12

Вступ

Як форма міжнародних економічних відносин міжнародна міграція робочої сили виникає і розвивається водночас зі становленням і еволюцією міжнародної міграції капіталу, міжнародної торгівлі.

Інтенсивно цей процес відбувався наприкінці XVIII - на початку XIX ст. із здійсненням промислової революції та формуванням технологічного способу виробництва, заснованого на машинній праці.

Міжнародна міграція робочої сили спричинена насамперед економічними факторами:

по-перше, дією законів капіталістичного нагромадження, народонаселення, нерівномірності економічного розвитку тощо, які зумовлюють відносне перенаселення в одних країнах та нестачу робочої сили в інших;

по-друге, істотною різницею в умовах праці, рівні заробітної плати, рівні життя, умовах підприємницької діяльності тощо;

по-третє, циклічним характером економічного розвитку, зокрема асинхронністю економічного циклу в різних країнах;

по-четверте, нерівномірним розгортанням НТР, структурних криз і структурних реформ;

по-п'яте, демографічними факторами, різницею у природному прирості населення. Так, якщо у XX ст. темпи щорічного приросту населення у слаборозвинутих країнах становили приблизно 2,5%, то в розвинутих вони не перевищували 1%;

по-шосте, політичними, військовими, національно-етнічними та іншими неекономічними чинниками.

Міжнародна міграція робочої сили - форма міграції населення, яка полягає в переміщенні працездатного населення у межах світового господарства в пошуках роботи, кращих умов життя відповідно до економічних законів.

1. Регулювання міграції робочої сили

Описані вище міграційні процеси робочої сили вимагають державного та наддержавного регулювання.

Державне регулювання міжнародної міграції робочої сили - сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на міграційний рух працездатного населення з метою його пристосування до потреб національної економіки і насамперед для потреб розширеного відтворення крупного капіталу.

Ця сукупність форм і методів залежить від особливостей історичного розвитку країни, економічної кон'юнктури, умов відтворення.

Так, у США в перші 140 років існування країни відбувалося освоєння величезних вільних територій, бракувало робочої сили. Тому імміграція в цю країну в той час була практично вільною (здійснювалася без будь-яких обмежень).

З 1952 р. уряд почав регламентувати в'їзд мігрантів за такими критеріями: 1) суворий відбір мігрантів; 2) члени сім'ї емігрують разом з главою сім'ї; 3) значна питома вага осіб, які іммігрують на підставі родинних зв'язків; 4) відносна свобода вибору місця проживання й роботи; 5) значна частка іммігрантів, які після п'яти років перебування у країні отримують американське громадянство; 6) чимала частка іноземних громадян набуває статусу біженців. Отримання громадянства (а отже, працевлаштування в будь-якому штаті, в тому числі право займатися підприємницькою діяльністю) через п'ять років закріплено за іммігрантами. Водночас існує категорія неіммігрантів, які отримують право на працевлаштування на чітко визначений термін, по закінченні якого вони повинні виїхати з країни [6, с. 99].

З-поміж методів державного регулювання міграції робочої сили важлива роль належить регулюванню кількісного та якісного складу мігрантів. Для регулювання кількості іммігрантів використовують показник імміграційної квоти, який розраховують і затверджують щороку. При цьому враховуються статево-вікова структура, рівень освіти, безробіття, наявність ринку житла та інші параметри.

Так, у США в 1995 р. загальна імміграційна квота становила 675 тис. осіб. Із них родичі американців - 480 тис. (71%), 140 тис. (20%) - спеціалісти (в яких зацікавлені США) і 55 тис. - інші групи іммігрантів.

Якісний склад працівників-мігрантів регулюється процедурою визнання наявних у них документів про освіту або професійну підготовку, роботу за спеціальністю, встановлення вікового цензу (більші шанси на в'їзд мають молоді працівники), врахування національності (для забезпечення національної рівноваги), стану здоров'я, додаткові вимоги до певних професій і спеціальностей (наприклад, програміст повинен володіти прийнятими у країні програмними заходами та ін.), врахування деяких якостей особистості (наприклад, характеру, якщо йдеться про в'їзд із певних країн). Водночас пріоритет віддається підприємцям, які хотіли б зайнятися бізнесом.

Країни-експортери робочої сили також намагаються впливати на міжнародну міграцію працівників. Вони регулюють обсяги еміграції та якісний склад емігрантів (деяким із них відмовляють в еміграції через нестачу кваліфікованих і висококваліфікованих спеціалістів, за несприятливої демографічної ситуації); використовують еміграцію як засіб залучення валютних ресурсів в економіку країни (відкривають валютні рахунки з наданням вищих відсоткових ставок, створюють вигідніші умови для використання цих коштів, ставиться вимога про переказ у країну певної частки зарплати тощо, залучають частину коштів посередницьких організацій та ін.); країна-експортер намагається захистити права емігрантів за кордоном, укладаючи двосторонні угоди з країною-імпортером, використовуючи контрактну форму найму робочої сили для роботи за кордоном (яка повинна гарантувати певну заробітну плату, оплату проїзду, житла, медичного обслуговування тощо); організовують спеціальні установи, фонди, представництва, аташе з праці при посольствах тощо, які приймають народні конвенції, угоди з трудової міграції, дотримання основних прав емігрантів, допомагають у забезпеченні їх медичними послугами, житлом, навчанням дітей у школі (цим насамперед займаються спеціальні фонди) [4, с. 259].

Важливим засобом регулювання процесу трудової міграції є запровадження обов'язкового державного ліцензування діяльності організацій щодо найму працівників для роботи за кордоном. Ліцензію надають лише тим організаціям, які мають необхідні знання, досвід роботи, міжнародні зв'язки й можуть нести відповідальність (юридичну, матеріальну) за свої дії.

Процес регулювання міжнародної міграції робочої сили окремими країнами в сучасних умовах відбувається на підставі правових норм і правил, зафіксованих у документах міжнародних організацій, насамперед МОП. При цьому держави, які ратифікували міжнародні конвенції, визнають пріоритет міжнародного права над національним.

МОП створена в 1919 р. У 1962 р. на 46-й сесії МОП було прийнято угоду про основні цілі та норми державної політики, в якій закріплювалися такі ж права мігрантів, як і корінних жителів, зокрема у сфері соціального забезпечення. Країни, які ратифікували цю угоду, зобов'язалися надавати мігрантам за місцем їх проживання соціальну допомогу (оплату медичного обслуговування, допомогу в разі безробіття, хвороби, інвалідності, професійного захворювання тощо).

У загальнішому плані визначається рівність мігрантів щодо національності, релігії, статі тощо.

Захист прав мігрантів забезпечується через організацію безплатних служб для допомоги мігрантам. Ці служби надають їм необхідну інформацію, вживають заходів, які допомагають виїзду мігрантів та їх переміщенню, забезпечують переведення заробітної плати й заощаджень на батьківщину, дбають про письмове оформлення трудових контрактів і дотримання прав мігрантів на їх отримання (ці контракти передбачають термін найму, умови та зміст праці, рівень заробітної плати і порядок її виплати), про рівність в отриманні мінімальної заробітної плати, забезпечення права на освіту і здобуття кваліфікації (а також її підвищення), участі в профспілках, працевлаштування й соціальне забезпечення [2, с. 489].

2. Діяльність МОП

Міжнародна організація праці (МОП) була створена в 1919 р. у ході Версальської мирної конференції за підсумками першої світової війни. Вона була заснована з ініціативи і при активній участі західної соціал-демократії.

Статут МОП був розроблений Комісією з праці мирної конференції і став частиною XIII Версальського договору. Необхідність створення такої Організації визначалася, принаймні, трьома основними причинами.

Перша - політична. Приводом для створення МОП послужили революції в Росії і ряді інших європейських країн. З метою запобігання вирішенню виникаючих у суспільстві протиріч вибуховим, насильницьким, революційним шляхом організатори МОП вирішили створити міжнародну організацію, покликану всіляко сприяти соціальному прогресу, встановленню і підтримці соціального миру між різними верствами суспільства, сприяти вирішенню виникаючих соціальних проблем еволюційним мирним шляхом.

Друга - соціальна. Важкими і неприйнятними з загальнолюдських позицій були умови праці і життя трудящих. Вони піддавалися жорстокій експлуатації. Їхній соціальний захист практично був відсутнім. Соціальний розвиток різко відставав від економічного, що гальмувало загальний розвиток суспільства.

Третя - економічна. Прагнення окремих країн до поліпшення становища трудящих викликало збільшення витрат, зростання собівартості продукції, що утрудняло конкурентну боротьбу і вимагало вирішення соціальних проблем у більшості, принаймні, розвинутих країн.

У своїй роботі МОП використовує різні методи. З них можна виділити чотири основних:

розвиток соціального партнерства урядів, організацій трудящих і підприємців (трипартизм);

розробка і прийняття міжнародних трудових норм: конвенцій і рекомендацій та контроль за їхнім використанням (нормотворча діяльність);

надання країнам допомоги у вирішенні соціально-трудових проблем. В МОП це називається технічним співробітництвом;

проведення досліджень і здійснення публікацій з соціально-трудових проблем.

Трипартизм - основний метод роботи МОП, її особлива риса відносно інших міжнародних організацій. Вирішення всіх соціально-трудових проблем може бути успішним тільки в результаті погоджених дій урядів, трудящих і підприємців [1, с. 160].

МОП надає постійну допомогу країнам у розвитку трипартизму, у роботі організацій трудящих і підприємців, у підвищенні їхньої ролі у вирішенні трудових проблем, у зміцненні інститутів і механізмів, необхідних для розвитку соціального партнерства.

Нормотворча діяльність - розробка конвенцій і рекомендацій і контроль за їхнім застосуванням була і залишається головним методом і основою всієї діяльності МОП.

За 1919-2000 р. прийнято 183 конвенції і 191 рекомендація. Їхня юридична природа різна.

Конвенція - це міжнародний акт, який після його ратифікації державою-членом є обов'язковим для виконання.

Рекомендації відіграють роль орієнтирів при виробленні політики, розробці національного законодавства і практичних заходів у соціально-трудовій сфері.

Конвенції і рекомендації охоплюють власне кажучи всі основні питання праці, зайнятості і соціально-трудових відносин і утворюють Міжнародний трудовий кодекс. Вони служать мінімальними стандартами для держав-членів і не повинні використовуватися для погіршення становища трудящих і підприємницької діяльності.

Існує чітка система контролю за виконанням конвенцій, передбачена в Статуті.

Міжнародне технічне співробітництво здійснюється в основному шляхом направлення експертів МОП для надання допомоги країнам у вирішенні самих різних соціально-трудових проблем.

Діяльність експертів усе більше стає складовою частиною національних планів розвитку; вона спрямована на сприяння повній зайнятості, розвиток людських ресурсів, підвищення життєвого рівня, удосконалювання трудового законодавства, надання допомоги в розвитку трипартизму, поліпшення трудових відносин, одержання професійно-технічної освіти, впровадження сучасних методів управління, поліпшення умов праці і т. п.

Для сприяння у вирішенні цих задач у регіонах, крім того, створено 16 консультативних груп фахівців, у тому числі для країн Центральної і Східної Європи в Будапешті і для Східної Європи і Середньої Азії в Москві. Діяльність останньої поширюється на 10 держав, які були союзними республіками СРСР.

Крім роботи експертів технічна допомога включає постачання необхідного устаткування, надання стипендій для підготовки національних кадрів як на місцях, так і шляхом відряджання в інші країни, організації різних семінарів, в основному для представників країн, що розвиваються [3, с. 274].

Нормотворча діяльність і технічне співробітництво МОП ґрунтуються на проведенні систематичних досліджень. Вони ведуться в основному департаментами МБП, МІСТІ, Турінським центром (з питань освіти).

МБП як великий міжнародний видавничий центр випускає літературу кількома мовами. Серед публікацій - доповіді, підготовлені для щорічних сесій МКП, різних спеціалізованих нарад і конференцій. Багато періодичних видань. На трьох мовах (англійський, французький і іспанській) видається журнал «Міжнародний огляд праці».

Журнал «Трудовий світ» виходить п'ять разів на рік на багатьох мовах; поширюється безкоштовно. Крім того, видаються англійською мовою: «Офіційний бюлетень МБП», «Інформація про законодавство» - збірник національних законів про працю, «Щорічник статистики праці» і «Бюлетень статистики праці», «Праця у світі» - щорічна доповідь про становище справ у трудовій і соціальній областях. «Робоча освіта» - журнал на допомогу профспілковій освіті.

Крім документів і періодичних видань виходять міжнародні огляди - дослідження з різних питань, підготовлювані департаментами МБП, монографії, посібники з техніки безпеки і гігієні праці, по курсам профспілкової освіти, підручники по управлінню персоналом, довідники і т. п. З цих видань слід зазначити чотиритомну «Енциклопедію по техніці безпеки і гігієні праці». Ця робота, обсягом близько 500 стор, у складанні якої взяли участь більше тисячі провідних у цій області фахівців світу, була переведена на російську мову і видана Профіздатом у 1985-1988 р.

Цілий ряд видань МОП вийшов у світ російською і українською мовами. На початку 80-х років за замовленням видавничих служб МБП у СРСР почали друкувати документи конференцій. У 1983 р. вийшли два томи Конвенцій МОП, а в 1991 р. було здійснено нове їхнє видання [5, с. 341].

У 1997 р. видані «Конвенції і рекомендації», прийняті в 1991-1997 р. Масовим тиражем виданий «Статут Міжнародної організації праці і Регламент Міжнародної конференції», регламент Адміністративної ради.

Журнал «Людина і праця» опублікував цілком і частково кілька доповідей Генерального директора до сесій Міжнародної конференції праці і ряд конвенцій.

Висновки

Отже, боротьба за повну і продуктивну зайнятість, попередження і скорочення безробіття були і залишаються найважливішими задачами МОП.

На Міжнародній конференції праці в 1999 р. Генеральний директор говорив: «Першорядна задача МОП на сьогодні полягає в тому, щоб жінки і чоловіки мали можливість одержати гідну і продуктивну роботу в умовах свободи, рівності, економічної безпеки і людської гідності».

У Копенгагені в березні 1995 р. проходила Всесвітня зустріч на вищому рівні в інтересах соціального розвитку. В прийнятій Декларації зобов'язала присутніх на ній глав держав і урядів сприяти досягненню мети повної зайнятості в якості одного з основних пріоритетів економічної і соціальної політики і створювати для всіх чоловіків і жінок надійні і стійкі можливості заробляти собі на життя за допомогою вільно обраної продуктивної праці і роботи.

У прийнятій програмі дій є прохання до МОП, що, як відзначено, відіграє особливу роль в області зайнятості і соціального розвитку, внести свій внесок у здійснення цієї Програми.

Значна частина міжнародних трудових норм МОП націлена на вирішення цих задач. Серед них наступні.

Конвенція №122 (1964 р.) про політику в області зайнятості передбачає проведення активної політики сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості. Її слід розглядати разом з Рекомендаціями МОП №122 (1964 р.) і №163 (1984 р.). В останніх найбільш повно з усіх нормативних документів МОП розглянуті проблеми зайнятості і можливі шляхи їхнього розвитку.

Конвенція №168 (1988 р.) і відповідна їй Рекомендація №176 про сприяння зайнятості і захисту від безробіття, докладно розглядають поряд з питаннями сприяння продуктивній зайнятості питання допомоги з безробіття й іншу матеріальну допомогу безробітним і членам їх родин.

МОП, природно, сама не може створювати робочі місця. Це задача національної влади, а її роль - поряд із законодавством допомагати країнам у створенні громадської думки, заохоченні національних дій і міжнародного співробітництва.

Керуючись міжнародними трудовими нормами і нерідко при практичній допомозі Організації, багато країн вжили заходів по поліпшенню функціонування ринків праці шляхом створення системи органів по працевлаштуванню і розвитку можливостей професійної підготовки і перепідготовки трудящих, по матеріальній допомозі безробітним. Але ці заходи в більшості або навіть у всіх країнах недостатні для вирішення величезної проблеми безробіття.

Список використаних джерел