Контрольна робота

На тему: Етапи розвитку світової валютної системи

Зміст

1. Зародження перших світових валютних систем

2. Другий етап формування світових валютних систем

3. Сучасні валютні системи

Висновки

Вступ

Національні валютні системи базуються на національних грошах і, по суті, є складовими грошових систем окремих країн. Як і ці останні, вони визначаються загальнодержавним законодавством.

Міжнародні та світова валютні системи ґрунтуються на багатьох валютах провідних країн світу та міжнародних (колективних) валютах (євро, СДР та ін.) і формуються на підставі міждержавних угод та світових традицій. Як організаційно-правове явище національна валютна система складається з цілого ряду елементів.

1. Зародження перших світових валютних систем

Перша світова валютна система стихійно сформувалася в XIX ст. після промислової революції на базі золотого монометаллизму у формі золотомонетного стандарту. Юридично вона була оформлена міждержавною угодою на Парижскій конференції в 1867 р., що визнало золото єдиною формою світових грошей. В умовах, коли золото безпосередньо виконувало усі функції грошей, грошова і валютна системи - національна і світова - були тотожні, із тією лише різницею, що монети, виходячи на світовий ринок, скидали, по висловлюванню К. Маркса, “національні мундири” і приймалися в платежі по вазі.

Після періоду валютного хаосу, що виникнув у результаті першої світової війни, був установлений золото-девізний стандарт, заснований на золоті і головних валютах, конвертованих у золото (за пропозицією англійських експертів). Платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків, стали називати девізами. Друга світова валютна система була юридично оформлена міждержавною угодою, досягнутим на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922 р.

У 1922-1928 р. наступила відносна валютна стабілізація. Але її неміцність полягала в такому:

- замість золотомонетного стандарту були введені урізані форми золотого монометаллизму в грошовій і валютній системах;

- процес стабілізації валют розтягся на ряд років, що створило умови для валютних війн;

- методи валютної стабілізації визначили її хиткість. У більшості країн були проведені девальвації, причому в Німеччині, Австрії, Польщі, Угорщини близькі до нуліфікації. Французький франк був девальвований у 1928 р. на 80%. Тільки у Великобританії в результаті ревальвації в 1925 р. було відновлено довоєнне золоте утримання фунта стерлінгів;

- стабілізація валют була проведена за допомогою іноземних кредитів. США, Великобританія, Франція використовували важке валютно-економічне становище ряду країн для нав'язування їм обтяжних умов міжурядових позик. Одним з умов позик, наданих Німеччині, Австрії, Польщі й іншим країнам, було призначення іноземних експертів, що контролювали їхню валютну політику.

Під впливом закону нерівномірності розвитку в результаті першої світової війни валютно-фінансовий центр перемістився з Західної Європи в США. Це було обумовлено рядом причин:

- значно виріс валютно-економічний потенціал США. Нью-Йорк перетворився у світовий фінансовий центр, збільшився експорт капіталу. США стали головним торговим партнером більшості країн:

- США перетворилися з боржника в кредитора. Заборгованість США в 1913 р. досягала 7 млрд. долл., а вимоги - 2 млрд. долл.; до 1926 р. зовнішній борг США зменшився більш ніж удвічі, а вимоги до інших країн зросли в 6 разів (до 12 млрд.);

- відбувся перерозподіл офіційних золотих резервів. У 1914-1921 р. чиста притока золота в США в основному з Європи склала 2,3 млрд. долл.; у 1924 р. 46% золотих запасів капіталістичних країн виявилися зосередженими в США (у 1914 р. - 23%);

- США були майже єдиною країною, що зберегла золотомонетний стандарт, і курс долара до західноєвропейських валют підвищився на 10-90%.

Сполучені Штати розгорнули боротьбу за гегемонію долара, проте домоглися статусу резервної валюти лише після другої світової війни. У міжвоєнний період долар і фунт стерлінгів, що знаходилися в стані активної валютної війни, не одержали загального визнання.

Валютна стабілізація була висаджена світовою кризою в 30-х роках. Головні особливості світової валютної кризи 1929-1936 р. такі:

- циклічний характер: валютна криза переплелася зі світовою економічною і грошово-кредитною кризою;

- структурний характер: принципи світової валютної системи - золотодевизного стандарту - зазнали аварії;

- велика тривалість: із 1929 до осені 1936 р.;

- виняткова глибина і гострота: курс ряду валют знизився на 50-84%.

Погоня за золотом супроводжувалася збільшенням приватної тезаврації і перерозподілом офіційних золотих резервів. Міжнародний кредит, особливо довгостроковий, був паралізований у результаті масового банкрутства іноземних боржників, включаючи 25 держав (Німеччина, Австрія, Туреччина й ін.), що припинили зовнішні платежі. Утворилася маса “гарячих” грошей - грошових капіталів, що стихійно переміщаються з одної країни в другу в пошуках одержання спекулятивного надприбутку або надійного захистку. Раптовість їхньої притоки і відтоку підсилила нестабільність платіжних балансів, коливань валютних курсів і кризових потрясінь економіки. Валютні протиріччя переросли у валютну війну, проведену за допомогою валютної інтервенції, валютних стабілізаційних фондів, валютного демпінгу, валютних обмежень і валютних блоків:

- крайня нерівномірність розвитку: криза уражала то одні, то інші країни, причому в різний час і з різноманітною силою.

У період із 1929 по 1930 р. збезцінились валюти аграрних і колоніальних країн, тому що різко скоротився попит на сировину на світовому ринку і ціни на нього понизились на 50-70%. тобто у більшому ступені, ніж на імпортовані цими країнами товари.

У середині 1931 р. слабкою ланкою у світовій валютній системі виявилися Німеччина й Австрія в зв'язку з відливом іноземних капіталів, зменшенням офіційного золотого запасу і банкрутством банків. Німеччина увела валютні обмеження, припинила платежі по зовнішніх боргах і розмін марки на золото. Фактично в країні був скасований золотий стандарт, а офіційний курс марки був заморожений на рівні 1924 р.

Потім (восени 1931 р.) золотий стандарт був скасований у Великобританії, коли світова економічна криза досягла апогею. Безпосередньою причиною цього послужило погіршення стана платіжного балансу і зменшення офіційних золотих резервів країни в зв'язку з різким скороченням експорту товарів і прибутків від “невидимих” операцій. 21 вересня 1931 р. був припинений розмін фунта стерлінгів на золоті злитки, а курс його знижений на 30,5%. Одночасно була проведена девальвація валют країн Британської співдружності націй (крім Канади) і скандинавських країн, що мали з Великобританією тісні торгові зв'язки. На відміну від Німеччини у Великобританії з метою підтримки престижу фунта стерлінгів не були впроваджені валютні обмеження. Великобританія виграла від девальвації: за рахунок девальваційної премії англійські експортери широко практикували валютний демпінг, що викликало валютну війну з Францією і США. У результаті зменшилося пасивне сальдо платіжного балансу Великобританії.

У квітні 1933 р. золотомонетний стандарт був скасований і в США, коли економічна криза переростала в депресію особливого роду. У 1929-1936 р. вартість експорту Франції скоротилася в 4 рази при зменшенні світового експорту в цілому на 36%. 1 жовтня 1936 р. у Франції був припинений розмін банкнот на золоті злитки, а франк був девальвований на 25%. Оскільки золотий зміст її валюти не був зафіксований, а до 1937 р., були лише встановлені межі коливань (0,038-0,044 р. чистого золота), з'явилося поняття “блукаючий франк”. Незважаючи на девальвацію, французький експорт скорочувався, тому що валютна і торгова війни обмежили можливості валютного демпінгу. Інфляція знижувала конкурентноздатність французьких фірм. Тому падіння курсу франка не було припинено на відміну від фунта стерлінгів і долара.

У результаті кризи Генуезька валютна система утратила відносну еластичність і стабільність.

2. Другий етап формування світових валютних систем

Друга світова війна призвела до поглиблення кризи Генуезької валютної системи. Розробка проекту нової світової валютної системи почалася ще в роки війни (у квітні 1943 р.), тому що країни побоювалися потрясінь, подібних валютній кризі після першої світової війни й у 30-х роках. Англо-американські експерти, що працювали з 1941 р., із самого початку відкинули ідею повернення до золотого стандарту. Вони прагнули розробити принципи нової світової валютної системи, здатної забезпечити економічний ріст і обмежити негативні соціально-економічні наслідки економічних криз. Прагнення США закріпити пануюче положення долара у світовій валютній системі знайшло відбиток у плані Г.Д. Уайта (начальника відділу валютних досліджень міністерства фінансів США).

У результаті довгих дискусій по планах Г. . Уайта і Дж.М. Кейнса (Великобританія) формально переміг американський проект, хоча кейнсианські ідеї міждержавного валютного регулювання були також призначені в основу Бреттон-вудськї системи.

На валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсе (США) у 1944 р. були встановлені правила організації світової торгівлі, валютних, кредитних і фінансових відношень і оформлена третя світова валютна система. З кінця 60-х років наступив кризис Бреттон-вудськоъ валютної системи. Її структурні принципи, встановлені в 1944 р., перестали відповідати умовам виробництва, світової торгівлі і співвідношенню сил, що змінилася, у світі. Сутність кризи Бреттон-вудськоъ системи полягає в протиріччі між інтернаціональним характером МЕО і використанням для їхнього здійснення національних валют, схильних знеціненню.

Криза Бреттон-вудської системи досягла кульмінаційного пункту навесні і влітку 1971 р., коли в його епіцентрі виявилася головна резервна валюта. Криза долара співпала із тривалою депресією в США після економічної кризи 1969-1970 р. Під впливом інфляції купівельна спроможність долара впала на 2/3 у середині 1971 р. у порівнянні з 1934 р., коли був установлений його золотий паритет. Сукупний дефіцит платіжного балансу по поточних операціях США склав 71,7 млрд. долл. за 1949-1971 р. Короткострокова зовнішня заборгованість країни збільшилася з 7,6 млрд. долл. у 1949 р. до 64,3 млрд. у 1971 р., перевищивши в 6,3 разу офіційний золотий запас, що скоротився за ці періоди з 24,6 млрд. до 10,2 млрд. долл.

Пошуки виходу з валютної кризи завершилися компромісною Вашингтонською угодою “групи десятьох”. Була досягнута домовленість по таких пунктах: 1) девальвація долара на 7,89% і підвищення офіційної ціни золота на 8,57% (із 35 до 38 долл. за унцію); 2) ревальвація ряду валют; 3) розширення меж коливань валютних курсів із (1 до (2,25% від їхніх паритетів і встановлення центральних курсів замість валютних паритетів; 4) скасування 10%-го мита в США. Але США не взяли зобов'язання відновити конвертованість долара в золото і брати участь у валютній інтервенції. Тим самим вони зберегли привілейований статус долара, нині матеріально не підкріплений.

Криза Бреттон-вудської валютної системи породив достаток проектів валютної реформи: від проектів створення колективної резервної одиниці, випуску світової валюти, забезпеченої золотом і товарами, до повернення золотого стандарту. Їхньою теоретичною основою служили неокейнсианські і неокласичні концепції. На рубежі 60 - 70-х років проявилася криза кейнсианьства, на якому було засновано валютне регулювання в рамках Бреттон-вудської системи. У цьому зв'язку активізувалися неокласики. Вони орієнтувалися на підвищення ролі золота в міжнародних валютних відношеннях аж до відновлення золотого стандарту. Батьківщиною неометаллизма була Франція в 60-х роках, а основоположником - Ж. Рюефф.Характерна риса сучасності - розвиток регіональної економічної і валютної інтеграції, насамперед у Західній Європі. Причинами розвитку інтеграційних процесів є: 1) інтернаціоналізація господарського життя, посилення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, переплетення капіталів; 2) протиборство центрів суперництва на світових ринках і валютній нестабільності.

3. Сучасні валютні системи

\90-ті роки ознаменувалися новим розширенням ЄС, насамперед за рахунок країн Європейської асоціації вільної торгівлі (ЕАСТ). З 1994 р. діє Європейський економічний простір ЄС - ЕАСТ; крім того, Австрія, Швеція і Фінляндія завершили переговори про повноправний вступ у ЄС (до них повинна приєднатися Норвегія). На основі Європейських угод асоційованими членами ЄС нині є також країна Східної і Центральної Європи - Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Болгарія і Румунія. З листопада 1993 р. набрало сили Маастрихтська угода про утворення Європейської політичної, економічної і валютної спілки (скорочена назва Європейська спілка - ЄС).

Механізм валютної інтеграції включає сукупність валютно-кредитних методів регулювання, за допомогою яких здійснюються зближення і взаємне пристосування національних господарств і валютних систем. Основними елементами валютної інтеграції є: а) режим спільно плаваючих валютних курсів: б) валютна інтервенція, у тому числі колективна, для підтримки ринкових курсів валют у межах узгодженого відхилення від центрального курсу: в) створення колективної валюти як міжнародного платіжного-резервного засобу: г) спільні фонди взаємного кредитування країн-членів для підтримки курсів валют: д) міжнародні регіональні валютно-кредитні і фінансові організації для валютного і кредитного регулювання.

Валютна сфера на відміну від матеріального виробництва найбільшою мірою тяжіє до інтеграції.

Висновки

Світова валютна система з моменту введення золотого стандарту в 1867 році зазнала достатньо серйозних змін. Золото було демонетаризовано і в даний момент грає усе меншу роль у світовому грошовому обігу, замінюючись на валюти різноманітних країн. Причому останні роки усе більше оголюють тенденцію до багатовалютної системи (замість пережитків Бреттонвудської системи у вигляді єдиної резервної валюти - долара США). Усе більше сучасні замінники світових грошей стають схожими на звичайні внутрішньодержавні гроші. Проте, як уже відзначалося, СДР ще далекі від відповідності вимогам, запропонованим до світових грошей: самі по собі вони поза МВФ практично не використовуються (та й у рамках МВФ в основному в якості засобів перерахунку) і, що головне, їхнє використання приватними особами практично взагалі не зустрічається. У меншому ступені “страждають” цією хибою ЕКЮ - їхнє використання приватними особами набагато ширше (може бути фізичні особи і не бережуть заощадження в ЕКЮ, але банки вже прийшли до утримання авуарів у цій валюті). ЕКЮ ще в багатьох відношеннях перевершують СДР, хоча і не позбавлені хиб.

Можна відзначити, що гідності ЕКЮ як міжнаціональної валюти обумовлені принципами, що використовувалися при закладанні основ ЄВС: нове політичне мислення, подолання ідеології і політики націоналізму і роз'єднаності, що відразу ставить ЕКЮ на порядок ближче до світових грошей. На мій погляд ідеальною являється ситуація, коли взагалі відсутня валюта кожної окремої країни, а в усім господарському світовому просторі використовується єдина валюта (ідеалізм, звичайно, але приємний) - тоді ми набуваємо безлічі переваг: до повної стабільності світової економічної системи, відсутності криз зниження ризику у валютних операціях, що сприяло б більш широкому розвитку міжнародної торгівлі і поділу праці.

Необхідно визнання, що економічна інтеграція, господарська взаємозалежність держав вигідніше, чим протекціонізм, роз'єднаність і автаркія. Характерно, що взаємна торгівля країн ЄЕС збільшилася з 49% загального обсягу їхньої торгівлі в 1970 р. до 60% на початку 90-х років - от приклад дії інтеграції і зростання поділу праці. Необхідні компромісні рішення для подолання протиріч (принцип згоди), і реальне делегування частини суверенних прав наднаціональним органам. Проти цього, звісно будуть заперечувати США - адже саме вони за рахунок переважного повоєнного положення одержали найбільші вигоди в міжнародній валютній системі і, зрозуміло, не захочуть повною мірою віддавати повноваження міжнародним органам.

Таким чином, можна зробити висновок: сучасна валютна система далеко не ідеальна, але надалі (із зміною світового розставляння сил на користь відносного ослаблення США) можливі поступка і прихід до системи, більш задовільної, ніж нині існуюча.

Список використаної літератури:

1. Міжнародні валютно-кредитні і фінансові відносини: Підручник/Під ред. Л.Н.Красавиной. -- М.: Фінанси і статистика, 1994. -- 592 с.: іл.

2. Курс економіки: Підручник.-- 2-е вид., доп. / Під ред. Райзберга Б.А..-- М.:ИНФРА-М, 1999. -- 716 с.