Геополітичний масштаб України

Геополітичний масштаб України

У статті визначено сучасне становище України на світовій політичній мапі, окреслено перспективи її розвитку і найбільш нагальні проблеми зовнішньої політики. Найважливішим завданням України сьогодні автор вважає її участь у створенні системи кооперативної міжнародної безпеки на підставі повноправного партнерства з більш сильними у політичному і економічному відношенні країнами. Аргументовано, які наслідки можуть очікувати нашу державу при отриманні нею "сусідського статусу" країн ЄС.

Історичний зміст і доля України відбиті вже в її назві - це "країна", "держава", "рубіж". Україна мала всі ознаки державності ще тоді, коли багато нинішніх країн Європи були на рівні кочових племен. Проте, завдяки її центральноєвропейському розташуванню, на Україну чинився серйозний тиск із боку її сусідів, що в окремі історичні періоди призводило до уповільнення її державницького життя. Сьогодні в Україні активізувалися тенденції політичного та економічного суверенітету1.

Місце України у світовому розкладі сил

1. Зважаючи на 14-річний вік незалежності нині складно розглядати Україну як державу, що має повноцінний геополітичний сенс: у неї поки що немає ані глобальної, могутньої, єдиної для всієї держави культурної ідеї, ані етнічної винятковості. Хіба що вона володіє географічною унікальністю.

Тому світова політика існує, поки що, без значної уваги до політичних кроків України, але з врахуванням її як територіального утворення. Україна, на наше переконання, розглядається як сцена дії для військово-політичного блоку НАТО, основної "опорної бази" США для проведення своїх геополітичних та геоекономічних устремлінь.

2. Українська політика на сучасному етапі значною мірою залежить від поведінки основних суб'єктів світового політичного процесу. Тобто у зовнішньополітичних розкладах США і їхніх європейських союзників основна увага приділяється, звичайно, Росії. Навіть без колишніх республік Росія об'єктивно являє собою потужну силу, здатну протистояти планам встановлення "нового світового порядку". Її позиції на порядок підвищилися б, якби їй вдалося створити об'єднання з Україною та Білоруссю. Такі союзницькі відносини сприяли б постановці та вирішенню проблем світового масштабу. Тому Сполучені Штати, на наш погляд, активно проводять політику "превентивного усунення можливого конкурента" (тобто політику недопущення союзницьких відносин між цими державами).

3. Доля подібних до України держав, зон чи регіонів - пошук свого місця у світі за рахунок максимально точного геополітичного маневру, точної оцінки власної мети, цілей і можливостей їхнього досягнення. І в підсумку це, переважно, вибір "меншого зла", орієнтація на партнерство з тим, з боку кого виходить найменша загроза власному існуванню, способові життя, системі цінностей.

4. Локальний територіальний конфлікт із Російською Федерацією навколо коси Тузла2 висвітлив ряд глобальних, стратегічних проблем, що стосуються і внутрішніх питань України, і міжнародних. Зокрема, це питання щодо стратегії відносин між Києвом і Москвою, а також щодо місця України в гіпотетичних геополітичних розрахунках "третіх країн".

5. Україна ж, яку роззброїли доморощені компрадори, перестала бути суб'єктом світової політики, ознаками чого вона володіла у перші місяці незалежності. Наші політичні діячі забули формулу мадам Тетчер про те, що "ядерна зброя є потужним стримуючим фактором". У політиці лише "Сильний завжди має право!".

6. Україна чітко виконувала всі вимоги світової і європейської спільноти (роззброєння, закриття ЧАЕС, скасування смертної кари, розрив вигідного контракту з Іраном тощо), але це принесло їй не занадто багато користі. У ЄС її не пускають, пропонуючи ерзац-заходи у вигляді "сусідського статусу", що може остаточно знищити основи її національної безпеки.

7. Проте Україна має значний потенціал стати суб'єктом міжнародної політики. Один з аспектів цього полягає у тому, що зі створенням ООН Україна, яка зробила видатний внесок у перемогу в Другій світовій війні, була обрана членом Ради Безпеки ООН (згодом вона чомусь втратила цей статус). У період так званої "демократизації" наша держава відмовилася від третього в світі арсеналу ядерної зброї, чим зробила усьому людству неабияку послугу. Тому відновлення статусу постійного члена РБ ООН із правом вето повинне бути завданням нашої влади і дипломатії (і прагненням країн-членів ООН). Такі дії були б першим конкретним кроком, що свідчив би про нову парадигму розвитку держави, про появу виразних цілей, про те, що летаргічний стан, у якому Україна перебуває останні 15 років, минає.

8. У геоекономічному сенсі Україна має надзвичайно вигідне транзитне розташування. Через її територію проходять важливі шляхи постачань у Західну Європу російських енергоносіїв. Нині з дев'яти сухопутних міжнародних транспортних коридорів, визначених Другою пан європейською транспортною конференцією (березень 1994р., Крит, Греція) три проходять через територію України: №3 (Краковець-Львів-Рівне-Житомир-Київ); №5 (Чоп-Стрий-Львів-Рівне-Сарни-Мінськ); №9 (Нові Яриловичі-Чернігів-Копти-Київ-Любашівка-Платонове). Існує низка угод про створення інших коридорів. Так, Ісламська Республіка Іран у червні поточного року погодилася на приєднання Туреччини та України до міжнародної угоди про транспортний коридор "Північ-Південь", число учасників якого досягне дев'яти: Білорусія, Індія, Іран, Казахстан, Оман, Росія, Таджикистан, Туреччина й Україна, що надасть нашій державі ще більшого значення і посилить її політико-економічний потенціал. Сприятиме цьому й реалізація декількох проектів у рамках створення інфраструктури Балто-Чорноморського транспортного коридору.

9. Неврегульованість відносин Росії й України змушує нашу державу шукати й альтернативні маршрути транзиту вуглеводнів (наприклад, участь Києва в блоці ГУАМ). Поки що ситуація знаходиться на "точці замерзання".

10. Виходячи з усього, Україна не повинна робити незначних кроків, визначаючи для себе лише сьогоденний інтерес. Слід думати про необхідність послідовного руху до багатополярного світу разом з Європою, Росією, країнами Сходу та Америкою, але при цьому вибудовувати свій власний шлях розвитку і не боятися ставити масштабні цілі і прагнути їхнього виконання. І цей поступ повинний бути рішучим. У ньому запорука нашого успіху. Інакше нас чекає доля геополітичних маріонеток в реґіональній стратегії інших країн. І ми можемо, зрештою, бути усуненими з геополітичного та геоекономічного простору. Назавжди.

Україна для США - етнотериторіальне утворення

1. США намагаються впливати на внутрішньополітичні процеси в Україні, про що свідчили візити ряду впливових політиків у нашу країну (Сорос, Бзежинський, Буш-старший та інші).

2. Однак для них наша держава виступає не самостійним суб'єктом міжнародних відносин, а квазідержавним феноменом без чітких перспектив на майбутнє. На переконання Хантінгтона Україна - це torn country - тобто "країна, з явно окресленими лініями розриву" (на відміну, наприклад, від Північної Кореї, що геополітично однорідна). Гадаю, що це не так, хоча сьогодні бажаючих розхитати українського човна досить багато. І взагалі, західні політологи нерідко страждають механістичним підходом у аналізі дійсних справ у нашій державі, не здатні оцінити її своєрідність, ігнорують її духовний потенціал тощо.

3. Політичне керівництво Сполучених Штатів розглядає Україну як етнотериторіальне утворення, зручне для політичних маніпулювань. Тому у Білого Дому відсутня окрема політика стосовно України. Усе, що робить сьогодні Вашингтон, обумовлено не українсько-американськими відносинами, а, швидше за все, російсько-американськими, що нас не може не турбувати.

4. Отже, виникає небезпідставна думка, що наша країна необхідна їм як фактор напруженості для Росії та Білорусії, своєрідний Ізраїль у східнослов'янському цивілізаційному ареалі. Тобто Україна для США має виступати у ролі контрольованого об'єкту, за допомогою якого можна, у разі потреби, створювати тиск на РФ, здійснювати "стримування її імперських амбіцій". Такий підхід з боку США неприпустимий для національних інтересів України.

5. Цілком можливо, що як тільки Україна перестане відігравати роль дестабілізуючого фактору між Росією і Європою континентальною (франко-германською Європою), її політичний режим може бути дестабілізований ззовні і усунутий з політичної арени. У сьогоднішньому світі від такого шляху ніхто не застрахований.

6. Нинішня політика атлантизму, що пропонується нашій країні, є продовженням теорії А. Мехена (З. Бзежинський), що припускає оточення євразійського континентального простору із створенням конфліктогенних зон. Тому невгамовна діяльність американських стратегів спрямована на створення "балто-західнослов'янського союзу". Якщо такий проект реалізується, США вдасться завершити створення основи для виникнення контрольованої геополітичної конструкції і відтвориться чітка розподільча лінія між Західною Європою та євразійським простором.

7. Сполучені Штати не зацікавлені в Україні як самостійному геополітичному гравці. Для них вигідна ситуація, коли Україна взагалі не мала б власної економіки. Це позбавило б її будь-якої самостійності і надійно прив'язало, через міжнародні фінансові організації, до американської політики в регіоні. Американська політика - це політика "відкритих дверей", що є доктриною "розширення життєвого простору".

8. Про це свідчать і дії США, які носять характер можливості, а не необхідності. Як відомо, Україна під тиском Америки відмовилася від ядерної зброї, підтримала американські зусилля із запобігання ескалації національних конфліктів у Косово, скасувала вигідний контракт з Іраном, закрила Чорнобильську АЕС, направила солдатів в Ірак і безліч інших гарячих точок, однак багаторазові обіцянки з боку Америки відшкодувати понесені нами збитки залишилася, здебільшого, порожнім звуком.

9. Підтвердження справжньої ролі України в міжнародних справах можна знайти у заяві пані Олбрайт, яка зазначила, що у відповідності з остаточним визначенням "сусідського статусу" Європи Україна повинна "протистояти автократичним тенденціям у Білорусії та Росії". Тобто нас хочуть зробити розмінною монетою у чужій геостратегічній грі. Такі обставини для нас є вкрай небезпечними, оскільки ставлять Росію щодо нас у стан крайнього вибору.

10. Ми розуміємо, що Америка свою національну безпеку, у найширшому розумінні цього слова, вибудовує, виходячи з концепції конструювання майбутнього. З цього постулату виходить і її логіка політичних і практичних дій на світовій арені. Вона нерідко не враховує низку інтересів інших країн, що призводить до всякого роду непорозумінь та розгортання "торгових" та інших війн. На наш погляд, у США також сьогодні стоїть проблема самоідентичності, оскільки після розпаду СРСР вона залишилася на старих ідеологічних засадах, які вже дають збої. І, поки що, вона не породила ІДЕЇ подальшого позитивного розвитку.

11. Зазначене вище є елементами грубої, нерозумної політики, коли комусь наперед визначають вектори його власного розвитку. А роль держави під американським протекторатом буде визначатися рівнем рядового статиста, що боїться зробити самостійний рух.

12. Із сказаного випливає, що хочемо ми цього чи ні, але найважливішим політичним завданням сучасного етапу є створення ефективної системи кооперативної міжнародної безпеки. Безпеки, побудованої на основі співробітництва і балансу інтересів, а не на блоковому протистоянні з його неминучими елементами стримування й залякування. Згадані умови забезпечення безпеки можуть бути прийнятними для України з урахуванням того, що вона також виступить у якості складової її ланки. Для такої ролі у неї є все необхідне.

13. Отже, у своєму поступу ми зобов'язані враховувати всі можливі варіанти геополітичної конфігурації, геоекономічні та геостратегічні інтереси учасників світового процесу. І на легке вирішення названих проблем розраховувати не варто.

Підводні камені сусідського статусу України

1. Україна для ЄС це - сусід, майбутнє якого невиразне. У Європі нас не сприймають як своїх. Усі розмови про можливе членство України в ЄС не більш ніж "морквина на палиці" за допомогою якої в Брюсселі намагаються корегувати поведінку офіційного Києва. Той мінімум уваги, що приділяє Україні Європа, пов'язаний, переважно, з географічною близькістю. Формальні правові та дипломатичні українсько-європейські контакти не більше ніж данина ввічливості. Вони, переважно, ні до чого не зобов'язують.

2. Україна втратила свою привабливість, коли втратила ядерну зброю, яка б могла забезпечити, у сполученні з іншими факторами, паритет Європі у відносинах зі Сполученими Штатами. Тобто сьогодні Україна для Європи - це територія, позбавлена якої-небудь визначеності і перспективи, крім, звичайно, ресурсної.

3. Пропонована нині концепція "сусідського статусу" розрахована на створення винятково європейських ринків збуту. У цьому сенсі є показовою доповідь Єврокомісії "Більш масштабна Європа: Нові рамки відносин ЄС зі своїми східними і південними сусідами" на засіданні ЄС в березні 2003 року. На переконання авторів цього документа, з "сусідського кола" повинне бути сформоване потрійне захисне кільце.

Завдання першого - забезпечити рішення проблеми зупинки напливу економічних біженців у багату Європу. Тобто пропонується задача звільнити від цієї роботи держави ЄС і узяти на себе зобов'язання про депортації емігрантів.

Друге кільце повинне служити економічному поліпшенню "сусідського" простору, оскільки бідні сусіди будуть являти собою економічний і політичний фактор ризику. Це важке, а можливо й недосяжне завдання, оскільки різниця в рівні добробуту між Союзом і його сусідами величезна. Відомо, з якими труднощами зустрілася Західна Німеччина, прийнявши у свої ряди "братів по крові".

Третє захисне кільце повинне відгородити ЄС від міжнародної злочинності. Із сказаного випливає, що Україна потрібна Євросоюзу не як повноправний член, а як елемент зовнішнього кільця безпеки, мета якого ізолювати ЄС від деструктивного зовнішнього впливу.

Тобто держави зі статусом "сусідів", у перспективі, можуть стати частиною загального європейського ринку, але вони ніколи не дістануть права на політичну співучасть у роботі ЄС (тобто - мати депутатів і своїх комісарів у Європарламенті, брати участь у засіданнях Ради Європи тощо). Подібні умови не можуть бути прийнятними, тому що фактично ставлять Україну у становище третьосортної держави. У такій ситуації, зовнішньополітичний курс тільки на євроінтеграцію малоперспективний.

4. Однак у визначенні своєї політики наша держава повинна враховувати одну дуже важливу обставину. Україна є точкою докладання досить агресивних зусиль з боку Німеччини, що формує свій інтерес у східному напрямку. В останньої поки що не вистачає засобів, але це може відбутися в доступному для огляду майбутньому. Принаймні німці намагаються змусити Росію поставляти нафту не через територію нашої держави, а через Балтику. Висловлюються за постачання російських енергоносіїв в обхід України (через Чорне море) болгари і турки (зрозуміло, що самі вони б на це не зважилися). У самій Росії також є ряд політиків, що закликають зруйнувати нафтогазопроводи, що йдуть у напрямку нашої держави.

5. Окрім того, членство в блоці НАТО не сприятиме посиленню державного суверенітету України. Вона буде позбавлена власного політико-економічного маневру. Участь у блоці може призвести до зміцнення залежності України від інших держав з абсолютно відмінними історико-культурними особливостями. Це сприятиме розвиткові на території України маріонеткового режиму.

Відомо, що Україна знаходиться в центрі Європи. Географічний масштаб України - 603,700 кв. км., що перевищує розміри багатьох європейських держав. Україна володіє багатими природними ресурсами, могутнім промисловим потенціалом, потужною науково-технічною базою.

Межує: на півночі - з Білорусією, на північному сході і сході - з Російською Федерацією, на північному заході - з Польщею, на заході - із Словаччиною, на південному заході - з Молдовою, Угорщиною та Румунією, на морі - з Росією, Болгарією, Туреччиною і Грузією.

Східні області країни являють собою індустріальний регіон з розвинутим машинобудуванням і металургією. На нього припадає майже половина розвіданих запасів вугілля. Центральний регіон - житниця України, тут також зосереджена значна частина запасів нафти, залізних і уранових руд. Західна частина країни - агропромисловий регіон зі значним рекреаційним потенціалом.

Сучасна Україна являє собою республіку, до складу якої входять 24 області й автономна республіка Крим. Столиця України м. Київ та м. Севастополь мають спеціальний статус. Державний устрій. Україна - республіка. Президент України є главою держави і виступає від імені держави. Вищим органом законодавчої влади є парламент - Верховна Рада України. Кабінет Міністрів України є вищим органом виконавчої влади.