Класичні та альтернативні теорії міжнародної торгівлі

РЕФЕРАТ

З дисципліни «Міжнародна економіка»

З теми «КЛАСИЧНІ ТА АЛЬТЕРНАТИВНІ ТЕОРІЇ

МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ»

2010 р.

План

1. Класичні теорії міжнародної торгівлі

1.1 Теорія меркантилізму

1.2 Теорія абсолютних переваг

1.3 Теорія порівняльних переваг

1.4 Теорія співвідношення факторів виробництва

1.5 Парадокс Леонт'єва

2. Альтернативні теорії міжнародної торгівлі

2.1 Теорія життєвого циклу товару (Вернонд) ЖЦП

2.2 Теорія конкурентних переваг (Портер)

2.3 Теорія ефекту масштабу

1. Класичні теорії міжнародної торгівлі

1.1 Теорія меркантилізму

Теорія меркантилізму розвивалася в середні віки і була першою в поясненні сутності міжнародної торгівлі. Меркантилізм - це течія економічної думки, яка підкреслює товарний характер виробництва.

Меркантилісти дотримувались статичного погляду на світ. З іх точки зору світ мав обмежену кількість багатства, тому багатство однієї країни мало змогу збільшитись тільки за рахунок збіднення іншої країни.

Економіка країни складалася з трьох секторів:

ѕ Виробничого;

ѕ Сільськогосподарського;

ѕ Іноземні колонії.

Торгівці розглядалися як найбільш важлива верства населення. Яка забезпечувала ефективне функціонування економіки. Праця - як єдиний фактор виробництва. Для зміцнення державних позицій вона повинна:

ѕ Підтримувати позитивний торгівельний баланс Ex>Im

ѕ Регулювати зовнішню торгівлю за допомогою методів протекціонізму.

ѕ Забороняти вивіз сировини.

ѕ Забороняти будь-яку торгівлю колоніями з іншими країнами, та виробництво колоніями готової продукції.

Отже з поглядів меркантилістів виходить, що економічна система працює в умовах не повної зайнятості в результаті чого притік додаткового золота із закордону поєднується з надлишковою робочою силою та розвитком виробництва.

Критика меркантилізму Девіда Хьюма.

Девід Хьюм розробив механізм взаємодії «цін-золота-потоків» та розкритикував положення про те, що країни можуть нескінченно збільшувати кількість наявного в них золота та що це не зашкодить їх міжнародній конкурентоспроможності.

Етап	Країна І	Країна ІІ
Вихідна ситуація	Ex>Im (торгівельне сальдо « + »)	Im>Ex (торгівельне сальдо « - »)
І	Чистий притік золота	Чистий відтік золота
ІІ	Зростання грошової маси	Зменшення грошової маси
ІІІ	Зростання цін та З/П	Зменшення цін та З/П
IV	Ex<Im	Ex>Im
V Результат	Ex=Im	Ex=Im

1.2 Теорія абсолютних переваг

Засновник класичної школи економічної думки Адам Сміт вважав, що добробут нації залежить не тільки від накопиченого багатства, а від її можливості виробляти кінцеві товари та послуги. Тому головним завданням є не накопичення золота, а розвиток виробництва за рахунок поділу праці та його кооперації.

Теорія абсолютних переваг А. Сміта ґрунтується на наступних припущеннях:

ѕ Єдиним фактором виробництва є праця;

ѕ Існує ситуація повної зайнятості;

ѕ В міжнародній торгівлі беруть участь тільки 2 країни, які торгують між собою тільки 2 товарами;

ѕ Витрати виробництва є постійними;

ѕ Ціна 1го товару виражається кількістю праці, що була витрачена на виробництво другого товару;

ѕ Транспортні витрати дорівнюють нулю

ѕ Зовнішня торгівля є вільною від обмежень

Сутність теорії:

Країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютні переваги), та імпортують ті товари, які виробляються іншими країнами з меншими витратами. Оскільки праця є єдиним фактором виробництва, то умова абсолютної переваги позначає те, що одній країні потрібно менше часу на виробництво одиниці товару ніж іншій.

1.3 Теорія порівняльних переваг

Давід Рікардо розвинув теорію порівняльних переваг та показав, що торгівля є взаємовигідною для обох країн навять якщо вони не мають абсолютних переваг по виробництву конкретного товару. Виходячи з тих же припущень теорія порівняльних переваг використовує поняття альтернативної ціни - це робочий час, що необхідний для виробництва одиниці товару А виражений через робочий час, що необхідний для одиниці виготовлення товару Б.

PTa/Tб = PTб/Tа =

Сутність теорії порівняльних переваг полягає:

Якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно меншими витратами у порівнянні з іншими країнами, то торгівля буде взаємовигідною для обох країн незалежно від того, чи є це виробництво більш ефективним в цій країні ніж в інших.

1.4 Теорія співвідношення факторів виробництва

Теорія розроблена в 20х роках ХХ століття. Базується на тих же припущеннях, але розглядає не один, а два фактори виробництва: праця і капітал. Також кожна країна в різному ступені забезпечена цими факторами виробництва.

Фактор насиченості (держава) - це показник, що визначає відносну забезпеченість країни факторами виробництва. Тобто Країна І вважається більш забезпеченою капіталом ніж Країна ІІ, якщо співвідношення ціни капіталу та ціни праці в Країні І нижче ніж це співвідношення в Країні ІІ.

Зазвичай ціною капіталу виступає % ставка, а ціною праці - З/П.

Фактор інтенсивності (той чи інший товар) - це показник, який визначає відносні витрати факторів виробництва на створення певного товару. Тобто товар А є відносно більш капіталонасиченим ніж товар Б, якщо співвідношення витрат праці та капіталу на виробництво товару А більше ніж це співвідношення на виробництво товару Б.

>

Сутність теорії порівняння факторів виробництва полягає в наступному:

Кожна країна експортує ті факторо-інтенсивні товари, для виробництва яких вона володіє відносно надлишковими факторами виробництва, та імпортує ті товари, для виробництва яких вона має відносний дефіцит факторів виробництва.

1.5 Парадокс Леонтьєва

Припущення: експорт уступав імпорту на 30%.

Пояснення парадоксу(умови):

Необхідно розглядати кваліфіковану та некваліфіковану робочу силу.

Розраховувати витрати на виробництво експортних товарів кожної із груп окремо.

США імпортують велику кількість сировини, видобуток якої потребує значних витрат капіталу.

Не враховувався при розрахунках американський імпортний тариф, який захищав праце місткі галузі національного виробництва, тобто існування імпортного тарифу підтверджує закритість ринку.

Реверс факторів виробництва.

2. Альтернативні теорії міжнародної торгівлі

2.1 Теорія життєвого циклу товару (Вернонд) ЖЦП

У 1961 р. М. Познер запропонував теорію технічного розриву: МТ викликається технічними нововведеннями, які виникають спочатку в якій-небудь галузі в одній з країн, що торгують. Внаслідок цього обмін технікою та технологією асиметричний. Країна - інноватор володіє тимчасовою квазімонополією на виробництво продукції (нової або з меншими витратами) та експортує її, імпортуючи не наукомістку продукцію. З часом технологічний розрив зменшується внаслідок передачі технології, заміщення імпорту, впровадження альтернативних технологій у відсталих країнах.

Спрощенням, а отже, і недоліком теорії технологічного розриву є те, що вона не враховує свідомого обмеження доступу до нових технологій з боку власника. Запропонована у 1966 р. Верноном теорія міжнародного життєвого циклу продукту враховує не реалістичністю думки про універсальну доступність будь-якої (зокрема нової) технології для кожного виробника будь-якої країни.

Теорія стверджує, що деякі види продукції проходять цикл, що складається із 4 етапів --

1)впровадження,

2) зростання»

3) зрілість

4) занепад; виробництво цієї продукції переміщується з країни в країну залежно від етапу циклу.

На першому етапі (впровадження) розробляються нововведення у відповідь на виявлену потребу. Як правило, головна роль тут належить промислово розвиненим країнам (ПРК). Певні причини пояснюють провідну роль ПРК:

1) високі доходи, що дають змогу ризикувати коштами під час досліджень, результат яких наперед відомий;

2) висока конкуренція;

3) вимогливі споживачі з високим рівнем освіти, кваліфікації, доходів;

4) наявність вчених, кваліфікованих інженерів, сучасного обладнання, технологій.

Як тільки виріб розроблений, його ще необхідно вдосконалити, і тому виробництво, як правило, розміщується у країнах, де товари були розроблені, або інших країнах з подібним рівнем життя, хоча теоретично товар можна виробляти де завгодно у світі.

Оскільки розробляють та виробляють новий товар у відповідь на внутрішні, а не на зовнішні потреби, більшість продажів у період впровадження здійснюється на внутрішньому ринку, і тільки незначна частка продукції продається споживачам в інших країнах з аналогічними сегментами ринку. Звичайно це країни з високим доходом, тому що економічно нові товари належать до предметів розкоші.

На цьому етапі виробничий процес працемісткіший, ніж на наступних етапах. Продукція ще не стандартизована, виробляється за процесом, який дає змогу швидко змінювати характеристики продукту відповідно до зворотної ринкової інформації. Це збільшує затрати праці порівняно з автоматизованим виробництвом, яке відрізняється більшою капіталомісткістю. Основне обладнання, необхідне для багатосерійного виробництва, розробляється пізніше, ніж принципова технологія, оскільки на цьому етапі зростання збуту може бути надто невизначеним, щоб гарантувати компенсацію великих затрат на розроблення нового обладнання.

Той факт, що США випереджають інші країни у виробництві нової продукції, для якої необхідні працемісткі процеси, допомагає зрозуміти парадокс Леонтьева, який пояснює, чому СІЛА експортують в основному працемістку продукцію, хоча і мають надлишок не праці, а капіталу,

СІЛА мають експортні переваги в тих галузях обробної промисловості, де праця виробничих працівників оплачується найвище(космічна галузь), але менші -- у галузях з нижчими ставками заробітної плати (швейна промисловість). Це пояснюється тим, що рівень освіти та кваліфікації американських робітників забезпечує ефективність їх праці у ще не стандартизованому виробництві; коли виробництво стає високоавтоматизованим, американська робоча сила стає менш конкурентоспроможною (через високу вартість) тому, що і некваліфіковані (і тому дешевші) робітники можуть швидко та ефективно виконувати необхідні завдання (табл. 1).

На другому етапі (зростання) країна нововведення паралельно із вітчизняним виробництвом нового товару може розпочати його випуск за кордоном. Крім того, випуск цього ж товару може почати й іноземний конкурент, причому він може зробити це за допомогою незначних змін у товарі, обминаючи патентний захист або придбавши які-небудь експертні документи. Але у будь-якому випадку виготовлена продукція майже повністю залишається у тій країні, де створено нове підприємство. Це пояснюється тим, що:

1) у цій країні розширюється ринок нових товарів;

2) для місцевих споживачів вводяться унікальні модифікації товару;

3) місцеві витрати можуть бути значними через труднощі, пов'язані з запусканням виробництва;

4) транспортні витрати значні;

5) високі тарифи.

Оскільки збут збільшується на багатьох ринках, з'являються передумови для створення стандартизованого технологічного процесу та обладнання. Цьому деякою мірою заважають численні модифікації, що здійснюються конкурентами. Процес виробництва все ще залишається працемістким.

На третьому етапі (зрілість) світовий попит на новий продукт починає вирівнюватись. Задум та технологія виробництва нового товару стають настільки відпрацьованими, що додаткові знання вже не настільки необхідні для зниження витрат. Продукт стає більш звичним та стандартизованим, тому його виробництво у країні з високим рівнем технології (ПРК) втрачає зміст.

Виробництво товару переміщається в інші країни, які можуть використовувати стандартну вже технологію, знижуючи собівартість одиниці продукції. Нижча собівартість дає можливість збільшувати збут у слаборозвинених країнах (СРК).

На четвертому етапі (занепад) технологія та обладнання настільки вдосконалюються, що для виробництва товару вже не потрібна особлива кваліфікація, і тому воно переміщається у СРК, які мають надлишок дешевої робочої сили.

Ринки у ПРК згортаються швидше, ніж в СРК, тому що заможні споживачі у ПРК витрачають свій дохід на новіші товари, виробництво яких тільки-но в них розпочинається. Ринкові та вартісні фактори примушують задовольняти необхідні потреби споживачів ГІРК у зрілому товарі за рахунок його імпорту із СРК.

На рис. 1.5.13 зображені очікувані закономірності зовнішньої торгівлі новим товаром протягом циклу його життя [4].

На ранніх стадіях впровадження нового товару у виробництво починається, наприклад, у США (винахід може бути зроблений де завгодно; має значення першість у комерційному виробництві). У момент t1 США починають експортувати деяку кількість цього товару в інші ПРК. Через деякий час ці країни самі освоюють його виробництво, можливо, через закордонні філії, створені американськими виробниками. Таке переміщення виробництва за кордон є цілком можливим завдяки передбачуваній втраті американцями початкової технологічної переваги. Це дуже вигідно для численних нових виробників нового продукту, які опановують все простішу та стандартизованішу технологію. Нарощуючи випуск, інші ПРК (Канада, Європа та Японія) у момент (3 стають чистими експортерами цього товару. У міру старіння та стандартизації технології виробництва США остаточно втрачають свою порівняльну перевагу та стають чистим експортером у момент tv Можна передбачити, що з часом і решта країн зрівняються із Канадою, Європою та Японією в освоєнні цієї вже застарілої технології. У момент tb цикл життя продукту переходить у завершальну стадію, зокрема щодо зовнішньої торгівлі: він експортується у СІЛА та інші ПРК із СРК або нових індустріальних країн. Виробництво застарілого вже продукту здійснюється у менш розвинених країнах тому, що раніше або пізніше їхні переваги, пов'язані з дешевою робочою силою, переважатимуть відставання (до того ж воно скорочується) у технічному рівні, що дасть змогу їм експортувати цей товар на базі порівняльної переваги.

Переваги теорії: вона пояснює закономірності розвитку зовнішньої торгівлі великою групою товарів, зокрема синтетичних матеріалів, консервів (у Аргентині та Бразилії), бавовняних тканин та виробів (Пакистан, Індія), шкіряних та гумотехнічних виробів, паперу, електроніки, технологічно складних товарів, нафтопродуктів, конторського обладнання.

Недоліки цієї теорії:

1. Існує багато видів продукції, які не проходять усі стадії життєвого циклу. До таких товарів належать товари з дуже коротким життєвим циклом, що робить неможливим зниження затрат за допомогою переміщення виробництва з однієї країни в іншу; предмети розкоші, вартість яких не має значення для споживачів; товари з такими високими транспортними витратами, що їх експорт недоцільний незалежно від етапу життєвого циклу; продукція, щодо якої застосовується стратегія диференціації з тим, щоб підтримати споживчий попит без використання цінової конкуренції.

2. Теорія закріплювала за США лідерство, оскільки вони його вже завоювали. Це робило безперспективними спроби СРК домогтися змін свого стану в міжнародному поділі праці. Важливі ролі відводилися країнам Європи та Японії.

3. Теорія не поширюється на продукцію ТНК. ТНК, як правило, впроваджують нові товари майже одночасно на вітчизняному ринку та за кордоном у міру того, як вони переходять від стратегії різноманітності внутрішніх ринків до стратегії глобальної. При цьому ТНК виключають випередження та відставання, які виникають під час переміщення товару з однієї країни в іншу. Крім того, ТНК Усе більше виробляють за кордоном просто для того, щоб одержати перевагу за рахунок економії у виробництві, а не у відповідь на зростання закордонних ринків.

1. Теорія міжнародного ЖЦП стверджує, що багато нових виробів спочатку будуть вироблятися у країнах, де ці товари були вивчені та розроблені. Це майже завжди ПРК, при чому на США останнім часом припадала значна частка, хоча Японія та Німеччина змогли обігнати СІЛА, спеціалізуючись на певних видах продукції.

2. Протягом ЖЦП, який складається із 4 етапів (впровадження, зростання, зрілість та занепад), виробництво прямує до більшої капіталомісткості та переміщається до інших країн.

3. Теорія не поширюється на деякі групи товарів та майже на всі вироби ТНК.

4. Теорія міжнародного ЖЦП лише стверджує, що коли та якщо наукові дослідження та розробки перестають бути вирішальним фактором порівняльної переваги, виробництво переміститься у країни, які мають порівняльну перевагу в інших елементах затрат, наприклад некваліфікованій праці.

2.2 Теорія конкурентних переваг (Портер)

Для того щоб з'ясувати, чому країни досягають конкурентної переваги у тих чи інших галузях, а також зрозуміти вихідні положення політики фірм та нац. економіки, Портер наприкінці 80-х pp. здійснив чотирирічне дослідження десяти країн, які займають важливе місце у світовій торгівлі: Великобританії, Німеччини, Данії, Італії, Кореї, Сінгапуру, США, Швейцарії, Швеції та Японії,

У центр уваги проведеного дослідження М. Портер поставив завоювання та збереження конкурентної переваги у більш ніж 100 відносно складних галузях економіки та індустріальних сегментах. На його думку, саме вони є ключем до високої та зростаючої продуктивності у країні й найменше можуть бути проаналізовані з використанням традиційних та новітніх теорій міжнародної торгівлі. Для дослідження, як видно із переліку, були відібрані країни, які відрізняються за економічним розвитком (ПРК та НІК), розміром, державною політикою щодо промисловості, за суспільною філософією, географічними умовами та розташуванням, але водночас їх об'єднує одна спільна риса -- усі вони вже успішно конкурують у ряді проаналізованих галузей або показують себе усе здатнішими успішно конкурувати. Аналізували конкурентоспроможність галузей за три періоди: у 1971, 1978 та 1985 pp.

Згідно з цією теорією відповідь на запитання: "Чому країна досягає міжнародного успіху в тій чи іншій галузі?" передбачає 4 властивості країни загального характеру, що формують середовище, у якому конкурують місцеві фірми. Це середовище може сприяти виникненню конкурентної переваги, а може і перешкоджати цьому. Ось ці чотири властивості.

1. Факторні умови, тобто ті конкретні фактори {наприклад, кваліфікована робоча сила певного профілю або інфраструктура), які необхідні для успішної конкуренції у даній галузі.

2. Умови попиту, тобто який на внутрішньому ринку попит на продукцію чи послуги, що пропонуються даною галуззю.

3. Споріднені галузі та галузі, що підтримують, тобто наявність або відсутність у країні споріднених галузей чи галузей, що підтримують, конкурентоспроможних на міжнародному ринку.

4. Стратегія фірми, її структура та конкуренти, тобто умови у країні, які визначають те, як утворюються та управляються фірми, і характер конкуренції на внутрішньому ринку.

Ці властивості нац. конкурентоспроможності Майкл Портер назвав детермінантами. Першим важливим детермінантом нац. конкурентної переваги у якій-небудь галузі є факторні умови. На думку М. Портера, наділеність країни тими чи іншими ФВ, безумовно, впливає на конкурентну перевагу фірм країни, але роль факторів цим не обмежується. Фактори, які є найважливішими для конкурентної переваги у більшості галузей (особливо галузей, найважливіших для зростання продуктивності в розвиненій економіці), не дістаються у спадок, а створюються у межах країни за допомогою процесів, які у різних країнах та галузях дуже різні. Отже, важливий не стільки запас факторів на даний момент, скільки швидкість, з якою вони утворюються, вдосконалюються та пристосовуються до потреб галузей. Крім того, наявність деяких факторів у великій кількості може не посилювати, а, навпаки, зменшувати конкурентну перевагу. І навпаки, брак деяких факторів часто впливає на стратегію та спонукає до оновлення, призводячи до тривалої конкурентної переваги.

Другий детермінант нац. конкурентної переваги у якій-небудь галузі -- це попит на внутрішньому ринку на товари чи послуги, що пропонуються цією галуззю. Майкл Портер виявив, що практично у кожній із розглянутих галузей попит на внутрішньому ринку впливає на конкурентну перевагу. Впливаючи на ефект масштабу, попит на внутрішньому ринку визначає характер та швидкість впровадження новацій, що здійснюються фірмами країни. Він характеризується трьома важливими рисами: структурою внутрішнього попиту (природа купівельних потреб), обсягом та характером зростання внутрішнього попиту і, нарешті, механізмами, за допомогою яких переваги на внутрішньому ринку передаються на закордонні ринки. Значення двох останніх властивостей залежить від першої. Для конкурентної боротьби важливіший не кількісний, а якісний бік попиту на внутрішньому ринку.

Третім важливим детермінантом, що визначає національні переваги у галузі, є наявність у країні галузей-постачальниць або суміжних галузей, які конкурентоспроможні на світовому ринку. Конкурентоспроможність деяких галузей-постачальниць дає перевагу національним фірмам в інших галузях промисловості, тому що вони продукують елементи, які широко використовуються та відіграють важливу роль у інтернаціоналізації та інноваційних процесах. Наприклад, виробництво напівпровідників, програмного забезпечення, а також торгівля є тими галузями, які мають значний вплив на інші. Наявність у країні конкурентоспроможних споріднених галузей часто веде до виникнення нових високорозвинених видів виробництва. Спорідненими називаються такі галузі, в яких фірми можуть взаємодіяти одна з одною у процесі формування ланцюжка цінності, а також галузі, які мають справу із продуктами, що взаємно доповнюють один одного. Взаємодія може відбуватись у сфері розвитку технологій, виробництва, маркетингу або сервісу. Наприклад, копіювальна та факсимільна техніка використовують багато однакових технологій та компонентів, які можуть розповсюджуватися тими самими шляхами.

Четвертим важливим детермінантом, що визначає конкурентоспроможність галузі, є той факт, що фірма створюється, організується, управляється залежно від характеру конкуренції на внутрішньому ринку. V різних країнах фірми організовуються по-різному, виробляють різні стратегії та цілі. Національні переваги у промисловому виробництві є результатом правильного співвідношення між їх вибором та джерелом конкурентоспроможності нац. промисловості. Те, як розвивається суперництво на внутрішньому ринку, також відіграє велику роль у процесі впровадження новинок та у забезпеченні перспектив міжнародного успіху.

Детермінанти нац. конкурентоспроможності -- це комплексна система, яка постійно розвивається. Майкл Портер назвав цю систему "ромбом" (в оригіналі -- "diamond", тобто алмаз, діамант) -- див. рис. 1.5.15.

Кожний детермінант у цій системі впливає на всі інші. Наприклад, значний попит на продукцію фірми сам по собі не дасть їй конкурентної переваги, якщо гострота конкуренції недостатня, щоб Фірма відреагувала на цей попит. Крім того, переваги в одному Детермінанті можуть створювати або посилювати переваги в інших.

Щоб завоювати та зберегти конкурентну перевагу в наукомістких галузях, які є основою будь-якої розвиненої економіки, необхідно мати перевагу в усіх складових частинах "ромба". Перевага у кожному детермінанті не є передумовою для конкурентної переваги у галузі. Взаємодія переваг з усіх детермінантів забезпечує виграшні моменти, що підсилюють самі себе і які Іноземним конкурентам важко знищити або скопіювати. Для того щоб зробити теорію завершеною, М. Портер розглядає ще дві змінні, які суттєво впливають на обставини у країні -- випадкові події та дії уряду. На рис. 1.5.15 вони зображені пунктиром тому, що вони не є детермінантами. В історії більшості галузей, що конкурують, відіграв роль випадок, тобто такі події, які мають мало спільного з умовами розвитку в країні та впливати на які часто ні керівництво фірми, ні навіть національні уряди не можуть. До подій, які мають особливо важливе значення для розвитку конкурентоспроможності, М. Портер зараховує такі: винахідництво; великі технологічні зрушення (наприклад, біотехнологія, мікроелектроніка); різкі зміни цін на ресурси, такі як нафтовий шок; значні зміни на світових фінансових ринках або в обмінних курсах; активізація світового чи місцевого попиту; політичні рішення закордонних урядів; війни.

Випадкові події важливі тому, що вони змінюють позиції компаній-суперниць. Вони можуть звести на ніщо переваги колишніх конкурентів та створити потенціал для нових фірм, здатних замінити існуючі після досягнення необхідного рівня конкурентоспроможності у нових умовах. У той час як випадок може сприяти змінам у рівні конкурентоспроможності у галузі, національні особливості впливають на те, як країна зможе цей випадок використати. У країні з найсприятливішим "ромбом" швидше за усе випадок зміцнить конкурентоспроможність. В описанні факторів, від яких залежить рівень нац. конкурентоспроможності, останньою змінною є роль уряду. Уряд може впливати та потрапляти під вплив -- як позитивний, так і негативний -- усіх чотирьох детермінантів. На параметри виробничих факторів, наприклад, впливають субсидії, політика відносно ринків капіталу, освіти тощо. Роль уряду у формуванні параметрів місцевого попиту часто менш помітна. Урядові органи встановлюють місцеві норми та стандарти у виробництві того чи іншого товару, а також інструкції, що впливають на поведінку споживачів. Уряд часто є головним покупцем різної продукції: товарів для армії, телекомунікаційного обладнання, літаків для національних авіаліній тощо. Ця роль уряду як покупця може і допомагати, і перешкоджати розвитку нац. промисловості. Уряд може створювати умови для розвитку споріднених галузей та постачальників іншими способами, наприклад, таким, як контроль над рекламними засобами або регулювання діяльності Інфраструктури. Урядова політика може впливати на стратегію фірм, їх структуру, суперництво, використовуючи регулювання ринків капіталу, податкову політику та антитрестівські закони. Своєю чергою, чотири детермінанти також можуть впливати на уряд. Наприклад, капіталовкладення на освіту розподіляються залежно від кількості місцевих конкурентів. Високий рівень внутрішнього попиту на той чи інший товар може призвести до швидкого введення урядових норм техніки безпеки.

Отже, уряд впливає на рівень нац. конкурентоспроможності, хоча цей вплив неминуче виявляється частковим. Урядова політика обов'язково зазнає поразки, якщо вона є єдиним джерелом національних переваг. Політика діє успішно в тих сферах, де є основні детермінанти, які визначають національні переваги, а уряд може тільки підсилити їх дію. Уряд може покращити шанси досягнення високого рівня конкурентоспроможності, але у нього немає можливостей, щоб створити необхідні умови.

На досягнення успіху в конкурентній боротьбі, на думку М. Портера, впливають, крім дій уряду та випадків, соціальна та політична історія, а також система культурних цінностей. Наприклад, соціальні норми та цінності впливають на структуру попиту на внутрішньому Ринку так само, як і на цілі менеджерів, і на те, як фірми організується. Соціальна та політична історія визначають ті навички, які були накопичені нацією, та інституційні структури, через які впливає конкуренція. Культурні особливості націй не можуть бути відділені від економічних. Наприклад, відносини між працею та менеджментом в Японії не € суто культурним аспектом, але залежать також від практики пожиттевого найму, від характеру матеріальних стимулів та політики менеджменту щодо працівників. Культурні фактори важливі також і тому, що вони формують те середовище, у якому існують фірми. Ці фактори впливають через головні детермінанти, а не відокремлено. Такий вплив є дуже важливим для рівня конкурентоспроможності, і аутсайдерам важко його досягти.

Національні успіхи у розвитку промисловості залежать також від певних осіб -- лідерів. Лідери стикаються з проблемами, завданнями та сприятливими ситуаціями, які продукуються національним середовищем. У різних країнах лідери мають різні цілі, що визначається сукупністю детермінантів. Наприклад, у Японії такі лідери, як Акіо Моріта (Akio Morita) та Коносуке Мацусіта (Konosuke Matsushita) багато зробили у галузі побутової електроніки; у США Томас Дж. Уотсон (Thomas J.Watson), Сеймур Крей (Seymour Cray), Кеннет Олсон (Kenneth Olson) та Стів Джобс (Steve Jobs) -- у виробництві комп'ютерів. У цих галузях національне середовище сприяє зростанню конкурентоспроможності. Успіх лідерів залежить від того, чи достатньо вони передбачливі, щоб скористатися сприятливими можливостями та засобами, необхідними для досягнення потрібного рівня конкурентоспроможності. Отже, лідер -- це людина, яка більше за інших усвідомлює важливість ролі детермінантів. Вони здатні більшою мірою, ніж інші, розуміти реальність, що їх оточує, та мають мужність, щоб діяти. Часто саме лідерство визначає, яка конкурентна фірма тієї чи іншої країни, володіючи перевагами, буде процвітати чи зазнає поразки.

Дія системи детермінантів, розглянутої вище, на думку М. Портера, веде до того, що конкурентоспроможні національні галузі не розподілені рівномірно у всій економіці, а зв'язані у те, що він назвав "кластерами" (cluster -- пакет, блок, пучок), які складаються із галузей, що залежать одна від одної. Наприклад, в Італії близько 40 % експорту припадає на кластер галузей, зв'язаних з їжею, модою або благоустроєм житла. У Швеції понад 50 % усього експорту становить експорт продукції кластера галузей, пов'язаних з перевезеннями, металургією, деревообробкою. Взаємодія детермінантів дає змогу зрозуміти, чому національні галузі занепадають та вмирають.

Теорія конкурентних переваг: країна досягає міжнародного успіху в тій чи іншій галузі завдяки взаємодії конкурентних переваг у чотирьох національних детермінантах (властивостях країни): факторних умовах; умовах попиту; споріднених та обслуговуючих галузях; стратегії фірми, її структурі та конкуренції, -- з'єднаних у динамічну систему, так званий ромб.

Перевагою цієї теорії є те, що вона показує роль, яку відіграють економічне середовище установи, політика, культурні цінності та лідери країни у забезпеченні успіху фірм цієї країни у певних сегментах ринку та конкретних галузях економіки. Іншими словами, вона пояснює властивості нації, які є передумовою успіху нац. промисловості у міжнародній конкуренції.

1. Чотирма головними параметрами (детермінантами) конкурентної переваги країни є такі фактори і умови: умови попиту, споріднені та обслуговуючі галузі, стратегія фірми та конкуренція.

2. Теорія конкурентних переваг показує взаємодію чотирьох детермінантів, об'єднаних у національний "ромб", від яких залежить конкурентоспроможність країни на світових ринках.

3. Детермінанти -- кожен окремо й усі разом -- сприяють досягненню нац. успіху або гальмують його.

4. Детермінанти нац. конкурентоспроможності -- комплексна система, яка перебуває у стані розвитку. Детермінанти постійно впливають один на одного.

5. Підтримка конкурентоспроможності у галузі на високому рівні з результатом "самопідсилювальної" взаємодії переваг відразу в декількох сферах, що визначає середовище, яке іноземним конкурентам важко відтворити.

6. Національний "ромб" -- це система, компоненти якої взаємозв'язані та підсилюють дію один одного.

7. Кластери -- це об'єднання національних конкурентоспроможних взаємозалежних галузей. Кластери відображають динаміку конкурентних переваг, і тому вони народжуються, поєднуються, розширяються, поглиблюються, але можуть і звужуватися, згортатися та розпадатися.

2.3 Теорія ефекту масштабу

Теорія ефекту масштабу П.Кругмана засновує пояснення поведінки підприємства на зовнішніх ринках на дослідженні впливу ефекту масштабу виробництва. Підвищення конкурентоздатності корпоративних структур на світових ринках значною мірою забезпечується використанням ефекту масштабу виробництва. Масштабність діяльності дає змогу підвищити ефективність не лише виробничої д-сті, а й фінансової, маркетингової та інших видів д-сті корпоративних структур. У деяких випадках, податковим мотивом для розширення в-цтва та злиття з іноземною компанією чи її поглинання для корпоративної структури є "діюче законодавство, що стимулює часом злиття та поглинання, результатом яких є зниження податків або отримання податкових пільг.

Сутність мікроекономічної теорії ефекту масштабу виробництва полягає в тому, що при певній організації та технології виробництва в довготерміновій перспективі середні загальні витрати зменшуються по мірі збільшення об'єму виробництва. Досліджуючи діяльність великих підприємств на світових ринках, П.Кругман установив, що цілеспрямоване розширення об'єму виробництва, орієнтоване на зниження собівартості продукції, детермінує діяльність підприємств, орієнтовану на активне розширення внутрішніх та зовнішніх ринків збуту продукції. Підприємство, що задовольняє власні потреби в збуті продукції приймає участь у формуванні єдиного інтегрованого світового ринку, який значно більший, ніж ринок будь-якої окремої країни. Одночасно активне використання ефекту масштабу виробництва приведе до зміцнення підприємства та концентрації виробництва.

Економія масштабу:розвиток виробництва, при якому ріст витрат факторів на одиницю призводить до росту виробництва більше, ніж на одиницю.

Торгівля на основі ефекту масштабу:

ѕ зростання спеціалізації - кожен працівник може зосередитися на одній виробничій функції, довести її виповнення до ідеального, використовувати при цьому ідеальні машини і оснащення;

ѕ неподільність виробництва - при збільшенні масштабів випуску розміри обслуговуючих підрозділів, не задіяних напряму у виробництві (управлінського апарату, бухгалтерії та ін.), ростуть відносно повільніше, чим масштаби самого виробництва;

ѕ технологічна економія - витрати на створення нової якості товару зазвичай менше виникаючої в результаті його росту вартості. Наприклад, витрати на створення більш потужної машини дорівнюють тільки 2/3 від кожної одиниці приросту її потужності.