Особливості міжнародного, регіонального та місцевого ринку валют

Міністерство освіти і науки України

Хмельницький національний університет

Кафедра фінансів та банківської справи

Курсова робота

з предмету

„Міжнародні валютно-кредитні відносини”

на тему:

„Особливості міжнародного, регіонального та місцевого ринку валют”

План

Вступ

І. Валютний ринок. Види валютних ринків

ІІ. Операції на міжнародних валютних ринках

ІІІ. Становлення та функціонування валютного ринку в Україні

Висновок

Література

Вступ

Операції по обміну валюти відбувалися з давніх-давен. Однак, валютні ринки в сучасному розумінні сформувались у ХІХ ст. Цьому сприяли такі передумови:

– розвиток міжнародних економічних зв'язків;

– розвиток світової валютної системи з поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків;

– розвиток банківських систем та кореспондентських зв'язків між банками різних країн;

– удосконалення засобів зв'язку та інформації.

Необхідною умовою розрахунків у сфері зовнішньої торгівлі при наданні послуг, кредитів, інвестицій тощо є обмін однієї валюти на іншу у формі купівлі чи продажу іноземної валюти платникам чи одержувачам.

Валютні ринки - це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж іноземних валют на основі попиту та пропозиції. Вони обслуговують міжнародний платіжний обіг, пов'язаний з платою грошових зобов'язань юридичних або фізичних осіб різних країн.

Функціями валютних ринків є:

– забезпечення своєчасності здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків;

– диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав, регулювання валютних курсів;

– отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсу валют;

– регулювання економіки.

Структурно валютні ринки являють собою сукупність транснаціональних банків, брокерських фірм, корпорацій. Більшість валютних операцій здійснюється через банки, які виконують на договірній основі доручення іноземних банків-кореспондентів. Це дає змогу здійснювати валютні операції безготівковим шляхом. Банки, яким дано право на проведення валютних операцій, називаються повноваженими, девіз ними або валютними.

І. Валютний ринок. Види валютних ринків

Валютний ринок як економічна категорія - це система стійких економічних та організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіжних документів у іноземних валютах.

На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоекономічних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередниками, банківськими установами та фірмами. Існує чотири групам суб'єктів валютного ринку:

– державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та казначейства окремих країн;

– юридичні та фізичні особи, що зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;

– комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв'язків, особливо брокерські контори;

– валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж.

Основні суб'єкти валютного ринку - великі транснаціональні банки, які мають розгалужену систему фінансів і широко використовують в операціях сучасні засоби зв'язку, комп'ютерну техніку тощо.

Банки та інші учасники валютного ринку між собою у режимі реального часу за допомогою телефонних, телексних і комп'ютерних засобів зв'язку. За допомогою мережі кореспондентських рахунків банки здійснюють проведення платежів від імпортера д експортера, а сучасні електронні т телекомунікаційні можливості дають змогу переводити кошти у будь-яку точку планети за лічені хвилини.

Територіально валютні ринки, як правило, прив'язані до великих банківських і валютно-біржових центрів, оскільки в ряді країн поряд із міжбанківською торгівлею валютою існують і спеціальні валютні біржі, а встановлений на них курс називається офіційним валютним курсом.

Розрізняють світові, регіональні і національні (місцеві) валютні ринки залежно від обсягу, характеру валютних операцій та кількості валют, які використовуються.

На регіональних та місцевих валютних ринках здійснюються операції з конкретними конвертованими валютами.

Світові валютні ринки зосереджені у світових фінансових центрах у Західній Європі, США, на Далекому та Близькому Сході, в Південно-Східній Азії. Найбільшим у світі центром торгівлі валютою як щодо обсягу обороту, так і кількості валют є Нью-Йорк. Характерно, що в США немає валютної біржі, де б щоденно встановлювалися офіційні котирування. Тут валютою торгують виключно на міжбанківському ринку, де формується валютний курс, який служить основою для встановлення курсів продавця і покупця для батьківських клієнтів. Інші великі фінансові центри США знаходяться у Бостоні, Чикаго, Сан-Франциско та Новому Орлеані. Валютних бірж немає також у Великій Британії й Швейцарії, але це майже не впливає на масштаби валютних операцій у цих країнах, оскільки на практиці фактичні курси валют, як правило, коливаються навколо офіційних валютних курсів. Франції та США функціонує по одній валютній біржі, Італія і Німеччина мають по декілька бірж.

Традиційно найвідомішим не тільки у Європі, а й у всьому світі є Лондонський валютний ринок.

Найбільший об'єм валютних операцій приходиться на долю найкрупніших банків Японії, США, Великобританії, ФРГ, Швейцарії та Франції.

На сьогодні сформувались такі найбільші регіональні ринки:

– Європейський (з центрами в Лондоні, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Цюриху);

– Американський (з центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі, Монреалі);

– Азіатський (з центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапур, Бахрейні).

Даний оборот на трьох найбільших валютних ринках світу (Лондон, Нью-Йорк, Токіо) становить на сьогодні понад 1500 млрд. дол.. США, а річний обсяг на світових валютних ринках сягає 250 трлд. дол. США. [3, с.26]

Відмінними особливостями світових ринків є:

– велетенські масштаби;

– відсутність географічних меж;

– безперервне проведення операцій (цілодобово);

– підвищена увага клієнтів;

– високооснащена технічна база.

Міжбанківський ринок є основою валютного ринку, оскільки на ньому формуються попит і пропозиція валюти, ціни на цей специфічний товар.

На макроекономічному рівні ключовим суб'єктом валютних операцій виступають державні центральні банки: Банк Англії, що є найстарішим, Федеральна резервна система США, Бундесбанк Німеччини, Національний банк Франції, Центральний банк Росії, Національний банк України тощо. Саме вони відповідають за валютні резерви, підтримують курси валют, стабільність грошового обігу.

Якщо ж брати за основу обсяги валютних операцій найрізноманітнішого характеру, то тут провідна роль належить комерційним банкам. Деякі з комерційних банків, щоденні обороти яких сягають мільярдних сум, нажили собі заслуженої світової слави.

Серед них - американські „Чейз Нешнл”, „Чейз Манхеттен”, „Сіті-бенк”, три німецькі: Німецький, Комерційний, Дрезденський; банки інших країн.

Тільки в Україні їх понад 200 і в Росії - понад 1000.

Специфічним міжнародним ринком валют країн Західної Європи є ринок євровалют, де операції здійснюються у валютах цих країн, а сам ринок євровалют є одним із секторів євроринку. Суб'єктами ринку євровалют виступають великі та середні банки країн Західної Європи і США та деякі транснаціональні корпорації цих регіонів. Поглиблення інтеграційних процесів у Західній Європі, посилення ролі транснаціональних корпорацій, значне зростання потреб у міжнародній валюті та ведення взаємної конвертованості національних валют - усі ці фактори стали об'єктивною причиною і безпосереднім стимулом виникнення і розвитку ринку євровалют. Цим самим було створено умови для масштабних і стійких валютно-фінансових звуків даної групи країн.

Сьогодні ринок євровалют існує по всьому світу. Масштабні операції здійснюються з євровалютами не тільки в Європі, а й в Азії, країнах Карибського басейну та інших регіонах світу.

Євровалютний ринок - це автономний незалежний оптовий ринок, де оперують, як правило, крупними сумами. Він майже не піддається регулюванню, не підлягає національному законодавству, майже не оподатковується. Євровалюти є джерелом дешевого кредиту для позичальника і високого прибутку для позикодавця. Від самого початку свого виникнення (кінець 80-х років) ринок євровалют розвивається переважно як ринок євродоларів.

Європейські долари - це тимчасово вільні грошові кошти в доларах США, які розміщені організаціями і приватними особами різних країн у європейських банках і використовуються останніми для кредитних операцій. Додаток „євро-” засвідчує вихід національної валюти з-під контролю національних валютних органів.

Головним джерелом ринку євродоларів виступають іноземні державні юридичні та фізичні особи, які зберігають долари не в США, а також транснаціональні корпорації із запасами готівки понад поточні потреби та офіційні резерви центральних банків. З точки зору техніки операцій ринок євродоларів відрізняється високою оперативністю. Він складається із сотень банків посередників, які знаходяться в найбільших фінансових центрах Європи, насамперед у Лондоні. Завдяки значній мобільності ринок євродоларів перетворився у найбільший міжнародний валютний ринок, важливу складову сучасної міжнародної валютної системи.

Найбільшою перевагою ринку євродоларів є його більш висока прибутковість порівняно з рядом національних валютних ринків. Це дає змогу з року в рік постійно розширювати масштаби ринку євродоларів.

Важливим інструментом валютного ринку виступає Співтовариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій - СВІФТ Від англ.. SWIFT -Society for World-Wide Interbank Finansial Telecomunicatios., яке було створено в 1973 році 239 банками 15 країн. [2]

Сьогодні в системі СВІФТ бере участь понад 3000 банків із 80 країн (США, Канада, країни Західної Європи та деякі країни Східної Європи). Міжнародні центри розрахунків цієї системи знаходяться в Нідерландах, Бельгії, США. Для банків-учасників системи СВІТ були розроблені міжнародні стандарти, які систематизують різноманітні вимоги до інформації, призначеної для електронної обробки. У більшості країн, банки яких беруть участь у системі, створені національні пункти, через які замовлення передаються в міжнародні розрахункові центри, а через їх посередництво національні пункти у свою чергу пов'язані один з одним.

Саме завдяки цьому процес передачі інформації при здійсненні розрахунків скоротився до мінімуму (від 1 год. до 20 хв.).

У березні 1993 року Україна стала 92-ю державою, яка ввійшла до системи СВІФТ і представлена в ній 10 українськими банками. Вступний внесок для кожного банку - 55 тис. дол. США, а перший внесок українських банків становив 250 тис. дол. США. [2]

ІІ. Операції на міжнародних валютних ринках

Одним із найсуттєвіших елементів фінансів є світовий валютний ринок.

Валютні операції у широкому розумінні є конкретною формою прояву валютних відносин у народногосподарській практиці. Валютні операції - це операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності; використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обігу; ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію країни та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Як правило, виділяють:

-- поточні валютні операції (перекази іноземної валюти, отримання і надання фінансових кредитів на строк не більше 180 днів, переказування процентів, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями тощо);

-- валютні операції, пов'язані з рухом капіталу (прямі інвестиції, портфельні інвестиції, придбання цінних паперів, надання і отримання фінансових кредитів та строк понад 180 днів тощо).

У вузькому розумінні валютні операції розглядаються як вид банківської діяльності з купівлі-продажу іноземної валюти.

Переважна більшість валютних операцій у вузькому розумінні (тобто валютні операції з продажу чи купівлі валюти) на світовому валютному ринку (біля 80 %) здійснюється на його міжбанківському сегменті, оскільки валютні біржі існують не в усіх країнах світу.

Найпоширенішими формами валютних операцій на міжбанківському валютному ринку є операції "спот", "форвард" і "своп", а на біржовому -- "ф'ючерс" та "опціон". Дещо особливою формою валютних операцій виступає "валютний арбітраж".

Валютна операція спот - це купівля-продаж валюти на умовах її поставки протягом двох робочих днів від дня укладання угоди за курсом, зафіксованим в угоді (її ще називають терміновою}.

Основними учасниками спот-ринку виступають комерційні банки, які здійснюють валютні операції: напряму з клієнтами-підприємствами приватного і державного секторів; на міжбанківському ринку напряму з іншими комерційними банками; через брокерів із банками і клієнтами; із центральними банками країн.

Існують "звичаї" спот-ринку, які не зафіксовані в спеціальних міжнародних конвенціях чи міждержавних угодах, однак їх беззастережно виконують всі учасники цього ринку. До "звичаїв" спот-ринку належать:

– здійснення платежів протягом двох робочих банківських днів без нарахування відсоткової ставки на суму поставленої валюти;

– операції здійснюються в основному на базі комп'ютерної торгівлі з підтвердженням електронними повідомленнями (авізо) протягом наступного робочого дня;

– існування обов'язкових валютних курсів: якщо дилер великого банку цікавиться котируваннями іншого банку, то повідомлені йому валютні курси є обов'язковими для виконання операції з купівлі-продажу валюти.

Хоча спот-операції належать до "швидких" валютних операцій, все ж і вони підвладні валютному ризику. Це пов'язано перш за все з технічними особливостями клірингових розрахунків, що існують у більшості країн світу, а також із часовими різницями в роботі валютних ринків. Наприклад, валютні ринки США і Західної Європи розділені 5-годинними поясами і тому платежі в доларах можуть направлятися на декілька годин пізніше платежів у західноєвропейських валютах, все ж встигаючи до відведеного терміну валютування за операцією, що може призвести до можливості виникнення ризику збитків. Крім того, особливістю багатьох клірингових систем є те, що інформація про одержання платежу від контрагента стає відомою лише на наступний день після дати валютування, а за цей час різка зміна валютного курсу може призвести до збитків або до упущення вигоди. Такі операції, як "форвард" і "своп" прийнято вважати строковими.

Строковими операціями є валютні операції, пов'язані з поставкою валюти на строк понад 3 дні з дня її укладення. Стандартними термінами виконання строкових контрактів є, як правило, 1, 3, 6, 9 і 12 місяців.

Форвардні валютні операції - це контракти з обміну валют, які відбуватимуться у майбутньому, але за курсом, зафіксованим на поточну дату. Укладаються, як правило, на строк до одного року, але в окремих випадках, коли йдеться про ринок стабільних валют (наприклад, долар США відносно англійського фунта стерлінгів, німецької марки чи японської єни), можливе оформлення угод на п'ять або більше років наперед.

Ринок форвардних операцій терміном до 6 місяців, як правило, досить стабільний, а на довший термін - нестійкий, окремі операції можуть спричинити сильні коливання обмінних курсів.

Форвардний валютний курс і курс "спот" тісно пов'язані між собою. З теоретичної точки зору форвардна ціна валюти може дорівнювати спот-ціні, однак на практиці такий збіг досить рідкісний. Якщо форвардний курс більший за спот-курс, то в такому разі зазначають, що валюта котирується з "премією"; якщо ж навпаки, то валюта котирується з "дисконтом", тобто зі знижкою.

Премії і дисконти за валютою, як правило, розраховуються на основі даних року для того, щоб можна було порівняти прибутковість від вкладання валюти у форвардну операцію з відповідною прибутковістю від вкладання валюти в інші форми валютних операцій.

До позитивних моментів проведення форвардних валютних операцій можна віднести те, що вони надають більше можливостей для маневру. Якщо операція "спот" має бути виконана або відкладена практично негайно, форвардні контракти залишають час для аналізу, контролю і проведення необхідного коригування.

Однак слід мати на увазі той факт, що при укладанні форвардного контракту валютний ризик значно зростає, оскільки збільшується ймовірність непередбачуваної зміни курсу валюти на дату поставки, а також ризик щодо неплатоспроможності партнера. Тому при укладанні форвардної операції клієнт обов'язково повинен мати відповідні засоби - залишок на рахунку чи кредитну лінію -- для покриття цього ризику.

Операція "своп" -- це валютна операція, за якої поєднуються форвардні умови та умови "спот": продаж готівкової валюти (спот) здійснюється з одночасною її купівлею на строк (форвард) або навпаки. Ці операції дають можливість одержувати додаткові економічні вигоди або ж пов'язані з валютними втратами.

Операції "своп", як правило, здійснюються на строк від 1 до 6 місяців, значно рідше зустрічаються своп-операції з терміном виконання до 5 років.

Операції "своп" здійснюються як між комерційними банками, так і між комерційними банками і центральним банком країни, а також безпосередньо між центральними банками країн. В останньому випадку вони являють собою угоди із взаємного кредитування в національних валютах відповідних країн. З 1969 р. діє багатостороння система взаємного обміну валют через Банк міжнародних розрахунків у Базелі на базі використання операцій "своп". Ці двосторонні операції використовуються центральними банками країн головним чином для здійснення ефективних валютних інтервенцій. Вони використовуються також як центральними, так і комерційними банками для диверсифікації своєї валюти з метою здійснення міжнародних розрахунків, задоволення потреб клієнтів у певній валюті, для тимчасового збільшення валютних резервів тощо.

Так, якщо банк має запаси доларів, а йому тимчасово на б місяців потрібні франки, то він може продати долари за франки з негайною оплатою і одночасно укласти договір про купівлю такої ж суми доларів через 6 місяців у свого партнера.

Приблизний розподіл угод з іноземною валютою на світових валютних ринках такий: "спот" -- 67 %, "форвард" -- 5, "своп" -- 28 %.

Ареною валютних операцій виступають також біржі, які здійснюють валютні обміни; там визначаються, залежно від попиту та пропозиції, ринкові ціни валют. За деяких обставин валютні біржі стають головною ланкою міжбанківських операцій. Як учасники біржових ігор можуть виступати і центральні банки, що провадять операції з підтримки національних валют.

Валютна біржа - це природний та стихійний ринок, дещо схожий з ринком цінних паперів (фондів - фондова біржа) чи товарів (товарна біржа).

Досить цікава історія виникнення бірж. Вони з'явилися в XV ст. в італійських містах - Венеції, Генуї, Флоренції. Саме слово біржа має грецьке походження: byrsa -- гаманець.

У Росії біржі почали виникати у вигляді товарних ринків. У 70-ті роки XIX ст. уже функціонувала валютно-фондова біржа, яка торгувала як іноземними грішми, так і цінними паперами. Ось як виглядав валютний ринок Росії 100 років тому: безготівковий обіг - 78 % (у тому числі позабіржові операції - 39,3 і біржові - 38,7 %), готівковий обіг - 22 %.

Учасниками валютних операцій стають і приватні (фізичні) особи, які їздять за кордон, здійснюють перекази валюти, купують іноземну валюту з метою нагромадження та здійснюють інші неторговельні операції.

Безпосереднім зведенням покупців і продавців валюти, її "зберігачів" і позикодавців можуть займатися брокерські контори. Вони володіють інформацією, пропонують консультативні послуги і прогнозні оцінки.

Послугами брокерських контор користуються комерційні банки; компанії, що зорієнтовані на зовнішній ринок; фірми та приватні особи.

Діапазон валютних операцій достатньо широкий і різнорідний. їх проводять "міняйли" на чорному ринку, банки, як комерційні, так і державні, міжнародні фінансові організації.

До строкових валютних операцій, які здійснюються на валютних біржах та валютних відділах товарних і фондових бірж належать ф'ючерсні валютні операції і опціони.

Ф'ючерсні валютні операції - це строкові угоди на біржах, що являють собою купівлю-продаж золота, валюти, фінансових та кредитних інструментів за фіксованою на момент укладання контракту ціною, з виконанням операції через певний проміжок часу (більше З днів і до 2-3 років). Розрахунки здійснюються через клірингову палату, яка виступає посередником між продавцем та покупцем і гарантує виконання сторонами своїх зобов'язань.

Як видно, сутність ф'ючерсних валютних операцій дещо подібна до форвардних. Так, ф'ючерсні операції, як і форвардні, здійснюються з поставкою валюти на термін понад 3 дні з дня укладання контракту, при цьому ціна виконання контракту в майбутньому визначається в день його підписання.

Однак при видимій зовнішній подібності існують суттєві відмінності ф'ючерсних валютних операцій від форвардних:

– якщо форвардні операції здійснюються на міжбанківському валютному ринку, то ф'ючерсні - переважно на біржовому, що приводить до визначення строків і обсягів операцій за форвардними контрактами на основі взаємної домовленості сторін, тоді як умови виконання ф'ючерсних контрактів прив'язані до певних дат роботи бірж (наприклад, перший понеділок кожного третього місяця), тобто стандартизовані за термінами, обсягами та умовами поставок;

– індивідуальні контракти, що укладаються між клієнтом і банком при форвардних валютних операціях, як правило, дорожчі порівняно зі стандартизованими ф'ючерсними контрактами. Завдяки цьому форвардні операції супроводжуються більшою маржею (спредом) і призводять до більших затрат для клієнта порівняно з ф'ючерсними;

– доступ на форвардні валютні ринки для невеликих фірм обмежений, оскільки мінімальна сума для укладання контракту становить у переважній більшості випадків 500 тис. дол. США. Ф'ючерсний ринок доступний як для індивідуальних, так і малих інституційних інвесторів;

– якщо форвардні валютні операції на 95 % закінчуються поставкою валюти за контрактом, то ф'ючерсні операції навпаки - на 95 % закінчуються укладанням зворотної (офсетної) угоди, за якої не здійснюється реальної поставки валюти, а учасники даної операції одержують лише різницю між початковою ціною укладання контракту і ціною, що існує на день здійснення зворотної (офсетної) угоди;

– при формуванні форвардного валютного контракту набір валют практично не обмежений. Ф'ючерсні валютні операції здійснюються з обмеженим набором, як правило, резервних валют - долара США, німецької марки, французького франка, японської єни, англійського фунта стерлінгів та деяких інших.

Часті коливання валютних курсів, процентних ставок, ринкових цін на золото в умовах плаваючих валютних курсів зумовили потребу в нових методах захисту від валютних ризиків. Тому з 1972 р. почали використовувати ф'ючерсні валютні операції з інвалютою і золотом, з 1975 р. - із сертифікатами, векселями, облігаціями, депозитами; у 1982 р. з'явились ф'ючерсні операції, в яких ціною контракту виступають різні фондові індекси.

Валютний опціон - це договірне зобов'язання, що породжує право (для покупця) і зобов'язання (для продавця) купити або продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим на момент укладання угоди курсом на наперед погоджену дату або протягом узгодженого періоду часу.

В обмін на одержання такого права покупець опціону сплачує продавцю певну суму, що називається премією. Ризик покупця опціону обмежений розміром цієї премії, а ризик продавця опціону знижується на величину одержаної премії.

При цьому виділяються:

– опціон "пут" -- право продати валюту для захисту від її потенційного знецінення або в розрахунку на її потенційне знецінення;

– опціон "кол" -- право купити валюту для захисту від потенційного її подорожчання або в розрахунку на потенційне підвищення її курсу.

Крім того, розрізняють також:

– європейські валютні опціони, які можуть бути реалізовані тільки в день закінчення терміну дії контракту;

– американські валютні опціони, які дають право купити чи продати базовий актив у будь-який час від дня закінчення терміну дії контракту.

Оскільки у випадку реалізації американських валютних опціонів продавець зазнає більш високого ризику, за них, як правило, сплачується і більш висока премія, ніж за європейські валютні опціони.

Основною характеристикою валютних опціонів є те, що їх власникові надається вибір: або реалізувати опціон за наперед фіксованою ціною, або взагалі відмовитися від його виконання. Таким чином, у власника опціону є право, а не зобов'язання на здійснення певних дій, тому у валютних опціонах продається право на реалізацію валютної операції, а дістається конкретна валюта.

Покупця валютного опціону приваблює те, що валютний опціон забезпечує повний захист від несприятливого руху валютного курсу; покупець виграє від сприятливої зміни валютного курсу; володіння опціонним валютним контрактом дає можливість гнучкого реагування у випадку невизначеності майбутніх зобов'язань.

Отже, на відміну від ф'ючерсних контрактів, валютні опціони дають змогу обмежити ризик, пов'язаний з несприятливим розвитком курсів валют, зберігаючи при цьому шанси на одержання прибутку у випадку їх сприятливого розвитку. Саме тому валютні опціони, будучи відносно новим інструментом валютного ринку, набули сьогодні досить значного поширення на валютних ринках світу.

Особливою формою валютних операцій виступає валютний арбітраж, оскільки він, будучи основною операцією в роботі дилерів комерційних банків, використовується і небанківськими учасниками валютного ринку.

Валютний арбітраж - це операції з валютами з метою одержання прибутку шляхом використання у визначений момент часу існуючих на фінансових ринках розривів між курсами і процентними ставками за касовими і строковими операціями. Основний принцип валютного арбітражу - купити той чи інший фінансовий актив дешевше і продати його дорожче.

Це пов'язано з відхиленнями валютного курсу на валютних ринках, що визначається величиною операційних витрат на переказ даної валюти з одного валютного ринку на інший. Таким чином, курс долара США, наприклад, у Нью-Йорку відрізняється від його курсу в Токіо на величину операційних витрат, пов'язаних із переказом долара з Нью-Йорка в Токіо. У випадку, якщо курси валют відрізняються на величину, більшу, ніж величина операційних витрат, виникає можливість гри на курсових різницях, яка й одержала назву валютного арбітражу.

Розрізняють часовий і просторовий (локальний) валютний арбітраж.

Часовий валютний арбітраж -- це валютна операція з метою одержання прибутку від різниці валютних курсів у часі.

Просторовий (локальний) валютний арбітраж передбачає одержання доходу за рахунок різниці курсу валют на двох різних територіально віддалених ринках.

Кожний з них у свою чергу може бути простим і складним (крос-курсовий). Простий арбітраж виконується з двома валютами, складний (крос-курсовий) - з трьома і більше валютами.

Слід підкреслити, що арбітражні операції мають велике економічне значення для всього фінансового ринку, оскільки втручання арбітражерів дає змогу забезпечити взаємозв'язок курсів валют і регулювання ринку, що сприяє тимчасовому вирівнюванню курсів на різних ринках, стиранню різних кон'юнктурних стрибків, підвищуючи стійкість валютного ринку.

Торгівлю іноземною валютою на території України резиденти і нерезиденти здійснюють через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України. Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України було затверджено постановою правління НБУ 7 червня 1993 р.

Уповноважені банки від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням та за рахунок резидентів і нерезидентів. Уповноважені банки мають право від свого імені й за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб, а також продавати її фізичним особам.

Операції з купівлі-продажу іноземної валюти здійснюються уповноваженими банками за письмовими дорученнями клієнтів зі сплатою комісійної винагороди на умовах домовленості.

Будь-яка операція уповноваженого банку з купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, в тому числі через інший уповноважений банк, у якому відкриті кореспондентські рахунки як у гривнях, так і в іноземній валюті має бути в обов'язковому порядку відображена у балансі банку. Для комерційних банків України запроваджена звітність про здійснення валютних операцій на міжбанківському валютному ринку в розрізі продажу та валютних надходжень на користь резидентів, а також про здійснення операцій на рахунку "лоро".

Важливим напрямом становлення і подальшого розвитку внутрішнього валютного ринку в Україні є його лібералізація та децентралізація. Поки що валютний ринок в Україні за багатьма позиціями монополізований Українською міжбанківською валютною біржею (УМВБ) та Кримською міжбанківською валютною біржею (КМВБ).

УМВБ проводить такі основні операції: 1) організовує торги та укладає угоди з купівлі й продажу іноземної валюти з членами УМВБ; 2) організовує та проводить розрахунки в іноземній валюті й у гривнях за укладеними на УМВБ угодами; 3) визначає поточний курс іноземних валют до гривні за угодами на УМВБ. Право участі в торгах УМВБ мають тільки засновники УМВБ, НБУ та установи, прийняті в члени УМВБ.

Біржові торги відбуваються не рідше одного разу на тиждень. Операції на УМВБ здійснюються членами УМВБ через своїх представників, які діють на підставі доручення - дилерів. Проведення торгів та визначення поточного курсу іноземних валют до гривні здійснює спеціально уповноважений співробітник УМВБ - курсовий маклер.

Певна мінімальна сума купівлі або продажу іноземної валюти називається лот. Розмір лота встановлюється рішенням біржового комітету.

Вся інформація про валютні операції членів УМВБ є банківською таємницею.

ІІІ. Становлення та функціонування валютного ринку в Україні

Валютний ринок в Україні - це переважно міжбанківський ринок, адже саме в ході міжбанківських операцій здійснюється основний обсяг угод з купівлі-продажу іноземних валют. Шляхом проведення міжбанківських операцій на валютному ринку забезпечується обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталів (міжнародних платежів).

Регулювання валютного ринку відбувається згідно Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 р.

До валютних операцій взагалі належать операції, пов'язані:

– з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

– з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобів платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

– з ввезенням, переказом і пересиланням на територію України та вивезенням, переказом, пересиланням за її межі валютних цінностей.

Валюта і валютні цінності України

Валютними цінностями на території України вважаються:

1. Валюта України під якою розуміють грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

2. Платіжні документи та інші папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші банківські документи), виражені у валюті України.

3. Іноземна валюта - іноземні грошові знаки, у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають у обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або ткі, що не підлягають обміну на кошти в грошових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.

4. Платіжні документи на інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

5. Монетарні метали: золото і метали іридієво-платинових груп у будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів і брухту цих металів.

Порядок відкриття і ведення валютних рахунків в Україні визначає НБУ.

Суб'єктами валютного ринку є:

– продавці валюти;

– покупці валюти;

– посередники.

До складу валютного ринку України, входять такі суб'єкти:

– Національний банк України;

– комерційні банки, які одержали ліцензію Національного банку на право здійснення операцій з валютними цінностями (уповноважені банки);

– інші кредитно-фінансові установи-резиденти (страхові, інвестиційні, дилерські компанії), які одержали ліцензію Національного банку;

– юридичні особи, які уклали з уповноваженими банками угоди на відкриття пунктів обміну іноземної валюти;

– кредитно-фінансові установи-нерезиденти, в тому числі іноземні банки, які одержали індивідуальний дозвіл Національного банку України на право здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України;

– валютні біржі або валютні підрозділи товарних чи фондових бірж, які одержали ліцензію Національного банку на право організації торгівлі іноземною валютою.

Центральним банком нашої держави є Національний банк України (НБУ), який було утворено у березні 1991 р. відповідно до Закону "Про банки і банківську діяльність" на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР. Основні функції Національного банку України:

– зберігання і використання золотовалютних резервів України та інших державних цінностей, а також забезпечення платоспроможності держави;

– представництво інтересів України у відносинах із центральними банками та іншими фінансово-кредитними установами зарубіжних країн та міжнародними валютно-фінансовими організаціями;

– здійснення обміну і розрахунків за наданими й одержаними державними кредитами і позиками, проведення операцій з централізованими валютними резервами, які надаються в його розпорядження;

– регулювання курсу національної валюти щодо грошових одиниць інших держав.

Національний банк України є також головним органом валютного контролю в державі, який:

-- здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів;

-- забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.

НБУ за досить незначний час перетворився у справжній поважний центральний банк держави. Він опанував керівництво грошовим обігом, впровадив низку інструментів управління кредитним та валютним ринками, ринком цінних паперів. А технологія створеної та впровадженої власними силами системи електронних розрахунків, за оцінками незалежних експертів, є найпередовішою серед країн Центральної та Східної Європи.

За роки своєї діяльності колектив Національного банку України розробив і втілив у життя специфічну, притаманну Україні, стратегію і тактику поведінки банку залежно від змін соціально-економічної ситуації в державі.

Залежно від конкретних завдань, що поставали перед незалежною Україною, в діяльності Національного банку можна умовно виділити три характерні етапи.

Перший етап припадає на 1991 р. - жовтень 1994 р., період болісного пошуку цілісної концепції розбудови економіки нової незалежної держави, коли було закладено фундамент ідеології Національного банку, визначено її головні орієнтири і пріоритети.

Другий етап, який розпочався після проголошення у промові Президента України Л.Д. Кучми (жовтень 1994 р.) програми макроекономічної стабілізації, охоплює часовий проміжок з жовтня 1994 р. до серпня 1996 р. Це був період суто прагматичних реформ, коли були створені й запущені в дію нові монетарні механізми, притаманні сучасній соціально орієнтованій економіці.

Третій етап розпочався з вересня 1996 р., коли було введено гривню як повноцінну національну валюту України.

Особлива роль НБУ як центрального банку держави яскраво проявилася після сумнозвісних подій у Росії 17 серпня 1998 р., коли було успішно реалізовано вироблену стратегію діяльності на валютному ринку й ефективно використано валютні резерви НБУ.

Отже, успішна діяльність Національного банку як головного суб'єкта валютного ринку України цілком закономірно є результатом колосальної праці й таланту конкретних людей, що виявилося в утвердженні стійкої національної валюти держави, як одного з найвагоміших компонентів її незалежності. Тому цілком закономірно, що за рейтингом західних засобів масової інформації, НБУ був визначений у числі 25 центральних банків світу, які проводять здорову грошову політику.

Таким чином, найважчий іспит на виживання держави було успішно складено. Утвердження України як суверенної незалежної держави, зміцнення її авторитету як у світі, так і в очах власних громадян, є і продовжує залишатися основним завданням діяльності її центрального банку.

Серед комерційних банків найміцніші позиції на валютному ринку України займає Промінвестбанк, де створена унікальна електронна система, що дає можливість вести розрахунки з єдиного кореспондентського рахунка. Всього 24 хвилини потрібно, щоб провести банківську операцію у будь-якій точці України, де є кореспондентський рахунок Промінвестбанку. На сьогодні це найбільший банк України, фінансовий капітал якого, включаючи власний, становить 1/3 від усього банківського капіталу України. Практично в усіх великих містах банк має свої відділення, а в Росії, наприклад, відкрито 272 кореспондентські рахунки у 125 банках.

Для того, щоб захистити грошові кошти своїх клієнтів, Промінвестбанк став у 1994 р. засновником першого російсько-українського кредитного банку -- Кредитімпекс Банку, який сьогодні проводить 80 % усіх рубльових розрахунків між Україною і Росією. Він став одним із клірингових банків Української міжбанківської валютної біржі.

Опрацьована і впроваджена спеціалістами Промінвестбанку і Кредитімпекс Банку технологія проведення платежів дала змогу скоротити строки їх проходження втроє. Тривалість конвертації російських рублів в українські карбованці для підприємств-експортерів України скоротилася до двох днів. Співробітництво з Кредитімпекс Банком удосконалюється шляхом взаємних операцій з векселями у національних валютах України і Росії, з депозитними сертифікатами, облігаціями та іншими цінними паперами.

Головними напрямами співробітництва Промінвестбанку з Кредитімпекс Банком є:

– захист активів банку від змін валютних курсів на валютному ринку, а також від можливого банкрутства банків-кореспондентів;

– ефективне використання тимчасово вільних коштів;

– підвищення ефективності й швидкості виконання валютних операцій;

– збільшення кола і підвищення якості операцій для важливих клієнтів, повсюдне активне залучення їх до обслуговування установами Промінвестбанку;

– зміцнення репутації Промінвестбанку України у світовій фінансово-банківській сфері.

Промінвестбанк працює також з "Дойчебанком", "Комерцбанком", "Банком оф Нью-Йорк", "Айнджибанком" та ін. Платежі у твердій валюті банк проводить через систему СВІФТ.

Загалом, за даними Національного банку України, на валютному ринку в 1996 р. здійснювали операції 203 банки, розмір оплаченого статутного фонду яких станом на 1 січня 1996 р. становив: 4 банки - понад 5 млн. ЕКЮ кожний; 29 банків - від 1 до 5 млн. ЕКЮ; 45 банків - від 0,5 до 1 млн. ЕКЮ; 87 банків - від 100 до 500 тис. ЕКЮ; 38 банків - до 100 тис. ЕКЮ.

Станом на 1 вересня 1998 р. в Україні було зареєстровано вже 219 комерційних банків, з яких діючих - 185, а решта 34 перебували у стадії закриття, санації або об'єднання. За участю іноземного капіталу створено 27 банків (14 %), причому 8 з них мають 100 %-й іноземний капітал.

У зв'язку з функціонуванням на валютному ринку України значної кількості малих і середніх банків, останнім часом все частіше виявляється тенденція до зменшення їх кількості за рахунок злиття. Цьому процесу сприяє прийнятий Верховною Радою Закон України „Про банки і банківську діяльність” від 17.12.200, де зазначено, що з метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків мінімальний розмір статутного фонду встановлюється у сумі, еквівалентній 1 млн. ЕКЮ за офіційним курсом грошової одиниці України, визначеним Національним банком.

Постановою Верховної Ради України про введення в дію цього Закону Національному банку України доручено встановити мінімальний розмір статутного фонду комерційних банків з участю іноземного капіталу в сумі, збільшеній не менш як у три рази від суми, передбаченої для комерційних банків без участі іноземного капіталу, а для комерційних банків зі 100 %-м іноземним капіталом - не менш як у п'ять разів.

З 1 січня 1998 р. у випадках, якщо розмір внесеного статутного фонду комерційного банку станом на 1 березня кожного року становитиме суму, еквівалентну менш як 1 млн. ЕКЮ за офіційним курсом грошової одиниці України, Національний банк України повинен скасувати дозвіл на створення комерційного банку і відкликати ліцензії на виконання банківських операцій.

Згідно з чинним законодавством національна валюта України - гривня - єдиний законний засіб платежу на території нашої держави. Лише в окремих випадках НБУ дозволяє проводити на території України торгівлю і надавати послуги резидентам нерезидентам за вільно конвертовану валюту в основному згідно з індивідуальними ліцензіями НБУ Так, уже з 1 вересня 1995 р. відповідно до Указу Президента України були припинено використання в нашій країні іноземної валюти як засобу платежу. Тим самим започатковано реальне обмеження доларизації вітчизняної економіки за рік до запровадження гривні..

Суб'єкти господарської діяльності можуть мати у своїй касі готівкову іноземну валюту в межах ліміту залишку іноземної валюти. Ці ліміти встановлюються установами уповноваженого банку як у номіналі, так і в гривневому еквіваленті на підставі клопотань підприємств з детальною аргументацією необхідності такого ліміту. Готівкова іноземна валюта, що отримується з установ уповноважених банків, використовується виключно на цілі, на які вона отримана.

Нормативними документами НБУ і Держмиткому України передбачається порядок переміщення національної та іноземної валюти через митний кордон України громадянами нашої держави, іноземними громадянами і особами без громадянства. Суми у валюті України, що були вивезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон, можуть бути вільно ввезені, переслані, переказані назад в Україну.

Про проведення декларування обласні управління НБУ і державні податкові адміністрації надають суб'єктам підприємницької діяльності довідку. Ця довідка є підставою для прийняття до митного оформлення експортно-імпортних вантажів, проведення операцій з валютними цінностями банками України, а також здійснення інших видів зовнішньоекономічної діяльності.

Постановою Правління НБУ № 129 від 7 липня 1994 р. було затверджено "Положення про пункти обміну іноземної валюти". Пункти обміну іноземної валюти організовуються для забезпечення валютного обслуговування фізичних осіб - резидентів і нерезидентів. Обмінні пункти відкриваються уповноваженими банками та іншими кредитно-фінансовими установами, що одержали ліцензію НБУ, а також іншими юридичними особами-резидентами, що уклали агентську угоду з уповноваженим банком.

Для відкриття обмінного пункту потрібно виконати такі умови: 1) забезпечити належне зберігання валютних цінностей; 2) мати необхідну оргтехніку, бланки для обліку валютних операцій; 3) найняти кваліфікованих працівників для проведення валютних операцій тощо.

Крім валютно-обмінних операцій, обмінний пункт може здійснювати також інші операції, зокрема: 1) прийняття на експертизу грошових знаків іноземних держав і платіжних документів в іноземній валюті, справжність яких викликає сумнів; 2) обмін (конверсію) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову іноземну валюту іншої держави; 3) розмін платіжного грошового знака іноземної держави на платіжні грошові знаки тієї ж держави; 4) купівлю і продаж платіжних документів в іноземній валюті за готівкові гривні; 5) продаж і оплату платіжних документів в іноземній валюті за готівкову іноземну валюту. До платіжних документів в іноземній валюті належать дорожні та іменні чеки і грошові акредитиви, виражені в іноземній валюті.

Усі операції з купівлі та продажу іноземної валюти в обмінному пункті підлягають обов'язковому обліку. Пункти обміну іноземної валюти здійснюють розрахунки з використанням електронних контрольно-касових апаратів. Про проведення обмінної операції фізичним особам надається довідка встановленої форми.

Курси валют встановлюються самостійно щоденно і протягом дня не повинні змінюватися, при цьому різниця між курсами купівлі й продажу іноземної валюти має бути, як встановив НБУ, не більше 10 %. Забороняється одностороннє здійснення операцій - тільки купівля або тільки продаж іноземної валюти. Не можуть служити підставою для відмови в купівлі валюти незначні дефекти банкнот внаслідок природного зношування їх, невеликі плями і написи.

При здійсненні контролю за роботою обмінних пунктів перевіряються видача, здавання й облік іноземної та національної валют, додержання вимог зберігання валютних коштів, правильність ведення бухгалтерського обліку, оформлення реєстрів-журналів та додержання курсів валют. У разі порушення правил здійснення операцій купівлі та продажу іноземної валюти уповноважений банк позбавляється ліцензії НБУ на право здійснення таких операцій. Підставою для позбавлення ліцензії може бути акт перевірки обмінного пункту уповноваженим органом.

Для роботи банку з іноземною валютою та платіжними документами в іноземній валюті можуть бути організовані прибуткові, видаткові, прибутково-видаткові каси й обмінні пункти (залежно від умов, обсягів і режиму роботи банків).

Висновок

Міжнародні, регіональні та місцеві валютні ринки займають провідне місце у регулюванні міжнародної економіки. Обмін однієї валюти на іншу є необхідною умовою розрахунків у кредитуванні, інвестуванні, наданні послуг, у сфері торгівлі та різного роду бізнесу.

На сьогоднішній день валютні ринки - це могутня структура, яка об'єднує великі світові банки, корпорації, біржі, брокерські фірми, казначейства, регіональні банки та національні тощо.

Ц систем не знає географічних меж, має великі масштаби і працює безперервно.

На валютних ринках відбувається регулювання курсів валют, диверсифікація валютних резервів фінансових установ, страхування валютних ризиків та отримання спекулятивного прибутку у вигляді різниці курсу валют.

На жаль, валютний ринок в Україні тільки продовжує своє ставлення.

Література

1. Бендина Н. - Международные валютно-кредитные отношения; Москва, 2001.

2. Боринець С.Я. - Міжнародні фінанси: Підручник; Київ: Знання-Прес, 2002.

3. Боринець С.Я. - Міжнародні валютно-фіннсові відносини; К; 1999.

4. Золотов А.Ф. - Международные валютно-кредитные отношения; Киев, 2001.

5. Міжнародні валютно-кредитні відносини за ред. А.С. Філіпченка; Київ, 1997.