Міжнародна підприємницька діяльність: тенденції і проблеми розвитку в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

31

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА МАРКЕТИНГУ

Кафедра міжнародної економіки

Курсова робота

з дисципліни економіка підприємства

на тему:

Міжнародна підприємницька діяльність: тенденції і проблеми розвитку в Україні

Виконала студентка 2 курсу

Групи УС-81

Факультету менеджмента і маркетинга

Стоєцька Ірина Андріівна

Керівник: Левицька Тетяна Володимирівна

Київ 2010Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретична частина

1.1 Міжнародна підприємницька діяльність: поняття, суб'єкти, типи, види

1.2 Форми міжнародної підприємницької діяльності

1.3 Спільні підприємства в системі міжнародного бізнесу

1.4 Механізм функціонування спільних підприємств

1.5 Тенденції та проблеми розвитку спільних підприємств в Україні

Розділ 2. Розрахункова частина

2.1 Калькуляція собівартості одиниці продукції

2.2 Розрахунок ціни виробу

2.3 Розрахунок рівня рентабельності виробу

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність даної теми полягає у тому, що сучасний етап розвитку світової економіки характеризується інтенсивним розширенням міжнародної підприємницької діяльності, тобто діяльності, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємокорисну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів). Основним спонукальним мотивом активізації і розширення участі партнерів у міжнародному бізнесі є можливість збільшення масштабів та ефективності підприємництва за рахунок інтернаціоналізації певних сегментів ринку, використання нових додаткових джерел необхідних матеріальних (інвестиційних) ресурсів, диверсифікації виробничо-господарської діяльності. Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є її учасники, які спроможні ефективно працювати задля реалізації власних бізнесових інтересів. Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єктами такої діяльності визнаються:

1) фізичні особи -- громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають діє- і правоздатність;

2) юридичні особи, що зареєстровані в Україні та постійно перебувають на її території;

3) структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);

4) спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні. Теорія і практика міжнародного бізнесу передбачають певні рівні та форми інтернаціоналізації різних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності

Метою даної роботи є дослідження тенденцій та проблем розвитку міжнародної підприємницької діяльності в Україні.

Розділ 1. Теоретична частина

1.1 Міжнародна підприємницька діяльність: поняття, суб'єкти, типи, види

У нинішніх ринкових умовах розвитку світової економіки все більших масштабів набуває міжнародна підприємницька діяльність (бізнес), тобто сфера практичної реалізації форм міжнародних економічних відносин.

У прагматичному значенні міжнародну підприємницьку діяльність (бізнес) можна трактувати як діяльність, що передбачає науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу співпрацю господарських суб'єктів двох або більше країн. Міжнародний бізнес трактується також як співробітництво між країнами світу, окремими підприємствами і суб'єктами господарювання на взаємовигідних умовах. Він базується на подальшому розвитку і міжнародному поділі праці. Це зумовлено структурою розміщення найрізноманітніших природних багатств, географічним положенням, кліматичними умовами, історичними традиціями виробництва, розмірами трудових ресурсів та іншими факторами.

Сучасний міжнародний бізнес фактично охоплює всі сфери діяльності людей, пов'язані з переміщенням і взаємопроникненням головних чинників виробництва (трудових ресурсів, засобів та предметів праці), товарів і послуг через національні кордони.

Загальними мотивами, що спонукають окремих суб'єктів господарювання брати участь у міжнародному бізнесі, є можливість розширення продажу товарів, придбання (використання) нових джерел ресурсів, диверсифікація виробництва. Постійна присутність на міжнародному ринку дає змогу підприємствам (фірмам) значно збільшувати свій зиск, отримувати великі прибутки. Розвиток міжнародної підприємницької діяльності може бути зорієнтований і на реалізацію довгострокових власних інтересів, коли цілі забезпечення і збереження повної прибутковості не є пріоритетними.

Виробничі можливості будь-якого підприємства можуть бути обмежені зменшенням обсягу внутрішнього (національного) ринку через недостатню кількість споживачів або низьку купівельну спроможність. За сприятливої кон'юнктури на світовому ринку національна фірма має можливість нарощувати обсяги виробництва і продажу товарів через вихід на міжнародний ринок. Як свідчить досвід господарювання, великі корпорації у наш час понад 40 % обсягу продажу власних товарів здійснюють поза межами національних ринків.

Розширювати і збільшувати ринки збуту (і відповідно свої прибутки) те чи інше підприємство може за рахунок купівлі за кордоном певних видів первинної сировини, напівфабрикатів тощо. У деяких випадках вирішальне значення мають унікальні властивості закордонних товарів або послуг, які використовуються вітчизняними підприємствами.

Різким коливанням у виробничій і комерційно - торгівельній діяльності можна зарадити диференціацією підприємства, за якої підтримуються оптимальні обсяги продажу продукції (на випадок економічного спаду у своїй країні або фірмі) за рахунок виходу ринки інших країн, економіка котрих перебуває на стадії пожвавлення і піднесення. Крім того, підприємство стає менш залежним від кон'юктури внутрішнього ринку, якщо певну частину ресурсних компонентів і напівфабрикатів воно одержує по імпорту з - за кордону.

Суб'єктами міжнародного бізнесу є його учасники, спроможні активно і незалежно працювати з метою реалізації своїх економічних інтересів. До основних суб'єктів такої господарської діяльності належать фізичні та юридичні особи, інституціональні й добровільні об'єднання останніх, держави та міжнародні організації. Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єктами такої діяльності можуть бути:

· фізичні особи -- громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають громадянську дієздатність і правоздатність;

· юридичні особи, що зареєстровані в Україні та мають на її території постійне місцезнаходження;

· об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, що не є юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України;

· структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);

· спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні.

До цього слід додати, що суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України при господарюванні мають дотримуватись таких принципів:

o суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

o свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

o юридичної рівноправності та недопущення дискримінації;

o верховенства закону;

o захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

o еквівалентності обміну, недопустимості демпінгу в процесі ввезення і вивезення товару.

Виходячи з мотивації та особливостей здійснення міжнародної підприємницької діяльності (бізнесу), можна виокремлювати певні її (його) типи і види

Є два основні типи бізнесу -- приватний і державний міжнародний бізнес. Таке виокремлення типів міжнародного бізнесу здійснюється на основі розмежування суб'єктів господарювання за ознакою форм власності. Зараз у країнах Із перехідною економікою домінує тенденція до поступового збільшення частки приватного міжнародного бізнесу. За галузево-технологічною і функціональною ознаками розрізняють певні види міжнародного бізнесу: промисловий, аграрний, промислово-аграрний, будівельний, торговельний, транспортно-комунікаційний, фінансовий. Найбільш швидкими темпами розвиваються промисловий, торговельний і фінансовий міжнародний бізнес.

1.2 Форми міжнародної підприємницької діяльності

У міжнародній практиці підприємницької діяльності розрізняють певні форми та рівні інтернаціоналізації різних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності

Першою і найнижчою за рівнем інтернаціоналізації формою підприємницької діяльності є здійснення окремих зовнішньоекономічних операцій -- експортно-імпортних, лізингу, посередницьких, консультаційних і маркетингових послуг.

Другою формою підприємницької діяльності є різноманітна промислова кооперація -- науково-технічна (в галузі науково-дослідних і дослідно-конструкторських, випробувальних робіт), виробнича, збутова, сервісна (технічне обслуговування і ремонт після продажу).

Третя форма міжнародної підприємницької діяльності -- це достатньо широкомасштабна організація спільного підприємства, яка має високий рівень інтернаціоналізації і охоплює створення та функціонування спільних підприємств, ліцензування, управління за контрактом.

Четверта форма міжнародної підприємницької діяльності з найвищим рівнем інтернаціоналізації суб'єктів господарювання -- це територіально-виробничі комплекси з багатосторонніми міжнародними зв'язками. Прикладами таких форм господарських зв'язків можуть бути прикордонна і прибережна торгівля, різні консорціуми, реалізація концесійних угод тощо.

Економічні зв'язки з зарубіжними фірмами реалізуються переважно шляхом здійснення комерційних операцій, тобто певних технічних і організаційних процедур для підготовки і здійснення міжнародного співробітництва. Найбільш поширеною, традиційною формою зовнішньоекономічної діяльності є зовнішньоторговельні операції -- імпортні та експортні.

Імпорт -- завезення товарів з іншої країни і реалізація їх на внутрішньому ринку.

Експорт -- продаж товарів, вивезених із країни іноземному покупцю.

Розрізняють нерегулярний експорт, коли фірма експортує надлишки своїх товарів чи окремі товари, виготовлені на замовлення, та активний експорт, за якого фірма розширює постійні експортні операції на конкретних міжнародних ринках. Є ще прямий експорт, коли будь-який суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності може експортувати свої товари самостійно, і побічний експорт, коли реалізація здійснюється за допомогою міжнародних посередників.

Наявність достатньої кількості конвертованих національних валют, прагнення скоротити валютні ресурси на імпорт зарубіжних товарів спричиняють значний розвиток зустрічної торгівлі, основними формами якої є:

1. Бартер -- одноразовий або послідовний обмін товарів у натуральній формі без грошей. У цьому випадку гроші є лише розрахунковою категорією;

2. Зустрічна купівля -- торгівля за одним або кількома контрактами, кожний з яких має бути оплачений покупцем негайно, але із зобов'язанням продавця закупити в свою чергу певний товар на відповідну суму в покупця. У цьому випадку операції оплати і закупівлі розмежовані в часі;

3. Кліринг (міжнародний) -- безперервна зустрічна торгівля в обумовлених договорами обсягах з використанням системи безготівкових розрахунків, тобто заліку взаємних вимог і зобов'язань;

4. Компенсаційна операція -- це операція, подібна до бартерної; проте можливе часткове погашення заборгованості грошима;

5. Офсет -- це виробничі взаємовідносини, коли продавець зобов'язується виготовляти товар або складувати готовий виріб у місці збуту (в іноземній державі), або купувати певні комплектуючі деталі (вузли) для даного товару в конкретних виробників цих деталей;

6. Спільне підприємство -- підприємство, діяльність якого базується на співпраці вітчизняних та іноземних партнерів, солідарному ризику її здійснення, спільному розподілі прибутків. Необхідні передумови такої діяльності створюються у процесі інтернаціоналізації суб'єктів господарювання, розвитку експортно-імпортних операцій.

Надвисокий рівень інтернаціоналізації є важливим чинником зростання ефективності зовнішньоекономічної діяльності будь-якого суб'єкта господарю-вання; досягається лише в межах четвертої форми міжнародного бізнесу. У цій формі фактично інтегруються всі інші форми міжнародної підприємницької діяльності, в тому числі створення спеціальних (вільних) економічних зон, міжнародних консорціумів, концесій тощо.

Щоб реалізувати окремі форми міжнародної підприємницької діяльності, рекомендуються два основні шляхи:

1) встановлення міжнародних відносин між партнерами, без створення нового підприємства, що мають регулюватися відповідними економічними угодами або контрактами, чинними законодавчими актами про міжнародну торгівлю та кооперацію;

2) створення нового спільного підприємства або зарубіжної філії (представництва), тобто нового суб'єкта господарювання і міжнародного бізнесу.

Ці шляхи передбачають обґрунтування всіх факторів, що впливають на вибір відповідної форми бізнесу.

1.3 Спільні підприємства в системі міжнародного бізнесу

Міжнародна підприємницька діяльність зумовлена об'єктивними процесами інтернаціоналізації окремих суб'єктів господарювання та національної економіки в цілому. Вона може мати різноманітний характер, типи, види, форми. За масштабами та ефективністю впливу на міжнародний бізнес слід виокремити спільне підприємництво.

Міжнародне спільне підприємство (МСП) є формою співробітництва і поєднання зусиль різнонаціональних партнерів стосовно інвестування, управління, виробництва продукції (надання послуг, торгівлі), розподілу підприємницьких доходів і ризиків.

Серед найважливіших ознак міжнародного спільного підприємства варто виокремити насамперед те, що воно є:

1) формою міжнародного бізнесу і специфічним його суб'єктом;

2) формою і способом виходу на зарубіжний ринок;

3) різновидом прямого іноземного інвестування;

4) однією з нових форм господарювання для країн з економікою, що активно трансформується на ринкових засадах.

Мотивація і процедура створення міжнародних спільних підприємств формується на макро і мікрорівні. Для промислове розвинених країн вирішальним макроекономічним чинником експортної орієнтації підприємницького капіталу є насамперед баланс імпорту й експорту інвестиційних ресурсів. Його формування і фактичний стан визначаються певними політико-, ресурсо-, та загальноекономічними чинниками, до яких можна віднести: стабільність політичної системи, ступінь втручання уряду в економіку, рівень інфляції та кон-вертованість валюти, стан платіжного балансу, розвиненість фондового ринку, систему оподаткування тощо.

Привабливість міжнародних спільних підприємств зумовлена:

Ш збільшенням матеріальних та фінансових ресурсів, виробничих потужностей;

Ш сприянням розвитку національної науково-дослідної бази, поширенням передової технології та управлінського досвіду, підвищенням кваліфікації керівних кадрів і спеціалістів-менеджерів;

Ш стимулюванням конкуренції і пов'язаними з нею позитивними явищами (підриванням позицій місцевих монополій, підвищенням якості імпортозамінної продукції та зниженням цін на неї);

Ш нарощуванням експортних надходжень у вигляді податків на прибутки спільних підприємств.

Основними мотивами формування й функціонування спільних підприємств як стратегії виходу на міжнародний ринок є:

Ш зниження питомих інвестиційних ресурсів і підприємницького ризику за створення і використання нових потужностей;

Ш розширення діючих виробничих потужностей;

Ш реалізація переваг меншої вартості факторів виробництва і в першу чергу збереження ресурсів;

Ш можливість уникнення сезонної нестабільності виробництва і пристосування до процесу скорочення життєвого циклу продукції;

Ш підвищення ефективності маркетингу і находження нових каналів збуту;

Ш проникнення на конкретний територіальний ринок і набуття управлінського досвіду на нових ринках.

Мотивація діяльності безпосередніх партнерів формується внаслідок узгодження їхніх інтересів -- виробничо-економічних, маркетингових, екологічних, престижних та особистих. Домінуючими є виробничо-економічні й маркетингові мотивації діяльності партнерів. Проте слід враховувати й інші (мало декларовані та рідко досліджувані) мотиви: екологічні, коли розв'язуються нагальні завдання виведення з експлуатації екологічно брудних (небезпечних для здоров'я людей і довкілля) виробництв; пропагандистські престижі, що притаманні діяльності великих корпорацій (компаній, фірм) за кордоном і міжнародному бізнесу в окремих невиробничих сферах (туризм, сервіс); особисті (персональні), коли спільні підприємства засновуються партнерами однієї національності або на родинних засадах.

Створення спільних підприємств базується на чинному законодавстві України. Цей процес охоплює узгоджені в часі етапи.

Ухваливши заснування міжнародного спільного підприємства, уточнюють (вибирають) сферу його діяльності. Спільне підприємство має задовольняти потреби ринку в певній продукції і її належній якості.

Оцінювання вітчизняного партнера здійснюється за сукупністю показників, що характеризують:

1) рівень якості продукції її конкурентоспроможність на світовому ринку;

2) технічний рівень устаткування, наявність окремих будівель, споруд, вільних виробничих площ, що можуть бути зараховані до статутного фонду при його формуванні;

3) професійну підготовку і спеціалізацію персоналу, необхідного для забезпечення функціонування створюваного спільного підприємства;

4) місце розташування підприємства щодо постачальників сировини, напівфабрикатів, комплектуючих, забезпечення транспортними комунікаціями;

5) можливий ринок збуту товарів (внутрішній і зовнішній), його обсяги, номенклатуру та прогнозну перспективу.

1.4 Механізм функціонування спільних підприємств

На етапі створення спільного підприємства у його установчих документах і техніко-економічному обґрунтуванні вирішуються принципові питання управління й кадрового забезпечення, формується організаційно-економічний механізм функціонування.

Нині в Україні вже створені й функціонують тисячі міжнародних спільних підприємств в різних галузях народного господарства, і кожне з них має свою специфіку і певну особливість господарської діяльності, що пов`язані з багатьма чинниками діяльності їх зарубіжних партнерів. Проте можна окреслити загальновизнаний організаційно-економічний механізм функціонування міжнародних спільних підприємств, його структуроутворюючі основні елементи, що зображені на рис. 1.

Як видно із рисунка, першочерговою і найважливішою функцією дирекції є управління персоналом. Чисельність персоналу міжнародних спільних підприємств не регламентується, а погоджується партнерами. Засновники самостійно вирішують питання наймання і звільнення працівників, форми і розміри оплати праці, матеріального заохочення. Умови оплати праці вітчизняних працівників, режим їх роботи та відпочинку, соціальне забезпечення і страхування регулюються чинним законодавством України. На іноземних працівників міжнародних спільних підприємств поширюються встановлений для них режим роботи та чинне вітчизняне законодавство щодо деяких умов праці. Умови оплати праці і пенсійного забезпечення визначаються, в основному, трудовим договором з кожним іноземним працівником міжнародних спільних підприємств. Платежі для майбутнього пенсійного забезпечення цих працівників перераховуються у відповідні фонди країн їхнього постійного проживання і у відповідній валюті.



Рис. 1. Організаційно-економічний механізм функціонування МСП.

Матеріально-технічне забезпечення міжнародних спільних підприємств здійснюється з використанням як внутрішнього, так і зовнішнього ринків також до прийнятих угод між засновниками спільного підприємства.

Транспортне обслуговування регулюється нормами і правилами внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів.

Маркетингові дослідження дають можливість успішно здійснювати міжнародну підприємницьку діяльність, забезпечувати ефективність її результатів. Вони охоплюють такі основні організаційно-економічні заходи:

Ш визначення структури власної служби маркетингу;

Ш визначення середовища міжнародного маркетингу;

Ш пошук прийнятних ринкових ніш і розробка стратегії виходу на міжнародний ринок;

Ш здійснення наступальної реклами, вибір найефективніших її видів і форм інформування клієнтів про переваги пропонованих товарів.

Міжнародні спільні підприємства самостійно здійснюють стратегічне і поточне планування виробництва, визначають порядок реалізації продукції та послуг. Складання плану замовлень, сформованого укладанням вітчизняних і міжнародних угод (контрактів).

Спільні підприємства реалізують вироблену власну продукцію, використовуючи вітчизняні системи збуту, гуртову і роздрібну торгівлю, зовнішньоторговельні організації.

Прибуток, отриманий в результаті спільної діяльності ї виробництва готової продукції, підлягає ретельному розподілу між партнерами. Балансовий прибуток визначають відрахуванням із загального виторгу від реалізації витрат на виробництво, суми виплати відсотків за кредит, а також величини штрафів, пені, неустойки. З отриманого балансового прибутку створюють фонди відтворення і резервний фонд, здійснюють страхові платежі. Прибуток. Що залишається. Підлягає оподаткуванню. Він є також джерелом відповідних платежів у бюджет та створення фонду, спрямованого на матеріальне заохочення працівників і соціальний розвиток підприємства. Далі залишається чистий прибуток, який має бути розподілений між партнерами пропорційно частці внеску до статутного фонду міжнародних спільних підприємств.

Прибуток, одержаний зарубіжним учасником (партнером), може використовуватися за його ініціативою по-різному:

- як трансфер (репатріація) всього або частки прибутку, для купівлі товарів для власних потреб;

- щодо імпортозамінної продукції - як трансферт прибутку шляхом закупівлі товарів або згідно з конкретними домовленостями.

Склад конкретних фондів, спрямованих на відтворення матеріально-технічної бази та соціальний розвиток підприємства, порядок їх утворення і використання фіксуються в установчих документах. Зокрема, передбачається обов`язкове формування резервного фонду обсягом не менш як 25% структурного фонду, який використовується для забезпечення стабільності функціонування МСП та можливості здійснення господарського маневру в разі виникнення нагальної потреби.

Система оподаткування міжнародних спільних підприємств в Україні відповідає чинному законодавству. Ставки податку на прибуток встановлені на рівні 30%, а податок на трансферт розподіленої частини прибутку за кордон - 15%. Існують податки на додану вартість, акцизний збір, місцеві податки і збори. В окремих випадках держава може надавати пільги залежно від важливості й необхідності прискорення випуску певної продукції (особливо ліквідної).

Розрахунково-кредитні операції регулюються відповідними нормативними актами, чинними у період формування банківської системи ринкового типу.

Кошти міжнародних спільних підприємств зараховуються на його поточний або валютний рахунок відповідно у Національному банку України і банку, що здійснює зовнішньоекономічну діяльність.

На наявні грошові кошти спільному підприємству нараховуються банком певні проценти. За потреби спільні підприємства можуть надаватися кредити на комерційних умовах вітчизняними або зарубіжними банками.

Фінансові результати діяльності міжнародних спільних підприємств залежать від прийнятої ним системи обліку та якості звітності.

Спільні підприємства несуть відповідальність за дотримання встановленого порядку ведення та правильності обліку і звітності. Документи, що регулюють окремі аспекти обліково-аналітичної діяльності спільних підприємств, враховують їхні певні особливості, зокрема, витрати, пов`язані з експортом продукції, зарубіжними відрядженнями, представницькими функціями, аудиторськими послугами, інноваційною та маркетинговою діяльністю, валютними операціями тощо.

Страхування підприємницького ризику - є обов`язковим для функціонування спільних підприємств. Його здійснюють через державні й приватні компанії. Чинним законодавством передбачене страхування:

§ основних засобів (активів);

§ частини оборотних коштів (виробничих засобів на складах, напівфабрикатів власного виробництва);

§ збитків від стихійного лиха;

§ вантажів у процесі транспортування;

§ майна від крадіжки зі зломом.

Спільні підприємства зобов`язані постійно інформувати страхову компанію про істотні зміни щодо об`єктів страхування, розмірів страхових сум та ступеня ризику.

1.5 Тенденції та проблеми розвитку спільних підприємств в Україні

Україна в своєму економічному розвитку пішла шляхом ринкових перетворень. Ставши незалежною державою, вона проголосила курс ринкових реформ. За роки незалежності уже створено понад 3 тисячі спільних підприємств різної галузево-функціональної спрямованості. Найбільшу кількість спільних підприємств. Що функціонують у промисловості України (близько 90%), створено на двосторонній основі.

Частка українських партнерів у статутному фонді міжнародних спільних підприємств становить від 40 до 90% і в середньому дорівнює 55-60%. У створенні спільних підприємств на території України взяли участь біля 40 країн світу. В основному це європейські країни США, Канада, Японія, Корея. Загальний обсяг іноземних інвестицій у розвиток міжнародних спільних підприємств нині становить понад 3 млрд. дол. США.

Сьогодні уже можна констатувати певні тенденції розвитку міжнародних спільних підприємств в Україні:

v достатньо висока динаміку процесів створення, розширення масштабів, видів і сфер підприємницької діяльності;

v переважання партнерів по спільному підприємству, які належать до промислового розвитку країн, що зумовлено потужністю, стратегічною орієнтацією і мобільністю капіталу цих країн;

v створення міжнародних спільних підприємств переважно на двосторонній основі й заради здійснення промислової діяльності;

v орієнтація міжнародних спільних підприємств на виробництво видів продукції, якими світовий ринок практично насичений (наприклад, комп'ютерна техніка певних класів, офісні меблі), та сферу різноманітних послуг;

v обережність іноземних партнерів щодо великих за обсягом інвестицій, зумовлена нестабільністю і відсутністю надійних гарантій їхнього правового захисту, стратегією виходу на практично мало знайомий і тривалий час закритий український ринок;

v активна участь у формуванні міжнародних спільних підприємств малих зарубіжних фірм і компаній, зорієнтованих на швидку віддачу невеликих інвестицій або комерційну вигоду від разових операцій, часто суто посередницьких або відверто спекулятивних;

v зосередження міжнародних спільних підприємств передовсім у науково-технічних і виробничо-промислових центрах України, зокрема в Києві, Львівській, Донецькій, Харківській та Одеській областях, бажання і намагання формувати більш-менш потужні центри підприємницької діяльності;

v створення в прикордонних областях міжнародних спільних підприємств, орієнтованих на спільні інтереси в прикордонній торгівлі.

Аналізуючи тенденції розвитку міжнародних спільних підприємств в Україні та проблеми на перспективу, привертає увагу виявлена низка причин недостатньо високої результативності діяльності міжнародних спільних підприємств з погляду вирішення організаційно-економічних завдань і пріоритетів України у сфері спільного підприємства. Ці принципи зводяться до того, що:

o потенціал іноземного інвестування виробництва більшості товарів споживчого призначення обмежений загальною експортною організацією найбільш конкурентоспроможних корпорацій на світовому ринку;

o ненадійність допомоги іноземних інвесторів щодо активної структурної перебудови економіки України. Їм не вигідно створювати для себе конкурентів в сфері реалізації (експорту) своєї продукції. Навпаки, вони зацікавлені у місцевій сировині, металі та продуктах первинної обробки;

o масштабне техніко-технологічне переоснащення виробництва насамперед у пріоритетних галузях народного господарства ускладнюється у зв'язку з внутрішньою організацією інвестиційної політики іноземних фірм. Вони прагнуть використати міжнародні спільні підприємства як канал доступу до науково-технічного потенціалу українських суб'єктів господарювання;

o переваги використання традиційної-товарної й територіальної структури експертно-імпортної діяльності обмежують участь спільних підприємств у необхідній прискореній диверсифікації виробництва багатьох господарських утворень;

o підготовка та підвищення кваліфікації національних кадрів, здатних ефективно керувати підприємницькою діяльністю, вступають у певну суперечність із природним прагненням іноземних партнерів використовувати в основному наявних місцевих робітників високої кваліфікації, не вкладаючи відповідні кошти у формування дієвої системи управління персоналом.

Практика сучасного господарювання свідчить про наявність політико-правових, організаційно-структурних та соціально-психологічних проблем створення і функціонування міжнародних спільних підприємств на різних рівнях управління спільним підприємством - внутрішньовиробничому, галузевому, регіональному, державному та міжнародному (табл. 1.1).

Вирішення зазначених проблем потребує формування зовнішнього і внутрішнього середовища спільно підприємницької діяльності, власної стратегії розвитку, ефективної системи управління міжнародним спільним підприємством.

підприємство об'єднання

Таблиця 1.1 Проблеми створення і функціонування міжнародних спільних підприємств на сучасному етапі реформування економіки України.

Проблеми	Характеристика	Рівні
		М І Ж Н А Р О Д Н И Й	З А Г А Л Ь Н О Д Е Р Ж А В Н И Й	Р Е Г І О Н А Л Ь Н И Й	Г А Л У З Е В И Й	В Н У Т Р І Ш Н Ь О В И Р О Б Н И Ч И Й
Політико-правові	Велика ймовірність порушення політичної стабільності. Відсутність і недостатність необхідних законодавчих актів.
Організаційно-структурні	Слабка гнучкість організаційних структур. Консерватизм в оцінюванні пропозицій, багато ступінчастість і повільність прийняття рішень. Нерозвиненість внутрішньо-національної інфраструктури. Недостатньо активне входження України у міжнародні політичні та економічні структури.
Економічні	Деформоване із порушенням ринкових принципів ціноутворення. Недостатня конвертованість валюти. Надмірно жорстока система забезпечення матеріально-технічними і фінансовими ресурсами. Відсутність активно діючої системи реальних економічних стимулів.
Соціально-психологічні	Філософія утриманства та рвацтва. Інерційність економічного мислення та брак досвіду високопрофесійного менеджменту. Несприйняття певними прошарками суспільства окремих форм іноземної участі у спільних підприємствах. Мовно-культурні перешкоди.

Розділ 2. Розрахункова частина

2.1 Калькуляція собівартості одиниці продукції

Таблиця 2.1 Вихідні дані

Показник	Значення показника
Питомі витрати матеріалів, кг
А)	0,5
Б)	0,78
В)	0,28
Г)	1,95
Д)	1,58
2. Відпускна ціна матеріалів, грн/кг
А)	0,6
Б)	18
В)	4,8
Г)	0,25
Д)	0,15
3. Кількість покупних виробів, шт
1.	45
2.	19
3.	45
4. Відпускна ціна покупних виробів,грн./шт.
1.	1,3
2.	0,5
3.	33
5.Транс-портно-заготівельні витрати, %	25
6. Енергетичні витрати, грн/виріб
а) електроенергія	2,7
б)технологічний пар	1,45
7. Трудомісткість виготовлення виробу, нормо - год
	14
8. Середня погодинна тарифна ставка, грн/год	1,4
9. Додаткова заробітна плата, %	22
10. Нарахування на заробітну плату,%	37,8
11. Загальновиробничі витрати, %	217
12. Загальногосподарські витрати, %	129
13. Позавиробничі витрати (комерційні), %
	3,8
14. Норматив прибутку, %	17

Розрахуємо собівартість продукції за основними калькулятивними статтями:

1. Сировина та матеріали - добуток питомих витрат матеріалів та відпускної ціни матеріалів:

де - витрати на сировину і матеріали,

- питомі витрати матеріалів

- відпускна ціна матеріалів

v виріб а=0,6*0,5=0,3 (грн.);

v виріб б=0,78*18=14,04 (грн.);

v виріб в=0,28*4,8=1,344 (грн.);

v виріб г=1,95*0,25=0,4875 (грн.);

v виріб д=1,58*0,15=0,237 (грн.).

Загальна сума:16,41грн.

2. Покупні комплектуючі вироби - сума добутків кількості покупних матеріалів трьох видів на відпускну ціну покупних матеріалів:

де - витрати на покупні комплектуючі матеріали,

- кількість покупних матеріалів одного виду,

- відпускна ціна покупних матеріалів.

- вид 1=45*1,3=58,5(грн);

- вид 2=19*0,5=9,5(грн);

- вид 3=45*33=1485(грн);

Загальна сума: 1553 (грн).

3. Траспортно-заготівельні витрати

де - транспортно-заготівельні витрати

ТР= (16,41+1553)*0,25=392,35

Загальна сума: 392,35 (грн.)

4. Паливо й енергія - сума затрат на електроенергію та на технологічний пар:

де - витрати на паливо і енергію,

- витрати на електроенергію,

- витрати на технологічний пар

ПЕ=2,7+1,45=4,15 (грн);

Загальна сума: 4,15 (грн.)

5. Зворотні відходи - витрати не планувалися.

6. Основна заробітна плата - добуток трудомісткості виготовлення на середню погодинну тарифну ставку:



де - основна заробітна плата,

- трудомісткість виготовлення виробу

- середня погодинна тарифна ставка

ЗП: 14*1,4=19,6(грн);

Загальна сума: 19,6(грн.)

7. Додаткова заробітна плата - добуток основної заробітної плати та частки додаткової заробітної плати:

де - додаткова заробітна плата,

- частка додаткової заробітної плати

ДЗП: 19,6*0,22= 4,31(грн);

Загальна сума: 4,31(грн.)

8. Нарахування на заробітну плату- добуток фонду заробітної плати(сума основної та додаткової заробітної плати) та частки нарахувань:

де - нарахування на заробітну плату

- частка нарахування

Нзп = (19,6+4,312)*0,378=9,04 (грн.);

Загальна сума: 9,04 (грн.)

9. Витрати на експлуатацію устаткування - витрати не планувалися

10. Загальновиробничі витрати - добуток основної заробітньої плати на частку загальновиробничих витрат.

де - загальновиробничі витрати

- частка загальновиробничих витрати

ЗВВ: 19,6*2,17=42,53 (грн.);

Загальна сума: 42,53 (грн.)

11. Витрати від браку - витрати не планувалися.

12. Інші виробничі витрати- витрати не планувалися.

13. Загальногосподарські витрати - добуток основної заробітної плати на частку загальногосподарських витрат:

де - загальногосподарські витрати,

- частка загальногосподарських витрати

ЗГВ: 1,79*19,6=35,084 (грн.);

Загальна сума: 35,08 ( грн.)

14. Позавиробничі витрати - добуток виробничої собівартості на частку поза виробничих витрат:

де - позавиробничі витрати,

- виробнича собівартість,

- частка поза виробничих витрат

ПВВ: 2041,39*0,038=77,57 (грн);

Загальна сума: 77,57

2.2 Розрахунок ціни виробу

Для розрахунку ціни виробу спочатку розрахуємо прибуток від його реалізації.

1. Прибуток розраховується як добуток повної собівартості на норму прибутку:

де - прибуток,

- повна собівартість,

- норма прибутку.

П: 2154,04*0,17=362,64(грн);

Прибуток від реалізації: 362,64 (грн.)

2. Оптова ціна виробу розраховується як сума повної виробничої собівартості і прибутку:

де - оптова ціна виробу.

Ц: 2154,04+366,19=2520,23 (грн.);

Оптова ціна виробу : 2520,23 (грн.)

2.3 Розрахунок рівня рентабельності виробу

Рентабельність - один із головних вартісних показників ефективності виробництва, який характеризує рівень віддачі активів і ступінь використання капіталу у процесі виробництва. Рентабельність розраховується як відношення прибутку від реалізації одиниці товару до собівартості товару:

де - рентабельність виробу

Р: (366,187/2154,04)*100% =17 %

Рентабельність виробу: 17%

Таблиця 2.2 Зведені результати розрахунку калькуляції собівартості.

1. Сировина та матеріали, грн..	16,41
2. Покупні комплектуючі вироби, грн..	1553
Транспортно-заготівельні витрати, грн.	388,25
3. Паливо й енергія , грн..	4,15
4. Зворотні відходи, грн.	0
5. Основна заробітна плата, грн.	19,6
6. Додаткова заробітна плата, грн.	4,31
7. Нарахування на заробітну плату, грн.	9,04
8. Витрати на експлуатацію устаткування, грн.	0
9. Загальновиробничі витрати, грн.	42,53
Виробнича собівартість, грн.	2041,39
10. Загальногосподарські витрати, грн	35,08
11. Позавиробничі витрати, грн.	77,57
12. Витрати внаслідок браку, грн.	0
Повна собівартість, грн.	2154,04
Прибуток, грн.	366,19
Ціна, грн.	2520,23
Рівень рентабельності виробу, %	17

Висновки

До теоретичної частини:

Розвиток міжнародної підприємницької діяльності в Україні відбувається в умовах ринкової трансформації національної економіки. Тому загальноекономічні проблеми не можуть не спричиняти загострення або ж виникнення певних проблем у кожній сфері чи галузі економіки, в тому числі і міжнародному бізнесі. Найчастіше організатори його мають справу з політико - правовими, організаційно-структурними, економічними та соціально - психологічними проблемами.

Політико-правові проблеми виникають в результаті недосконалості або відсутності необхідних законодавчих актів, довільного їх тлумачення, збереження потенційних можливостей порушення політичної стабільності як у нашій країні, так і в наших зарубіжних партнерів. Організаційно-структурні проблеми розвитку міжнародного бізнесу обумовлені, головним чином, такими причинами, як недосконалість і нерозвинутість вітчизняних ринкових інфраструктурних інституцій, повільне входження України у міжнародні політичні та економічні структури, консерватизм у прийнятті рішень тощо.

Економічні проблеми розвитку міжнародного бізнесу спричиняються недостатньою конвертованістю національної валюти, порушенням ринкових принципів ціноутворення, недосконалістю системи реальних економічних стимулів, відсутністю ефективної системи міжнародного маркетингу як умови дійового зв'язку між попитом і пропозицією в міжнародному масштабі.

Соціально-економічні проблеми розвитку міжнародного бізнесу обумовлені консервативністю економічного мислення, відсутністю досвіду професійного менеджменту у значної частини суб'єктів міжнародних економічних відносин, несприйняттям певною частиною суспільства окремих форм міжнародного бізнесу, незнанням іноземних мов тощо. Породжені згаданими причинами проблеми врешті-решт обертаються стримуванням притоку інвестицій в Україну і визначають певні тенденції щодо розвитку міжнародної підприємницької діяльності в нашій державі. По-перше, найактивнішу підприємницьку діяльність на території України розгортають партнери з промислово-розвинутих країн, капітал яких характеризується високою мобільністю. По-друге, спільні підприємства створюються, головним чином, на двосторонній основі і заради здійснення промислової діяльності. По-третє, малий обсяг стартових іноземних інвестицій, оскільки зарубіжні партнери почувають себе невпевнено на малознайомому українському ринку. По-четверте, більшість зарубіжних фірм, особливо малих та середніх, орієнтуються на швидку віддачу невеликих інвестицій та комерційну вигоду від разових операцій, нерідко спекулятивного характеру. По-п'яте, зосередження міжнародної підприємницької діяльності у науково-технічних та промислово-виробничих центрах України.

Як свідчить практика сучасного господарювання, названі проблеми і тенденції в тій чи іншій мірі мають місце на всіх рівнях управління спільним підприємництвом - внутрішньовиробничому, галузевому, регіональному, державному, міжнародному. Тому й вирішення їх вимагає спільних дій кожної ланки підприємницької діяльності, формування відповідної стратегії розвитку та ефективної системи управління.Проте, незважаючи на існуючі проблеми і негативні тенденції розвитку міжнародного бізнесу, Україна з точки зору довгострокових перспектив, безумовно, цікавить іноземних інвесторів. Цей інтерес визначається як загальними масштабами сфери застосування іноземних інвестицій, так і позитивними зрушеннями щодо ринкових перетворень і стабілізації політичної обстановки.

До розрахункової частини:

Калькуляція собівартості являє собою визначення витрат за статтями собівартості.Об'єктом калькулювання є продукція чи послуги, собівартість яких обчислюється.В розрахунковій частині було обчислено собівартість виробу Х, яка дорівнює 2154,04 гривні. Прибуток від реалізації даного виробу становить 366, 19 гривень. Рентабельність цього виробу - 17%. Це нормальна рентабельність, тобто є смисл випускати даний вид продукції на ринок. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. В нашому випадку є смисл знижувати собівартість. Існують такі шляхи зниження собівартості продукції:

Ш Підвищення технічного рівня виробництва

Ш Удосконалення організації виробництва праці

Ш Удосконалення спеціалізації та кооперування виробництва

Ш Використання нових економічних видів сировини, матеріалів, енергії,

Ш Стимулювання економії живої та уречевленої праці

Ш Підвищення культурно-технічного рівня працівників

Але не завжди доцільно знижувати собівартість. Якщо це призводить до погіршення якості продукції, то такий захід є економічно не виправданим.Наприклад, при виробництві меблів іноді застосовують дешеву тканину для оббивання. Це зменшує собівартість продукції, проте період амортизації цих меблів коротший. Такий шлях зниження собівартості не можна вважати доцільним.

Список використаних джерел

1. В.Г Герасимчук, А.Е Розенплентер Економіка та організація виробництва: підручник, К: Знання , 2007 - 677 с

2. Господарський кодекс України. - К.: Школа, 2003. - 192 с

3. Бойчик І.М., Харів M.I. Економіка підприємств. - Львів: Сполом, 1998. - 212с.

4. Економіка підприємства: Підручник. За ред. акад. С.Ф. Покропивного. 2-е вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.

5. Л.І. Гаврилюк “Економіка підприємства”: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни; Житомир 2000

6. А.В. Шегда “Економіка підприємства” Навчальний посібник “Знання” 2001р.

7. “Економіка підприємства” Конспект лекцій

8. Т.О. Примак “Економіка підприємства” Навчальний посібник; Вікар 2001р.

Размещено на Allbest.ru