Міністерство освіти та і науки України

Національний гірничий університет

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ"

Виконала:

студентка гр. ЕГ-05-2

заочного факультету

Дніпропетровськ

2008

ЗМІСТ

1. Попит та пропозиція у міжнародній економіці

1.1 Схема функціонування грошово-товарних потоків в національній ринковій економіці

1.2 Сукупний попит у макроекономічній моделі "доходи-витрати" національної держави

1.2.1 Сутність сукупного попиту

1.2.2 Цінові фактори сукупного попиту

1.2.3 Нецінові фактори сукупного попиту

1.3 Сукупна пропозиція в макроекономічній моделі доходів-витрат національної держави

1.3.1 Сутність сукупної пропозиції

1.3.2 Цінові фактори сукупної пропозиції

1.3.3 Нецінові фактори сукупної пропозиції

1.4 Теоретичні моделі рівноваги сукупного попиту та сукупної пропозиції в макроекономіці національної держави

1.4.1 Основи класичних моделей рівноваги вільного ринку

1.4.2 Основи кейнсіанської моделі державного регулювання рівноваги

1.5 Формування світового сукупного попиту та пропозиції

2. Міжнародний розподіл факторів виробництва та їх рух

2.1 Міжнародний рух капіталу

2.2 Міжнародна міграція робочої сили

2.3 Сучасне світове господарство

3. Світовий ринок та міжнародний рух товарів

3.1 Становлення світового ринку

3.2 Характерні риси світового ринку

3.3 Міжнародний рух товарів як ознака світового ринку

Задачі

Перелік використаної літератури

1. Попит та пропозиція у міжнародній економіці

Міжнародна економіка - це частина теорії ринкової економіки, що вивчає закономірність взаємодії суб'єктів різних держав у міжнародному обміні товарами, русі факторів виробництва та формуванні міжнародної економічної політики держав[10].

Предметом теорії міжнародної економіки є :

- закономірності функціонування і розвитку в міжнародному масштабі ринкової системи організації господарського життя;

- закономірності формування сукупних попиту і пропозиції на товари та фактори виробництва, що перебувають у міжнародному обігу;

- інструменти аналізу і програмування відкритої національної економіки, зокрема її реального, бюджетного, грошового і зовнішнього секторів в умовах їх взаємодії з економікою інших країн;

- тенденція розвитку міжнародних фінансових ринків і механізмів, які обслуговують функціонування міжнародної економіки;

- інституційна структура регулювання міжнародної економіки, принципи її формування, тенденції розвитку та методи удосконалення.

Ключовими поняттями теорії міжнародної економіки є :

- товар; міжнародна макро- та мікроекономіка;

- міжнародна кооперація праці; міжнародна торгівля;

- міжнародний поділ праці; міжнародний поділ факторів виробництва;

- світове господарство; сукупний попит та сукупна пропозиція;

- ринки(внутрішній, національний, світовий);

- фактори виробництва(праця, капітал, природні ресурси, технологія);

- експорт; імпорт; торговий оборот; торгове сальдо тощо.

Вищеназвані категорії розглядаються на вищому від національного рівні. Зокрема, в міжнародній економіці сукупні попит та пропозиція трактуються як абстрактні величини, які характеризують обсяги сукупного виробництва всіх товарів у національних і міжнародних масштабах залежно від деякої їх узагальненої ціни. Одночасно світова економіка розглядається у нерозривному зв ' язку з національними економіками.

Ознаками міжнародної економіки є :

- розвинута сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної торгівлі;

- розвинута сфера міжнародного руху факторів виробництва, насамперед у формах ввезення-вивезення капіталу, робочої сили і технології;

- міжнародні форми виробництва на підприємствах, розміщених у декількох країнах, насамперед у рамках транснаціональних корпорацій (ТНК);

- самостійна міжнародна фінансова сфера, не пов'язана з обслуговуванням міжнародного руху товарів та руху факторів виробництва;

- система міжнародних і наднаціональних , міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання, що забезпечують збалансованість і стабільність економічного розвитку;

- економічна політика держав, що керується принципами відкритої економіки.

1.1 Схема функціонування грошово-товарних потоків в національній ринковій економіці

На Рис.1.1 кругообігу показані три способу зв'язку внутрішньої економічної системи з "зовнішнім" світом[5].

Перший спосіб зв'язку суть імпорт. Платежі по імпорту показані стрілкою, направленою з сімейних хазяйств в економічні системи іноземних держав. Експорт - це другий спосіб зв'язку. Платежі іноземних покупців експортованих товарів показані стрілкою, направленою до внутрішніх ринків продуктів.



Рис.1.1 Модель кругообігу грошових потоків з урахуванням іноземного сектора економіки.

Якщо експорт не покриває імпорту, то різниця повинна бути оплачена чи шляхом позики у іноземних фінансових посередників, чи шляхом продажу реальних чи фінансових активів іноземним покупцям. Такі операції, що викликають чистий приток капіталу, на малюнку показані як потоки, направлені до внутрішніх фінансових ринків.

Розглянемо модель кругообігу прибутків та витрат для відкритої економічної системи, яка окрім взаємодії між сімейними хазяйствами, фірмами та державним сектором, враховує вплив іноземного сектора.

Іноземний сектор так, як і уряд, зв'язан з економічною системою трьома способами. Імпорт товарів та послуг являє собою перший ланцюг цього зв'язку. Всі компоненти кругового потоку є потоки власне грошових платежів, а не потоки товарів та послуг. Тому платежі по імпорту показані стрілкою, направленою з внутрішньої національної економіки за кордон. Як сімейні хазяйства, так і фірми, рівно як і урядові інститути, придбають імпортні товари та послуги. В цілях спрощення малюнку показана тільки одна, найкрупніша по обсягу категорія імпорту - імпорт споживчих товарів.

Експорт являє собою другий ланцюг, що зв'язує внутрішню національну економічну систему з зарубіжними країнами. Кошти, отримані як платежі, що компенсують вартість товарів та послуг, проданих іноземним покупцям, поступають на ринки продуктів, де вони зливаються з потоками грошових коштів, отриманих від продажу товарів та послуг вітчизняним сімейним хазяйствам, державі в особі уряду та фірмам. Потоки цих платежів показані на малюнку 1 стрілкою, направленою до ринків продуктів. Різниця між величиною грошових поступлень по експорту та величиною грошових платежів по імпорту називається чистим експортом. Якщо імпорт по вартості перевищує експорт, то говорять, що має місце від'ємний чистий експорт, чи має місце чистий імпорт.

Третій спосіб зв'язку національної економіки з зовнішнім світом - це здійснення різного роду міжнародних фінансових операцій, які охоплюють міжнародну практику отримання позик та надання позик, а також транснаціональні операції по купівлі-продажу реальних та фінансових активів. Подібно імпорту та експорту товарів та послуг, міжнародні фінансові операції фактом свого здійснювання приводять до появи деяких потоків платежів, направлених як у середину економічної системи держави, так і за його границі. Потоки грошових коштів, направлених "у середину" економічної системи, що виникають в результаті чистих закупівель активів іноземними покупцями та чистих позик, зроблених у іноземних фінансових посередників, називаються притоком капіталу. Величина нетто-покупок (тобто. чиста величина) іноземних активів та позик, виданих іноземним позичальникам фінансовими посередниками, називається відтоком капіталу.

Існує визначений взаємний зв'язок між потоками платежів по імпорту та експорту товарів і послуг та потоками платежів по міжнародним фінансовим операціям. Країна може імпортувати більше, ніж експортувати, якщо в цей же час буде мати місце реальний чистий приток капіталу, тобто такий приток капіталу, який по величині абсолютно перевищує його відтік. Подібна ситуація виникає і в тому випадку, коли деяка країна займає за кордоном більше коштів, ніж іноземні економічні хазяйнуючи суб'єкти займають у неї, чи якщо країна продає за кордон більше активів, ніж закупає.

Крім того, країна може експортувати і більше, ніж вона імпортує, якщо відтік капіталу з країни перевищує його притік в неї. Така ситуація складається в тому випадку, якщо країна видає іноземним позичальникам більше позик, ніж сама бере в інших країнах, чи якщо вона покупає за кордоном більше активів, ніж продає. В цьому випадку стрілка на малюнку 1 змінить свій напрям на прямо протилежний, і її треба називати так: "чистий відтік капіталу".

Як видно з аналізу кругообігу грошових потоків в державі (Рис.1.1):

а) Експортні операції товарів (продаж товарів, вироблених національними фірмами) дає добавку до грошового потоку - прибуток національних фірм від виробництва та продажу товарів, тобто до зростання національного продукту (виробленого чи проданого товару чи послуги). Дальше по схемі, зростання потоку національного продукту призводить до інтенсивного грошового потоку від фірм на ринок ресурсів для придбання трудових ресурсів , а значить збільшення національного прибутку - тобто грошового потоку в основні осередку суспільства - сімейні хазяйства - від продажу своїх трудових ресурсів.

Як видно по схемі Рис.1.1, зростання національного прибутку призводить до можливості зростання наступних грошових потоків :

- податків в держбюджет від сімейних хазяйств;

- інвестицій своїх заощаджень через фінансові ринки в фірми по

виробництву національного продукту ;

- збільшення купівельної спроможності сімейних хазяйств на

вітчизняному ринку товарів та послуг, перетворюючи вироблені фірмами товари та послуги в грошовий потік національного продукту;

- збільшення купівельної спроможності сімейних хазяйств на іноземних ринках (імпорт в іноземні економічні системи частини національного прибутку)

При неконкурентоспроможності товарів та послуг на вітчизняному ринку описаний кругообіг грошових потоків в державі призводить , в кінці-кінців, до "вимивання" національного прибутку в іноземні економічні системи та кризи вітчизняного виробника.

При перевищенні грошового прибутку від іноземних економічних систем в національний економічний грошовий обіг від експорту товарів та послуг над грошовим відтоком коштів на оплату імпорту товарів та послуг з іноземних економічних систем - виникає ефект "чистого експорту", до якого прагнуть всі держави.

Для штучного створення ефекту "чистого експорту" в національній економіці використовується державне регулювання - "захист національного виробника". Для цього, наприклад, державна комісія з експортного контролю використовує наступні міри :

- обмеження імпорту введення ввізних держаних мит на імпортований товар, що штучно підіймає його ціну і робить неконкурентоспроможним з вітчизняним (може і низькосортним, але відносно дешевим товаром);

- розвиток експортно-направлених галузей промисловості та виробництво більш наукоємких та дорого коштуючих товарів. Наприклад, США експортують дорого коштуюче електронне обладнання , імпортуючи дешеві продукти споживання та дешеву сировину для виробництва із всіх екзотичних країн світу.

- ліцензуванням імпорту, обмежуючи статі товарів, вироблених фірмами на внутрішньому ринку;

- квотування деяких статей імпорту та експорту по міжнародним угодам о непорушені платіжного балансу інших країн при інтенсивному експорті в них.

- встановленням індикативних цін (середньо ринкових) на основні статі імпорту та експорту для антидемпінгового контролю (захисту внутрішнього ринку від неправдоподібно дешевого імпорту та дотримання міжнародних угод о не демпінгованні своїм дешевим експортом цін на ринках інших країн);

- штучне зменшення імпорту товарів субсидуванням цін на вітчизняні товари для внутрішнього ринка (зниження податків при їх виробництві або додатково прямі державні субсидії від підвищених податків на імпортні товари).

1.2 Сукупний попит у макроекономічній моделі "доходи-витрати" національної держави

1.2.1. Сутність сукупного попиту

Попит, у тому числі і сукупний, характеризує бажання і можливості покупців. Останні в масштабі всієї економіки представлені: домогосподарствами ( споживчі витрати), підприємствами(інвестиції), державою(державні закупівлі товарів і послуг), а також іноземними покупцями("чистий експорт"). У кожен даний момент величини попиту перерахованих суб ' єктів будуть залежати від рівня цін.

Сукупний попит( aggregate demand - AD) - це різні обсяги товарів і послуг, що домогосподарства, підприємства і держава готові купити при будь-якому можливому рівні цін. Сформульований у мікроекономіці закон попиту справедливий і для рівня національної економіки в цілому: рівень цін і величина сукупного попиту на національний продукт знаходяться в зворотній залежності ( Рис.1.2[5]). В той же час, убування кривої сукупного попиту викликано іншими факторами, ніж аналогічний характер кривої індивідуального попиту.

Рис. 1.2 Крива сукупного попиту

На характер положення і параметри кривої сукупного попиту ( еластичність сукупного попиту) впливають цінові і нецінові параметри.

1.2.2 Цінові фактори сукупного попиту

Ефект процентної ставки. У кожен конкретний момент у національній економіці обертається визначена кількість грошей. Потреба в них визначається насамперед обсягами реалізованих товарів і цінами на них. Якщо рівень цін зростає, відповідно збільшується і попит на гроші. Оскільки гроші мають свою ціну - ставку позичкового відсотка, то при незмінній пропозиції грошей і одночасному росту попиту на них процентна ставка зростає. Її ріст відразу по декількох каналах уплине на сукупний попит :

- зменшаться інвестиційні витрати , а гроші перемістяться в позичковий бізнес під зрослі відсотки;

- частина покупців відмовиться від споживчих витрат через

невигідність покупок при кредитуванні під зрослий відсоток;

Ефект багатства. Якщо рівень цін підвищується, то люди, що мають грошові заощадження, стають відносно бідніше, тому що знижується купівельна спроможність грошей. Якщо ж люди хочуть підтримувати купівельну спроможність своїх заощаджень, то багатьом з них прийдеться зменшити своє споживання.

Ефект імпортних закупівель. Так само , як практично в кожного окремого товару є товар-субститут, здатний його замінити, так і у валового національного продукту може бути замінник - валовий національний продукт іншої країни. Зменшення експорту, що здорожував, і збільшення більш дешевого імпорту зменшить реальні обсяги реалізованого національного продукту.

Розглянуті цінові фактори визначають убутний характер кривої сукупного попиту при збільшенні цін, при цьому рівень цін переміщає рівень поточного попиту уздовж кривої .

1.2.3 Нецінові фактори сукупного попиту

Нецінові фактори сукупного попиту будуть зміщати криву попиту вліво (загальне зменшення сукупного попиту) чи вправо( загальне збільшення сукупного попиту).

Рис.1.3 Зсуви сукупного попиту при нецінових факторах впливу сукупного попиту[13]

До нецінових факторів сукупного попиту відносяться:

1. Споживчі витрати - їхнє збільшення веде до збільшення сукупного попиту, а зменшення - знижує сукупний попит, зміщаючи криву вліво. Величина споживчих витрат визначається :

- рівнем добробуту населення;

- інфляційними чеканнями населення;

- податковими ставками на доходи населення;

2. Інвестиційні витрати, що знаходяться в зворотній залежності від процентної ставки по позичках і величини податків , залучаючи очікуваним рівнем прибутковості.

3. Державні витрати , зміна структури яких при збільшення частки державних закупівель збільшує сукупний попит.

4. Витрати на чистий експорт і рівень інфляції національної валюти щодо валюти країн "чистого експорту", ріст-зниження якого впливає на рівень імпорту-експорту.

1.3 Сукупна пропозиція в макроекономічній моделі доходів-витрат національної держави

1.3.1 Сутність сукупної пропозиції

Сукупна пропозиція (aggregate supply) - поєднує у собі пропозиції всіх товарів, реалізованих на національному ринку. Це рівень наявного реального обсягу національного виробництва товарів і послуг при реальному можливому рівні цін.

Рівень цін, що склався в країні, повинний компенсувати витрати і забезпечити достатній рівень прибутковості, що зацікавлює виробника пропонувати свій товар. Необхідно відзначити, що в економічній науці існують серйозні розбіжності щодо характеру кривої сукупної пропозиції.

1.3.2 Цінові фактори сукупної пропозиції

На думку Д.М.Кейнса і його послідовників, якщо виробництво ведеться при значно недовикористаних ресурсах, то його збільшення не зв'язане з ростом середніх витрат на виробництво і , отже, не викликає підвищення рівня цін.



Рис.1.4. Крива сукупної пропозиції [12]

При досягненні реального обсягу виробництва, відповідного відрізку а) на кривій сукупної пропозиції спостерігається перелом, характерний стану повної зайнятості економіки , йде поступовий перерозподіл ресурсів з підвищенням витрат на одиницю ресурсів (ділянка б) ) і підвищенням цін, що компенсують підвищені витрати. Далі настає класична ділянка, коли в економіці мобілізовані всі ресурси і навіть при зростанні цін немає зростання обсягів виробництва.

1.3.3 Нецінові фактори сукупної пропозиції

Нецінові фактори сукупної пропозиції визначають положення самої кривої на Рис.1.4. Ці фактори відбивають нові умови мотивації діяльності виробника. До нецінових факторів відносяться :

- зміна витрат виробництва за рахунок цін на ресурси чи збільшення продуктивності праці , що зв'язано із сукупною пропозицією зворотною залежністю;

- зміни в порядку розподілу прибутку , на який впливають податки і субсидії .

-

1.4 Теоретичні моделі рівноваги сукупного попиту та сукупної пропозиції в макроекономіці національної держави

Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції досягається тоді, коли бажання покупців придбати визначений обсяг товарів і послуг при даному рівні цін збігається з бажанням продавців продати таку ж кількість товарів і послуг при тім же рівні цін.

Рис. 1.5 Криві сукупної пропозиції та сукупного попиту [12]

Конкурентне середовище, принадне в цілому ринковій системі, забезпечує механізм відновлення рівноваги сукупного попиту та сукупної пропозиції у випадку відхилення одного з параметрів від рівноважного рівня. Однак цей механізм має свою специфіку для кожної з ділянок кривої сукупної пропозиції:

- на горизонтальній ділянці перетинання кривих сукупного попиту та сукупної пропозиції виробник має велику волю вибору нарощування виробництва без зміни нормативу витрат. Однак при надвиробництві ціна не може бути знижена , тому що більш низькі ціни приведуть до припинення виробництва взагалі. В цьому полягають основи періодичних криз надвиробництва.

- на проміжному відрізку регулювання рівноважного попиту та пропозиції досягається аналогічно індивідуальному ринку.

- на вертикальній ділянці рівновага попиту та пропозиції відновлюється за рахунок зміни цін при незмінному рівні виробництва, оскільки зниження цін викликає підвищення попиту покупців , що при дефіциті виробництва відновить підвищений рівень цін.

1.4.1 Основи класичних моделей рівноваги вільного ринку

Основу класичної макроекономічної моделі рівноваги ринку складає твердження, що всяка пропозиція створює рівний собі попит (закон Сэя)[1]. При цьому використовуються допущення: а) весь доход використовується на споживання; б)витрачаються тільки власні засоби.

Однак у реальному житті отриманий сукупний доход складається з трьох частин :

Y = C + S + J ,

C - споживання; S - заощадження, що накопичуються як багатство; J- заощадження, переведені в інвестиції через фінансовий ринок.

Співвідношення заощаджень і інвестицій у класичній макроекономічній моделі можуть бути відрегульовані через механізм норми відсотка - при цьому заощадження прямо пропорційні нормі відсотка, а інвестиції обратно пропорційні зміні норми відсотка. При формулюванні проблем рівноваги на ринку праці визначено, що в умовах зробленої конкуренції ринкові сили діють у напрямку відновлення рівноваги і повної зайнятості. При формуванні попиту та пропозиції на ринку праці як ціна виступає реальна заробітна плата, тобто реальний еквівалент кількості товарів і послуг, який можна придбати. Механізмом теорії регулювання є кількісна теорія грошей , коли загальний рівень цін змінюється в тім же напрямку, що і маса грошей , що вводиться в оборот. Монетаристська класична теорія грошей [3]:

- рівняння обміну І.Фішера ( M*V = P* Q)

- удосконалений аналіз попиту на гроші А.Маршалла [12]

рекомендує для стримування інфляції вводити в оборот кількість грошей не вище за середнього відсотку росту ВВП, що автоматично приведе систему державного кругооберту грошово-товарних потоків у рівновагу.

Таким чином, економісти класичного напрямку переконані, що конкурентна ринкова система має автоматичні механізми, здатні забезпечити загальну рівновагу і повну зайнятість. При цьому задачі держави повинні зводиться до забезпечення функціонування конкурентного ринку шляхом усунення різних перешкод ( монополій , несумлінної конкуренції і т.д.) і гарантованої стійкості купівельної спроможності грошей[12].

1.4.2 Основи кейнсіанської моделі державного регулювання рівноваги

Теоретичну основу нової економічної політики на багато років склала концепція Дж.М.Кейнса, що обумовила нездатність конкурентного механізму завжди забезпечувати повне використання ресурсів . Відповідно до його теорії не сукупна пропозиція створює сукупний попит, а ,навпроти, сукупний попит створює власну пропозицію. Аналізуючи фактори, що визначають обсяги споживання , Кейнс формулює свій "основний психологічний закон": з ростом доходу росте споживання, але споживання росте повільніше, ніж росте доход. Кількісною характеристикою цієї залежності виступає гранична схильність до споживання (МР):

МР = С/Y , де

С - споживання, Y - доходи ( статистично МРС = 0,75)

Цей зв'язок між ростом доходу і загасаючим ростом споживання служить одним з аргументів в обґрунтування того, що рівновага попиту та пропозиції на товарному ринку може наставати при більш-менш стабільному змушеному безробітті.

Гранична схильність до заощадження АР , відповідно, складає

АР = S/Y , де C + S = Y ( статистично AP =0,25).

Кейнс знайшов ефект мультиплікатора аналізуючи зв'язок між доходами й інвестиціями у виді : М = 1 / AP , тобто приріст сукупного доходу більш ніж викликавший його приріст інвестицій у середньому в 4 рази і назад обратно пропорційний схильності населення до заощаджень. Тоді збільшуючи податки і зменшуючи заощадження , держава направляє вилучені засоби на інвестиції (державні закупівлі) і тим самим стимулює економічне зростання. На ринку праці Кейнс вносить нову концепцію - підвищення реальної заробітної плати виступає фактором збільшення пропозиції праці тільки після досягнення повної зайнятості, інакше відключається механізм досягнення рівноваги і для економіки виявляється характерним надлишкова пропозиція праці, тобто змушене безробіття..

Рівняння обміну грошей було принципово змінене відповідно до концепції про те, що при зміні пропозиції грошей, тільки частина з них йде на обслуговування товаропотоків, а інша на спекулятивний готівковий оборот, що не бере участь в обслуговуванні товаропотоків. Збільшення норми відсотка знижує спекулятивну складову попиту на гроші і зменшує можливості виникнення інфляційних процесів. Таким чином, згідно кейнсіанської теорії ринок вільної конкуренції не може гарантувати досягнення і підтримку повної зайнятості. Рівноважний рівень доходу, визначається сукупним попитом, величина котрого , як правило, менше, чим це необхідне для повної зайнятості. У цій ситуації держава не може займати нейтральне положення стосовно функціонування економічної системи. Кейнсом була розроблена концепція державного втручання в економіку, найважливішими елементами якої виступають фіскальна (податкова) і грошово-кредитна політика.

1.5 Формування світового сукупного попиту та пропозиції

Світовий сукупний попит та пропозиція - це економічна категорія , яка показує причинний зв'язок виникнення міжнародної торгівлі та міжнародного руху факторів виробництва за рахунок історичного територіально-географічного розподілу[1]:

- природних ресурсів та кліматичних умов;

- кваліфікованої пропозиції на ринку праці та інтелектуально-підприємницького розвитку націй;

- науково-технологічного розвитку національностей та їх національних економік;

- історичного накоплення фінансового капіталу;

- політичного строю в національних державах;

Якщо виходити із передумови балансу попиту та пропозиції в кожній окремій державі, то графічно економічний зиск та поняття вигідності міжнародних відносин(експорту та імпорту товарів та факторів виробництва) можна зобразити згідно схемі рис. 1.6

Рис.1.6. Графічне схема вигідності експорту та імпорту

Припустимо, що країни 1 та 2 відокремлено одна від одної виробляють та споживають один і той самий товар. Попит та пропозиція товару в країні 1 становить D1 та S1 , а у країні 2 - відповідно D2 та S2. На горизонтальній осі показано обсяги виробництва товару Q1,Q2 , на вертикальній - його внутрішню ціну Р1,Р2 , відповідно у країнах 1 та 2. Ринкова рівновага попитк та пропозиції на товар досягається у точці Е1 у країні 1 , де ціна товару становить Р1, та у точці Е2 у країні 2, де ціна товару - Р2. Оскільки P1<P2, данний товар дешевший у країні 1 , ніж у країні 2, і отже, країні 1 вигідно його експортувати у країну 2 та одержати від цього який небудь прибуток, а країні 2 вигідно його імпортувати з країни 1 і тим самим зекономити та знизити його закупки на внутрішньому ринку. Через відмінності у внутрішніх цінах між країнами 1 та 2 , у країні 1 за будь якої ціни на товар, більшої , ніж Р1, виникає його надлишкова пропозиція. Україні 2 за будь якої ціни на товар, меншої, ніж Р2, виникає надлишковий попит на нього.

Країни починають торгувати. Рівновагова ціна Р1 у країні 1 означає, що в точці Е1 попит на товар точно дорівнює пропозиції S1 ( при цінах на фактори виробництва , які присутні в країні 1), й у країні 1 немає товару для експорту. Тим самим визначається точка на кривій пропозиції на світовому ринку, яка показує мінімальну ціну, після досягнення якої експорту з країни 1 не буде. Для країни 2 рівновагова ціна Р2 означає, що у точці Е2, в якій попит дорівнює пропозиції S2( при цінах на фактори виробництва, які присутні в країні 2), країні 2 непотрібен ніякий імпорт, оскільки достатньо власних ресурсів. Цим визначається точка на кривій попиту на світовому ринку, яка показує максимальну ціну, після досягнення якої, імпорт товару країною 2 припиняється.

Оскільки ми розглядаємо тільки 2 країни, кількість товару, який експортується країною 1 , повинен відповідати кількості товару, що імпортується країною 2, або , іншими словами, надлишкова внутрішня пропозиція у країні 1 повинна дорівнювати надлишковому внутрішньому попиту у країні 2. Тобто графічно А1В1 = А2В2 , де А1В1 - це експорт країни 1, а А2в2 - імпорт країни 2. Обсяг експорту А1В1 країни 1 покаже другу точку, яка визначає криву пропозиції товару на світовому ринку, а обсяг імпорту А2В2 - другу точку, що визначає криву попиту на товар на світовому ринку. Але оскільки кількісно експорт дорівнює імпорту, то на рис. 3б вони збігатимуться на відрізку РwEw, визначивши нову ринкову рівновагу, яка досягається у точці Ew за нового рівня світової ціни Pw - рівновагової ціни товару на світовому ринку. Світовий попит та пропозиція товару за цією ціною визначаються відповідно кривими Dw та Sw.

Якщо виникає ситуація, коли ціна світового ринку з яких небудь причин підніметься вище від рівня Pw, розширивши тим самим обсяг експорту понад А1В1, то обмеженість попиту кількісними рамками А2В2 понизить ціну до рівня Pw.

Базуючись на викладеному вище, можна зробити такі висновки :

- світовий ринок - це сфера міжнародного балансу попиту та пропозиції на товари, які експортуються та імпортуються країнами;

- обсяги експорту визначаються обсягами надлишкової пропозиції, обсяги імпорту - обсягами надлишкового попиту на товари;

- факт наявності надлишкової пропозиції та надлишкового попиту на товари на міжнародному ринку встановлюють, порівнюючи внутрішні ріновагові ціни на однакові товари у різних країнах;

- ціна за якою здійснюється міжнародна торгівля, знаходиться між мінімальною та максимальною внутрішніми цінами рівноваги, які існують у країнах до початку торгівлі;

- з одного боку, зміна світової ціни веде до зміни кількості товарів, які експортуються та імпортуються на світовому ринку, з іншого - зміна кількості експортованих та імпортованих товарів призводить до зміни світової ціни.

2. Міжнародний розподіл факторів виробництва та їх рух

Однією з необхідних умов ефективного функціонування ринкової економіки є мобільність факторів виробництва, їхня здатність переходити з галузі в галузь у пошуках більш високого рівня доходу. Різні фактори виробництва характеризуються різним ступенем мобільності - від нульової (земля, природні ресурси) до дуже високої (капітал). При розгляді теорій міжнародної торгівлі передбачається, що об'єктом експорту й імпорту є лише товари і деякі послуги, у той час як фактори виробництва переміщаються усередині країни, впливаючи на розподіл доходів, але не можуть експортуватися чи імпортуватися. У цих умовах, відповідно до теорії Хекшера-Оліна , пересування товарів із країни в країну компенсує низьку мобільність факторів виробництва в масштабах світового господарства. Однак у міру розвитку світогосподарчих зв'язків росте і ступінь міжнародної мобільності факторів виробництва - підсилюються міграція робочої сили з країни в країну, формуються могутні потоки короткострокового і довгострокового капіталу, активно розвивається міжнародна передача технології і т.д.

Міжнародна мобільність факторів виробництва, як правило, штучно обмежується державою, що піддає її більш твердим обмеженням, ніж торгівлю товарами і послугами. Э те порозумівається тим, що переміщення факторів виробництва з країни в країну часто породжує не тільки економічні , але і значні політичні і соціальні проблеми.

2.1 Міжнародний рух капіталу

Капітал, як фактор виробництва являє собою насамперед запас матеріальних благ тривалого користування, необхідних для виробництва інших товарів. Цей вид капіталу - машини, устаткування, тобто фізичний капітал, переміщається між країнами, але таке переміщення, як правило, повинне розглядатися як звичайна зовнішня торгівля. Коли ж ми говоримо про міжнародний рух капіталу, то маємо на увазі головним чином переміщення в міжнародному масштабі капіталу в грошовій формі, що представляє собою фінансові потоки між кредиторами і позичальниками, що знаходяться в різних країнах, чи між власниками і приналежними їм підприємствами, що знаходяться за рубежем.

Міжнародні потоки капіталу можна підрозділити на кілька видів :

а) по джерелах походження - на приватний капітал (закордонні інвестиції, міжбанківське кредитування і т.д.) і державний (офіційний) капітал (міждержавні кредити, офіційна допомога, надана на основі міжурядових угод, кредити міжнародних фінансових організацій);

б) по термінах вкладення - на довгостроковий капітал (більш 1 року) і короткостроковий капітал (менш 1 року);

в) по меті вкладення - на прямі інвестиції (довгострокове вкладення капіталу в масштабах, що забезпечують контроль інвестора над об'єктом розміщення капіталу) і портфельні інвестиції( довгострокові і короткострокові вкладення капіталу в цінні папери, що не дають інвестору права контролю над об'єктом інвестування).

Рух капіталу в масштабах світового господарства виступає, насамперед, у виді міжнародного кредиту, при цьому основною причиною , що спонукує капітал пересуватися з країни в країну, є різниця в рівні доходу на капітал.

Міжнародне кредитування приносить додатковий виграш і країні-кредитору, і країні-позичальнику, тобто є взаємовигідним, що аналогічно висновкам, отриманим при аналізі міжнародної торгівлі. Однак, так само, як і у випадку з міжнародними товарними потоками, міжнародні потоки капіталу поділяють суспільство на тих, що виграли, і тих, що програли. У країні-кредиторі виграють власники капіталу, що одержують можливість надавати позики під більш високий відсоток, але позичальники програють, оскільки змушені брати внутрішні кредити під більш високий відсоток, оскільки надлишкова пропозиція капіталу, яка на внутрішньому ринку привела б до зниження ставки оплати при розширенні внутрішнього попиту, переміщується за рубіж.

Протилежна картина спостерігається в країні, у которую притікає іноземний капітал :

- там позичальники виграють за рахунок зниження внутрішньої ставки оплати за кредит при надходженні надлишку капіталу з закордонних економічних систем ,

- а внутрішні кредитори програють, оскільки при дефіциті пропозиції капіталу їм удавалося тримати ставки оплати за кредит при наявності надлишкового попиту - на дуже високому рівні, що власне і залучило іноземний капітал, якщо йому дали можливість проникнути на внутрішній ринок навіть по більш низьких ставках.

Найважливіша специфічна риса капіталу як фактора виробництва полягає в тому, що при його використанні велику роль грає фактор часу. Інвестуючи чи надаючи в позичку капітал, його власник відмовляється від поточного споживання, щоб у майбутньому одержати більший доход. Відповідно, відсоток як доход на капітал є платою за те, що кредитор надає позичальнику можливість використовувати ресурси сьогодні, замість того, щоб чекати, поки будуть накопичені гроші для їхнього придбання в майбутньому.

З цього погляду міжнародне кредитування і запозичення можна розглядати як особливий вид міжнародної торгівлі, що одержала назву міжчасова торгівля.

Міжнародний рух капіталу, зв'язаний з різницею в рівні доходу на капітал у різних країнах, може бути пояснений наявністю міжчасових порівняльних переваг. Якщо країна має великі потенційні можливості для виробництва споживчих благ у майбутньому ( тобто має порівняльну перевагу в порівнянні з іншими країнами в інвестиційних можливостях), то вона буде мати низьку відносну ціну майбутнього споживання і, отже, високу реальну процентну ставку. У цьому випадку їй буде вигідно брати в борг за рубежем у країнах, що мають гірші інвестиційні можливості, де рівень процентної ставки низький і висока порівняльна ціна майбутнього споживання.

Іншими словами, країна-кредитор як би продає поточне споживання, а країна-позичальник, купуючи його, продає своє майбутнє споживання.

Істотна частина міжнародної міграції капіталу приходиться на прямі закордонні інвестиції. Прямі закордонні інвестиції - це вид міжнародної інвестиційної діяльності, що полягає в придбанні резидентом однієї країни(прямим інвестором) стійкого впливу на діяльність підприємства, що є резидентом іншої країни (підприємство прямого інвестування). Пропорція, що визначає "істотність" ролі інвестора в керуванні підприємством розрізняється по країнах, однак міжнародно визнаним прямим закордонним інвестуванням визнається усяке вкладення капіталу(шляхом кредитування чи придбання акцій), якщо інвестор розташовує чи одержує не менш 10% простих акцій чи голосів(для корпоративного підприємства) чи відповідний еквівалент власності(для некорпоративного підприємства). Таким чином, щоб стати прямим інвестором, інвестору не обов'язково мати контрольний пакет акцій.

Зі збільшенням в останні десятиліття масштабів прямого закордонного інвестування зв'язані виникнення і швидкий розвиток міжнародних корпорацій - великих компаній, що здійснюють інвестиції і мають філії і дочірні компанії в багатьох країнах світу. Міжнародні корпорації бувають двох основних видів - транснаціональні корпорації (ТНК), у яких головна компанія належить капіталу однієї країни, і багатонаціональні корпорації (МНК), у яких головна компанія належить капіталу двох і більш країн. Велика частина сучасних міжнародних корпорацій має форму ТНК.

Прагнення крупних компаній вкладати капітал за кордоном, створюючи філії і дочірні підприємства, може бути пояснено цілим рядом причин. Важлива особливість прямого інвестування на відміну від портфельного полягає в тім, що поряд з доходами на вкладений капітал, прямі інвестори можуть одержувати додаткові економічні вигоди, що випливають з факту володіння вирішальним голосом у керуванні підприємством. У цьому випадку закордонне інвестування стає важливим інструментом конкурентної боротьби, коли ТНК, будучи монополістами на внутрішньому ринку країни базування, прагнуть підсилити своє монопольне положення шляхом захоплення нових ринків і придбання контролю над підприємствами в закордонних країнах. Крім того, вклавши капітал у недостатньо прибуткове підприємство, прямий інвестор може підвищити його рентабельність і вартість, завдяки своїм адміністративним здібностям, управлінському досвіду чи компетентності в інших областях. Нарешті, нестабільність ринку спонукує ТНК із метою мінімізації ризику диверсифікувати свої активи, у тому числі географічно.

Міжнародні корпорації своєю діяльністю впливають на економіку як країни базування, так і приймаючих країн. Однієї з важливих проблем, породжуваних ТНК - трансферні ціни. Оскільки ТНК розміщає різні стадії єдиного технологічного процесу в різних країнах, між її закордонними філіями і головною компанією відбувається інтенсивний товарообмін. Однак ціни внутрикорпораційної торгівлі (трансферні ціни) як правило істотно відрізняються від ринкових цін. Маніпулюючи рівнем трансферних цін, ТНК намагаються уникнути оподатковування, мінімізувати мита, нелегально переводити прибутку за кордон і т.д., що підриває ефективність економічної політики держави. Володіючи колосальними виробничими і фінансовими ресурсами, ТНК у стані захопити ключові позиції в економіці, ставлячи під погрозу економічну безпеку приймаючої країни, і навіть робити на неї політичний тиск.

2.2 Міжнародна міграція робочої сили

Міжнародна міграція робочої сили має істотні і неоднозначні економічні і соціальні наслідки як для країни еміграції, з якої відбувається відтік робітників, так і для приймаючої країни, де має місце приплив іммігрантів.

Відповідно до теореми Столпера-Самуэльсона в результаті розвитку зовнішньої торгівлі і вирівнювання відносних цін на товари відбувається зміна цін і на фактори виробництва в різних країнах[2]. Однак у реальній дійсності в результаті дії цілого ряду протидіючих факторів (недосконалості конкуренції на світовому ринку, активного втручання держави в сферу зовнішньоторговельних відносин і т.д.) ця теоретична можливість не реалізується, і ціни на фактори виробництва в різних країнах істотно розрізняються.

Економічні наслідки міграції поділяють суспільства країни еміграції й імміграції , як і у всіх аспектах зовнішньої торгівлі, на тих, що виграли, і тих, що програли. У країні еміграції відбувається відтік надлишкової пропозиції на ринку праці і переміщення робочої сили на ринки більш високої оплати праці, у країні імміграції додаткова пропозиція робочої сили дозволяє знизити рівень оплати праці (вартість робочої сили), що приводить до програшу корінного населення країни.

Аналіз економічних наслідків міжнародної міграції робочої сили буде неповним, якщо не взяти до уваги її вплив на доходи і витрати держави як у країні еміграції, так і в приймаючій країні імміграції.

Для державних фінансів у країні еміграції відтік робочої сили означає, з одного боку, скорочення податкових надходжень. Люди в активному працездатному віці, сплачуючи податки, виступають у більшому ступені як джерело доходу для державного бюджету.Емігранти - це , як правило, люди, що вже одержали освіту і придбали кваліфікацію у своїй країні (часто за рахунок державних коштів). Але знаходячись у країні імміграції, податки вони будуть платити в цій країні, що приведе в країні еміграції до чистих втрат державних фінансів.

Важливим фінансовим результатом еміграції є значний потік грошових переказів, що направляються родичам емігрантів. Цей потік не входить прямо в державні фінанси, але збільшує рівень доходів населення і поліпшує платіжний баланс країни.

У приймаючій країні імміграції іноземні робітники , звичайно, створюють додаткове навантаження на державні фінанси за рахунок соціальних трансферних платежів. Однак, з іншого боку, приймаюча країна одержує вже готову робочу силу, не несучи значних витрат на освіту і професійне навчання.

Міжнародна міграція робочої сили має ще цілий ряд наслідків, що не носять чисто економічного характеру, не уловлюються ринком і тому не можуть бути обмірювані в грошовому відношенні.Робітники , переміщаючись з однієї країни в іншу, переносять із собою і знання, і професійні навички, а також досвід і підприємницькі здібності. Особливістю є витік "інтелекту" зі стран еміграції і могутній опосередкований економічний ефект у країнах імміграції за рахунок залучення і концентрації в себе інтелектуальної і технологічної еліти з країн еміграції.

2.3 Сучасне світове господарство

Для сучасного періоду міжнародного економічного розвитку характерне широке залучення країн у міжнародні взаємозв ' язки. Це пов ' язане з тим, що масштаби сучасного виробництва переросли національні рамки. У міжнародних масштабах переміщуються не лише товари, а й фактори виробництва, насамперед капітал та робоча сила. Охопленою сферою стала не лише сфера обігу, а й сфера виробництва. Для нормального підтримання і розвитку національного виробництва стає необхідним взаємодія з іншими країнами, участь у міжнародному поділі праці та обміні. Посилюється інтернаціоналізація виробництва й усього господарського життя, що стало основою формування світового господарства.

Наведені вище міркування відображені у понятті світове господарство:

- світове (всесвітнє) господарство - це сукупність національних господарств, взаємозв ' язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами;

- світове господарство - сукупність національних економік країн світу, поєднане мобільними факторами виробництва;

- сучасне світове господарство - це сукупність національних економік, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний організм, підпорядкований об ' єктивним законам ринкової економіки;

- світове господарство - це сукупність міжнародних відносин у взаємозв ' язку з продуктивними силами та відповідним механізмом регулювання та управління;

Світове господарство є складною комплексною системою з досить чіткими межами, якісними і кількісними параметрами. Його не треба ототожнювати зі світовою економікою, яка стосується здебільшого продуктивних сил, їхніх національних та регіональних особливостей. Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється насамперед через міжнародний рух факторів виробництва та товарів(меншою мірою). Для світового ринку переважно характерне міжнародне переміщення товарів, міжнародна торгівля. Світове господарство поєднує усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов ' язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва.

Характерними рисами сучасного світового господарства є :

- розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення - вивезення капіталу, робочої сили, технології;

- зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих в декількох країнах, насамперед у рамках транснаціональних корпорацій (ТНК);

- економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній та багатосторонній основах;

- виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав та міждержавних об ' єднань.

Кінець 20 і початок 21 сторіччя є періодом формування нової системи світового господарства з властивою їй ієрархією національних економік у міжнародному поділі праці та на міжнародному ринку факторів виробництва. Основною її рисою все більше стає не суперечність, а тенденція до співробітництва та взаєморозуміння.

Провідним напрямком світогосподарського розвитку останніх десятиліть (особливо останнього) є поступовий перехід багатьох країн до економіки відкритого типу. Він передбачає ліквідацію державної монополії зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємництва, інтеграцію господарського комплексу в світове господарство та світовий ринок. Одним з найважливіших критеріїв цього переходу є сприятливий інвестиційний клімат країн, що стимулює приплив капіталовкладень, технології , товарів. Внутрішній ринок доступний для таких надходжень, але водночас відкрита економіка не допускає безконтрольності у зовнішньоекономічних зв ' язках. Вона вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту, руху капіталів, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики тощо, щоб не допустити одностороннього переважання економічно розвинених країн[6],[7].

3. Світовий ринок та міжнародний рух товарів

3.1 Становлення світового ринку

Міжнародний поділ праці та міжнародне кооперування стали основою виникнення світового ринку. Його виникнення і становлення є наслідком дуже тривалого історичного розвитку. Сутність світового ринку та його структуру можна зобразити схемою, наведеною на рис. 3.1.[9]

Рис. 3.1 Схема світового ринку

Зовнішні контури фігури (рис.3.1) позначають світовий ринок, який утворюється в результаті встановлення товарно-грошових відносин між країнами.

Найпростіша форма внутрішнього ринку виникла на ранній стадії товарного господарства, що базувалося на суспільному поділ праці. Поділ праці неминуче вимагає обміну, з примітивних форм якого і почалося формування внутрішнього ринку. На внутрішньому ринку виробник товару одночасно був і його продавцем, а покупець - одночасно і кінцевим споживачем товару, одразу забирав його та оплачував товар. Розвиток обміну привів до появи грошей, що розширило стимули для виробництва тих чи інших товарів спеціально для обміну. Тільки тоді й змогло з ' явитися товарне виробництво в прямому розумінні слова, тобто виробництво таких товарів, які потрібні їх виробнику не для власного споживання, а як носії вартості, що дають змогу отримати натомість десятки інших потрібних предметів. Іншими словами, з ' явилося виробництво на ринок, для задоволення потреб інших людей. З появою грошей між продавцем і покупцем стають посередники-купці, які надають послуги з реалізації товару, а також міняйли, що позичають для нього гроші.

Невдовзі після виникнення внутрішніх ринків почали формуватися національні ринки. Цьому сприяла спеціалізація внутрішніх ринків (ринки праці, капіталу, гуртові тощо), частина яких з самого початку була орієнтована на іноземних покупців ( наприклад, на ринку праці - работоргівля). Отже національний ринок - це внутрішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців.

Мануфактури, що базувалися на поділі праці , з 16 до середини 18 сторіччь сприяли розвитку виробництва товарів, розширенню національних ринків і створенню регіональних, міждержавних та міжнародних ринків.

Міжнародний ринок - це частка національних ринків, яка безпосередньо зв ' язана із закордонними ринками. Великі географічні відкриття спричинили грандіозні зміни в торгівлі, вивезення у нові землі готових продукті промисловості. Це дало значний поштовх розвитку продуктивних сил у Європі, де під тиском попиту в першій половині 19 сторіччя виникла велика фабрично-заводська індустрія, продукція якої вже не змогла збуватися на внутрішньому ринку. Їй був потрібен всесвітній збут.

Отже, в епоху первісного нагромадження капіталу локальні центри міждержавної торгівлі переросли у єдиний світовий ринок. Він остаточно зформувався наприкінці 19 - на початку 20 сторіччь, коли товарне виробництво у провідних країнах досягло високого рівня розвитку, стало машинним.

Сучасний світовий ринок - це сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, що базується на міжнародному поділі праці та інших факторів виробництва.

3.2 Характерні риси світового ринку

Світовий ринок став закономірним результатом розвитку внутрішніх і національних ринків товарів, які вийшли за межі державних кордонів. Для нього характерні такі риси :

- є категорією товарного виробництва, яке у пошуках збуту своєї продукції вийшло за національні межі;

- виявляється у міждержавному переміщенні товарів під впливом не тільки внутрішніх, але і зовнішніх попиту і пропозиції;

- оптимізує використання факторів виробництва, підказучи виробнику, у яких галузях та регіонах вони можуть бути застосовані найефективніше;

- виконує санувальну роль, вибраковуючи з міжнародного обміну товари та часто їх виробників, які не можуть забезпечити міжнародний стандарт якості за конкурентних цін;

- на ньому існує особлива система цін - світові ціни;

- на ньому рух товарів зумовлюється не лише економічними факторами (виробничими зв ' язками між підприємствами та регіонами країни) , а і зовнішньоекономічною політикою окремих держав.

Товар, який знаходиться на світовому ринку у фазі обміну , виокнує інформаційну функцію, повідомляючи усереднені апраметри сукупного попиту та сукупної пропозиції. Завдяки цьому кожний учасник може оцінити та адаптувати параметри свого виробництва до світових.

Світовий ринок є сферою міжнародного обміну і тому має зворотний вплив на виробництво, показує йому, що, скільки та для кого треба продукувати. З цього боку світовий ринок є первинним відносно виробника і є центральною категорією міжнародної економіки.