Глобалізація та економічний розвиток у світовому контексті та місце України в сучасній системі світового господарства

Глобалізація та економічний розвиток

у світовому контексті та місце України в сучасній системі світового господарства

План

Сутність та головні етапи економічної глобалізації

Особливості сучасної економічної глобалізації та її основні форми

Українська держава у контексті глобалізму

Сутність сучасної зовнішньоекономічної політики України

Вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ) та спрямування на євроінтеграцію

1. Сутність та головні етапи економічної глобалізації

Категорія “глобалізація” похідна від латинського слова “globus” - куля. Найближчим синонімом глобального є планетарний, тому йдеться про складний системний процес, який охоплює всі сторони суспільного життя планети.

У 60-80-ті роки ХХ століття послідовно дискутувалися проблеми глобальних проблем людства, глобалізму як визнанню спільних, загально цивілізаційних закономірностей розвитку окремих країн і регіонів. У 90-ті роки поширилося використання терміну “глобалізація”.

Серед учених немає єдиної точки зору на вказану категорії. Але можна зробити таке визначення: глобалізація - це сучасний процес бурхливого поєднання всіх сторін суспільного життя з домінуванням загальносвітових закономірностей над національними, що пов'язано з переходом від індустріального суспільства до постіндустріального і формуванням основ ноосферно-космічної цивілізації.

Економічна глобалізація є ключовою складовою суспільної глобалізації та одночасно останнім, сучасним етапом розвитку процесу інтернаціоналізації господарського життя.

Слід відрізняти економічну глобалізацію і глобалізацію економічного життя. Якщо остання категорія описує поступовий процес поширення інтернаціоналізації, то економічна глобалізація є процесом переходу від світової до глобальної (планетарної) економіки.

Світова (міжнародна) економіка - це об'єднання взаємопов'язаних суверенних національних економік, що є рисою індустріального суспільства.

Глобальна економіка - це вища форма економічної діяльності в планетарному обсязі, що характерно для постіндустріального суспільства при фактично другорядному значенні ролі держав і націй.

Визначимо головні риси економічної глобалізації.

1. Зростаюча взаємозалежність економік різних країн на підставі відкритості національних ринків і поглиблення міжнародного поділу праці.

2. Поглиблення глобальних проблем людства, які підрозділяються на три основні групи:

1) проблеми взаємодії людини й природи, зокрема:

- екологічна, наприклад, глобальне потепління;

- продовольча;

- обмеженості ресурсів і оволодіння ресурсами космічного простору і світового океану;

2) проблеми суспільних взаємодій, зокрема:

- збереження миру, заборона зброї масового знищення і скорочення гонки озброєнь;

- подолання зростаючої прірви в рівні життя між розвинутими країнами так званого “золотого мільярду” і країнами, що розвиваються;

- боротьба з міжнародним тероризмом і організованою злочинністю “без кордонів”;

3) проблеми розвитку людини та її майбутнього, зокрема:

- боротьба з епідеміями та небезпечними захворюваннями (СНІД, туберкульоз та ін.), втручання людини в природу шляхом генної інженерії, клонування людей та ін.;

- боротьба з наркоманією, палінням, алкоголізмом, торгівлею людьми та ін.

Усі глобальні проблеми породжують нестачу коштів для прогресу людства, ведуть до деградації довкілля і самої людини.

Поступове передавання окремими державами своїх функцій суб'єктів міжнародних відносин і міжнародного права зовнішньому контролю наднаціональних органів.

Зростання світових комунікативних мереж за рахунок упровадження новітніх інформаційних технологій.

Випереджаючий та ключовий розвиток ТНК і БНК при суттєвому скороченні витрат на здійснення міжфірмових господарських контактів.

Розвиток тенденції до формування глобальної цивілізації зі спільними цінностями громадянського суспільства, демократизації життя.

Підвищення ролі нових впливових гравців міжнародного життя (міжнародні організації, інституціональні інвестори, неурядові організації та фонди, великі міста, окремі видатні особистості).

Виникнення нових форм конкуренції без можливості визначення державної належності суб'єктів, що конкурують.

Існують декілька підходів до визначення етапів розвитку економічної глобалізації.

Перший підхід підкреслює постійність і поступовість розвитку глобалізації економічного життя з визначенням таких етапів:

1) із стародавніх часів до великих географічних відкриттів з обмеженими, локальними міждержавними відносинами;

2) з початку великих географічних відкриттів до середини ХІХ століття при повільному прогресуванні й формуванні світового ринку; саме на даному етапі виникли та успішно діяли прообрази сучасних ТНК - Вест-Індська та Ост-Індська компанії;

3) із середини ХІХ ст. до 80-х років ХХ ст. при структурній глобалізації, що пов'язувалася з економічним і територіальним переділом світу та боротьбою протилежних соціально-економічних систем;

4) з кінця 80-х років ХХ ст. - до нашого часу.

Другий підхід вважає початком економічної глобалізації останню чверть ХХ ст. на підставі початку нового етапу НТР і переходу до постіндустріальних засад розвитку.

2. Особливості сучасної економічної глобалізації та її основні форми

Розвиток процесу глобалізації супроводжується суперечливими наслідками.

З одного боку, розширюються можливості окремих країн щодо використання оптимального співвідношення різноманітних ресурсів. З іншого - загострюється конкурентна боротьба і поширюється прірва в рівні розвитку країн і регіонів.

Визначимо ключові суперечності глобалізаційонго процесу.

1. Галузеві диспропорції, коли перевагу отримують обробна промисловість і сфера послуг з одночасною деградацією сільського господарства, вугільної промисловості та ін.

1. Територіальні диспропорції з поширенням розриву в економічному і соціальному розвитку країн і цілих регіонів.

2. Так звана “деіндустріалізація”, коли, з позитивного боку, зростає питома вага сфери послуг, енергозбереження та екологічності виробництва, а з негативного боку, спостерігається повернення до патріархальних, доіндустріальних форм виробництва внаслідок неконкурентоспроможності суб'єктів окремих країн.

3. Відрив фінансових потоків від реальних потреб розвитку виробництва, що веде до зростання кризи заборгованості, насамперед, країн, що розвиваються, при одночасному дефіциті необхідних інвестицій.

4. Зростання організованої злочинності, зокрема, світового тероризму, який спирається на транснаціональні ресурсні потоки. Крім того, виникають рухи протесту проти проявів глобалізації (заходи антиглобалістів).

5. Розвиток масової культури, що сприяє взаємозбагаченню культур, але одночасно здійснює шкоду національним мовам і культурним цінностям окремих країн і регіонів.

7. Традиційні євроатлантичні цінності не завжди відповідають уподобанням представників окремих країн, конфесій та етнічних груп, що провокує прояви націоналізму, ксенофобії, релігійного фундаменталізму.

Економічна глобалізація є складною багаторівневою системою.

Світовий рівень глобалізації характеризується зростаючою взаємозалежністю країн і регіонів.

Глобалізація на рівні окремої країни пов'язана з відкритістю економіки, експортною та імпортною квотами, обсягом експорту та імпорту капіталу та ін.

Галузевий аспект ілюструється, наприклад, співвідношенням обсягів внутрішньогалузевої торгівлі до загальносвітового виробництва галузі.

Глобалізація на мікрорівні залежить від того, як ефективно диверсифікувала фірма власні надходження та розмістила активи, а також як широко вона бере участь у міжнародному трансфері технологій. Крім того, принципове значення має використання сучасних інформаційних технологій у господарській діяльності.

Визначимо головні форми економічної глобалізації:

1) зростання відкритості економіки країн;

2) регіоналізація і поширення міжнародної економічної інтеграції;

3) випереджаючий розвиток світового фінансового ринку і фінансових операцій;

4) зростання ролі міжнародних організацій;

5) значне розширення ролі ТНК і БНК з диверсифікацією їх діяльності; одночасно типовими стали процеси злиття, тобто укрупнення раніше окремих компаній;

6) використання глобальних ресурсних джерел, що дозволяє підвищити ефективність виробництва, зокрема, із здійсненням ресурсозбереження;

7) значне підвищення міжнародної мобільності робочої сили та ін.

3. Українська держава у контексті глобалізму

Україна є учасником сучасних глобалізаційних процесів. Це полягає у наступних моментах:

- наявність дипломатичних і відповідно економічних відносин більш, ніж з 190 країнами світу;

- членство в багатьох міжнародних організаціях, насамперед, системи ООН, і намір вступити в СОТ і ЄС;

- зростання відкритості економіки, наприклад, цифра експортної квоти перевищила 50%;

- високі місця в міжнародній торгівлі озброєннями, аерокосмічною технікою, продукцією чорної металургії;

- як транзитна держава Україна забезпечує значні потоки товарів і послуг через власну територію; одночасно здійснюються заходи щодо диверсифікації, насамперед, енергетичних постачань (нафтогон “Одеса-Броди”);

- підвищується використання національними господарськими суб'єктами міжнародних телекомунікаційних мереж;

- поширюється участь у русі міжнародних інвестицій, на світових ринках цінних паперів;

- участь у багатьох міжнародних політичних, культурних, спортивних, гуманітарних подіях, що забезпечує прямий економічний ефект (надходження до бюджету, розширення бази оподаткування, залучення інвестицій у виробничі й соціальні проекти та ін.).

Головними ризиками економічної глобалізації для нашої держави є:

- суперечлива залежність від коливань світової ринкової кон'юнктури;

- небезпека неефективності підприємств, які не здатні конкурувати з іноземними постачальниками;

- економічні втрати від виконання статутних вимог деяких міжнародних організацій;

- небезпека міжнародного тероризму, нелегальної міграції, контрабанди заборонених товарів та інших наслідків лібералізації прикордонного і митного режимів;

- негативний вплив масової культури на національні культурні цінності;

- додаткові проблеми, пов'язані з глобальними проблемами людства.

4. Сутність сучасної зовнішньоекономічної політики України

Вихідним пунктом становлення української зовнішньоекономічної політики була суперечлива спадщина СРСР.

Участь колишнього СРСР у світовому поділі праці була обмеженою. Країна була достатньо закритою, незважаючи на значну питому вагу в світовому виробництві товарів. Так, у свої кращі часи наприкінці 70-х років ХХ ст. Радянський Союз виробляв близько 20% світової промислової продукції та займав за даним показником 2 місце в світі. Одночасно його частка в світовій торгівлі складала тільки 4% і відповідно10 місце.

Чинники, що обумовили відставання економіки України:

- ідеологічні засади радянської економіки;

- економіка СРСР була неринковою;

- панування державної монополії зовнішньої торгівлі.

Наша країна здобула можливість участі в МПП завдяки наступним перетворенням:

- реформування відносин власності через роздержавлення;

- прийняття необхідних національних законодавчих актів, а також приєднання до міжнародних правових документів, правил і звичаїв;

- практичні кроки у вирішенні глобальних проблем людства, наприклад, відмовилася від ядерної зброї та закрила Чорнобильську АЕС.

Наступними кроками повинні стати такі:

1) потенційний вступ до ЄС;

2) поширення зв'язків з країнами СНД, насамперед, членами Єдиного економічного простору - Росією, Казахстаном, Білорусією;

3) визначення шляхів підвищення конкурентоспроможності української економіки;

4) отримання від ЄС статусу країни з ринковою економікою;

5) завершення переговорів щодо вступу до СОТ;

6) зміни в законодавстві з метою його потенційної відповідності до вимог ЄС і СОТ;

7) щорічна гармонізація 500 національних стандартів з міжнародними стандартами;

удосконалення структури експорту, збільшення частки високотехнологічної продукції;

розширення експортної інфраструктури українських підприємств за кордоном;

подальша диверсифікація економічних відносин, насамперед, в енергетичному секторі (використання нафтогону “Одеса-Броди”).

Таким чином, стратегічною метою є євроатлантична інтеграція держави, тобто членство в ЄС і НАТО. Паралельно повинен розвиватися процес щодо вступу до СОТ.

Одночасно необхідно поширити відносини з країнами колишнього СРСР, насамперед, у межах Єдиного Економічного Простору (ЄЕП).

5. Вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ) та спрямування на євроінтеграцію

Входження України до СОТ є одним з головних факторів досягнення безпечного і стабільного середовища в країні. Це передбачає формування зовнішньоекономічної політики відповідно до багатосторонніх правил членства в СОТ.

Світова Організація Торгівлі (WTO) є правонаступником Генеральної угоди про тарифи та торгівлю (GATT), яка існувала з 1947 по 1994 рр. СОТ була заснована 1 січня 1995 року в підсумку Уругвайського раунду переговорів (1986-1994 рр.). На сьогодні організація нараховує 145 членів, які забезпечують 95% світової торгівлі та понад 85% населення світу. Основним видом діяльності є проведення тривалих багатосторонніх торговельних переговорів, які мають назву “раунди”. Протягом історії існування ГАТТ-СОТ пройшло 8 раундів. Результатом роботи перших семи раундів стало, зокрема, зниження середньої величини митного оподаткування до 4,7% для розвинутих країн і 7,1% для слаборозвинутих країн.

СОТ об'єднала ГАТТ, ГАТС і угоду з торговельних проблем права на інтелектуальну власність.

Наша держава розпочала переговорний процес у 1993 р.

Визначимо основні позитивні наслідки потенційного приєднання до СОТ:

- зменшення тарифних і нетарифних бар'єрів для українських товарів на світових риках;

- зменшення транспортних витрат;

- кращі умови захисту українських експортерів через справедливе вирішення спорів, а також скорочення дискримінаційних заходів, наприклад, антидемпінгових;

- більш стабільні і передбачувані умови зовнішньоекономічної діяльності;

- застосування антидемпінгових і компенсаційних заходів захисту внутрішнього ринку від субсидованого експорту і введення тимчасових обмежень імпорту з метою збалансування платіжного балансу;

- полегшення доступу на світові ринки товарів, послуг і факторів виробництва;

- членство в СОТ - необхідний практичний крок до членства в ЄС, а також поліпшення відносин з іншими країнами.

Відзначимо головні негативні наслідки приєднання до СОТ:

- відкриття внутрішнього ринку для імпортних товарів може зруйнувати національне виробництво;

- зменшаться надходження до бюджету за рахунок зниження мита;

- збільшиться залежність національної економіки від несталості зовнішніх ринків;

- скасування пільг для деяких економічних агентів, зокрема іноземних, які раніше зробили значні інвестиції в українську економіку; насамперед, йдеться про спеціальні економічні зони й території пріоритетного розвитку, яких в Україні відповідно 11 і 9.

Необхідними кроками є підписання угод про відсутність претензій з кожною з держав-членів СОТ, а також гармонізація національного законодавства згідно з вимогами організації. За деякими оцінками, цифра правових актів в Україні, яка потребує змін, перевищує 2000.

У процесі гармонізації законодавства кожна країна-претендент повинна дотримуватися певних правил, насамперед, 4 ключових:

1) захист національних галузей тільки за допомогою тарифних обмежень;

2) зменшення і скасування тарифів шляхом проведення багатосторонніх переговорів;

3) дотримання правила єдиного національного режиму для вітчизняних та іноземних агентів на внутрішньому ринку після виконання останніми обов'язкових митних процедур;

дотримання принципу найбільшого сприяння для усіх країн членів СОТ.

Європейський вибір України обумовлений наступними моментами:

- ЄС - найбільше інтеграційне угруповання світу з населенням понад 450 млн. чол. і 27% світового виробництва ВВП; по ВВП на душу населення (21,2 тис. євро) ЄС є лідером з інтеграційних об'єднань;

- традиційні європейські цінності, традиції демократії;

- географічна близькість.

Програмно рішення України про членство в ЄС було сформульовано в Посланні Президента до Верховної Ради у 2002 р., в якому до 2011 року планувалося здобуття повного членства в організації шляхом проходження проміжних етапів впритул до виконання Копенгагенських критеріїв.

Але Європейський Союз запропонував концепцію співробітництва “Велика Європа-Сусідство”, а потім “Нове сусідство”. За думкою євро- інтеграторів, Україна повинна вирішити деякі проблеми:

- незавершеність внутрішніх економічних реформ;

- великий розрив у рівнях добробуту населення; наприклад, у 2001 році життєвий рівень в Україні складав 15% від цифри ЄС;

- невиконання Україною зобов'язань щодо демократичних прав і свобод, зниження рівня корупції та ін.;

- ЄС запобігає відкритого протистояння з Росією; крім того, вступ України до ЄЕП із спробою гармонізувати національні законодавства Росії, України, Білорусії та Казахстану мало відповідає договору з ЄС про партнерство і співробітництво;

- Україна не має статусу країни з ринковою економікою, що передбачає зменшення державного втручання в ринкові процеси, зокрема, ціноутворення, тарифні бар'єри, а також членство в СОТ.

Євросоюз сформулював так звані Копенгагенські критерії членства. Вони підрозділяються на три категорії:

1) грошово-кредитна сфера;

2) реальний сектор;

3) соціальна сфера.

По першій категорії Україна має кращі показники, ніж в середньому за критеріями, по відсотку державного боргу відносно ВВП, відсотку дефіциту державного бюджету відносно ВВП, а також по коливанню курсу гривні. Одночасно є невідповідність по темпах інфляції та рівню ставки відсотка.

По другій категорії наша держава перевищила копенгагенську межу за приростом ВВП та інвестицій в основний капітал. Одночасно вдвічі відстає цифра розміру ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності та в сім разів відстає цифра частки зайнятих у малому бізнесі.

По третій категорії є значне відставання. По рівню середньої зарплати Україна відстає від критеріїв ЄС у 25 разів. Українці витрачають на харчі в 4,5 рази більше (до 60% втрат), ніж за вимогами ЄС. Обсяг фінансування науки у відсотках до ВВП вдвічі відстає від цифри Євросоюзу. За коефіцієнтом Джині відставання від стандартів складає три рази, а за рівнем бідності - два рази.

За розрахунками фахівців, при збереженні існуючої динаміки реальний сектор економіки здатний зблизитися із стандартами ЄС за 4 роки, а соціальна сфера - за 14 років.