Міжнародні економічні інтеграційні процеси

Міжнародні економічні інтеграційні процеси

План

Сутність і головні передумови, етапи міжнародної економічної інтеграції (МЕІ)

Сучасні інтеграційні угруповання країн

Економічні наслідки інтеграції країн

Міжнародні економічні організації системи ООН

1. Сутність і головні передумови, етапи міжнародної економічної інтеграції (МЕІ)

Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) - це така форма інтернаціоналізації виробництва, коли процес тісного зближення господарських механізмів країн набуває пріоритетного характеру впритул до створення міждержавних об'єднань з наднаціональними органами.

Визначимо головні передумови МЕІ:

- близькість рівнів економічного розвитку і ринкової зрілості країн, що інтегруються;

- географічна близькість і наявність загальних кордонів, а також економічних зв'язків, що історично склалися;

- загальні економічні та інші проблеми, які стоять перед країнами в галузях розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва;

- так званий “демонстраційний ефект”, коли є успішні приклади інтеграційного зближення;

- “ефект доміно”, коли об'єднання одних країн притягує до себе інші.

Відзначимо головні цілі МЕІ:

- використання позитивного ефекту масштабу, тобто скорочення трансакційних витрат і розширення обсягу ринку;

- створення позитивного зовнішньоекономічного і зовнішньополітичного середовища;

- спільне вирішення завдань зовнішньоторговельної політики;

- сприяння структурній перебудові національних економік;

- підтримка молодих галузей національної економіки;

- підтримка участі в інших міжнародних організаціях.

За ступенем зрілості визначають наступні етапи МЕІ:

1) преференційні (переважні) торговельні угоди на двох- або багатосторонній основі;

2) зона вільної торгівлі з повною відсутністю тарифних і нетарифних обмежень між країнами-учасницями;

3) митний союз з введенням загальних тарифних і нетарифних бар'єрів щодо третіх країн;

4) спільний ринок товарів, капіталів і робочої сили з введенням загальних правил внутрішнього руху товарів, послуг і факторів виробництва;

5) економічний союз з уніфікацією законодавства в усіх галузях економічного життя, включаючи фінансово-кредитний та бюджетний сектори; крім того, набувають значної ролі наднаціональні органи з правом прийняття рішень без узгодження з урядами окремих країн-членів;

6) політичний союз з передаванням національними державними органами більшої частини власних повноважень у відносинах з третіми країнами наддержавним структурам, що фактично визначає створення конфедерації та втрату значної частки суверенітету окремої країни.

2. Сучасні інтеграційні угруповання країн

На початку ХХІ ст. у світі нараховується більш 20 інтеграційних об'єднань держав.

Найбільше інтеграційне угруповання світу - Європейський Союз (ЄС або EU). Він включає 27 країн:

- Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія, Франція, Німеччина (6 країн-засновниць у 1957р.);

- Велика Британія, Данія, Ірландія (з1973 р.);

- Греція (з 1980 р.);

- Іспанія і Португалія (з 1982 р.);

- Австрія, Фінляндія, Швеція (з 1985 р.);

- Польща, Чехія, Словаччина, Естонія, Латвія, Литва, Угорщина, Словенія, Кіпр, Мальта (з 1 травня 2004 р.).

Крім того, планується вступ Болгарії, Румунії й, можливо, Хорватії у 2007 р. Обговорюється також питання про приєднання Туреччини.

Близько 70 країн є асоційованими (неповними) членами організації.

Після вступу останніх 10 країн ЄС забезпечує понад 38 % світової торгівлі.

Визначимо головні етапи формування ЄС.

1. 1951 р.- створення Європейського об'єднання вугілля і сталі.

2. 1957 р.- Римський договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), а також Європейського співтовариства з атомної енергетики (Євроатом).

3. 1957-1967 рр. - етап зони вільної торгівлі, введення інституту асоційованих членів.

4. 1968-1986 рр.- етап митного союзу, створення європейської валютної системи (ЄВС) з упровадженням умовної рахункової одиниці ЕКЮ (ECU - європейська валютна одиниця), розширення кількості членів з 6 до 12 країн, першими виборами в головний наднаціональний орган - Європейський парламент у 1979 р.

5. 1987- 1992 рр.- етап спільного ринку товарів, капіталів і робочої сили, що пов'язують з прийняттям Єдиного європейського акта у 1987 р.

6. 1992 р- наш час - етап економічного союзу, який пов'язується з Маастрихтським договором (лютий 1992 р.), створенням європейської валютної системи і впровадженням євро в безготівковому обігу з 1999 р., а в готівковому обігу з 2002 р., Шенгенськими угодами 1995 р. про введення єдиної європейської визи й посиленням паспортного і митного контролю по периметру кордонів ЄС, приєднанням нових 10 членів, прийняттям конституції організації.

Головними наднаціональними органами ЄС є Європейська комісія, Європейська рада, Рада міністрів, Європейський парламент, Суд ЄС, Економічний та соціальний комітет, Комітет регіонів і Лічильна палата.

Згідно з Маастрихтським договором кожна країна головує в ЄС 6 місяців. З 1 липня 2004 р. існує нова організаційна структура ЄС з введенням постійного посту голови Європейської комісії на 5 років.

У 1994 р. була підписана угода про партнерство і співробітництво України з ЄС. У 1999 р. Гельсінкський саміт ЄС прийняв загальну стратегію щодо України. З 2003 р. до нашої держави використовується принцип сусідства. До сусідів ЄС належать близько 20 держав Південної та Східної Європи, а також Близького Сходу і Північної Африки. Щорічно проходить саміт “Україна - ЄС”, коли зустрічаються і обсуджують ключові взаємні проблеми Президент України та перша особа головуючої країни. У лютому 2005 р. підписаний План дій щодо відносин України з Євросоюзом на 2005-2007 рр.

Європейський Союз має договір про зону вільної торгівлі з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ). Остання була створена у 1960 році в Стокгольмі. Зараз вона включає 4 члени: Швейцарію, Норвегію, Ісландію і Ліхтенштейн.

У вересні 1992 р. була підписана угода про створення Північноамериканської асоціації вільної торгівлі (НАФТА або NAFTA) у складі Канади, США і Мексики. Зазначена організація діє з 1 січня 1994 р.

Існують плани про об'єднання НАФТА з деякими угрупованнями Центральної та Південної Америки, насамперед, МЕРКОСУР у складі Бразилії, Аргентини, Уругваю і Парагваю.

Найбільш бурхливі інтеграційні процеси відбуваються в Азійсько-Тихоокеанському регіоні (АТР).

Конкретних підсумків досягла Асоціація держав Південно-східної Азії (АСЕАН або ASEAN) у складі 10 членів: Бруней, В'єтнам, Камбоджа, Індонезія, Лаос, Малайзія, М'янма, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни.

Потенційно найміцнішим об'єднанням може стати організація азійсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС або APEC), яка включає за географічною ознакою країни зазначеного регіону, зокрема, США, Канаду, Японію, Китай, Росію, Австралію, країни АСЕАН та деякі інші держави Азії і Латинської Америки.

Після розпаду СРСР на його колишній території були створені наступні економічні об'єднання:

- Економічний союз країн СНД у складі 12 членів: Білорусії, Росії, України, Молдавії, Грузії, Азербайджану, Вірменії, Туркменії, Узбекистану, Таджикистану, Киргизії, Казахстану, при цьому Україна є асоційованим (неповним) членом організації;

- Єдиний економічний простір (ЕЄП) у складі Росії, України, Білорусії, Казахстану;

- ГУУАМ у складі Грузії, Узбекистану, України, Азербайджану і Молдавії (Узбекистан припинив членство).

Економічний Союз країн СНД за роки існування пройшов суперечливий шлях. З одного боку, були прийняті сотні узгоджених документів. З іншого - вони практично не виконуються. Тому різні країни обирають власні шляхи розвитку економічного співробітництва.

Країни ГУУАМ є асоційованими членами, тобто беруть участь тільки в окремих комітетах і комісіях. Крім того, вони підкреслюють пріоритет двосторонніх відносин і не беруть участі в роботі наднаціональних органів.

Туркменія займає відокремлену позицію, її Президент С. Ніязов не бере участі в самітах. Країна ігнорує практично усі сумісні органи.

З 1995 р. Росія проводить політику різнорівневої інтеграції. З 1995 по 1998 рр. існував Митний союз у складі Росії, Білорусії, Казахстану і Киргизії.

З 2000 р. року діє організація Євроазійського економічного співробітництва (ЄвроАзС), яка до країн колишнього Митного союзу приєднала Таджикистан, а також має широкі контакти з Вірменією.

Крім того, продовжується робота по створенню російсько-білоруського політичного союзу.

У вересні 2003 р. був підписаний, а в 2004 р. ратифікований договір про створення Єдиного економічного простору.

З 1997 р. року існує ГУУАМ, що повинний забезпечити інтенсифікацію відносин між країнами-учасницями, насамперед, у транспортуванні енергоносіїв з Азербайджану і Узбекистану через території Грузії, Молдавії та України в Європу.

Географічний принцип зумовлює членство України в Організації чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), яка об'єднує країни Чорноморського басейну.

Крім того, наша держава бере участь у діяльності країн-учасниць Центральноєвропейської ініціативи (ЦЕІ), до якої ще належать Польща, Чехія, Словаччина, Словенія та деякі інші держави Східної і Центральної Європи.

3. Економічні наслідки інтеграції країн

Теорія економічної інтеграції спирається на роботи канадського вченого Джекоба Вайнера. За Вайнером, процес інтеграції створює 2 типи ефектів:

- статичні, коли економічні наслідки з'являються відразу після створення об'єднання;

- динамічні, коли економічні наслідки об'єднання з'являються на пізніших стадіях.

Обидва ефекти провокують суперечливі тенденції:

- ефект утворення торгівлі пов'язаний з переорієнтуванням місцевих споживачів від менш ефективного внутрішнього постачальника товару до більш ефективного зовнішнього джерела в підсумку інтеграції;

- ефект відхилення торгівлі, коли переорієнтування місцевих споживачів від закупівлі товару в більш ефективного позаінтеграційного джерела постачання до менш ефективного внутрішньо інтеграційного джерела в межах інтеграційного угруповання.

4. Міжнародні економічні організації системи ООН

Важливу роль у розвитку інтеграційних процесів відіграють міжнародні економічні організації. Їх різноманіття можна класифікувати таким чином:

1. Економічні організації системи ООН, зокрема:

ЕКОСОР (економічна і соціальна рада) як координатор соціально-економічної діяльності ООН та її спеціалізованих органів;

Територіальні установи (ЄЕК - Європейська економічна комісія, ЕСКАТО - економічна і соціальна комісія для Азії та Тихого океану та інші);

Спеціалізовані та галузеві установи (ЮНІДО - комітет ООН з промислового розвитку; ЮНКТАД - конференція ООН з торгівлі та розвитку; ЮНЕСКО - ООН з питань освіти, науки та культури; Статистична комісія ООН, МТП (Міжнародна торгова палата), МОП (Міжнародна організація праці), МОС (Міжнародна організація з питань стандартизації) та інші).

4) Міжнародні фінансово-кредитні установи - МВФ, Світовий Банк.

2. Регіональні інтеграційні угрупування - ЄС, ЄАСТ, АСЕАН, НАФТА та ін.

3. Міжнародні галузеві організації, наприклад, СОТ, Міжнародна торговельна плата (МТП) та ін.

4. Координаційні організації - G - 8 (група 8 провідних країн світу), ОЕСР (Організація економічного співробітництва і розвитку).

Міжнародні й регіональні фінансові установи, наприклад, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Розглянемо більш докладно роль ООН та її підрозділів у регулюванні міжнародної економіки.

Згідно з преамбулою Статуту ООН, мета організації - сприяння економічному і соціальному прогресові всіх народів. У першому розділі Статуту поставлено завдання здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного характеру. У 9-й главі Статуту конкретизуються завдання в галузі дослідження і розробки рекомендацій, створення спеціалізованих установ.

Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОР) є основним координуючим органом і погоджує роботу з іншими органами ООН, проводить консультації з неурядовими організаціями. Компетенція ЕКОСОР охоплює наступні ключові проблеми:

- підготовка фундаментальних оглядів та інших аналітичних публікацій;

- узагальнення проблем світової торгівлі, проблем охорони навколишнього середовища та ін.;

- допомога країнам, що розвиваються;

- різні аспекти продовольчої проблеми;

- питання народонаселення;

- проблеми природних ресурсів;

- проблеми планування і мобілізації фінансових ресурсів;

- проблеми населених пунктів;

- регіональне співробітництво;

- удосконалення соціально-економічної статистики;

- розробка стратегії розвитку ООН та ін.

У рамках ЕКОСОР діють міжурядові комісії та комітети, насамперед, Статистична комісія, яка розробляє методологічні складові (терміни, показники, визначення) міжнародної статистики. Одночасно зазначені підрозділи широко спираються на діяльність експертних і консультативних органів, що діють на індивідуальній основі.

За територіальним критерієм діють 5 регіональних економічних комісій:

- Європейська економічна комісія (ЄЕК) з штаб-квартирою в Женеві;

- Економічна і соціальна комісія для Азії та Тихого океану (ЕСКАТО);

- Економічна комісія для Африки (ЕКА);

- Економічна комісія для Латинської Америки (ЕКЛА);

- Економічна комісія для Західної Азії (ЕКЗА).

Конференція ООН з торгівлі й розвитку ЮНКТАД (UNCTAD) покликана регулювати всесвітні торговельні відносини в межах ООН. Головний орган - конференція, яка скликається двічі на рік. Секретаріат ЮНКТАД розташований у Женеві.

Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку ЮНІДО (UNIDO) повинна розробляти, координувати й контролювати здійснення окремих великомасштабних технічних проектів, зокрема, підготовку відповідних кадрів.

Програма розвитку ООН (ПРООН) фінансується за рахунок добровільних внесків держав і тому повністю розпоряджається розподілом зазначених коштів. Штаб-квартира знаходиться в Нью-Йорку. Допомога надається за п'ятирічними орієнтирами-завданнями на конкретні проекти в трьох головних формах:

- підготовка національних кадрів;

- постачання устаткування;

- відрядження фахівців.

Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) має штаб-квартиру в столиці Кенії Найробі. Програма передбачає:

- дослідження проблем охорони ґрунтів і вод;

- дослідження проблем флори й фауни;

- розгляд проблем енергетики, містобудівництва і народонаселення;

- організацію міжнародних конференцій з екологічних питань і т.д.

Найбільш відомим є проведення міжнародних конференцій з питань сталого розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992 р) і Йоганнесбурзі (2002 р).

Організація з питань освіти, науки й культури ЮНЕСКО (UNESCO) має штаб-квартиру в Парижі. У межах ЮНЕСКО діють багато наукових програм співробітництва.

Міжнародна організація праці МОП (ILO) має штаб-квартиру в Женеві. Вона спирається на представництво трьох суб'єктів: уряду, працівників (як правило, профспілок) і роботодавців (як правило, їх об'єднань).

Продовольча і сільськогосподарська організація ФАО (FAO) зі штаб-квартирою в Римі узагальнює інформацію з питань харчування, природокористування, аграрного виробництва, лісового господарства і рибальства.

Треба відзначити існування деяких галузевих організацій, насамперед, Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІС), Міжнародна організація з питань стандартизації МОС (ISO), Всесвітня туристська організація ВТО та ін.