Поглиблення інтернаціоналізації сучасного світового господарства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича

Реферат

на тему:

"Поглиблення інтернаціоналізації сучасного світового господарства"

Виконала:

студентка 307 групи

Чернова Н.О.

Чернівці,

2008

План

Вступ

1. Сутність інтернаціоналізації господарських відносин

2. Етапи інтернаціоналізації господарського життя

2.1 Рівні інтернаціоналізації. Значення інтернаціоналізації. «Теорія локомотива»

2.2 Інтернаціоналізація і НТР

2.3 Показники, що характеризують інтернаціоналізацію господарського життя

3. Транснаціоналізація у світовому господарстві, її характерні риси

4. Міжнародна економічна інтеграція та її форми

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Дослідники визначають, що у сучасному світі інтеграція і дезінтеграція розвиваються асинхронно, як два різноспрямовані процеси. При цьому дезінтеграційні явища і процеси можуть мати не тільки локальний характер (провінція Квебек у Канаді, Корсика у Франції), але й глобальний (розпад Радянського Союзу, Ради економічної взаємодопомоги). Інтеграція та дезінтеграція являють собою об'єктивні взаємопов'язані процеси. Але, не зважаючи деякі дезінтеграційні процеси у сучасній системі національних економік, їй більш притаманна загальна глобальна інтеграція. Таким чином, на початку третього тисячоліття світ перетворився в глобальну економічну систему, в якій практично не залишилося можливості для здійснення стихійних ринкових відносин між державами. Виник глобально функціонуючий світовий виробнично-господарський механізм, складовими якого стали окремі національні економіки. Отже, аналізуючи сучасні тенденції світового розвитку, інтернаціоналізацію національних економік, перетворення світового економічного механізму в єдину глобальну систему, для України виникає гостра необхідність процесу активної інтеграції до сучасної системи господарських зв'язків для успішного подальшого економічного, соціального та політичного розвитку.

1. Сутність інтернаціоналізації господарських відносин

транснаціоналізація світовий господарство економічний

Однією з найважливіших рис сучасного економічного розвитку є інтернаціоналізація господарського життя, яка полягає у формуванні стійких всебічних взаємовідносин у міжнародній сфері на ґрунті міжнародного поділу праці.

Слід розрізняти поняття «інтернаціоналізація виробництва», «інтернаціоналізація капіталу», «інтернаціоналізація господарського життя».

Інтернаціоналізація виробництва -- це встановлення безпосередніх стійких виробничих зв'язків між підприємствами різних країн, внаслідок чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, що відбувається у світовому масштабі. Вона означає не що інше, як поступовий вихід виробництва за межі окремої країни та формування його міжнаціональних форм у рамках світового господарства.

Інтернаціоналізація виробництва -- об'єктивний процес, що становить основу розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин. Значний вплив на неї справляє інтернаціоналізація капіталу.

Інтернаціоналізація капіталу -- це процес переплетіння і об'єднання національних капіталів, що проявляється як у створенні окремими компаніями об'єктів в інших державах, так і в розвитку міжнародних форм зв'язків і контактів між капіталами різних країн. Якщо інтернаціоналізація виробництва є об'єктивною основою інтернаціоналізації капіталу, то в свою чергу остання сприяє поглибленню інтернаціоналізації виробництва, веде до інтенсифікації господарських зв'язків між країнами. Важливу роль у процесі інтернаціоналізації капіталу відіграють вивезення капіталу, міграція капіталу між промислово розвинутими країнами, що посилилась з кінця 50-х рр. ХХ ст. Одним з проявів даного процесу є виникнення транснаціональних компаній, утворення міжнародних (міжнаціональних) промислових, банківських та інших об'єднань.

Інтернаціоналізація господарського життя -- це зближення економік країн, що виявляється у зростанні виробничої взаємозалежності, збільшенні міжнародного товарообороту, русі капіталів і робочої сили, взаємному впливові на найважливіші економічні процеси в країнах, у тому числі на динаміку цін, ставки проценту, і т. д. В її основі лежать поглиблення міжнародного поділу праці та інтернаціоналізація виробництва, інтернаціоналізація капіталу та утворення транснаціональних компаній.

Інтернаціоналізація господарського життя охоплює продуктивні сили і виробничі відносини, проявляється як у сфері виробництва матеріальних благ, так і у сфері розподілу, обміну та споживання.

2. Етапи інтернаціоналізації господарського життя

Інтернаціоналізація господарського життя почалася за доби великого машинного виробництва і в її розвитку можна виділити три головних етапи.

На першому етапі (приблизно кінець ХVІІІ -- кінець ХІХ ст.) інтернаціоналізація виробництва ґрунтувалася переважно на взаємодії національних господарств завдяки простій кооперації. Проявом її були найпростіші форми міжнародних економічних зв'язків, передусім зовнішня торгівля. Саме інтернаціоналізація виробництва і обігу стала однією з основних передумов формування світового господарства.

На другому етапі (кінець ХІХ -- середина ХХ ст.) інтернаціоналізація виробництва переходить в іншу стадію, що пов'язана з розвитком складної кооперації. Характерна ознака складної кооперації полягає в тому, що вона ґрунтується на міжнародному поділі праці, який, у свою чергу, стає визначальним фактором поглиблення інтернаціоналізації господарського життя та формування світового господарства. Саме у цей час розвиваються всі головні форми міжнародного поділу праці:

загальний (базується на спеціалізації сфер суспільного виробництва),

частковий (на предметній спеціалізації окремих галузей),

одиничний (на подетальній, поопераційній спеціалізації окремих виробничих одиниць).

На третьому (сучасному) етапі, що розпочався із середини ХХ ст., інтернаціоналізація набуває комплексного характеру, тобто охоплює всі підсистеми світового господарства, поширюється практично на всі галузі виробничої та невиробничої сфер, на всі країни світу. Інтернаціоналізація об'єднує структурні елементи і суб'єкти світового господарства в єдине ціле.

Вузькість внутрішніх ринків, нестача ресурсів: сировини, палива, засобів виробництва -- компенсується широкою участю країн у світогосподарських процесах на основі розширення і поглиблення інтернаціоналізації виробництва й обігу. Саме тому вона є одним із системоутворюючих факторів світового господарства.

2.1 Рівні інтернаціоналізації. Значення інтернаціоналізації. «Теорія локомотива»

З поглибленням процесу інтернаціоналізації виробництва посилюється єдність світового господарства, зростає його органічна цілісність.

Вирізняють два рівні інтернаціоналізації: мікро- та макрорівень.

На мікрорівні інтернаціоналізація являє собою процес залучення фірми до міжнародних операцій, якому притаманний переважно стадійний характер.

На макрорівні вона виявляється в розширенні та поглибленні світогосподарських зв'язків за рахунок підвищення міжнародної мобільності факторів і результатів виробництва.

Інтернаціоналізація виробництва сприяє зростанню ефективності виробництва в окремих країнах, прискореному розвитку науки і техніки, підвищенню життєвого рівня населення. Спеціалізація окремих країн, що дає можливість організувати масовий випуск продукції, зосередити виробництво продукції в країнах з найкращими для цього умовами, сприяє зростанню продуктивності праці, економії часу в світовому масштабі.

Інтернаціоналізація веде до поширення в усьому світі досягнень науки і техніки, отриманих в окремих країнах. При цьому використання у тій чи іншій формі найновітніших досягнень науки і техніки стає для більшості країн об'єктивною необхідністю, оскільки вони втягнуті в конкурентну боротьбу на світовому ринку. Інтенсифікуючи всі форми міжнародних економічних відносин, інтернаціоналізація приводить до встановлення більш тісних зв'язків між країнами, формує світовий виробничий організм, який лежить в основі функціонування світового господарства.

Інтернаціоналізація господарського життя посилює взаємозалежності національних відтворювальних процесів на світовому ринку. Так, збільшення національного доходу в одній країні в умовах інтернаціоналізації виробництва і обміну сприяє зростанню імпорту товарів та послуг, що, у свою чергу, збільшує прибутки країни-експортера. Зростання доходів та імпорту в одній країні і відповідно прибутку в іншій викликає попит на імпорт у третіх країнах. Отже, розвинута країна своєю грошовою політикою може стимулювати внутрішнє виробництво та імпорт, що викликатиме зростання експорту інших країн, а в цілому означатиме розширення виробництва і зайнятості у світі. Саме в цьому суть так званої «теорії локомотива».

Ефект взаємозалежності суб'єктів світового господарства можна визначити як співвідношення між приростом ВВП в одній країні та економічним зростанням в іншій. Так, розрахунки на основі економічної моделі міжнародного зв'язку Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) показали, що, наприклад, збільшення витрат у США на 1 % ведуть до зростання внутрішнього прибутку на 1,47 %, в Німеччині -- на 0,23, Японії -- 0,25, Канаді -- 0,68, у країнах ОЕСР в цілому -- на 0,74 %

Інтернаціоналізація господарського життя породжує тенденцію до вирівнювання умов виробництва в різних країнах, рівня витрат виробництва, продуктивності праці, норми прибутку тощо. Проте національне господарство не розчиняється в інтернаціональній виробничій єдності. Суттєві соціально-економічні відмінності між країнами зберігаються.

2.2 Інтернаціоналізація і НТР

Новий сучасний етап інтернаціоналізації породжений науково-технічною революцією. Розвиток НТР та її наслідки мають за рядом ознак всесвітній характер, тому що:

сучасне оновлення науки, техніки і технології настільки масштабне, всебічне і глибоке, що здійснити його вже неможливо силами лише однієї, навіть великої держави;

стає необхідним і економічно виправданим розгортати виробництво з розрахунку на ряд країн, а нерідко на потенційних споживачів у всьому світі;

стало можливим швидке поширення досягнень НТР в усіх регіонах земної кулі, підвищилась рухливість капіталу та робочої сили. Створена в одній країні найновіша техніка і технологія швидко поширюються в усьому світі.

2.3 Показники, що характеризують інтернаціоналізацію господарського життя

Термін «інтернаціоналізація господарського життя» означає участь країн у світовому господарстві, а отже, для визначення її рівня використовується ряд показників. Основними з них є:

експортна квота,

імпортна квота,

зовнішньоторговельна квота,

вартісний обсяг експорту на душу населення,

обсяг нагромаджених зарубіжних капіталовкладень у країні щодо її ВВП,

частка іноземного капіталу в щорічних інвестиціях країн та ін.

Так, за даними Світового банку, у другій половині 1990-х рр. зовнішньоторговельна квота (відношення суми експорту та імпорту країни до її ВВП) становила у США 24 %, Франції -- 45 %, Південній Кореї -- 67 %, Канаді -- 76 %, Бельгії -- 137 %, тобто вона корелюється з розмірами внутрішнього ринку.

Серед абсолютних показників інтернаціоналізації можна виділити, наприклад, вартісний обсяг експорту на душу населення. У США він становить понад 3200 дол., Китаї -- близько 150 дол., Росії -- близько 700 дол.

3. Транснаціоналізація у світовому господарстві, її характерні риси

Ключовою сучасною тенденцією інтернаціоналізації є транснаціоналізація. Деякі вчені вважають, що транснаціоналізація -- це якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створенням транснаціонального капіталу. Інші трактують транснаціоналізацію як більш вузьку категорію -- лише одну, хоча й найважливішу, форму загального процесу інтернаціоналізації господарського життя.

Слід зазначити, що транснаціоналізація має дві сторони прояву -- якісну і кількісну. Якісно транснаціоналізація проявляється у формуванні внутрішньо корпоративних міжнародних ринків, які охоплюють переважну частину світових потоків товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Кількісно -- у зростанні числа ТНК і розширенні масштабів їх діяльності. Транснаціональні компанії є, з одного боку, наслідком, а з іншого -- причиною зростання міжнародної концентрації виробництва, а отже, і розгортання процесу інтернаціоналізації.

Транснаціональна корпорація -- це група підприємств, що функціонують у різних країнах, але контролюються штаб-квартирою, яка знаходиться в одній конкретній країні.

Транснаціоналізація веде до небувало високого рівня взаємозалежності між країнами. Будучи центрами координації і динаміки світового виробництва та обміну, ТНК формують мережу відносин, які виходять за межі національних господарських систем. Вони є найдинамічнішим структурним елементом світової економіки. За мобільністю, здатністю до трансформації зв'язків та організаційних структур, швидкістю реакції на імпульси НТР вони набагато перевершують національні або регіональні форми господарських утворень. На відміну від останніх ТНК не прив'язані до тієї чи іншої території, а отже, здатні з'єднати фактори виробництва різної національної належності і брати участь в освоєнні виробництва і ринків у будь-якій частині світу.

ТНК -- це нова, але надзвичайно динамічна сила у світовій економіці. На початку ХХ ст. вже існувало немало ТНК. Проте масовим явищем, що визначає економічний розвиток, вони стають у другій половині ХХ ст.

На початку 1980-х рр. у світі налічувалось близько 11 тис. ТНК і 104 тис. зарубіжних філій, а наприкінці 1990-х уже близько 53 тис. і 450 тис. відповідно. За оцінками, ТНК контролюють від 1/5 до 1/4 частини світового ВВП, а на торгівлю між материнськими компаніями та їх зарубіжними філіями припадає 1/3 світової торгівлі. Глобальний нагромаджений обсяг інвестицій ТНК (материнських компаній та філій) досяг у 1997 р. 3,5 трлн. дол., а загальний обсяг продажу їхніх закордонних філій -- 9,5 трлн. дол.

У сучасній зовнішньоекономічній діяльності ТНК домінує вже не зовнішня торгівля, а організація виробництва та збуту товарів і послуг безпосередньо на зарубіжних ринках. Обсяг організованого таким чином продажу (тобто продажу зарубіжних філій) перевищує обсяг світового експорту товарів і послуг (відповідно 9,5 і 6,4 трлн. дол.). Сам по собі світовий експорт стає вже більш внутрішньофірмовою торгівлею між різними підрозділами ТНК.

Характерними рисами сучасного етапу транснаціоналізації є:

1) стрімке зростання масштабів операцій ТНК. Загальні активи їх зарубіжних філій досягли наприкінці 1990-х рр. 13 трлн. дол., а загальна вартість, що створена ними, -- 2 трлн. дол. Приблизно 70 % світових платежів за технологію є результатом внутрішньофірмових трансакцій ТНК;

2) розширення географії діяльності ТНК. Більшість з них (90 %) базується в розвинутих країнах з ринковою економікою. Однак за останні роки до процесу транснаціоналізації все більше залучаються фірми країн, що розвиваються, а також країн Східної та Центральної Європи. У промислово розвинутих країнах розміщено близько 46 % усіх філій ТНК, у країнах, що розвиваються, -- 42 %;

3) підвищення ступеня «міжнародності» операцій ТНК більшості країн, який характеризується питомою вагою зарубіжних активів, продажу, зайнятих у загальнокорпораційних показниках. На початку 1990-х рр. у найбільших ТНК США, ФРН, Японії було зосереджено 1/3 --1/4 активів;

4) збільшення трансграничного злиття і поглинання. Наприкінці 1990-х рр. ці процеси досягли 3/5 світового припливу іноземних інвестицій і поширилися у банківській сфері, страхуванні, хімічній та фармацевтичній промисловості, в секторі телекомунікації та автомобілебудування;

5) розширення транснаціоналізації середніх і малих фірм.

Діяльність ТНК все більше перетворює світове господарство в єдиний ринок товарів, послуг, капіталу, робочої сили і знань, визначає загальні обриси сучасної і майбутньої світової економіки. Інтернаціоналізація веде до посилення взаємозв'язків усіх складових частин світового господарства, до глобалізації економічного розвитку. ТНК виступають основною рушійною силою цього процесу. У 1990-х рр. практично не залишилось жодної країни у світі, не охопленої їх виробничо-інвестиційними операціями.

4. Міжнародна економічна інтеграція та її форми

Сьогодні якісно новим, найвищим етапом інтернаціоналізації світової економіки є економічна інтеграція, яка набула розвитку через різні об'єднання країн. Такі регіональні об'єднання являють собою більш глибокі, взаємопроникливі економічні зв'язки національних економік різних країн.

Економічна інтеграція («інтер» з латині -- цілий) -- це широке міждержавне об'єднання, яке діє відповідно до спеціальних угод і має певну організаційну структуру (включаючи спільні керівні та інші установи). У межах такого об'єднання на території країн-учасниць розгортаються різні види господарської діяльності на особливих пільгових, порівняно з рештою країн, умовах. Йому притаманні глибший міжнародний поділ праці, посилений обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою, прискорення усуспільнення виробництва.

Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений такими факторами:

економічним розвитком країн, груп і регіонів світу в умовах нерівномірності розподілу ресурсів;

закономірностями НТП;

тенденціями демографічної ситуації;

наявністю і необхідністю вирішення глобальних проблем;

швидким розвитком транспортно-комунікаційних мереж;

ринковою «уніфікацією» економічного розвитку.

Економічна інтеграція розвивається від простих до більш складних форм. Найпростішою формою об'єднання є зона преференційної торгівлі, яка передбачає пільговий торговельний режим. Це означає, що дві або більше країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, одночасно зберігаючи їх відносно до інших країн. Найбільш показовим прикладом такої форми є Преференційна система Британської Співдружності (1932), яка об'єднувала 48 держав.

У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий режим для країн-учасниць, який передбачає відміну торговельних обмежень, насамперед митних зборів. Типовими прикладами є Європейська асоціація вільної торгівлі (1960), зона вільної торгівлі США -- Канада (1988), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).

Митний союз вимагає проведення загальної зовнішньоторговельної політики, впровадження єдиного митного тарифу до країн, що не беруть участі в угрупованні. Такі угоди діяли у Бенілюксі (1948), Європейському Союзі (1968).

Найбільш складною формою економічної інтеграції, на думку її ідеологів, є економічний (і валютний) союз, який об'єднує всі названі вище форми з проведенням спільної економічної і валютно-фінансової політики.

Економічна інтеграція повинна завершуватися політичною, що означає створення політичного союзу. Останній передбачає ліквідацію політичних кордонів між державами, тобто фактично їх об'єднання у федеративну державу.

При утворенні зон преференційної та вільної торгівлі, митних союзів міждержавні відносини стосуються лише сфери обміну, тобто розвивається торгівельна інтеграція. Глибші форми міждержавної інтеграція створюють умови для виробничої інтеграції. Рівні, форми та темпи міжнародної економічної інтеграції тісно взаємопов'язані.

Сучасним процесам міжнародної економічної інтеграції притаманні певні особливості, а саме:

динамізм процесів міжнародної економічної інтеграції в цілому, зумовлений як дією об'єктивних факторів, так і "ланцюговою" реакцією країн на розвиток окремих інтеграційних угруповань;

нерівномірність розвитку й реалізації форм міжнародної економічної інтеграції, спричинена проявами очевидних відмінностей економічного розвитку країн і регіонів світу;

розвиток поряд з інтеграційними дезінтеграційних процесів, які мають глибокі корені в історичних, політичних, економічних і соціальних закономірностях світового розвитку.

Висновки

Основними наслідками розвитку інтеграції є економія на масштабах виробництва, зниження витрат виробництва, підвищення якості продукції, розширення її асортименту.

Міжнародна економічна інтеграція -- характерна особливість сучасного етапу розвитку світової економіки. Наприкінці ХХ ст. вона стала могутнім інструментом прискореного розвитку регіональних економік і підвищення конкурентоспроможності на світовому ринку країн -- членів інтеграційних угруповань. Саме в трикутнику «національна економіка -- транснаціоналізація -- регіональна інтеграція» знаходяться ключові проблеми економічної взаємодії України зі світом.

Список використаної літератури

1. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) / Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. -- М.: Мысль, 1990.

2. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного періоду // Економіка України. -- 1993. -- № 8.

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. -- М.: Междунар. отношения, 1994.

4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические гармонии (Ф. Бастиа). -- М.: Дело, 2000.

5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. -- К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.

6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального прогнозирования / Пер. с англ. -- М.: Academia, 1999.

7. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. -- Вип. 3. -- К.: КНЕУ, 2001. -- С. 23 -- 29.

8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П'ятдесят пропозицій щодо процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. -- К.: Вища шк., 1995.

9. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна: аспекти праці. -- 2000. -- № 6.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. -- М., 1997.

11. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на основе трудовых соглашений // Экономика Украины. -- 1994. -- № 4.

12. Будкін В.С., Філіпенко А.С. Світова економіка: Підручник - К., 2002.

Размещено на Allbest.ru