Організація країн - експортерів нафти (OPEC, The Organization of the Petroleum Exporting Countries) - картель, створений нафтовидобувними державами для стабілізації цін на нафту. Членами даної організації є країни, чия економіка багато в чому залежить від доходів від експорту нафти. Основна мета організації - контроль над світовими цінами на нафту.

ОПЕК як постійно діюча міждержавна організація була створена на конференції в Багдаді 10-14 вересня 1960. Спочатку до складу організації ввійшли Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія й Венесуела. До цих п'ятьох країн, що заснували організацію, пізніше приєдналися ще вісім: Катар (1961), Індонезія (1962), Лівія (1962), Об'єднані Арабські Емірати (1967), Алжир (1969), Нігерія (1971), Еквадор (1973), але вийшло у 1992, Габон (1975) і вийшов в1994.

Штаб-квартира ОПЕК спочатку перебувала в Женеві (Швейцарія), потім 1 вересня 1965 перемістилася у Відень (Австрія). Метою ОПЕК є координація діяльності й вироблення загальної політики відносно видобутку нафти серед країн учасників організації, з метою підтримки стабільних цін на нафту, забезпечення стабільних поставок нафти споживачам, одержання віддачі від інвестицій у нафтову галузь.

Міністри енергетики й нафти держав членів ОПЕК двічі в рік проводять зустрічі для оцінки міжнародного ринку нафти й прогнозу його розвитку на майбутнє. На цих зустрічах приймаються рішення про дії, які необхідно почати для стабілізації ринку.

Рішення про зміни обсягу видобутку нафти відповідно до зміни попиту на ринку приймаються на конференціях ОПЕК. Країни члени ОПЕК контролюють близько 2/3 світових запасів нафти. На їхню частку доводиться 40% від всесвітнього видобутку або половина світового експорту нафти.

Сьогодні ОПЕК об'єднує 13 країн: Алжир, Венесуелу, Габон, Індонезію, Іран, Ірак, Катар, Кувейт, Лівію, Нігерію, ОАЕ, Саудівську Аравію, Еквадор. На них припадає майже 78% запасів, 41% видобутку й 40% світового експорту нафти. ОПЕК контролює величезні ресурси нафти, встановлює квоти її видобутку, впливаючи таким чином і на рівень цін. ОПЕК залишається й, мабуть, залишиться досить стійкою міжнародною організацією, спроможною впливати на світову економіку. Розрахунки численних експертів, які спираються на визначені тенденції у сфері виробництва, споживання, експорту та імпорту нафти, дають підстави виснувати, що залежність від імпорту нафти основних її споживачів зростатиме. Основна частка можливого зростання попиту задовольнятиметься за рахунок збільшення видобутку в державах ОПЕК, передусім Близького Сходу. Сьогодні нафту видобувають у 75 країнах світу. Найхарактернішою особливістю сучасної географії нафтового господарства е великий територіальний розрив між видобутком нафти й споживанням нафтопродуктів. За видобутком у першу чергу виокремлюється район Перської затоки, де міститься 15 родовищ-гігантів із30 розвіданих у світі.

У межах цього регіону перед веде Саудівська Аравія, в якій зосереджено 25% світових покладів нафти. Тут виділяються такі надвелетенські родовища, як Гавар, Абкайк та Сафанія, на котрі припадає третина видобутку нафти. Загалом у Саудівській Аравії виявлено 20 нафтових родовищ. Понад десять із них виявлено у шельфовій зоні Перської затоки. Країна посідає перше місце у світі за експортом сирої нафти.

На другому місці за видобутком у регіоні стоїть Іран, де є такі чималі родовища, як Ага-Джарі - 10 млрд т, Гечса-ран та Марун. На них припадає 90% видобутку. До багатих на нафту країн регіону входить також Ірак, де знайдено 35 родовищ, а найбільші з них - Киркук (3 млрд т), Румайла (2,8 млрд т), Зубайр - 1 млрд т.

Значні запаси нафти є в Кувейті (12,9 млрд т--одне з перших місць у світі). Нафта Кувейту - найдешевша у світі завдяки високій продуктивності свердловин та близькості основного родовища Великий Бурган (9,3 млрд т) до порту вивезення нафти. Розвідані запаси нафти в Об'єднаних Арабських Еміратах становлять 13 млрд т й зосереджені переважно на території емірату Абу-Дабі, де виявлено 11 родовищ. В Канаді основні постачальники нафти - провінції Альберта, Саскачеван, а також Британська Колумбія. Значна частина продукції експортується до США, де власні запаси нафти дорівнюють 3,1 млрд т. Видобуток ведеться у 30 штатах, у тому числі у Техасі (30% видобутку), на Алясці (18%), в Луїзіані (14%), Каліфорнії (12%). У країні розвідані десятки нафтогазових басейнів і близько 15 тисяч родовищ. Одначе здебільшого вони невеликі. Основні нафтові басейни: Західний внутрішній та "Галф" у штаті Техас. Ведеться видобуток нафти на шельфі Мексиканської затоки.

Латинська Америка - один з найдавніших нафтових районів світу. Розвідані запаси тут оцінюються на 12 млрд т, що становить понад 9% світових. Нафта видобувається у Венесуелі, Бразилії, Перу тощо. Вони є найбільшими експортерами нафти. За ресурсами нафти в Африці (9,6 млрд т) перше місце посідає Лівія (41% запасів), друге - Нігерія (31%), третє - Алжир (14,5%). Нафтові родовища виявлені й розробляються в Марокко, Габоні, Конго, Анголі та інших країнах.

Розвідуються нові родовища у районах зі складнішими природними умовами, як-от в арктичних місцевостях Канади, на Алясці, на мілководді морів. Найбільші морські родовища нафти розвідані у Перській та Мексиканській затоках, Північному морі, біля північного узбережжя Аляски, берегів Каліфорнії, західного узбережжя Африки, біля островів Південно-Східної Азії.

У деяких країнах основна частина розвіданих запасів нафти зосереджена у шельфових родовищах: у США - понад 1/2, Брунеї й Катарі - близько 2/3, Анголі й Австралії - понад 4/5, Бахрейні - 9/10, у Норвегії й Великобританії - майже 100%. Розробка нафтових ресурсів Північного моря помітно збільшує частку Західної Європи, передусім Великобританії та Норвегії, у світовому видобутку. Частка шельфових родовищ у розвіданих запасах нафти пересічно оцінюється на 20--30%.

ОПЕК виглядала сильною в 1970-х роках, коли попит на нафту залишався високим, а ціни, що злетіли, приносили колосальні прибутки гігантським нафтовим компаніям і різко збільшили вартість їх нафтових запасів. Проте слабкість ОПЕК повною мірою виявилася на початку 1980-х років, коли в результаті повномасштабного освоєння нових нафтових родовищ за межами країн ОПЕК. Основний недолік ОПЕК полягає в тому, що вона об'єднує країни, інтереси яких часто протилежні. Саудівська Аравія і інші країни Аравійського півострова відносяться до числа малонаселених, проте володіють величезними запасами нафти, великими інвестиціями з-за кордону і підтримують вельми тісні відносини з “Сімома сестрами”.

Для інших країн, що входять в ОПЕК, наприклад Нігерії, характерна висока чисельність населення і убогість, вони реалізують дорогі програми економічного розвитку і мають величезну заборгованість. Ці країни вимушені видобувати і продавати якомога більше нафти, особливо після того, як ціни на сиру нафту знизилися. Крім того, в 1980-х роках Ірак і Іран довели видобуток нафти до максимального рівня, щоб оплачувати військові витрати. Наприкінці 1973 р. країни-члени ОПЕК протягом трьох місяців підняли ціни на нафту вчетверо. Об'єднання ОПЕК встановлює єдині продажні ціни на нафту, сприяє збільшенню доходів від продажу ви добутої нафти, стимулює освоєння національних нафтових джерел країн-учасниць.

Вплив ОПЕК на світові ціни на нафту послабився, коли Норвегія і Великобританія розпочали експлуатацію власних родовищ нафти з дна Північного моря. До того ж промислове розвинені країни світу зайнялися пошуком альтернативних джерел енергії та її економним використанням. До 1990 Іраку вторгнувся до Кувейту і спровокував війну в Персидській затоці (1990-1991). Після поразки Іраку до нього були застосовані міжнародні торгові санкції, які різко обмежили здатність Іраку експортувати нафту.

Все ж таки лідером в нафтовій промисловості залишається ОПЕК, в якості якого є інструмент підвищення та зниження цін. Країни - члени ОПЕК мають найбільші поклади “чорно золота”. До недавна в цих країнах було слабко виражене економічне підняття, але за рахунок їхнього потенціалу вони починають випереджати провідні країни світу.

2.2 Політика ОПЕК на світовому нафтовому ринку