Світовий ринок товарів і послуг

18

Вступ

Актуальність теми. Як відомо, ринок є невід'ємною частиною суспільного господарського відтворення і формується в тісній взаємодії з усіма його елементами: виробництвом, споживанням, розподілом. У політекономічному аспекті категорія "ринок" - це усі горизонтальні зв'язки, що поєднують у процесі товарообміну виробників і споживачів. Даючи визначення ринку, відомий спеціаліст з проблем маркетингу, американський професор Ф. Котлер характеризує його як місце, де здійснюється обмін між різними товаровиробниками з метою задоволення тих чи інших потреб. Ринків може бути безліч: ринок на певний товар чи послугу; грошовий, фондовий, внутрішній, міжнародний ринки. При цьому обмін здійснюється, як правило, опосередковано через відповідний еквівалент, яким виступають гроші, а саме відбувається товарно-грошовий обмін.

Товарна структура світового ринку є систематизацію за певними ознаками сукупності товарів, що ввозяться до країни, або групи країн, або вивозяться з країни, групи країн, усіх країн світу. Об'єктами світового товарного ринку є конкретні товари чи групи товарів. Ознакою такої класифікації можна вважати сферу міжнародного товарного обміну та галузеву приналежність об'єктів обміну.

1. Теоретичні основи розвитку СРТП

Виникнення світового ринку є закономірним процесом, а його функціонування пов'язане із розвитком національних економік та світової економічної системи в цілому. Через світовий ринок стають досяжними для нації більші маси товарів і більша їх різноманітність, ніж це можливо в рамках власного виробництва. В основі світової торгівлі залежить різниця в ресурсах, смаках, технологіях. Міжнародна торгівля виступає в ролі замінника міжнародної мобільності ресурсів. Якщо людські і матеріальні ресурси не можуть вільно переміщуватися між країнами, то рух товарів і послуг здатний ефективно заповнити цей простір. В цілому світова торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва.

В основі поглибленого дослідження доцільності розвитку зовнішньої торгівлі лежать такі причини: економічні ресурси розподіляються між: різними країнами світу дуже нерівномірно, України суттєво відрізняються своєю забезпеченістю економічними ресурсами; ефективність у виробництві різних товарів потребує використання різних технологій, вона з часом змінюється [3, с. 68].

Якщо відбуваються зміни у розподілі ресурсів і технологіях, то ефективність виробництва товарів може або підвищуватися, або знижуватися. Тобто розвиток національних економік може змінювати кількість і якість робочої сили, обсяг і склад капіталу, сприяти виникненню нових технологій. В міру того, як проходять ці зміни, ефективність виробництва різних товарів також буде змінюватися.

Ринок є невід'ємною частиною суспільного господарського відтворення і формується в тісній взаємодії з усіма його елементами: виробництвом, споживанням, розподілом. У політекономічному аспекті категорія "ринок" - це усі горизонтальні зв'язки, що поєднують у процесі товарообміну виробників і споживачів. Даючи визначення ринку, відомий спеціаліст з проблем маркетингу, американський професор Ф. Котлер характеризує його як місце, де здійснюється обмін між різними товаровиробниками з метою задоволення тих чи інших потреб.

В основі будь-якої економічної діяльності покладено задоволення певних потреб. При цьому можливі три варіанти. Перший - це самозабезпечення, коли кожний виробник, виступаючи одночасно і споживачем, самостійно задовольняє свій попит у всьому необхідному. Така форма задоволення потреб характерна для натурального господарства і при ній фактично немає ринку. Безумовно, вона найменш ефективна, тому що не сприяє розвитку розподілу праці. Другий - децентралізований обмін, при якому безпосередні товаровиробники знаходять один одного і обмінюються результатами своєї праці. Одним із різновидів такої форми може слугувати бартер [2, с. 67].

Третій - централізований обмін, коли кожний виробник має справу не з множиною інших подібних йому споживачів, а з одним "ринком". Таким чином, підвищується торговельно-операційна ефективність економіки. Цих ринків може бути безліч: ринок на певний товар чи послугу; грошовий, фондовий, внутрішній, міжнародний ринки. При цьому обмін здійснюється, як правило, опосередковано через відповідний еквівалент, яким виступають гроші, а саме відбувається товарно-грошовий обмін. Отже, якщо виходити з вказаного тлумачення ринку, то він характерний для усіх економічних формацій, в яких діє товарно-грошовий обмін.

2. Загальна характеристика світового ринку товарів і послуг

Первісним елементом світового ринку є внутрішній ринок, який утворює таку форму господарського спілкування, за якої все, що призначено на продаж, надається покупцю безпосередньо виробником всередині країни. Національний ринок поєднує внутрішню та зовнішню торгівлю даної країни.

Світовий ринок є сукупністю національних ринків, поєднаних між собою світовими господарськими зв'язками на підставі міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування, інтеграції виробництва та збуту товарів і послуг.

До категорії світових належать усі товарні ринки, з виключно великою часткою зовнішніх торговельних операцій (наприклад, світовий ринок олова, де експортна квота сягає 90% від його виробництва), або де вона помірна - 30-50% (наприклад, світовий ринок автомобілів) і навіть незначна - 10-20%.

Структуру світового товарного ринку можна розглядати в декількох аспектах, поділ є достатньо ускладненим через труднощі віднесення до тієї чи іншої класифікації та її складових елементів.

Товарна структура світового ринку є систематизацію за певними ознаками сукупності товарів, що ввозяться до країни, або групи країн, або вивозяться з країни, групи країн, усіх країн світу. Об'єктами світового товарного ринку є конкретні товари чи групи товарів. Ознакою такої класифікації можна вважати сферу міжнародного товарного обміну та галузеву приналежність об'єктів обміну [1, с. 26].

Існує два типи ринку. Ринок продавця, на якому продавці мають значні переваги і де найбільш активним „діячем ринку” виступає покупець. Цей тип ринку характеризується дефіцитом більшості видів товарів і послуг. За умов ринку продавця (коли всі умови щодо ціни, асортименту, якості диктує виробник або продавець) всі зусилля спрямовуються на збільшення обсягів виробництва та його здешевлення. Зовсім інші обставини за умов ринку покупця. За цих обставин завдання підприємців спочатку полягає у вивченні ринку, його запитів, а вже потім в організації бізнесу. Підприємці покликані задовольняти запити ринку, замість того, щоб змушувати покупців купувати ті товари, які підприємство бажає виготовляти. Виходячи з цього, важливим у визначенні теоретичних основ формування товарних ринків аналіз таких економічних категорій, як потреби, попит і цінність.

Економічна теорія стверджує, що потреби мають передусім економічний характер (походження), тобто підприємець може їх розпізнавати чи стимулювати, але не створювати. Загалом погреби можна характеризувати як нестатки, підкріплені певним соціально-культурним рівнем людини. З точки зору формування ринку, більш доцільна класифікація потреб, яка ґрунтується на можливостях їх реалізації у сфері економіки, а саме потреби в харчуванні, одязі, побутових товарах, різних послугах тощо.

3. Кон'юнктура та ціноутворення на світовому ринку

Важливою складовою теоретичних основ формування товарних ринків виступає їх кон'юнктура. Поняття кон'юнктура товарного ринку найчастіші використовують, коли йдеться про характеристику конкретної ситуації, що склалась на даний момент або за певний проміжок часу на товарному ринку. Характеристика ринкової ситуації включає ступінь збалансованості ринку (співвідношення попиту і пропозиції), тенденції його розвитку, силу і розмах конкурентної боротьби, рівень усталеності або змінності його основних параметрів, масштаби ринкових операцій і ступінь ділової активності; рівень комерційного ризику, положення ринку у визначеній точці економічного або сезонного циклу [4, с. 53].

Кон'юнктура ринку характеризується трьома найважливішими принципово відмінними рисами: варіабельністю, циклічністю, динамічністю. Розрізняють кон'юнктуру ринку товарів і послуг у масштабах країни, окремих регіонів, у світовому масштабі. Дослідження кон'юнктури світових товарних ринків включає всебічний аналіз різноманітних факторів, які впливають на стан і розвиток світових товарних ринків. Для кількісної оцінки змін та визначення тенденцій у розвитку кон'юнктури під впливом цих факторів використовуються відповідні системи показників кон'юнктури.

Кон'юнктура світових товарних ринків у кожний конкретний момент часу визначається великою кількістю сукупності факторів, причин і умов розвитку світового господарства. Розвиток кон'юнктури світових товарних ринків визначається впливом економічних, політичних, військових, науково-технічних, природнокліматичних, психологічних факторів. Особливо важливе значення для з'ясування стану та перспектив розвитку кон'юнктури світових товарних ринків має аналіз циклічних і нециклічних факторів.

До циклічних факторів належать усі процеси та причини, які складають основу механізму циклу відтворення. Ці фактори постійні. До них належать: процес оновлення основного капіталу, попит на товари широкого вжитку, активність розвитку грошово-кредитної сфери. Група нециклічних факторів структурується у дві підгрупи: сукупність постійно діючих (НТП, рівень монополізації, державне регулювання, інфляція) та тимчасово діючих (сезонність, соціальні та політичні кризи, стихійні лиха) факторів [5, с. 108].

Процес дослідження кон'юнктури товарних ринків складається з двох етапів: аналізу загального стану конкретного товарного ринку і розробки науково обґрунтованого прогнозу розвитку товарного ринку. Організація роботи щодо аналізу кон'юнктури товарного ринку складається з послідовних стадій: визначення об'єкта дослідження, накопичення вихідних даних, безпосередньо здійснення аналізу кон'юнктури.

У процесі взаємодії різноманітних факторів розвитку на світових товарних ринках формується відповідна ринкова кон'юнктура, які відбиває зміни конкретних умов функціонування ринку та відображає співвідношення попиту і пропозиції, пов'язаних з динамікою цін на товари та прибутками фірм.

Кон'юнктура є невід'ємною рисою формування та розвитку світових товарних ринків, вона вивчається на мікро- та макрорівнях. На мікрорівні досліджуються короткотермінові коливання змін товарного ринку, а на макрорівні - середні та довгострокові тенденції розвитку ринку, які враховуються в господарській діяльності на рівні підприємств, галузей та всієї національної економіки. Ринкова кон'юнктура використовується в стратегії управління, виборі форм та методів конкурентної боротьби, забезпеченні ефективності зовнішньої торговельно-економічної діяльності. Формування кон'юнктури світових товарних ринків, яке базується на циклічному розвитку світового господарства, відбиває характер ринкової економіки.

Універсальним показником і барометром товарної кон'юнктури є ціна на товар. Ціна - це грошовий вираз вартості товару. Ціни на товар ґрунтуються на суспільних витратах на виробництво товару з урахуванням ринкової його вартості. Ціна визначається суспільно необхідними витратами праці на виробництво товару, тобто робочим часом, необхідним для виробництва товару в даних умовах, при середньому рівні кваліфікації та інтенсивності праці [3, с. 70].

Ринкова вартість як середня величина індивідуальних вартостей товару, виробленого для збуту на ринок окремими виробниками, формується в результаті конкуренції підприємств даної галузі. Ринкова вартість - це ціна виробництва, яка забезпечує витрати виробництва товару та одержання середньої норми прибутку. На світовому ринку товари продаються за світовими цінами, які залежно від попиту і пропозиції можуть бути вищими або нижчими їх національної ринкової вартості.

Для світового ринку характерна множина цін на товар. Вони відрізняються за сферами дії, характером формування, ступенем зближення з рівнем ринкової ціни. За сферами товарообігу розрізняють ціни внутрішнього та зовнішнього ринків. Зовнішньоторговельні ціни бувають експортні та імпортні, які враховують величину витрат за доставку товару від експортера до імпортера. Розмежовують ціни закритого і відкритого секторів світового товарного ринку.

Ціни закритих ринків мають відносну стабільність, вони більше піддаються регулюванню, проявляються в дії внутрішньофірмових умовно розрахункових трансфертних (перевідних) цін, які встановлюють монополії незалежно від вимог ринку для скорочення податкових сплат.

Ціни відкритого сектора ринку змінюються під впливом попиту на товар і його пропозиції. У них відбиваються зміни товарної кон'юнктури, факторів стихійного (вільного) ринкового ціноутворення.

За рівнем пристосування цін до дійсно ринкового стану відрізняють базисні ціни і ціни фактичних операцій. До базисних цін належать довідкові та офіційні ціни продажу, ціни прейскурантів, каталогів, проспектів. Ціни фактичних торговельних операцій відбивають реальний рівень ринкових цін на аукціонах, товарних біржах, і можуть бути представлені, як: контрактні та розрахункові (середньостатистичні) ціни [5, с. 110].

Множина торговельних цін негативно впливає на визначення рівня світових цін на товари. Як світові ціни застосовуються ціни типових для світової комерційної практики торговельних операцій. Наприклад, як світові ціни виступають експортні ціни головних постачальників даного товару на світовий ринок (ціни на нафту країн ОПЕК та імпортні ціни провідних покупців-імпортерів) даного товару, а також ціни угод, що укладені у світових центрах міжнародної торгівлі.

Успіх діяльності на світових товарних ринках значною мірою залежить від їх дослідження і ефективного використання результатів цих досліджень. У цьому аспекті особлива увага повинна приділятись аналізу ринків. Аналіз ринків у практиці міжнародного бізнесу звичайно здійснюється за допомогою стандартної техніки, їх адитивної оцінки за рядом критеріїв.

4. Конкуренція та монополізація на світовому ринку

За ступенем монополізації та характером торговельних угод на світовому ринку виділені такі типи його структури:

монополістичний, де панує один постачальник (ринок діамантів);

опігополістичний, де домінує група великих продавців (ринок нафти);

атомістичний, де спостерігається невисока концентрація пропозиції товарів за участю багатьох постачальників та загострюється конкурентна боротьба (ринки текстильних, швейних товарів та ін.).

За характером торговельних угод та взаєминами продавців та покупців розрізняють два сектори світового ринку: закритий та відкритий ринок товарів.

До основних сегментів (фундаментальних елементів) закритого сектора світового товарного ринку належать внутрішньофірмові постачання, тобто товарообіг між філіями головних та дочірніх підприємств великих монополій або ТНК; постачання товарів малих та середніх фірм, які виступають підрядчиками великих монополій, внутрішня торгівля між країнами, що входять до регіональних інтеграційних об'єднань, постачання товарів за програмами допомоги, за особливими міждержавними угодами, зустрічна торгівля. На закритому ринку продавці та покупці взаємодіють на основі некомерційних відносин, бо вони пов'язані юридичною залежністю, угодами про міжгалузеву спеціалізацію та кооперування, системою часткової участі та фінансового контролю, преференційними та спеціальними торговельно-економічними, валютно-кредитними, військово-політичними та іншими специфічними договорами [2, с. 70].

Закритий сектор світового товарного ринку підпорядкований обмеженому впливу ринкових факторів, для нього характерна відносна усталеність ринкових цін, які базуються на національних цінах і не відбивають короткочасних коливань попиту і пропозиції та дійсних вартісних показників.

Відкритий сектор світового товарного ринку є сферою звичайної комерційної діяльності практично незалежних продавців та покупців малих і великих фірм, аутсайдерів, монопольних об'єднань державних і приватних підприємств. Незалежність торговельних контрактів відкритого сектора світового товарного ринку передбачає відносну нестабільність взаємовідносин. У відкритому секторі товарного ринку здійснюються короткострокові комерційні угоди та операції "вільного" ринку. "Вільний" ринок - це сектор відкритого ринку вільної конкуренції виробників та постачальників товарів. Цей ринок відживає, тому що його витісняють сучасні механізми міжнародного регулювання світового товарного ринку. "Вільний" ринок проявляється у біржовій торгівлі, на ринку "спот" з терміновим постачанням реального товару та "чорному ринку".

Проміжне становище між закритим і відкритим секторами світового товарного ринку посідають торговельні операції на основі довгострокових комерційних контрактів (ДСКК), які укладені на два і більше років (іноді 15-20 років) та обумовлені преференційними (пільговими) економічними умовами. Торгівлю на основі ДСКК виділяють у преференційну зону, на яку впливають риси обох секторів розвитку світових товарних ринків [4, с. 55].

5. Україна як суб'єкт світового ринку

Для того щоб об'єктивно оцінити умови та тенденції експортної спеціалізації та імпортного профілю України, як і будь-якої держави світу, доцільно проаналізувати факторні передумови міжнародної торгівлі. Ресурсне забезпечення значною мірою визначає структуру такої торгівлі, місце національної економіки в системі міжнародного обміну та поділу праці, Разом з тим не слід і абсолютизувати його, адже в сучасному світі дедалі більшу роль відіграють не первинні фактори спеціалізації (ними можна вважати ресурсо-кліматичні умови розвитку економіки, її забезпеченість робочою силою, землею тощо), а вторинні. Такими факторами можна вважати історично сформований профіль національного виробничого комплексу, характер робочої сили, нарешті, суб'єктивні (нехай і об'єктивно зумовлені) рішення щодо розвитку тих або інших видів виробництва.

Щодо факторів первинного характеру, які визначають торговельний профіль України, слід відзначити, що хоча наша держава і має значні поклади вугілля, залізної та марганцевої руд, сірки, ртуті, титану, мінеральних солей, інших видів корисних копалин, функціонування її національного відтворювального комплексу значною мірою залежить від енерго-сировинних поставок з інших країн. Більше того, наша держава має від'ємний баланс у торгівлі енерго-сировинними ресурсами, що значною мірою зумовлено неефективністю господарювання, витратністю моделі природокористування.

Але окремі види енерго-сировинних ресурсів традиційно визначають не тільки характер експортної спеціалізації країни, а й загальну структуру її економіки. Передусім це стосується ресурсів залізної руди (загальні запаси 27,5 млрд.т.), а також марганцевих руд, кольорових металів. Україна має поклади титану та золота. Особливе значення для української економіки має наявність великих родовищ кам'яного вугілля (розвідано покладів корисних копалин загальним обсягом до 80 млрд. т), яким держава забезпечена за сучасних темпів споживання ще на два століття. Серед природних покладів, які можна вважати первинними факторами національної спеціалізації та профілю виробництва в Україні (у загальнодержавному або, принаймні, регіональному масштабі), варто відзначити поклади калійної, харчової, магнієвих солей, графіту, ртуті, каолінів, фосфоритів, кристалів кварцу, аметисту, топазу. Особлива стаття -- родючі ґрунти України. Близько 45 млн. га земель використовуються сільськогосподарськими підприємствами, понад 10 млн. га належать до державного запасу та лісогосподарських підприємств [1, с. 27].

У географічних вимірах 70 % території України припадає на Поліську, Придніпровську та Причорноморську низовини, 25 -- Подільську, Придніпровську, Волинську, Приазовську височини, 5 % -- на Кримські гори та Карпати. Для України типовим є помірно континентальний клімат (з певними особливостями в Кримських горах та Карпатах, а також на Південному березі Криму, де він має риси субтропічного). Літо переважно тепле і сухе, зима м'яка і волога. Безморозний період триває від 150-- 160 днів на півночі, до 250 днів -- на півдні. 150--190 днів упродовж року середньодобова температура перевищує +10 °С.

У цьому зв'язку можна відзначити, що природні чинники забезпечують і великий аграрний потенціал відкритої економіки України. Нині в багатьох підгалузях відбувається бурхливе зростання виробництва продуктів харчування.

Фактори вторинного порядку пов'язані з сучасними закономірностями інтернаціоналізації світових продуктивних сил. Вони походять від природного розподілу багатств, але відображають багаторічні зусилля щодо формування національної спеціалізації, освоєння зарубіжних ринків, а також історичну орієнтацію на закордонні предмети виробничого та індивідуального споживання.

Прикладом цього в Україні є пов'язаний із покладами залізних руд та вугілля, а також з історичною спеціалізацією на важкій металургії розвиток важкого машинобудування і навіть поширення залізниць (тобто в останньому випадку йдеться про вплив на структуру транспорту). Подібний логічний зв'язок можна простежити між наявністю покладів сировини для хімічної промисловості з наступним розвитком різних її підгалузей, інколи вже не орієнтованих переважно на вітчизняну сировину. Наявність родючих ґрунтів та традиційна аграрна спеціалізація зумовили розвиток харчової промисловості [3, с. 72].

Національні виробники практично витіснили з українського ринку іноземних конкурентів, залишивши їм лише незначні сегменти ринку. Зокрема, йдеться і про ринок плодоовочевої консервації, на якому починаючи з другої половини 90-х років не тільки значно зростає валовий обсяг української продукції, а й стає дедалі більш диверсифікованою її номенклатура. Якщо ще в середині 90-х років частка імпортних плодоовочевих консервів становила 72--74 %, то зараз вона скоротилася не менше ніж вдесятеро, і вже вітчизняні товари охоплюють 94--95 % ринку. Значно зросли й експортні поставки українського агропромислового комплексу, зокрема до Росії, Німеччини, країн Балтії, Ізраїлю. Основні постачальники продукції як на національний, так і на зовнішні ринки -- це ЗАТ «Чумак», ЗАТ «Агроекопродукт» («Верес»), Галичина, БКС-Постач, ММП «Мінолта-М», АПК «Полісся».

Поліпшення ситуації на національному та закордонних ринках для вітчизняних виробників пов'язано із використанням сучасних видів пакування, зручної та герметичної тари. Передусім ідеться про паровакуумне пакування у скляних банках, яке, хоча і підвищило вартість продукції, користується популярністю в покупців. Поліпшилися менеджмент та маркетингова робота, реклама, розширюється представництво вітчизняних аграрних виробників на ярмарках та виставках в Україні й за кордоном.

Самозабезпечення окремими країнами всіма товарами вимагає великих затрат та знижує ефективність господарювання порівняно з моделлю спеціалізації виробництва. Для відкритих економічних систем значно перспективнішим шляхом, ніж створення багатогалузевої економіки, включаючи весь спектр підгалузей та функціональних виробництв, є розвиток механізмів міжнародної спеціалізації. Це стосується й окремих підприємств, для яких дуже часто значно продуктивнішим, ніж орієнтація на повний технологічний цикл, є акцент на створенні великосерійних промислових потужностей, спеціалізація на конкретних стадіях та видах обробки [2, с. 72].

Тому для України такими вторинними факторами, які можна використати з метою оптимізації участі в системі міжнародної торгівлі, є наявні, значною мірою вже орієнтовані на експорт, підгалузі машинобудування, хімічного, текстильного, харчового та інших видів виробництва. Тобто на сучасному етапі йдеться передусім про ефективніше використання вже створених матеріальних об'єктів виробничої інфраструктури, які потребують, як правило, значних інвестицій у модернізацію, всебічний розвиток як сумісних, так і більш спеціалізованих промислових потужностей.

За допомогою зазначеного підходу необхідно подолати таку рису експортно-імпортної діяльності країни, як висока концентрація у товарній структурі продукції невеликої кількості галузей.

Відомо, що в структурі імпорту домінують газ, нафта і нафтопродукти, які ввозяться переважно з країн СНД (Це пояснюється не тільки енергоємністю вітчизняного виробництва, а й фінансовою дефіцитністю економіки, через що імпорт товарів некритичного характеру є значною мірою лімітованим).

Експорт України є типовим для індустріально-аграрної країни. Так, у галузевому аспекті переважна частина експорту припадає на лімітовану кількість галузей -- металургійну та металообробну промисловість, машинобудування, хімічну і нафтохімічну промисловість, а також на агропромисловий комплекс. (Щоправда, протягом останніх років у структурі експортно-імпортної діяльності таки має місце диверсифікація, втім до радикальних змін справа поки що не дійшла.)

У результаті майже 2/3 загального товарного експорту і майже 3/4 імпорту припадають на десять товарних позицій.

Галузева обмеженість експорту є типовою не тільки для країн, що розвиваються, трансформаційних країн і навіть деяких країн на початкових етапах економічного буму. Разом з тим Україна має дещо специфічну ситуацію. Якщо моноекспортна спеціалізація видобувних країн (ОПЕК -- на продажах нафти, Чилі -- деяких видах руд), успішних трансформаційних країн (Китай -- на продукції легкої промисловості), ряду країн, які не входять до числа економічно розвинутих (Єгипет, Індія -- також легкої промисловості), залежить переважно від власних ресурсів, то експорт України значною мірою «містить» імпорт. Ідеться про те, що виробництво продукції металургії, примітивна металообробка, аграрна продукція є надзвичайно енергомісткими, отже, потребують закупівель газу та нафти [1, с. 30].

Відтак перспективна модель національної спеціалізації повинна враховувати завдання соціального поступу за умов технологічного прогресу, той науково-технічний потенціал, що його створено в Україні, а також інтелектуальні, творчі можливості людей. З цими галузевими цілями пов'язане прискорення розвитку виробництва композитних та корозійно стійких матеріалів, засобів зв'язку, продукції на базі інформаційних, телекомунікаційних та лазерних технологій, устаткування для видобування рідкісноземельних матеріалів та інших корисних копалин, зварювання та виробництва нових технологічних матеріалів і будівельних конструкцій, а також інших видів виробництва, в яких проявилось або потенційно може проявитися технологічне лідерство України.

Ключове значення міжнародної торгівлі для України зумовлюється тим, що ефективні динамізація розвитку та модернізація економіки, структурна реформа та залучення масштабних іноземних інвестицій, новітніх технологій можливі лише за умови формування розвитку спеціалізованого виробництва в країні, органічного входження України в систему глобального розподілу праці.

Коли йдеться про особливості участі тієї або іншої країни в міжнародній торгівлі, виникає потреба в оцінці широкого комплексу геополітичних, історико-державних факторів експортно-імпортної діяльності, тих налагоджених міжнародних каналів збуту та закупівлі продукції, які, власне, й опосередковують товарний обмін країни із зовнішнім світом.

У перші місяці української незалежності було проголошено принцип багатовекторності зовнішньої політики, зокрема міжнародної торговельної діяльності держави. Це було пов'язано з прагненням дистанціюватися від пострадянського простору і передусім протидіяти спробам Росії зберегти контроль над колишніми республіками СРСР. Крім того, нереальними здавалися ідеї інтеграції до європейської спільноти, отже, головним гаслом міжнародної економічної орієнтації ніщо інше, власне, й бути не могло [5, с. 111].

Водночас, проголошувалася і пріоритетність відносин з найближчими сусідами, що, з одного боку, було цілком природним, а з іншого -- відносило Росію, решту країн до розряду «звичайних сусідів».

Узагалі ж активними торговельними партнерами, котрі є безпосередніми географічними сусідами, з якими Україна має суходільний кордон або прямий доступ до відкритих чорноморських портів, є, крім країн СНД (Молдова, Білорусь, Росія, Грузія), колишні сателіти СРСР по Східному блоку (Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія), а також Туреччина.

Термін «близьке зарубіжжя», який увійшов до українського політико-економічного лексикону, позначає саме держави СНД. Але в межах цього блоку є й держави, з якими Україна має тісні торговельно-економічні контакти, і такі країни, рівень та обсяги співробітництва з якими мінімальні.

Крім того, в самому СНД простежується тенденція до формування біполярної структури. Створення угруповання ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова) за лідерства України і підтримки решти країн об'єднання, а також Митного союзу та військово-політичних блоків на чолі з РФ (партнери в окремих напрямках такого блокування -- Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Вірменія) є наочним свідченням розшарування інтересів держав Співдружності й переважно політичної природи цього об'єднання та його завдання сприяти їхньому м'якому «розлученню».

Отже, основним змістом позиції України щодо формування торговельних режимів на пострадянському просторі зі своєю участю є встановлення режиму зони вільної торгівлі у відносинах як із окремими країнами, так і з економічними угрупованнями світу, блоками держав. Це ж саме завдання можна розглядати і стосовно групи країн СНД. Необхідність утворення зони вільної торгівлі СНД пов'язана з тим, що економіки колишніх республік СРСР розвивалися як частини єдиного господарського комплексу, а товари, які вони виробляли, часто не тільки не конкурували між собою, а виготовлялися відповідно до планової моделі спеціалізації та кооперування. І зараз функціонує інфраструктура взаємних поставок, передусім транспортна мережа [4, с. 56].

Висновки

Таким чином, основною складовою теоретичних основ формування товарних ринків виступає їх кон'юнктура. Поняття кон'юнктура товарного ринку найчастіші використовують, коли йдеться про характеристику конкретної ситуації, що склалась на даний момент або за певний проміжок часу на товарному ринку. Характеристика ринкової ситуації включає ступінь збалансованості ринку (співвідношення попиту і пропозиції), тенденції його розвитку, силу і розмах конкурентної боротьби, рівень усталеності або змінності його основних параметрів, масштаби ринкових операцій і ступінь ділової активності; рівень комерційного ризику, положення ринку у визначеній точці економічного або сезонного циклу.

Розрізняють кон'юнктуру ринку товарів і послуг у масштабах країни, окремих регіонів, у світовому масштабі. Дослідження кон'юнктури світових товарних ринків включає всебічний аналіз різноманітних факторів, які впливають на стан і розвиток світових товарних ринків. Для кількісної оцінки змін та визначення тенденцій у розвитку кон'юнктури під впливом цих факторів використовуються відповідні системи показників кон'юнктури. Кон'юнктура світових товарних ринків у кожний конкретний момент часу визначається великою кількістю сукупності факторів, причин і умов розвитку світового господарства.

Розвиток кон'юнктури світових товарних ринків визначається впливом економічних, політичних, військових, науково-технічних, природнокліматичних, психологічних факторів. Особливо важливе значення для з'ясування стану та перспектив розвитку кон'юнктури світових товарних ринків має аналіз циклічних і нециклічних факторів.

Список використаних джерел

Гладій І.Й. Регіоналізація світового ринку: євроінтеграційний аспект. - Тернопіль: Економічна думка, 2006. - 245 с.

Козак Ю.Г. Міжнародна економіка. -- К.: Центр навчальної літератури, 2004. -- 676 с.

Козик В.В. Міжнародні економічні відносини. -- К.: Знання, 2004. -- 408 с.

Міжнародна економічна інтеграція на початку ХХІ століття. -- К.: Знання України, 2004. -- 299 с.

Румянцев А.П., Климко Г.., Рокоча В.В. Міжнародна економіка. -- К.: Знання, 2006. -- 480 с.