Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

світовий ринок зовнішньоекономічний експорт

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Підприємства в Україні самостійно здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Ця правова норма зафіксована в ст. 25 Закону України «Про підприємства в Україні», причому з 1993 р. здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктами підприємницької діяльності України не потребує їх державної реєстрації як учасників зовнішньоекономічної діяльності. Надання підприємствам права самостійно виходити на світовий ринок, встановлювати прямі зв'язки з іноземними партнерами створює умови для зростання ефективності їх функціонування перш за все через появу нових фінансових і технічних можливостей, більш швидкого оновлення матеріально-технічної бази виробництва, збільшення його експортного потенціалу за рахунок підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності.

Це відкриває перед підприємствами нові можливості розширити ринок збуту своєї продукції, збільшити кількість робочих місць, а це - прямий шлях до підвищення рентабельності та «виживання» в умовах конкуренції.

Хоч результати зовнішньоекономічної діяльності господарюючих суб'єктів входять до загального підсумку його фінансово-господарської діяльності, фінансова робота, що забезпечує цю діяльність, становить досить специфічну сторону управління фінансовими ресурсами підприємства.

Вона потребує від фахівців, які приймають рішення у цій сфері, перш за все знання чинних законодавчих актів, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність, операції з іноземною валютою, а також митну справу, бо мито - це неодмінний інгредієнт міжнародних економічних відносин.

Мито - це податковий платіж, який стягується державними органами за ввіз на митну територію або вивіз за межі держави через митний кордон товарів, цінностей і майна, тому воно обов'язково має враховуватися при розрахунках економічної доцільності експортно-імпортних операцій.

Партнери по зовнішньоекономічних відносинах будують їх па договірних засадах, фіксуючи всі взаємні зобов'язання в контрактах, і несуть матеріальну відповідальність за якість продукції, строки поставки, упаковку, своєчасність оплати та ін.

При порушенні умов контракту винна сторона сплачує штрафи і відшкодовує прямі збитки потерпілій стороні за рахунок своїх валютних коштів, що також породжує специфічні форми внутрішньогосподарського фінансового (а також правового) контролю за операціями на зовнішньому ринку.

Суб'єкти підприємницької діяльності можуть користуватися послугами комерційних страхових компаній (як Державних, так і недержавних, а також іноземних) для страхування зовнішньоекономічних операцій щодо ризиків, які існують у світовій практиці. Страхування цих операцій здійснюється па договірних засадах і є добровільним.

При укладанні зовнішньоекономічних договорів (контрактів) дуже важливо домовитися, правом якої держави визначаються права та обов'язки сторін. У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зафіксовано, що права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, обраної сторонами при укладанні контракту.

Якщо ж погодження щодо цього питання в контракті немає, у експортно-імпортних контрактах застосовується право країни, у якій заснована і діє сторона-експортер (за іншими контрактами закон визначає на цей випадок використання права країни кредитора - у договорі кредитування, перевізника - у договорі перевезення і т.д.).

Якщо суб'єкти підприємницької діяльності або їхні іноземні партнери внаслідок порушення законодавства України або умов зовнішньоекономічних контрактів завдали збитків, спричинили втрату вигоди або моральну шкоду іншій стороні або державі, вступає в дію закон про матеріальну відповідальність (якщо у діях винної сторони нема ознак кримінального злочину).

Крім цього, закон передбачає спеціальні санкції до суб'єктів зовнішньоекономічних відносин (вітчизняних і іноземних), які застосовуються в разі порушення чинного законодавства в цій сфері. Зокрема, застосовуються антидемпінгові процедури у випадках здійснення ними демпінгу, запроваджується індивідуальний режим ліцензування до порушників антимонопольних заходів і заходів проти недобросовісної конкуренції тощо.

Зовнішньоекономічній політиці держави належить значна роль у забезпеченні ефективного використання зовнішніх економічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності.

В Україні на даний час сформувався досить широкий інструментарій зовнішньоекономічної політики, як результат еволюції ринкових відносин у країні та міжнародних економічних відносин у світі, з урахуванням стандартів, норм, правил і процедури, які склалися у міжнародному господарстві.

Надаючи всім без винятку підприємствам право вільного доступу до світового ринку, проводячи політику лібералізації зовнішньоекономічних відносин, Україна в той же час здійснює державне регулювання цих відносин у руслі протекціоністської спрямованості, тобто державного захисту вітчизняного виробництва від іноземної конкуренції.

Держава постійно коригує законодавство в цій сфері з урахуванням, з одного боку, розвитку фритредерських тенденцій у розширенні світових господарських зв'язків (фритредерство - концепція вільної торгівлі), а з іншого - національних інтересів країни, тобто її товаровиробників і споживачів.

Це стосується таких елементів зовнішньоекономічної політики, як ввізне та вивізне мито, квотування і ліцензування імпорту та експорту окремих товарів, регулювання через податковий механізм бартерних (товарообмінних) операцій у зовнішньоекономічних зв'язках, валютне регулювання і валютний контроль.

Нарахування ввізного (імпортного) мита на товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України, здійснюється відповідно до Закону України «Про Єдиний митний тариф».

Єдиний митний тариф України - це систематизований звід ставок мита, яким обкладають товари та інші предмети, що імпортуються в Україну. Ставки ввізного мита, як правило, встановлюються у процентах до митної вартості товарів (так зване адвалерне мито). В окремих випадках ставки визначені у встановленому грошовому розмірі на фізичну одиницю товару (штуку, метр, тонну, декалітр тощо). Таке мито називається специфічним.

Використовується також комбіноване мито, в якому поєднуються принципи адвалерного та специфічного мита. Єдиний митний тариф України за розміром ставок диференційовано в залежності від функцій, які повинне виконувати мито в економічній політиці держави. З цією метою ставки мита єдиного тарифу за розділами і товарними позиціями містять три колонки:

- преференційні ставки, які передбачають особливі переваги для товарів, що надходять з країн, які входять разом з Україною до митних союзів, мають з Україною відповідні міжнародні митні угоди, а також з країн, що розвиваються; більшість товарів за походженням із цих країн мають нульові ставки мита;

- пільгові ставки, які застосовуються до товарів, що походять з країн, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння; ці ставки у 1,5-2 рази нижчі за повні (загальні) ставки;

- повні (загальні) ставки застосовуються для решти товарів та інших предметів, вони встановлюються з урахуванням фіскальних потреб держави і захисту вітчизняних товаровиробників від конкуренції.

Ввізне мито нараховується митними органами у національній валюті України згідно зі ставками, що діють на день подання митної декларації підприємством-імпортером. База нарахування мита - митна вартість товарів, перерахована у гривні за курсом Національного банку України на день подання декларації, тобто ціна, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України.

Ця ціна, зокрема, включає в себе також витрати з транспортування, які сплачує імпортер у зв'язку з закупівлею даної партії товарів.

Законодавством передбачається, що в разі очевидної невідповідності заявленої митної вартості реальній ринковій кон'юнктурі, або у разі неможливості перевірки й обчислення митні органи мають право визначити митну ціну імпортних товарів на основі цін на ідентичні або подібні товари в основних країнах-експортерах таких товарів.

В Україні законодавче встановлено перелік то варів, які підлягають обкладанню митом при їх вивезенні (експорті) за межі України суб'єктами підприємницької діяльності і ставки вивізного мита. Воно нараховується митним органом і сплачується, як. і ввізне мито, у національній валюті України.

При визначенні митної вартості експортованої продукції валюта ціни контракту перераховується у національну валюту України за поточним курсом Національного банку на день подання митної декларації.

Зважаючи на можливі фінансові труднощі підприємств-платників вивізного мита через необхідність його сплати ще до одержання експортної виручки, закон надає право експортерам здійснювати цей митний платіж шляхом видачі простого векселя з відстроченням платежу на термін виконання експортного контракту, але не більш як на 90 календарних днів з моменту подачі митної декларації.

Якщо на ті чи інші товари встановлені експортні квоти і підприємство експортує їх у рахунок цих квот, експортне мито на такі товари не справляється Не справляється також вивізне мито при експорті продукції, виготовленої із заздалегідь імпортованої давальницької сировини, бо за цю сировину мито вже сплачене при ввезенні в Україну.

Законодавство України всіляко заохочує експорт продукції вітчизняних товаровиробників.

Найсуттєвіше значення в цьому плані має встановлення нульової ставки податку на додану вартість на всі види експортної продукції (за винятком експорту продукції, яка, згідно з законодавством, звільнена від ПДВ на внутрішньому ринку України).

Важливим засобом державного впливу на фінансову діяльність підприємств у сфері зовнішньоекономічних відносин є прийнята в Україні система валютного регулювання і валютного контролю. Стосовно підприємств найактуальнішими питаннями цієї системи є:

- право власності на валютні цінності і право проведення операцій з ними;

- порядок використання надходжень в іноземній валюті;

- право купівлі та продажу іноземної валюти на українському міжбанківському валютному ринку;

- порядок організації розрахунків у іноземній валюті;

- зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, яке перебуває за межами України;

- цивільно-правова, адміністративна і кримінальна відповідальність за порушення валютного законодавства.

Основним законодавчим актом, який регулює ці питання, є декрет Кабінету міністрів України 1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (він має силу закону).

Крім цього, за останні роки прийнято низку інших законодавчих і нормативних актів із цих питань Верховною Радою, Президентом України, Національним банком України. Вони спрямовані на вдосконалення і підвищення ефективності валютного регулювання, контролю за повнотою надходження в Україну валютних коштів, на лібералізацію валютного ринку.

Закон дозволяє суб'єктам підприємницької діяльності експорт товарів понад встановлені квоти, що не випливають із міжнародних зобов'язань України, за умови сплати вивізного (експортного) мита. Тобто підприємство одержує ліцензії на експорт товарів, що підлягають готуванню і ліцензуванню, на підставі отриманих квот або підтвердження про сплату вивізного мита.

Суб'єкти підприємницької діяльності в Україні мають право бути власниками валютних цінностей, включаючи такі, що перебувають за межами України (крім законодавче заборонених випадків).

Операції з іноземною валютою підприємства мають право здійснювати через комерційні банки, які мають дозвіл (ліцензію) Національного банку на проведення валютних операцій (так звані уповноважені банки). В одному з уповноважених банків (за своїм вибором) підприємство має право відкрити власний валютний рахунок.

Періодично Уряд і Національний банк України можуть вводити і вводять порядок, згідно з яким певну частину валютної виручки і інших надходжень в іноземній валюті на свою користь підприємство-резидент зобов'язане в обов'язковому порядку продати через уповноважений банк на міжбанківському валютному ринку України (на Українській міжбанківській валютній біржі або поза нею) з одержанням гривневого еквіваленту за офіційним курсом Національного банку.

Решта валютних коштів залишається у повному розпорядженні їхнього власника і використовується як фінансове забезпечення його зовнішньоекономічної діяльності. Такий порядок використання валютної виручки обумовлений, зокрема, необхідністю формування державних валютних резервів та накопичення валюти для її використання у пріоритетних напрямках.

Банк, який обслуговує підприємство - учасника зовнішньоекономічних відносин, зобов'язаний здійснювати обов'язковий продаж валютних надходжень на користь свого клієнта протягом кількох робочих днів з моменту надходження і зарахування експортної виручки.

Підприємство надає банку розпорядження про здійснення такого продажу, а якщо таке розпорядження вчасно не зроблене, то банк здійснює зазначений продаж самостійно.

При цьому підприємству зараховується експортна виручка в національній грошовій одиниці за діючим курсом, тобто банк здійснює не примусове вилучення коштів, а конвертацію виручки в іноземній валюті згідно з вимогами валютного законодавства.

З липня 1997 року в Україні введена нульова норма обов'язкового продажу виручки в іноземній валюті, тобто вся вона в даний час надходить у повне розпорядження підприємств-одержувачів.

Якщо підприємству не вистачає власних валютних коштів для здійснення платежів за його зобов'язаннями перед іноземними експортерами, а також на інші цілі (наприклад, для забезпечення витрат на службові відрядження за кордон у межах норм, що встановлюються державою, та ін.), воно має право придбати необхідну йому іноземну валюту па міжбанківському валютному ринку (знову ж таки - через «свій» уповноважений комерційний банк).

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право купувати валюту на міжбанківському валютному ринку на здійснення платежів, що витікають із належним чином оформлених зовнішньоторговельних контрактів, проліцензованих Національним банком України валютних операцій, пов'язаних з рухом капіталу [виплата дивідендів іноземним інвесторам, переказ за кордон платежів за придбані цінні папери, коштів як часток (паїв) у статутних фондах спільних підприємств тощо].

Уповноважений банк приймає заявки своїх клієнтів на купівлю валюти за умови наявності у заявника належним чином оформленого контракту на імпорт продукції (робіт, послуг) або інших документів, що свідчать про право на придбання валюти.

Куплена іноземна валюта повинна бути використана підприємством за призначенням протягом законодавче встановленого терміну (зараз це 5 днів), після чого, в разі невикористання, вона підлягає обов'язковому продажу. Купівля іноземної валюти на валютному ринку України дозволяється як за умови фактичного надходження імпортованих товарів, робіт, послуг, так і в разі попередньої оплати (авансових платежів).

Правилами розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності передбачається використання як засобу платежу іноземної валюти, а валюта України в цих розрахунках може використовуватися підприємствами за умови наявності на це спеціального дозволу Національного банку України.

Дуже важливою умовою встановленого в Україні порядку розрахунків з нерезидентами є обов'язок суб'єктів підприємництва завершувати розрахунки (як з експортних операцій, так і при імпорті - в разі використання українським підприємством попередньої оплати вартості товарів, що ввозяться) упродовж не більше як 90 днів.

Якщо при експорті продукції підприємству-експортеру через 90 днів після її відвантаження за кордон не надійшла іноземна валюта (або зустрічна бартерна поставка), то у підприємства виникає дуже відчутна матеріальна відповідальність перед державою у вигляді штрафу за кожен день прострочення (зараз це 0,3 відсотка від вартості поставки).

Так само караються випадки, коли, перерахувавши у вигляді попередньої оплати імпортних товарів іноземну валюту за кордон, підприємство через 90 днів не отримує закуплену партію товарів. Такі законодавчі положення сприяють найшвидшому поверненню валютних і інших цінностей в Україну.

Цієї ж мети держава прагне досягти шляхом запровадження низки нормативних актів щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами, зокрема, шляхом уведення обов'язкового (щоквартального) декларування суб'єктами підприємницької діяльності валютних цінностей, що перебувають у інших країнах.

Суб'єкти підприємницької діяльності, які ведуть зовнішньоекономічну діяльність, зобов'язані щоквартально подавати регіональному управлінню Національного банку і органу податкової адміністрації декларацію єдиного зразка про валютні цінності, доходи та майно, які належать резиденту України і перебувають за її межами.

Без довідки про подачу такої декларації митні органи не мають права приймати експортно-імпортні вантажі до митного оформлення, а комерційні банки - здійснювати банківські операції з валютними цінностями суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

В декларації знаходять відображення дані про загальну суму валютних цінностей, доходів (дивідендів) та майна, які перебувають за межами України і належать резиденту України, в тому числі суму валюти, яка одержана від здійснення діяльності за межами України, суму, перераховану за кордон з метою придбання товарів, які перебувають за межами України з перевищенням встановлених законодавством строків повернення їх в Україну, суму валютних цінностей в іноземних банках на рахунках, які відкриті без відповідного дозволу на це Національного банку України.

За достовірність даних, наведених у декларації, декларанти несуть відповідальність, встановлену законодавством.

Порушення всіх чинних положень валютного регулювання і валютного контролю тягне за собою як цивільно-правову, так і адміністративну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством України, включаючи фінансові санкції та позбавлення права вести зовнішньоекономічну діяльність.

Размещено на Allbest.ru