу стосовно зміни платіжного балансу. Нестабільність платіжного балансу приводить до стрибкоподібної зміни попиту на відповідні валюти і їхню пропозицію.
Крім того, на валютний курс впливає економічна політика держави в області регулювання складових частин платіжного балансу: поточного рахунка і рахунка руху капіталів. При збільшенні позитивного сальдо торгового балансу збільшується попит на валюту даної країни, що сприяє підвищенню її курсу, а з появою негативного сальдо відбувається зворотний процес. Зміна сальдо балансу руху капіталів впливає на курс національної валюти, що за знаком (“плюс” чи “мінус”) аналогічно торговому балансу. Проте існує і негативний вплив надмірного припливу короткострокового капіталу в країну на курс її валюти, тому що він може збільшити надлишкову грошову масу, що, у свою чергу, може привести до збільшення цін і знеціненню валюти.
Національний доход і валютний курс
Національний доход не може змінюватися сам по собі. Ті фактори, що змушують змінюватися національний доход, мають великий вплив на валютний курс. Так, збільшення пропозиції продуктів підвищує курс валюти, а збільшення внутрішнього попиту знижує її курс. У довгостроковому періоді більш високий національний доход означає і більш високу вартість валюти країни. Тенденція є зворотною при розгляді короткострокового інтервалу часу впливу збільшеного доходу населення на величину валютного курсу.
Різниця процентних ставок у різних країнах
Вплив цього фактора на валютний курс порозумівається двома основними обставинами. По-перше, зміна процентних ставок у країні впливає на міжнародний рух капіталів, насамперед короткострокових. У принципі підвищення процентної ставки стимулює приплив іноземних капіталів, а її зниження заохочує відлив капіталів (у тому числі національних) за кордон. По-друге, процентні ставки впливають на операції валютних ринків і ринків позичкових капіталів. При проведенні операцій банки беруть до уваги різницю процентних ставок на національному і світовому ринках капіталів з метою збільшення прибутків. Вони воліють одержувати більш дешеві кредити на іноземному ринку позичкових капіталів, де ставки нижче, і розміщати іноземну валюту на національному кредитному ринку, якщо на ньому процентні ставки нижче.
Діяльність валютних ринків і спекулятивні валютні операції
Якщо курс якої-небудь валюти має тенденцію до зниження, то фірми і банки завчасно продають її на більш стійкі валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти. Валютні ринки швидко реагують на економічні та політичні зміни, на коливання курсових співвідношень. Тим самим вони розширюють можливості валютної спекуляції і стихійного руху “гарячих” грошей.
Ступінь використання визначеної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках
Той факт, що (60-70) % операцій євро банків здійснюються в доларах, визначає масштаби попиту та пропозиції цієї валюти. На курс валюти впливає і ступінь її використання в міжнародних розрахунках.
Прискорення або затримка міжнародних платежів
У чеканні зниження курсу національної валюти імпортери прагнуть прискорити платежі контрагентам в іноземній валюті, щоб не нести втрат при підвищенні її курсу. Навпроти, при зміцненні національної валюти переважає їхнє прагнення до затримки платежів в іноземній валюті. Така тактика, яка одержала назву “лидз энд лэгз”, впливає на платіжний баланс і валютний курс.
Ступінь довіри до валюти на національному і світовому ринках
Вона визначається станом економіки і політичною обстановкою в країні, а також розглянутими вище факторами, які впливають на валютний курс. При цьому, ділери враховують не тільки дані темпи економічного росту, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, але і перспективи їх динаміки. Іноді навіть чекання публікації офіційних даних про торговий і платіжний баланси або результанти виборів позначається на співвідношенні попиту та пропозиції і на курсі валюти.
Валютна політика
Співвідношення ринкового і державного регулювання валютного курсу впливає на його динаміку. Формування валютного курсу на валютних ринках через механізм попиту та пропозиції валюти звичайно супроводжується різкими коливаннями курсових співвідношень. На ринку складається реальний валютний курс - показник стану економіки, грошового обігу, фінансів, кредиту і ступеня довіри до визначеної валюти. Державне регулювання валютного курсу спрямовано на його підвищення або зниження, виходячи з валютно-економічної політики. З цією метою проводиться визначена валютна політика.
Сезонні піки та спади ділової активності в країні
Про це свідчать численні приклади. Так, з середини січня місяця кожного року збільшується обсяг торгівлі на валютних біржах. Причина збільшення ділової активності - тривала перерва у торгах на валютному ринку із-за різдвяних та новорічних свят.
Таким чином, формування валютного курсу - складний багатофакторний процес, обумовлений взаємозв'язком національної і світової економіки та політики. Тому при прогнозуванні валютного курсу враховуються всі вище розглянуті фактори та їх вплив на співвідношення валют у залежності від конкретної обставини [7].
2.2.3 Регулювання величини валютного курсу
Існує ринкове і державне регулювання величини валютного курсу. Ринкове регулювання, засноване на конкуренції і дії законів вартості, а також попиту та пропозиції, здійснюється стихійно. Державне регулювання спрямоване на подолання негативних наслідків ринкового регулювання валютних відношень і на досягнення стійкого економічного росту, рівноваги платіжного балансу, зниження росту безробіття і інфляції в країні. Воно здійснюється за допомогою валютної політики - комплексу заходів у сфері міжнародних валютних відношень, реалізованих відповідно з поточними та стратегічними цілями країни. Юридично валютна політика оформляється валютним законодавством і валютними угодами між державами.
До заходів державного впливу на величину валютного курсу відносяться:
валютні інтервенції;
дисконтна політика;
протекціоністські міри.
Найважливішим інструментом валютної політики держав є валютні інтервенції - операції центральних банків на валютних ринках по купівлі-продажу національної грошової одиниці проти ведучих іноземних валют.
Ціль валютних інтервенцій - зміна рівня відповідного валютного курсу, балансу активів і пасивів по різним валютам або сподівання учасників валютного ринку. Дія механізму валютних інтервенцій аналогічна проведенню товарних інтервенцій. Для того щоб підвищити курс національної валюти, центральний банк повинен продавати іноземні валюти, скуповуючи національну. Тим самим зменшується попит на іноземну валюту, а отже, збільшується курс національної валюти. Для того щоб понизити курс національної валюти, центральний банк продає національну валюту, скуповуючи іноземну. Це приводить до підвищення курсу іноземної валюти і зниженню курсу національної валюти.
Для інтервенцій, як правило, використовуються офіційні валютні резерви, і зміна їх рівня може являтися показником масштабів державного втручання в процес формування валютних курсів.
Офіційні інтервенції можуть проводитися різними методами - на біржах (привселюдно) або на міжбанківському ринку (конфіденціально), через брокерів або безпосередньо через операції з банками, на строк або з терміновим виконанням.
Крім того, офіційні валютні інтервенції підрозділяються на “стерилізовані” і “нестерилізовані”. “Стерилізованими” називають інтервенції, у ході яких зміна офіційних іноземних нетто-активів компенсується відповідними змінами внутрішніх активів, тобто практично відсутній вплив на величину офіційної “грошової бази”. Якщо ж зміна офіційних валютних резервів у ході інтервенції веде до зміни грошової бази, то інтервенція є “нестерилізованою”.
Для того щоб валютні інтервенції привели до бажаних результатів по зміні національного валютного курсу в довгостроковій перспективі, необхідна:
1) наявність необхідної кількості резервів у центральному банку для проведення валютних інтервенцій;
довіра учасників ринку до довгострокової політики центрального ринку;
зміна фундаментальних економічних показників, таких як темпи економічного росту, темпи інфляції, темпи зміни збільшення грошової маси та ін.
Дисконтна політика - це зміна центральним банком дисконтної ставки, з метою регулювання величини валютного курсу шляхом впливу на вартість кредиту як на внутрішньому ринку, так і на міжнародний рух капіталу. В останні роки її значення для регулювання валютного курсу поступово зменшується.
Протекціоністські міри - це міри, спрямовані на захист власної економіки, у даному випадку національної валюти. До них відносяться, у першу чергу, валютні обмеження. Валютні обмеження - законодавча або адміністративна заборона, регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою або іншими валютними цінностями. Види валютних обмежень:
валютна блокада;
заборона на вільну купівлю-продаж іноземної валюти;
регулювання міжнародних платежів, руху капіталів, репатріації прибутку, руху золота і цінних паперів;
концентрація в руках держави іноземної валюти та інших валютних цінностей.
Держава часто маніпулює величиною валютного курсу з метою зміни умов зовнішньої торгівлі країни, при цьому використовує такі методи валютного регулювання, як подвійний валютний ринок, девальвація і ревальвація.
2.2.4 Вплив валютного курсу на зовнішню торгівлю
Валютні курси впливають на зовнішню торгівлю різних країн, виступаючи інструментом зв'язку між вартісними показниками національного і світового ринку, впливають на цінові співвідношення експорту й імпорту, викликають зміну внутріекономічної ситуації, а також змінюють поведінку фірм, які працюють на експорт або конкурують з імпортом.
Використовуючи валютний курс, підприємець порівнює власні витрати виробництва з цінами світового ринку. Це дає можливість виявити результат зовнішньоекономічних операцій окремих підприємств і країни в цілому. На основі курсового співвідношення валют, з урахуванням питомої ваги даної країни у світовій торгівлі розраховується ефективний валютний курс. Валютний курс впливає на співвідношення експортних і імпортних цін, конкурентноздатність фірм, прибуток підприємств.
Різкі коливання валютного курсу підсилюють нестабільність міжнародних економічних, у тому числі, валютно-кредитних і фінансових відносин, викликають негативні соціально-економічні наслідки, втрати одних і виграші інших країн.
У цілому знецінення національної валюти надає можливість експортерам цієї країни понизити ціни на свою продукцію в іноземній валюті, одержуючи премію при обміні вирученої дорожчої іноземної валюти на дешевшу національну, і мають можливість продавати товари за цінами нижче середньосвітових, що веде до їх збагачення за рахунок матеріальних втрат своєї країни. Експортери збільшують свої прибутки шляхом масового вивозу товарів. Але одночасне зниження курсу національної валюти здорожує імпорт, тому що для одержання цієї ж суми у своїй валюті іноземні експортери змушені підвищити ціни, що стимулює ріст цін у країні, скорочення ввозу товарів і споживання або розвиток національного виробництва товарів замість імпортних. Зниження валютного курсу скорочує реальну заборгованість у національній валюті, збільшується вага зовнішніх боргів, виражених в іноземній валюті. Невигідним стає вивіз прибутків, відсотків, дивідендів, одержуваних іноземними інвесторами у валюті країн перебування. Ці прибутки реінвестуються або використовуються для закупівлі товарів за внутрішніми ціанами с наступним їх експортом.
При підвищенні курсу валюти внутрішні ціни стають менш конкурентноздатними, ефективність експорту падає, що може привести до скорочення експортних галузей і національного виробництва в цілому. Імпорт, навпаки, розширюється. Стимулюється приплив в країну іноземних і національних капіталів, збільшується вивіз прибутків по іноземним капіталовкладенням. Зменшується реальна сума зовнішнього боргу, виражена в знеціненій іноземній валюті.
Багато країн маніпулюють валютними курсами для вирішення своїх задач як в області економічного розвитку, так і в області захисту від валютного ризику. Маніпулювання містить у собі цілий ряд заходів - від штучного заниження або, навпаки, завищення курсів національних валют, використання тарифів і ліцензій до механізму інтервенцій.
Завищений курс національної валюти - це офіційний курс, встановлений на рівні вище паритетного курсу. У свою чергу, занижений валютний курс - це офіційний курс, встановлений нижче паритетного.
Розрив зовнішнього і внутрішнього знецінення валюти, тобто динаміки його курсу і купівельної спроможності, має важливе значення для зовнішньої торгівлі. Якщо внутрішнє інфляційне знецінення грошей випереджає зниження курсу валюти, то за інших рівних умов заохочується імпорт товарів з метою їхнього продажу на внутрішньому ринку за високими цінами. Якщо зовнішнє знецінення валюти обганяє внутрішнє, викликане інфляцією, то виникають умови для валютного демпінгу - масового експорту товарів за цінами нижче середньосвітових, зв'язаного з відставанням падіння купівельної спроможності грошей від зниження їх валютного курсу, з метою витиснення конкурентів на зовнішніх ринках.
Для валютного демпінгу характерно наступне:
експортер, купуючи товари на внутрішньому ринку за підвищеними під впливом інфляції цінами, продає товар на зовнішньому ринку на більш стійку валюту за цінами нижче середньосвітових;
джерелом зниження експортних цін є курсова різниця, що виникає при обміні вирученої більш стійкої іноземної валюти на знецінену національну;
вивіз товарів у масовому масштабі забезпечує надприбутку експортерів.
Демпінгова ціна може бути нижче ціни виробництва або собівартості. Проте експортерам невигідна занадто занижена ціна, тому що може виникнути конкуренція з національними товарами в результаті їх реекспорту іноземними контрагентами.
Валютний демпінг, будучи різновидом товарного демпінгу, відрізняється від нього, хоча їх поєднує загальна риса - експорт товарів за низькими цінами. Але якщо при товарному демпінгу різниця між внутрішніми та експортними цінами погашається головним чином за рахунок державного бюджету, то при валютному - за рахунок експортної премії (курсової різниці). Валютний демпінг уперше став практикуватися в період світової економічної кризи 1929-1933 р. Його безпосередньою передумовою була нерівномірність розвитку світової валютної кризи. Великобританія, Німеччина, Японія, США використовували зниження курсу своїх валют для демпінгу товарів.
Валютний демпінг загострює протиріччя між країнами, порушує їхні традиційні економічні зв'язки, підсилює конкуренцію. У країні, що здійснює валютний демпінг, збільшуються прибутки експортерів, а життєвий рівень трудящих знижується внаслідок росту внутрішніх цін. У країні, що є об'єктом демпінгу, утрудняється розвиток галузей економіки, що не витримує конкуренції з дешевими іноземними товарами, підсилюється безробіття.
У 1967 р. на конференції Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) був прийнятий міжнародний Антидемпінговий кодекс, що передбачає спеціальні санкції при застосуванні демпінгу, включаючи валютний.
Іноді встановлюються різні режими валютних курсів для різних учасників валютного ринку в залежності від проведених операцій: комерційних чи фінансових. Часто по комерційних операціях застосовується офіційний валютний курс, а по операціях, зв'язаним з рухом капіталу, - ринковий. Курс по комерційних операціях звичайно є заниженим. Спочатку для країн, що штучно занизили курс власної валюти, спостерігається пожвавлення економіки, викликане підвищенням конкурентноздатності експорту. Проте далі наростають обмеження внутрішньогалузевого і міжгалузевого перерозподілу ресурсів, велика частина національного доходу направляється в сферу виробництва за рахунок зменшення в ньому частки споживання, що приводить до підвищення рівня споживчих цін у країні, за рахунок якого відбувається погіршення рівня життя трудящих. Негативний вплив на зміну пропорцій народного господарства може зробити і штучна підтримка постійного валютного курсу, рівень якого значно розходиться з паритетним, приводячи до закріплення однобокої орієнтації в розвитку окремих галузей економіки.
Таким чином, зміни курсу валют впливають на перерозподіл між країнами частини сукупного суспільного продукту, що реалізується на зовнішніх ринках. В умовах валютних курсів, що плавають, підсилюється вплив курсових співвідношень на ціноутворення та інфляційний процес.
В умовах валютних курсів, що плавають, підсилився вплив їхніх змін на рух капіталів, особливо короткострокових, що позначається на валютно-економічно-му положенні окремих держав. У результаті припливу спекулятивних іноземних капіталів у країну, курс валюти якої підвищується, може тимчасово збільшитися обсяг позичкових капіталів і капіталовкладень, що використовується для розвитку економіки і покриття дефіциту державного бюджету. Відлив капіталів із країни приводить до їхньої недостачі, згортанню інвестицій , росту безробіття.
Наслідки коливань валютного курсу залежать від валютно-економічного потенціалу країни, її експортної квоти. Валютний курс служить об'єктом боротьби між країнами, національними експортерами та імпортерами, є джерелом міждержавних розбіжностей. З цієї причини проблеми валютного курсу займають видне місце в економічній науці [7].
2.2.5 Західні теорії регулювання валютного курсу
Західні теорії регульованого валютного курсу виконують дві функції:
Перша (ідеологічна) спрямована на обґрунтування життєздатності ринкової економіки;
Друга (практична) - складається в розробці методів регулювання валютного курсу як складової частини валютної політики.
Для більшості західних теорій валютного курсу характерний ряд рис:
заперечення теорії трудової вартості, вартісної основи валютного курсу, товарної природи грошей;
мінова концепція - перебільшення ролі сфери звертання при недооцінці виробничих факторів. Мінова концепція виявляється в еластичному, абсорбованому, монетарному підході західних економістів до аналізу валютного курсу;
з'єднання кількісної і номіналістичної теорії грошей з концепціями міжнародної рівноваги.
Основне положення номіналістичної теорії грошей (гроші - утвір держави) поширюється економістами на валютний курс. На їхню думку, валютний курс не має вартісної основи, а валютний паритет установлюється державою в залежності від його політики.
Подобные документы
Вибір конкретної валютної політики в Україні. Система "золотого стандарту". Бреттон-Вудська валютна система. Принципи Ямайської системи. Забезпечення збалансованого та платіжного балансу, стабільних джерел іноземної валюти на національний ринок.
контрольная работа [35,2 K], добавлен 26.11.2010Перші 20 років після створення Європейського Економічного Співтовариства. Європейська валютна система: координація та асиметрія. Переговори щодо створення ЕВС: економічні інтереси та політика. Створення ЕВС як важливий крок до європейської інтеграції.
курсовая работа [54,6 K], добавлен 23.10.2011Характеристика світової валютної системи, етапи її становлення. Основні види валют. Поняття валютного курсу. Трикутник несумісності грошово-кредитної політики. Система золотовалютного стандарту. Валютна система України: проблеми та перспективи розвитку.
реферат [582,0 K], добавлен 02.06.2015З яких елементів складається валютна система. Економічні, політичні, культурні зв'язки між країнами. Національна валютна система. Розрахунок відсотка девальвації та ревальвації. Погашення комерційної дебіторської заборгованості. Поняття щорічного обороту.
контрольная работа [18,2 K], добавлен 12.10.2013Сукупність усіх джерел фінансування та кредитування світового платіжного обороту. Квота в Міжнародному валютному фонді. Чинники, що впливають на формування валютного курсу. Валютні операції, розмір попиту на іноземну валюту. Підвищення відсоткових ставок.
контрольная работа [20,2 K], добавлен 06.08.2009Реальна практика валютних відносин. Особливості застосування, позитивні риси та недоліки Ямайської валютної системи. Спеціальні права запозиченя. Акредитив та його види. Схема організації розрахунків акредитивами. Крах Бреттон-Вудської валютної системи.
контрольная работа [230,9 K], добавлен 09.08.2009Діяльність Міжнародного банка реконструкції та розвитку, його основні функції та цілі, механізми кредитування. Спеціальні права запозичення. Бреттон-Вудські інститути. Організаційна структура International Bank for Reconstruction and Development.
лекция [489,5 K], добавлен 10.10.2013Поняття, структура та історичні етапи розвитку світової валютної системи, її функції та завдання. Цілі створення валютного союзу і введення євро. Міжнародні фінансові інститути та їх роль. Вільно плаваючі і фіксовані валютні курси, відмінності між ними.
реферат [37,1 K], добавлен 26.01.2011Суть валютних та кредитних ризиків, їх класифікація. Валютна позиція банків. Система захисних застережень. Методи страхування валютного та кредитного ризиків. Система валютного регулювання. Погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті.
реферат [28,0 K], добавлен 10.08.2011Всесвітні міжнародні фінансові організації та їх типологія. Група Світового банку, Міжнародний валютний фонд, Банк міжнародних розрахунків. Міжнародні регіональні банки та фонди розвитку. Необхідність створення регіональних банків та їх загальні риси.
курсовая работа [120,8 K], добавлен 19.10.2010
