Вступ

Незалежно від того, в якій формі відбувається економічне спілкування між країнами - через зовнішню торгівлю, капіталовкладення, надання та погашення кредитів, надання різних послуг, - він має вартісний вираз. Тим самим створюється об'єктивна основа для вираження позиції даної країни у системі міжнародних економічних відносин у формі зведених вартісних балансів, найважливішим з яких є платіжний баланс.

Платіжний баланс виражає всю складну суму економічних відносин країни зі світом. Характер цих відносин залежить як від розвитку економіки цієї країни, так і від змін, що відбуваються в економіці інших країн і на світовому ринку. Вміння вчасно зауважити зміни щодо окремих конкретних показників платіжного балансу ще на стадії їх формування дозволяє відтворити найбільш повну картину майбутнього розвитку економіки цієї країни.

Розвиток між країнами політичних, наукових і культурних зв'язків також зумовлює необхідність здійснення різноманітних розрахунків між країнами. Надходження та платежі, вимоги та зобов'язання, що випливають із цих зв'язків, відображаються у відповідних балансах - платіжному, розрахунковому та ін.

Платіжний баланс - це співвідношення між сумою всіх грошових надходжень, отриманих даною країною від інших країн за певний період, і сумою всіх грошових платежів, здійснених нею за цей же період.

Платіжний баланс оборотів (динамічний) розраховується за квартал, рік чи інший період часу.

Платіжний баланс на певну дату (статичний) - це поточний платіжний баланс конкретного дня. У платіжному балансі дня виражається співвідношення всіх надходжень і всіх платежів, здійснених протягом певного дня у міжнародному обороті цієї країни.

Платіжний баланс

Платіжний баланс - важливий документ, який використовують для вивчення макроекономічного стану економіки. На його підставі розробляють і реалізують заходи щодо підтримки економічної стабілізації. Особливе значення платіжний баланс має для України, адже він сприяє досягненню внутрішньої (низький рівень інфляції, загальна зайнятість трудових ресурсів) і зовнішньої (стабільний курс національної валюти, торгова та фінансова збалансованість) рівноваги [1, с. 42].

Вивчаючи платіжний баланс, варто пам'ятати, що зовнішньоекономічна рівновага є однією з позицій у політика-економічному переліку цілей розвитку країни. Цієї мети досягають, коли вирівнюється платіжний баланс. По суті, йдеться про бюджетні обмеження відкритої економіки.

Термін «платіжний баланс» ввів у XVIII столітті до наукового обігу англійський економіст Дж. Стюарт, представник найпізнішого меркантилізму, хоча спроби підбиття підсумків зовнішньоекономічної діяльності держави робили ще в середні віки. Для Дж. Стюарта джерело багатства країни полягало в підтримці активного торгового балансу. Теорію платіжного балансу безперервно розвивали, накопичували досвід, особливо в Англії і США. На цій основі на початку XX століття Ліга націй розпочала роботу з уніфікації методики складання платіжних балансів, згодом її продовжив Міжнародний валютний фонд.

У літературі є різні визначення платіжного балансу (balance of payments). Щоправда, вони не суттєво відрізняються один від одного, як правило, підкреслюють його обліковий чи звітний аспект. Так, П. А. Самуельсон і В. Д. Нордхауз зазначають, «що платіжний баланс - це систематичні записи всіх економічних операцій між певною країною і рештою країн світу». Н. А. Миклошевська і А. В. Холопов вважають, що «платіжний баланс - це систематизований запис підсумків усіх економічних операцій між резидентами певної країни і рештою світу протягом визначеного періоду, як правило, року». При визначенні поняття платіжного балансу Г. Зіберт виділяє «статистичний облік усіх економічних операцій між вітчизняними і зарубіжними господарськими одиницями за один рік». Словник з бізнесу серії знаменитих Оксфордських словників визначає поняття платіжний баланс як «звітність, що характеризує участь країни у міжнародному розподілі праці» [4, с. 19].

В інших визначеннях платіжного балансу наголошують на його функціональному аспекті. Характерним є тлумачення П. Кругмана і М. Обстфельда. Вони розглядають баланс як один з двох (поряд із національним доходом) інструментів, що дає змогу отримувати повну картину макроекономічних зв'язків між господарствами країн, котрі беруть участь у міжнародній торгівлі.

У висновку свого визначення П. Кругман і М. Обстфельд зазначають, що «платіжний баланс допомагає відстежувати як зміни в заборгованості країни іноземцям, так і доходи її галузей, які конкурують у сфері експорту та імпорту. Рахунки платіжного балансу показують також зв'язок між операціями із закордонними партнерами і національною пропозицією грошей».

Г.П. Овчинников, відзначаючи, що платіжний баланс - це статистичний запис підсумку операцій між резидентами даної країни та рештою світу за визначений період (звичайно за квартал або рік), виділяє його здатність давати кількісну і якісну характеристику зовнішньоекономічної діяльності країни, її участі у світовому господарстві.

Отже, платіжний баланс -- це статистична звітність про підсумки всіх економічних операцій резидентів даної країни з рештою світу за певний період (найчастіше за рік або квартал) у формі систематизованих облікових записів, який є інструментом відображення збалансованості макроекономічних зв'язків країни.

З цього логічно випливає, що платіжний баланс дає змогу робити висновки про стан міжнародної заборгованості країни, її платоспроможність, а також про зв'язок між операціями із закордонними партнерами і національною пропозицією грошей [6, с. 60].

Платіжний баланс є ключем для вивчення монетарних аспектів міжнародної економіки, які часто називають міжнародними фінансами. Головна мета платіжного балансу - інформування уряду про становище країни на міжнародному рівні та допомога у формуванні монетарної фіскальної і торгової політики. Уряди також регулярно звертаються за інформацією щодо основних торгових партнерів, коли доводиться приймати важливі рішення. Без інформації, що міститься у платіжних балансах, не обходяться банки, фірми й окремі особи, які мають пряме відношення до міжнародної торгівлі та фінансів.

Варто зазначити, що платіжний баланс відображає не індивідуальні, а агреговані міжнародні операції, в результаті яких право власності на активи, незалежно від форми, в якій вони існують, переходить від резидентів певної країни до резидентів інших країн. Це обумовлено наявністю системи класифікації всіх численних міжнародних операцій і зведенням їх в окремі облікові статті.

Проблеми зі складанням платіжного балансу полягають у чисельності форм і умов проведення міжнародних операцій: торгівля товарами та послугами, бартер, обмін одних фінансових активів на інші.

До них відносять і односторонні фінансові перекази (гуманітарна допомога, переоцінка валютних резервів країни у зв'язку зі зміною валютного курсу країни). Тому статистичний облік будують таким чином, щоб факт переходу власності на активи знаходив відображення у національному рахівництві.

Це може бути час укладення контракту, відвантаження товару, проходження митних процедур і т. д. Крім цього, при оцінці зовнішньоекономічних операцій пріоритет надають ринковим цінам чи їхнім еквівалентам.

Платіжний баланс будується за принципом «подвійного рахунку». Це означає, що він має двохсторонній запис усіх економічних операцій за дебетовим і кредитовим рахунками. До кредиту відносять ті операції, в результаті яких відбувається відплив цінностей і приплив валюти у країну (їх записують зі знаком «плюс») [3, с. 45].

Так, продаж металу за кордон, надання послуг іноземним туристам, отримання пенсій з-за кордону, купівлю іноземцями акцій вітчизняних компаній записують за кредитом, оскільки ці операції характеризують надходження іноземної валюти.

До дебету відносять ті операції, які є наслідком витрачання країною валюти в обмін на придбання цінностей (їх записують зі знаком «мінус»). За дебетовим рахунком платіжного балансу відображають, наприклад, такі операції, як імпорт нафти і нафтопродуктів, купівля ліцензій, перекази прибутків іноземних компаній з Батьківщини, надання довготермінових позик.

Характерною рисою цих операцій є зменшення запасів іноземної валюти на рахунках резидентів. Принцип подвійного рахунку передбачає, що будь-яку міжнародну операцію автоматично обліковують у платіжному балансі двічі: раз як кредит, вдруге - як дебет.

Це пояснюється тим, що будь-яка операція має два аспекти: при купівлі певного товару в іноземного партнера резиденти Батьківщини повинні заплатити йому, а партнерові, в свою чергу, необхідно використати отримані кошти (потратити їх або покласти на рахунок у банк).

Загальне правило обліку за кредитом і дебетом наводять Пол А. Самуельсон і Вільям Д. Нордхауз. Операція, в результаті якої країна отримує валюту, називається кредитом, і її заносять у платіжний баланс зі знаком плюс. Операція, в результаті якої країна витрачає валюту, називається дебетом, і її заносять у платіжний баланс зі знаком мінус. Як правило, експорт - це кредит, а імпорт - це дебет.

Таким чином, у платіжному балансі України двічі обліковують кожну міжнародну операцію. Сукупність таких операцій впливає на співвідношення попиту і пропозиції валюти на валютному ринку. Іншими словами, операції з кредиту відображають попит на гривні, який виникає у результаті купівлі іноземцями вітчизняних товарів та послуг, фінансових і реальних активів [2, с. 38].

Такі операції реєструють зі знаком «+». Одночасно операції за дебетом відображають пропозицію гривні, що виникає через купівлю українцями закордонних товарів і послуг, фінансових та реальних активів.

Орієнтиром для розробки платіжного балансу є стандартні схеми, які періодично готує і публікує Міжнародний валютний фонд. Черговий (п'ятий) порадник, що діє і нині, опубліковано у 1993 році.

Україна розпочала складати платіжний баланс за рекомендаціями Міжнародного валютного фонду, починаючи з 1992 року. Головними проблемами у цій галузі є недостатність інформаційної бази. Тому в нашій країні платіжний баланс складають з деякими відступами від методичних рекомендацій МВФ, що змушує останній перераховувати його за єдиною методикою і в єдину валюту - долари США. Враховуючи тимчасовість такого становища, методику складання платіжного балансу розглядатимемо за схемою, яку рекомендував МВФ.

Платіжний баланс згідно зі стандартною класифікацією, яку розробив МВФ, включає в себе два рахунки: рахунок (баланс) поточних операцій і рахунок операцій з капіталом та фінансовими інструментами.

У рахунку (балансі) поточних операцій знаходять свій вираз усі надходження від продажу товарів і послуг нерезидентам та всі витрати резидентів на товари й послуги, які надають іноземцям, а також чисті доходи від інвестицій і чисті поточні трансферти.

Різниця між товарним експортом і товарним імпортом становить торговий баланс. У торговому балансі експорт товарів відображає надходження платежів, а імпорт - виплати. Аналіз торгових балансів окремих країн дає уявлення про сукупний обсяг міжнародної торгівлі.

Показником оцінки стану торгового балансу є його сальдо. Наявність активного сальдо торгового балансу - це свідчення здорового стану економіки. Вважають, що воно виражає зростання попиту на товари даної країни, і покупці на внутрішньому ринку віддають перевагу товарам місцевого виробництва, а не імпортним. Хоча ймовірний вплив й інших факторів.

Перевищення експорту над імпортом в Україні може бути наслідком несприятливого інвестиційного клімату, через що мляво закуповують за кордоном устаткування та ноу-хау, незважаючи на гостру потребу в них для структурної перебудови [5, с. 82].

Паралельно з рухом товарів відбувається торгівля послугами. Баланс послуг включає такі статті, як перевезення вантажів і людей, телекомунікаційні послуги, реклама, ярмарки і т. д. Надходження платежів у балансі послуг - це «експорт» послуг туристам з-за кордону (і продаж товарів туристам), транспортні послуги українських організацій іноземцям (включно з виплатами страхових компаній), надходження дивідендів, тантьєм, роялті, процентів та митних зборів.

Послуги, що входять до рахунку поточних операцій, поділяються на нефакторні та факторні. Типовими для перших є платежі за користування інтелектуальною власністю (патентами, авторськими правами), витрати, пов'язані з міжнародним туризмом, транспортом, страхуванням. Інформацію про них можна отримати лише за допомогою непрямих розрахунків.

До факторних послуг, що формують баланс поточних операцій, відносять чисті доходи від інвестицій. Вони пов'язані з «чистим експортом» кредитних послуг, тобто послуг національного грошового капіталу, який вкладають за кордоном.

До цієї статті входять власне доходи на інвестиції, проценти за борговими зобов'язаннями, а також оплата праці резидентів, які працюють за кордоном. Якщо національний капітал за кордоном дає більший обсяг процентів і дивідендів, ніж іноземний, що інвестований у Батьківщині, то чисті доходи від інвестицій будуть додатними, у протилежному випадку -- від'ємними.

Чисті поточні трансферти включають у себе перекази приватних і державних коштів в інші країни без отримання за них товарів та послуг (пенсії, грошові перекази за кордон, подарунки, безкоштовна допомога зарубіжним країнам). Оскільки перекази поточних трансфертів здійснюють без помітного припливу цінностей, то штучно вписують дебетову стрічку, з метою збереження принципу подвійного рахунку [5, с. 84].

В аналізі рахунку поточних операцій широко використовують поняття «додатне сальдо балансу поточних операцій» і «дефіцит балансу поточних операцій». Про додатне сальдо балансу поточних операцій йдеться тоді, коли доходи країни від експорту товарів і послуг та поточні трансферти з-за кордону перевищують її видатки на імпорт товарів і послуг.

Дефіцит балансу поточних операцій виникає при перевищенні витрат на товари та послуги з-за кордону, а також при перевищенні поточних трансфертів над доходами від продажу товарів і послуг за кордон, тим самим спричиняючи виникнення або динаміку заборгованості країни іншим країнам.

Щоб профінансувати дефіцит рахунку поточних операцій платіжного балансу, можна скористатися трьома можливостями:

продати частину активів іноземцям, тобто за рахунок вкладення іноземного капіталу в економіку нашої країни у формі прямих чи портфельних інвестицій;

отримати позику від іноземного банку, уряду іншої країни або міжнародної організації;

скоротити офіційний валютний резерв, який є у розпорядженні Національного банку України.

Достатньо скористатися досвідом України, аби переконатися, що фінансування поточного рахунку не безмежне. Кредитори призупиняють надання кредитів, коли бачать, що вичерпуються активи, на які є попит, і до мінімуму зведені офіційні валютні резерви. Як правило, у такому випадку доводиться скорочувати витрати країни за кордоном або шукати можливості нарощування експорту товарів та послуг.

Рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами висвітлює всі міжнародні операції з активами країни, пов'язані з їх купівлею та продажем, а також чисті капітальні трансферти (безкоштовну передачу власності на основний капітал). Зауважимо, що надання кредитів означає витрати на купівлю активів за кордоном (акцій, облігацій, нерухомості і т. д.), а їх отримання - надходження від продажу активів.

Всі операції, які проводяться з іншими державами є основою платіжного балансу держави. Платіжний баланс відображає фінансові операції, що здійснюються між суб'єктами даної країни і суб'єктами інших країн світу. Це - співвідношення між сумою грошових надходжень, одержаних країною з-за кордону і сумою здійснених нею платежів за кордон протягом певного періоду. Він відіграє роль макроекономічної моделі, яка використовується в процесі планування та прогнозування розвитку економічних відносин з зарубіжними країнами та міжнародними організаціями. Платіжний баланс складається як звіт за певний період з розбивкою за групами операцій. Він включає дві частини: надходження і платежі [2, с. 41].

До основних джерел надходжень відносяться:

- доходи від експорту товарів та послуг;

- доходи, що одержані у формі оплати праці;

- доходи від інвестицій;

- трансферти, що одержані з інших країн;

- грошові перекази мігрантів;

- інвестиції в країну;

- інші доходи.

Основними статтями платежів країни є:

- оплата імпортованих товарів та послуг;

- оплата праці громадянам інших країн;

- перекази організацій і громадян в інші країни;

- оплата доходів від інвестицій;

- перерахування трансфертів за кордон;

- проведення інвестицій в інші країни;

- інші платежі.

Крім рахунку поточних операцій до складу платіжного балансу включається розділ, який називається "Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій". До нього відносяться так звані капітальні операції, що охоплюють операції, пов'язані з проведенням інвестиційної діяльності і операції з активами та зобов'язаннями. Рахунок операцій з капіталом включає трансферти капіталу (капітальні трансферти) та грошові перекази мігрантів. Фінансовий рахунок охоплює прямі та портфельні інвестиції, а також рух інших активів.

Різниця між кредитовими та дебетовими проводками, що утворюються в результаті часових та вартісних розбіжностей називаються в платіжному балансі. "Помилки та упущення". З одного боку, вони показують на яку суму величина кредитових операцій відрізняється від дебетових. У тому разі, коли кредитові операції переважають дебетові, помилки і упущення мають знак "мінус". Коли вони є позитивними, це означає, що країна має виплатити компенсацію іноземним суб'єктам за рахунок коштів, залучених понад суму резервних активів.

Рівновага платіжного балансу досягається в тому разі, якщо оплата імпорту проводиться за рахунок експортних надходжень. Від'ємне сальдо платіжного балансу виникає у випадках, коли витрати країни переважають надходження.

Стан платіжного балансу оцінюється як стабільний, якщо дефіцит його поточного рахунку можна забезпечити довгостроковим фінансуванням за рахунок очікуваного зростання, стабілізації цін і здатності країни до погашення своїх боргів у повному обсязі [1, с. 35].

Надлишки надходження коштів понад витрати використовуються з метою збільшення валютних резервів, надання позик іншим державам та внесків капіталу до міжнародних фінансових організацій. У випадках, коли мається дефіцит платіжного балансу, можливе використання певних джерел для його фінансування. До них, зокрема, відносяться: використанням валютних резервів, одержання позик інших держав, одержання позик міжнародних фінансових організацій.

Регулювання платіжного балансу країни здійснюється з використанням таких способів:

1. Нарощування офіційних резервів центрального банку з метою фінансування можливого дефіциту платіжного балансу.

2. Проведення регулювання валютного курсу (девальвації або ревальвації національної валюти або підтримки стабільного курсу) з метою сприяння розвитку експортно-імпортних операцій.

3. Посилення валютного контролю та проведення дефляційної політики (сприяння стабілізації цін і тарифів в державі).

Висновки

Головна відмінність платіжного балансу від інших видів зовнішніх балансів полягає в тому, що це - касовий баланс (він виражає співвідношення фактичних грошових надходжень у дану країну і здійснених нею грошових платежів на користь закордону).

Усі операції, які ведуть до збільшення вимог цієї країни до інших країн, називаються «кредитовими»; операції ж, які збільшують її заборгованість перед іншими країнами, називають «дебетовими».

Найбільш характерні кредитові операції, скажімо, у США: експорт товарів, перевезення іноземних вантажів чи пасажирів на американських суднах; страхові, банківські чи брокерські послуги, надані іноземцям; витрати іноземних туристів у США та ін.

У сфері руху довгострокового капіталу кредитовими є такі операції: виручка від продажу американських цінних паперів іноземним юридичним особам; прямі іноземні капіталовкладення в США; репатріація американських прямих інвестицій і т. д. У сфері руху короткострокового капіталу це - купівля іноземцями короткострокових облігацій, збільшення вкладів іноземців на рахунках американських банків, зменшення американських вкладів на рахунках іноземних банків та ін.

Структура платіжного балансу в міжнародній статистиці однакова як для його доходної, так і для його витратної частини. Вона включає: 1) баланс надходжень і платежів зі зовнішньої торгівлі; 2) баланс надходжень і платежів за «послуги»; 3) баланс некомерційних надходжень і платежів; 4) баланс надходжень і платежів зі закордонних капіталовкладень; 5) баланс руху капіталів у дану країну і з неї за кордон.

Список використаних джерел

Дахно І.І. Міжнародна економіка. -- К.: МАУП, 2007. -- 248c.

Дзюба С.Г., Подоприхіна І.Є. Міжнародна економіка. -- Донецьк: ТОВ "Юго-Восток", 2006. -- 284 с.

Карпенко С.В., Карпенко О.А. Міжнародна економіка. -- К.: Університет "Україна", 2007. -- 252с.

Романишин С.Б., Сай Л.П., Когут У.І. Міжнародна економіка. -- Л.: Видавництво Національного ун-ту "Львівська політехніка", 2007. -- 96с.

Філіпенко А.С. Міжнародні економічні відносини: історія. -- К.: Либідь, 2006. -- 390с.

Школа І.М., Козменко В.М., Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини. -- Чернівці: Книги-ХХІ, 2007. -- 544с.