* Примітка: Нью-Йорк - Dow Jones; Токіо - Nіkkeі; Лондон - FTSE; Франкфурт-на-Майне - DAX; Париж - CAC; Гонконг - Hang Seng.

Джерело: дані агентства Reuters.

Фондова криза також виявила тісний взаємозв'язок розвинених ринків цінних паперів і ринків, що формуються. Розпочавшись у країнах з розвиненими ринками цінних паперів, біржова криза вибухнула також й у країнах з ринками, що формуються. Особливо гострий шок восени 1987 р. відчули біржі країн Південно-Східної Азії та Латинської Америки.

Серед країн Південно-Східної Азії найглибше падіння кон'юнктури спостерігалося в Гонконгу.

Наприкінці 1980-х рр. фондовий ринок Гонконгу як за обігом, так і за величиною мобілізованих коштів був найбільшим в азіатсько-тихоокеанському регіоні після ринків Токіо й Сіднея. Оборот фондового ринку Гонконгу в 1987 р. становив приблизно 15 млрд дол. США, збільшившись тільки за рік, що передував паніці, на 62% [20, p.49]. З кінця 1982 р. по серпень 1987 р. курси акцій, які котирувалися на біржі Гонконгу, виросли в цілому в 4 рази. На ф'ючерсному ринку Гонконгу, що був утворений тільки в 1986 р., щодня укладалося близько 30 тис. контрактів. У 1987 р. обсяг операцій на терміновому ринку перевищив 600 млн дол. США; за цим показником гонконгська ф'ючерсна біржа посіла друге місце у світі, поступаючись лише чиказькій [10, p.81]. Діяльність фондового ринку Гонконгу в основному була спрямована на обслуговування великих іноземних позичальників, задоволення їх потреб у довгостроковому капіталі, а також давала їм можливість проводити досить значні за своїми масштабами спекулятивні операції.

19 жовтня 1987 р., коли розпочалася паніка в Нью-Йорку, на гонконгському ринку біржовий індекс знизився в порівнянні з попереднім днем на 11%, або на 400 пунктів. Через таке безпрецедентне для цього ринку падіння курсів цінних паперів голова біржі ухвалив рішення про закриття біржі з метою запобігання паніці. Гонконгська біржа виявилася єдиним фондовим ринком у світі, що припинив свої операції в "чорний понеділок". Це рішення, однак, викликало ще більшу паніку серед гравців. Діяльність біржі відновилася через чотири робочих дні - 26 жовтня. Про масштаби паніки, викликаної її закриттям, свідчить хоча б те, що за перші 3 хвилини після поновлення роботи біржі котирування опустилися на 33% (1120 пунктів), тобто втроє глибше, ніж 19 жовтня. Тим самим була досягнута найнижча дозволена межа, після якої, відповідно до правил, діяльність біржі повинна бути припинена й учасники операції зобов'язані зробити розрахунок по контрактах. Наслідком падіння курсів акцій стали втрати інвесторів, обчислювані десятками мільйонів доларів. Близько третини всіх брокерських домів, що брали участь у роботі біржі, не змогли розрахуватися за своїми зобов'язаннями [15]. Загальний обсяг понесених гонконгськими брокерами втрат склав 330 млн. дол. США.

Хворобливий шок пережили тісно пов'язані з біржами США фондові ринки країн Латинської Америки. Особливо сильно криза вдарила по найбільших серед них - ринках в Мексиці й Бразилії.

У 1987 р. за темпами росту масштабів операцій мексиканський ринок стояв на першому місці у світі. За період 1987 р., що передував кризі, котирування акцій на мексиканському фондовому ринку зросли на 330% [11, p.91]. У жовтні акції знецінилися на 75%; ріст нестійкості на фондовій біржі супроводжувався „втечею” капіталів. За оцінками економістів, після біржового краху країну "покинуло" 7 млрд. дол. США, що було досить відчутно для держави, яка має кризу зовнішньої заборгованості.

Дестабілізувалося становище і на бразильському фондовому ринку. На біржі в Сан-Паулу 20 жовтня 1987 р. зареєстроване рекордне для неї падіння курсів акцій (16%), що сильно відбилося на діловій атмосфері у фінансовій столиці найбільшої латиноамериканської держави.

На відміну від названих, ряд фондових бірж країн, що розвиваються, практично не зазнав негативного впливу паніки на розвинених ринках, що було пов'язано зі значно меншим ступенем інтернаціоналізації їхньої діяльності. Так, на фондовому ринку в Сеулі (Південна Корея) падіння кон'юнктури практично не було. У "чорний понеділок" біржовий індекс тут знизився на 2%. З тих самих причин не спостерігалося падіння кон'юнктури й на відносно великих за азійськими масштабами біржах у Бомбеї (Індія) і Манілі (Філіппіни). Зберіг стабільність фондовий ринок Індонезії, що був закритий для іноземних інвесторів.

Чому ж країни з фондовими ринками, що формуються, постраждали від біржової кризи набагато більше, ніж країни з розвиненими ринками?

Це пов'язано з особливостями розвитку ринків, що формуються, для яких характерним є:

- недосконалість законодавчо-нормативної бази;

- слабкість системи державного регулювання;

- нерозвиненість інфраструктури;

- відносно низький ступінь розробленості фінансової звітності й пов'язана з цим інформаційна непрозорість емітентів;

- висока частка спекулятивних угод у загальному числі біржових контрактів.

Дестабілізація становища на найбільших біржах країн, що розвиваються, у свою чергу, справила негативний вплив на ситуацію в розвинених країнах. Це чітко виявилося 26 жовтня 1987 р., коли відновила роботу біржа в Гонконгу. Різке падіння біржового індексу в Гонконгу викликало негайну реакцію на всіх провідних біржах. Рівень котирувань у Токіо знизився на 4,3%, у Нью-Йорку - на 8%. Фондовий ринок Лондона також зазнав зниження кон'юнктури.

Які події в економічному житті США призвели до біржової кризи 1987 р.?

У результаті аналізу фондової кризи можна зробити висновок про те, що основними його причинами були:

1) дефіцит державного бюджету США, який за роки правління Р. Рейгана, що передують кризі, виріс майже в 4 рази: з 58 до 221 млрд дол. Покриття дефіциту бюджету відбувалося насамперед за рахунок випуску державних боргових зобов'язань. Для того, щоб зробити ці цінні папери привабливими для інвесторів (передусім іноземних), необхідно було постійно тримати під контролем їхню прибутковість, підвищуючи її у потрібний момент. Так, за облігаціями державних позик з десятилітнім терміном погашення процентна ставка підвищилася до жовтня 1987 р. до 9,5%, хоча ще на початку року була нижчою за 7,2% [17, p.521]. У результаті інвестиції в боргові зобов'язання держави стали альтернативою покупці акцій.

4 вересня 1987 р. було ухвалене рішення про підвищення дисконтної ставки ФРС із 5,6 до 6% [19, p.27], що поряд зі зниженням грошової маси в обігу сприяло погіршенню біржової кон'юнктури.

2) Курс уряду США на девальвацію долара, що був пов'язаний з необхідністю збільшення експорту й зниженням дефіциту торговельного балансу США Дефіцит торгівлі готовими виробами у 1986 р. досяг 160 млрд дол., тобто понад 4% ВНП США..

Міністр фінансів США Дж. Бейкер на зустрічі з міністрами фінансів і представниками центральних банків "групи п'яти" (США, Німеччина, Японія, Великобританія й Франція) визнав, що завищений курс долара представляє серйозну проблему для американської промисловості. Також він висловив згоду з іншими міністрами фінансів "групи п'яти" щодо того, що Сполученим Штатам варто взяти участь у погоджених інтервенціях на валютних ринках, спрямованих на подальше зниження курсу долара.

З лютого 1985 р., коли курс американської валюти досяг найвищого рівня, по січень 1987 р. долар здешевів щодо німецької марки і японської ієни відповідно на 48 й 42%. Якщо на початку 1985 р. за долар давали 3,3 марки й 260 ієн, то через два роки - не більше 1,77 марки і 150 ієн.

Яскравим прикладом підриву довіри до долара й провісником біржової паніки стало на початку 1987 р. масове скидання іноземними інвесторами американських облігацій (приватних і державних), що викликало різке зниження курсів цих цінних паперів. Падіння курсу долара слідом за цим набуло загрозливого характеру, змусивши країни ``великої сімки'' розпочати скоординовані дії щодо стабілізації американської валюти. Центральні банки цих країн у весняні місяці провели валютні інтервенції, у результаті яких партнери США придбали американські державні цінні папери в обсязі, який дорівнював половині дефіциту платіжного балансу США за перше півріччя. Всі ці заходи на деякий час (до серпня 1987 р.) призупинили падіння курсу долара, але супроводжувалися істотним ростом процентних ставок.

3) Зміни в чинному податковому законодавстві, які були схвалені Конгресом США наприкінці вересня 1986 р.

Після прийняття в 1986 р. закону про реформу системи оподатковування ставка податку на приріст капіталу корпорації зросла з 20 до 28%; дана зміна в податковому законодавстві, безсумнівно, негативно відбилася на настроях інвесторів. Один з найбільш впливових американських фінансистів У. Баффетт, підкреслюючи негативний вплив податкової реформи на фінансову діяльність його холдингової компанії, відзначав, що "...кожен долар приросту вартості компанії на акцію при збільшенні ринкової вартості акцій Berkshіre приносить тепер акціонерам 72 центи прибутку після сплати податків, тоді як при старому законі вони мали 80 центів" [24].

У 1987 р. ставка податку на приріст капіталу для корпорацій зросла з 28 до 34%. Окрім того, збільшилася ставка податку з дивідендів з 15 до 20%, що також вплинуло на настрої інвесторів і сприяло обвалу на біржі.

4) "Гарячі" гроші - кошти, які можна дуже швидко переміщувати з одного ринку на інший у пошуках максимального рівня прибутковості. Величезні суми ``гарячих'' грошей виявилися вільними в момент обвалу ринку й викликали синхронне падіння переважної більшості ринків. Значна маса коштів була виведена з ринку акцій і спрямована на придбання боргових зобов'язань. Таким чином, був зроблений крок у бік більш надійних (якісних) вкладень. Як пізніше зазначив Вільям Дж. Макдона, колишній голова нью-йоркського відділення ФРС, "швидкість, з якою міжнародні інвестори переорієнтували свої капітали, різко звузила часові рамки, у межах яких треба розпізнавати глобальні ситуації й погоджувати загальні рішення" [2, c.414].

5) Засоби масової інформації, які виступили як каталізатор панічних настроїв серед інвесторів. На початку жовтня у фінансовій пресі неважко було знайти аналогії між негативними тенденціями, що передували кризі, і історичними прецедентами (насамперед, із кризою 1929 р.). Певні історичні паралелі концентрували увагу інвесторів на русі курсів акцій униз доти, доки більшість із них не прийшла до такого самого рішення - необхідно рятуватися. За висловом Дж. Сороса, "деякий тиск із боку продажів у понеділок, 19 жовтня, було неминучим внаслідок убудованої нестабільності, але стаття в New York Tіmes У цій статті повідомлялось, що офіційні особи з Казначейства відкрито виступали за зниження курсу долара і задовго до того звинувачували Німеччину у створенні передумов для спаду на фондовому ринку. мала драматичний ефект, збільшивши ту нестабільність, якій було дозволено накопичуватися раніше" [7, c.397].

6) Поведінка менеджерів компаній - інституціональних інвесторів, які дуже сильно піддалися стадному інстинкту. Основним мотивом їх дій у ситуаціях, що потребують негайних рішень, є те, що ніхто не буде висувати до них претензій, якщо вони в критичних обставинах будуть діяти як усі. Самостійні ж дії, відмінні від поведінки юрби, можуть бути їм поставлені в провину. Як підкреслюють дослідники, при величезних масштабах капіталу така психологія сприяє формуванню хвиль паніки, яку потім важко подолати.

Однією з причин стрімкого падіння біржових курсів деякі дослідники вважали недосконалість автоматизованої системи торгівлі фінансовими інструментами. У 1980-і рр. були створені програми, що подають в автоматичному режимі сигнали про покупку або продаж цінних паперів на різних ринках, якщо один з них видавався більш дешевим або дорогим, ніж інші. Відповідно до цих програм комп'ютерні системи кредитно-фінансових інститутів автоматично видавали доручення на продаж акцій після досягнення курсами тих чи інших граничних значень. З цієї причини знецінення акцій зростало лавиноподібне - продажі знижували курс до наступного порога, за яким розгортався наступний тур продажів, і т.д. Як аргумент прихильники даної версії наводили приклад подій 11 вересня 1987 р. У цей день, коли було зафіксоване істотне падіння біржових курсів, за "рішенням" комп'ютерної техніки було продано до 40% всіх реалізованих за день акцій. Незважаючи на численні дослідження й суперечки, систему електронних торгів не визнавали головною причиною краху ринку, вважаючи її лише одним з факторів, що сприяли обвалу.

На думку фахівців Банку міжнародних розрахунків, надійність прогнозів перед початком кризи перебувала на досить низькому рівні. Отже, зростав ризик невизначеності не тільки в США, але й в інших розвинених країнах. М. Фельдстайн, колишній голова Ради економічних консультантів при Р. Рейгані, відзначав, що Національне бюро економічних досліджень тільки у 1987 р. почало вивчати можливі причини й наслідки кризи фінансової системи. Він підкреслював, що "...академічні кола рідко ставлять подібні проблеми в центр своїх досліджень" [8, c.58].

Якою була реакція адміністрації Р. Рейгана на обвал на фондовому ринку?

Для аналізу причин і розробки заходів у сфері державного регулювання ринку цінних паперів адміністрацією була створена комісія на чолі з Ніколасом Брейді, співголовою компанії "Dіllon Read".

8 січня 1988 р. комісія представила доповідь, що привернула увагу фахівців і навіть американської громадськості. Висновки комісії Брейді свідчили про те, що її члени не прагнули до радикальної зміни "правил гри" на фондовому ринку. Акцент у доповіді був зроблений не стільки на нових формах регулювання ринків, скільки на гармонізації операцій на фондовій біржі, з одного боку, і термінових ринках - з іншого. Комісія виходила з того, що ці попередньо розрізнені сегменти фінансового ринку перетворилися на єдине ціле. Це злиття, - підкреслювали автори доповіді, - не було вчасно розпізнане, і відсутність відповідних регулюючих норм згубно позначилася на кризовій ситуації. Обставини довели, що проблеми, які виникають на одному з ринків, легко могли проявитися на інших і навіть помножитися. Пізніше Брейді писав: "Якщо ми витягли якийсь урок з подій минулого жовтня, то цей урок такий: американські фінансові ринки нероз'єднано взаємозалежні. Те, що історично вважається окремими ринками, на яких торгують акціями, ф'ючерсами й опціонами на акції, насправді працює як єдиний ринок" [2, c.416].

У зв'язку з цим комісія Брейді рекомендувала зосередити відповідальність за регулювання акціонерного ринку в рамках якогось єдиного органу, переважно ради директорів ФРС. Цій установі належало, відповідно до висновків комісії, розібратися в механізмі взаємодії всіх сегментів сформованого єдиного фондового ринку й взяти на себе відповідальність за налагодження контролю за його функціонуванням А. Грінспен відкинув пропозицію про розширення повноважень ФРС, мотивуючи це тим, що вони суперечать функціям ФРС у грошово-кредитній системі США. На його думку, задачу підвищення ефективності регулювання фондового ринку можна було вирішити за рахунок вдосконалення координації роботи вже існуючих організацій..

Інші пропозиції комісії Брейді включали:

- уніфікацію умов ухвалення угод з купівлі-продажу акцій і термінових контрактів;

- встановлення меж зміни цін на акції протягом дня або тимчасове призупинення торгівлі;

- створення більш надійних інформаційних систем, що дають можливість оперативного контролю за розвитком кон'юнктури.

У доповіді комісії Брейді також було відзначено посилення монополізації фондового ринку, висування на головні ролі досить невеликої групи гігантських інституціональних інвесторів. Саме вони, здійснюючи одночасний масовий розпродаж великих пакетів акцій, найбільше сприяли лавиноподібному зниженню їхнього курсу в жовтні 1987 р.

Правління Нью-Йоркської фондової біржі дуже швидко відреагувало на доповідь комісії Брейді. 4 лютого 1988 р. ним були ухвалені заходи, спрямовані на обмеження коливань курсів акцій: рішення про впровадження пілотного проекту, що передбачав припинення деяких видів комп'ютерних торговельних операцій, якщо рівень індексу Dow Jones відхилявся вгору або вниз більш ніж на 50 пунктів. Окрім того, проект передбачав призупинення комп'ютерної торгівлі окремими акціями на 10 хвилин, якщо коливання їхніх цін виходили за певні межі.

Сьогодні різного роду обмежники поширені серед більшості торговельних систем світу. Вони дозволяють здійснювати призупинення або припинення торгів при порушенні цінових лімітів або при рухах цін, що перевищують певне число пунктів відповідних фондових індексів. Регуляторам і біржам надаються широкі повноваження в припиненні торгів на невизначений термін, якщо виникає загроза обвалу. Незважаючи на те, що більшість інвесторів, насамперед іноземних, вважає, що "ринки повинні бути відкриті завжди" і "не повинен бути підірваний процес виявлення цін", у 1997-98 рр. припинення або обмеження торгівлі було застосовано в Аргентині, Бразилії, Угорщині, Індії, Тайвані, Таїланді, США й інших країнах.

Якими були наслідки фондової кризи?

"Підсумковим результатом буде продовження повільного росту, що переважав у світовій економіці з 1983 р. Може видатися дивним, наскільки малим буде прямий вплив фондового ринку на реальну економіку", - такою була точка зору на наслідки фондової кризи знаменитого фінансового оракула Дж. Сороса [7, c.401].

Дійсність набагато перевершила найоптимістичніші очікування. Так, реальний обсяг ВНП США у 1987 р. збільшився в порівнянні з 1986 р. приблизно на 2,7%. Сукупний обсяг промислового виробництва, що перебував у стагнації протягом 1985-1986 рр., за 1987 р. рік збільшився на 3,7%. Головним внутрішнім фактором економічного росту став приріст інвестицій, що був пов'язаний з технічною реконструкцією виробництва. Приріст капіталовкладень корпорацій у виробниче устаткування збільшився майже вдвічі в порівнянні з попереднім роком (5% й 2,9% відповідно). Ріст економіки США був пов'язаний насамперед з розширенням фізичного обсягу експорту товарів і послуг (на 11% проти 3,3% в 1986 р.). Американські компанії, що відчули підвищення цінової конкурентоздатності внаслідок тривалого падіння курсу долара, стали відвойовувати втрачені в першій половині 1980-х рр. ринкові позиції. Також покращилося становище на ринку праці; зайнятість збільшилася на 2,5 млн. осіб, а норма безробіття знизилася з 7% в 1986 р. до 6,2% - найнижчого рівня з кінця 1970-х років [1, c.75].

Навіть з урахуванням жовтневого біржового краху підвищувальна тенденція в русі курсів акцій збереглася - середньорічний темп приросту індексу Dow Jones у 1982-1987 рр. становив 17%. У результаті біржового краху найбільших втрат зазнали лише нові інвестори, тобто ті, хто активно скуповував акції протягом 1987 року. Більшість інших учасників ринку акцій, тобто індивідуальні власники, пенсійні фонди, інші інституціональні інвестори, не зазнали настільки значних втрат. Безпосередньою реакцією на падіння курсу акцій було істотне зростання песимістичних настроїв. Дослідження громадської думки показали, якщо до початку фондової кризи 52% опитаних вважало поточний стан кращим за існуючий, то після кризи такої думки дотримувалося тільки 43%. Очікувана частка поліпшення економіки впала з 47 до 34%. При цьому оцінка особистого фінансового становища, як поточного, так і перспективного, не погіршилася [12, pp. 10, 12, 247].

Найважливішу роль у призупиненні падіння курсу акцій відіграли заходи, вжиті ФРС. Так, 20 жовтня до відкриття біржі А. Грінспен оголосив про "готовність ФРС служити джерелом ліквідності для підтримки економічної й фінансової системи". Бюро відкритого ринку надало банківській системі 1,7 млрд. дол. (понад 25% банківських резервів). Більше того, комерційним банкам була дана вказівка про продовження надання кредитів іншим учасникам фінансової системи, у т.ч. фірмам, що поєднують функції брокера й дилера. Дисконтну ставку було знижено до 6,75% (приблизно на 1% нижче, ніж перед крахом) [19, p.28]. Таким чином, завдяки діям ФРС наприкінці 1987 р. крах був припинений.

Відновлення фондових ринків розвинених країн розтяглося на період від 11 місяців (Швейцарія) до 2 років (Італія). (Для порівняння: після кризи 1929 р. відновлення фондового ринку Швейцарії тривало майже 18 років.) Відновлення фондового ринку Мексики відбулося через 29 місяців; у Бразилії відновлення фондового ринку зайняло майже 4 роки.

Чому обвал на фондовому ринку не справив настільки руйнівного впливу на економіку США в порівнянні з кризою 1929 р.?

По-перше, наприкінці 20-х рр. ХХ століття в США було відсутнє законодавство, що регулює операції на фондовому ринку й обмежує махінації біржових гравців; також не був створений орган державного регулювання фондового ринку (комісія з цінних паперів і бірж).

По-друге, під час "Великої депресії" не існувало різноманітного набору методів державного втручання в економічне життя суспільства, був відсутній досвід антициклічного регулювання.

По-третє, біржова криза 1987 р., на відміну від кризи 1929 р., не була пов'язана з рухом промислового циклу.

По-четверте, відбулися істотні зміни в структурі власників акцій. Частка акцій, що належала індивідуальним інвесторам, з початку 1970-х рр. неухильно скорочувалася; при цьому зростала частка великих інституціональних інвесторів, які, як відомо, менш чутливі до втрат, викликаних різкими коливаннями курсів.

У результаті аналізу подій на фондовому ринку, що розгорнулися в жовтні 1987 р., можна зробити наступні висновки:

1) У 80-і рр. XX століття фондовий ринок США вступив у якісно нову фазу розвитку. До числа її основних рис можна віднести: інтеграцію всіх елементів ринку в єдину систему; істотне посилення його взаємозалежності з фондовими ринками інших країн і практично синхронна зміна їхньої кон'юнктури; перетворення національного ринку цінних паперів у найважливішу складову частину глобального фондового ринку.

2) Фактори, що визначили ріст ринку акціонерного капіталу США в 80-і рр. ХХ століття, можна розділити на довго-, середньо- і короткострокові.

3) Фондова криза 1987 р. стала першим потрясінням подібного роду в епоху глобалізації світової економіки. Глобалізація фондової кризи виявилася насамперед у синхронному зниженні курсів акцій як у країнах з розвиненими ринками цінних паперів, так і в країнах, де дані ринки перебували в стадії формування.

4) Біржова криза показала зрослу стійкість економічних систем розвинених країн до таких потрясінь. У цей час фондові кризи в розвинених країнах не змогли спричинити сильні катаклізми в економіці, подібні до тих, які мали місце в період "Великої депресії".

5) Дотепер невирішеним залишається питання про те, що послужило поштовхом до масового розпродажу акцій 19 жовтня 1987 р.; також необхідно більш уважно розглянути вплив операцій на терміновому ринку на кон'юнктуру ринку акцій.

6) Для одержання більш цілісної картини причин, механізму передачі й наслідків фондових криз в епоху глобалізації необхідне детальне вивчення подій, що відбулися наприкінці 90-х рр. ХХ століття на фінансових ринках країн Південно-Східної Азії, Латинської Америки й Росії, а також на фондовому ринку США у 2001 р.

Література

1. Богачева О. Пределы «рейганомики» // МэиМО. - 1988. - №3. - С.75-77.

2. Гейсст Чарльз Р. История Уолл-стрит - М.: Квартет-Пресс, 2001.

3. Григорьев Л. «Год паники» // МэиМО. - 1988. - №1. - С.88-92.

4. Кузнецов Вл. Крах на Нью-Йоркской фондовой бирже // МэиМО. - 1988. - №1.- С.93-97.

5. Миркин Я.М. Будущие 10 лет: экономические циклы определят динамику фондового рынка // РЦБ. - 2000. - №3. - С.47-49.

6. Мозговий О.М. Фондовий ринок. - К.: КНЕУ, 1999.

7. Сорос Дж. Алхимия финансов. - М.: ИНФРА-М, 1996.

8. Фельдстайн М. Корни - в валютной сфере // МэиМО. - 1988. - №2. - С.58-65.

9. Blamer T., Shulman R. Dow 3000. N.Y., 1982.

10. «Business week», 16.11.1987.

11. «The Economist», 31.10.1987.

12. The Economic Outlook for 1988. Thirty-Fifth Annual Conference on the Economic Outlook. November 19-20. Ann Arbor, Michigan, 1988.

13. Economic Report of the President 1985, 1987, р.248, 292, 343.

14. «Financial Times», 14.08.1987.

15. «Fortune», 28.04.1986, 7.12.1987, 30.03.1987.

16. «Global Equity Market», December 1987.

17. «International Financial Statistics», January 1988.

18. International Financial Statistics Yearbook 1995.

19. Frederic S. Mishkin, Eugene N. White U.S. Stock market crashers and their aftermath: implications for monetary policy // NBER Working Paper 8992. Cambridge. Massachusetts, June 2002.

20. «Pacific Basing Financing. A Supplement to Euro money», May 1987.

21. Statistical Abstract of the United States за 1980-2000.

22. «Time», 09.11.1987.

23. U.S. Securities and Exchange Commission, 52^nd Annual Report. Wash., 1986.

24. Баффет У. Эссе об инвестициях, корпоративных финансах и управлении компаниями. - М.: Альпина Бизнес Букс, 2005.