Північно-Ірландська проблема

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Північно-Ірландська проблема

Зміст

Вступ

1. Передумови виникнення конфлікту

2. Етапи загострення проблеми

3. Шляхи до подолання конфлікту

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

північний ірландський ольстерський проблема

Північно-Ірландська проблема, так звана ольстерська проблема, яка має глибокі корені і виявляється у протистоянні двох громад північного сходу острова Ірландія - протестантів і католиків, і дотепер стоїть на порядку денному британської політики. Багато сил, залучених до розв'язання цієї проблеми, налаштовані екстремістськи, використовують терористичні засоби, які суттєво перешкоджають політичному і соціально-економічному розвитку не лише Північної Ірландії, а й усього Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії.

Водночас той факт, що ольстерська проблема є внутрідержавною, не позбавляє її міжнародної значущості. Внаслідок процесів регіональної і глобальної інтеграції, а також через участь іноземних держав і міжнародних організацій дана проблема набуває дедалі виразнішого міжнародного звучання. У цьому контексті досвід уряду Великої Британії з урегулювання ольстерської проблеми становить особливий інтерес.

1. Передумови виникнення конфлікту

На початку XVII ст. процес поступового захоплення англійцями ірландських територій, розпочатий ще XII ст. нарешті завершився і на ірландські землі прийшли переселенці-колоністи з Англії, Шотландії та Уельсу. Вони принесли з собою свою мову, традиції й релігію - протестантизм. Ірландці - переважно католики - опинилися в приниженому становищі, що поєднувалося з політичним безсиллям та нижчим соціально-економічним статусом, порівняно з прибувшими протестантами, які вважали себе підданими Корони, покликаними захищати "вищу" британську культуру від "варварів". На початку XVIII ст. Ольстер (найпівнічніша провінція Ірландії) - а точніше шість графств цієї історичної території - Антрім, Лондондеррі, Тайрон, Дун, Арма тa Фермана - став джерелом ліберального руху протестантського націоналізму, метою якого стало здобуття незалежності, перетворення ірландського парламенту на справжню представницьку асамблею та усунення громадянської та релігійної дискримінації.

Плантація Ольстера була унікальною серед ірландських плантацій. По суті, відбувалася пересадка колоністського суспільства на цю територію. Ірландці залишилися, але спочатку були виключені з міст, а потім вислані в гори, болота на поля. Плантація Ольстера була під владою іноземної спільноти, яка говорила на іншій мові, представляла чужорідну культуру і спосіб життя, включаючи новий тип землеволодіння та землекористування. На одній території знаходилися два ворогуючих угруповання. Перші - вважали, що їх землі були вкрадені, інші - перебували в стані побоювання. Разом вони визначали свої релігійні та культурні розбіжності, а також територіальні.

2. Етапи загострення конфлікту

Розкол ольстерського суспільства добре видно на прикладі аналізу політичних сил Північної Ірландії, яке із релігійного та політичного погляду виглядає симетричним: з одного боку - протестанти, юніоністи, лоялісти, з іншого - католики, націоналісти, республіканці. В протестантській громаді засновувались такі партії, як Ольстерська юніоністська партія (1905), Демократична юніоністська партія (1971), Політична партія волонтерів (1974), Об'єднана ольстерська юніоністська партія (1977), Прогресивна юніоністська партія (1979), Юніоністська партія Північної Ірландії (1998) та ін. Найвпливовішими представниками північноірландських юніоністів на політичній арені сьогодні є Ольстерська юніоністська партія (ОЮП) та Демократична юніоністська партія (ДЮП). Засадничим елементом політичної позиції обох партій є підтримання збереження Північної Ірландії у складі Сполученого Королівства. Для протестантської громади характерна наявність лоялістських воєнізованих угруповань, як, наприклад, Асоціація оборони Ольстера (АОО), Ольстерські сили волонтерів (ОСВ).

Перевагою католицької громади було об'єднання навколо двох головних партій - Соціал-демократичної лейбористської партії (СДЛП) та політичної партії республіканців «Шинн Фейн». СДЛП виступала проти насильства як способу боротьби за досягнення своєї мети. «Шинн Фейн» протягом більшого періоду свого існування робила ставку на збройну боротьбу заради об'єднання Ірландії і була пов'язана з воєнізованим угрупованням - Ірландською республіканською армією (ІРА).

Розвиток ольстерської проблеми можна поділити на три етапи:

1) з 1921 року до кінця 60-х років ХХ ст. - на цьому етапі вся повнота влади в Північній Ірландії належала протестантам, а відносини між двома громадами дедалі більше загострювались.

1921 р. було підписано англо-ірландський Договір, згідно якого Півдню надавався статус домініону. Договір підірвав позиції уряду Північної Ірландії і справив надзвичайно дестабілізуючий вплив на події в регіоні. Згідно Договору, Північна Ірландія автоматично входила до нової Ірландії, і хоча за нею залишалося право "вільного виходу", для цього було необхідно переглянути її кордони Комісією з питань Кордонів. Це формулювання давало надію на відокремлення націоналістично налаштованих графств Фермана, Тайрон та Деррі від Північної Ірландії. Прем'єр-міністр Крег звинуватив Британський уряд у зраді і дав зрозуміти, що його уряд ігноруватиме цю комісію. В Північній Ірландії спалахнула справжня громадянська війна між прихильниками Договору та його критиками. 1925 р. було підписано Ірландську угоду про кордони, в якій уряд Вільної Держави Ірландії визнавав кордони 1920 р. в обмін на деякі фінансові поступки з боку Британського уряду. Раду Ірландії - останню ланку, що офіційно зв'язувала дві Ірландії - було розпущено.

З усіх регіонів Великобританії, окрім, можливо, Уельсу, Північна Ірландія переживала найбільші економічні труднощі, спричинені неоголошеною "економічною війною" з Британією. Рівень безробіття напередодні Другої світової війни сягав 27-30%. Три основні галузі промисловості Північної Ірландії - кораблебудування, вирощування льону та сільське господарство - почали занепадати, а спроби привернути увагу інвесторів до нових перспективних галузей не мали успіху з огляду на загальну нестабільність у регіоні. Економічна криза загострювала масове невдоволення і спричиняла хвилі протесту. Після 1921 р. католицька меншина на Півночі зазнавала дедалі більшої дискримінації від юніоністів на виборах, при розподілі державного житла, в сфері зайнятості та освіті.

2) кінець 60-х років - початок 90-х років - характерний інтенсивною боротьбою католицької меншини за свої права та втручанням британського уряду в урегулювання проблеми.

Після війни було зроблено спробу покращити економічне становище Північної Ірландії: створено урядову програму будівництва житла для робітників, модернізації сільського господарства, розширення обсягу торгівлі з Британією. Однак націоналісти вбачали в цьому лише прагнення імперського уряду збагатити схід за рахунок заходу.

В 1956-1962 рр., одержавши два місця у Вестмінстері на виборах 1955 р., Ірландська Республіканська Армія розпочала нову кампанію, спрямовану на звільнення Північної Ірландії від "британської окупації".

1967 р. було створено Асоціацію громадянських прав - масову, переважно католицьку організацію, що проголосила своїм гаслом "Британські права для суб'єктів Британії" і швидко здобула підтримку британських лейбористів. У жовтні 1968 р. асоціація провела масову демонстрацію в Деррі, "цитаделі дискримінації". Поліція розігнала демонстрантів кийками, а телебачення усього світу показало криваві сцени, що стало поворотним пунктом в розвитку подій у Північній Ірландії. Новостворений радикальний студентський рух "Народна демократія" організовував одну демонстрацію за іншою, не зважаючи на жорстокі репресії поліції. Спалахи насильства нарешті змусили Британський уряд взяти на себе відповідальність за безпеку в Північній Ірландії.

До кінця 1960-х рр. уряд Британії робив вигляд, що проблеми Північної Ірландії його не стосуються. Однак події 1969-1972 рр. почали розвиватися надто стрімко й небезпечно. Тому 1969 р. в Деррі та Белфасті висадилися британські солдати. Спочатку населення їх вітало, однак армія виявилася неспроможною протистояти ІРА. Після "кривавої неділі" в січні 1972 р., коли від куль солдатів загинуло 13 мирних демонстрантів, роботу Парламенту Північної Ірландії було припинено і запроваджено пряме правління з Лондона з ліквідуванням регіональого уряду і парламенту.

3) початок 90-х років - сьогодення, характеризується початком багатосторонніх переговорів про подальшу долю Ольстера та зменшення напруження на північному сході ірландського острова.

З ініціативи британського уряду в 90-х р. ХХ ст. здійснено низку реформ щодо Королівської ольстерської поліції. Щодо проблеми тероризму британський уряд проводив двояку політику: з одного боку, він намагався знайти з воєнізованими угрупованнями компроміс шляхом переговорів, а з іншого - нарощував військовий потенціал в Північній Ірландії, створював антитерористичне законодавство. В 90-х роках політика британського уряду була спрямована на переговори з лідерами воєнізованих угруповань з метою приборкати хвилю насильства в Північній Ірландії.

Уряд Великої Британії підтримав створення централізованого Управління з житлового питання Північної Ірландії, яке розпочало свою роботу в 1973 р. Головною заслугою цього органу було те, що питання розподілу державного житла перестало бути приводом до загострення релігійної ворожнечі.

3. Шляхи до подолання проблеми

Першою спробою з боку Великої Британії залучити Ірландію до врегулювання ольстерської проблеми стала Саннінгдейльська зустріч 1973 р. і однойменна угода, підписана на ній. Головним досягненням сторін стала можливість реалізації ірландського аспекту ольстерської проблеми у формі спільних міжурядових органів, що було свідченням пом'якшення позиції британського уряду щодо участі Республіки Ірландія у північноірландських подіях, з одного боку, та готовність останньої відтермінувати втілення у життя ідеї об'єднання своєї країни в історичних межах - з іншого. Однак саннінгдейльські домовленості не набули чинності через потужний страйк представників протестантської громади.

У першій половині 80-х р. ХХ ст. між двома урядами відбулася низка зустрічей на найвищому рівні, на яких розглядалися північноірландські проблеми. В 1985 р. був підписаний англо-ірландський договір, який започаткував інституалізовану співпрацю двох урядів, спрямовану на досягнення врегулювання північноірландської проблеми, надав Ірландії право дорадчого голосу.

15 грудня 1993 р. побачила світ “Спільна декларація миру” прем'єр-міністрів Великої Британії та Республіки Ірландія, або Даунінгстрітська декларація, яка проголошувала, що населення Північної Ірландії має визначити: залишити провінцію у складі Сполученого Королівства чи приєднати до незалежної Ірландії. На запрошення Великої Британії ірландський уряд брав участь у багатосторонньому переговорному процесі, наслідком якого стало підписання Угоди великодньої п'ятниці, а згодом, після проведеного в країні референдуму, відмовився від територіальних претензій на північно-східну частину Ольстера, що усунуло головну суперечність між двома урядами.

Значний вплив на політику британського уряду в Ольстері здійснила адміністрація президента Білла Клінтона. Починаючи з грудня 1993 р., США стали відігравати важливу роль у складних переговорах Великої Британії та Ірландії, кінцевим підсумком було підписання Даунінгстрітської декларації 1993 р. Б. Клінтон здійснив три поїздки в Північну Ірландію - в 1995, 1998, 2000 рр. з метою сприяння активізації мирного процесу на північному сході ірландського острова, а посланець уряду США Джордж Мітчелл головував на багатосторонніх переговорах 1997-1998 рр., у результаті яких була підписана Угода великодньої п'ятниці, яка вселила надію на остаточне розв'язання проблеми в майбутньому.

Компромісний варіант на основі “поділу влади” знайшов відображення в низці урядових пропозицій і був закріплений Угодою великодньої п'ятниці 1998 р. Вона включає п'ять основних конституційних положень. По-перше, майбутній конституційний статус Північної Ірландії буде знаходитися руках її громадян. По-друге, якщо народ Ірландії, північ і південь, забажають єдиної Ірландії, вони можуть досягти цього, шляхом голосування. По-третє, нинішні конституційні положення у Північній Ірландії будуть залишатися в межах Сполученого Королівства. По-четверте, громадяни Північної Ірландії будуть мати право на «ідентифікувати себе і бути прийнятими як ірландці або англійці». По-п'яте, ірландська держава повинна відмовитися від своїх територіальних претензій на Північну Ірландію.

Певний внесок у примирення протестантів і католиків Північної Ірландії та зближення позицій Великої Британії та Ірландії з цього питання зробили ООН, ЄС, Рада Європи. Але Рада Безпеки ООН так і не ухвалила рішення про введення в Ольстер миротворчих сил, оскільки проти цього заперечував її постійний член - Велика Британія. Європейські організації були безпосередньо зацікавлені у збереженні і підтриманні миру в своєму регіоні. Завдяки новій програмі, затвердженій Європейською комісією, Північна Ірландія отримала 2,7 млрд євро для свого економічного і соціального розвитку в 2000-2006 рр., що дуже важливо для британського уряду, оскільки певною мірою знімає з нього тягар економічної допомоги провінції.

Висновок

Ключовими складовими Північно-Ірландської проблеми є, насамперед, протилежність підходів католицької і протестантської громад до визначення конституційного статусу Північної Ірландії та прав католицької меншини, а також нерівність соціально-економічного становища громад. Розвиток протестантів і католиків на різних щаблях ольстерської політичної і соціально-економічної ієрархії посилювався їхньою приналежністю до різних культур, в основі чого лежали відмінності етнічного походження, релігії, отриманої освіти і виховання. Представники кожної громади відвідували свою церкву, “свою” школу, що сприяло формуванню різної самосвідомості протестантів і католиків. В умовах тривалого і гострого політичного протистояння ці відмінності релігійно-культурного плану сприяли інкапсуляції кожної з громад, що поглиблювало розкол ольстерського суспільства. А спроби радикальних угруповань досягти своїх цілей шляхом застосування зброї створювали ще одну важливу для всіх проблему - проблему безпеки.

Із загостренням ситуації британський уряд поступово визнав міжнародний аспект північно-ірландського питання і правомірність участі Республіки Ірландія в його розв'язанні. Проблема викликала необхідність створення англо-ірландської договірної бази стосовно Північної Ірландії на нових засадах. Надання ірландському уряду консультативних повноважень стосовно долі католицької меншини на Півночі було нетиповим для залагодження внутрішніх питань сусідньої держави, однак дуже своєчасним і перспективним рішенням Великої Британії.

Важливими завданнями британського уряду упродовж минулого століття були пошук і реалізація найсприятливіших варіантів позитивної взаємодії протестантів і католиків Північної Ірландії, забезпечення стабільності в державі, збереження її територіальної цілісності та економічного процвітання.

Список використаних джерел

1. Теленко О. Конфлікт у Північній Ірландії: історичні корені проблеми // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. - 2004. - Вип. 13. - С.6-11.

2. Теленко О. Роль США у процесі врегулювання північноірландського конфлікту // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. - 2004. - Вип. 14. - С.92-96.

3. http://cain.ulst.ac.uk/events/peace/index.html

4. http://www.incore.ulst.ac.uk/cds/

5. http://wwwvms.utexas.edu/ ~ jdana / irehist.html

Размещено на Allbest.ru