Місце Балканських країн в міжнародних організаціях (на прикладі Румунії, Болгарії, Югославії)

14 грудня 1955 року Генеральна Асамблея, отримавши схвальний відгук Ради Безпеки, вирішила прийняти одночасно 16 нових членів, довівши склад ООН до 76 країн; чотири з них належали до радянського блоку (в їх числі були Румунія та Болгарія).

Відносини з ООН для балканських країн починалися не зовсім з позитивних ситуації. Під час громадянської війни в Греції в грудні 1946 року грецький уряд направив в Раду Безпеки скаргу на Албанію, Болгарію та Югославію, обвинувачуючи їх в допомозі грецьким партизанам. Рада Безпеки направила до Греції спеціальну комісію у складі представників усіх його членів для дослідження стану на місці. Оскільки Західні держави не могли добитися в Раді Безпеки прийняття рішення, яке б схвалювало їхню політику в Грецькому питанні, вони перенесли це питання до Генеральної Асамблеї, через яку була проведена резолюція про створення спеціального комітету по Балканам і резолюцію, в якій відповідальність за громадянську війну в Греції брали на себе Албанія, Болгарія та Югославія. В 1951 році Комітет по Балканам був усунений.

В операціях ООН з підтриманням миру передбачалась така форма підтримання миру як використання збройних контингентів, але без застосування їхньої бойової сили. Такі перші спроби використання військового персоналу ООН мали місце в 1947 році саме на Балканах, але тоді були залучені невеликі групи офіцерів, які діяли не під керівництвом Генерального секретаря.

Розрядка міжнародної напруженості в 60-ті роки створювала сприятливий ґрунт для пропозицій політичних ініціатив, як індивідуальних, так і колективних. В грудні 1965 році на пленарному засіданні Генеральна Асамблея ООН була прийнята резолюція «Про дії в регіональному плані з метою поліпшення добросусідських відносин між європейськими державами, які належать до різноманітних політичних і суспільних систем», авторами якої були Румунія, Болгарія, Югославія та деякі країни протилежного табору.

Міжнародна ситуація на початку 80-х років поставила перед країнами Південно-Східної Європи завдання перетворення Балканського півострова в зону стійкого миру, вільного від найбільш небезпечних видів зброї масового знищення. Ослабленню міжнародної напруги мало послужити створення без'ядерних зон в деяких районах Європи, включаючи Балкани. Перспективи оголошення різних частин Європи і інших континентів зонами, вільними від ядерної і хімічної зброї, були схвалені багатьма країнами світу і впливовими міжнародними організаціями.

Ще в 1976 році під егідою Комітету по роззброєнню ООН був вироблен документ групою експертів з 21 країни, який виокремив міжнародно-правові основи без'ядерної зони. В румунських пропозиціях були більш досконало показані обов'язки ядерних держав по відношенню до болгарської без'ядерної зони:

утримуватися від дій, які можуть негативно позначитись на стані в Балканах;

суворо дотримуватись в відносинах з країнами зони принципу Уставу ООН і міжнародного права;

допомагати вирішенню мирними засобами спірних питань.

Такі питання були головним аспектом відносин ООН з балканськими країнами на початку 80-х років. В кінці 80-х - на початку 90-х років країни Болгарії, Румунії та Югославії вели активне співробітництво з спеціалізованими установами ООН: фінансовими (МВФ, МБРР), економічними (ЮНІДО), технічними (ВМО, МАГАТЕ), соціально-гуманітарними (МОП, ВООЗ, ЮНЕСКО). Особливо багато заходів було проведено в співробітництві з соціально-гуманітарними установами.

3.2. Спільна діяльність країн Балкан з ЮНЕСКО

Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури - ЮНЕСКО (United National Educational Scientific and Cultural Organization - UNESCO), заснована в 1946 р. 20 державами, нині налічує 183 країни-члени. Болгарія, Румунія є членами ЮНЕСКО. Цілі організації: сприяння забезпеченню миру і безпеки через заохочення міжнародного співробітництва в сфері освіти, науки і культури; забезпечення поваги до законності та справедливості, прав людини й основних свобод незалежно від раси, статі, мови або релігії згідно зі Статутом ООН.

Статут Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури був створений на конференції, яка проходила в Лондоні в 1945 році.

Для досягнення цілей ЮНЕСКО розвиває і організовує освіту для того, щоб дати можливість народу кожної країни ефективніше здійснювати власними зусиллями свій розвиток; надає допомогу в створенні науково-технічної бази, завдяки якій кожна країна зможе краще використовувати свої ресурси. В галузі освіти, яка є головним видом її діяльності, ЮНЕСКО поєднує програми ліквідації неграмотності з зусиллями, які направлені на забезпечення всесвітньої навчальної освіти і ліквідацію корінних причин неграмотності, сприяє підготовці вчителів, адміністративних робітників в галузі освіти.

В галузі соціальних наук ЮНЕСКО проводить дослідження по таким питанням, як напруженість, яка веде до війни, расизм, соціально-економічні передумови розвитку і взаємозв'язок між людиною та її середовищем.

Культурна діяльність ЮНЕСКО сконцентрована на стимулюванні творчої діяльності, вивченні і розвитку культур та на охороні світової спадщини - книг, витворів мистецтва і пам'яток, а також зберігання культурної самобутності та традицій.

Основними керівними органами ЮНЕСКО є: Генеральна конференція, до якої входять представники країн-членів. Засідання конференції проводять один раз в два роки для визначення політики, програми і бюджету організації. Виконавча рада, до якої входять 51 учасник, вибирається Генеральною конференцією, засідання ради проводяться не частіше двох разів в рік і несуть відповідальність за виконання програми, прийнятої Конференцією.

На першо-початковому етапі, який прийшовся на 40 - 50-ті роки, концептуальний підхід ЮНЕСКО до проблем розвитку визначався економічними процесами.

В 60-х роках ЮНЕСКО стала вже звертати увагу на такі аспекти розвитку, як культура і освіта, немало зробив для розробки концепції інтегрованого розвитку.

В 1972 році Генеральна конференція ЮНЕСКО сформулювала основний постулат: «Справжнім може бути лише такий розвиток, який має внутрішні джерела». В цьому новому образі находив визначення і застосування принцип культурної своєрідності шляхів розвитку.

Основні зв'язки з ЮНЕСКО балканських країн приходяться на 90-ті роки, на той період, коли ці країни стали активно залучатися до інтеграційних західноєвропейських процесів. Але спостерігалось і деяке пожвавлення відносин з Організацією Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури в період входження країн Балкан до соціалістичної системи.

60-ті роки ознаменувались значним розширенням внутрішньо-балканських зв'язків, які позитивно вплинули і на відносини з країнами Заходу. Саме цей період були створені національні комітети по співробітництву балканських країн, стали проводитися зустрічі представників молоді та інших суспільних організацій, розширились культурні обміни, зв'язки в галузі туризму.

З середини 60-х років почались періодичні професійні зустрічі представників балканських держав (інженерів, архітекторів, журналістів), були відтворені установи, які існували ще в міжвоєнні роки - Балканський медичний союз, Союз математиків. Такі процеси для країн Болгарії, Румунії і Югославії стали результатом співробітництва з іншими балканськими країнами (з Грецією) в рамках ЮНЕСКО.

З 1963 року активно працює Асоціація по вивченню Південно-Східної Європи, яка періодично збирає конгреси в кожній з столиць балканських держав. За рішенням Генеральної конференції ЮНЕСКО був також створений Міжнародний центр документацій з балканістики (СІБАЛ) з місцепробуванням в Софії.

Наступний період активного співробітництва балканських країн з спеціалізованою установою ЮНЕСКО приходиться на другу половину 80-х років. Тому що саме цей відрізок часу в країнах Південно-Східної Європи намітились кардинальні зміни, які були пов'язані з активізацією розвитку і з установами ООН.

Для такої країни як Югославія мало місце співробітництво з ЮНЕСКО в культурній галузі, а саме в питанні охорони світової спадщини. І в першу чергу, тут треба відзначити історичні міста, які знаходились на території Хорватії, яка до 1991 року входила в склад Югославії.

Хорватія одна з самих економічно чистих країн Європи, а такі її міста як Дубровник і Спліт мають дуже важливе культурне і історичне значення. Питання охорони цих історичних пам'ятників було дуже важливим для культурних зв'язків і питань співробітництва з ЮНЕСКО. З кінця 80-х років Дубровник і Спліт, які розташовані на побережжі Адріатичного моря, належать золотому фонду світової історії та культурі і знаходяться під захистом ЮНЕСКО. Таке ж значення має інший об'єкт - Національний парк озер Плітвіцев, який в 1979 році був включений в список світової спадщини ЮНЕСКО.

В кінці 80-х років спостерігалось взаємо співробітництво з ЮНЕСКО у інших країн Балканського півострова. Слід визначити роботу Болгарії, а саме в Переславле-Залеськом в 1988 р. були створені літні комп'ютерні школи. В 1988 році школа отримала статус асоційованої школи ЮНЕСКО. В її роботі прийняли участь 160 дітей з СРСР, США, ФРН, Болгарії, Італії, Чехословаччини.

Вище перераховані варіанти взаємодії з ЮНЕСКО стали основною для подальшого співробітництва країн Південно-Східної Європи в гуманітарно-соціальній сфері.

ВИСНОВКИ

Активізація міжнародних відносин та збільшення міжнародних організацій в післявоєнний період мала дуже важливе значення для розвитку міжнародних зв'язків і міжнародного співробітництва в країнах Південно-Східної Європи. Але ці процеси в період 40-х - 90-х років були досить суперечливими.

В ХХ столітті процес розвитку міжнародних організацій вийшов на новий якісний рівень. І це стало результатом активності держав на міжнародній арені та появою нових форм відносин з метою поглиблення зв'язків та їх розширення. Міжнародні організації в цей час перетворились на основних організаторів міжнародного спілкування і співробітництва держав. Цей процес проходив поступово і позаду залишились такі етапи розвитку як: епоха рабовласницьких держав, період феодальної роздробленості, епоха великих географічних відкриттів, промислових революцій, період між Першою та Другою світовими війнами. А сучасний етап створив нові можливості для міжнародних відноси.

Умови «холодної війни» спричинили певні протиріччя у відносинах балканських країн з міжнародними установами. Конфронтація Сходу та Заходу значно вплинули на міжнародні відносини в Європі. Спостерігалось напруження значних масштабів, яке було викликано протистоянням різних систем. Тому для відносин Болгарії, Румунії та Югославії з міжнародними організаціями були характерні такі тенденції:

Відносно активна співпраця з соціалістичними міжнародними організаціями в період 40-х - 80-х років;

Зміна напрямків і зовнішньою політичною діяльністю в другій половині 80-х років.

В першу чергу, це було пов'язано з розрядкою відносин із Заходом, а також з погіршенням ситуації в соціалістичному таборі.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ:

1. Книга для чтения по новейшей истории 1917 - 1945: Пособие для учащихся старших классов средней школы. / Сост.: Н.Н. Яковлева. - М.: «Просвещение», 1989.- 256 с.

2. Хрестоматия по истории СССР, 1917 - 1945: Учебное пособие для педагогов институтов по специальности «История» (Сост: С.И. Дегтев и др.- М.: «Просвещение», 1991.- 544 с.

3. Хрестоматия по новейшей истории. 4.2 (1945 - 1974): Пособие для учителей. Сост.: М.Е. Сучков.- М.: «Просвещение», 1976.- 288 с. - 16л. Ил.

4. Баймуратов М.А. Международное публичное право. - Харьков: «Одиссей», - 2003. - 752 с.

5. Борко Ю.А., Загорский А.В., Караганов С.А. Общий европейский дом: что мы о нем думаем? - М.: «Международные отношения», - 1991. - 232 с.

6. Владимиров А., Посохов С. Общеевропейский союз безопасности // Международная жизнь. - 1990. - №9. - С. 78-81.

7. Голуб Н.В. , Клімкін П.А. Україна та міжнародні організації: Інформаційно-довідкове видання. - К.: «Кондор», - 2003. - 212 с.

8. Григоришин С., Гостюк М. Ринок диктує Румунія на шляху до європейської інтеграції // Політика і час. - 1994. - №2. С. 45 - 49.

9. ЕлисееваЕ. Європа под знаком субрегионализма. // Международная жизнь. - 1992. - №1. - С. 32 - 43.

10. Жан-Батіст Дюрозель Історія дипломатії від 1919 року до наших днів - К.: «Основи», 1999 - 903 с.

11. Живков Тодор. Болгрия на Балканах, в Европе, в мире // Международная жизнь. - 1989. - №5. - С. 51 - 55.

12. Заборко Б. Місії між Заходом і Сходом.: Рада Європи. Історія перспективи // Політика і час. - 1994. - №7. - С. 71 - 77.

13. Иваницкий В. Югославия: выход из тупика? // Диалог. - 1991. - №7. - С. 62 - 65.

14. Иванов Р. Ф. Крушение Организаций Варшавского Договора и Советского Союза. Американская версия // ННЧ. - 2000. - №1. - С. 167 - 174.

15. Кашлев Ю. Б. Общеевропейский процесс: вчера, сегодня, завтра. - М.: «Международные отношения», 1990. - 184 с.

16. Князев Ю. Пути преобразований (Восточная Европа сегодня) // ОНС. - 1991. - №5. - С. 55 - 64.

17. Козырев А. ООН - демократия против тоталитаризма // МЭ и МО. - 1990. - №12. - С. 5 - 15.

18. Колошийцев В.Ф. Вопросы европейской безопасности в 1980-е годы // Преподавание истории в школе. - 1993. - «№3. - С. 28-31.

19. Куликова Н.В. Как лечили шоком экономику в Югославки // ЭКО. - 1991. - №8. - С. 71 - 75.

20. Ланг Р., Войнич Д. Реформы экономической системы социализма в Югославки // МЭ и МО. - 1990. - №5. - С.110 - 114.

21. Лукашенко Е.А. Югославия: возможен ли выход из кризисна? // Кентавр. - 1992. - №3-4. - С. 96 - 105.

22. Майоров. Страны Восточной Европы - новое политические реали // СПН. - 1991. - №5. - С. 36 - 39.

23. Международные организации системы ООН: Справочник / Сост.: А.А. Титаренко. - М.: «Международные отношения», 1990. - 192 с.

24. Международные организации социалистических государств: Справочник. - М.: «Международные отношения», -1980. - 255 с.

25. Міжнародні відносини та зовнішня політики (1945 - 70-ті роки). - К.: «Либідь», - 1999. - 558 с.

26. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980 - 2000 роки). Підручник / Л.Ф. Гайдуков, В.Г. Кремень, Л.В. Губернський та ін. - К.: «Либідь», 2000. - 624 с.

27. Мусатов В.Л. Восточная Европа: процесс перемен // ННЧ. - 1991. - №2. - С. 19 - 24.

28. Нестеренко А. Потенциал ООН // Международная жизнь. - 1990. - №5. - С.72 - 83.

29. Ордожониидзе С.В начале второго 50-летия ООН // Международная жизнь. - 1997. - №1 - С. 46 - 53.

30. Основные сведения об ООН: Справочник: Пер. с англ. - М.: «Международные отношения», - 1991 - 256 с.

31. Павлов А. И. Международные отношения после второй мировой войны. - Одесса: «Астро-спринт», - 2000. - 80 с.

32. Поздняков Э. Национальные государственные и классовые интересы в международных отношениях // МЭ и МО. - 1988. - №5. - С. 3 - 7.

33. Рощин А. ООН и «холодная война» // ННИ. - 1991. - №5. - С. 74 - 84.

34. Рощин А. Так начиналось ООН // Международная жизнь. - 1992. - №7. С. 125 - 133.

35. Сенкевич М. Восточноевропейские перспективы // Международная жинь. - 1992. - №7. С. 49 - 57.

36. Страны Центральной и Восточной Европы на пути в Европейский Союз. - М. - 2002.

37. Тимченко Л. Д. Международное право. - Харьков: «Консул», - 2004. - 528 с.

38. Турсанов А. Новое мышление - что может ЮНЕСКО? // Коммунист. - 1989. - №3. - С. 118 - 123.

39. Ханс Блиск. Международное сотрудничество в ядерной области // Международная жизнь. - 1992. - № 3-4. - С. 133 - 142.

40. Циганкова Т.М., Гордєєва Т. Ф. Міжнародні організації: навчальний посібник. - 2001 - К.: «КНЕЦ», 2001 - 340 с.

41. Чекуров В. Кризис СЭВ. Что дальше? // Коммунист. - 1990. - №18. - С. 43 - 45.

42. Чернышев В. Экономика Югославки в 80-е годы: проблемы развития // Вопросы экономики. - 1989. - №11. - с. 108.

43. Шабунина В. Болгария на пороге драмы и надежды // Международная жизнь. - 1990. - №12. - С 18 - 24.

44. Шандру В. Новая Румыния в Европе и мире / Международная жизнь. - 1990. -№12. - С. 66 - 73.

45. Шевцова Л. Куда идет Восточная Европа? // МЭ и МО. - 1990. - №4. - С. 86 - 91.

46. Шевцова Л. Первуй круг пройден. Что впереди? // МЭ и МО. - 1991. - №1. - С. 26 - 27.

47. Шемятенков В. Европейская интеграция. - М. - 2003.

48. Языкова А.А. Балканам - мир и сотрудничество. - М.: «Знание», - 1990. - 64 с.

49. Яровий В.І. Новітня історія країн Східної Європи. 40-ві - 90-ті роки ХХ ст.: Курс лекцій. - К.: «Либідь», - 1997. - 269 с.