Міжнародні економічні організації та рух капіталу

5. 1

6.

1. Міжнародні економічні організації

У міру розвитку економічних відносин стає неможливим і недоцільним укладення лише двосторонніх договорів та угод. Чимало країн заінтересовані у розширенні співробітництва з ряду важливих загальних напрямів зовнішньоекономічної діяльності (торгівлі, науки та техніки, транспортних перевезень, будівництва тощо) на основі багатосторонніх міжнародних економічних відносин. Одним із ефективних шляхів побудови багатостороннього економічного співробітництва є створення міжнародних економічних організацій, покликаних сприяти укладенню багатосторонніх договорів, створювати міжнародні механізми з нагляду і контролю за їх виконанням, розробляти та встановлювати норми, спрямовані на правове регулювання міжнародних економічних відносин, та ін. Перші міжнародні економічні організації (комісії, спілки, комітети, асоціації) виникли ще у XIX ст.

Перший найбільш узагальнений поділ міжнародних організацій дає можливість виділити їх чотири групи:

1) універсальні міжнародні організації, членами яких є держави різних соціально-економічних систем;

2) міжнародні організації, членами яких були соціалістичні країни;

3) міжнародні організації, які об'єднували капіталістичні країни;

4) міжнародні регіональні організації, до складу яких входять країни, що розвиваються.

Класифікацію міжнародних економічних організацій можна продовжити і в межах кожної із названих груп. Так, серед такої універсальної міжнародної організації, як 00Н, можна виділити дві підгрупи. Перша -- спеціалізовані установи 00Н і друга -- допоміжні органи 00Н, які користуються статусом міжнародних організацій. До першої групи, наприклад, можна віднести Організацію Об'єднаних Націй з промислового розвитку, а до другої -- Конференцію з торгівлі та розвитку. Певну роль у розвитку міжнародного економічного співробітництва в окремих напрямах відіграють міжнародні та регіональні міжурядові галузеві організації.

Усе викладене вище дає можливість зробити висновок, що під міжнародними економічними організаціями слід розуміти такі організації, які на основі міжнародно-договірних відносин провадять діяльність, пов'язану з організацією та здійсненням міжнародного економічного співробітництва.

Правоздатність, якою наділені міжнародні економічні організації, дає їм змогу укладати різні угоди як з окремими державами, так і з міжнародними організаціями в межах завдань і цілей, закріплених в їхніх установчих документах.

Міжнародні економічні організації користуються імунітетом, що має важливе значення для їхньої діяльності. Відповідно до Конвенції про правовий статус, привілеї та імунітет міжнародних економічних організацій від 5 грудня 1980 р., майно і активи цих організацій мають імунітет від будь-якої форми адміністративного та судового втручання, за винятком випадків, коли сама організація відмовляється від імунітету (ст. 4).

2. Міграція робочої сили, сутність та причини

Процес інтернаціоналізації виробництва у світі активно супроводжується інтернаціоналізації робочої сили. Міграція існує у країнах з різним рівнем розвитку. Під міграцією розуміють переселення працеспроможного населення з одних держав до інших на строк більше одного року, яке викликано причинами економічного та іншого характеру, і також може приймати форму еміграції та імміграції.

Наслідки: імпорт робочої сили приводе:

*до зниження витрат, що в свою чергу - до збільшення конкурентоспроможності.

*Виробляє вартість в країні перебування, іммігранти самі споживають товари та послуги. Це призводе до мультиплікаційного ефекту, що стимулює зайнятість.

*Імпорт робочої сили високої якості призводе до економії коштів на освіті спеціалістів.

*Завдяки іноземцям відбувається еластичності ринка праці.

*У більшості країн мігранти розглядаються як певний амортизатор на випадок кризи чи безробіття.

* в індустріальних країнах при низькому рівні народжувальності та кількості зайнятих за допомогою іммігрантів сподіваються підтримати на належному рівні пенсії та соціальні програми.

Експорт:

*у основних експортерів робочої сили з'явились додаткові джерела валютного доходу від експорту робочої сили у формі надходжень від іммігрантів.

*при незадовільній економічні кон'юнктурі, при кількості безробітних міграція стає своєрідним клапаном.

*при поверненні мігрантів до дому, вони показують значну активність у нових видах діяльності та приймають активну участь у розвитку нових форм економіки.

Види:

*імміграція (в'їзд працездатного населення в цю країну),

*еміграція (виїзд),

*рееміграція (повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання).

Досвід країн ЄС показує, що внутрішній ринок робочої сили може бути ефективним лише при умові його відкритості по відношенню до зовнішнього ринка. При цьому необхідно зазначити, що це можливе при умові відносної рівності економічного та соціального стану розвитку країн. Якщо ця умова не виконується то спостерігається процес "відпливу умів". Цей процес у широкому розумінні слід розглядати з 2-х сторін:

1.внутрішня (характеризується виходом вчених та спеціалістів з науково-технічної сфери у інші сфери національної економіки, безпосередньо не пов'язанні із науковою діяльністю.)

2.зовнішня (найбільш кваліфіковані кадри менш розвинутих країн залучаються на роботу у дослідницькі центри та наукові лабораторії більш розвинутих країн. Вона може мати постійний та тимчасовий характер. Тимчасовий відплив набагато перевищує постійний.

Інтелект завжди, на будь-яких стадіях розвитку людського суспільства, цінувався високо, але особливо він подорожчав на порозі 21ст. Нині успіх будь-якої компанії, що динамічно розвивається, пов'язаний із пошуком висококваліфікованих спеціалістів. З'явився попит, який швидко зростає, на таланти незалежно від країни походження й інших даних. Для реалізації цих завдань по всьому світові створена мережа рекрутингових фірм, що спеціалізуються на пошуку найбільш здібних фахівців, аж до добору вищого управлінського персоналу. З метою зміцнення своїх науково-технічних позицій у світі багато західних компаній не останню роль відводять залученню умів із країн колишнього СРСР. У Сполучених Штатах на 1990-і роки були визначені пріоритети в науково-технічній політиці, в рамках якої відверто заплановані обсяги поставок іноземних спеціалістів. У числі цих пріоритетів -- 22 технологічні напрями, що позначені як критично важливі для національної безпеки і довгострокової якісної переваги систем озброєння США. До цього списку, зокрема, ввійшли технології виробництва сучасних композиційних матеріалів, технологія лазерного випромінювання, біотехнології та ін. Україна, на думку іноземних фахівців, має у своєму розпорядженні чимало сучасних технологій у таких принципово важливих галузях, як ядерна енергетика, зварювальна технологія, космічна енергетика, виробництво сучасних керамічних матеріалів, виробництво штучних алмазів, одержання надчистих рідкісноземельних елементів. На жаль, багато з цих видатних наукових досягнень не були доведені до технічного втілення, тим більше до масового виробництва. А на Заході механізм впровадження нових розробок у виробництво цілком налагоджений. Однією з форм відпливу є відплив через діяльність спільних підприємств за участю західних фірм. Іншою прихованою формою є запрошення наших студентів, аспірантів і фахівців західними фірмами та університетами виїхати на навчання, причому нерідко за рахунок сторони, яка запрошує.

Ми можемо виділити декілька центрів робочої сили. Я хочу розглянути кожен з них більш детально: в країнах Західної Європи (країни, що приймають основну частину іммігрантів: Німеччина, Франція, Англія, Швейцарія, Бельгія, Швеція, Нідерланди. Особлива роль іноземців як додаткової робочої сили полягає у тому, що у міждержавному пересуванні в основному приймала участь молодь до 25 років. До останнього часу іноземні робітники використовувались в сферах, де велику роль грало використання ручної праці та у тих сферах, де праця була дуже небезпечна, брудна або вважалась негідною місцевих робітників (доля іноземців 70%). Зараз ми можемо бачити певні зміни: кількість іноземців у сфері послуг, а також у сферах де це було дуже рідке явище (фінансові установи, торгівля нерухомістю)) 2. Близький Схід ( на початку 90-х р ми могли спостерігати стрімке кількості іноземців. Головним експортером робочої сили є Єгипет. Іноземці являють собою основну робочу силу, яка розвиває ці країни, а також і важний чинник стимулювання економіки та власності держав. Приватні переводи є суттєвими ресурсами надходження іноземної валюти та інколи перевищують суми от експорту товарів. Проте зниження цін на нафту призводе до кількості безробітних у цьому регіоні. Також до вад ми можемо віднести дуже високий темп приросту економічно активного населення. Деякі країни арабського світу є одночасно і експортерами і імпортерами. Для прикладу, Йорданія експортує низькокваліфікованих робітників та експортує кваліфіковану та висококваліфіковану робочу силу).3. США (післявоєнна міграція складалась з 2-х етапів: і-потужна європейська міграція (6,6 млн. чол. з Західної Європи), 2- іноземці з Азії та Латинської Америки. США ще з 50-х років розпочала політику залучення висококваліфікованих кадрів. Основними постачальниками робочої сили є Індія та Єгипет. Основну частину іммігрантів складають низько - та полукваліфікованих робітників. Проте, враховуючи, що імміграція несе асимільований характер, ми можемо стверджувати, що цей центр є не перспективним для трудової міграції)4. Австралія (імміграційна політика 50-60р була зорієнтована на іммігрантів зі східної та Центральної Європи, особливо з Італії, Греції. З 70-х р вона переорієнтувалась на Азію. Потім вона почала проводити нову міграційну політику спрямовану на стимулювання бізнесу в країні. У відповідності до неї в першу чергу приймались іммігранти, які здійснили інвестиції в економіку країни. Зараз Австралія як і США проводить асиміляційну політику)5.країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (основними імпортерами робочої сили є Бруней, Японія, Гонконг, Пакистан, Корея. Для АТР характерно декілька форм трудової міграції: регульована (Малайзія, Сінгапур, Бруней, Гонконг), скрита чи нелегальна (Східна та Західна Малайзія, Гонконг, Японія, Пакистан, Тайвань), міграція робочої сили високої кваліфікації, яка супроводжується прямими іноземними інвестиціями, які здійснюються Японією, Гонконгом)6. Латинська Америка (найбільш поширена форма міграції - сезонна. Проте існує і більш довга - робітники промисловості та сфери послуг)7. Африка (внутрішня міграція. Більш багаті беруть некваліфікованих робітників з суміжних країн.).

Регулювання: *професійна кваліфікація, *обмеження особистого характеру (здоров'я), *кількісне квотування, *економічне регулювання (фінансові обмеження), *часові обмеження (максимальні строки перебування), *географічні пріоритети, *заборона.

3. Тест

Імпортне мито відрізняється від квоти тільки тим, що:

1. Призводить до підвищення цін;

2. Приносить дохід в бюджет;

3. Призводить зо скорочення міжнародної торгівлі;

4. Сприяє пониженню життєвого рівня в країні;

5. Всі відповіді невірні.

Відповідь. Приносить дохід в бюджет

Квоти - це граничні обсяги певних товарів, які дозволено імпортувати (експортувати) на територію країни протягом певного терміну. Квоти бувають індивідуальними, що обмежують ввезення (вивіз) в одну конкретну країну; груповими, що встановлюють об'єм ввезення (вивозу) в певну групу країн, а також глобальними, коли імпорт (експорт) обмежується без вказівки країн, на які це обмеження розповсюджується.

Квоти (як і ліцензії) обмежують самостійність підприємців відносно вибору ринку і об'єму торгівлі. Імпортне мито відноситься до податків, тому надходить до бюджету.

Нетарифні методи регулювання - це адміністративні заходи, які застосовуються при проведенні контролю товарів що імпортуються або експортуються.

До них відносяться:

2.1 пряме обмеження експорту

2.1.1. ліцензування - виданий державою дозвіл на імпорт/експорт товару. Вирізняють генеральну (автоматичну) ліцензію - дозвіл безперешкодного імпорту/експорту товару на певний час. Разова ліцензія - дозвіл імпорту/експорту певного товару певному імпортеру/експортеру з визначенням кількості і вартості товару, а також визначенням країни призначення або походження.

2.1.2. квотування - обмеження експорту/імпорту у фізичному або вартісному виразі на певний термін часу. Існують глобальні (відкриті) квоти, сезонні квоти і добровільні обмеження експорту - квота, яка вводиться на кордоні країни-експортера під загрозою санкції імпортера.

2.1.3. мінімальні імпортні ціни - дотримання експортером рівня цін, встановлених країною-імпортером.

2.1.4. імпортні податки (до яких відноситься імпортне мито)

2.1.5. імпортні депозити - це форма застави, яку імпортер повинен внести в свій банк в місцевій або міжнародній валюті перед закупкою за рубіжного товару.

2.1.6. валютні обмеження - регламентація операцій резидентів та нерезидентів з валютою.

2.1.7 компенсаційна подать - запроваджується країною-імпортером у випадку встановлення факту державного субсидування експортера.

2.1.8. антидемпінгова подать - запроваджується країною-імпортером у випадку демпінгу експортером, тощо.

4. Задача

Припустимо, що в країнах А і Б (країна А прирівняна до 1/40. унції золота) прийнято золотий стандарт., одиниця валюти країни Б - 1/8.

1. Скільки коштує одиниця валюти країни А і валюти країни Б?

При золотомонетному стандарті золотий паритет встановлювався фіксацією ваги золотої монети. Після відміни золотомонетного стандарту золотий паритет визначався виходячи з ціни золота, під якою слід розуміти суму паперових грошей, що сплачується за певну вагову одиницю золота -- грам, унцію тощо. Наприклад, на певну дату на Нью-Йоркській біржі ціна унції золота дорівнювала 400 дол. США (береться за умовну одиницю), 600 марок ФРН, 2000 фр. франків, 700 фунтів стерлінгів (Велика Британія), 50000 єн. Якщо потрібно встановити курс долара, то отримаємо: 1 долар =

= (600/400) 1,5 марки; (2000/400) 5,0 франка; (700/400) 1,75 фунта стерлінгів; (50 000/400) 125 єн.

2. Скільки коштує одиниця валюти країни Б в валюті країни А?

Якщо золотий вміст одиниці валюти країни Б складав 1/8 унції золота, а - країни А - 1/40, то це значить, що 1 одиниця валюти країни Б = 5 одиницям валюти країни А.

3. Якщо одиниця валюти країни Б продається за одиницю валюти країни А, то яким чином встановиться рівноважний обмінний курс?

Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн. Він є об'єктивним економічним показником, який відображає тенденції внутрішнього економічного розвитку певної країни та стан і перспективи зовнішньоекономічних відносин. Якщо основні характеристики кожної валюти формуються у межах національних господарств, то їхнє кількісне співвідношення відбувається у зовнішньоекономічній сфері.

Сучасна СВС виникла не зразу, а пройшла в своєму розвиткові ряд етапів:

*С-ма золотого стандарту (Паризька) (1870-1914, 1925-1931)

*С-ма золотовалютного стандарту (Генуезька) (між І та ІІ св в)

*Бреттон-Вудська (1944-1971, офіційно до 1976)

*Ямайська (1976-до тепер)

Перші 2 часто об'єднують в систему золотого стандарту: кожна національна грошова одиниця мала певний золотий (Au) вміст, тобто була забезпечена певною фіксованою ваговою кількістю Au. Курс НВ визначався на основі Au паритету. (Існував порядок вільного продажу та купівлі Au. Банки були зобов'язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість Au. Позитивне: досить жорстка, але раціональна система, що забезпечувало фінансову стабільність національних економік, не дозволяла державам фінансувати свої витрати шляхом емісії та інфляції, обмежувала валютні спекуляції. Недоліки: її могла використовувати тільки держава, що мала Au запаси в якості офіційних резервів; держави не могли проводити незалежну грошову і валютну політику; не забезпечувала зростаючого торговельного обороту.

Бреттон-Вудська ВС: Базою цієї системи був золотовалютний стандарт на основі золота і двох валют - долара США і фунта стерлінгів (ці валюти розглядалися як еквіваленти Au і могли бути офіц. резервами). Проте, на практиці, під тиском США утворився золотодоларовий стандарт. Залишались фіксовані паритети і гарантія обміну валюти на Au (на практиці тільки через долар, бо USD був єдиною валютою, що зберігала зовн. конвертованість у Au). Було заборонено вільно купляти і продавати Au (можна тільки на рівні ЦБ). Режим фіксованих вал. курсів (могли коливатися в межах 1%). Створено орган міждержавного вал рег-ня - МВФ та МБРР (зараз СБ), який повинен був слідкувати за нормальним функціонуванням світової валютної системи. В кінці 60 у зв'язку із зростанням фін потоків непов'язаних з реальними потоками, відпливом кап-лу зі США та перевищенням маси USD над Au запасами США, США розірвала зв'язки USD з AU, а в 1971 встановила плаваючий ВК. Після наради в Кінгстоні (Ямайка) в 1976 р. організовано Ямайська ВС. Введено стандарт СДР (мав стати осн. резервом), курс якого визначається на основі валютного кошика (к-сть валют, що до нього входять змінювалася кілька разів і зараз складає 5:$, DM, ?, Ґ, французький франк). Проголошено повну демонетизацію Au у сфері вал відносин. Припинено конвертованість вал в Au. Розширено повноваження МВФ. Дозволено як фіксовані так і плаваючі курси. Зруйновано дер.ж та міждерж. контроль над ринками Au.

5. Основні форми вивозу капіталу

Капітал є одним з факторів виробництва - ресурсом, який необхідно затратити, щоб виробити товар, і являє собою весь накопичений запас коштів в продуктивній, грошовій і товарній формах, необхідних для створення матеріальних благ. Міжнародний рух капіталу заснований на його міжнародному поділі як одного з факторів виробництва - історично складеному або придбаному зосередженні капіталу, що склалося в різних країнах, що є передумовою виробництва ними певних товарів, економічно більш ефективного, ніж в інших країнах. Міжнародний поділ капіталу виражається не тільки в різній забезпеченості країн накопиченими запасами матеріальних коштів, необхідних для виробництва товарів, але і у відмінностях історичних традицій і досвіду виробництва, рівнів розвитку товарного виробництва і ринкових механізмів, а також просто грошових і інших фінансових ресурсів. Наявність достатніх заощаджень (капіталу в грошовій формі) є найважливішою передумовою для інвестицій і розширення виробництва.

По джерелах походження капітал, що знаходиться в русі на світовому ринку, ділиться на офіційний і приватний капітал.

* Офіційний (державний) капітал - кошти з державного бюджету, що переміщують закордон або що приймаються із-зі закордону за рішенням урядів, а також за рішенням міжурядових організацій. У цю категорію руху капіталу відносяться всі державні позики, позики, дари (гранти), допомога, які надаються однією країною іншій країні на основі міжурядових угод. Офіційним також вважається і капітал, яким розпоряджаються міжнародні міжурядові організації від імені своїх членів (кредити МВФ, Світового банку, витрати ООН на підтримку світу і ін.). Джерелом офіційного капіталу є кошти державного бюджету, тобто в результаті гроші платників податків. Тому рішення про переміщення такого капіталу закордон приймаються спільно урядом і органами представницької влади (парламентом).

* Приватний (недержавний) капітал кошти приватних (недержавних) фірм, банків і інших недержавних організацій, що переміщують закордон або що приймаються із-зі закордону за рішенням їх керівних органів і їх об'єднань. У цю категорію руху капіталу відносяться інвестиції капіталу закордон приватними фірмами, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування. Джерелом походження цього капіталу є кошти приватних фірм, власні або позикові, не пов'язані з державним бюджетом. Але, незважаючи на відносну автономність фірм в прийнятті рішень про міжнародне переміщення капіталу, що належить їм, уряд звичайно залишає за собою право його регулювати і контролювати.

По характеру використання капітал ділиться на:

* Підприємницький капітал кошти, що прямо або непрямо вкладаються у виробництво з метою прибутку. Як підприємницький капітал, частіше за все використовується приватний капітал, хоча або сама держава, або підприємства, що належать державі також можуть вкладати кошти закордон.

* Позиковий капітал кошти, що позичаються з метою отримання процента. У міжнародних масштабах як позиковий капітал в основному використовується офіційний капітал з державних джерел, хоч міжнародне кредитування з приватних джерел також досягає вельми значних об'ємів.

По меті вкладення капітал ділиться на:

* Прямі інвестиції вкладення капіталу з метою придбання довгострокового економічного інтересу в країні вкладення капіталу, що забезпечує контроль інвестора над об'єктом розміщення капіталу. Вони практично цілком пов'язані з вивозом приватного підприємницького капіталу, не рахуючи відносно невеликих по об'єму зарубіжних інвестицій фірм, що належать державі.

* Портфельні інвестиції вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування. Такі інвестиції також переважно засновані на приватному підприємницькому капіталі, хоч і держава часто випускає свої і купує іноземні цінні папери.

Якщо протягом останніх десятиріч превалюючи значення мали прямі інвестиції, то з початку 90-х років сталося різке зростання ролі портфельних інвестицій серед інших форм міжнародного руху капіталу. У 2003 році на розвинені країни доводиться 96 % прямих і 97 % портфельних інвестицій, а на всі країни, що розвиваються, включаючи країни з перехідною економікою, відповідно 4 і 3 %. Правда, останнім часом в зв'язку з розвитком процесів приватизації і бурхливим становленням фінансових ринків в деяких з цих країн їх частка в міжнародному русі капіталу збільшується.

Список використаної літератури

1. Конвенція про правовий статус, привілеї та імунітет міжнародних економічних організацій

2. Губачова О.М. Облік у зарубіжних країнах. - К.: Укоопспілка, 2010.

3. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика: Пер. с англ. со 2-го изд. - М.: "Дело ЛТД". - 2007.