Світовий ринок та світове господарство

5

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ТАВРІЙСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра економічної теорії

Контрольна робота з дисципліни «Міжнародні економічні відносини»

На тему: Світовий ринок та світове господарство

ПЛАН

Вступ 3

1. Світовий ринок 4

2. Світове господарство - глобальна географічна система та економіко-географічний вимір 13

3. Сфера послуг 15

4. Міжнародна торгівля 21

Висновок 25

Використана література 26

Вступ

Дослідження сучасних тенденцій розвитку світової фінансової системи обумовлено новітніми процесами як у світовому господарстві в цілому, так і у його фінансовому секторі, зокрема. Сама фінансова діяльність стає дедалі інтегрованішою. Поряд із цим уже заявив про своє існування ще один процес - глобалізація, що характеризується формуванням більш зрілого порівняно з інтернаціоналізацією рівня міжнародних економічних зв'язків та інших форм і способів людського спілкування та співіснування.

Відмітною рисою сучасного світового господарства є “самоорганізація” економічної системи, де перебудова чи рекомбінація притаманних їй організаційних чи інституційних форм поєднується із створенням абсолютно нових. Формується нова архітектура світової системи економіки і політики, який характеризується певними зрушеннями: стирається грань між внутрішнім і зовнішнім середовищем діяльності, між внутрішньою і зовнішньою політикою; при цьому стрімко набирає силу економізація політики, а геофінансовий простір стає основним; традиційні зовнішньоекономічні доктрини втрачають свою силу, події відбуваються вже не просто на світовому ринку, а у глобальному фінансовому середовищі/просторі. Усе це вимагає реформування, реструктуризації принципів, механізмів та методології функціонування міжнародних фінансових інституцій та ін. Глобальна фінансова реформа, з огляду на вищезазначені трансформаційні та структурні перетворення, є одним із пріоритетних та актуальних питань сьогодення. Різні аспекти функціонування світового фінансового середовища розкриті у роботах сучасних вітчизняних науковців Андрущенка В., Білоруса О., Боринця С., Будкіна В., Гаврилюка О., Гальчинського А., Геєця В., Даниленка А., Кістерського Л., Клочка В., Лук'яненка Д., Новицького В., Пахомова Ю., Плотнікова О., ПоручникаА., Рогача О., Румянцева А., Сікори В., Степаненка В., Федосова В., Філіпенка А., ШароваО., Шниркова О., Юрія С.

1. Світовий ринок

Ринок є невід'ємною частиною суспільного господарського відтворення і формується в тісній взаємодії з усіма його елементами: виробництвом, споживанням, розподілом.

Ринок являє собою сферу товарно-грошового обміну, розвитку торговельних функцій між продавцем і покупцем.

Первісним елементом світового ринку є внутрішній ринок, який здійснює торговельні операції з внутрішньої торгівлі.

Національний ринок поєднує внутрішню та зовнішню торгівлю даної країни.

Світовий ринок - це сукупність національних ринків, поєднаних між собою всесвітніми господарськими зв'язками на підставі міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування, інтеграції виробництва і збуту товарів і послуг.

Схема 1. Структура світового ринку

В даній курсовій роботі розглянуто світовий ринок товарів та послуг.

До категорії світових належать усі товарні ринки, на яких виключно велику частку складають зовнішні торговельні операції (наприклад, світовий ринок олова, де експортна квота сягає 90% від його виробництва) і ті, де вона помірна - 30-50% (наприклад, світовий ринок автомобілів) і навіть незначна - 10-20%.

Структуру світового товарного ринку можна розглядати в трьох аспектах - регіональному (або географічному), товарно-галузевому та соціально-економічному.

Згідно з регіональною структурою світового ринку розрізняють ринки окремих країн або їх угруповань.

Схема 2. Регіональна структура світового ринку

За товарно-галузевою структурою світового ринку відрізняють окремі товарні ринки, які відповідають рівню ринку певного товару або його частини. За основу цієї класифікації беруть Міжнародну класифікацію 00Н - Стандартну Міжнародну торговельну класифікацію - СМТК, Брюссельську митну номенклатуру, Гармонізовану систему опису товарів.

За товарно-галузевою структурою світового ринку відрізняють три провідних групи товарів - готові вироби, сировину і напівфабрикати, послуги (схема 3).

Кожну товарну групу складають підгрупи товарів, які можуть бути окремими товарними ринками. Так, ринок промислової сировини поєднує ринки руд чорних, кольорових металів, дорогоцінного каміння, діамантів, хімічної сировини та ін.

За соціально-економічною структурою світового товарного ринку розрізняють ринки промислово розвинутих країн (ПРК), країн, що розвиваються (КР) та країн з перехідною економікою (КПЕ), країн соціалістичної орієнтації (КСО).

За ступенем монополізації та характером торговельних угод на світовому ринку виділені такі типи його структури:

- монополістичний, де панує один постачальник (ринок діамантів);

- олігополістичний, де домінує група великих продавців (ринок нафти);

- атомістичний, де спостерігається невисока концентрація пропозиції товарів за участю багатьох постачальників та загострюється конкурентна боротьба (ринки текстильних, швейних товарів та ін.).

За характером торговельних угод та взаєминами продавців та покупців розрізняють три сектори світового ринку: закритий, відкритий та пільговий ринок товарів. До основних сегментів (фундаментальних елементів) закритого сектора світового товарного ринку належать внутріфірмові постачання, тобто товарообіг між філіалами головних та дочірніх підприємств великих монополій або ТНК; субпостачання товарів малих та середніх фірм, які виступають підрядчиками великих монополій, внутрішня торгівля регіональних інтеграційних об'єднань, постачання товарів за програмами допомоги, за особливими міждержавними угодами, зустрічна торгівля. На закритому ринку продавці та покупці взаємодіють на підставі некомерційних відносин, бо вони пов'язані юридичною залежністю, угодами про міжнародну спеціалізацію та кооперування, системою часткової участі та фінансового контролю, преференційними та спеціальними торговельно-економічними, валютно-кредитними, військово-політичними та іншими специфічними договорами.

Закритий сектор світового товарного ринку підпорядковується обмеженому впливу ринкових факторів, для нього характерна відносна усталеність ринкових цін, які базуються на національних цінах і не відбивають короткочасних коливань попиту і пропозиції та дійсних вартісних показників збутових товарів.

Відкритий сектор світового товарного ринку є сферою звичайної комерційної діяльності практично незалежних продавців та покупців - малих і великих фірм, аутсайдерів, монопольних об'єднань, державних і приватних підприємств. Незалежність торговельних контрактів відкритого сектора світового товарного ринку зумовлює відносну нестабільність взаємовідносин. У відкритому секторі товарного ринку здійснюються короткострокові комерційні угоди та операції "вільного" ринку.

"Вільний" ринок - це сектор відкритого ринку вільної конкуренції виробників та постачальників товарів. Цей ринок відживає, тому що його витісняють сучасні механізми міжнародного регулювання світового товарного ринку. "Вільний" ринок проявляється у біржовій торгівлі, на ринку "спот" (з терміновим постачанням реального товару) та "чорному ринку".

Проміжне становище між закритим і відкритим секторами світового ринку займає пільговий сектор - торговельні операції на підставі довгострокових комерційних контрактів (ДСКК), які укладені на два і більше років (іноді 15-20 років) та обумовлені преференційними (пільговими) економічними умовами. Торгівлю на основі ДСКК виділяють у преференційну зону, на яку впливають риси обох секторів розвитку світових товарних ринків (схема 4).

Схема 4. Сектори світового ринку

У процесі взаємодії різноманітних факторів розвитку на світових товарних ринках формується відповідна ринкова кон'юнктура, яка відбиває зміни конкретних умов функціонування ринку та співвідношення попиту і пропозиції, пов'язаних з динамікою цін на товари та прибутками фірм (схема 5).

Схема 5. Ціна ринкової рівноваги на світовому ринку

Кон'юнктура є невід'ємною рисою формування та розвитку світових товарних ринків, вона вивчається на мікро- та макрорівнях. На мікрорівні досліджуються короткотермінові коливання і зміни товарного ринку, а на макрорівні - середні та довгострокові тенденції розвитку ринку, які враховуються в господарській діяльності на рівні підприємств, галузей та всієї національної економіки. Ринкова кон'юнктура використовується в стратегії управління, у виборі форм та методів конкурентної боротьби, у забезпеченні ефективності зовнішньої торговельно-економічноі діяльності.

Формування кон'юнктури світових товарних ринків, яка базується на циклічному розвитку світового господарства, відбиває характер ринкової економіки. Великі цикли кон'юнктури досліджував відомий економіст Н.Д. Конаратьєв. Він підкреслив роль сукупності кон'юнктуро-формувальних факторів (КФФ), що впливають на економічну кон'юнктуру і проявляються у взаемозв'язках коротко-, середньо- та довгострокових тенденцій розвитку і формують ринкову кон'юнктуру. Фактор - це сила руху будь-якого процесу, яка визначає його характер. КФФ - це сила, яка формує та визначає характер ринкової економічної кон'юнктури. Провідними елементами КФФ е пропозиція і попит.

Попит - це платоспроможна потреба в товарах для споживання та поповнення товарних запасів. Пропозиція - сума товарів, вироблених для збуту на ринку та реалізації товарних запасів. Співвідношення попиту і пропозиції зумовлює ринкову ціну на товар. Факторами групи попиту є рівень особистого та виробничого споживання товарів, обсяг надходжень їх у товарні запаси, прибутки, купівельна спроможність країн. Фактори групи пропозиції - це обсяг виробництва товарів, їх конкурентна спроможність, рентабельність виробництва, норми прибутків фірм, їх адаптування до впровадження досягнень науки і техніки.

Умови формування кон'юнктури (УФК) - це зовнішнє середовище відносно КФФ, яке здатне впливати на КФФ. УФК можна поділити на три групи: економічні, соціально-політичні та міжнародні.

Схема 6. Умови формування кон'юнктури

Результатом взаємодії КФФ та УФК є різні форми прояву економічної кон'юнктури (ФПК). Провідними ознаками, за якими їх відрізняють, є співвідношення попиту і пропозиції, динаміка світових цін, ділова активність на ринку (число укладених угод).

Схема 7. Форми прояву кон'юнктури

В умовах понижувальної кон'юнктури спостерігається стабільна перевага пропозиції товару над попитом, падіння цін на товар, скорочення числа укладених угод. Таке становище на ринку називають "ринком покупця".

Низька кон'юнктура відбиває панівну перевагу пропозиції товару над його попитом до позиції їх урівноваження, коли число торговельних операцій та ринкові ціни досягають свого мінімального значення, понижуються прибутки фірм.

Кон'юнктура підвищувальна - це стабільна перевага попиту над пропозицією товару, зростання ринкових цін на товар та числа торговельних угод ("ринок продавця").

Висока кон'юнктура має тенденцію до збереження переваги попиту на товар над його пропозицією, починається вирівнювання їх балансу, ціна на товар і число торговельних операцій сягають свого максимуму, зростають прибутки фірм.

Короткочасний стан ринку, де панує рівновага попиту і пропозиції, називають ринковою рівновагою. Затяжний стан ринку переваги пропозиції товару над його попитом, насичення ринку товаром зумовлюють зниження цін, в'ялу кон'юнктуру, стан економічної кризи - збитків фірм та банкрутства.

Універсальним показником і барометром товарної кон'юнктури є ціна на товар.

Ціна - це грошовий вираз вартості товару. Ціни на товар грунтуються на суспільних витратах на виробництво товару з урахуванням ринкової його вартості. Ціна визначається суспільне необхідними витратами праці на виробництво товару, тобто робочим часом, необхідним для виробництва товару в даних умовах, при середньому рівні кваліфікації та інтенсивності праці.

Основними ціноутворюючими факторами є ціна виробництва товару, співвідношення попиту і пропозиції на ринку товару, механізм регулювання цін (наприклад, фіксування рівня цін, "заморожування" цін, державний контроль цін, встановлення меж допустимих змін цін з фіксуванням верхнього і нижнього рівнів їх коливань). На світові ціни на товар впливає стан грошової сфери - зміни купівельної спроможності національної грошової одиниці, валютних курсів, інфляція (знецінювання валюти) та ін.

Для світового ринку характерна множина цін на товар. Вони відрізняються за сферами дії, характером формування, ступенем зближення з рівнем ринкової ціни. За сферами товарообігу розрізняють ціни внутрішнього та зовнішнього ринків. Зовнішньоторговельні ціни бувають експортні та імпортні, які враховують величину витрат за доставку товару від експортера до імпортера. Розмежовують ціни закритого і відкритого секторів світового товарного ринку.

Ціни закритих ринків мають відносну стабільність, вони більше піддаються регулюванню, проявляються в дії внутріфірмових умовно розрахункових трансфертних (перевідних) цін, які встановлюють монополії виробників незалежно від вимог ринку дня скорочення податкових оплат.

Ціни відкритого сектора ринку змінюються під впливом попиту на товар і його пропозиції, відбивають зміни товарної кон'юнктури, факторів стихійного (вільного) ринкового ціноутворення (ціни ринку "спот", біржові котировки).

За рівнем пристосування цін до дійсно ринкового стану відрізняють базисні ціни і ціни фактичних операцій. До базисних цін належать довідкові та офіційні ціни продажу, ціни прейскурантів, каталогів, проспектів. Ціни фактичних торговельних операцій відбивають реальний рівень ринкових цін на аукціонах, товарних біржах, контрактні а також розрахункові (середньостатистичні) ціни.

Множина внутрішньоторговельних цін негативно впливає на визначення рівня світових цін на товари. Як світові ціни виступають ціни звичних торговельних операцій, типових для світової комерційної практики. Вони розповсюджуються на значну частину світової торгівлі, доступні будь-якому продавцеві і покупцеві світового ринку.

Як світові ціни виступають експортні ціни головних постачальників даного товару на світовий ринок (наприклад, ціни на нафту установлюють країни ОПЕК) та імпортні ціни провідних покупців (імпортерів) даного товару, а також ціни важливих центрів міжнародної торгівлі (міжнародних товарних бірж, аукціонів, ін.)

В умовах високої конкуренції на світових товарних ринках експортерами товару стають провідні національні виробники найбільш конкурентоспроможної продукції з найменшими витратами на її виробництво -національні монополії та ТНК.

2. Світове господарство - глобальна географічна система та економіко-географічний вимір

Стандартне визначення світового господарства як сукупності національних господарств, що беруть долю в міжнародному поділі праці і зв'язаних міжнародними відношеннями, несе занадто вузьке навантаження і не враховує навіть у малій мірі роль просторові і просторової ієрархії у формуванні і функціонуванні світового господарства.

У умовах сучасної глобалізації господарської діяльності світове господарство втягує у свою орбіту практично усі види економічної діяльності, роблячи на них прямий або непрямий вплив. При динамізмі ринкових зон збуту важко провести жорстку стійку межу між фірмами, компаніями, підприємствами, що беруть долю в міжнародному обміні або замикають свою діяльність на внутрішньому ринку.

У підсумку верхні поверхи в просторовій ієрархії займають територіальні і галузеві підсистеми світового господарства - інтеграційні об'єднання, національні господарські комплекси, галузеві і міжгалузеві транснаціональні корпорації (МНК). Більш умовно до підсистем можна віднести найважливіші сфери діяльності - первинні, вторинні, третинні, четвертинні й окремі галузі і види діяльності.

До первинного, за традицією, відносять галузі сільського господарства, рибальський промисел, лісове господарство, гірновидобувна промисловість. До вторинних - усі галузі переробної промисловості. До третинних - транспорт і сферу послуг. До четвертинних - новітнї види інформаційної діяльності, що включають збір, переробку і використання інформації в управлінні, банківсько-фінансової сфері, маркетингу і консалтингових послугах і т.п. До цієї сфери тепер відносять і більшу частину НИОКР - наукових досліджень і дослідно-конструкторських розробок, що зумовлюють упровадження високих технологій і наукомістких виробництв в інші сфери діяльності.

Найважливішу системоутворюючу роль у світовому господарстві грають три типи просторів - географічне, економічне й інформаційне, у рамках яких функціонують підсистеми, що забезпечують саме існування світової економіки.

У географічному просторі - це сучасні види транспорту і зв'язку, без яких не може нині функціонувати жодний центр економічної діяльності. У світі налагоджена взаємодія міжнародних, національних і локальних видів залізничного, автомобільного, річкового, морського й авіаційного транспорту, трубопроводів і ЛЕП, усіх видів зв'язку. За допомогою супутників зв'язку новітніх кораблів став можливий негайний зв'язок практично будь-якого місця на земній кулі з будь-яким іншим. Вантажний і пасажирський транспорт також можуть забезпечити перевезення різних вантажів і людей практично в будь-яке місце - усі залежить тільки від порівняння витрат і результатів. Організаційні форми, що утворюють глобальну підсистему транспорту і зв'язку, - це авіакомпанії, судновласницькі фірми, залізничні компанії, системи зв'язку і т.п., чия діяльність регулюється сукупністю міжнародних угод.

У економічному просторі системоутворюючу роль грають світові фінансові інститути, серед яких ведуче місце займають Світовий Банк, Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), що нині перетвориться в Міжнародну організацію по торгівлі (ВТО), а також центральні банки США (Федеральна резервна система), Великобританії, Франції, ФРН, Японії. Саме ці організації і банки забезпечували фінансові розрахунки у світовому господарстві й стійкість основної валюти, базової для міжнародних розрахунків після скасування "золотого стандарту", - долара США, фунта стерлінгів і франка, до яких прив'язані обмежено конвертовані валюти багатьох країн Співдружності націй і Французького Союзу, а також німецької марки й ієни. З початком ХХI століття таку ж роль може успішно зіграти "євро" - єдина валюта Європейського Союзу. Особливу роль, що стабілізує, у світовій фінансовій системі грають консорціум банків Швейцарії, через її традиційну роль "усесвітнього сейфа", і найбільші страхові компанії світу типу британського "Ллойда".

3. Сфера послуг

Відповідно до марксистської доктрини ( у котрої третинному сектору, як нематеріальному виробництву, узагалі не були місця) сфера матеріального виробництва ділиться на чотири сектора: сільське і лісове господарство, добувна промисловість, обробляюча промисловість і вантажний транспорт (іноді включався пасажирський транспорт загального користування). Таким чином, транспорт також розглядалася яка галузь матеріального виробництва. Цим як би підкреслювалася виробнича детермінованість господарства. У сучасних умовах, коли на передній план усе більш виступають соціальні проблеми, структура господарства розглядається вже інакше. Первинний сектор - це галузі, безпосередньо зв'язані з природними ресурсами, - видобувна промисловість, сільське, лісове, рибне господарства; вторинний сектор - обробна промисловість, націлена на виготовлення кінцевого продукту; третинний сектор, або сфера послуг, - невиробнича сфера діяльності, спрямована на створення умов для функціонування господарства і життєдіяльності населення. (З цієї третинної сфери виділяють і четвертинну сферу - науку, або наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки - НИОКР).

Звідси випливає, що і транспорт, та й усю виробничу інфраструктуру можна і варто віднести до невиробничої сфери. Це перша, "систематизаційна", особливість третинного сектора. Далі треба відзначити темпи опереджаючого розвитку третинного сектора в країнах - членах Організації економічного співробітництва і розвитку (промислово розвинені країни Заходу).

І, нарешті, третя особливість - інтенсивна зміна внутрішньої покомпонентної структури третинного сектора - зростання ролі виробничих послуг, що забезпечують кардинальні зрушення в галузевий, територіальній і організаційній структурі основних виробничих галузей. Ці зміни в складі третинного сектора проявилися за останні 15-20 років. Виробничі послуги не тільки не залежать від рівня основного виробництва, але стають галузями, що саморозвиваються, що усе в більшому ступені визначають, що і як робиться. Наприклад, у Великобританії число зайнятих у сфері виробничих послуг за 1980-1995 доля виросло на 40% (на 1720 тис. чоловік), тоді як у сфері особистих послуг лише на 15% (на 600 тис. чоловік).

З середини 70-х років, товарна частина зовнішньоторговельного балансу промислово розвинених країн була збитковою, тоді як сервісна частина завжди зводилася з перевищенням прибутків над витратами (дивиться таблицю 1).

Звичайно виробничі послуги розрізняють у такий спосіб: а) у сфері споживання (ринкового попиту); б) у сфері постачання; в) виконуючу посередницьку роль (забезпечення інформаційних, телекомунікаційних, транспортних, комп'ютерних послуг, створення організаційно-підприємницького середовища). Ці властивості виробничих послуг у кінцевому рахунку забезпечують доставку виробничих товарів на принципово новому якісному рівні - більш швидко, надійно, на великі відстані, дешевше, із поліпшенням інформованості клієнтури про альтернативні джерела обслуговування.

За останні два-три десятиліття в ряді найбільш розвинених в економічному відношенні країн відбулися швидкий ріст і зміна структури третинного сектора. Так, якщо порівняти зміни структури зайнятості економічно активного населення двох регіонів - Західної і Східної Європи, ті розрив між ними нараховує приблизно 30 років (табл.2).

Щоб зрозуміти причини величезних змін, які відбулися у структурі виробництва за останні десятиліття, треба розкрити поняття - постіндустріальний етап розвитку, на який перейшли промислово розвинені країни Заходу і так називані країни нової індустріалізації. Настання цього етапу зв'язане насамперед із зміною попиту на споживчому ринку товарів і послуг ( а не з досягненнями науково-технічного прогресу, на думку багатьох дослідників; ці досягнення дуже важливі, надають величезний ефект зворотного зв'язку на самий розвиток, але по своїй суті вторинні), переходом суспільства від задоволення потреб "першого кола" (життєзабезпечення), що має свої досить вузькі межі, до потреб "другого кола" (або - " вільного часу"), що по суті безмежні. (Цей етап, що наступив із 70 років, ще називають етапом інформаційних потреб.) З рештою решт ці зміни в потребах суспільства визначаються змінами структури витрат сімейного бюджету. По підрахунках академіка С.Шаталина, у Росії протягом усього радянського і пострадянського періоду частка витрат на харчування в сімейному бюджеті не опускалося нижче 60%, а іноді піднімалася і до 3/4, тоді як на Заході вона в останні 20 років знизилася до 20% .

Таблиця 1. Структура зайнятості населення по секторах господарства в Західної і Східної Європі (%)

Саме нові споживи суспільства викликали масовий перехід виробництва від принципу "економії масштабу" (випуск масової серійної продукції) до принципу "економії розмаїтості), до попиту на продукцію відносно дорогу, що випускається невеликими партіями, цивільну й інноваційну. Вартість одиниці продукції, що випускається, різко зросла, що викликало корінну перебудову всього логістично-розподільчого апарата. За даними професора Н.В. Алисова вартість 1 т традиційної промислової продукції в 1995 році в тис. долл. складала: залізної руди - 0,02, цементу - 0,023, природного газу (1 тис.м3) - 0,08, мінеральних добрин - 0,1, нафти - 0,12, сталі - 0,2. Вартість же інноваційної ("нової") продукції рівнялася: пластмас і синтетичних смол - 1,0, хімічних волокон - 10,0, автомобілів - 15,0, електронного устаткування - 100,0, суперкомп'ютерів - 25000.

І тільки в цих умовах створюються передумови для кардинальних змін структури матеріального виробництва - і галузевої, і організаційної, а поступово - і територіальної. Одним із яскравих ознак постіндустріального розвитку є ріст значення дрібного підприємництва, більш відкрито до впровадження інновацій, більш гнучкого стосовно мінливого попиту на споживчому ринку, що відповідає, нагадаємо, переходові до принципу "економії різноманіття" (табл.3 ).

Таблиця 2. Малі підприємства в економіці ряду країн у 2005 р.

Новий етап розвитку комунікаційних послуг поступово заміняє (частково) транспортні послуги. Це дозволяє співробітникам фірм "піти" із великих міст, зберігаючи при цьому повний контакт із своїм офісом. При цьому використовується оптико-волоконна система зв'язку, що дозволяє одночасно звістки 100 тис. телефонних розмов. Одержують поширення так називані відео конференції, що заміняють особисті контакти. У Великобританії вже обладнано 250 спеціальних помешкань для таких "заочних" конференцій. За даними експертів, двочасова заочна конференція філій фірми обходитися в 2-3 тис. фунтів стерлінгів замість 15 тис. , у які обходитися звичайна нарада. Відзначається особлива роль бізнесу-центру в Шенноні (Ірландія), де створений допоміжний електронний офіс для змішаних фірм із центрами по обох сторони Атлантики (розрив у часу - 5 годин). Такий центр забезпечує майже цілодобову роботу цих фірм.

До виробничих послуг можна віднести і фінансово-кредитну сферу, що знаходить своє вираження в концентрації і міжнародному переплетенні капіталів і у формуванні великих банківських центрів, і зосереджена в першу чергу в країнах Західної Європи (приблизно 1/3 всіх активів великого банківського капіталу), у Японії (1/4) і в США (1/5) (див. таблицю 4).

Таблиця 3. Найбільші банківські центри Західної Європи, 2005 р.

Головними банківськими центрами, як і слід було очікувати, є Париж, Лондон і Франкфурт, причому лондонські банки в цілому домоглися найвищої прибутковості своїх активів. Головна позиція Лондона як високоефективного фінансового центру, мабуть, і впливає на незгоду Великобританії приєднатися до валютного союзу ЄС.

Важливу роль у сфері розподільних послуг грає внутрішня торгівля, що ділиться на оптову і роздрібну (Табл. 5).

Таблиця 4. Зовнішня торгівля в країнах Європейського Союзу

Між країнами є значні розходження по співвідношенню числа зайнятих у роздрібній і оптовій торгівлі. Як видно з таблиці 5, у цілому по Європейському Союзі це співвідношення складає 2:1, однак у Бельгії і Данії число зайнятих в обох галузях майже однаково, у Швеції перевершує лише на 1/4, тоді як у Греції в 3 рази, у Великобританії в 2,6 рази, у США майже в 3 рази.

Розходження в показниках насиченості підприємствами роздрібної торгівлі показані в таблиці 5.

Таблиця 5. Роздрібна торгівля в деяких країнах Західної Європи, 2005р.

З таблиці видно, що країни Південної Європи мають величезне число дрібних торгових точок, у той час як у Великобританії і Німеччини роздрібна торгівля більш сконцентрована. У Південної Європі число підприємств оптової торгівлі відносно невелике - 10-18%, у країнах Північної Європи - 30-50%, що зв'язано з роллю імпортних товарів на внутрішньому ринку.

У висновку варто підкреслити, що розвиток третинного сектора, що випереджає, і особливо сфери виробничих послуг, є неминучою умовою і передумовою цивілізованого переходу економіки до ринковому, постіндустріальному етапу розвитку.

4. Міжнародна торгівля

Міжнародний географічний поділ праці базується на прагненні людства до усі більшої ефективності ведення господарства, а в останньому десятилітті і до забезпечення усі більшої розмаїтості запропонованих на світовому ринку продуктів і товарів, що прийшло на зміну масовості (серійності) виробництва. Таким чином, і в міжнародному обміні принцип економіки масштабу (economy of scale) почав витискатися іншим принципом - економіки різноманіття (economy of scopo).

Цей принцип привів до повної відмови, навіть у теорії, від можливості того, що кожна національна економіка спроможна покрити всю розмаїтість попиту. Більш того, в умовах постіндустріального суспільства йде поглиблення спеціалізації виробництва, що завжди лежало в основі поглиблення і диверсифікації міжнародного поділу праці, що на сучасному етапі стає усі більш детальним і більш "адресним". Відбувається не тільки спеціалізація на виробництві готових продуктів, але і на деталях, напівфабрикатах, окремих стадіях і елементах виробництва тієї або іншої продукції. У основі спеціалізації тепер не тільки кількісні (зробити більше і по більш низькій ціні), скільки якісні критерії (наукоємкість, надійність, "чистота" і т.д.).

Саме тому на взаємну торгівлю між промислово розвиненими країнами Заходу припадає вже майже 60% обороту світової торгівлі. Найбільше зріле економічне інтеграційне угруповання сформувалося саме в Західної Європі, тоді як міцність між країнами, що розвиваються, дуже невелика і схильна впливу політичних і кон'юнктурних економічних коливань.

Сучасний етап розвитку зовнішньоекономічних зв'язків характеризується їхній багатовидністю.

Товарні потоки або товарообмін. Нові тенденції економічної взаємодії держав, зміни структури міжнародних економічних зв'язків виявляється особливо яскраво в зовнішній торгівлі товарами, а також у масштабах і структурі міжнародних транспортних повідомлень, що забезпечують реалізацію сформованих зовнішньоторговельних зв'язків. Одна з важливих особливостей сучасного етапу світового економічного розвитку - більш високі, чим у промислового виробництва темпи росту міжнародної торгівлі. У 2005 р. вартість товарного експорту склала 4875 млрд долл. , експорту послуг - 1230 млрд долл.

На 25 ведучих країн припадало 85,3% світового експорту і 83,8% імпорту. По деяким із них ці показники склали: Німеччина - 11,6% і 10,7%, Франція - 6,0% і 6,3%, Великобританія - 5,2% і 5,8%.

Незважаючи на процес утягування, що прискорився, національних економік у систему міжнародної торгівлі, світовий товарообіг відрізняється високою територіальною концентрацією - на п'ять найкрупніших експортерів припадає майже половина об'єму світового товарообігу. У той же час відбувається певна просторова дисперсія товарних потоків - сумарна частка головних потоків (кожний більш 1% світового зовнішньоторговельного обороту) складала в 1995 р. 29,3%, у 2000 р. - 26%, у 2005 р. - 20%. Одночасно відбуваються певні зміни пропорцій між потоками (табл.7).

Цікаво відзначити, що серед головних товаропотоків переважають зв'язку між країнами, що сусідять, хоча їхня питома вага в товарообігу і знижується. Серед 15 головних міжкраїнних взаємодій - дев'ять сусідські, що зв'язано з особливостями інтеграційних процесів: принципова однотипність складних багатогалузевих господарств розвинених країн не тільки не перешкоджає грузоообміну, а навіть є типологічною ознакою інтеграції.

Таблиця 6. Співвідношення головних міжкраїнних товаропотоків ( у % до світового підсумка)

Для більшості країн світу міжнародний товарообмін залишається основною формою зовнішньоекономічних зв'язків. Ступінь участі в географічному поділі праці, або так називану відкритість економіки, відбиває показник обміну експорту й імпорту товарів і послуг, віднесений ВВП або до чисельності населення. Жодна навіть сама розвинена в економічному відношенні країна не може ефективно робити усі види споживаної продукції . Ступінь втягненності в міжнародний поділ праці залежить у першу чергу від рівня розвитку продуктивних сил. Тому промислово розвинені країни займають головні позиції в міжнародному товарообігу, спеціалізуючись головним чином на постачаннях продукції високої технології - машин, електронного устаткування, продукції фармацевтики і тонкої хімії.

Таблиця 7. Динаміка експортної квоти промислово розвинених країн (% до ВНП)

Для визначення ступеня утягнутості господарства тієї або іншої країни в світо господарчу систему частіше усього використовують так називану експортну квоту господарства - показник, обумовлений як відношення вартості експорту товарів і послуг до валового внутрішнього продукту в порівняних цінах (табл.8). Експортна квота за 1975-1995 р. виросла з 12% до 22%, по товарному експорті (без палива) із 8% до 13%, по експорті послуг із 1,5% до 3%. У світовому експорті зросла доля продукції машинобудування, автомобілів, електронного устаткування, хімікалії, текстильних виробів, обробленої деревини, папери, скоротилася доля кольорових металів, стали, продовольчих товарів.

Висновок

Вітчизняний валютний ринок відокремлений і жорстко-регульований, його функціонування пов'язане із великою кількістю законодавчих та нормативних актів, що стосуються валютного регулювання та валютного контролю, правил обігу іноземної валюти на території України, основ функціонування міжбанківського валютного ринку тощо. Фондовий та кредитний ринки також функціонують за своїми законами. Слід зазначити, що на розвинених фінансових ринках валютний ринок не виділяється окремо як складова фінансового ринку. Кредитний ринок виступає як специфічна складова ринку інструментів позики.

Фінансовий ринок може бути як повністю сегментований, так і повністю інтегрований. Якщо ринок повністю сегментований, інвестор з однієї країни не може вкласти кошти в цінні папери в іншій країні. При цьому цінні папери одного ступеня ризику на різних ринках мають різну ставку доходу, що обумовлюється як сегментованістю ринків, так і різницею в курсах валют та відмінностями в системах оподаткування. В повністю інтегрованому ринку інвестор може інвестувати кошти будь-де. При цьому цінні папери одного ступеня ризику забезпечують інвестору однаковий рівень доходу. Сьогодні фінансові ринки різного рівня, а також ринки різних фінансових інструментів різною мірою інтегровані. Емітенти мають обмежені можливості щодо залучення більш дешевого капіталу поза місцевим ринком, а інвестори - щодо вкладення коштів на ринках інших країн та на міжнародному ринку.

Використана література

1. Аніловська Г., Яремко Л. Господарська глобалізація та управління зовнішньоекономічною сферою. - Львів: ЛКА, 2001. - 233 с.

2. Башнянин Г.І., Медведчук С. В., Шевчук Є. С. Політична економія. Київ: Каравела, 2004. - 480 с.

3. Бей О. Теоретичні підстави міжнародної інтеграції.- Мюнхен: Український вільний університет.- 2005. - 80с.

4. Богданов А.А. Скворцов-Степанов И.И. Курс политической экономии. - Т.1-2. - М. - 1918-1920. (репрінт), 2002. - 320с.

5. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини. Київ: Знання, 2004. - 409 с.

6. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси. Київ: Зання-Прес, 2002. - 311 с.

7. Василик О.Д. Теорія фінансів. Київ: НІОС, 2001. - 416 с.

8. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань . Київ: Вища школа, 2002. - 543 с.

9. Дробозина Л.А., Родионова В.М. Финансовая система, М.: ЮНИТИ, 2004. - 317с.