Інформаційне протиборство - один з головних напрямків політики сучасних міжнародних відносин

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРОТИБОРСТВО - ОДИН З ГОЛОВНИХ НАПРЯМКІВ ПОЛІТИКИ СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

заступник декана соціально-правового факультету

викладач кафедри міжнародних відносин Миколаївської філії

Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

Тому не дивно, що вже в давнину полководці, мислителі відзначали важливість досягнення перемоги без бою. Вже тоді використовувались засоби впливу на ворога шляхом дезинформації, погроз, залякування.

Ще більш досконалими вони стають в Ордені єзуїтів у першій половині ХVІ ст. У творах та діяльності західних полководців і воєнноначальників - Наполеона, Клаузевіца, Жофа, російських - Суворова, Кутузова, Мілютіна, Міхневича та інших є чимало повчального щодо використання інформації для досягнення поставленої мети у війні.

Аналіз впливу інформаційного протистояння на сучасні міжнародні відносини, що пропонується в даній статті, дозволяє зробити висновки щодо покращення інформаційної безпеки в державах світу в ХХІ столітті.

Шляхи пропонованого аналізу, тобто його завдання, можна позначити таким чином:

1) розгляд основних питань інформаційного протиборства в ХХ - ХХІ століттях;

2) розкриття природи сучасних війн і локальних конфліктів, їх особливостей та технологічних можливостей;

3) аналіз сучасної геополітики крізь призму міжнародного інформаційного протиборства та її вплив на формування нової системи інформаційної безпеки, ведення інформаційних війн на геополітичній арені в сучасних міжнародних відносинах.

Вперше поняття "інформаційна війна" було введене в 1985 році в Китаї [1]. В основу теоретичних підходів китайських фахівців у галузі інформаційного протиборства покладені погляди давньокитайського військового діяча Сунь-цзи (V ст. до н. е.).

Він першим аргументував необхідність інформаційного впливу на супротивника. В своєму "Трактаті про військове мистецтво" Сунь-цзи відмічав: "У всякій війні, як правило, найкраща політика зводиться до захоплення держави цілісною... Здобути сотню перемог у боях - це не край мистецтва. Підкорити суперника без бою - ось вінець мистецтва" [2].

Особливо посилилася роль засобів масової інформації в тотальних і локальних війнах ХХ століття. Помітних кількісних та якісних змін інформаційна боротьба почала зазнавати відтоді, як почалось створення єдиного інформаційного простору.

Сучасна науково-технічна революція спричинила справжній переворот в інформаційній боротьбі. Більш активно й глобально почали проводитись психологічні операції, інтенсивніше впроваджуватися нові інформаційні технології.

Наочною ілюстрацією цьому є війни та воєнні конфлікти останніх десятиріч ХХ століття і початку ХХІ століття. Їх аналіз зі всією очевидністю свідчить про те, що хід та кінець воєнних дій будь-якого масштабу в сучасному світі визначається мистецтвом ведення інформаційної боротьби. На початку 90-х років поняття "інформаційна війна" з'явилося в США й активно увійшло в загальносвітову практику [3].

Сьогодні все більше сил і засобів залучаються до інформаційної боротьби, все більш масштабними стають її наслідки. В США, Японії, Німеччині, Франції, Ізраїлі та інших країнах пильна увага приділяється інформації, яка по праву вважається одним з головних факторів володіння сучасним світом.

"Глобальний масштаб і радикальність змін, які відбуваються в наші дні в політичній, економічній, духовній сферах життя світового суспільства, у сфері воєнної безпеки, дозволяють висунути припущення про формування нової системи міжнародних відносин, яка відмінна від тих, що функціонували протягом завершального століття, навіть починаючи з класичної Вестфальської системи "[4].

Отже, розвиток інформаційних технологій веде до глобальних змін в політичній, економічній, військовій та культурній сферах. На думку західних і вітчизняних політологів, це призведе в першій чверті ХХІ століття до кардинальних змін самого способу протиборства в міжнародних відносинах.

Інформаційне протиборство було й залишається супутником міждержавного спілкування, і його учасники не схильні оголошувати реальні витрати на покращання власного іміджу й дискредитації протилежної сторони.

Останнім часом часто використовується поняття "інформаційна безпека" й даються різні його визначення. На думку декана школи інформаційної війни і стратегії при Вашингтонському університеті національної оборони Д. Еджера, яку він висловив у швейцарському журналі "Джеймс інтернешнл діфенс рев'ю", саме поняття і концепція "інформаційної війни" залишаються предметом жвавої дискусії у військових та наукових колах Заходу.

Проте західні фахівці вже однозначно назвали інформаційну війну найвищою формою інформаційного протиборства.

В єдиній доктрині протиборства в сфері управління і зв'язку, яка була розроблена комітетом начальників штабів військових сил США, термін "інформаційна війна" визначається як сукупність заходів, що вживаються з метою досягнення інформаційної перемоги над суперником шляхом впливу на його інформаційні системи, процеси, комп'ютерні мережі, громадську та індивідуальну свідомість та підсвідомість населення й особового складу військових сил при захисті свого інформаційного середовища [5].

Таким чином, у даному понятті об'єднані два види інформаційної боротьби - інформаційно-технічний та інформаційно-психологічний.

У розроблюваній на Заході концепції інформаційної війни значна увага приділяється поширенню через інформаційні канали суперника або інші канали світового інформаційного простору дезинформації або тенденційної інформації.

"Інформаційна війна" є широким та багатогранним поняттям. Так, сьогодні деякі фахівці з питань інформаційної безпеки, виділяють такі її аспекти, як діяльність добродійних міжнародних фондів, клубів, сект; використання у відповідних цілях нейролінгвістичного програмування тощо.

Події в Перській затоці в січні 1991 року, Югославії у 1999 році, а також перша і друга "чеченські кампанії" в Росії, внесли нові риси в уявлення про війни сучасного інформаційного суспільства.

"Війна в зоні Перської затоки може бути визначена як перша повномасштабна війна нового етапу в функціонуванні військових сил в умовах створення глобального інформаційного простору"[6].

На думку З. Бзежинського даний конфлікт "продемонстрував наступ Pax Americana, внаслідок якого стало зрозуміло, що світу доведеться погодитися з м'якою американською гегемонією" [7]. При проведенні США воєнних акцій ступінь їх відкритості визначався не незмінними принципами, а кон'юнктурою з використанням "м'якої військової цензури" [8].

"Буря в пустелі" теж не є випадком. Американські військові, використовуючи "м'яку цензуру", фактично вилучили з інформаційного поля повідомлення, в яких виправдовувалась протилежна сторона. Окрім того, "Буря в пустелі" стала першою в історії війною в прямій телетрансляції.

Російські військові, в свою чергу, змогли налагодити ефективний інформаційний супровід лише під час другої чеченської кампанії.

В ході агресії проти Югославії інформаційні операції змогли забезпечити необхідний результат - сприяти фактичній капітуляції сербських збройних сил.

Американські військові навіть жартують з цього приводу: "Ми не почнемо вигравати війну, поки про це не передадуть по CNN" [8].

Найбільш криваві за всю сучасну історію людства терористичні акти в США 11 вересня 2001 року наочно продемонстрували інформаційну загрозу, яку приховує в собі сучасне телебачення.

Мільйони людей на екранах домашніх телевізорів змогли спостерігати в прямому ефірі по CNN авіаційні терористичні акти та одночасно були об'єктами комплексного інформаційного впливу терористів.

Вплив інформаційних технологій, крім воєнних операцій, наочно демонструють події в економічній та фінансовій сферах.

Штучне створення економічних криз, які мали місце в Азії та Росії в 1998 році, можна сміливо прирівнювати до стратегічних інформаційних операцій.

Прикладами інформаційних воєн також є: "стрибок" цін на нафту в 2000 році, боротьба з євровалютою, яка призвела в тому ж 2000 році до її нестабільних котирувань. Не можна не погодитися з висловом доктора політичних наук І.М. Панаріна: "Кінець ХХ століття характеризується тим, що світова фінансова система є головною ареною глобального інформаційно-психологічного протиборства між провідними державами світу" [9].

Досить сильна залежність суспільства від засобів масової інформації в сучасну епоху глобалізації несе як позитивні наслідки - зростання загального інформування й комунікабельності населення Землі, так і негативні.

Сильна залежність від ЗМІ народжує новий вид зброї масового ураження - інформаційну зброю.

Ядерна зброя як фактор стабілізування та домінування відходить на другий план, їй на зміну приходить зброя інформаційна, яка дозволяє реально управляти державами.

Таким чином, інформаційне протиборство змінює уявлення про те, що таке супердержава.

США серйозно готувалися до сучасного інформаційного протиборства. Про це свідчить той факт, що в американських військово-політичних колах проводилась повномасштабна робота в цьому напрямку. Її відправною точкою прийнято вважати 21 грудня 1992 року, коли з'явилась директива Міністерства оборони США Т 3600.1 під назвою "Інформаційна війна".

У 1993 році в директиві комітету начальників штабів № 30 вже були викладені основні принципи ведення інформаційних воєн і в 1995-у - Статут ВС США FM 100-6 ("Інформаційні операції").

Крім того, окремі аспекти інформаційного протиборства регулювались періодично поновлюваним Статутом ВС США FM - 31 ("Психологічні операції").

В середині 1990-х років посади офіцерів з питань інформаційної війни (Infowar officers), введені в сухопутних військах, на флоті й ВПС США. У червні 1995 року Національний університет оборони у Вашингтоні здійснив випуск першої групи фахівців у галузі інформаційної війни.

Починаючи з 1994 року в США регулярно проводяться офіційні наукові конференції з "інформаційної війни" за участю видатних представників військово-політичного керівництва країни.

З цією метою створений і функціонує центр інформаційної стратегії і політики, метою якого є вивчення можливостей використання інформаційних технологій у воєнних конфліктах у ХХІ столітті. У період з січня по червень 1995 року в США була проведена командно-штабна військова гра (КШВГ) за участю представників всіх силових структур. Її мета полягала в розробці концепції стратегічної інформаційної війни.

У 1997 році з'явилось таке визначення інформаційної війни: "Дія, яка ужита для досягнення інформаційної переваги в інтересах національної стратегії і яка здійснюється шляхом впливу на інформацію та інформаційні системи суперника при одночасному захисті власної інформації і своїх інформаційних систем".

22 жовтня 1998 року Комітет начальників штабів ВС США видав доктрину інформаційних операцій (Joint Doctrine of information operation). У доктрині вперше підтверджується факт підготовки американців до проведення наступальних інформаційних операцій. Раніше Пентагон підкреслював, що заходи США в інформаційній сфері будуть носити виключно оборонний характер.

У доктрині передбачається вірогідність проведення наступальних інформаційних операцій не тільки у воєнний, але й у мирний час.

При цьому представники США, коментуючи ці положення, стверджують, що використання наступальної інформаційної зброї буде проводитися при повному дотриманні відповідних міжнародних норм та договорів.

Але на сьогодні подібні міжнародні угоди або відсутні, або знаходяться на ранніх стадіях опрацювання.

У доктрині інформаційних операцій США виділяються чотири основні категорії використання інформації проти людського інтелекту [10]:

- операції проти волі нації;

- операції проти командування суперника;

- операції проти ворожих військ;

- операції проти національних культур.

Однією з вимог ефективного використання ЗМІ США в конфліктах останніх десятиріч є те, що в управлінні інформаційно-психологічними акціями використовуються американські військово-політичні керівники найвищого рівня.

У США рішення про проведення інформаційно-психологічних операцій приймає президент. Робить він це на основі рекомендацій та розробок, які готує Рада національної безпеки (РНБ), вона ж здійснює загальне керівництво інформаційно-психологічним забезпеченням [11].

У 2000 році президент Б. Клінтон підписав директиву № 68, мета якої - "впливати на зарубіжну аудиторію таким чином, щоб це благотворно позначалося на досягненні цілей, які стоять перед американською зовнішньою політикою".

Розроблювачами програми під назвою "Міжнародна народна дипломатія" є Держдепартамент США, Міністерство оборони, ЦРУ, деякі інші держструктури.

Дана програма орієнтована не тільки на зарубіжну, але й на внутрішню аудиторію - цей факт частина громадськості США розцінила як "промивання мозку".

Наприклад, Сет Акерман з асоціації газетних видань "За чесну та правдиву інформацію" вважає, що "коли зовнішня політика Клінтона не приймається на "ура" за кордоном, президент одразу ж починає вдаватися до пропаганди" [12].

Але ж не можна ні в якому разі вважати, що США цілком захистили себе від інформаційного впливу. Фахівці виділяють такі уразливі точки в інформаційному полі США [13]:

- оскільки США є відкритим суспільством, вони неспроможні вводити жорсткі методи контролю над інформаційними системами;

- незрозумілі політичні та юридичні аспекти інформаційних воєн;

- американський плюралізм не дозволяє розробити єдину політику в сфері стратегії інформаційних воєн;

- за будь-якого рівня технічного розвитку метою інформаційної війни залишається людина, але навряд виконавчі структури мають дійсно досвідчених людей, щоб вплинути на зміну дискурсів в іншій країні.

Використання засобів інформаційної війни припускає урахування структури та особливостей ЗМІ супротивника.

Головна проблема полягає у визначенні того, як з більшою ефективністю можна впливати, спрямовуючи необхідну інформацію в ЗМІ суперника:

- безпосередньо через пряму телерадіотрансляцію, пресу;

- непрямо - через глобальні інформаційні системи;

- через працівників посольств, співробітників спецслужб, журналістів, вчених та ін.

На думку американських політологів, технологія ведення інформаційних воєн несе основну загрозу для об'єкта впливу в тому, що країна-ціль може усвідомити цей "вплив" дуже пізно, а це дає певний виграш тому, хто першим завдає удару.

"Спроба ввести в оману командування протилежної сторони є вагомим компонентом інформаційної війни" [14].

Звідси виходить, що у ХХІ столітті фахівці з ведення інформаційного протиборства повинні бути зорієнтовані на створення фальшивої реальності. Бо, по суті, "психологічні операції спрямовані на зміну ворожої орієнтації в короткочасовому й довгочасовому планах шляхом модифікування ворожого прийняття рішень та впливу на дії суперника" [15].

Сучасна ідеологія інформаційних воєн базується на символічному сприйнятті світу, тому інформація дуже швидко з віртуальної субстанції перетворюється на матеріальну.

Достатньо будь-яку подію, навіть вигадану (дезинформацію) змоделювати, передати в ЗМІ, й інформація, матеріалізуючись, починає справляти вплив, тобто діяти.

Інформаційні війни стали аксіомою сучасних міжнародних відносин і дозволяють дуже ефективно, із залученням малих фінансових та людських ресурсів добиватися цілей: все залежить від ступеня професіоналізму реалізаторів інформаційних операцій.

Таким чином, інформаційна війна зараз - це основна форма протиборства між державами, тому висновок напрошується сам собою: у ХХІ столітті, через свою ефективність інформаційні війни будуть використовуватися як головний інструмент впливу на міжнародні відносини.

Відстоювати свої позиції в інформаційному протиборстві буде набагато легше тим країнам, які матимуть гармонійно розвинуте й тому захищене інформаційне суспільство.

Література

1. Панарин И.Н. Информационная война и Россия. - М. 2000. - С.113.

2. Конрад Н.И. Сунь-цзы: Трактат о военном искусстве. - М., Л., 1950. - С.94.

3. Швец Д.Ю. Информационная безопасность России и современные международные отношения. - М.: "Мир безопасности", 2001. - С.13.

4. Современные международные отношения. Под ред. проф. А.В. Торкунова. - М., 1999. - С.38.

5. Волковский Н.Л. История информационных войн. В 2 ч. Ч. 1. - СПб.: ООО "Издательство "Полигон", 2003. - С.7.

6. Панарин И.Н. Указ. соч. - С.112.

7. Современные международные отношения. Под ред. проф. А.В. Торкунова. - М., 1999. - С.23.

8. Швец Д.Ю. Указ. соч. - С.22.

9. http://www.stars.ru/ Доклад И.Н. Панарина "Информационная война и власть" на международной конференции "Информационные технологи и власть", Москва, 26-28 января 1999 г.

10. http: // www.dtic.mil/doctrine/jel/new_pabs/jp 3_13.pdf

11. Волковский Н.Л. Силы специальных операций. - СПб., 1996. - С.41-43.

12. http://www.strana.ru/

13. Stein G. "Information War - Cyberwar - Netwar" // http://www.infowar.com/mil_c4i/stein.html-ssi.

14. Libicki M. "What is Information Warfare?" Washington, 1995, //http://www.ndu.edu/inss/actpubs/act 003/ a 003.html

15. Szafranski R. "Аn Information Warfar" SIIOP // http://call.army. mil/call/ctc_bul/90 - 9/9092 c 14.htm.