Рух капіталу на світовому ринку

Причини вивозу капіталу, його класифікація по джерелах походження, характеру використання, терміну та меті вкладення. Види міжнародних портфельних інвестицій. Особливості функціонування валютного ринку України. Криза сучасного світового господарства.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 23.07.2010
Размер файла 30,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

1. Вивіз капіталу, суть і причини

Капітал є одним з факторів виробництва - ресурсом, який необхідно затратити, щоб виробити товар, і являє собою весь накопичений запас коштів в продуктивній, грошовій і товарній формах, необхідних для створення матеріальних благ. Міжнародний рух капіталу заснований на його міжнародному поділі як одного з факторів виробництва - історично складеному або придбаному зосередженні капіталу, що склалося в різних країнах, що є передумовою виробництва ними певних товарів, економічно більш ефективного, ніж в інших країнах. Міжнародний поділ капіталу виражається не тільки в різній забезпеченості країн накопиченими запасами матеріальних коштів, необхідних для виробництва товарів, але і у відмінностях історичних традицій і досвіду виробництва, рівнів розвитку товарного виробництва і ринкових механізмів, а також просто грошових і інших фінансових ресурсів. Наявність достатніх заощаджень (капіталу в грошовій формі) є найважливішою передумовою для інвестицій і розширення виробництва.

По джерелах походження капітал, що знаходиться в русі на світовому ринку, ділиться на офіційний і приватний капітал.

* Офіційний (державний) капітал - кошти з державного бюджету, що переміщують закордон або що приймаються із-зі закордону за рішенням урядів, а також за рішенням міжурядових організацій. У цю категорію руху капіталу відносяться всі державні позики, позики, дари (гранти), допомога, які надаються однією країною іншій країні на основі міжурядових угод. Офіційним також вважається і капітал, яким розпоряджаються міжнародні міжурядові організації від імені своїх членів (кредити МВФ, Світового банку, витрати ООН на підтримку світу і ін.). Джерелом офіційного капіталу є кошти державного бюджету, тобто в результаті гроші платників податків. Тому рішення про переміщення такого капіталу закордон приймаються спільно урядом і органами представницької влади (парламентом).

* Приватний (недержавний) капітал кошти приватних (недержавних) фірм, банків і інших недержавних організацій, що переміщують закордон або що приймаються із-зі закордону за рішенням їх керівних органів і їх об'єднань. У цю категорію руху капіталу відносяться інвестиції капіталу закордон приватними фірмами, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування. Джерелом походження цього капіталу є кошти приватних фірм, власні або позикові, не пов'язані з державним бюджетом. Але, незважаючи на відносну автономність фірм в прийнятті рішень про міжнародне переміщення капіталу, що належить їм, уряд звичайно залишає за собою право його регулювати і контролювати.

По характеру використання капітал ділиться на:

* Підприємницький капітал кошти, що прямо або непрямо вкладаються у виробництво з метою прибутку. Як підприємницький капітал, частіше за все використовується приватний капітал, хоча або сама держава, або підприємства, що належать державі також можуть вкладати кошти закордон.

* Позиковий капітал кошти, що позичаються з метою отримання процента. У міжнародних масштабах як позиковий капітал в основному використовується офіційний капітал з державних джерел, хоч міжнародне кредитування з приватних джерел також досягає вельми значних об'ємів.

По терміну вкладення капітал ділиться на:

* Середньостроковий і довгостроковий капітал вкладення капіталу терміном більш ніж на 1 рік. Всі вкладення підприємницького капіталу в формі прямих і портфельних інвестицій, так само як і позиковий капітал у вигляді державних кредитів, звичайно є довгостроковими.

* Короткостроковий капітал вкладення капіталу терміном менш ніж на 1 рік. Переважно позиковий капітал в формі торгових кредитів.

Найбільше практичне значення для аналізу міжнародного руху капіталу має наступний його функціональний розподіл.

По меті вкладення капітал ділиться на:

* Прямі інвестиції вкладення капіталу з метою придбання довгострокового економічного інтересу в країні вкладення капіталу, що забезпечує контроль інвестора над об'єктом розміщення капіталу. Вони практично цілком пов'язані з вивозом приватного підприємницького капіталу, не рахуючи відносно невеликих по об'єму зарубіжних інвестицій фірм, що належать державі.

* Портфельні інвестиції вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування. Такі інвестиції також переважно засновані на приватному підприємницькому капіталі, хоч і держава часто випускає свої і купує іноземні цінні папери.

Якщо протягом останніх десятиріч превалююче значення мали прямі інвестиції, то з початку 90-х років сталося різке зростання ролі портфельних інвестицій серед інших форм міжнародного руху капіталу. У 2003 році на розвинені країни доводиться 96% прямих і 97% портфельних інвестицій, а на всі країни, що розвиваються, включаючи країни з перехідною економікою, відповідно 4 і 3%. Правда, останнім часом в зв'язку з розвитком процесів приватизації і бурхливим становленням фінансових ринків в деяких з цих країн їх частка в міжнародному русі капіталу збільшується.

З початку 90-х років сталося безпрецедентне зростання об'ємів міжнародних портфельних інвестицій. Міжнародні операції з цінними паперами, які складали не більше за 10% ВНП в найбільш розвинених країнах світу, зросли по вартісному об'єму до 100% і більше за ВНП цих країн в середині 90-х років. Швидке переміщення портфельного капіталу між країнами стало причиною найглибшої економічної кризи в Мексиці на початку 2005 року і в ряді інших країн.

Портфельні інвестиції вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування.

Такі інвестиції переважно засновані на приватному підприємницькому капіталі, хоч і держави нерідко купують іноземні цінні папери. У рамках міжнародної економіки вивчаються тільки міжнародні портфельні інвестиції, тобто інвестиції в іноземні цінні папери. Тому класифікація цінних паперів, прийнята в рамках міжнародної економіки, дещо інша в порівнянні з теоріями внутрішнього фінансового управління. Міжнародні портфельні інвестиції класифікуються так, як вони відбиваються в платіжному балансі. Вони розділяються на інвестиції в:

* акціонерні цінні папери грошовий документ, що обертається на ринку, який засвідчує майнове право власника документа по відношенню до особи, що випустила цей документ;

* боргові цінні папери грошовий документ, що обертається на ринку, який засвідчує відношення позики власника документа по відношенню до особи, що випустила цей документ.

Боргові цінні папери можуть виступати в формі:

* облігації, простого векселя, боргової розписки грошових інструментів, що дає їх утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий прибуток або на змінний грошовий прибуток , що визначається за договором;

* інструменти грошового ринку - грошових інструментів, що дають їх утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий прибуток на певну дату. Ці інструменти продаються на ринку зі знижкою, розмір якої залежить від величини процентної ставки і часу, що залишився до погашення. У їх число входять казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти і інші.;

* фінансових деривативів, що мають ринкову ціну похідних грошових інструментів, що засвідчують право власника на продаж або купівлю первинних цінних паперів. У їх числі опціони, свопи.

Більше за 90% портфельних зарубіжних інвестицій здійснюються між розвиненими країнами і ростуть темпами, значно випереджувальними за прямі інвестиції. Вивіз портфельних інвестицій країнами, що розвиваються дуже нестабільний, а в окремі роки спостерігався навіть нетто-стік портфельних інвестицій з країн, що розвиваються. Міжнародні організації також активно купують іноземні цінні папери.

Розвиток міжнародної торгівлі супроводжується зростанням масштабів МРК, насамперед для її обслуговування (експортні та імпортні міжнародні кредити). На певному етапі економічного розвитку рух капіталу набуває власної інвестиційної мотивації.

До 1920-х років у міжнародному бізнесі превалювали портфельні інвестиції, орієнтовані на отримання фінансової дивідендів від у діяльності за кордоном. Згодом значно інтенсифікувалось пряме зарубіжне інвестування, яке на відміну від портфельного супроводжувалося контролем над об'єктом інвестування. Значимість цього феномена, його адекватність логіці розвитку міжнародної економічної взаємодії, а також багатогранність, динамічне зростання їх масштабів обумовили, з одного боку, нерелевантність багатьох постулатів міжнародної торгівлі, а з другого-спонукали до інтенсифікації зусиль дослідників, спрямованих на вивчення різних аспектів бізнесу (економіки, фінансів, менеджменту) з метою створення теоретичної концепцій, які безпосередньо пов'язані із ПЗІ.

2. Валютний ринок України і особливості його функціонування

Валютний ринок (ВР) - це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж іноземних валют на основі попиту та пропозиції.

1. Формування валютного ринку України (ВР) пов'язане з процесами трансформування укр. економіки. Функціонування купону на початковому етапі формування ВР розглядається не як обіг національної валюти, а як заміна готівкового рубля. Відсутня система національного регулювання ВР, курс відносно інших валют визначався через крос-курс стосовно російського рубля, який відігравав також роль ключової резервної валюти.

2. Другий етап розпочався з виходу Укр. з рублевої зони в кінці 2002 р..У 2003р головною ознакою ВР стало запровадження ел-тів системи його регулювання. З прийняттям низки законодавчих актів була створена юридична основа для подальшого розвитку ВР.

3. Наступним етапом (08.2003-08.2004) у розвитку ВР була спроба створення державної валютної монополії (запроваджено фіксований вал. курс, та аукціонний продаж інвалюти через тендерний комітет та ін.) В результаті цих заходів гальмувався експорт та стимулювався імпорт, що призвело до зменшення вал надходжень в Укр. та різким зростанням попиту на інвалюту.

4. Четвертий етап: період лібералізації ВР та відносної стабілізації вал курсу карбованця: відновлення роботи Валютної біржі розроблено систему заходів для наближення та уніфікації офіційного та ринкового курсу валюти, встановлення вал курсу за результатами торгів на вал біржі. Ці заходи направлені на децентралізацію ВР, в результаті: збільшилася пропозиція інвалюти та стабілізувався курс укр. карбованця, створені значні вал. резерви, знизилися темпи інфляції. Всі ці фактори разом з повним контролем НБУ над фінансовою ситуацією країні створювали сприятливі умови для проведення грошової реформи (09.2006).

Сучасний стан на ВР:

Функціонування гривні у 2007 р. відбувалося без потрясінь (девальвувала на 0,3%) Та в 2008 р внаслідок російської фінансової кризи - на 80%, 2009 - на 52%.

Проте це неєдиний чинник падіння гривні, крім того:

неефективність регулятивних методів НБУ

тиск зовнішніх боргів

політичний чинник, пов'язаний з виборами Президента.

В цих умовах ринкові механізми не здійснювали стабілізаційного впливу на ВР. Тому НБУ змушений був тримати курс гривні незмінним та формально продовжувати політику валютного коридору, дія якого закінчилася в кінці 2008р.

Та МВФ виступив проти стримування падіння курсу та адміністративних методів регулювання ВР. Лібералізація ВР та відмова від фіксингу на УМВБ були умовами кредитування України і лише за цих умов можна було поповнити валютні резерви Укр. Валютні резерви - це джерело стабільності національних грошей та гарантія погашення зовнішніх боргів. Слід зазначити, що іншою причиною лібералізації ВР стало прагнення вирішити проблеми зовнішньоекономічних розрахунків, спричинені дисбалансом попиту і пропозиції валюти та обмеженим доступом до ЇЇ купівлі. Важливим кроком на шляху до лібералізації ринку стало відкриття міжбанківського ВР. Лібералізація ринку стимулювала низку позитивних тенденцій:

збалансувалися попит та пропозиція валюти,

збільшилися обсяги ринку(майже вдвічі),

почав діяти ринковий механізм курсоутворення гривні.

Зараз вибір політики курсоутворення за НБУ. Та зрозуміло, що вал коридору не передбачається. Нині до розгляду запропоновано два варіанти курсової політики:

Німецькі експерти пропонують запровадити систему повзучої прив'язки курсу гривні до американського долара та євро.

Другим варіантом є повна лібералізація курсоутворення: запровадження режиму вільного гнучкого курсу та відмова НБУ від політики жорстких обмежень на купівлю валюти банками. Цю ідею відстоює С. Тигіпко.

3. Криза сучасного світового господарства

Розвиток світового ринку товарів призвів на зламі 19-20 ст. до інтенсифікації міжнародного економічного спілкування, яке стало поступово виходити за межі міждержавного обміну товарами. Розвиток виробничих сил призвели до виникнення світового господарства.

Найбільш поширене визначення: Світове господарство (world economy)- сукупність національних господарств, взаємопов'язаних системою МПП, економічних і політичних відносин.

Більш повне трактування світового господарства (СГ) визначає його як економічну систему, що самовідтворюється на рівні ПС, виробничих відносин і певних аспектів надбудівних відносин тією мірою, в якій національні господарства, що входять до неї, мають певну схожість на кожному з 3-х названих рівнів.

Отже, СГ являє собою певну систему. Основою виникнення і існування цієї с-ми є її цілісність, яка передбачає економічну взаємодію всіх складових частин с-ми на достатньо стійкому рівні. СГ відноситься до числа досить складних систем, які характеризуються множинністю (численністю елементів системи), ієрархічністю і структурністю.

Відносини між окремими елементами СГ формують певні рівні. Виділяють:

- міжнародний рівень (його формують відносини між державами і він регулюються міжнародними правилами і нормами);

- транснаціональний рівень (його утворюють відносини між економічними потоками, які виходять за межі національних кордонів).

Структуризація СГ. Найрухомішою частиною СГ є світ. ринок, що являє собою сферу обмінних відносин між країнами та між іншими суб'єктами СГ, які пов'язані між собою участю у МПП.

На основі різноманітних критеріїв у СГ виділяється певна кількість підсистем. Мегасистемами (найбільш великими) є 3 групи національних економік: промислово розвинуті країни, країни з перехідною економікою; країни, що розвиваються.

Функціональними елементами сучасної системи СГ є: науково-технічна сфера, виробничо-інвестиційна діяльність, сфера міжнародного обігу (світова торгівля); валютно-фінансові і кредитні відносини.

Особливостями розвитку сучасного світового господарства є:

розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передусім у формах вивезення-ввезення капіталу, робочої сили і технології;

зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих в декількох країнах, в першу чергу в рамках ТНК;

економічна політика країн, що передбачає підтримку міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двох - і багатосторонній основі;

виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань;

зростання інтенсивності регіональних інтеграційних процесів, що призводить до виникнення великих економічних просторів та вилучення відповідного ефекту за рахунок зростання масштабів виробництва, але, з іншого боку, призводить до поділу СГ на окремі сектори внаслідок створення відносно замкнутих торгово-економічних блоків та інтеграційних угруповань;

поступова зміна економічної основи сучасної цивілізації; індустріальна модель розвитку витісняється постіндустріальною, ноосферно-космічною, суть якої визначається формуванням "економіки розуму", "економіки думки".

Першопричиною сучасної світової валютно-фінансової кризи прийнято вважати нафтові шоки, які розпочалися з і970 р. і призвели до переростання заборгованості окремих країн, в основному країн, що розвиваються, у глобальну кризу заборгованості. Перший нафтовий шок і970 р. викликав різке збільшення дефіцитів поточних платіжних балансів усіх країн -- імпортерів нафти. Це, в свою чергу, призвело до великих запозичень на міжнародному ринку капіталів. Розпочався сучасний етап глобалізації і фінансової інтеграції. Другий нафтовий шок з і979 по і98і рр. ще більше ускладнив ситуацію. За і974--і98і рр. сукупне негативне сальдо за поточними рахунками промислове розвинутих країн досягло і54,2 млрд. дол. США, а країн, що розвиваються, -- 330 млрд. Водночас сукупне позитивне сальдо країн ОПЕК становило 393 млрд. дол. США. Третім вирішальним поштовхом до глобальної валютно-фінансової кризи послужила світова економічна криза початку 80-х років, яка одночасно започаткувала і сучасну міжнародну кризу зовнішньої заборгованості. За цих умов навіть країни -- члени ОПЕК мали дефіцит за поточними статтями платіжного балансу з і982 по і989 рр. Першим симптомом сучасної глобальної валютно-фінансової кризи як продукту новітньої світової фінансової системи стала криза в Мексиці у 2005 р. Мексика стояла перед загрозою колапсу всієї економіки, що мало б руйнівний вплив на весь Американський континент. Треба було вживати термінових заходів. Президент США прийняв рішення: Мексиці було надано 76 млрд. дол. США. Мексику вдалося втримати на поверхні. Щодо інших країн Латинської Америки, то Чилі, наприклад, зазнала втрат у зв'язку з банківською кризою, які перевищили 30% від ВВП. Проте почався новий етап. Криза спочатку вразила Японію (падіння ВВП в 2008 р. становило більш як 2%). Однак у лютому і998 р. стало очевидним, що спочатку Таїланд, згодом Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Південна Корея подібного удару не витримають. І це незважаючи на той факт, що темпи зростання ВВП цих країн впродовж останніх тридцяти років становили п'ять і більше відсотків на одного жителя. Валюти країн Південно-Східної Азії знецінились щодо американського долара на 40--72% залежно від країни, значних втрат зазнала реальна економіка цих країн, особливо постраждав приватний сектор. За прогнозами, докризового рівня економіки країни Південно-Східної Азії можуть досягти у кращому разі близько 2001 р. Спочатку вважалося, що валютно-фінансова криза матиме виключно регіональний азіатський характер. Однак невдовзі, в серпні і998 р., вона досягла Росії, згодом України та інших держав СНД . Наприкінці і998 р. криза знайшла відгук у Бразилії (було здешевлення реала на 27. Як показує світовий досвід, країни, які залучають значні обсяги приватного капіталу, більш вразливі у разі несподіваної зміни рівня довіри інвесторів, що можуть суттєво дестабілізувати їхню власну економіку і негативно позначитись на економіці інших країн. Саме країни Південно-Східної Азії і Латинської Америки пережили серйозні фінансові кризи, коли інвестори втратили довіру до їхньої економіки, а великий приплив капіталу змінився масовим відпливом.

Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються. Її причини охоплюють усю систему відносин з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відносин розвинутих країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними. Загальний обсяг зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, на кінець 90-х років перевищив 2 трлн. дол. США. Проте тягар заборгованості визначається навіть не стільки абсолютним обсягом боргу, скільки сумою платежів по його погашенню, їх відношенням до ВНП і експорту. Погіршення умов кредитування молодих держав останнім часом супроводжувалося більш швидкими темпами збільшення виплат з обслуговування боргу, особливо відсотків, ніж зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні із різким скороченням експорту, погіршенням умов торгівлі, зростанням масштабів нееквівалентності в обміні та посиленням протекціоністських дій ТНК не дала змоги країнам, що розвиваються, своєчасно сплачувати заборгованість. З кожним роком молоді держави змушені витрачати все більшу частину своїх експортних надходжень на відшкодування боргу і оплату відсотків, що істотно обмежує можливості імпорту потрібного цим країнам виробничого устаткування та технології і негативно позначається на перспективах їхнього економічного розвитку. У деяких країнах, що розвиваються, платежі з боргу навіть перевищують експортні надходження. Це не лише стримує економічний розвиток молодих держав, а й практично не дає змоги підтримувати навіть той рівень споживання в багатьох з них, який було досягнуто в 70-ті роки. Усе це гальмує і навіть паралізує економічний прогрес країн, що розвиваються, блокує підвищення життєвого рівня населення, відкидаючи його нерідко на багато років і навіть десятиріччя назад. Країни, що розвиваються, економічно не спроможні сплатити величезні борги і відсотки по них. Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує і кредиторам, оскільки може викликати ланцюгову реакцію банкрутств, практичний розвал усієї фінансово-кредитної системи, а тому змушує уряди і керівників міжнародних фінансових кіл здійснювати певні заходи щодо лібералізації фінансово-кредитних відносин із країнами, що розвиваються. Країни з розвинутою ринковою економікою також мають зовнішні борги (а деякі і досить значні), проте у зв'язку з їх відносною економічною стабільністю зовнішня заборгованість не набула тієї гостроти, як для країн, що розвиваються, та держав Східної Європи. У високорозвинутих країнах, як правило, більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів. Оцінюючи платоспроможність окремих країн, використовують показник норми обслуговування державного боргу (НОБ), який визначається відношенням суми платежів, яку країна має виплатити іноземним державам за певний період(СП), до суми іноземної валюти, отриманої від експорту товарів і послуг (СВ): НОБ = СП : СВ * і00% .У міжнародній практиці прийнято вважати, якщо НОБ перевищує 20%, країна є неплатоспроможною.

4. Тест

Яка з наведених форм торгівельних бар'єрів не є істотною перешкодою для вільної торгівлі:

мито на імпорт;

добровільні імпортні обмеження;

імпортна квота;

ліцензії на експорт;

усі попередні відповіді невірні

Відповідь.

мито на імпорт;

добровільні імпортні обмеження;

імпортна квота.

Митний тариф - інструмент торгівельної політики та державного регулювання внутрішнього ринку країни при його взаємодії зі світовим ринком. При цьому, крім функцій регулювання зовнішньоторговельного обороту (раціоналізація товарної структури, підтримка оптимального співвідношення валютних доходів і витрат держави і захист внутрішньої економіки), митному тарифу притаманний суттєвий тісний зв'язок з податковою системою, як інструментом формування доходів держави, - фіскальна функція. Митний тариф - зведення митних стягнень, що застосовуються до товарів, які переміщуються через митний кордон, систематизоване у відповідності з товарною номенклатурою зовнішньоекономічної діяльності; конкретна ставка митного стягнення, що належить до сплати при вивезенні або ввезенні визначеного товару на митну територію країни.

Митні стягнення виконують три основні функції:

фіскальну, яка відноситься як до імпортних, так і експортних стягнень, оскільки вони є однією з статей доходної частини державного бюджету;

протекціоністичну (захисну), що відноситься до імпортних стягнень, оскільки з їх допомогою держава захищає місцевого виробника від небажаної іноземної конкуренції;

балансуючу, яка відноситься до експортних стягнень, що встановлені з метою попередження небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які з тих або інших причин нижчі за світові.

До нетарифних методів відносяться кількісні обмеження, інші нетарифні методи, торгово-політичні методи стимулювання експорту, торгові договори і угоди. Кількісні обмеження включають в себе квотування і ліцензування.

Квоти - це граничні обсяги певних товарів, які дозволено імпортувати (експортувати) на територію країни протягом певного терміну. Квоти бувають індивідуальними, що обмежують ввезення (вивіз) в одну конкретну країну; груповими, що встановлюють об'єм ввезення (вивозу) в певну групу країн, а також глобальними, коли імпорт (експорт) обмежується без вказівки країн, на які це обмеження розповсюджується.

Ліцензії - це дозволи на імпорт (експорт) товарів протягом якогось часу, що видаються компетентними органами. Ліцензії бувають генеральними, які представляють собою дозвіл на імпортні (експортні) операції з визначеними товарами протягом всього терміну дії режиму ліцензування. Крім того, бувають ліцензії індивідуальні, що дозволяють одному суб'єкту підприємницької діяльності здійснення однієї імпортної (експортної) операції по товару, що ліцензується.

Квоти і ліцензії обмежують самостійність підприємців відносно вибору ринку і об'єму торгівлі.

Крім кількісних, до нетарифних методів зовнішньоторговельного регулювання відносяться також ускладнення митних процедур, збільшення кількості необхідної документації, підвищення вимог до якості упаковки і маркіровки, та ін. До нетарифних методів відносяться також різні податки на імпорт і експорт зверх мита, валютні обмеження, пов'язані з отриманням дозволу на використання валюти для імпортної закупівлі, різними зборами.

9 стаття Митного кодексу України передбачає можливість застосування нетарифних методів регулювання ЗЕД. Нетарифні методи регулювання - це адміністративні заходи, які застосовуються при проведенні контролю товарів що імпортуються або експортуються.

Основні нетарифні методи

Кількісні обмеження - адміністративно встановлені норми, що визначають кількість та номенклатуру товарів, дозволених до імпорту або експорту.

Квотування - встановлення обмеження на максимальний обсяг експорту або імпорту товару за певний проміжок часу. Ліцензування - введення дозвільного характеру експорту або імпорту товару у певних кількостях на визначений проміжок часу. Рішення про ліцензування та квотування ухвалюється кабміном за поданням Міністерства економіки України. Кабмін щорічно затверджує перелік товарів експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню та квотуванню в поточному році.

Добровільне обмеження експорту застосовується Україною на основі вимог торгівельних партнерів що імпортують цю продукцію аби уникнути односторонніх жорстких обмежувальних заходів з боку цієї країни.

Технічні бар'єри - передбачають дотримання Українських національних стандартів, одержання сертифікатів якості на імпортну продукцію, специфічного маркування та пакування товару, дотримання санітарно-гігієнічних норм та інші вимоги встановлені законодавством країни. В систему органів, що здійснюють контроль за дотриманням встановлених стандартів для імпортної продукції входять Міністерство економіки, держстандарт, міністерство охорони здоров'я, мінфін, МВД та менш потужні державні органи.

В залежності від свого призначення товари проходять сертифікацію (майже всі товари), ветеринарний контроль (тварини), фітосанітарний контроль (рослини), екологічний контроль (відходи, транспорт, небезпечні хімічні речовини).

Митний контроль стосується не лише імпорту, але й експорту. Він здійснюється відповідно до декількох постанов кабміну. Державна митна служба встановлює порядок проходження товарів, які підлягають експортному контролю, через кордон.

За недотримання правил, що встановлюються в межах нетарифного регулювання ЗЕД, до суб'єктів порушників можуть застосовуватись санкції, що передбачають індивідуальний режим ліцензування та тимчасове припинення ЗЕД. Ці санкції передбачені законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність"

4. Витрати праці (у годинах) на виробництво сиру та трикотажу:

Україна

Німеччина

5

Сир (кг у годину)

1

1

Трикотаж (м2 у годину)

3

5. Завдання

Завдання 1

1. У виробництві якого товару Україна має абсолютну перевагу?

Відповідь.

Україна має абсолютну перевагу у виробництві сиру (витрачає на 1 кг в 5 разів менше часу).

2. У виробництві якого товару Німеччина має абсолютну перевагу?

Відповідь.

Німеччина має абсолютну перевагу у виробництві трикотажу (витрачає на 1 м2 в 3 рази менше часу).

Завдання 2

Підрахувати виграш від торгівлі відповідно України та Німеччини, якщо вони обміняють 5 кг сиру на 3 м2 трикотажу.

Витрати часу

5 кг сиру

3 м2 трикотажу

Разом

Україна

1

3

4

Німеччина

5

1

6

Відхилення

Відповідь.

На виробництво 5 кг сиру Україна витратила одну годину, зекономивши 3 години на виробництво трикотажу. На виробництво трикотажу Німеччина потратила також одну годину, що принесло їй економію 5 годин, які потрібні б були для випуску сиру.

На випуск двох видів товару Україна б витратила 4 години, Німеччина - 6. Тобто, Україна може витратити додаткові 3 години (4 - 1) на випуск додаткової кількості сиру. Відповідно Німеччина може витратити додаткові 5 години (6 - 1) на випуск додаткової кількості трикотажу.

Завдання 3

Підрахувати виграш від торгівлі відповідно України та Німеччини, якщо вони обміняють 5 кг сиру на 6 м2 трикотажу.

Витрати часу

5 кг сиру

6 м2 трикотажу

Разом

Україна

1

6

7

Німеччина

5

2

7

Відхилення

Відповідь.

Виграш відсутній.

Список літератури

1. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. - Экономика: Пер. с англ. со 2-го изд. - М.: "Дело ЛТД". - 2008.

2. В. Камаев. Учебник по основам экономической теории. М. 2009 г.

3. О. Мамедов. Современная экономика. Общедоступный курс. Ростов-на-Дону, «Феникс», 2006 год.

4. А. Шишкин. Экономическая теория, учебник для студентов экономических специальностей высших учебных заведений. М. Гуманитарный издательский цент «Владос» 2006 г.

5. Дж.Ф. Стенлейк. Экономик-с для начинающих. Москва, издательство "Республика", 2009 год.

6. Кэмпбэлл Р. Макконнелл, Стэнли Л. Брю. Экономик-с: принципы, проблемы, политика. Москва, издательство "Республика", 2008 год.


Подобные документы

  • Теоретичні засади функціонування світового валютного ринку. Аналіз валютного ринку з питань: валютні показники, динаміка валютного курсу, обсяги обороту та проведення валютних операцій. Прогнози та очікувані тенденції у розвитку світового валютного ринку.

    курсовая работа [472,0 K], добавлен 19.06.2010

  • Причини і суть руху капіталу. Міжнародний рух факторів виробництва. Форми іноземних інвестицій. Довгострокові вкладення капіталу за кордоном. Зростання портфельних інвестицій. Переваги спільного підприємництва. Причини формування стратегічних альянсів.

    реферат [53,6 K], добавлен 03.11.2011

  • Теоретико-методологічні основи розвитку і функціонування світового ринку: країни-постачальники і країни-імпортери. Місце України на світовому ринку рибопродуктів. Реформування механізму державного регулювання зовнішньої торгівлі України, його перспективи.

    научная работа [367,0 K], добавлен 15.02.2011

  • Поняття міжнародного ринку позикових капіталів. Передумови формування та розвитку світового ринку позикового капіталу. Сучасні тенденції розвитку ринку позикових капіталів, лізингу, становлення та розвиток іпотечного ринку в країнах Латинської Америки.

    курсовая работа [93,4 K], добавлен 13.08.2008

  • Поняття, функції та структурна характеристика валютного ринку. Механізм функціонування міжнародного валютного ринку на сучасному етапі глобалізації світової економіки. Україна на світовому валютному ринку та її взаємодія з МВФ, групою Світового банку.

    курсовая работа [73,0 K], добавлен 07.03.2009

  • Сутність ринку технологій та його роль у світовій економіці. Економічна доцільність імпорту технології. Аналіз сучасного стану України на світовому ринку технологій, позитивні та негативні аспекти. Шляхи ефективного розвитку трансферту технологій України.

    реферат [28,4 K], добавлен 30.10.2011

  • Характеристика розвитку сучасного світового ринку послуг і зовнішньої торгівлі послугами України. Динаміка чистого експорту послуг регіонів. Особливості функціонування сектору послуг в Україні після її вступу в СОТ та лібералізація українського ринку.

    реферат [43,6 K], добавлен 07.09.2009

  • Поняття та класифікація світових ринків капіталу, закономірності їх розвитку. Форми здійснення міжнародного інвестування. Розвиток теорії та моделей використання інвестиційних ресурсів на сьогодні, стратегія їх залучення. Україна на інвестиційному ринку.

    курс лекций [2,0 M], добавлен 10.08.2011

  • Поняття та особливості визначення ліквідності інвестицій, критерії її оцінювання. Класифікація, види об’єктів інвестування. Формування та призначення міжнародного ринку позикових капіталів. Причини неефективного використання запозичених коштів Україною.

    контрольная работа [48,1 K], добавлен 28.09.2009

  • Нафтові війни ХХ століття, періоди еволюції механізму ціноутворення на нафтовому ринку. Аналіз світового ринку нафти. Ціновий бум, загальні причини зростання цін на нафту. Рівні запасів сирої нафти і нафтопродуктів. Місце України у світовому ринку нафти.

    курсовая работа [202,9 K], добавлен 28.02.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.