Фрагментація глобального простору через утворення митних альянсів

ФРАГМЕНТАЦІЯ ГЛОБАЛЬНОГО ПРОСТОРУ ЧЕРЕЗ УТВОРЕННЯ МИТНИХ АЛЬЯНСІВ

ІРИНА ІВАЩУК, кандидат економічних наук, докторант кафедри міжнародних фінансів Тернопільського національного економічного університету

ОЛЬГА ІВАЩУК, кандидат економічних наук, доцент кафедри банківського менеджменту та обліку Тернопільського національного економічного університету

У статті розглянуто сучасні тенденції фрагментації глобального простору внаслідок утворення митних альянсів. З'ясовано особливості реалізації митних інтересів у регіональних торгових угодах. Підкреслюється необхідність міжрегіонального співробітництва та утворення відповідних альянсів, зважаючи на низьку ефективність торгівлі країн у межах окремих регіональних блоків.

Ключові слова: митні альянси, торгівля, регіони, глобальний простір.

Співіснування країн у глобальному просторі має на меті поєднання різноманітних інтересів та пошук механізму їх узгодження в процесі спільної діяльності. Об'єднавчі ідеї задля реалізації національних амбіцій, а не вирішення питань збереження національних інтересів усе частіше мають місце у світогосподарській практиці. Разом із тим, нинішня ситуація в глобальному економічному просторі є суттєво відмінною від ситуації повоєнного світу в ХХ ст., коли країни об'єднувалися заради порятунку, а не процвітання на основі домінування. Безперечно, глобальний простір структурно складається із підпросторів, які не спроможні змінюватися за схожими характеристиками, тому можливі варіанти, коли підпростори в різних площинах (на різних територіях) будуть рухатися з різною швидкістю, тим більше відмінною від базової. У таких випадках відсутня синхронність руху мотаторів глобального простору із рухом підпростору, що спричинює конфлікт розвитку та руху в просторі. Одним із важливих чинників зміни, пришвидшення або сповільнення руху є формування об'єднань країн за певними ознаками для забезпечення активності країн у просторі. Такими об'єднаннями, на нашу думку, можуть виступати митні альянси, тобто об'єднання або союзи, діяльність яких ґрунтується на принципах взаємовигідності та консенсусу у сфері митного регулювання. Якщо розглядати сферу міжнародної торгівлі, то саме вона виступає нині об'єднавчим чинником країн задля уникнення диспропорцій розвитку.

Ураховуючи актуальність функціонування країн в умовах глобалізації та численні спроби сформувати та обґрунтувати архітектуру глобального простору, питання створення регіональних економічних альянсів досить часто розглядаються в зарубіжній науковій літературі як прояв та поглиблення міжнародної інтеграції, досліджуються міжнародними організаціями [1-9]. Разом із тим, митний аспект функціонування таких об'єднань залишається осторонь ґрунтовних наукових досліджень, особливо в частині лібералізації митного регулювання, що й актуалізує наше дослідження. Основним завданням статті є обґрунтування важливості створення альянсів у митній сфері, перспектив їх функціонування як основи розвитку економічних стосунків між країнами та узагальнення практики їх створення й діяльності.

Питання узгодження тарифних обмежень торговельних потоків є складовою не лише національної політики, але й регіональної в межах об'єднань та глобальної, оскільки неможливо самотужки вирішити проблеми уніфікації та гармонізації митних систем за умови зростання відкритості національних економік. Наприклад, Світовим банком надається активна допомога країнам, що проводять реформування митної системи, зокрема в частині заходів, пов'язаних із функціонуванням митниці, здійсненням митних формальностей та полегшенням торговельного співробітництва. Найбільше таких проектів було реалізовано в країнах Європи та Центральної Азії (проекти технічного сприяння) та Африки на південь від Сахари (проекти структурного корегування) (табл. 1). В останні роки діяльність Світового банку спрямована на проведення митних реформ для країн, що розвиваються, з метою збільшення їхньої торговельної активності.

Таблиця 1. - Розподіл проектів, спрямованих на проведення митних реформ [10, с. 143]

Об'єднання країн у глобальному просторі не є новим явищем у світі, проте нині суттєво змінюється специфіка їх функціонування за умови лібералізації торгівлі, гармонізації системи митного регулювання міжнародної торгівлі, запровадження нових моделей взаємовідносин. Безперечно, світ стає відкритим для утвердження позитивних тенденцій та чутливим до нових викликів. Залежно від кількості сторін, що представляють свої інтереси в митних альянсах, вони можуть бути двосторонні (білатеральні) та багатосторонні (мультилатеральні), із деталізацією за рівнем охоплення: регіональні (представляють основні форми міжнародної економічної інтеграції) та глобальні (прикладом може бути Світова організація торгівлі).

Відмінною ознакою, яку СОТ уже зараз демонструє, є, на нашу думку, неспроможність адекватного вирішення глобальних проблем. Основними викликами багатосторонньої системи торгівлі в СОТ вважають: 1) зростання участі в СОТ країн, що розвиваються, та найменш розвинених; 2) підвищення уваги учасників багатосторонніх перемовин до зменшення торгових бар'єрів щодо торгівлі за межами регіону; 3) посилення впливу громадськості на процес перемовин із багатосторонньої торгівлі [11, с. 103].

З огляду на це проблемами функціонування країн у межах СОТ вважаємо: невідповідність законодавчої бази між країнами, незважаючи на необхідність її приведення у відповідність до встановлених вимог перед вступом у СОТ; нерівномірне інституційне забезпечення, зокрема в частині захисту прав інтелектуальної власності; неякісне реформування у сфері цивільного й кримінального права, що є важливим для винесення справедливих рішень суду, арбітражних органів; суперечливі наслідки вступу з огляду на недостатній для адаптації перехідний період; залучення до процесів уніфікації та гармонізації різних за рівнем економічного, політичного, соціального розвитку країн, а відповідно різних за інтересами, потребами та потенціалом тощо.

Очевидно, прогнозуючи можливість формування єдиної організації в глобальному просторі, але неможливість довгий час вишукувати об'єднавчі фактори, Світовою організацією торгівлі регіональні торговельні угоди розглядаються як один із чинників економічного розвитку країн та утвердження основних засад лібералізації, про що й було зазначено на Конференції міністрів у Доха (Катар). СОТ виносить попередження країні-претенденту на членство про можливість створення зони вільної торгівлі або митного союзу виключно з метою сприяння розвитку торгівлі та лібералізації її умов. Д. Чистилін указує на протиріччя процесів глобалізації та регіоналізації і визначає три етапи інтеграції національних господарств у глобальний простір: 1) встановлення національного суверенітету та створення базових передумов економічного зростання; 2) регіональна інтеграція, яка сприяє зростанню обсягів торгівлі та збільшує регіональну ефективність використання ресурсів; 3) здійснення на основі регіональних союзів «колективного» входження в систему міжнародних економічних відносин [12, с. 144]. Проте, як показує практика, у цій сфері безліч суперечностей, тому що країни можуть одночасно бути членами різних альянсів, укладати двосторонні угоди сприяння торгівлі та ін.

Процеси регіоналізації активно проявилися наприкінці ХХ ст. (рис. 1). На початку ХХІ ст. мова вже йде про створення міжрегіональних блоків та формування міжконтинентального ринку, що внесе суттєві зміни у формування міжнародних торгових потоків [13]. Щорічний моніторинг, що проводиться СОТ, підтверджує тенденцію до реалізації митних інтересів країн шляхом створення зон вільної торгівлі та митних союзів (стаття XXIV) (рис. 2), адже це дозволяє країнам зберігати інтереси країн у межах альянсу, так і за його межами по відношенню до третіх країн.

Рис. 1. Динаміка діючих зареєстрованих регіональних торговельних угод Розраховано за даними WTO.

Рис. 2. Структура діючих РТУ (за станом на жовтень 2008 р.)*.

Світовою організацією торгівлі просторове розміщення регіональних торгових угод (зон вільної торгівлі, митних союзів, областей і митних об'єднань, де існують тарифні преференції) здійснюється не за континентальними географічними характеристиками, а за такими географічними групами:

- Євро-Середземномор'я, яке поділяється на Західну Європу, Північну Африку та Близький Схід;

- Африка (район Сахари);

- Східна Європа і Середня Азія, яка включає країни колишнього Радянського Союзу;

- Азіатсько-Тихоокеанський регіон;

- Америка [14].

Інтеграція країн на європейському континенті є прикладом прагнення країн до об'єднання для їх ефективного існування, активізації взаємної торгівлі, вироблення єдиної політики щодо третіх країн, адже її передумови зародилися ще наприкінці ХVІІІ ст. для сповідування концепції християнської релігії. На початку 50-х рр. ХХ ст. ішлося лише про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (European Coal and Steel Community - ECSC), заснування в 1951 р. якого означало скасування мита між країнами-членами при перевезенні продукції вугільної та металургійної промисловостей. Згодом відбулися найгостріші дискусії щодо створення митного союзу, оскільки Великобританія виступала за надання країнам права самостійно визначати митні відносини з третіми країнами. Саме ця країна в 1960 р. була ініціатором створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ, European Free Trade Assocciation - EFTA).

Формування єдиної політики митного регулювання зовнішньоторговельних потоків на європейському континенті утвердилося з укладенням Римського договору в 1957 р. Цим було започатковано створення єдиного економічного простору в Європі на основі митного союзу, спрямованого на забезпечення “трьох свобод”: вільного переміщення товарів, капіталу, осіб між країнами-членами (результатом реалізації яких є свобода підприємницької діяльності). З 1 січня 1959 р. розпочалася планомірна діяльність зі створення митного союзу шляхом зменшення ставок мита, за винятком сільськогосподарської продукції, а в 1968 р. було завершено його формування. Основою митної політики Європейського союзу є Митний кодекс, затверджений Постановою Ради Європейського економічного співтовариства № 2913/92 від 12 жовтня 1992 р. Згідно з Митним кодексом встановлено, що митні правила повинні складатися з цього кодексу та положень законодавства як національного, так і співтовариства, які визначають порядок застосування інших правил. За винятком випадків, передбачених міжнародними конвенціями, або звичайною практикою певного географічного та економічного масштабу, або в межах автономії союзу, митні правила ЄС повинні застосовуватися однаково на всій митній території Співтовариства. Нині близько 2/3 зовнішньої торгівлі ЄС припадає на її членів, особливо це важливо для нових країн-членів, бо в їхній торгівлі частка внутрішньої торгівлі перевищує 80 % (рис. 3).

Рис. 3. Частка внутрішньогрупової торгівлі країн-членів ЄС у їхній загальній торгівлі в 2006 р., % Розраховано за даними Eurostat //www.epp.eurostat. ec.europa.eu.

Європейська асоціація вільної торгівлі нині має укладену з ЄС угоду про Європейський економічний простір (1992 р.), яка набула чинності в 1994 р. Окрім того, було укладено двосторонні угоди між країнами-членами інтеграційних угруповань про імпорт деяких видів сільськогосподарської продукції, а також із 1973 р. чинна угода про вільну торгівлю продукцією промисловості. Завдяки втіленню принципів вільної торгівлі в зовнішньоторговельних відносинах між ЄАВТ та ЄС удалося досягти стабільності торговельних потоків. Так, для ЄС країни ЄАВТ є другим за значущістю торговельним партнером після NAFTA (табл. 2).

Таблиця 2. - Основні торгові партнери-альянси ЄС у 2007 р.*

Альянс GCC (Gulf Cooperation Council) був утворений у 1981 р. Його членами є Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар та Об'єднані Арабські Емірати. На 23 сесії (Катар, грудень 2002 р.) країни-члени прийняли рішення про створення митного союзу з 1 січня 2003 р., запровадження спільного митного тарифу й урегулювання митного законодавства, визначили умови переміщення товарів між країнами. Більше 20 років знадобилося для забезпечення умов функціонування митного союзу, але частка внутрішньогрупової торгівлі залишилася приблизно на попередньому рівні, тоді як розширилася географічна структура зовнішньої торгівлі: у 1970 р. 92 % торгівлі припадало на країни цього ж регіону, а в 1980 р. та 2006 р. - 83 % (рис. 4).

Рис. 4. Динаміка торгівлі країн-членів GCC в межах регіону Розраховано за даними UNCTAD //http://stats.unctad.org/Handbook/TableViewer/tableView.aspx.

Моніторинг фрагментації глобального простору через утворення митних альянсів указує на їхні структурні та просторові відмінності. Так, на африканському континенті діють такі альянси: Південноафриканський митний союз (SACU - Southern African Customs Union); Східноафриканське співтовариство (EAC - East African Community); Спільний ринок Східної і Південної Африки (COMESA); Економічне та валютне співтовариство Центральної Африки (CEMAC - Communaute йconomique et monйtaire de l'Afrique Centrale), Економічне співтовариство країн Західної Африки (ECOWAS), Південноафриканське співтовариство розвитку (SADC) та інші. Один із найстаріших митних союзів - Південноафриканський митний союз - було утворено в 1910 р. для вирішення спільних економічних проблем. Спільний митний тариф, переміщення без обмежень товарів, розподіл доходів, отриманих від оподаткування торгівлі, створення належних інституцій (у тому числі Митної Ради), координація державної політики в промисловості та сільському господарстві - це далеко не повний перелік досягнутих домовленостей унаслідок зміни угоди про заснування в 1969 р. та 2002 р. Членами SACU є Ботсвана, Лесото, Свазіленд, Південно-Африканська Республіка та Намібія. У 2004 р. у митному союзі була прийнята програма п'яти митних ініціатив, у тому числі й запровадження єдиної форми митної декларації та забезпечення електронного обміну даними між митницями країн-членів.

У 1959 р. за участю чотирьох країн (Конго, Габон, Чад, Центральноафриканська республіка; у 1961 р. приєднався Камерун) було створено Екваторіальний митний союз, на основі якого в 1964 р. розпочав функціонування Митний та економічний союз Центральної Африки (UDEAC) (у 1983 р. його членом стала Екваторіальна Гвінея). У 1994 р. члени союзу з метою гармонійного економічного розвитку підписали угоду про створення Економічного та валютного співтовариства Центральної Африки (CEMAC).

Функціонування альянсів в Африці має певні особливості. Перш за все, помітна активність країн щодо ступеня участі в діяльності альянсів, але вона має білатеральну спрямованість, тоді як країни інших регіональних торговельних угруповань (РТУ) укладають двосторонні угоди. По-друге, африканські країни настільки активні, що є членами кількох РТУ, але суттєвою проблемою залишається обмеженість зовнішньоторговельного (у тому числі й митного) співробітництва, адже членами названих митних альянсів є країни з однаковим, не надто високим, рівнем економічного розвитку. Якщо проаналізувати торгівлю між країнами всередині альянсу, то її частка є дуже низькою й упродовж років не має помітної динаміки (рис. 5), проте деякі з них активно торгують у межах регіону.

Узгодження митних процедур та допомога у сфері митної політики, безперечно, є прерогативою функціонування основних дво- та багатосторонніх угод в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (табл. 3). Таке співробітництво передбачає класифікацію товарів (WCO HS), митну оцінку (WTO CVA і стаття VII ГАТТ-94), сертифікат про походження товарів, перед відвантажувальну інспекцію, ризик-менеджмент, взаємодопомогу в митній сфері, автоматизовану митну систему, інформаційний обмін даними та ін.

Усвідомлення країнами важливості спрощення та відміни тарифних обмежень, гармонізації митних процедур підтверджується 100 %-ним узгодженням таких питань у межах альянсів, тоді як питання нетарифних бар'єрів вирішується в 2/3 об'єднань. Ця ситуація підлаштована під вимоги СОТ щодо встановлення ліберального тарифного режиму при збереженні нетарифних обмежень.

SPARTECA (Південно-тихоокеанська угода про регіональну торгівлю й економічне співробітництво) була утворена в 1981 р. і є преференційною торговельною угодою, завдання якої в сприянні торгівлі полягає лише в допомозі в митній сфері, що не дозволяє досягти суттєвого рівня торгівлі в межах групи (не більше 11 % упродовж останніх років) (рис. 6). Членами альянсу є Австралія, Нова Зеландія та країни Південно-тихоокеанського форуму.

PICTA (Pacific Island Countries Trade Agreement - Торгова угода між острівними державами), була підписана в 2001 р. та набула чинності в 2006 р. Її членами є: Острови Кука, Ніуе, Тонга, Фіджі, Папуа-Нова Гвінея, Вануату, Кірибаті, Самоа, Науру, Соломонові острови.

а) експорт

б) імпорт

Рис. 5. Динаміка частки внутрішньогрупової торгівлі в загальному обсязі торгівлі регіональних альянсів, % Розраховано за даними UNCTAD //http://stats.unctad.org/Handbook/TableViewer/tableView.aspx.

Таблиця 3. - Заходи сприяння торгівлі в РТУ в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні [15].

1 - митні процедури й співробітництво; 2 - технічне регулювання, стандарти; 3 - нетарифні бар'єри; 4 - прозорість законодавства, регулювання та адміністративного управління; 5 - використання ІКТ в електронній торгівлі; 6 - мобільність ділової активності; 7 - транспортування та торгова логістика; 8 - фінансові аспекти торгівлі; 9 - вільний транзит.

Рис. 6. Динаміка внутрішньогрупової торгівлі в межах SPARTECA Складено за даними UNESCAP, Trade Agreement Database.

AFTA (ASEAN Free Trade Area - Зона вільної торгівлі Асоціації країн Південно-Східної Азії) була утворена внаслідок процесу перемовин між країнами про усунення тарифних та нетарифних бар'єрів із поступовим запровадженням безмитного імпорту до 2010 р. та для нових членів до 2015 р. Сьогодні для більш ніж 20 тисяч тарифних ліній встановлено нульові ставки, на більш ніж 60 % товарів запроваджено нульові ставки мита. Країни ASEAN активно спрощують умови торгівлі не лише в межах альянсу, а й з іншими країнами та альянсами (наприклад, у 2004 р. було сформовано Угоду про вільну торгівлю із CER (Closer Economic Relations). Внутрішньогрупова торгівля для багатьох країн-членів ASEAN є особливо важливою з огляду на зниження тарифів. У 2006 р. для Лаосу частка торгівлі в межах альянсу становила 80 % завдяки високій частці імпорту (85,2 %); для Сінгапуру - 28,6 % (за експортом - 30,9 %, імпортом - 26,15 %) (табл. 4).

SAFTA (South Asia Free Trade Agreement - Південноазійська угода про вільну торгівлю) була підписана в 2004 р. та об'єднує такі країни: Бутан, Пакистан, Індія, Шрі-Ланка, Мальдіви, Бангладеш, Непал, Афганістан. Між країнами запроваджена програма лібералізації торгівлі, за якою в перші роки відбудеться зменшення тарифів на 30 % для найменш розвинених країн, на 20 % для інших країн, установлено поетапну стратегію скорочення тарифів до 0-5 % (7-10 років). Незважаючи на таку програму, альянс демонструє частку внутрішньої торгівлі між країнами на рівні 2-3 %.

На американському континенті до основних митних альянсів належать NAFTA, CARICOM, MERCOSUR, Andean Community, LAIA. NAFTA (North American Free Trade Agreement) є одним із альянсів, що демонструє суттєву частку внутрішньогрупової торгівлі, проте в останні роки помітною є залежність від експорту (54 % у 2006 р.). Об'єднання демонструє такі тенденції з огляду на приблизно однакові параметри розвитку країн-членів (США, Канада, Мексика) та зацікавленість країн одна в одній.

Таблиця 4. - Торгівля країн-членів ASEAN у межах альянсу та зовнішня торгівля ASEAN, 2006 р. Складено за даними ASEAN Trade Database

** OECS (Organisation of Eastern Caribbean States) - Організація східнокарибських країн

Латиноамериканська інтеграція має давню історію, уважається однією з найнепослідовніших у світовій практиці [16]. CARICOM (Caribbean Community and Common Market) утворений внаслідок підписання угоди про перетворення CARIFTA із зони вільної торгівлі на спільний ринок. Карибська асоціація вільної торгівлі була заснована в 1965 р. для виконання таких завдань: збільшення обсягів торгівлі, її лібералізації за допомогою зменшення тарифів на товари, урізноманітнення географічної структури торгівлі. Проте заходи координації зовнішньої торгівлі не дали можливості країнам-членам активізувати торгівлю в межах альянсу, частка якої впродовж останніх 40 років не перевищила 18 %. Разом із тим, в об'єднанні помітна значна нерівномірність участі країн у внутрішній торгівлі, наприклад, найбільш залежними від внутрішнього імпорту є Ямайка (29,5 % у 2006 р.), Барбадос (18,9 %), Гайана (13,6 %); найбільші обсяги експорту припадають на Тринідад і Тобаго (83,8 %) (рис. 7).

а) експорт б) імпорт

MERCOSUR як найбільший альянс Південної Америки розпочав своє функціонування з укладення угоди про вільну торгівлю між Аргентиною та Бразилією (1986 р.), Парагваєм, Уругваєм (1990 р.). LAIA Latin American Integration Association) об'єднує Аргентину, Болівію, Венесуелу, Чилі, Колумбію, Кубу, Еквадор, Мексику, Парагвай, Перу, Уругвай, Венесуелу для надання преференційного режиму країнам, що розвиваються. Andean Community (Comunidad Andina - Андське співтовариство) бере початок свого функціонування з травня 1969 р., коли п'ять країн (Болівія, Колумбія, Перу, Чилі, Еквадор) підписали Андський пакт про створення організації для сприяння гармонізації економічного розвитку та покращення його рівня. Згодом відмовилася від членства Чилі, проте отримала такий статус Венесуела (уже в 2006 р. вона заявила про вихід із цієї організації). У 1993 р. для збільшення внутрішньогрупової торгівлі було утворено зону вільної торгівлі. Досвід функціонування Андського співтовариства показав, що зменшення тарифів не є достатньою умовою лібералізації торгівлі в межах альянсу, адже країни не забезпечили реалізації Кіотської конвенції, спрощення та гармонізації митних процедур (полегшення відбулося лише для транзиту товарів).

Висновки

Таким чином, проведене дослідження фрагментації глобального простору через утворення митних альянсів (під якими розуміємо об'єднання, що репрезентують ознаки угоди вільної торгівлі та митного союзу) дало змогу зробити узагальнення: у більшості альянсів не відчутно економічного ефекту від спрощення умов торгівлі між країнами-членами. Саме тут простежується відмежованість країн від функціонування об'єднання та недоцільність скасування тарифів, якщо, наприклад, їхня частка експорту в межах альянсу є нижчою 1 %. Підтвердили свою значущість такі РТУ, як NAFTA, EU, ASEAN. Разом із тим, процес спрощення митних процедур, відміна тарифів, гармонізація митного законодавства є доволі складними та об'ємними процесами, що потребують витрат часу, людських та матеріальних ресурсів. Окрім того, країни, що мають схожі територіальні характеристики, рівень та потенціал економічного розвитку, можуть мати подібну товарну структуру торгівлі, а це змушує країни опановувати нові ринки поза альянсом для збуту продукції. Саме тому вважаємо виправданим прагнення альянсів укладати регіональні торгові угоди з країнами з інших альянсів. У майбутньому важливо було б активізувати митне співробітництво та зменшення тарифів між країнами із різними параметрами розвитку, наприклад, економічно розвиненими країнами та найменш розвиненими.

Література

1. Bhagwati Jagdish N., Hudec Robert E. (1996). Fair Trade and Harmonization : - k vol 1. Economic Analysis. - Cambridge : MIT Press.

2. Bhagwati Jagdish, D. Greenaway and A. Panagariya (1998). Trading Preferentially : Theory and Policy // Economic Journal. - July. - P. 1128-1148.

3. Coleman William D., Geoffrey R. D. Underhill (1998). Regionalism and Global Economic Integration: Europe, Asia and the Americas. - Routledge.

4. Frankel Jeffrey A. (1998). The Regionalization of the World Economy. - Chicago : University of Chicago Press.

5. IMF (2005). Regional Trade Arrangements in Africa.

6. Krueger Anne O. (1999). Are Preferential Trading Arrangements Trade-Liberalizing or Protectionist? // Journal of Economic Perspectives. - Vol. 13. - № 4. - P. 105-124.

7. Kufuor Kofi Oteng (2006). The Institutional Transformation of the Economic Community of West African States. - Ashgate Publishing, Ltd.

8. Panagariya Arvind (1996). The Free Trade Area of the Americas: Good for Latin America? // World Economy 19:5. - P. 485-515.

9. Peters Amos (2002). The Fiscal Effects of Tariff Reduction in thebCaribbean Community. - Washington D.C.

10. Руководство по модернизации таможенной службы / Под ред. Люка де Вульфа, Хосе Б. Сокола : [пер. с англ.] - М. : Издательство “Весь мир”, 2007. - 328 с.

11. Роль Всемирной торговой организации в глобальном управлении / Под ред. Гэри П. Сэмпсона : [пер. с англ.] - М. : Издательство “Весь мир”, 2004. - 298 с.

12. Чистилин Д.К. Самоорганизация мировой экономики: Евразийский аспект / Д.К. Чистилин. 2-е изд. - М. : ЗАО “Издательство “Экономика”, 2006. - 237 с.

13. Гладій І.Й. Регіоналізація світового ринку: євроінтеграційний аспект: [монографія] / І.Й. Гладій. - Тернопіль : Економічна думка, 2006. - 544 с.

14. WTO (2000). Mapping of Regional Trade Agreements.

15. UNESCAP (2008). Trade facilitation provisions in regional trade agreements in Asia and the Pacific. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: // http://www.unescap.org/tid/publication/swp108.pdf

16. Regional Integration, Trade and Conflict in Latin America International (2007). - Institute for Sustainable Development (IISD).

17. CARICOM's Trade. A Quick Reference to Some Summary Data 2001-2006. Chapter 1: CARICOM's Intra-Regional Trade. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: // http://www.caricomstats.org/Files/Publications/ CARICOM's_Intra-regional_Trade01-06.pdf