Аргентина: соціальна політика в умовах переходу до ринкової моделі господарювання (90-і роки ХХ століття)

Законом також було запроваджено нову за змістом і тривалістю структуру національної системи освіти, яка відтепер складалася з початкового, середнього, полімодального та вищого рівнів навчання. Ця схема дозволяла середній школі сфокусувати своє завдання на загальній освіті більш високої якості для формування інформованих, всебічно розвинутих, активних громадян, а отримати знання з конкретної спеціальності, яка цікавила учня і була необхідною для його вступу в певну сферу трудової діяльності, пропонувалося на постсередньому, полімодальному рівні.

Законом проголошувалися принципи безплатності та підтримки навчання всіх дітей та підлітків у державних навчальних закладах усіх рівней. Більше того, учні з бідних сімей набували право отримання стипендій за рахунок державного і провінційного бюджетів. Особлива увага приділялася дітям, які взагалі не вступали до шкільної системи або кидали навчання, другорічникам, а також учням початкових шкіл із малозабезпечених сімей, для яких розроблялися спеціальні програми з охорони здоров'я, допомоги харчуванням, одягом, навчальними посібниками, транспортом [36]. Отже, згідно з принципом безплатності навчання, держава забезпечувала право всіх дітей на освіту, у тому числі гарантувала доступність вищої освіти для всіх бажаючих її здобути.

Зросло співробітництво з приватним фінансовим сектором. Наприкінці 1990-х рр. на підтримку приватних навчальних закладів (у яких навчався 21% аргентинських учнів) спрямовувалося 13,4% повних державних освітніх витрат. З іншого боку, активно залучалися приватні кошти у державні навчальні заклади.

Однак, попри рішучі й різноманітні заходи, яких було вжито щодо організації управління і фінансування освітнього комплексу, ситуація в сфері освіти помітно не покращилася. Суперечливими були результати децентралізації управління та автономізації шкіл. Децентралізація збільшила відмінності між провінціями в рівнях охоплення та якості освіти. На тлі поглиблення міжрегіональних розбіжностей значно відставало сільське населення. Через брак матеріальних і людських ресурсів місцеві уряди неуспішно реалізовували свої функції поліпшення якості освітніх послуг, підвищення професійної підготовки викладачів та забезпечення гідного рівня їх заробітної плати. Попри декларації уряду, школа не стала автономною одиницею. Найбільш значущі організаційні рішення приймалися на центральному рівні. Школа ж отримала лише певну автономію у питаннях організації процесу навчання: щодо змісту навчальних програм, методів оцінки знань учнів, однак і ці питання вирішувалися за умов постійних консультацій з провінційною владою [37].

Хоча аргентинська система освіти вважається найбільш розвиненою у латиноамериканському регіоні, однак і їй притаманні певні недоліки, серед них: низький рівень затримань школярів у навчальних закладах, невідповідність змісту освіти вимогам економіки і потребам суспільства. Невирішеною проблемою залишається спадкова неосвіченість і обмеженість доступу малозабезпечених верств населення до якісної освіти. Важливим нерозв'язаним питанням є неефективний розподіл коштів, які асигнуються на освітній комплекс: майже третина бюджетних освітніх витрат направляється на виплату адміністративних окладів, однак залишається низькою оплата праці викладацького складу, а також недостатньо коштів призначається на технічне обладнання: шкільні будівлі, устаткування, дидактичний матеріал, тобто ті статті, котрі як раз і мають сприяти оптимізації навчального процесу. Цей факт є важливою причиною слабкості зв'язку між витратами на освіту та отриманими результатами.

Висновки

1990-ті роки відзначилися в Аргентині процесом ринкових реформ, які були спрямовані на забезпечення стабільного економічного зростання і побудови відкритої і конкурентної економіки у міжнародному контексті. Однак втілення в життя стратегії неолібералізму призвело до значних соціальних втрат. Посилилися традиційні соціальні проблеми периферійного капіталізму - безробіття, бідність, нерівномірний розподіл доходів - та виникли нові - соціальне розшарування, соціально-трудова нестабільність.

Як і весь комплекс державних питань, у 1990-і рр. змінилася політика держави у соціальній сфері, на яку поширювався вплив ринкових відносин. Головними принципами реалізації соціальної політики стали децентралізація управління, приватизація соціальних послуг та адресність надання соціальної допомоги. Децентралізація означала перенесення державних функцій управління соціальної сфери (зокрема, у сфері охорони здоров'я, соціальної допомоги та освіти) до юрисдикцій провінційних і муніципальних органів влади, що в дійсності лише посилило регіональні розбіжності серед окремих провінцій щодо можливостей вирішувати соціальні проблеми. Приватизація виявилася у наданні прерогатив приватному сектору в управлінні медичними послугами, освітніми закладами і системою пенсійного забезпечення. Ця політика сприяла підвищенню ефективності роботи окремих соціальних сфер, однак не вирішила проблем низького охоплення населення соціальними послугами. Принцип адресності, на відміну від попередньої стратегії і практики універсального охоплення, передбачав надання допомоги найбіднішим і найуразливішим групам населення. Адресність була обумовлена прагненням підвищити результативність соціальних програм та ефективність витрачання обмежених коштів, однак в об'єктивних умовах масового збіднення населення та високих показників безробіття і ця практика мала слабку компенсаційну дію.

Протягом 1990-х рр. реформування зазнали найважливіші складові соціальної політики: сфера соціально-трудових відносин, системи пенсійного забезпечення, охорони здоров'я, соціальної допомоги та сфера освіти. Схема страхування на випадок безробіття в Аргентині мала слабку компенсаційну дію, оскільки була зорієнтована на допомогу працівникам лише формального сектору економіки. Окремі соціальні програми зайнятості другої половини 1990-х рр., сфокусовані на безробітних уразливих категоріях населення, сприяли послабленню проблеми незайнятості, однак не вирішили її. Досвід врегулювання питань пенсійного забезпечення громадян країни також оцінюється як не досить вдалий. Пенсійна реформа мала зворотний ефект - зменшилася кількість осіб як працездатного, так і похилого віку, охоплених системою пенсійного забезпечення. Соціальна політика у сфері освіти не сприяла формуванню кваліфікованих трудових ресурсів, рівень освіченості яких відповідав би нагальним вимогам ринку праці. Система соціальної допомоги сприяла виправленню матеріальних проблем окремих категорій населення, однак значна частина населення, яке потребувало піклування, була виключена, оскільки обсяги покриття соціальних програм були значно меншими за кількість потерпілого і нужденного населення.

Тож окремі заходи соціальної політики в Аргентині мали позитивний результат як за кількістю охопленого населення, так і за ефективністю управління і фінансування. До напрямків соціальної політики, які засвідчили найкращі результати, слід віднести реформування системи охорони здоров'я, внаслідок якої вдалося добитися підвищення ефективності роботи галузі, а також окремі соціальні програми у сфері зайнятості населення, реалізовані у другій половині 1990-х рр. Інші заходи соціальної політики в цілому мали негативний соціальний баланс. Це насамперед політика держави у сфері врегулювання соціально-трудових відносин та досвід реформування системи пенсійного забезпечення.

В цілому соціальна політика 1990-х рр. в Аргентині не відіграла компенсаційної ролі, не сприяла вирішенню завдань соціальної інтеграції. Соціальні проблеми, які стояли на порядку денному соціальної політики на початку 1990-х рр., вирішити не вдалося. Вони залишилися нагальними для подальшого врегулювання у поточному столітті. Сьогодні політика президента країни Н.Кіршнера демонструє відхід від принципів неолібералізму та орієнтується на посилення ролі держави у вирішенні нагальних завдань суспільно-економічного розвитку, які не вдалося вирішити на шляху втілення ринкових реформ. Завдяки його зваженій і послідовній соціальній політиці, яка відповідає традиційним цінностям перонізму, помітно покращився рівень життя аргентинських громадян, що дозволило ООН у 2004 р. поставити Аргентину на 34 місце у світі за рівнем людського розвитку [38]. У зв'язку з цим вивчення позитивного досвіду соціальних реформ на сучасному етапі є предметом наших подальших досліджень.

Література

1. Кириченко В., Матвієнко В. Аргентина: досвід приборкання супергіперінфляції // Економіка України. - 1994. - № 5. - С.76-82; Рой М. Хто вчасно приходить, той скарб знаходить // Політика і час. - 1994. - № 12. - С.52-57; Рукомеда Р., Севекіна О. Аргентина потрапляє в шторм // Там само. - 2002. - № 3. - С. 37-46.

2. Визгунова Ю.И. Проблемы социального неравенства и социальная политика в Латинской Америке // Латинская Америка. - 2002. - № 1. - С.17-22; Гаврилова Е.Х., Погорелов Ю. Ф. Социальные проблемы и вклад МАБР в их решение // Там же. - 2005. - № 7. - С. 19-28, № 8. - С. 51-61; Кузнецова Э.Е., Пегушева Л.В. Человек труда и его место в обществе (90-е годы ХХ в.) // Там же. - 2001. - № 3. - С.14-29.

3. Repetto F., Alonso G.V. La economia politica de la politica social argentina: una mirada desde la desregulacion y la descentralizacion // CEPAL: Serie politicas sociales № 97. - Santiago de Chile, 2004. - 53 p.; Altimir O., Beccaria L. El mercado de trabajo bajo en nuevo regimen economico en Argentina // CEPAL: Serie reformas economicas № 28. - 1999. - 79 p.; Vinocur P., Halperin L. Pobreza y politicas sociales en Argentina de los anos noventa // CEPAL: Serie politicas sociales № 85. - 2004. - 84 p.; Bertranou F. M. Temas y perspectivas de la cobertura previsional en Argentina, Brasil y Chile //Cobertura previsional en Argentina, Brasil y Chile. - Santiago de Chile, OIT, 2001. - P. 15-28; Sojo A. Reformas de gestion en salud en America Latina: los cuasimercados de Colombia, Argentina, Chile y Costa Rica // CEPAL: Serie politicas sociales № 39. - 2000. - 59 p.; Montoya S. y otros. Una mirada comparativa: Argentina y Brasil // ?Hacia donde va el gasto publico en educacion? Logros y desafios // CEPAL: Serie politicas sociales № 42, 4 volumenes. Volumen IV. - 2001. - 83 p.

4. Ley Nacional de Empleo № 24.013 // Boletin oficial, num. 27286, Buenos Aires, 1991. - P. 4-10; Ley 24.241 de 13/10/1993. Sistema Integrado de Jubilaciones y Pensiones. - Buenos Aires, 1993//www.seguridadsocial.gov.ar/legislacion/leyes.htm; Ley Federal de Educacion № 24.195 //www.mcye.gov.ar/ ley24195.html; Panorama social de America Latina y el Caribe. CEPAL. 1999-2000. - Santiago de Chile, 2000. - 312 p.; Argentina. Sinopsis Estadistica. INDEC. - Buenos Aires, 2000. - 55 p.

5. Гудько Д.О. Тенденции промышленного развития // Латинская Америка. - 1999. - № 10. - С. 37.

6. Шевчук В.О. Економічні реформи в Латинській Америці: від фінансової стабілізації до стійкого економічного зростання: Монографія. - Львів: Каменяр, 1999. - С. 259

7. Яковлев П.П. Аргентина: кризис преодолен, долги остались // Латинская Америка. - 2005. - № 6. - С. 21

8. Altimir O., Beccaria L. El mercado de trabajo bajo en nuevo regimen economico en Argentina - Р. 28.

9. Ibidem. - P. 63.

10. Argentina. Sinopsis Estadistica. - Р. 28.

11. Repetto F. Autoridad social en Argentina: aspectos politico-institucionales que dificultan su construccion // CEPAL: Serie politicas sociales № 62. - Santiago de Chile, 2003. - Р. 14.

12. Panorama social de America Latina y el Caribe. - Р. 281.

13. Portes A., Hoffman K. Las estructuras de clase en America Latina: composicion y cambios durante la epoca neoliberal // CEPAL: Serie politicas sociales № 68. - 2003. - Р. 29.

14. Ley Nacional de Empleo № 24.013. - Аrticulos 27-80.

15. Panorama social de America Latina y el Caribe. - Р. 102.

16. Ley Nacional de Empleo № 24.013. - Аrticulos 113-114.

17. Altimir O., Beccaria L. El mercado de trabajo bajo en nuevo regimen economico en Argentina. - Р. 26-27.

18. Ibidem. - Р. 22-24.

19. Ibidem. - Р. 25-26.

20. Ibidem. - Р. 35.

21. Ley Nacional de Empleo № 24.013 - Аrticulos 81-94.

22. Cohen E. y otros. Los desafios de la reforma del Estado en los programas sociales: tres estudios de caso // CEPAL: Serie politicas sociales № 45. - 2001. - Р. 27-31.

23. Vinocur P., Halperin L. Pobreza y politicas sociales en Argentina de los anos noventa. - Р. 33-36.

24. Гаврилова Е.Х., Погорелов Ю Ф. Опыт поддержки малого и среднего предпринимательства // Латинская Америка.- 1999. - №7-8. - С. 34.

25. Ley 24.241 de 13/10/1993. - Аrticulo 1.

26. Ibidem. - Аrticulo 19.

27. Mesa-Lago C. Desarrollo social, reforma del Estado y de la seguridad social, al umbral del siglo ХХІ // CEPAL: Serie politicas sociales № 36. - Santiago de Chile, 2000. - Р. 57.

28. Bertranou F. M. Temas y perspectivas de la cobertura previsional en Argentina, Brasil y Chile - Р. 23.

29. Mesa-Lago C. Desarrollo social, reforma del Estado y de la seguridad social, al umbral del siglo ХХІ. - Р. 58.

30. Sojo A. Reformas de gestion en salud en America Latina: los cuasimercados de Colombia, Argentina, Chile y Costa Rica // CEPAL: Serie politicas sociales. - №39. - 2000. - Р. 39.

31. Mesa-Lago C. Desarrollo social, reforma del Estado y de la seguridad social, al umbral del siglo ХХІ. - Р. 61.

32. Vinocur P., Halperin L. Pobreza y politicas sociales en Argentina de los anos noventa. - Р. 29.

33. Ibidem. - P. 28-31.

34. Montoya S. y otros. Una mirada comparativa: Argentina y Brasil. - Р. 17.

35. Ley Federal de Educacion № 24.195. - Аrticulos 52-59.

36. Ibidem. - Аrticulo 40.

37. Montoya S. y otros. Una mirada comparativa: Argentina y Brasil. - Р. 25.

38. Индекс человеческого развития в странах мира // top.list.ru/jump?from=20470.