Вирішення глобальних економічних проблем

2

Міністерство освіти і науки України

національний АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет міжнародних економічних відносин

Кафедра міжнародних економічних відносин та бізнесу

Курсова робота на тему:

ВИРІШЕННЯ ГЛОБАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОБЛЕМ

Студентки 303 групи ФМЕВ

Курасова М.Г.

Науковий керівник

к. е. н., доцент О.А. Федірко

Київ 2010

АНОТАЦІЯ

Курасова М.Г. Вирішення глобальних економічних проблем. - Курсова робота. - Національний авіаційний університет, Київ, 2010.

Курсова робота присвячена дослідженню теоретичних і практичних аспектів дослідження та вирішення глобальних економічних проблем. Досліджено теоретичні засади та механізм формування глобальних економічних проблем. Виявлено способи, направлення, характер та масштаби шляхів вирішення глобальних економічних проблем, зокрема, спробами всесвітнього спільного їх розгляду та вирішення. Визначено найраціональніші способи стратегій вирішення глобальних економічних проблем та основні фактори впливу на їх формування, аналіз та усунення.

Ключові слова: глобальні економічні проблеми, бідність, безробіття, криза, нерівність.

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. Методологія дослідження глобальних економічних проблем

1.1 Сутність та типологізація економічних проблем сучасності

1.2 Оцінка перспектив і наслідків розвитку глобальних економічних проблем

Розділ 2. Сучасний стан і тенденції розвитку проблем світової економіки

2.1 Стан та особливості ключових глобальних економічних проблем сучасності

2.2 Країновий аспект глобальних економічних проблем

Розділ 3. Шляхи вирішення глобальних економічних проблем

3.1 Механізми спільного висвітлення глобальних економічних проблем

3.2 Оцінка потенціалу подолання глобальних економічних проблем

ВИсновки

анотація

Список ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Додатки

ВСТУП

Міжнародне співтовариство серйозно заговорило про глобальні проблеми з середини 60-х років ХХ століття. До їх категорії відразу стали відносити деградацію навколишнього середовища і демографічний вибух, загрозу виснаження в світі природних ресурсів і нестачі джерел енергії та продовольства, зростаючу прірву між багатими і бідними країнами, а також шалене зростання безробіття. Вінчала цей сумний перелік проблем небезпека III Світової війни і термоядерної катастрофи.

Минуло 50 років. Із закінченням холодної війни відпала чи хоча б істотно знизилася небезпека всесвітньої атомної війни. Людство значно просунулося в розумінні глобальних проблем, а уряди, міжнародні організації та громадські рухи здобули чималий досвід усунення та попередження ряду небезпечних явищ. Глобалізація світової економіки, революція у сфері телекомунікацій та інформаційних технологій, розвиток регіональної інтеграції створюють сприятливі передумови для більш ефективних дій у сфері відносин «людина - суспільство - природа».

Серед вчених, що досліджували глобальні економічні проблеми можна виокремити А. Кінга, Б. Шнайдера, Д. Медоуза, И.Т. Фролова, В.В. Загладіна, Л.К. Безчасного, А.С. Гальчинського, А.І. Кредисова, П.М. Леоненка, Д.Г. Лук'яненка, Ю.М. Пахомова, А.М. Поручника, А.П. Рум'янцева, В.С. Савчука, А.С. Сіденка, А.С. Філіпенка, М. Месаровича, Є. Пестеля, Я. Тінбергена, Д. Габора, У. Коломбо, Е. Ласло, О. Тоффлера, Дж. Форестера, Р. Хейлбронера, Г. Кана, Дж. Фелпса, Д. Гвішіалі, М. Максимова, Т. де Шардена, Е. Реклю та ін.

Мета і задачі дослідження. Метою курсової роботи є дослідження основних глобальних економічних проблем на основі найновіших даних з офіційних сайтів світових організацій та конференцій, аналіз світової скооперованої роботи, щодо врегулювання цих проблем, розгляд найпопулярніших і найраціональніших шляхів вирішення, сучасних тенденцій розвитку проблемних зрушень в той чи інший бік, а також розробка науково обґрунтованих спроб подолання негативного впливу глобалізації на найслабші країни та галузі в світовій економіці.

Виходячи з мети дослідження, в роботі поставлені наступні конкретні завдання:

– розкрити методологічні засади вивчення глобальних економічних проблем;

визначити ефективність стратегій пошуку найраціональніших шляхів вирішення;

дослідити взаємодію світових організацій, конференцій, та країн в контексті спільного впливу на негативні наслідки кризи та інших глобальних проблем.

Об'єктом дослідження є різноманіття глобальних економічних проблем у сучасному глобальному середовищі.

Предметом дослідження є міжнародні спільні стратегії вирішення та прогнозування глобальних економічних проблем.

Методи дослідження. Для розв'язання основних завдань курсової роботи використовуються наступні методи наукового дослідження різноманіття глобальних економічних проблем в умовах сучасного глобального світу: аналізу та синтезу (для оцінки тенденцій формування, зміни, та вирішення глобальних економічних проблем в підрозділах 2.1 та 2.2); історизму (для дослідження теоретичних концепцій вивчення сутності глобальних економічних проблем в підрозділі 1.1 та 1.2).

Розділ 1. МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ГЛОБАЛЬНИХ

ЕКОНОМІЧНИХ ПРОБЛЕМ

1.1 Сутність та типологізація економічних проблем сучасності

Ставлення до глобальних економічних проблем як фахівців, так і всіх жителів нашої планети доволі неоднозначне, а часом і діаметрально протилежне. Це пов'язано з різними точками зору на наслідки глобалізаційних процесів, в яких одні вбачають серйозну загрозу світовій економічній системі, а інші бачать засіб подальшого прогресу економіки. Безсумнівно, наслідки глобалізації можуть носити як позитивний, так і негативний характер, проте альтернативи їй немає, у зв'язку з чим часто основна увага дослідників звернена на небезпеки, загрози, які несуть ці процеси.

На виникнення подібних проблем вперше звернули свою увагу західні вчені в 60-х роках ХХ ст. Наприклад, Р. Фолк, О. Тоффлер, Д. Медоуз, Дж. Форестер, Р. Хейлбронер до глобальних проблем відносять досить вузьке коло питань: перенаселення планети, порушення екологічної рівновагі, вичерпання ресурсів. Г. Кан, Дж. Фелпс вважають, що перед людством стоїть близько 20 глобальних проблем, 9 з яких - найголовніші.

Близько до теоретичного обґрунтування глобальних проблем підійшли вчені колишнього СРСР В. Загладін, Д. Гвішіалі, М. Максимова, І. Фролов та ін. Хоч їхні погляди не завжди збігаються і вони не завершили розробку цілісної концепції, в їхніх обґрунтуваннях подаються визначення причин, що спричинюють глобальні проблеми. Критерії, які дають можливість виділити їх серед багатьох проблем, що стоять перед людством - розкриті в конкретних та специфічних формах їх прояву; визначені внутрішні зв'язки та взаємозалежності між окремих проблемами, а також намічені шляхи їх вирішення. [3, с. 98-99]

А вже на початку 70-х років XX ст. гострі Глобальні економічні проблеми активно вивчали провідні вчені світу (політологи, соціологи, демографи, економісті, географи, біологи, математики та ін.). Сформувалася нова міждисциплінарна наука - глобалістика. "Батьком" глобалістики можна вважати англійського вченого-монаха Т. Мальтуса, який ще на початку XIX ст. проаналізував глобальну проблему зростання народонаселення.

У другій половині XIX ст. з'явилося багато робіт учених-географів, що стосувалися взаємовідносин суспільства і природи. Усесторонній аналіз негативного впливу тодішнього господарства на навколишнє середовище дав американський вчений Д. Марш у книзі "Людина і природа" (1864 p.). Про гостру екологічну спрямованість цієї праці говорить її початкова назва - "Людина - руйнівник гармонії в природі". Значну увагу глобальним екологічнім проблем приділяла група європейських вчених, що працювали під керівництвом французького географа Елізе Реклю, який, зокрема, написавши 19-томну географію "Земля і люди" і 6-томну працю "Людина і Земля".

Теоретичні основи сучасної глобалістики закладені на початку XX ст. французьким вченим Теяр де Шарденом та українським вченим В.І. Вернадським, які розробили вчення про "ноосферу" - як сферу панування розуму на нашій планеті.

Велику роль у становленні глобалістики відіграла міжнародна неурядова організація вчених, політичних діячів, бізнесменів, яка отримали назву Римський клуб. Римський клуб був створений в 1968 р. З тих пір за моральної і матеріальної підтримки цієї організації була проведена ціла серія досліджень глобальної проблематики.

На замовлення Римського клубу було виконано ряд моделей глобального розвитку. Першою і, мабуть, найбільш песимістичною була модель Д. Форестера і Д. Меддоуза, яка пройшла ряд стадій ("Світ-1", "Світ-2", "Світ-3") і відома як доповідь Римського клубу у 1972 р. під назвою "Межі зростання". Творці моделі прийшли до висновку, що якщо відновляться післявоєнні темпи росту населення, споживання сировини і енергії та забруднення довкілля, то людство неминуче чекає глобальна катастрофа найпізніше наприкінці XXI ст. Тому автори "Меж росту" пропонували зупинити ріст світової економіки, та таким чином законсервувати відсталість більшості країн світу.

Ця модель була підлягла гострій критиці (особливо вчених колишнього соціалістичного табору), але виконала свою позитивну роль тим, що привернула увагу світової громадськості до широкого спектру глобальних проблем. На сьогодні на рахунку Римського клубу вже чимало доповідей: "Людство на роздоріжжі" М. Месаровича і Є. Пестеля (1974 p.), "Перегляд міжнародного порядку" Я. Тінбергена (1976 p.), "Цілі для людства" Е. Ласло (1977 p.); "Поза межами віку марнотратства" Д. Габора і У. Коломбо (1978 p.). Дуже цікавою є праця "Дороговкази в майбутнє" (1980 р.) нашого земляка (зараз громадянина Швейцарії) Богдана Гаврилишина, який основну увагу приділив політичним і соціальнім проблемам розвитку людства і вже тоді передбачив розпад світової соціалістичної системи і Радянського Союзу. [9]

Доповідь Римського клубу А. Кінга і Б. Шнайдера "Перша глобальна революція" складається з двох частин. Перша з них присвячена аналізу змін, що відбуваються в світі глобальних проблем та їх негативних наслідків. Друга частина містить низку конкретних рекомендацій щодо усунення найбільш небезпечних "ускладнень людства" і заклик до світової солідарності в цій невідкладній і благородній місії людства. Автори "Першої глобальної революції", спираючись на розробки попередніх доповідей, намагались сформулювати нові принципи, на яких, на їх думку, повинна бути заснована економіка майбутнього. Економіка майбутнього - це, перш за все, збалансована економіка, яка утримує "зовнішні межі" зростання. Для досягнення цієї збалансованості в доповідях Римського клубу пропонувалося багато різних концепцій.

Концепція "нульового зростання" Д. Медоуза і його групи - "Стан глобальної рівноваги встановлюється на рівні, який дозволяє задовольнити основні потреби кожної людини і дає кожній людині рівні можливості реалізації особистого потенціалу"

"Органічне зростання", запропоноване у доповіді "Людство на роздоріжжі" (1974 р.) М. Месаровича та Е. Пестеля, припускало диференційований розвиток: регіони світу, подібно органам в людському організмі, розрізняються по структурі і функціям. "Кожна частина - регіон або група націй - має свій власний внесок у створення органічного розвитку людства: ресурси, технологія, економічний потенціал, культура і т.д. У такій системі зріст будь-якої однієї частини залежить від збільшення або зменшення інших". [1]

Сьогодні важливий внесок в розвиток глобалістики у світлі цивілізаційного процесу вносять вітчизняні вчені Л.К. Безчасний, А.С. Гальчинський, А.І. Кредисов, П.М. Леоненко, Д.Г. Лук'яненко, Ю.М. Пахомов, А.М. Поручник, А.П. Рум'янцев, В.С. Савчук, А.С. Сіденко, А.С. Філіпенко та ін.

Усі глобальні проблеми (звичайно, умовно) можна поділити на політичні, економічні, демографічні, соціальні та екологічні. Зрозуміло, що будь-яка класифікація глобальних проблем не може бути вичерпною і абсолютно об'єктивною. Це пояснюється тим, що більшість проблем мають і політичні, і соціальні, і економічні корені і вони тісно взаємопов'язані між собою. Саме тому якої б галузі не стосувалась глобальна проблема, економічний аспект завжди буде присутнім в ній, будь-яка проблема матиме економічне підґрунтя та економічні наслідки.

Розглянемо тут варіант класифікації, розроблений вітчизняними вченими И.Т. Фроловим і В.В. Загладіним. Згідно з цього варіанту, всі глобальні проблеми поділяються на три великі групи.

Першу групу складають ті проблеми, які пов'язані з відносинами між основними соціальними спільнотами людства, тобто між групами держав, що володіють схожими політичними, економічними та іншими інтересами: «Схід-Захід», багаті і бідні країни та ін. Ці проблеми слід назвати інтерсоціальними. До них відноситься проблема запобігання війни, міжнародного тероризму та забезпечення миру, а також встановлення справедливого міжнародного економічного порядку.

Друга група об'єднує ті проблеми, які породжені взаємодією суспільства і природи. Вони пов'язані з обмеженістю можливостей навколишнього середовища, що не виносить навантаження антропогенного характеру. Це такі проблеми, як забезпеченість енергією, паливом, сировинними ресурсами, прісною водою і т.д. До цієї ж групи належить й екологічна проблема, тобто проблема охорони природи від незворотних змін негативного характеру, а також прагнення до розумного освоєння Світового океану і космічного простору.

Третю групу глобальних проблем становлять ті, які пов'язані з системою «індивід-суспільство». Вони безпосередньо стосуються окремої людини і залежать від здатності суспільства надати реальні можливості для розвитку особистості. Сюди відносяться проблеми охорони здоров'я та освіти, а також питання контролю за чисельністю народонаселення. Третя велика група проблем безпосередньо пов'язана з людиною, з її індивідуальним буттям. [3, с. 99-101]

Існує також класифікація, прийнята міжнародними організаціями.

1. Проблеми, пов'язані з основними соціально-економічними і політичними завданнями людства:

* запобігання світової війни;

* демілітаризація Космосу;

* запобігання гонки озброєнь і роззброєння;

* створення сприятливих умов для світового соціального прогресу, подолання відставання в розвитку слаборозвинених країн.

2. Комплекс проблем, що стосуються взаємин людини, суспільства та НТР:

* ефективність використання досягнень НТР;

* проведення демографічної політики;

* удосконалення системи освіти;

* ліквідація негативного впливу техніки на людину.

3. Проблеми, пов'язані з соціально-економічними процесами і навколишнім середовищем:

* рішення сировинної, енергетичної та продовольчої проблем;

* мирне освоєння Космосу і багатств Світового океану;

* усунення дефіциту демократії та боротьба з репресіями.

Однак дана класифікація виділяє тільки першочергові завдання, що стоять перед світовою спільнотою. [4, с.35-36]

Існують і інші приклади систематизації існуючих глобальних проблем. Так, у підручнику політології В.А. Мальцева, пропонується наступний перелік головних проблем: знаходження шляхів сталого економічного розвитку у зв'язку з тим, що сучасні технологічні структури досягли своєї межі; проблеми війни і миру, забезпечення міжнародної безпеки, роззброєння і конверсії, зміцнення довіри до співробітництва між народами; екологічні проблеми, які поставили людство перед загрозою екологічного колапсу, який можна порівняти з наслідками ракетно-ядерної катастрофи; подолання економічної і культурної відсталості, бідності в країнах, що розвиваються в Азії, Латинській Америці, Африки; проблеми людини, включаючи вимір суспільного прогресу і дотримання соціальних, економічних та індивідуальних прав і свобод особистості, боротьбу з міжнародною злочинністю і тероризмом, гуманізацію міжнародних відносин. [4, стр.462].

Класичний підхід до проблем глобалізації, що склався в 80-ті роки і розподіляє глобальні проблеми на кілька груп (Ю.В. Ірхін та ін. стр. 444):

1. Міжнародні соціально-політичні проблеми: запобігання ядерної війни; зниження рівня гонки озброєнь; врегулювання регіональних, міждержавних конфліктів; формування ненасильницького світу на основі зміцнення системи загальної безпеки; затвердження довіри між народами;

2. Міжнародні соціально-економічні та екологічні проблеми: подолання слаборозвиненою і пов'язаної з нею убогості і культурної відсталості; пошук шляхів вирішення енергетичної, сировинної і продовольчої криз; оптимізація демографічної ситуації; освоєння в мирних цілях космічного простору і Світового океану; забезпечення екологічної безпеки виробництва (включаючи військове), всіх природних і рукотворних умов існування людства;

3. Проблеми людини: дотримання основних прав і свобод; забезпечення необхідних життєвих умов людського існування (особливо у слаборозвинених країнах); демократизація суспільних відносин, розвиток і збереження культури і т.д.

За запропонованою World Economic Forum класифікацією глобальні економічні проблеми, діляться на такі групи:

* Ціни на нафту / енергоспоживання

* Ціни активів / величезна заборгованість

* Дефіцит поточного рахунку США

* Грошовий криза

* Прискорення зросту Китаю

Не дивлячись на таке різноманіття вказаних вище проблем, всі вони мають спільні ознаки, що дають змогу визначити таку проблему глобально. А саме:

1) Вони мають загальносвітовій характер, тобто стосуються інтересів значної кількості або ж усіх держав світу;

2) Вони викликають неабияку загрозу людству, погіршення умов життя людей та розвитку продуктивних сил;

3) Вони потребують невідкладних та рішучих дій на основі колективних і скоординованих зусиль світового співтовариства.

Глобальні проблеми сучасності знаходяться в тісному взаємозв'язку. Слід мати на увазі "горизонтальний" взаємозв'язок і взаємозалежність у рамках виділення груп глобальних проблем, які зачіпають основні спільні риси сучасної цивілізації, а також відносини «людина - суспільство» і «людина - природа». [30]

1.2 Оцінка перспектив і наслідків розвитку глобальних

економічних проблем

Суттєві досягнення людства в виробничому, технологічному і науковому розвитку не призвели у XX ст. до покращення умов життя більшості населення нашої планети. Світова цивілізація, зіткнувшись з загостренням всіх без винятку глобальних проблем, деградацією людських ресурсів і екологічних систем, переживає сьогодні критичний момент в своїй історії. У цьому контексті важливе значення має висновок, зробленій на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. про те, що світовий розвиток і навколишнє середовище є взаємозалежними і неподільними. У декларації Ріо-де-Жанейро вперше було проголошено право народів на розвиток, який «потрібно здійснювати таким чином, щоб адекватно задовольнити потреби нинішнього і майбутнього поколінь в сфері економічного розвитку і охорони навколишнього середовища». Останнє положення також проходить червоною стрічкою через Порядок денний на XXI століття, схвалений на згаданій Конференції ООН.

Нажаль, наслідки глобалізації переконливо свідчать про те, що сучасний світ неухильно втягується в глибоку загальноцивілізаційну кризу. Через 5 років після згаданої Конференції ООН журнал «ЮНЕСКО Сорсіз» надрукував низку аналітичних матеріалів під заголовком «Ріо + 5 = Порушені обіцянки, невиправдані очікування». Ця публікація починається словами: «Ріо + 5 чи Ріо - 5?» Інакше кажучи, йшли ми шляхом прогресу чи регресу протягом п'яти років після Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку? Офіційна статистика, наведена в цьому виданні, не залишає сумніву, що капіталізм за минулі роки продемонстрував свою повну нездатність до вирішення глобальних проблем людства. Це мав визнати й голова комісії по сталому розвитку М. Толба, відповідаючи на запитання про результати втілення в життя декларації Ріо-де-Жанейро і Порядку денного XXI століття. «Картина не виглядає у рожевому світлі, - заявив він. - Негативні наслідки набагато перевищують досягнення ». Ще з більшою відвертістю висловився з цього приводу генеральний секретар ООН Кофі Аннан з трибуни 53-ї сесії Генеральної асамблеї ООН. «Мільйони і мільйони громадян переконуються на своєму досвіді, що глобалізація - це не подарунок долі, а сила руйнування, яка підриває спільний добробут або звичний спосіб життя», - засвідчив він. Всупереч обіцянкам теоретиків глобалізації, світогосподарських зв'язків, остання не стала ефективним інструментом вирішення глобальних проблем. Внаслідок цього в пошуку адекватних відповідей на глобальні виклики сучасності в Західній соціології посилився нахил у бік наукового аналізу негативних соціальних наслідків економічної глобалізації, розробки альтернативних теорій та пропозицій щодо подолання глобальних кризових явищ, які складають головну загрозу людству в XXI ст.

Найбільш вагомий внесок у вивчення актуальних проблем глобалізації зробили двоє з фундаторів світосистемного підходу до вивчення глобальних процесів у Західному суспільствознавстві, президент Міжнародної соціологічної асоціації, відомий американський соціолог і історик І. Валлерстайн і британський соціолог, автор популярної зараз на Заході монографії «Соціологія глобальної системи» Л. Склейр. На думку І. Валлерстайна - переважне становище в світовій, економіці сьогодні займають країни-ядра світосистеми. «У таких країнах, - підкреслює він, - створення сильної державної системи у поєднанні з національною культурою є феноменом, на який часто-густо посилаються як на інтеграцію, тут виконується дві функції - механізм захисту диспаритетів, які склалися у межах світової системи, та ідеологічне прикриття і виправдання цих диспаритетів ». Країни-ядра домінують у світовій економіці і експлуатують ті країни, які знаходяться за межами ядра, тобто напівпериферійні та периферійні країни. Таким чином, сучасний світ поділяється на три частини складових: ядро, напівпериферію та периферію, які відповідно відображають багаті країни, країни з середнім доходом і бідні країни. За І. Валлерстайном, напівпериферія може утворюватись за рахунок витіснення деяких країн з ядра і підйому деяких країн з периферії внаслідок геополітичних і геоекономічних змін у світосистемі. Центральні, напівпериферійні і периферійні «держави-нації» мають трикласову структуру: правлячій капіталістичний клас, соціально інтегровану середню страту і соціально виключений нижче клас або «андерклас». [2]

Серйозним негативним наслідком глобалізації може бути перехід контролю над економікою окремих країн від суверенних урядів у інші руки , в тому числі й до найсильніших держав, багатонаціональних або глобальних корпорацій і міжнародних організацій. У силу цього деякі вбачають у глобалізації спробу підриву національного суверенітету. Сучасний корпоративний капітал фактично контролює політичне життя сучасних розвинених країн. Національно-державні утворення як такі втрачають роль активних агентів в житті світової спільноти. Переважає думка, що інтеграційні процеси в економіці, глобалізація фінансового ринку ведуть до «стирання» державних кордонів, до ослаблення державного суверенітету у фінансовій сфері. [8, с. 344]

Однією з найбільших загроз глобалізаційних процесів багато експертів називають зростання безробіття. Наводяться часом дуже песимістичні оцінки і прогнози. В якості зразка таких прогнозів можна привести висловлювання з нашумілої на Заході книги, написаної редакторами щотижневого журналу «Шпігель» Г.П. Мартіном і Х. Шумана - «Пастка глобалізації: атака на процвітання і демократію». Прогнозується, що для функціонування світової економіки в цьому сторіччі буде достатньо 20% населення. Більше робочої сили не буде потрібно. П'ятої частини всіх тих, хто шукає роботу вистачить для виробництва товарів першої необхідності і надання всіх дорогих послуг, які світова спільнота зможе собі дозволити. Ці 20% в якій би то не було країні будуть активно брати участь в житті суспільства, заробляти і споживати, і до них, мабуть, можна додати ще приблизно один відсоток тих, хто, наприклад, успадкує великі гроші. У тих же 80%, які залишаться не у справах, будуть колосальні проблеми. «Назріває економічне і соціальне потрясіння нечуваних розмірів ... Всього за три роки, з 1991 по 1994, число робочих місць в західнонімецькій промисловості скоротилося більш ніж на мільйон. І це при тому, що в Німеччині справи йдуть порівняно непогано ... У країнах ОЕСР безуспішно шукають роботу вже понад 40 мільйонів людей » [5, с. 169].

Однією з проблем глобалізації є потенційна глобальна нестабільність через взаємозалежності національних економік на світовому рівні. В результаті локальні економічні коливання або кризи в одній країні можуть мати регіональні або навіть глобальні наслідки. Така можливість має не тільки теоретичний характер, а є цілком реальною, це підтверджує фінансова криза в Азії, що почалася влітку 1997 року в Таїланді, а потім перекинулася на інші країни Південно-Східної Азії, дійшовши і до Південної Кореї.

Небезпека глобальних проблем приводить до 2 висновків:

* якщо тенденція розвитку цих проблем буде зберігатися, то протягом наступного століття людство підійде до меж свого зростання. Найбільш імовірним буде досить різке і некероване падіння, як чисельності населення, так і промислового виробництва;

* є можливість змінити дані тенденції зростання, стабілізуючи економічний та екологічний стан людства, підтримуючи його в далекому майбутньому. Глобальну рівновагу можна спроектувати таким чином, щоб потреби кожної людини на землі задовольнялися, а його індивідуальний потенціал реалізовувався. [6]

Що стосується економічних аспектів глобальних змін навколишнього середовища, то слід розглянути масштаби і природу впливу регіональних змін на економіку; економічні втрати і надбання, пов'язані з альтернативними заходами щодо стримування або адаптації до екодинаміки; економічні заходи (оподаткування, регулювання торгівлі та ін.), які можуть бути ефективними (і з екологічної точки зору) у національних і міжнародних масштабах.

Триватимуть пошуки шляхів і оцінки перспектив сталого соціального неоекономічного розвитку. За визначенням, стійким вважається розвиток, який дозволяє задовольнити потреби сучасного покоління, зберігаючи благополучні екологічні перспективи для наступних. Отримано лише попередні оцінки технічного, економічного, інституційного та політичного забезпечення подібної рівноваги. Зауважу, що сучасні тренди не відповідають "траєкторії" сталого розвитку. Про це свідчать зростаючі масштаби використання природних ресурсів, що підсилюють процеси ерозії, токсичного забруднення і багато інших. Слід також проаналізувати сучасні тренди з їх довгостроковими перспективами створення енергозберігаючих, ресурсозберігаючих і маловідходних технологій з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку різних країн. З точки зору довгострокової перспективи необхідно (на міжнародній і міждисциплінарної основі) вивчити ймовірну специфіку соціальних, політичних та економічних умов в майбутньому і аналіз технологічних "траєкторій".

У рамках глобального мислення сформувалися основні висновки про:

* необхідність міжнародного підходу до підвищення ролі міжнародних органів;

* підвищення ролі та відповідальності всіх суб'єктів господарювання і політичного життя перед усім світом;

* вироблення і реалізації на національному та міжнародному рівні правових і загальноекономічних умов природокористування (стандартів, якості, норм, оплати і т.д.);

* координацію зусиль на досягнення суворо визначених цілей на планетарному рівні;

* перехід протягом наступних трьох десятиліть світової соціоекономічної системи до якісно нового способу розвитку.

Розділ 2. Сучасний стан і тенденції розвитку проблем

світової економіки

2.1 Стан та особливості ключових глобальних

економічних проблем сучасності

Після глибокого спаду світової економіки, економічний ріст виявився позитивним, оскільки цілий ряд програмних заходів надає підтримку попиту і зменшує невизначеність та системні ризики на фінансових ринках. Тим не менш, відновлення, як очікується, буде повільним, оскільки фінансові ринки залишаються зрушеними, необхідно буде забезпечити заходи стимулювання не в надто віддаленому майбутньому, а в домашніх господарствах у країнах, які найбільше постраждали від кризи, слід відновити заощадження, борючись з високим рівнем безробіття. Світове економічне зростання, згідно позитивної території в 2010 році, буде повільним з урахуванням темпів відновлення, які ще остаточно невизначені. Після падіння на 2,2% за оцінками 2009 року світового виробництва прогнозується зростання на 2,7 і 3,2% в 2010 і 2011, відповідно.

В результаті фінансової кризи і глобального економічного спаду знову з'явились деякі зі старих глобальних дисбалансів. Наприклад, в США споживання продукції домашніх господарств впало як і її частка від доходу, а китайські державні витрати по відношенню до ВВП збільшилися. Тим не менше, економічні потрясіння можуть привести до нових моделей глобальних дисбалансів.

Уряди мають можливість і потребу забезпечити порятунок банків і податково-бюджетного стимулювання, які часто залежать від розміру їх фінансового прибутку та розміру державного боргу, а не від величини попередніх глобальних дисбалансів, які необхідно виправити. Навантаження від національних спадів, а також пов'язані з ними зміни обсягів торгівлі та руху капіталу, мають залежати від експорту, виробництва енергії та потенціалу колишніх фінансових правил в країнах з різним ступенем залежності.

Ці розходження можуть генерувати нові диспропорції між країнами з відносно великими і відносно малими фінансовими та сировинними секторами, країнами що виробляють і що споживають сировину, а також між країнами з порівняно відкритою і закритою економікою. [25, рис. 1]

Рис. 1

Глобалізація є двигуном зростання і економічного процвітання в багатьох країнах в останні 30 років. Тим не менш, деякі з найбідніших країн у світі наприкінці 70-х домоглися незначного прогресу або навіть подолання економічного спаду в деяких з них. Більшість цих країн знаходяться на африканському континенті.

Проте, навіть у багатьох успішних країнах за рахунок розширення інтеграції не все ділиться порівну. Майже всюди, процес глобалізації привів до посилення нерівності багатих і бідних.

Цілі країни, а також певні соціально-економічними групи всередині країн, виключили глобалізацію з переваг розвитку.

Світова фінансова криза може серйозно стримувати прогрес на шляху досягнення ЦРТ (цілі розвитку тисячоліття). Наслідки будуть відчуватися на всіх ЦРТ, в тому числі на цілях з людського розвитку і скорочення бідності. Бідні країни, які вразливі до ударів і менш гнучкі до реагування на події кризи опинилися в особливому колі ризику на подальше відставання. [17, рис. 2]

Рис. 2

Останні оцінки Світового Банку показали, що майже 40% країн, що розвиваються в значній мірі зазнають злиднів та наслідків кризи (як з боку зростання ціни і з боку підвищення рівня бідності); інші відчувають це в меншій мірі - ризикують на 10% менше.

Попередні оцінки міжнародної межі бідності розраховані Світовим банком з метою визначення рівня міжнародної бідності, описаної Мартіном Равалліоном, в Доповіді про світовий розвиток 1990 . Межі бідності були взяті з досліджень, присвячених 33 країнам (як розвиненим, так і тим, що розвиваються) і охоплюють 1980-90 роки. Рівні бідності були скориговані з урахуванням цін 1985 року, з використанням національних індексів цін, а потім були конвертовані в долари США з використанням таблиць ПКС з Penn World Date. На підставі цих даних встановлена середня межа бідності в 15 найбідніших країнах - $31 в місяць або $1,02 на день. Дослідження також показало, чітку тенденцію до збільшення національної бідності в приватному споживанні на душу населення після того, як колишні значення були перетворені в загальну валюту з використанням ПКС 1985 року. Коли нові оцінки ПКС, протестовані в 1993 році, стали доступні програмам міжнародного зіставлення, міжнародні межі бідності були знову оцінені. Застосовували той же принцип, і використовували той же набір національних меж бідності, згідно еквівалентної лінії ПКС в 1993 році було встановлено нову середню межу бідності, що склала $1,08 на день (або $ 32,74 на місяць). Показник був одним з 10 найнижчих бідності в даному наборі країн, які використовував Раваллион (1991). Результати цього аналізу були опубліковані в Доповіді про розвиток 2000/2001: боротьба з бідністю (World Bank 2000 і World Development Indicators 2001.)

Це доповнення до "Показників світового розвитку 2008", де дається оцінка глобальним злидням. Воно стало першою переоцінкою Світового банку з результатом $1 на день, для нього використали нові дані паритетів купівельної спроможності (ПКС), складені програмами міжнародних зіставлень, і розширений набір доходів і витрат домашніх господарств, отриманих в результаті дослідження, в той час, коли межі бідності 1999 року становили $1,25 в день. Поряд з вимірюванням середнього рівня бідності на основі національної межі бідності тут представлені нові виміри, масштаби та глибина бідності в 115 країнах, що розвиваються. [18, с. 132; рис. 3, 4]

Рис. 3 Рис. 4

Межа в $1,25 бідності виміряна в цінах 2005 року замінилась показником в $1,08 межі бідності вимірюється в цінах 1993 року. Часто описується як показник $1 на день, отримав широке визнання в якості міжнародного стандарту для крайньої бідності, подолання якої було включене в першу з Цілей розвитку тисячоліття. Ця мета вимагає викорінювання частки населення, що живуть в межах крайньої убогості, і мають дохід менше ніж на $1 на день строком в період з 1990 по 2015 рік. Нові риси бідності підтверджує інший показник, характерний для найбідніших країн у світі, але за допомогою оновлення останньої інформації про вартість проживання в країнах, що розвиваються. Нові дані змінили наше уявлення про бідність у світі. Попередні раунди Програми міжнародних зіставлень недооцінили середній рівень ціни в країнах, що розвиваються (можливо, оцінили не в повній мірі з поправкою на зміни якісних відмінностей), і тому були завищені стандарти життя. За новим вимірюванням 1,4 млрд. чоловік живуть у крайній убогості - це більше, ніж одна чверть населення країн, що розвиваються. Але країни і регіони, які змогли знизити рівень бідності, сьогодні також не досягли успіху в нових вимірах. У 1990 році, на початку періоду відстеження показників розвитку тисячоліття, 42% населення країн, що розвиваються живе на менш ніж $1,25 на день. Більше 15 років глобальна бідність знижувалась в середньому на 1% кожного року. В такому випадку мета, поставлена в Декларації тисячоліття буде перевершена на глобальному рівні в Східній Азії, де рівень бідності швидко скоротиться, до 2015 року. Однак залишаються великі відмінності між регіонами та між країнами та навіть усередині країн в цьому регіоні. Їх дані дозволяють нам бачити, як відбуватимуться деякі з цих відмінностей, і вказати шлях до вільного світу, від самої крайньої убогості. 3/4 уразливих країн мають обмежені можливості для розширення програм з приборкання наслідків економічного спаду. Бідні країни є найбільш уразливими.

Високі темпи економічного зростання в країн, що розвиваються в останнє десятиліття, дозволяють поставити ЦРТ зі скорочення бідності у межах досяжності на глобальному рівні. Але потрійна небезпека паливних, фінансових і криз з харчування додає нових проблем. Зростання цін на продукти харчування між 2005 і 2008 штовхнув на 200 мільйонів більше людей в стан крайніх злиднів. Падіння цін на продукти харчування з середини 2008 допомагають скоротити це число. Тим не менше, зміни в місцевих цінах відстають від змін світових цін, тому ще не вся вигода відчувається від пониження світових цін. З попередніх прогнозів можна припустити, що коли місцеві ціни прийдуть у відповідність з міжнародними цінами за допомогою зростання цін на продовольство в 2008, будуть визволені з убогості в 2009 році, тоді залишаться 90 млн. з 120 млн. людей, що перебували у злиднях. Тим не менше, до млн. людей змушені жити в убогості через високі ціни на продовольство протягом 2009 року.

Уповільнення темпів зростання в результаті фінансової кризи додасть до бідності вплив високих цін на продовольство. Прогнозоване економічне зростання в країнах, що розвиваються у середньому за 2009 рік насправді виявилось лише чвертю передкризового прогнозу. Минулі тенденції показують, що зниження середнього темпу зростання ВВП у країнах, що розвиваються на 1% може сприяти більше, ніж на 20 млн. людей у списках бідних. Через уповільнення темпів зростання в країнах, що розвиваються, здійснився вплив на бідність в результаті фінансової кризи, що сягнула від 55 млн., як передбачалося до кризи до 90 млн. бідних людей в 2009 році.

У результаті продовольчої і фінансової криз, темпи скорочення бідності сповільнилися. Позитивний вплив на рівень бідності має економічне зростання, яке в останні роки частково компенсовано зниженням цін на продукти харчування. До уповільнення темпів економічного зростання від глобальної кризи за результатами ING буде доданий вплив підвищення цін на продовольство.

Очікувалось зниження рівня бідності в 2009, але набагато повільнішими темпами через різке зниження зростання ВВП. Десята частка населення, що живуть у крайній убогості, за прогнозами в 2009 році знизиться на 0,6%. Це на 1,3% менше ніж в трирічний період перед 2009 роком. Всі регіони в країнах, що розвиваються страждають, хоча б в тій чи іншій мірі. [20, с. 6]

За оцінками Міжнародної організації праці (МОП), які зосереджені у впливі на уповільнення зростання зайнятості та заробітної плати, вказують на ще сильніший вплив на бідність. За оцінками МОП, близько 30 млн. людей в усьому світі можуть бути безробітними в 2009 році, в порівнянні з даними 2007 року - 23 млн. в країнах, що розвиваються. [23]

ЦРТ зі скорочення масштабів бідності залишається в межах досяжності на глобальному рівні, але криза додає нових ризиків. Поточне зростання ВВП передбачає поступове відновлення темпів зростання рівня життя в країнах, що розвиваються, починаючи з 2010 року. ВВП на душу населення, як очікується, виросте в середньому до 4,5% у рік протягом 2011-2015 років. На основі цих прогнозів, чисельність населення, що живе нижче за $ 1,25 на день очікує опинитися на рівні 15,1% до 2015 року. В цих прогнозах, проте можуть бути значні невизначеності і підвищення ризиків, пов'язані із кризою.

Останні зміни на різних етапах виробничого ланцюжка, розкиданих по всьому світу привели до поняття про новий світовий поділі праці. Це буде мати далекосяжні наслідки, що потребуватимуть нових навичок від робочої сили, підприємств і економіки в цілому, як у розвинених, так і у країнах, що розвиваються.

Ситуація некваліфікованої робочої сили в багатьох розвинених країнах різко погіршилась і нерівності почали рости. [22, с. 134-136; с. 174, рис. 5]

Рис. 5

Навіть незважаючи на світову економіку ринку праці, дані не показують ніяких ознак поліпшення в 2009 році. На основі наявної інформації на ринку праці та останніх змін темпів зростання ВВП, рівень безробіття в світі в 2009 році оцінюється в 6,6%, за рівня довірчого інтервалу (ДІ) від 6,3 до 6,9%.

Після чотирирічного зниження рівень безробіття у світі, почав зростання з 2008 року, а у вже у 2009 році число безробітних різко збільшилось. Число безробітних оцінюється в 212 млн. у 2009 році, це означає, що він виріс майже на 34 млн. за кількістю безробітних в 2007 році, і велика частина цього збільшення відбулися в 2009 році.

Також зміна економічних оцінок зростання на 2009 рік відображена у виступі МВФ, де оцінки глобального безробіття відображають вплив державного втручання для боротьби з Економічною кризою та обмеженням негативного впливу на ринки праці. Наприклад, втрати робочих місць були пом'якшені шляхом стимуляції попиту на робочу силу, заходами зі збереження зайнятості і частково її збільшення, особливо в розвинених країнах.

Між 2008 і 2009 році відбувся найбільший стрибок рівня безробіття в регіонах розвинених країн і Європейського союзу - на 2,3%, в Центральній і Південно-Східній Європі і СНД - на 2,0%, і в Латинській Америці і Карибському басейні - 1,2%. Аналогічним чином, на ці три регіони припадає більше 2/3 збільшення глобального числа безробітних у 2009 році. Інші регіони пережили стриманіше зростання рівня безробіття (0,5% і менше).

Заглядаючи вперед на 2010 рік, нинішні прогнози показують збільшення рівня безробіття не дивлячись на зростання світової економіки до 3,1%. Глобальний рівень безробіття в 2010 році прогнозується на рівні 6,5%, з довірчим інтервалом від 6,1 до 7,0%. На регіональному рівні, рівень безробіття в розвинених державах і країнах ЄС, збільшився з 8,4% в 2009 році до 8,9% у 2010 році в той час як у всіх інших регіонів, залишився відносно стабільним або показав незначне скорочення.

Якщо прогнозовані темпи економічного зростання в 2010 році не справдяться, можна очікувати ще більшого послаблення на і без того тендітних ринках праці. З іншого боку, якщо темпи економічного зростання в 2010 році, виявляться вищими, ніж в даний час прогнозує МВФ, це не обов'язково призведе до зниження безробіття. З урахуванням надлишкових потужностей, які виникли в результаті кризи, багато компаній будуть перш за все розглядати питання про коригування робочого дня у вже наявних кадрових ресурсів, перш ніж розглядати набір додаткових працівників. [21, с. 31; 36; рис. 6]

Рис. 6

Погіршення глобальних ринків праці також знаходять своє відображення у різкому зниженні рівня зайнятості населення. Рівень глобальної зайнятості населення впав з 60,9% в 2008 році до 60,4% в 2009 році. Аналогічні зміни і в рівні безробіття. Найбільша зміна в галузі зайнятості населення ставки відбулося в країнах з розвиненою економікою і ЄС (зниження на 1,8% в Центральній і Південно-східній Європі і СНД (на 1,4%), а також в Латинській Америці і Карибському басейні (на 0,9%). [21; рис. 7; рис. 8]

Рис. 7 Рис. 8

2.2 Країновий аспект глобальних економічних

проблем

Хоча криза почалась у багатьох країнах, небезпечна для країн, що розвиваються, через торговельні і фінансові канали ринку.

Хоча канали передачі можуть відрізнятися, ринки, що формуються в країнах з низькими доходами будуть серйозно порушені.

У світовій торгівлі відбувається уповільнення внутрішнього попиту і різке скорочення доступу до зовнішнього фінансування ринку, яке, як очікується, різко знизиться до 1,5% в 2009 році, з 6,1% в 2008 році. Спостерігаються слабкі темпи зростання з 1990 року.

Загалом, країни з низьким рівнем доходу були менш схильні до впливу фінансової кризи, але уповільнення експорту і зниження цін на експорт сировини будуть все більше впливати на перспективи економічного зростання в 2009 році. Економічне зростання в країнах Африки на південь від Сахари, наприклад, знизиться до 1,7% з 5,5% в 2008 році.

Фіскальні позиції країн, що розвиваються, слабшають через уповільнення внутрішнього доходу, збільшення витрат на соціальні програми у відповідь на кризу та погіршення умов торгівлі для експортерів сировинних товарів.

Глобальна економічна криза торкнулася країн, що розвиваються, перш за все за рахунок різкого уповільнення глобальної активності через раптове скорочення інвестиційних програм, товарів тривалого попиту, а також посилення зусиль по скороченню запасів в умовах невизначеності майбутніх умов. Падіння попиту на експорт, цін на сировинні товари і потоків капіталу, погіршили й продовжили спад. Загальне зростання населення в країнах, що розвиваються скоротилася приблизно до 1,2% у 2009 році, в порівнянні з 5,6% в 2008 році.

Серед країн, що розвиваються, країни Європи та Центральної Азії, найбільше страждають від кризи, зниження ВВП в середньому 6,2% (тільки в Росії - 8,7%). Основними причинами є зниження цін на нафту (Росія) і труднощі з фінансуванням, великий дефіцит рахунку поточних операцій в несприятливих умовах.

Економічне зростання у Східній Азії і Тихоокеанському регіоні (особливо в Китаї), а також у Південній Азії (особливо в Індії) було стійким, через масові стимулюючі заходи в Китаї та вміле управління на макроекономічному рівні в Індії. В період 2008-2009 років, зростання у Східній Азії і Тихоокеанському регіоні, за оцінками, збільшилося лише на 1,2%, тоді як в країнах Південної Азії зростання залишилося стабільним на рівні 5,7%. Темпи зростання ВВП в Китаї, за оцінками, знизилися з 9% у 2008 році до 8,4% в 2009 році, але очікується, що відновляться до 9% протягом решти прогнозованого періоду.

Ці події знайшли своє відображення у світовому промисловому виробництві, що різко скоротилося в післякризовий період. У лютому 2009 р. світове промислове виробництво падає на 27% річного темпу, але до початку квітня-травня, виробництво почало відновлюватись, спочатку під керівництвом прискорення економічного зростання в Китаї після впровадження $575 млрд. (протягом п'яти кварталів) податково-бюджетного стимулювання пакета. Підвищення попиту на імпорт з Китаю швидко поширилося на інші країни з промисловим виробництвом. Зареєстроване позитивне зростання в країнах, що розвиваються (за винятком Китаю) у березні 2009 року і з високим рівнем доходів у травні 2009 року. Коли переваги від заходів стимулювання та інвентаризації поповнення пішли на спад, темпи промислового зростання виробництва стали помірними. Це є сигналом переходу до уповільнення економічного зростання, у відповідністю з основною структурою попиту і початком її подвійного падіння, і багато в чому буде залежати в певній мірі від споживачів і ділового попиту в найближчі місяці. Рівень доходу високорозвинутих країн в 2009 році, скоротився на 3,3%, вперше з 1960 року сукупний ВВП цих країн скоротився. Промислове виробництво та торговельні потоки у країнах з високим рівнем доходів стали особливо проблемними, вони зазнали зниження понад 20% у таких країнах, як США, Великобританія, Німеччина і Японія.

У країнах з високим рівнем доходу Європи, ВВП скоротиться на 3,9% в 2009 році і збільшиться тільки на 1,0% в 2010 році. Підтримка фіскальної та монетарної політики для внутрішнього попиту, а також підвищення світового попиту, швидше за все продовжать зростати в регіоні. Тим не менш, поточні проблеми балансу євробанків регіону, ймовірно, залишаться залежними від умов фінансування. Поки що комерційні банки мало зробили для порятунку урядів, крім того уряд до сих пір не змінив планів порятунку. Як результат обмеження кредитування, які залежатимуть від капітальних видатків. Згідно з даними Огляду фінансової стабільності (2009) ЄЦБ тільки 2/3 потенційних збитків у великих європейських банках були передбачені або списані до сих пір, але деякі потенційні збитками у 187 млрд. євро ще потрібно вирішити.

Результати виконання рятівної політики в Німеччині були ключовими подіями в Єврозоні. Німецька економіка виросла за рік кризи на 2,9% вже в третьому кварталі 2009 року, це зростання в значній мірі обумовлено корпоративними інвестиціями та будівництвом, в той час як особисте споживання зменшилося. Високі темпи зростання іноземних замовлень на продукцію обробної промисловості показують, що чистий експорт буде продовжувати зростати. Більше того,збільшенню державних капітальних витрат буде надаватися підтримка діяльності і в другій половині 2009 року, а більшість з 2010. Тим не менш, зростання безробіття буде впливати на особисте споживання.

У Франції у третьому кварталі 2009 року рівень зростання експорту та приватних витрат залишиться незмінним, але інвестиції в основний капітал продовжуватимуть знижуватися. Загалом, Франція, постраждала менше, ніж в інші багаті країни, тому що вона не була ні великим постачальником міжнародних кредитів, ні заложником запозичень, і, коли раптово зник приватний попит, втрутився французький уряд. Рецесія в Сполученому Королівстві була глибше, ніж це спочатку очікувалося, прогнозували відновлення позитивного зросту ВВП в четвертому кварталі, тим самим поклавши край шести послідовним кварталам падіння ВВП.

Економіка Японії виросла на 1,3% у третьому кварталі. Відновлення обумовлено головним чином стимулами, всередині країни і за кордоном. Податкові пільги, а також винагороди за програми з купівлі екологічно чистої продукції, є обнадійливими для японських споживачів, щоб перейти до зниження рівня автомобільних викидів та застосування енергозберігаючих приладів. У той же час, розміри обсягів експорту ґрунтувалися на зростанні попиту на японські товари за кордоном, такі як автомобілі і супутні товари в Сполучених Штатах і електронні товари в Китаї. [19]

Регіональні оцінки бідності і прогрес в досягненні Цілей розвитку тисячоліття. Глобальна бідність вимірюється в $ 1,25 на день з 1980 року. Число людей, що живуть в крайній убогості, скоротилася з 1,9 млрд. у 1981 році до 1,8 млрд. 1990 році до 1,4 млрд. у 2005. Таке значне скорочення масштабів крайньої убогості за останню чверть століття, тим не менш, приховує значні регіональні відмінності.

Найбільше зниження бідності у Східній Азії та Тихоокеанському регіоні, де рівень бідності знизився з 78% у 1981 році до 17% у 2005 році та кількість людей, що живуть менш ніж на $ 1,25 на день, скоротилося більш ніж на 750 млн. Більша частина цього скорочення належить Китаю, де бідність знизилася з 84% до 16%, в результаті чого на 627 млн. бідних людей в світі стало менше. За той же період рівень бідності в Азії, на півдні впав від 59 до 40% (див. Дод. Б). З іншого боку, рівень бідності лише незначно знизився у країнах Африки на південь від Сахари поточних з 54% у 1981 році до 59% у 1999 році, й до 51% у 2005 році. Однак кількість людей, що живуть за межею бідності, майже вдвічі більша.

Тільки Східної Азії та Тихоокеанському регіоні послідовно просувається мета скорочення рівня бідності вдвічі з 1990 до 2015 року для досягнення Цілі розвитку тисячоліття. Але з невеликим прискоренням історичних темпів росту можна було б підняти щорічний рівень скорочення бідності Латинської Америки та Карибського басейну та Південної Азії. Чи досягнуть вони успіху і чи буде продовжувати падати рівень бідності у всіх регіонах, залежить від тривалості та глибини глобального спаду викликаного фінансовою кризою в США. Більшість людей, які позбулися крайнього зубожіння залишаються в дуже поганому за мірками рівні середнього доходу. Рівень бідності для країн, що розвиваються на 2005 рік склав $ 2,00 на день. Рівень бідності у всіх країнах, що оцінюється за такими ж показниками знизився з 70% у 1981 році до 47% у 2005 році, а число людей, що живуть на менш ніж $ 2,00 на день, залишається майже постійним на рівні 2,5 млрд. чоловік. Найбільше скорочення відбулося в Східній Азії і Тихоокеанському регіоні на чолі з Китаєм. В інших регіонах число людей, що живуть на менш ніж $ 2,00 на день, зросло, а число людей, що живуть між $ 1,25 і $ 2,00 день зросло майже у два рази, до 1,18 млрд. [18; рис. 9]