Наприкінці минулого - на початку нинішнього століть на фоні наростаючої глобалізації різко активувалися процеси економічної інтеграції як у розвинених, так і в регіонах планети, що розвиваються. Світове господарство не тільки росте кількісно, але змінюється і якісно. На наших очах формується його новий образ, який потребував осмислення та прогнозування.

А почалося все це в 50-х роках ХХ ст., коли на світовій економічній та політичній арені з'явилося нове, раніш невідоме явище - регіональні між державні союзи інтеграційної направленості. В Західній Європі - Європейське об'єднання вугілля та сталі (1951 р), Європейське економічне співтовариство та Євроатом (1957 р), Європейська асоціація вільної торгівлі (1960 р). В Африці - Західно-африканський валютний союз (1959 р), в Західній півкулі - Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі та Центральноамериканський спільний ринок (1960 р), в Азії - Організація економічного співробітництва у складі Ірану, Пакистану та Терції (1964 р). виникла необхідність зрозуміти причини, природу та значення цього феномену.

1. Сутність та цілі міжнародної економічної інтеграції

Економічна інтеграція - це процес економічної взаємодії країн, що приводить до зближення господарських механізмів, який приймає форму міждержавних угод і узгоджено регульований міждержавними органами.

Економічна інтеграція характеризується деякими істотними ознаками, що у сукупності відрізняють її від інших форм економічної взаємодії країн: взаємопроникненням і переплетенням національних виробничих процесів; широким розвитком міжнародної спеціалізації і кооперації у виробництві, науці і техніці на основі найбільш прогресивних і глибоких їхніх форм; глибокими структурними змінами в економіці країн-учасниць; необхідністю цілеспрямованого регулювання інтеграційного процесу, розробки скоординованої економічної стратегії і політики; регіональністю просторових масштабів інтеграції, тому що необхідні передумови першорядно складаються між країнами, де установилися тісні господарські зв'язки.

За змістом інтеграція являє собою переплетення, взаємопроникнення і зрощування відтворювальних процесів країн регіону. З 1947 р. у світі було створено більш 60 інтеграційних угруповань. Основними цілями інтеграції можуть бути наступні.

1. Використання переваг економіки масштабів, що забезпечує розширення розмірів ринку, скорочення трансакційних витрат, часток прямих іноземних інвестицій. Цілі збільшення національних масштабів особливо чітко виражені в інтеграційних угруповань Центральної Америки й Африки.

2. Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Така мета особливо характерна для країн ПСА і Близького Сходу. Тут важливе зміцнення взаєморозуміння і співробітництва в політичній, військовій, соціальній та інших неекономічних областях.

3. Рішення завдань торговельної політики. Регіональна інтеграція розглядається як спосіб зміцнити переговорні позиції країн, що беруть участь, у рамках багатосторонніх переговорів у СОТ. Крім того, регіональні об'єднання дозволяють створювати більш стабільну основу для взаємної торгівлі, про що вже говорилося раніше.

4. Сприяння структурній перебудові економіки. Залучення країн, що створюють ринкову економіку або здійснюють глибокі економічні реформи, до регіональних торговельних угод країн з більш високим рівнем ринкового розвитку розглядається як найважливіший канал передачі ринкового досвіду. Більш розвинуті країни, залучаючи своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені в прискоренні їхніх ринкових реформ і в створенні там повноцінних містких ринків.

Об'єктивний зміст інтеграції складає переплетення, взаємопроникнення і зрощування відтворювальних процесів, що забезпечує більш ефективну взаємодію між країнами. Таким чином, економічна інтеграція має ряд сприятливих умов для взаємодіючих сторін. Інтеграційне співробітництво дає суб'єктам, що хазяюють (товаровиробникам) більш широкий доступ до різного роду ресурсів: фінансових, трудових, матеріальних, до новітніх технологій; а також дозволяє робити продукцію в розрахунку на більш місткий ринок. Економічне зближення країн у регіональних рамках створює привілейовані умови для фірм країн-учасниць економічної інтеграції, захищаючи їх деякою мірою від конкуренції з боку фірм третіх країн. Інтеграційна взаємодія дозволяє вирішувати найбільш гострі проблеми соціального характеру.

Таким чином, у результаті інтеграції окремі групи країн створюють між собою більш сприятливі умови для торгівлі і для міжрегіонального пересування факторів виробництва, ніж для всіх інших країн. Подібні регіональні утворення оцінюються позитивним фактором світової економіки, але за умови, що група країн, що інтегруються, лібералізуючи взаємні економічні зв'язки, не встановлює менш сприятливих, ніж до початку інтеграції, умов для торгівлі з третіми державами.

Розвиток інтеграційних процесів передбачає певне їх правове закріплення або інституціоналізацію. Основними типами торгово-економічних союзів є :

1) зона вільної торгівлі;

2) митний союз;

3) спільний ринок;

4) економічний союз;

5) повна економічна інтеграція.

Це - п'ять щаблів чи п'ять послідовних етапів розвитку інтеграційних процесів.

Відзначимо, що в сучасному світі лише одне міжнародне інтеграційне угруповання пройшло реально чотири етапи - Європейський союз. Інші інтеграційні об'єднання поки що пройшли в своєму розвитку 1-й та 2-й етапи.

При створенні зони вільної торгівлі учасники домовляються про взаємне скасування митних тарифів та квот. Разом з тим по відношенню до країн-нечленів об'єднання кожен учасник зони вільної торгівлі має право проводити власну політику.

Як правило, конкретні угоди передбачають створення зони вільної торгівлі промисловими товарами протягом обумовленого терміну (декількох років) шляхом поступового зменшення та скасування мита та інших нетарифних обмежень. По відношенню до сільськогосподарських товарів лібералізація носить обмежений характер.

Відмінність митного союзу від зони вільної торгівлі полягає в тому, що його учасники не тільки скасовують тарифи і квоти в торгівлі між своїми країнами, а й проводять узгоджену зовнішньоторговельну політику щодо третіх країн (єдиний зовнішній митний тариф).

Відзначимо, що митний союз - більш досконала, порівняно з зоною вільної торгівлі, інтеграційна структура. У межах митного союзу відбуваються істотні зміни в структурі виробництва і споживання країн-учасниць. По-перше, єдиний зовнішній митний тариф регулює товарні потоки. По-друге, спричиняє переорієнтацію ресурсів, зміни в структурі виробництва і споживання.

Досвід показує, що регулювання зовнішнього тарифу в цілому сприяє розвиткові ринку товарів та послуг. Відбувається зниження або уповільнення зростання цін, посилюється конкуренція між товаровиробниками і постачальниками імпортних товарів. Маніпулювання із зовнішнім митним тарифом дозволяє створити сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій. Важливе значення для ефективного функціонування митного союзу має наявність в його складі однієї-двох крупних держав.

Відзначимо, що функціонування митного союзу не передбачає уніфікації митної політики абсолютно для всіх товарів, що виробляються і споживаються. У сферу інтеграційної діяльності поступово підключаються різні галузі.

Третім етапом у розвитку міжнародної економічної інтеграції є спільний ринок. На сьогодні цей тип торгово-економічних союзів реалізований в ЕС, на досвіді якого зроблені практичні і теоретичні висновки (ЕС оголосив про створення спільного ринку в 1993 р.).

До тих характеристик, які притаманні митному союзу, даний тип передбачає скасування перешкод для вільного переміщення між країнами всіх факторів виробництва. Досвід показує, що створення спільного ринку передбачає узгодження наступного кола питань:

* розробка спільної політики розвитку окремих галузей та секторів економіки. Їх вибір здійснюється, виходячи з їх значення для наступного закріплення інтеграції та соціального резонансу після прийняття відповідних заходів (в ЕС такими секторами були сільське господарство та транспорт);* формування спільних фондів сприяння соціальному та регіональному розвитку, орієнтованих на задоволення «потреб на місцях», які б дозволили реально відчути переваги інтеграції;

* впровадження системи заходів для запобігання порушенню норм, які регулюють конкуренцію. Тим самим обумовлюється необхідність формування спеціальних органів управління та контролю. В ЕС це - Європарламент, Рада Міністрів, Єврокомісія, Суд, Рада Європи.

Створення економічного союзу передбачає, крім ознак, притаманних спільному ринку, проведення країнами-членами узгодженої економічної політики. Теоретичних розробок, які стосуються проблематики створення та функціонування економічного союзу, дуже мало, практично відсутній досвід для узагальнень і висновків.

Єдиний приклад - інтеграційне угруповання країн Західної Європи - Європейський союз, який, до речі, ще повною мірою не сформований. У практиці функціонування ЄС основні напрямки політики країн-членів та Союзу визначаються спільно у вигляді рішень Ради Міністрів, який також контролює хід економічного розвитку кожної країни і Союзу в цілому. У випадках невідповідності економічної політики певної країни основним напрямкам ЕС, Рада Міністрів приймає відповідні рішення.

2. Сучасний стан світової економічної інтеграції

В даний час у світі нараховується біля 20 регіональних економічних об'єднань інтеграційного типу. З них найбільше помітні і впливові такі:

Західна Європа - Європейський Союз (ЄС) і Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ);

Північна Америка - Північноамериканска асоціація вільної торгівлі (НАФТА);

Азіатсько-тихоокеанський регіон - Асоціація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЄС);

Азія - Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН); ОЄС-ЄКО - організація економічного співробітництва центральноазіатських держав, створена у 1992 р. (Іран, Пакистан, Туреччина); СААРК - Південно-азіатську асоціацію регіонального співробітництва (Індія, Пакистан, Шрі-Ланка, Бангладеш, Мальдиви, Бутан, Непал);

Латинська Америка - Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ) і «Меркосур»; Андський пакт - Торгова угода Венесуели, Колумбії, Еквадору, Перу і Болівії;

Африка - Економічне співтовариство держав Західної Африки (ЄКОВАС) і Митна й економічна спілка Центральної Африки (ЮДЕАК). ЮЄМОА - Західно-африканська економічна і валютна спілка (Кот-д'Івуар, Буркіна-Фасо, Нігерія, Того, Сенегал, Бенін, Малі). САДК - Південно-Африканський комітет розвитку (Ангола, Ботсвана, Лесото, Малаві, Мозамбік, Маврикій, Намібія, ПАР, Свазіленд, Танзанія, Зімбабве).

Глобалізація міжнародних економічних відносин призвела до появи міжнародних організацій, у коло інтересів яких, крім інших, входить узгодження економічних питань. Наприклад: ОПЕК (Організація країн експортерів нафти, яка заснована в 1960 р. і об'єднує 13 країн трьох континентів); ОЄСР (Організація економічного співробітництва і розвитку, заснована у 1961 р., включає 24 країни чотирьох континентів) та інші.

Проте головну роль у глобалізації економічних стосунків, зокрема зовнішньоторговельної діяльності, у даний час відіграють кілька об'єднань і організацій, що утворюють систему під патронатом Організації Об'єднаних Націй (ООН):

* ЮНКТАД - Конференція ООН з торгівлі і розвитку, заснована у 1964 р. і чинна під егідою Генеральної Асамблеї ООН;

* ЄКОСОС - Економічна і Соціальна Рада ООН;

* КНТР - Комісія з науки і техніки з метою розвитку;

* ЮНИДО - Організація ООН по промисловому розвитку, заснована у 1966 р.;

* ВТО - Всесвітня торгова організація, що виникла в 1995 р. у результаті перетворень, яких зазнала ГАТТ (Генеральна угода про тарифи і торгівлю, створена в 1947 р.). До складу ВТО входить ТРИПС (Угода по торгових аспектах інтелектуальної власності) і ГАТС (Угода про торгівлю послугами);

* МТЦ - Міжнародний торговий центр;

* ЄЕК ООН - Європейська економічна комісія Організації Об'єднаних Націй;

Регіональна економічна інтеграція.

Європейський Союз(ЄС)

Серед багатьох регіональних інтеграційних об'єднань, як існують у даний момент, лише одна інтегрована група країн реально пройшла чотири з п'яти зазначених вище етапів економічної інтеграції (див. пункт 1) і досить тісно наблизилася до заключної стадії - створення економічного і валютного союзу. Ця група з 15 країн має назву “Європейський Союз (ЄС)”. Він почав створюватись у 60-і роки, колі до його складу входили лише 6 країн. Поступово до Союзу приєднувались інші країни, і в 1995 р. їх стало вже 15. Окрім того, розширювалася законодавча база об'єднання і поглиблювалась економічна інтеграція. ЄС має свій офіційний прапор[1], та свій офіційний гімн, затверджений керівниками держав та урядів у 1985 році2.

На початок нового сторіччя ЄС залишається найбільшим і найпотужнішим інтеграційним об'єднанням у світі, метою якого є сприяння економічному добробуту, підвищенню життєвого рівня народів Європи, зміцненню миру і свободи та створенню стійкого союзу народів Європи.

З 1 січня 1999 року розпочався новий, завершальний етап - створення єдиної валютної системи (ЄВС), який триватиме до липня 2002 року. Введення спільної валюті є одним із найскладніших етапів західновропейської інтеграції, який завершує перехід від Спільного ринку (СР) через Економічний Союз (ЕС) до найвищого рівня інтеграції - Економічного і Валютного Союзу (ЕВС). Основними завданнями цього етапу є початок функціонування Європейської Системи Центральних Банків, перехід до єдиної валюти “євро” та проведення єдиної валютної політики.

Введення в обіг з 1 січня 1999 року спільної валютної одиниці (євро) - створило другу за розміром економіки після США і найбільшу в світі єдину валютну зону. «Євро»-зона охоплює 12 країн, які зуміли успішно провести стабілізацію державних фінансів у відповідності із встановленими критеріями і, звісно, виявили бажання приєднатися до Економічного і Валютного Союзу. Це -- Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина, Італія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Австрія, Фінляндія та Греція3. За межами зони “євро” з тих чи інших причин опинилися Великобританія, Швеція, Данія. Утворена «євро»-зона має загальну чисельність населення 290 мільйонів, її ВВП складає близько 16 відсотків світового. Для порівняння, частка США у загальному світовому виробництві - біля 20 відсотків. Таким чином, загальна євровалюта підводить остаточну базу під сформовані в ЄС єдині ринки товарів, послуг, капіталу і робочої сили і перетворює його в завершену валютно-економічну спілку.

Європейська асоціація вільної торгівлі - ЄАВТ

Крім ЄС у Європі в 1960 р. виникла ще одна організація на основі підписаної в Стокгольмі конвенції. ЄАВТ - це торгово-економічне об'єднання, створене з ініціативи Великобританії, як відповідь на утворення Загального ринку. В момент створення в ЄАВТ увійшли: Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія і Швеція. В 1961 р. до ЄАВТ приєдналася Фінляндія в якості асоційованого члена. У 1970 р. учасницею ЄАВТ стала Ісландія. У 1973 р. з ЄАВТ вийшли Великобританія і Данія, у 1986 р. - Португалія, а в 1995 р. - Австрія, Швеція і Фінляндія. В даний час членами ЄАВТ залишаються Ісландія, Норвегія, Швейцарія і Ліхтенштейн.

Асоціація не ставить своєю ціллю створення економічного і валютного, а тим більше політичного союзу.

Північноамериканська асоціація вільної торгівлі - НАФТА

Іншим прикладом інтеграційних тенденцій, що розвиваються вже не в Європі, а в Північній Америці, є НАФТА. За підрахунками спеціалістів, це об'єднання об'єднує сьогодні територію з населенням понад 375 млн. чоловік; на нього припадає понад 20% обсягу світової торгівлі. Щорічне виробництво товарів і послуг цими країнами складає 7 трлн. долл. США.

Північноамериканська асоціація вільної торгівлі була створена шляхом підписання угоди в грудні 1992 р. між трьома країнами - США, Канадою і Мексикою, що вступили в силу з 1 січня 1994 р. Виникненню НАФТА передувала угода між США і Канадою (1989 р.) про зону вільної торгівлі, що поклала початок інтеграції в Північної Америці. Мексика приєдналася до угоди в лютому 1991 р.

У цілому НАФТА - молоде економічне формування. Механізми співробітництва НАФТА знаходяться в стадії формування.

В даний час важко оцінити ефективність діяльності НАФТА, оскільки період її існування поки ще недовгий.

Інтеграційні об'єднання Латинської Америки:

“Меркосур”, “ЛАІ”.

«Меркосур» - зона вільної торгівлі, що виникла в 1995 р. як спілка чотирьох країн-- Бразилії, Аргентини, Уругваю і Парагваю. Влітку 1996 р. до складу блоку увійшла Болівія. На країни «Меркосур» припадає близько 68,6% території Латинської Америки, 51% населення регіону, 60% загального ВВП. За сукупним обсягом ВВП «Меркосур» посідає 4-е місце у світі після ЄС, НАФТА, АТЄС. Угодою про створення «Меркосур» були ліквідовані мита на 90% товарів, що переміщаються в межах угруповання, а на решту (10% товарів) мита будуть зберігатися до 2001 р. У системі загальних зовнішніх тарифів членам «Меркосур» вдалося узгодити тарифи для 85% товарів, а на 15% товарів тарифи повинні бути узгоджені не пізніше 2006 р.

У грудні 1995 р. «Меркосур» і ЄС підписали угоду про створення першої в історії Південної Америки трансконтинентальної зони вільної торгівлі.

Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ) - торгово-економічна організація, створена в 1981 р. згідно з «Договором Монтевідео-80» замість Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі (ЛАВТ), що діяла з 1961 р. Учасниками ЛАІ є Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор. У рамках ЛАІ зберігається розподіл на три субрегіональні угруповання: договір басейну Ла-Плати,Андский пакт, Амазонський пакт.

Деякі країни є одночасно членами інших регіональних угруповань.

Система керування ЛАІ представлена вищим органом - Радою міністрів (штаб-квартира в Монтевідео, Уругвай).

Усередині ЛАІ зональна торгівля і регіональна інтеграція здійснюються шляхом укладення регіональних і субрегіональних, а також функціонування (двосторонніх і багатосторонніх) угод, що передбачають конкретні заходи щодо торгівлі і митних питань.

Близький Схід. Організація економічного співробітництва центральноазіатських держав (ОЄС--ЄКО)

Прагнення до інтеграції, тісного взаємовигідного співробітництва помітне і серед арабських держав Перської затоки. З 1981 р. створена і функціонує Рада зі співробітництва арабських держав, що включає Саудівську Аравію, Кувейт, Катар, Бахрейн, Об'єднані Арабські Емірати й Оман («нафтова шістка»). У 1992 р. було оголошено про створення Організації економічного співробітництва центральноазіатських держав (ОЄС-ЄКО). Ініціаторами її створення стали Іран, Пакистан і Туреччина.

Інтеграційні об'єднання Африки: “ЄКОВАС”, “ЮДЕАК”.

Економічне співтовариство держав Західної Африки (ЄКОВАС) засноване в 1975 р. Членами ЄКОВАС є:

Бенін, Буркіна-Фасо, Гана, Гамбія, Гвінея, Гвінея-Бісау, Кабо-Верде, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того і Кот д'Івуар.

У рамках ЄКОВАС створений Фонд співробітництва, компенсації та розвитку (ФККД) із штаб-квартирою в м. Ломо (Того). У функції ФККД входить, зокрема, відшкодування витрат від зниження мита в результаті створення зони вільної торгівлі; фінансування будівництва спільних об'єктів і т.п.

Наприкінці 80-х рр. торгівля між країнами ЄКОВАС складала біля 5% всього обсягу торгівлі країн угруповання, а на початку 90-х рр. - 7,7%.

Правові основи функціонування ЄКОВАС надає вищий орган співтовариства - щорічна конференція глав держав і урядів. Постійний адміністративний орган - Виконавчий секретаріат. Штаб-квартира - м. Логос (Нігерія).

Митна й економічна спілка Центральної Африки (ЮДЕАК) утворена в результаті підписання угоди про заснування організації в 1964 р. у м. Браззавіль (Конго), що набрало сили 1 січня 1966 р. Країни - члени ЮДЕАК: Габон, Камерун, Конго, ЦАР, Чад, Екваторіальна Гвінея (з грудня 1983 р.).

У рамках блоку на взаємну торгівлю припадає лише 0,9% сукупного експорту держав-членів.

У рамках ЮДЕАК функціонують такі фінансові організації, як Фонд солідарності, Банк розвитку (БДЕАС), Банк держав Центральної Африки (БЕАС).

Правові основи діяльності здійснює вищий орган ЮДЕАК - Рада глав держав, що проводить щорічні сесії. Головою ЮДЕАК призначається президент однієї з країн-учасниць на 1 рік. Штаб-квартира ЮДЕАК знаходиться в Бангі (ЦАР).

Міжнародна економічна інтеграція

До міжрегіональних міжнародних організацій, у коло інтересів яких, крім інших, входить узгодження економічних питань, варто віднести нижче перераховані:

Всесвітня торгова організація (ВТО)

ВТО розпочала свою діяльність на початку 1996 р. як результат модифікації Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ), договір по який підписали 23 країни ще в 1947 р.

Учасниками ГАТТ до початку 1996 р. були 130 країн. Членами ВТО, що замінила цю організацію, стали 81 країна. Бюджет нової організації укладається з внесків країн-учасниць. Засідання вищого керівного органа ВТО проводяться двічі на рік. Рішення повинні прийматися одноголосно.

ВТО, як відзначалося вище, використовуючи у своїй діяльності принципи ГАТТ, здійснює також регулювання міжнародного обміну послугами (банківські, страхові, транспортні й ін.), торгових аспектів інтелектуальної власності і контролює захист інвестицій. Для цього в її складі створено спеціальні заснування: Угода про торгівлю послугами (ГАТС) і Угода по торгових аспектах інтелектуальної власності (ТРИПС).

Асоціація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва АТЄС

Створена в 1989 р. Як інтеграційне угруповання АТЄС тільки формується, в ній розпочинаються інтенсивні пошуки схем співробітництва. Сьогодні моделі північноамериканської і азіатсько-тихоокеанської інтеграції відрізняються від західноєвропейської. Якщо в Західній Європі процес інтеграції йшов від створення єдиного ринку до економічної, валютної та політичної спілки, що супроводжувалося формуванням і зміцненням наднаціональних структур, то в зазначених регіонах інтеграційні процеси охоплюють, насамперед, мікрорівень на базі транснаціональних корпорацій.

На даний час АТЄС включає 18 держав Азії, Північної і Південної Америки: Канаду, США, Мексику, Нову Зеландію, Австралію, Папуа - Нову Гвінею, Бруней, Індонезію, Малайзію, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Південну Корею, Тайвань, Гонконг, КНР, Японію, Чилі.

Система керування в АТЄС включає 10 робочих груп, секретаріат, спеціальний комітет по торгівлі й інвестиціям.

На АТЄС припадає 55% світового ВВП, 40% світової торгівлі, більше 40% населення земної протоки.

На зустрічах учасників АТЄС у Сіетлі в 1993 р. і в Богорі в 1994 р. були розроблені програми лібералізації торгівлі (регіональної і глобальної); створення сприятливих умов для іноземних інвестицій, співробітництва в області технологій, заходи митного “роззброювання” і створення зон вільної торгівлі до 2000 р. (для менш розвинутих країн - до 2020 р.).

Європейська економічна комісія ООН

Європейська економічна комісія Організації Об'єднаних Націй (ЄЕК ООН) була створена в 1947 р. із штаб-квартирою в Женеві (Швейцарія). Протягом більш як 50 років свого існування ЄЕК охопила своєю діяльністю 55 країн Північної Америки, Європи й Азії, у результаті чого вироблено спільний механізм міжнародного економічного співробітництва.

ЄЕК є міжнаціональним форумом, на якому досягається взаємна домовленість і згода в процесах формування і виконання загальних напрямків діяльності країн, реалізації їхньої спільної політики.

3. Проблеми і перспективи глобальної інтеграції

На розвиток глобальної (світової) інтеграції роблять вплив дві групи факторів. Одна з них включає в себе зростання інтернаціоналізації господарського життя, поглиблення міжнародного поділу праці, розвиток НТР, зростання рівня відкритості національних економік. Іншу групу становлять: необхідність збереження миру та припинення гонки озброєнь задля економічного розвитку всіх країн світової співдружності і піднесення добробуту їх населення; вимушена міграція великих мас людей, обумовлена локальними військовими конфліктами необхідність більш повного забезпечення прав людини шляхом посилення особистої та економічної свободи; загострення продовольчої проблеми та необхідність її вирішення; необхідність розв'язання проблем, зв'язаних із забрудненням навколишнього середовища; необхідність активізації діяльності спеціалізованих структур ООН та інших міжнародних організацій. Подібно тому, як перша група факторів обумовлює необхідність інтеграції на рівні фірм і регіонів, так обидві групи факторів обумовлюють необхідність інтеграції на світовому, глобальному рівні. Причому друга група факторів має самостійне значення, оскільки вона в більшій мірі ніж перша вимагає від світової спільноти узгоджених Дій. При цьому слід мати на увазі, що обидві групи факторів діють у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності, обумовлюючи взаємозалежність та взаємодію інтеграційних процесів на рівні фірм, регіонів і світу в цілому. Скажімо, інтеграційні процеси на мікрорівні та макрорівні будуть відбуватися більш активно, якщо такі ж самі процеси розвиватимуться на глобальному рівні. В свою чергу, глобальна інтеграція буде більш глибокою і масштабною, якщо інтеграційні процеси на рівні фірм та регіонів будуть більш розвинутими.

Названі фактори обумовлюють необхідність розширення міжнародного економічного співробітництва щодо роззброєння та відвернення нової світової війни, вирішення продовольчої проблеми, забезпечення стабільності світової фінансової системи, освоєння космосу і світового океану, відвернення забруднення навколишнього середовища.

Співробітництво в галузі роззброєння необхідне не тільки заради того, щоб виключити великі та малі війни і ті трагедії, які вони несуть народам, а й для того, щоб вивільнити величезні виробничі, фінансові та трудові ресурси, які сьогодні задіяні у військово-промисловому комплексі, і переключити їх на роботу по піднесенню добробуту народів світової співдружності При цьому слід мати на увазі, що перші кроки в напрямі скорочення гонки озброєнь показали складність цього процесу. По-перше, виявилось, що в наш час відсутня повна політична довіра між країнами, і не всі країни прагнуть і вміють вирішувати спірні питання мирним шляхом. А тому й постійно точаться локальні військові конфлікти, як всередині окремих країн, так і між країнами (Афганістан, Югославія, Ефіопія, Ірак, Близький Схід, Індія-Пакистан). По-друге, з'ясувалось, що переведення підприємств на мирні рейки вимагає величезних затрат. Наприклад, на конверсію в Україні необхідно затратити майже 30 млрд. доларів. З огляду на сказане, для подальшого роззброєння необхідно: змінити зміст самих військово-політичних відносин шляхом відмови від традиційної практики погроз і тиску з боку однієї чи кількох країн на своїх партнерів і опонентів; замінити наступальні військові доктрини на оборонні; розширити міжнародне співробітництво в галузі поглиблення конверсії військової промисловості шляхом визначення її міжнародного і національного рівнів, загальних умов і практичних заходів.

Співробітництво щодо вирішення продовольчої проблеми є одним із важливих завдань сучасних міжнародних економічних відносин. Адже, незважаючи на значне зростання виробництва продовольства, навіть на межі нового тисячоліття в злиднях і голоді проживають майже 900 млн. чоловік і 2,5 млрд. чоловік постійно недоїдають, понад 40 млн. чоловік щороку помирають від голоду. Причому ця проблема різні країни та регіони зачіпає по-різному. По-перше, в країнах Західної Європи, США, Канаді, Японії, Австралії і Новій Зеландії, як правило, має місце надлишок високоякісного продовольства. По-друге, в країнах Південної Європи, переважній більшості країн Латинської Америки, Північної Африки, АСЕАН і арабських нафтодобувних країнах забезпечення продовольством в основному відповідає вимогам Всесвітньої організації охорони здоров'я ООН. По-третє, в країнах Східної Європи, СНД і Прибалтійських країнах, Єгипті, Індії, Індонезії забезпечення продовольством перебуває в межах допустимого відхилення від стандартів.

Співробітництво щодо забезпечення стабільності світової фінансової системи покликане нейтралізувати негативні процеси, що відбуваються на національних ринках капіталів, і усунути валютно-фінансові суперечності між країнами. Якщо цього не робити, то виникає загроза переростання національної чи регіональної валютно-фінансової кризи у світову, як це мало місце в кінці 90-х років, коли так звана Азіатська валютно-біржова криза 1998 року переросла у світову валютно-фінансову кризу і завдала величезних збитків економічному розвитку багатьох країн.

Криза ще раз продемонструвала об'єктивну необхідність співробітництва на світовому рівні з метою забезпечення стабільності фінансової системи. Основними напрямами такого співробітництва могли б бути:

- співробітництво щодо стабілізації грошово-кредитної системи кожної країни світового співтовариства;

- спільне розроблення і використання заходів фінансової допомоги не на етапі виникнення кризи, а на етапі її зародження;

- реформування світового фінансового ринку, включаючи ринок капіталів, валютний ринок і ринок цінних паперів, з метою створення більш стабільних умов його функціонування.

- співробітництво в галузі освоєння космосу і світлого океану здійснюється головним чином між розвинутими країнами Західної Європи, США і Росією. Скажімо, співробітництво в галузі освоєння космосу знаходить свій прояв у таких формах як:

- спільне використання російської орбітальної станції "Мир" Сполученими Штатами Америки та деякими іншими розвинутими країнами у вигляді польотів космонавтів з метою виконання різноманітних космічних, біологічних і технічних експериментів в умовах невагомості:

-комерційні запуски ретрансляційних супутників зв'язку (головним чином Росією, США і Францією);

-створення спеціальної плаваючої платформи - космодрому в океані для запуску комерційних супутників;

-підготовка до запуску і монтування на орбіті нової космічної станції (США і Росія). Співробітництво в галузі освоєння світового океану охоплює практично всі країни, але зводиться воно головним чином до прийняття угод про відвернення забруднення світового океану, створення супутникового оповіщення про катастрофи морських суден на морях і океанах та катастрофи літаків над морями й океанами та допомогу їм. Співробітництво в галузі відвернення забруднення навколишнього середовища здійснюється як на урядовому рівні, так і на рівні неурядових організацій і рухів. Воно зводиться до прийняття двосторонніх і багато сторонніх угод щодо зменшення шкідливих викидів в атмосферу та у водне середовище, розвитку екологічного бізнесу (створення фірм по виробництву очисного обладнання, пошуку нових джерел енергії, наданню екологічної експертизи), поширення екологічної освіти.

Зрозуміло, що названі вище фактори глобальної інтеграції та напрями співробітництва щодо її активізації засвідчують лише потребу в ній і перші, найелементарніші заходи щодо її розвитку в майбутньому. Але справжня глобальна інтеграція поки що є далекою перспективою, яку в тій чи іншій мірі наближають існуючі міжнародні економічні організації.

Висновки

Щодо глобальної (світової) економічної інтеграції - можна зробити висновок про її бурхливий розвиток в останні декілька десятиліть, які дають підстави стверджувати, що позитивні наслідки економічної інтеграції в світовому масштабі явно переважають деякі негативні прояви цього процесу. На теперішній час існують суттєві передумові для подальшого поглиблення світової економічної інтеграції. Можна сподіватися на те, що вона, як складова загальносвітових інтеграційних тенденцій (політичних, культурних, тощо), буде сприяти подальшому суспільному розвитку та вирішенню глобальних світових проблем.

Звичайно, умовою економічної інтеграції є забезпечення національних інтересів та національної безпеки. Але головними перешкодами на сучасному етапі залишаються питання визначення пріоритетного напряму та міри економічної інтеграції. Ці дуже важливі проблеми намагаються вирішити органи державної влади, організації та науковці. Але при розгляді цих проблем необхідно розуміти що процеси економічної інтеграції дуже тривалі та не можуть мати вигляд остаточного «рецепту» в якому надруковані частки складових компонентів. Трансформуються економічні відносини в нашій державі, змінюються й самі структури світового господарства, тому потрібно чітко розуміти чинники що впливають на розвиток економічної інтеграції та визначити стратегію державної інтеграційної політики на різні терміни з урахуванням політичних, економічних, правових, соціальних, моральних та інших передумов, як в країні, так і в потенційному інтеграційному середовищі.

Література:

1. Журнал “Світова економіка та міжнародні відносини", №4, 2006

2. “Міжнародна економіка" - навчальний посібник під заг. ред. О.Г. Гупала, К: “Хай-Тек Прес", 2007

3. “Міжнародна економіка" - навчальний посібник, Б.М. Одягайло, К: “Знання", 2006

4.Економіка зарубіжних країн: Підруч. / А.С. Філіпенко, В.А. Вергун, І.В. Бураківський та ін. -- 2-ге вид. -- К.: Либідь, 1998.