Співдружність Незалежних держав у системі геоекономічних пріоритетів України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОГО НАВЧАННЯ

КОНТРОЛЬНА РАБОТА

з дисципліни «Міжнародна економічна діяльність України»

на тему: «СНД у системі геоекономічних пріоритетів України»

Виконав:

Студент 1-го курса

спеціальність «Міжнародна економіка»

специализация 8.050103

Шаль Эдуард Альбертович

Перевірила: к.е.н., доцент

Новикова М.В.

Киев - 2009р.

План

Вступ

1. Геоекономічні аспекти сучасного розвитку України

1.1 Фактор євро інтеграції

1.2 СНД-фактор

1.3 Енергетичний фактор

2. СНД як пріоритет економічних відносин України

2.1 Економічна сутність СНД

2.2 Структура зовнішньоекономічного балансу України у динаміці

2.3 Особливості економічних відносин України з країнами СНД

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Політичну й економічну еліту України хвилює надто повільне, проти очікуваного, входження нашої країни до європейської та світової спільноти. Відсутність реальних наслідків новітньої геоекономічної політики відчувають і широкі верстви населення: «Захід» з його здавалося б такими близькими ринковими стандартами благополуччя залишився таким же далеким, а «Схід» - віддалився від нас знову-таки у бік недосяжного Заходу.

При неупередженому аналізі можна зробити висновок, що у західному напрямку відбувається в цілому об'єктивний, хоча й дуже повільний процес взаємного проникнення двох у минулому протилежних економічних систем, що не може не позначитись і на напрямку східному. Одночасно ми переконуємося, що основні проблеми сучасного етапу розвитку української економіки як у внутрішньому, так і в міжнародному аспектах пов'язані з необхідністю докорінної структурної перебудови виробничої сфери і механізмів їх взаємодії із сферою фінансовою. Їх вирішення без визначення геоекономічних інтеграційних пріоритетів неможливе, адже величезний напівзруйнований економічний потенціал країни необхідно не просто переорієнтувати з самопоглинаючого типу на відтворювальний, а практично заново створити міжнародно конкурентоспроможну економіку.

Фактором, що суттєво впливає на формування та втілення геоекономічної політики України, є глобалізація світогосподарського розвитку, поглиблення взаємозалежності країн, регіонів і субрегіональних економічних структур через інтенсифікацію товарної, фінансової, інвестиційної, валютної взаємодії.

Для досягнення успіху Україні, як і іншим країнам, необхідно реалізувати ретельно виважені та обгрунтовані рішення щодо напрямів спеціалізації свого господарського комплексу. Принцип «всього - потроху», який можна було сповідувати у минулому, сьогодні неприйнятний для утвердження своїх позицій на світовому ринку.

1. Геоекономічні аспекти сучасного розвитку України

1.1 Фактор євроінтеграції

Сучасні тенденції інтернаціоналізації кількісно проявляються, зокрема, у випередженні темпів зростання загального міжнародного товарообігу порівняно з темпами росту обсягів світового валового продукту, що є ознакою підвищення ролі світового ринку в розвитку будь-якої окремої країни. З одного боку, це стає додатковим каталізатором інтеграції національних ринків, а з другого - пред'являються дедалі жорсткіші вимоги до їх параметрів. Зокрема, неабиякою проблемою для країни, що виходить на світові товарні та фінансові ринки, є подолання жорсткої конкуренції при спробі створити (завоювати) свою нішу.

Безумовно, напрями глобальних зрушень у сучасній економічній системі світу визначають країни-лідери за обсягами ВВП: США - близько 21%, країни ЄС - приблизно 12%, Японія - 8%, Китай - 7% (за прогнозами Інституту світової економіки та міжнародних відносин Російської Академії наук, у 2015 році на США буде припадати 18%, країни ЄС - 16%, Японію - 7%, Китай - 10%). З цієї точки зору матиме місце багатополюсність світової економічної системи, а отже й відповідна передумова для проведення іншими країнами диференційної геоекономічної політики.

Глобалізація економічних процесів дала поштовх своєрідній європейській інтернаціоналізації законодавчого середовища, фактичній інтеграції валютних та банківських систем.

При певних застереженнях можна стверджувати, що в основі євроінтеграції були суто економічні національні інтереси, а послідовна гармонізація законодавчо-правової бази, формування спільних позицій у валютно-фінансовій, грошовій, митній та зовнішньоекономічній політиці відбувалися на тлі сталих і динамічних двосторонніх торговельно-економічних відносин без відчутних ознак дискримінації. Розмаїття і об'єктивні розбіжності національних ринкових моделей, безумовно, стримують процес «стандартизації» економік окремих країн на зразок єдиної європейської ринкової моделі, але спільність інтересів і універсальність ринкових засад визначили інтегративні напрями й зміст розподілу праці та економічного об'єднання. Завдяки тривалому та плідному співробітництву в умовах у цілому стабільного й динамічного розвитку економік європейських країн стали можливими і гармонізація національних законодавств, і формування узгодженої торговельної, і валютно-фінансової політики, і, як результат, - створення практично єдиного господарського комплексу країн Західної Європи.

Зрозуміло, що за таких умов значно посилюється конкурентний потенціал країн-членів Європейського союзу, а вектор євроінтеграції стає пріоритетним для країн Центральної і Східної Європи. Наприклад, для країн, що вводять єдину валюту, складаються достатні передумови не тільки для ефективного наднаціонального регулювання, але й для попередження міжнародних валютно-фінансових криз. Разом з тим запровадження ЄВРО апріорі визначає напрямки руху валютної системи України, як і інших країн, що перебувають в інтеграційному полі ЄС. Тому прив'язку гривні до ЄВРО можна розглядати як один із напрямів інтегрування України до європейської системи.

Зазначимо, що хоча у 1998 р. вступила в дію Угода України з ЄС від 16.06.1994 р., у сфері економічного співробітництва даються ознаки як проблеми традиційні (антидемпінгові розслідування ЄС стосовно ключових товарів українського експорту), так і нові (пов'язані з наслідками фінансової кризи та з реакцією європейських компаній на обмеження Україною імпорту в зв'язку з реалізацією проекту «АвтоЗАЗ-Деу»). Індикатором практичних можливостей України на ринку ЄС стануть результати тендеру (1999 р.) по вибору європейського військово-транспортного літака (конкурують Ан-70 і американські моделі).

Логічним кроком у напрямі європейської інтеграції України може стати розгортання спільних торгових зон у прикордонних регіонах України з Угорщиною, Польщею, Чехією. Тим більше, що для фінансування цих проектів разом з українськими коштами залучатимуться інвестиції країн-партнерів. Хоч і кажуть, що капітал не знає кордонів, але він ніколи не буває «безрідним». Недолугий досвід залучення іноземних інвестицій в Україну свідчить, що без прагматичної зацікавленості володар капіталу з ним не розлучається.

1.2 СНД-фактор

Процеси, що відбуваються в межах СНД, по суті є передінтеграційним зближенням країн: відпрацюванням механізмів взаєморозрахунків, взаємодії валютно-фінансових і грошових систем, пошуком шляхів збереження транснаціональних транспортних та енергетичних мереж тощо. Іншими словами, поки що - це економічні компроміси у виборюванні національних інтересів кожної з країн.

На жаль, на шляху до економічного зближення країни СНД не подолали навіть початкової стадії інтеграції - створення практично діючої зони вільної торгівлі. Замість того акцент переноситься на політичні, часто кон'юнктурні питання. У безпосередньо зовнішньоекономічній сфері країни СНД форсують процес входження до європейських або азійських економічних структур, встановлення двосторонніх економічних зв'язків пріоритетних з розвинутими країнами. Найбільш показовою є політика Російської Федерації. Наприклад, частка країн СНД у російському зовнішньому торговельному обороті на сьогодні становить лише 19% і, за прогнозами російських експертів, продовжуватиме зменшуватися, інвестиційна та валютно-фінансова інтеграція Росії з іншими країнами СНД залишається в початковому стані. А на тлі заяв про те, що країни СНД перебувають у колі її геополітичних і геоекономічних пріоритетів, Росія втілює першочергові заходи для прискорення її входження до світової та європейської господарських систем: на країни ЄС припадає 32% російського експорту і до 35% імпорту, Західна Європа імпортує близько 41% енергоносіїв з Росії тощо. Аналогічні підходи характерні і для зовнішньоекономічної політики багатьох інших країн СНД, хоча у окремих випадках посилюється, а в окремих залишається їх торговельна залежність від Росії (по імпорту: Білорусь, Україна, Казахстан - понад 40%; по експорту: Білорусь, Молдова - понад 60%, Казахстан, Вірменія - понад 30%).

У цілому з досвіду попередніх років стає очевидним, що запорукою успіхів і основою економічних відносин України з країнами СНД сьогодні є запровадження принципів вільної торгівлі у двосторонніх та багатосторонніх торговельних відносинах, тим більше, що стратегічні інтереси ми маємо в Туркменістані (газ), Таджикистані (рідкоземельні метали, алюміній), Казахстані (нафта) тощо.

Десинхронізовані процеси концентрації капіталу і приватизації, крупні спільні фінансово-інвестиційні проекти є з точки зору національної безпеки проблематичними, а для окремих країн і загрозливими.

1.3 Енергетичний фактор

Принципово важливими для України стали галузеві геоекономічні фактори. Перш за все йдеться про жорсткі обмеження енерго-сировинної недостатності при збереженні традиційної структури економіки, сформованої у господарському комплексі СРСР (навіть при значних темпах падіння ВВП Україна імпортує 90% нафти, 80% природного газу, 15% вугілля). Саме на цій основі поширилася думка про однобічну і безальтернативну залежність України від поставок, наприклад, російського газу, яка при детальному аналізі виглядає дещо штучною. Якщо тільки за рахунок сплати за транзит російського газу через Україну можна задовольнити майже половину своєї потреби в ньому, а ще близько 30% - власним видобутком, то решта потреб реально може бути суттєво скорочена за рахунок проведення активної політики енергозбереження. На жаль, до практичних дій у цьому напрямі та навіть до серйозних розрахунків справа поки що не дійшла.

2. СНД як пріоритет економічних відносин України

2.1 Економічна сутність СНД

Співдружність Незалежних держав (СНД) - це об'єднання 12 суверенних держав, колишніх радянських республік. Угода про створення СНД була підписана вищими керівниками Республіки Білорусь, України та Російської Федерації 8 грудня 1991 р. У Біловезький пущі. 21 грудня було підписано протокол до Угоди, в якому констатувалося, що Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан і Україна на рівноправних засадах утворюють Співдружність Незалежних Держав. Грузія долучилася до співпраці в межах СНД пізніше.

Статут СНД був прийнятий 22 січня 1993 р. Членство в організації є добровільним, і згідно зі ст. 10 Угоди про СНД, кожен з учасників має право призупинити чи припинити своє членство, повідомивши про це учасників за рік.

Україна є асоційованим членом СНД. Вона не підписала статут СНД, оскільки деякі його положення суперечать українському законодавству. Застереження України викликає ст. 4 Статуту, що фактично фіксує нерівний статус внутрішніх та зовнішніх кордонів Співдружності, та статі 11, 12, 14, які надають підстави для створення системи колективної безпеки, що несумісне з позаблоковістю. Україна ставиться до СНД як до організації з дорадчими функціями і віддає перевагу двосторонньому співтовариству перед багатостороннім.

Співдружність не має наддержавних повноважень. Всі органи володіють виключно консультативними та координаційними функціями. У межах створюються такі структурні органи:

- Рада глав держав - учасниць Співдружності;

- Міжпарламентська Асамблея;

- Рада голів урядів;

- Рада міністрів закордонних справ (комісія з миротворчої діяльності);

- Координаційно-консультативний комітет держав-учасниць;

- Економічний союз, міждержавний економічний комітет;

- Економічний суд;

- Рада міністрів оборони держав-учасниць;

- Штаб координації військового співробітництва держав-учасниць;

- Рада командувачів прикордонними військами держав-учасниць;

- Комісія з питань прав людини;

- Рада міністрів внутрішніх справ;

- Органи галузевого співробітництва.

Офіційним місцем перебування координуючих органів СНД є м. Мінськ (Білорусь). Тут знаходиться Виконавчий секретаріат, Економічний суд СНД та низка галузевих органів Співдружності.

2.2 Структура зовнішньоекономічних відносин України у динаміці

У межах колишнього СРСР Україна була високо інтегрованою країною в систему економічних зв'язків єдиного народногосподарського комплексу. З розвалом Радянського Союзу розпочався процес селектування її економічних інтересів у певних галузях. Внаслідок цього сформувалися ті сектори національної економіки, які значною мірою потребують кооперації із суміжними підприємствами, що розташовані в різних країнах СНД.

У таблиці 1. надані обсяги експорту-імпорту товарів в Україні за 5 останніх років.

Отже, як бачимо із таблиці та із графіків 1, 2 та 3, в Україні спостерігається постійний зріст як експортних, так і імпортних статей. Це свідчить про активну торгівельну діяльність держави.

За останні два роки розміри імпорту перевищують експорт, тобто мається на увазі негативний зовнішньоекономічний баланс.

Табл. 1. Зовнішньоекономічний баланс в Україні за 5 років

Роки	Експорт	Імпорт	Сальдо, млн. дол. США
	млн. дол. США	Абсолютна зміна, млн.дол. США	Відносна зміна, %	млн.дол. США	Абсолютна зміна, млн.дол. США	Відносна зміна, %
2002	17957,10	-	-	16976,80	-	-	980,30
У тому числі
товари	13467,83			12732,60
послуги	4489,28			4244,20
2003	20679,40	2722,30	15,2	20344,30	3367,5	19,8	335,10
У тому числі
товари	15509,55	2041,73	11,4	15258,23	2525,6	14,9
послуги	5169,85	680,58	3,8	5086,08	841,9	5,0
2004	32672,30	11992,90	58,0	28996,00	8651,7	42,5	3676,30
У тому числі
товари	24504,23	8994,68	43,5	21747,00	6488,8	31,9
послуги	8168,08	2998,23	14,5	7249,00	2162,9	10,6
2005	34286,80	1614,50	4,9	36141,10	7145,1	24,6	-1854,30
У тому числі
товари	26057,97	1227,02	3,7	27467,24	5430,3	18,7
послуги	8228,83	387,48	1,2	8673,86	1714,8	5,9
2006	34676,70	389,90	1,1	39899,61	3758,5	10,4	-5222,9
У тому числі
товари	26007,53	292,43	0,8	29924,71	2818,9	7,8
послуги	8669,18	97,48	0,2	9974,90	939,6	2,6

Як бачимо із таблиці 1, найбільшого рівня експорт досяг у 2004 році, найменшого - у 2002 році. У імпорті найвищий рівень був у 2002 році, найвищий у 2006 році. В Україні наявна товарна структура.

В Україні тривають довгострокові структурні тенденції в експорті й імпорті товарів і послуг:

Ю орієнтованість експорту на переважно сировинну спрямованість, що здебільшого складається продукції чорної металургії - 32%, хімічної промисловості - 12%, харчової промисловості - 10%, машинобудівної - 10%;

Ю орієнтованість імпорту на життєво необхідну продукцію - нафту, газ - 52%, продукцію машинобудування - 13%, медикаменти, продукти харчування;

Ю нерівномірне розміщення експортного потенціалу України, коли 4 із 25 регіонів дають більш ніж 50% експорту (Дніпропетровська, Донецька, Луганська та Одеська області);

2002 2003 2004 2005 2006

Графік 1. Динаміка експорту по рокам



2002 2003 2004 2005 2006

Графік 2. Динаміка імпорту по рокам

Як бачимо із графіка 3, в Україні тривають довгострокові структурні тенденції в експорті (більш зогнута лінія) й імпорті (більш плоска лінія) товарів і послуг:

2002 2003 2004 2005 2006

Графік 3. Динаміка відносної частки імпорту та експорту по рокам

Як свідчать дані у таблиці 2 в Україні намічені стійки структурні зміни у напрямку зовнішньої торгівлі із країн СНД у інші країни. Це пов'язано насамперед із торговими війнами між Росією та Україною. У імпорті це обмеження експорту молочних виробів із України до Росії. В імпорті це пов'язано насамперед із обмеженням імпорту газу із Росії.

Табл.2. Структура зовнішньої торгівлі України, %

Показник	Експорт	Імпорт
	2003	2004	2005	2003	2004	2005
Усьго	100	100	100	100	100	100
У тому числі:
країни СНД	56,8	36,2	36,8	61,3	53,9	53,9
інші країни	43,2	63,8	63,2	38,7	46,1	46,1
Товари	100	100	100	100	100	100
У тому числі:
країни СНД	51,4	28,1	30,9	63,5	56,9	57,6
інші країни	48,6	71,9	69,1	36,5	43,1	42,4
Послуги	100	100	100	100	100	100
У тому числі:
країни СНД	73,2	62,3	61,4	28,6	21,2	18,7
інші країни	26,8	37,7	38,6	71,4	78,8	81,3

Ю орієнтованість експорту на переважно сировинну спрямованість, що здебільшого складається продукції чорної металургії - 32%, хімічної промисловості - 12%, харчової промисловості - 10%, машинобудівної - 10%;

Ю орієнтованість імпорту на життєво необхідну продукцію - нафту, газ - 52%, продукцію машинобудування - 13%, медикаменти, продукти харчування;

Ю нерівномірне розміщення експортного потенціалу України, коли 4 із 25 регіонів дають більш ніж 50% експорту (Дніпропетровська, Донецька, Луганська та Одеська області);

Ю висока орієнтованість зовнішньої торгівлі від республік СНД.

Як можливо побачити із таблиці 3 за останні роки наявна така товарна структура зовнішньої торгівлі. Як бачимо із даних, зменшилися відсоткова доля живих продуктів, продуктів рослинного походження, продукції харчової промисловості, як у імпорті, так і у експорті товарів.

Табл.3. Товарна структура зовнішньої торгівлі (%)

Вид продукції	Експорт	Імпорт
	2003	2004	2005	2003	2004	2005
Усьго	100	100	100	100	100	100
З них:
живі продукти та продукція твариництва	4,1	3,2	3	2,8	2,6	1,8
продукти рослинного походження	6,7	6,5	3,2	2,4	2,7	3,2
Жири і масла тваринного та рослинного походження	2,2	4,5	2,9	2,2	1,3	0,9
Продукція харчової промисловості	9,7	2,7	3,3	4,8	3,9	3,1
Мінеральні продукти	8,6	10,1	9,6	49,9	48,3	46,9
Продукція хімічної та повязаних з нею галузей промисловості	11,6	9,3	10,6	5,8	7,1	6,4
Пластмаси та каучук	3,7	3,2	2,9	4,9	4,3	4,5
Текстиль та текстильні вироби	3,8	3,9	3,7	3,2	4,9	5,2
Неблагородні метали та вироби із них	33,9	42,2	45,6	4,6	3,9	5,9
Машини, устаткування та механізми, телеапаратура, звукозаписувальна та звуковідтворювальна апаратура	9,8	9,2	9,9	13,7	16	17,9
Засоби наземного, повітряного та водного транспорту	5,9	5,2	5,3	4,7	5,0	4,2

Часткова доля машин, устаткування та механізмів, телеапаратури, звукозаписувальної та звуковідтворювальної апаратури звеличилась.

Майже на одному рівні залишилася часткова доля пластмас та каучуку, засобів наземного, повітряного та водного транспорту.

Найбільш значущими при цьому виявилися:

• ракетно-космічна індустрія (Росія - Україна - Казахстан);

• авіаційна промисловість (Росія - Україна - Узбекістан);

• війсково-промисловий комплекс (Росія - Україна - Беларусь);

• хімічна та нафто-газопереробна промисловість (Росія - Україна - Узбекістан - Казахстан - Беларусь);

• паливно-енергетичний комплекс (Росія - Туркменія - Казахстан - Узбекістан);

• АПК (практично всі країни СНД);

• науковий комплекс (Росія - Україна - Беларусь).

Упродовж останніх десяти років наявними були тенденції на зближення, так і на віддалення, що врешті-решт призвело до раціоналізації на прагматичній основі цілої низки зовнішньоекономічних зв'язків не тільки у названих вище галузях, а й у цілому ряді інших.

2.3 Основні особливості зовнішньої торгівлі України

Визначимо основні особливості зовнішньої торгівлі України з країнами СНД.

1. Мала місце тенденція до зростання обсягів українського експорту в країни Співдружності з 5,2 млрд. дол. у 2000 р. до 6,5 млрд. У 2003-му, проте частка країн цього угруповання зменшилася відповідно з 33,5% до 27,6% (з Російською Федерацією з 22,8% до 18,2%).

2. У структурі імпорту спостерігалася так звана „дзеркальна асиметрія”. Обсяги поставок з країн СНД до України зросли з 8,5 млрд. (2000 р.) до 11,9 млрд. (2003 г.), проте у відсотковому відношенні їх питома вага зменшилася з 56,6% до 49,7% відповідно.

3. Має місце негативне сальдо у зовнішній торгівлі з СНД, яке пояснюється енергійною залежністю України від поставок нафти та природного газа з Росії та Туркменії.

4. Товарна структура експорту майже залишилася без змін, проте спостерігався комерційний успіх окремих продовольчих компаній України, яким вдалося закріпитися на російських ринках та ринках країн Центральної Азії.

Прямі іноземні інвестиції, що надходили в Україну з держав СНД не були значними. Так, станом на початок 2004 р. З РФ (вона посідає 7-е місце за обсягами прямих іноземних інвестицій) припадало лише 377,6 млн. дол., що становило 5,7% їх загального обсягу. Обсяги ж українських інвестицій становили 86,7 млн. дол.

В цілому конструктивна наступальна геоекономічна стратегія України щодо диверсифікації джерел і можливостей енергетичного та сировинного забезпечення своєї економіки набуває особливого значення. Наприклад, досить перспективною виглядає можливість лідируючої ролі України у створенні Балтійсько-Чорноморського економічного альянсу на основі активної участі у здійсненні каспійського проекту.

З боку Норвегії існує згода щодо можливостей подовження територією України газових магістралей для транспортування норвезького газу, які зараз проходять територією Польщі та Німеччини. Із закінченням у першому кварталі поточного року будівництва двох терміналів на залізничному коридорі Поті-Одеса створюються реальні умови для включення України до єдиної східної транс'європейської транспортної мережі.

Зазначені проекти в плані економічної інтеграції України до європейської спільноти привабливі ще й тим, що значна частина витрат щодо реалізації цих проектів фінансується ЄБРР, партнерами із США та Норвегії.

Зволікання з структурною перебудовою економіки й намагання будь-що зберегти обсяги енергетичного забезпечення, в тому числі й нераціональних виробництв, веде до посилення залежності від екзогенних факторів, причому з боку держав з нестійкою економічною та політичною ситуацією. З іншого боку, концентрація енергетичних потоків і відповідних транспортних інфраструктур дозволяє Україні підвищити свою значущість як суттєвого екзогенного фактора для розвитку економік європейських і азійських країн, регіонів та субрегіональних економічних структур.

Одночасно геополітична стратегія України не може ігнорувати той факт, що, за підрахунками експертів, Сибір і Далекий Схід Росії містять 50-60% усіх доступних для використання ресурсів планети. Тому рано чи пізно цей регіон має стати об'єктом підвищеної світової уваги. Принципово важливою є взаємовигідна і безконфліктна інтеграція України з Росією, як і з іншими країнами СНД, у процесі загальноєвропейської і транс'європейської інтеграції.

Національні стратегії розвитку країн СНД передбачають формування нових типів економічних відносин, зокрема пошуку нових типів економічних відносин, зокрема пошуку додаткових джерел ресурсного забезпечення сталого економічного зростання, утвердження інноваційної моделі розвитку, підвищення конкурентоспроможності національних економік вихід на європейські національні стандарти. Певною мірою це може забезпечити ЄЕП, хоча, як показав попередній аналіз, тенденція на розбіжність є домінуючою в країнах Співдружності.

Важливими для України сферами співробітництва на дво- і багатосторонній основі в умовах сьогодення є:

Ю створення зони вільної торгівлі в межах принципів, інструментів та механізмів, що були задекларовані Європейською Комісією у посланні „Ширша Європа - сусідство” (березень 2003 р.);

Ю диверсифікація проектних розробок у визначених вище галузях з метою посилення взаємної конкурентоспроможності національних економік на світових ринках;

Ю розвиток трансрегіонального співробітництва шляхом створення Єврорегіонів (такі вже існують, це єврорегіони „Слобожанщина”, що об'єднує Харківську область (Україну) та Белгородську (РФ), „Дніпро”, що об'єднує Брянську область (РФ), Гомельську область (Беларусь) та Чернігівську (Україна);

Ю формування спільного інноваційного простору;

Ю розвиток транспортних коридорів між СНД та ЄС (найдешевший шлях транзиту товарів між ЄС та РФ лежить крізь Словаччину та Україну).

Стратегічна програма розвитку зовнішньоекономічних відносин України має базуватися на забезпеченні її суверенітету в світо господарських зв'язках, гарантуванні її національної зовнішньоекономічної безпеки. Вся розгалужена сукупність зовнішньоекономічних зв'язків повинна ґрунтуватися на еквівалентному, взаємовигідному обміні, міжнародному поділі й кооперуванні праці. Взаємодія зі світовим господарством має спиратися на комплексну, гнучку і динамічну державну зовнішньоекономічну політику, в основі якої - максимальна господарська свобода безпосередніх виробників, експортерів товарів та послуг. Не менш важлива відкритість економіки для широкої і взаємовигідної участі в регіональних та світових господарських і валютно-фінансових системах і структурах.

На підставі цього можна сформувати головні елементи системи зовнішньоекономічної стратегії України, яка, на наш погляд, має включати:

- створення потужного експортного сектору;

- зміцнення і забезпечення конвертованості національної валюти;

- залучення іноземних інвестицій на основі створення СП, вільних економічних зон, інших форм спільного підприємництва з іноземним капіталом;

- лібералізація імпорту;

- здійснення закордонної підприємницької діяльності;

- формування розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту (банки, біржі, страхові компанії, консалтинг, аудит, лізинг, і т. ін.);

- гнучку податкову, цінову, депозитивну, кредитну, фінансову і валютну політику, що стимулює диверсифікацію експортно-імпортних операцій;

- поступову інтеграцію економіки в європейські і світові господарські об'єднання та організації;

- кадрове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності.

Головне завдання полягає в тому, щоб визначити етапи, напрямки, форми і способи реалізації зовнішньоекономічної стратегії.

Серед пріоритетів у розвитку експортного сектору варто назвати насамперед високотехнологічні, наукомісткі галузі машинобудування (верстати, літаки, ракети, судна, прилади, побудова техніка), порошкову металургію, надтверді матеріали, кераміку, електрозварювальне виробництво. Техніка і технологія в цих і деяких інших галузях досягають світового рівня, що значно полегшує проблему пошуку й освоєння власної ніші на світових товарних ринках.

Другу групу галузей може утворювати агропромисловий комплекс, спрямований передусім на країни СНД і партнерів із числа країн, що розвиваються. Серйозні соціально-економічні й структурні перетворення на селі спроможні перевести сільське господарство і виробництво продовольства в розряд високоефективних галузей, що будуть визначати, поряд з іншими, експортний профіль країни в системі міжнародного поділу праці.

Патентно-ліцензійна торгівля, ноу-хау, інжиніринг, різноманітні послуги0 особливо туризм, можуть стати третім напрямом у формуванні експортного сектору. Кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат користуються постійним попитом на світових ринках і спроможні при кардинальній реконструкції металургійних заводів, рудників і шахт підсилити експортний потенціал України.

Зокрема, важливим є експортний потенціал чорної металургії. Сьогодні Україна не тільки входить до першої п'ятірки країн-виробників сталі, а й виробляє її більше за всіх на душу населення. Потужна металургійна база, очевидно, буде залишатися однією з головних складових експортного сектору України, надаючи можливість реалізувати на світовому ринку наявні переваги кваліфікованої відносно дешевої робочої сили, власних природних ресурсів, розміщення виробництва, ефект масштабу, ліквідувати технологічний розрив у торгівлі з розвинутими країнами.

Нарешті, п'ятий пріоритетний напрямок пов'язаний із надзвичайно вигідним географічним положенням нашої держави. Транзитні перевезення вантажів, нафти, газу з євроазіатської частини на захід і з півночі на південь Європи і далі на Близький Схід аж до Африканського континенту можуть перетворитися на важливий канал валютних надходжень, що потребує серйозних структурних перетворень у транспортній сфері, щоб підняти її до рівня світових стандартів.

Серйозною передумовою виходу України на світові ринки є забезпечення внутрішньо економічної стабілізації (фінансової, бюджетної, цінової та ін.). Як показує досвід „старих” і „нових” індустріальних держав, в умовах демонетизації золота головною гарантією введення і підтримки валютної конвертованості є товарна конвертованість.

Тільки за наявності потужного і всезростаючого потоку на світові ринки конкурентоспроможних товарів і послуг, що користуються постійним попитом, буде і відповідний попит на національну валюту, а отже, і її конвертованість у валюти інших держав. Золотовалютні резерви відіграють допоміжну роль як чинник стабілізації національної валюти і регулювання її поточного курсу. Вирішальне значення має товарна інтервенція, завоювання надійних ніш на світових ринках товарів і послуг, технологій і капіталів.

Велике значення має залучення іноземних інвестицій - важливий додатковий чинник економічного відродження України, створення розвинутого експортного сектору. Основні принципи імпорту іноземного капіталу - надання закордонним інвесторам прав і можливостей, адекватних тим, якими користуються національні суб'єкти господарської діяльності, за винятком стартового періоду (2-5 років), а також пільг, що надаються в спеціальних економічних зонах або у разі включення СП у державні програми, що допускають відповідні пільги.

Серед пріоритетів державної імпортної політики на перше місце необхідно твердо й однозначно поставити ввезення сучасної техніки і технології, ноу-хау, інжинірингових послуг. За умови об'єднання новітньої технології з досить високим загальноосвітнім і фаховим рівнем українських працівників саме такий підхід дасть бажаний результат. Доцільною була б розробка державної програми технологічної модернізації виробництва на базі закордонних технологій із зазначенням фінансування (внутрішніх і зовнішніх) та виділенням головних галузей економіки, що є визначальними в системі науково-технічного прогресу.

Другий важливий напрямок імпортної політики - охорона здоров'я, розвиток медичної промисловості, медичних закладів. Розвиток за участю закордонних галузей охорони здоров'я набуває першочергового економічного і соціального значення.

Третій напрямок стосується сукупності галузей продовольчого комплексу, харчової промисловості країни. Оснащення галузей харчової промисловості новітньою технікою і технологією, забезпечення умов надійного збереження сільськогосподарської продукції лежить в основі рішення продовольчої проблеми і створення необхідних експортних ресурсів продовольства.

Активізація закордонної підприємницької діяльності та створення розгалуженої системи менеджменту ЗЕД також сприяють активізації зовнішньоекономічних потоків. Теперішня зовнішньоекономічна політика України по суті є пасивною, тимчасовою, перехідною. Закордонна підприємницька діяльність може здійснюватися за наявності вільних капіталів, досвіду, підготовлених кадрів. Починати доведеться практично з нуля - зі створення за кордоном спільних підприємств і фірм за участю українського капіталу, відкриття філій банків, розвитку інших структур, що сприяли б просуванню товарів і послуг на світові ринки.

Застосуванням експортно-імпортного банку України покладено початок формуванню зовнішньоекономічної інфраструктури. Її необхідно доповнити за рахунок комерційних банків, міжнародної фондової і товарної бірж, транснаціональних банків, консалтингових і аудиторських фірм, лізингових і венчурних підприємств тощо.

Ключовою ланкою зовнішньоекономічної стратегії є податкова, депозитна, цінова, кредитна, фінансова і валютна політика. Ніякі постанови і рішення не додадуть бажаної активності і господарської енергії ні внутрішнім товаровиробникам і експортерам, ні закордонним інвесторам і банкірам без створення в Україні сучасної системи оподаткування експорту, імпорту, прибутку спільних підприємств і т. ін.

Зовнішньоекономічна стратегія передбачає вибір географічного середовища, в якому найбільш органічно досягається реалізація економічних інтересів. Найкращим економічним регіоном для України є європейський. Територіальна спільність, наявність зручних транспортних комунікацій, майже однакові історичні й духовні традиції, близькі рівні економічного і науково-технічного розвитку роблять його головним на цьому етапі формування і диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків України.

Для диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків з окремими країнами Європи необхідні значно сильніші стимули з боку держави. Необхідно також наполегливіше шукати до розвитку багатостороннього співробітництва з Європейським Союзом, Чорноморською економічною зоною. Не варто ігнорувати й багатосторонні структури, що створюються на принципово новій основі в країнах Східної Європи і СНД.

Слід враховувати, що механічне поновлення зв'язків із цими державами, подальше перебування в кризовому економічному просторі СНД, що перебуває в стані стагнації, здатне ще більше загострити економічні проблеми нашої держави, загальмувати процес подолання кризових явищ, уповільнити і так невисокі темпи радикальних економічних перетворень.

Орієнтація на невимогливі, економічно, технологічно й інфраструктурно нерозвинені ринки СНД, рівень яких значно поступається ринкам індустріально розвинутих держав, призведе до консервації нашої економічної і технологічної відсталості, низької якості й невисокої конкурентоспроможності українських товарів і послуг. Тому необхідний ретельний перегляд всієї сукупності економічних зв'язків із країнами СНД, оптимізація на основі критеріїв доцільності й ефективності, відповідності національним економічним інтересам України. Аналогічні вимоги мають стати підґрунтям економічного співробітництва України з переважною більшістю країн, що розвиваються.

Однією з головних рушійних сил ринкових перетворень в Україні є тісне співробітництво з індустріально розвинутими державами. По-перше, саме в цих країнах набуто великого досвіду ринкового господарювання, що може бути використаний в Україні, пристосований, адаптований до її специфічних умов і реалій. По-друге, налагодження економічного співробітництва з цими країнами виводить українські товари і послуги на потужні, вимогливі і жорстокі сучасні ринки, конкуренція на яких змусить наших підприємців прагнути до якісно нового рівня виробництва з урахуванням витрат, якості, дизайну, маркетингу, та ін.

По-третє, взаємодія із західними державами створює можливості одержання прямої фінансової підтримки для формування ринкової інфраструктури в Україні (мала приватизація, розвиток приватного підприємництва, підготовка і перепідготовка кадрів і т. ін.) та іноземних інвестицій, технологій, сучасного менеджменту, що вкрай необхідні в умовах трансформації економіки.

Висновки

1. Новітня історія України свідчить про необхідність посилення прагматичного підходу до стратегії економічної інтеграції з обґрунтуванням напрямів, змісту і масштабів співробітництва як з окремими країнами, так і з європейськими та світовими економічними структурами.

2. Аналіз невдалих спроб ефективної економічної інтеграції в межах СНД, малопомітні результати інтеграції України до європейської та світової господарських систем підкреслюють неадекватність організаційних форм та структур, які суперечать якісно новим історичним умовам, неприйнятність звичних підходів до міжнародного розподілу праці та співробітництва. Вони несумісні з вимогами як поточних, так і стратегічних національних інтересів України.

3. В основі найважливішого для України спектра міжнародних економічних відносин початку ХХI століття лежать інтереси, пов'язані з енергоресурсами. Необхідність задоволення економічних потреб, пов'язаних з енергетичним та сировинним дефіцитом, певний час стабілізуватиме розвиток процесів економічної інтеграції взагалі.

4. В сучасних умовах українська геоекономічна політика не може ігнорувати потенціалу інтеграції в межах СНД, але не повинна ним і обмежуватись. Актуалізуються проблеми диверсифікації відносин України у напрямку країн Західної Європи, Середньої Азії та Близького Сходу. Євроінтеграція як закономірний результат сучасного етапу глобалізації створює для України природну зону безпеки й економічного співробітництва.

В світі недавніх виступів президента Росії Путіна, а також американського вищого керівництва, Росія вступає у новий виток «холодної війни» із «Західом». Отже Україна зупинилася перед важким і незручним у даній ситуації вибором - у яку сторону рушити. Адже «на двох стільцях всидіти не можливо».

Список використаної літератури

1. 1. Економіка України: Сучасний стан, динаміка, тенденції розвитку. К.: Інвест. компанія «ДІКОМ», 1998. - Вип.

2. Лугінін О.Є. Статистика національної економіки та світового господарства: Навч. посіб./ Лугінін О.Є., Фомішин С.В. - К.: ЦНЛ, 2006. - 502 с.

3. Новицький В.С., Пашко П.В. Міжнародна економічна діяльність України: Підручн. - КНЕУ, 2003. - 948 с.

4. Макроэкономика. Основные индикаторы // Финансовые риски. - 1998. - № 2 (14).

5. Румянцев А.П., Климко Г.Н., Рокоча В.В., та ін. Міжнародна економіка: підручник - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2006. - 479 с.

6. Танці В. Роль государства в экономике: эволюция концепции // Мировая экономика и международные отношения. - 1998. - № 10.

7. Фомишин С.В. Международные экономические отношения на рубеже тысячелетий: Учебное пособие / - Херсон: Олди плюс, 2002, - 560с.; ил.

8. Чужиков В.І. Економіка забіжних країн: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2005. - 308 с.

9. Western NIS Enterprise Fund. 1998, Annual Report.