Інформаційна політика Франції

Курсова робота

Тема: Інформаційна політика Франції

План

• ВСТУП
• Розділ 1 Сутність світового інформаційного простору та проблеми його розвитку
• 1.1 Проблеми інформації у світі
• 1.2 Встановлення нового світового порядку в галузі інформаційних відносин
• Розділ 2 Сутність та механізми реалізації державної інформаційної політики Франції
• 2.1 Основні аспекти державної політики Франції в сфері інформації
• 2.2 Інформаційні проекти як складова державної інформаційної політики Франції
• 2.3 Підготовка до подальшого входження Франції в єдине світове та європейське інформаційне середовище в умовах впровадження Конституції ЄС
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

В сучасному світі актуалізується питання інформаційної забезпеченості та інформаційної безпеки як складових, що забезпечують діяльність всієї держави та окремих громадян. Сьогодні перед кожною державою постає завдання вироблення такої зовні- і внутрішньополітичної стратегії, яка б повною мірою відповідала вимогам сучасного контексту глобалізації і багатополюсності. У розвинутих країнах світу розроблені та втілюються на практиці державні програми інформатизації суспільства, невід'ємною частиною яких є проблеми інформаційної безпеки. Інформаційна забезпеченість визначається ефективністю побудови інформаційної політики та концепції держави, тому держава в рамках державного механізму створює найоптимальніші умови для виконання завдання по забезпеченню інфораційної безпеки.

Сучасний політичний процес, характеризується участю громадськості і ролі масової інформації, що розширюється. Внутрішня і зовнішня політика держав і їх союзів випробовує зростаючий тиск з боку громадськості, як усередині країн, так і за межами державних кордонів. Цьому сприяє процес глобалізації інформаційних потоків, які частенько практично безперешкодно проникають на суверенні території. Фактично, спостерігається процес повсюдної інформатизації і усесвітнього інформаційного простору.

Сьогодні «інформатизація не просто локальна сфера суспільного життя, по суті вона охоплює всі сфери життя суспільства, а її наслідки глибоко зачіпають життя людини, суспільства, держави, і цей вплив стає усе більш значимим». Суспільство, використовуючи сучасні можливості в області інформації, отримало механізми, які дозволяють здійснювати цивільний контроль над діяльністю держави і впливати на ухвалення політичних рішень. Схожі тенденції спостерігаються і в міжнародному житті. Суспільство стає не лише об'єктом інформації, але і її суб'єктом.

Метою даної роботи є аналіз основних інструментів та механізмів інформаційної політики, яку впроваджує Франція останнім часом та впливу який на неї робить всесвітній інформаційний порядок.

Виходячи з мети даної роботи були поставлені наступні завдання, а саме:

- аналіз основних інформаційних проектів в яких Франція брала чи бере участь;

- аналіз основних механізмів державної інформаційної політики;

- аналіз сучасних проблем та тенденцій розвитку світового інформаційного порядку;

- аналіз процесу входження Франції в єдиний інформаційний простір ЄС.

Об'єктом дослідження є політика Франції в сфері інформації як однієї з провідних країн членів європейського та всесвітнього інформаційного простору.

Предметом дослідження виступають механізми та інструменти реалізації інформаційної політики Франції.

Розділ 1 Сутність світового інформаційного простору та проблеми його розвитку

1.1 Проблеми інформації у світі

Інформація грає першорядну роль в міжнародних відносинах як засіб комунікації між народами і як інструмент пізнання і розуміння між народами.

Ця роль інформації є тим більше важливою і вирішальною в сучасних міжнародних відносинах, що міжнародне співтовариство розташовує в даний час, завдяки новим відкриттям і значному прогресу техніки, дуже вчиненими і дуже швидкими засобами комунікації, які роблять майже миттєвою передачу інформації між різними районами земної кулі.

Проте слід зразу ж відзначити, що сучасна міжнародна система інформації характеризується глибокою незбалансованістю між розвиненими країнами і країнами що розвиваються. Ця незбалансованість характеризується тим фактом, що розвинені країни тримають в своїх руках потік інформації від початку до кінця. Це панування торкається всього комплексу міжнародної сучасної системи комунікацій, тобто агентств друку, радіо і телебачення, кінематографії, журналів, книг і багатотиражних ілюстрованих видань, банків даних і рекламних агентств.

Ця незбалансованість, природно, спричинила за собою думку про ''глибокий перегляд сучасної міжнародної системи інформації і про необхідність встановлення нового всесвітнього порядку в області інформації, який, будучи одним з численних аспектів необхідної зміни положення в світі, має на своїй основній меті надання допомоги проведенню інших реформ встановленню нових міжнародних порядків, більш справедливих і більш відповідаючих інтересам всього співтовариства людей.

Країни, що розвиваються, вимагаючи встановлення цього нового всесвітнього порядку в області інформації, лише нагадують про права, урочисто проголошених сучасним міжнародним співтовариством в таких важливих текстах, як стаття 19 Загальної декларації прав людини, стаття 19 Міжнародних пактів про цивільні і політичні права і про економічні, соціальні і культурні права, а також у відповідних резолюціях, прийнятих Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Нації.

Право на комунікацію, в основі своїй пов'язане зі всією рештою прав, торкається не тільки окремої особи, але також груп народів і суспільств, і повинне знайти відповідне місце в міжнародному плані, у відносинах між державами, народами, суспільствами і культурами. Крім того, право на комунікацію повинне гарантувати не тільки право на отримання інформації, але так само, як висновок з цього, право інформувати, доповнювати скорочену інформацію і виправляти невірну інформацію.

Новий всесвітній порядок в області інформації вимагає загального визнання, яке до теперішнього часу було обмеженим через насторожене відношення породженого певними побоюваннями. Ці побоювання виникли у зв'язку з перспективою змін, які можуть завдати збитку безпосереднім інтересам. Саме засоби інформації повинні настроювати громадську думку на користь змін, що проводяться на користь всього людства. Всюди повинна одержати визнання думка про те, що сучасний порядок є лише змішенням різних проявів безладдя і що у зв'язку з цим необхідно зміни.

В сучасному світі інформація характеризується істотними незбалансованостями, що відображають загальну незбалансованість, яка робить вплив на міжнародне співтовариство. Ці незбалансованості виявляються в багатьох сферах і, зокрема, в політичній, юридичній і техніко-фінансовій сферах [2].

Зупинимося на політичних аспектах незбалансування інформації.

1. Пережитки колоніальної ери.

Сучасна система інформації закріплює форму політичного, економічного і культурного колоніалізму. Він полягає в наданні особливої уваги подіям, значення яких в деяких випадках обмежено або які не мають ніякого значення; в підбірці окремих фактів, і представленні їх у вигляді єдиного цілого; у викладі фактів так, щоб витікаючі з цього висновки були сприятливими для інтересів транснаціональної системи; в роздуванні незначних фактів, щоб порушити необгрунтовані побоювання; в замовчанні проблем, що не відповідають інтересам країн яким належать ці засоби інформації. Таким чином, події в світі освітлюються лише залежно від інтересів певних суспільств. Інформація також спотворюється з урахуванням особливих моральних, культурних або політичних цінностей деяких держав у збиток цінностям і інтересам інших народів [8].

2. Вплив, що відчужує, в економічному, соціальному і культурному планах.

Окрім панування і маніпулювання міжнародним ринком новин, розвинені країни використовують інші форми гегемонії над органами комунікації третього світу. Перш за все вони заволодівають засобами масової інформації за допомогою безпосередніх капіталовкладень. Існує також інша форма контролю, що має набагато більше значення в даний час, а саме, майже повна монополія реклами в світі, здійснювана великими рекламними агентствами, які діють як транснаціональні компанії в області комунікації і забезпечують собі дохід, обслуговуючи інтереси транснаціональних промислових і комерційних корпорацій, що очолюють в діловому світі. Інша форма панування полягає у впливі, який використовується для того, щоб перешкоджати соціальній еволюції і відкрито здійснюється органами пропаганди.

3. Кількісна незбалансованість між Північчю і Півднем.

Ця незбалансованість створюється розривом між об'ємом повідомлень, витікаючих з розвиненого світу і призначеного для країн, що розвиваються, і об'ємом новин, що рухається у зворотному напрямі. Біля 80% інформації, поширюваної в світі, проводиться великими міжнародними агентствами, які присвячують лише 20-30% цього об'єму країнам, що розвиваються, не дивлячись на те, що на їх частку припадає близько 3/4 людства. Це перетворюється на фактичну монополію розвинених країн.

4. Незбалансованість засобів в області інформації.

П'ять основних транснаціональних агентств монополізують в цій області основний матеріальний і людський потенціал, тоді як майже третину країн, що розвиваються, ще не мають свого національного агентства.

5. Фактична гегемонія і прагнення до панування.

Ці тенденції виявляються у формі байдужості, яку проявляють засоби масової інформації розвинених країн, і особливо західних країн, по відношенню до проблем, інтересів і спрямувань країн, що розвиваються. Ці тенденції грунтуються на фінансовій, промисловій, культурній і технічній потужності, внаслідок чого більшість країн, що розвиваються, зводиться до статусу простих споживачів інформації, що продається як будь-який інший товар. Ці тенденції знаходять свій вираз понад усе по засобом контролю за рухом інформації, який здійснюють транснаціональні агентства, без жодних перешкод діючі в більшості країн, що розвиваються, що пояснюється перевагою в області техніки, прикладом чого є система зв'язку через супутники, цілком контрольована великими міжнародними кампаніями [14].

6. Відсутність інформації про країни, що розвиваються.

Щоденна хроніка подій з країн, що розвиваються, передається світу за допомогою транснаціональних засобів масової інформації; паралельно, через ті ж канали, ці країни одержують "інформацію" про те, що відбувається за кордоном. Передаючи в країни, що розвиваються, лише ті новини, які були оброблені, тобто відфільтровані, адаптовані і спотворені, транснаціональні засоби інформації нав'язують країнам, що розвиваються, своє бачення світу. Якщо друк промислово розвинених країн об'єктивно освітлює проблеми, досягнення і спрямування країн третього світу, це робиться у формі спеціальних додатків або випусків, що продаються за високими цінами.

7. Повідомлення, погано адаптовані для районів їх розповсюдження.

Навіть важлива інформація може свідомо ігноруватися ЗМІ за ради іншої інформації, яка цікава суспільству тієї країни, до якої відносяться дані засоби інформації. Ця інформація передається в країни-споживачі, яким вона практично нав'язується, хоча вона не представляє ніякої цікавості для читачі і слухачів цих країн.

8. Сучасний порядок в галузі інформації, якій заснован на практично монопольній концентрації влади [8].

Перейдемо до розгляду юридичних аспектів незбалансування інформації, до яких зокрема можна віднести:

1. Вільна інформація чи вільне інформування.

2. Право доступу к джерелам інформації. Це право розуміють одностороннім чином і використовують в інтересах тих, хто моє засоби отримання і розповсюдження інформації.

3. Неефективність права на виправлення. За виключенням Конвенції 1952 р., не існує засобів, які допоможуть забезпечити державам можливість виправити стосовно їх неправдиву або неточну інформацію. Але Конвенція 1952 р. є сама по собі малоефективною і регламентація в цій галузі є обмежувальною і невигідною для країн, що розвиваються.

4. Незбалансованість в області авторських прав. Ця тема протягом довгого часу регулювалася Бернською конвенцією 1986 р., яка носить протекціоністський характер відносно сфери свого вживання, тривалості покриття прав і обмеженості порушень, які можуть бути вчинені по відношенню до цих положень. Всесвітня конвенція 1952 р., переглянута в 1971 р., керівництво вживанням якої доручено ЮНЕСКО, передбачає менш суровий рівень захисту. Флорентійська конвенція через свої протекціоністські наслідки, які вона може мати, одночасно сприяючи розповсюдженню творів інтелектуальної творчості з промислово розвинених країн в країни, що розвиваються, не відповідала інтересам останніх. В цілому, міжнародна система видання і розповсюдження, діюча в даний час під приводом охорони прав авторів, привела до панування ряду комерційних інтересів в розвинених країнах і непрямим шляхом сприяла створенню сприятливих умов для культурного і політичного панування цих країн над всім міжнародним співтовариством.

5. Незбалансованість в розподілі спектру радіочастот. Слід відмінити положення статті 9 правил радіозв'язку, що закріплюють права, одержані в області розподілу шкали частот, і позбавляючих країни, що недавно одержали незалежність, задовільних засобів висловлювати свою думку.

6. Безладдя і відсутність координації в області електрозв'язку і використовування супутників. Через відсутність ефективної регламентації, нинішня нерівність в цій області може поглибитися, тоді як право сильного буде необоротно укріплено. Прогрес в цій області такий, що через відсутність відповідної регламентації слід чекати такого напливу передач і телепрограм, який набуває характеру порушень національної території.

Країни, що розвиваються, відчувають незручності від одночасно непридатної і дорогої сучасної системи комунікації. Технічний прогрес, досягнутий розвиненими країнами, і введені ними системи тарифів відносно міжнародної комунікації забезпечили їм монопольні позиції і привілеї як в тарифікації транспортування публікацій і електрозв'язку, так і у використанні технічних засобів комунікації і інформації.

Сучасні структури і моделі мереж електрозв'язку між країнами, що розвиваються, засновані лише на критеріях рентабельності і торгівлі, є серйозною перешкодою для розвитку інформації і комунікації. Ця перешкода виявляється на рівні інфраструктури і тарифів [15].

Планування інфраструктури, здійснюване колишніми колоніальними державами, позбавляє деякі країни, що розвиваються можливості передачі інформації за межі своїх кордонів (наземні станції, забезпечують тільки прийом телепередач, вироблених в промислово розвинених країнах).

Женевська конференція 1977 р. спробувала закласти основи процедури, направленої на попередження зловживань раціонального використання супутників, країни, що розвиваються, як і раніше знаходяться під загрозою анархічного використання космічного простору, що спричинить за собою збільшення незбалансованості, якою уражена сучасна система електрозв'язку.

З особливою гостротою встає сьогодні проблема розподілу спектру радіочастот, універсального, але обмеженого природного джерела. Країни, що розвиваються, більш ніж коли-небудь мають намір твердо поставити під питання права, які привласнили собі розвинені країни у використанні спектру частот. Вони також повні рішучості добитися урівноваженого розподілу цієї шкали.

Конференції глав держав неприєднаних країн, різні наради міжнародних організацій і зустрічі між установами, безпосередньо або побічно пов'язаними з сектором інформації, дозволили поступово виявити деякі заходи, які слід провести з метою встановлення нового всесвітнього порядку в області інформації. З цією метою були створені деякі структури як регіонального характеру (африканські, азіатські, латиноамериканські, арабські союзи і агентства радіомовлення), так і органи неприєднаних країн (Міжурядова рада з координації інформації), Координаційний комітет агентств, Кооперативний комітет радіомовлення, комітет експертів в області електрозв'язку і т.д.).

1.2 Встановлення нового світового порідку в галузі інформаційних відносин

Логічно і природно діяти сьогодні у напрямі встановлення нового всесвітнього порядку, який регулюватиме відносини між державами в різних областях; природно, передбачати одночасно новий всесвітній порядок в області інформації.

Новий порядок спричиняє за собою справжню перебудову. Сучасне положення, будучи продуктом тривалої історії, не може бути виправлено в короткі терміни. Це швидше процес, який повинен проходити на національному, регіональному і міжнародним рівнях.

Новий всесвітній порядок в області інформації, заснований на демократичних принципах, направлений на створення рівноправних відносин в області комунікації між розвиненими і країнами, що розвиваються, на велику справедливість і велику врівноваженість. Зовсім не ставлячи під сумнів свободу інформації, він направлений на вживання цього принципу справедливим і рівним чином для всіх народів, а не тільки для найрозвиненіших серед них.

Для здійснення такої мети слід провести комплекс заходів, направлених на виправлення недоліків всесвітньої системи і заповнити пропуски і змінивши баланс в міжнародних відносинах в цій галузі.

З простих споживачів інформації країни, що розвиваються, повинні стати самостійними, повноправними виробниками в світі інформації і комунікації [4].

В цьому плані слід визначити політику в області інформації, її роль, а також заходи, які слід провести при зборі, редакції, відборі і розповсюдженні інформації для знищення наслідків колоніальної епохи. Слід постійно пам'ятати про те, що інформація є соціальною потребою, а не просто товаром. Надії, прагнення і боротьба співтовариства, груп і народів повинні розглядатися на основі рівності, повної чесності і повної об'єктивності, уникаючи провокацій, підтримуючи справу свободи і справедливості, захищаючи права людини у всіх міжнародних проявах, знищуючи наслідки колоніалізму, расизму, апартеїду і іншу дискримінаційну практику, слугуючи справі миру у всьому світі.

На міждержавному рівні необхідно запроваджувати наступні заходи:

- розширити і диверсифікувати сферу надання підтримки з боку ЮНЕСКО і інших міжнародних організацій країнам, що розвивається, забезпечити засоби зв'язку для надання багатобічної і двосторонньої допомоги цим країнам в цілях посилення цієї допомоги і забезпечення її більшої ефективності;

- надавати допомогу в сприянні розвитку засобів інформації в країнах, що розвиваються, як на національному, так і на регіональному рівнях на основі колективної опори на власні сили;

- надавати країнам, що розвиваються, можливість використовування форумів і трибун, діючих в рамках міжнародних організацій, ознайомлення з їх потребами і досягнення встановлення нового міжнародного порядку в області інформації;

- надавати підтримку здійсненню країнами, що розвиваються заходів направлених, на вживання і розвиток національної політики в області комунікації, сприяти розвитку наукових досліджень - зокрема, значення передачі технології - і центрів документації в області комунікації;

- ввести в розвинених країнах - постачальниках будь-яких форм літературних або художніх творів податковий збір, дохід від
якого поступав би до міжнародного фонду по авторському праву, управління яким здійснюватиметься ЮНЕСКО [8];

- розширити і диверсифікувати рамки допомоги, що надається країнам, що розвиваються, і надавати їм допомогу у використовуванні наук в області комунікації на користь соціального розвитку за допомогою проведення досліджень, що грунтуються на обгрунтовуваннях, предметах і методах, що відображають дійсність і відповідаючих потребам країн, що розвиваються;

- надавати максимальну технічну і фінансову допомогу
установам, діяльність яких присвячена здійсненню досліджень в області комунікації, відповідно до потреб, які випробовувалися б в кожній країні і в кожному регіоні;

- в співпраці з центрами підготовки фахівців в області масової комунікації, що є у всіх країнах, що розвиваються, ввести програму по розробці і координації науково-дослідних планів установ, департаментів, спеціальних програм по професійній підготовці в області комунікації.

- сприяти, за допомогою надання стипендій і подібних заходів, здійсненню програми вищої університетської підготовки кадрів для викладання наук в області комунікації. Така підготовка повинна була б здійснюватися відповідно до потреб, цілей і можливостей країн, що розвиваються; вона була би повинна фактично допомогти забезпеченню для майбутніх поколінь фахівців нового сприйняття комунікації і введенню інших теорії і практики, здатної сприяти встановленню національних і міжнародних відносин на основі рівності, а не влади;

- надавати допомогу в розробці науково-дослідних програма і створенні центрів підготовки фахівців, з тим щоб забезпечити країнам, що розвиваються, можливість випускати радіо- і телепередачі на користь виконання цілей нового міжнародного економічного порядку;

- надати сектору масової комунікації місце, відповідне значенню, яке він незаперечно має, нарівні з інших секторів діяльності, і його очевидній дії на кожний з них, з тим щоб розвинути корисні і злагоджені взаємостосунки не тільки з сектором культури, але також з сектором освіти і іншими секторами, які в даний час у меншій мірі пов'язані з ним;

- розробити чітку політику в області використовування систем комунікації за допомогою супутників, поважаючи при цьому, у всіх випадках, суверенні права кожної держави;

- сприяти розвитку експериментування, оцінки і розповсюдження нових технічних методів комунікації, що характеризуються низькою вартістю і легкістю їх використовування з тим, щоб забезпечити широкій громадськості, яка випробовує в них недолік, можливість доступу до повідомлень щодо розвитку;

- сприяти розширенню участі країн, що розвиваються, в діяльності по стандартизації в цілях забезпечення правильного і швидкого використовування документів і більш широкій участі цих країн в діяльності міжнародних спеціалізованих організацій в даній області.

Справедливість міжнародної комунікації зможе бути досягнута тільки в тому випадку, якщо буде змінено визначення прав в області комунікації і забезпечено їх широке вживання. Інформація повинна матися на увазі як соціальна цінність і культурна субстанція, а не матеріальна продукція або товар. В такій перспективі всі країни повинні були б мати однакову нагоду доступу до джерел інформації і участі в процесі комунікації. Соціально-культурні міркування повинні переважати над індивідуальними, матеріальними і меркантильними міркуваннями. Комунікація - це як повітря і світло. Всі повинні володіти однаковим правом доступу до неї. Вона належить всьому людству. Праву на комунікацію не повинні перешкоджати ні фізичні, ні юридичні особи [8].

Інформація не є надбанням тільки окремих фізичних або юридичних осіб, які мають в своєму розпорядженні технічні і фінансові засоби, що дозволяють їм панувати в області комунікації. Її слід розуміти як соціальну функцію, пов'язану з різними суспільствами, культурами і концепціями людської цивілізації. Виходячи з цього, право одержуючого інформацію повинне регламентуватися так, щоб узаконити функції взаємодії і участі і забезпечити вільне і збалансоване розповсюдження інформації.

Як соціальна потреба, комунікація повинна адаптуватися до кожного суспільства, до його задач і його сподівань. Виходячи з цього, кожна нація повинна бути здатна сама вибирати інформацію залежно від властивих їй реалій і потреб.

Заходи, що передбачаються вище, зможуть бути конкретизовані тільки в результаті глобального перегляду технічних структур в міжнародному масштабі. В такій перспективі мета, яку необхідно досягти, або заходи, які необхідно провести, можна визначити таким чином:

- скласти міжнародний кодекс поведінки відносно передачі технології, відповідний реальним потребам і обстановці країн, що розвиваються;

- надавати, на більш сприятливих умовах, доступ до новітніх технічних засобів і адаптувати їх відповідно до конкретних економічних, соціальних і екологічних умов країн, що розвиваються, і зі стадіями розвитку цих країн, що варіюються;

- надавати більш широку допомогу із сторони розвинених країн країнам у формі програм наукових досліджень, що розвиваються, - розробок і за допомогою вироблення відповідних місцевих технічних методів;

- створити дійсно незалежну організацію, метою якої є надання консультацій країнам, що розвиваються, відносно вибору, створення і використання засобів зв'язку (устаткування і зміст).

Таким чином, після реалізації зазначених заходів можливе остаточне встановлення нового світового порідку та розробки нових інструментів інформаційної політики на рівні кожної окремої держави.

Розділ 2 Сутність та механізми реалізації державної інформаційної політики Франції

2.1 Основні аспекти державної політики Франції в сфері інформації

Стрімкий і глобальний розвиток інформаційної сфери, сучасних інформаційних технологій, значною мірою впливає на політичну, економічну, соціокультурну, оборонну та інші складові процесів розвитку суспільства і держави, а інформаційні ресурси в сучасних умовах стають системоутворюючим фактором їхньої життєдіяльності.

Ефективність системи державного управління національними інформаційними ресурсами та їхнім захистом у Франції значною мірою визначає, в умовах науково-технічного прогресу та переходу до постіндустріального суспільства, загальний рівень національної безпеки, а будь-які недоліки в структурі й функціонуванні системи державного управління цими процесами призводять до непоправних збитків суспільству й державі. Відомо, що втрати економіки Франції від індустріального шпигунства перевищують 40 млрд. євро на рік, а, наприклад, втрата торгових і технічних секретів США (за неофіційними даними) обійшлась американським компаніям у 2007 році в 100 млрд. дол. Вважається, якщо не буде вжито рішучих заходів щодо припинення промислового шпигунства, вказані втрати, за оцінками фахівців, до 2010 року складуть 250 млрд. дол. [9].

Все це визначає проблему формування організаційно-правових засад системи управління і захисту інформаційних ресурсів, як найактуальнішу і невідкладну. створення збалансованої інформаційної інфраструктури, спроможної забезпечити формування, поширення й ефективне використання і захист інформаційних ресурсів залежить від чіткого законодавчого визначення системи поглядів на цілі, завдання і основні напрями інформаційної політики.

Необхідність вирішення вищезазначених питань обумовлено тим, що:

- в сучасних умовах значно розширилися можливості для реалізації конституційних прав громадян на інформацію та свободу інформаційної діяльності, суттєво зросли потреби потенціально активної частини суспільства в інформаційній взаємодії як всередині країни, так і з зовнішнім світом;

- інтенсивний розвиток глобальної інформаційної інфраструктури, необхідність інтеграції Франції у світове інформаційне співтовариство на рівноправних умовах посилили залежність ефективного функціонування суспільства та держави від стану розвитку інформаційної сфери, перед усім, системи державного управління національними інформаційними ресурсами;

- інформаційні ресурси, інформаційна інфраструктура в сучасних умовах стають ареною міжнародної боротьби за світове лідерство, за досягнення певних стратегічних і тактичних політичних цілей. І, що необхідно підкреслити особливо: володіння інформацією, належне інформаційне забезпечення органів державного управління, є основою успішної боротьби із сучасним тероризмом;

- інформаційна революція перетворилася на революцію у воєнній справі - вона надала можливості вивести з відчутної сфери, віртуалізувати багато які складові війни, як мінімум, передвоєнний період, підготуватися до нанесення удару без звичайного загрозливого періоду, а в деяких випадках і всю воєнну кампанію провести у віртуальному варіанті. Водночас, не зважаючи на віртуальність ведення війни тільки в інформаційних мережах і системах обробки інформації, можливо, не залучивши жодного солдата, здійснити заходи, наслідком яких буде повне підкорення економіки та політики супротивника [21].

Тобто, основне геополітичне питання, що постає перед Францією в умовах постійної інтенсифікації відносин в сфері інформації, звучить так: здатна країна реалізувати свої порівняльні конкурентні переваги в глобальному економічному просторі чи вона буде позбавлена реальної самостійності і національного суверенітету і скотиться на периферію світового ринку?

Прорив в галузі інформаційно-комп'ютерної індустрії, що забезпечує перетин і злиття дійсної і віртуальної реальностей, найширше впровадження “Інтернету” і використання програмування в складних суспільних і економічних процесах перетворюють світ у чітко прораховувану керовану структуру, а розвиток інформаційних технологій, які впливають на психіку людей, і моделювання людської свідомості за допомогою електронних засобів масової інформації дозволяють прийти до найжорстокішого диктату над кожною окремою особистістю.

Водночас усе більш віртуальною стає сама навколишня щодо людини соціально-економічна реальність. Частина суспільного багатства, що швидко зростає, концентрується в “фінансових пірамідах”, що розкручуються на електронних торгах без якогось зв'язку з реальною економікою. Грошові потоки замикаються у віртуально-спекулятивних операціях, що висмоктують із виробничої сфери утворюваний у ній прибуток. Все це веде до виникнення якісно нової всеохоплюючої ієрархічної структури суспільних зв'язків, що буде цілком підпорядковуватися тому, хто перший розробить її базові правила.

Перед таким загрозливим викликом стоїть зараз і Франція - політично незалежна, економічно розвинена, світоглядно розмаїта. Ігнорувати цей виклик неможливо, а підпорядкування чужій волі означає часткову втрату державного суверенітету [9].

Тому, визначення, правове і організаційне закріплення напрямів державної політики управління національними інформаційними ресурсами повинно випливати з об'єктивних законів розвитку інформаційної сфери та державної управлінської діяльності. Тобто, в процесі формування системи державного управління національними інформаційними ресурсами доцільно забезпечити цілісність такої системи, ієрархію побудови, стабільність організації та погодженість її зв'язків, враховуючи якість інформаційних ресурсів і засобів їх збереження, обробки і передачі.

Державна інформаційна політики має створювати умови для реалізації конституційного права громадян своєї держави вільно отримувати і використовувати інформацію для вирішення таких важливих завдань, як формування національного інформаційного простору, включення його до світового інформаційного простіру на засадах забезпечення інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки і формування демократично орієнтованої свідомості.

Головною метою державної інформаційної політики стосовно національних інформаційних ресурсів, на думку автора, є створення необхідних економічних і соціокультурних умов та правових і організаційних механізмів формування, розвитку і забезпечення ефективного використання національних інформаційних ресурсів в усіх сферах життя і діяльності громадянина, суспільства й держави. Функції державного управління інформаційними ресурсами можна сформулювати, як:

- розробка й прийняття політичних рішень, законодавчих і нормативно-правових актів щодо забезпечення системи управління національними інформаційними ресурсами та удосконалення механізмів реалізації правових норм чинного законодавства;

- визначення і здійснення повноважень державних органів, органів регіонального й місцевого самоврядування щодо оперативного управління (володіння, розпорядження, користування) державними інформаційними ресурсами;

- розробка і реалізація організаційних заходів і нормативно-методичного забезпечення відомчих і регіональних структур та недержавного сектора в сфері формування та використання інформаційних ресурсів за умови координації діяльності згаданих структур;

- розробка і реалізація фінансово-економічних засад регулювання процесів формування та використання інформаційних ресурсів;

- здійснення державної реєстрації інформаційних ресурсів, забезпечення повноти створення первинних і похідних інформаційних ресурсів на засадах використання інформації, що виникає (створюється) у процесі діяльності державних органів, органів регіонального та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності;

- введення технологічно та методологічно єдиних засад формування інформаційних ресурсів за результатами діяльності державних органів, органів регіонального та місцевого самоврядування, державних підприємств і організацій для надання їх у вільний доступ громадянам і організаціям (крім інформаційних ресурсів, що мають відомості, віднесені до державної таємниці та до іншої інформації з обмеженим доступом);

- забезпечення ефективного використання інформаційних ресурсів для діяльності державних органів, органів регіонального і місцевого самоврядування та державних підприємств, установ і організацій;

- оптимізація державної політики інформатизації щодо забезпечення науково-технічних, виробничо-технологічних і організаційно-економічних умов створення та застосування інформаційних технологій, інших елементів інформаційної інфраструктури для формування, розвитку і ефективного використання інформаційних ресурсів та сприяння доступу громадян до світових інформаційних ресурсів, глобальних інформаційних систем;

- забезпечення функціонування ефективно діючої комплексної системи захисту інформаційних ресурсів;

- забезпечення захисту громадян, суспільства і держави від хибної, спотвореної та недостовірної інформації;

- забезпечення розробки та застосування правових, організаційних і економічних механізмів стосовно форм та засобів обігу інформаційних ресурсів Франції (ринку інформації, інформаційних технологій, засобів обробки інформації та інформаційних послуг);

- регулювання інформаційного співробітництва, спрямованого на забезпечення рівноправного і взаємовигідного використання національних інформаційних ресурсів у процесі міжнародного обміну, здійснення єдиної державної політики наукової підтримки системи державного управління формуванням, розвитком і використанням національних інформаційних ресурсів;

- кадрове забезпечення функціонування системи державного управління національними інформаційними ресурсами;

- інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття управлінських рішень у сфері управління інформаційними ресурсами;

- контроль за встановленим порядком і правилами формування, розвитку і використання інформаційних ресурсів;

- нагляд за додержанням законодавства в сфері формування, розвитку, використання інформаційних ресурсів та здійснення правосуддя у сфері суспільних інформаційних відносин.

- організаційно-правова система державного управління інформаційними ресурсами в контексті викладеного, на думку автора, має функціонально три основних рівні:

Перший - стратегічний рівень - є рівнем прийняття політичних рішень, законодавчого та нормативно-правового забезпечення державної політики щодо управління національними інформаційними ресурсами Франції, особливо в умовах глобалізації та інтеграції національного середовища в загальноєвропейське.

Другий - є рівнем організаційного та нормативно-методичного забезпечення виконання законодавчих і нормативно-правових актів, координації і контролю за формуванням, поширенням та захистом інформаційних ресурсів.

Третій - виконавчий рівень, на якому забезпечується безпосередньо виконання законодавчих і нормативно-правових актів та здійснюється відомчий та територіальний нагляд за встановленим порядком і правилами формування, поширення та використання інформаційних ресурсів.

На стратегічному рівні визначаються національні інтереси та їх пріоритети в інформаційній сфері; формуються правові засади для побудови, розвитку системи національних інформаційних ресурсів та управління цією системою; на підставі головної стратегічної цілі державної інформаційної політики щодо інформаційних ресурсів визначаються функції та їх раціональне розподілення між організаційними структурами, що створюються для досягнення стратегічних цілей; формуються основні правові й організаційні засади кадрового, фінансового, матеріально-технічного, інформаційного та інших видів стратегічного забезпечення системи управління національними інформаційними ресурсами; здійснюється стратегічне прогнозування розвитку інформаційної сфери та прийняття політичних і політико-правових рішень щодо удосконалення системи управління цією сферою.

2.2 Інформаційні проекти як складова державної інформаційної політики Франції

Найвідоміші інформаційні проекти в яких брала чи бере участь Франція в рамках співробітництва з іншими країнами ЄС:

1. Програма ЕUREКА (з 1985 р.). Ця програма включала 300 проектів технологічних досліджень. У розробленні їх брали участь 19 західноєвропейських країн, 1600 фірм і науково-дослідних інститутів. Термін реалізації проектів -- від одного до 10 років (450 млн. євро на рік). Найбільший проект -- проект «OASIS», який передбачав розроблення і впровадження спеціальних безпечних інформаційних систем, несанкціонований доступ до яких був би повністю неможливий (витрати -- 22 млн. євро).

2. Європейська стратегічна програма досліджень і розвитку інформаційної технології -- ESPRIT. Ця програма включала 104 проекти, об'єднувала майже 3000 дослідників, 250 промислових компаній. Термін реалізації проектів -- 4--5 років. Програму прийнято в 2004 р. Вартість проектів становила понад 2,5 млрд євро.

Основні напрями досліджень:

- штучний інтелект (42 проекти, 300 млн. євро);

- мікроелектроніка (45 проектів, 350 млн. євро);

- програмне забезпечення (39 проектів, 255 млн. євро);

- інтегровані системи автоматизації виробництва (34 проекти, 180 млн. євро);

- інформаційні системи для установ (41 проект 290 млн. євро).

У програмі також брали участь провідні електронні компанії США.

3. Програма RAS -- інтегрованої широкосмугової системи зв'язку країн ЄС -- передавання голосу, інформації, зображення тощо («проект століття»). Сплановано здійснити розробку програми за 10 років -- 1997--2007 рр. і витратити 150 млрд. євро. У проекті задіяні американські компанії, зокрема ATT, Hewlett-Packard [14].

4. Програма «DOCDEL» -- розроблення електронної системи розповсюдження інформації в країнах ЄС, модернізації видавничої справи. Включає 10 проектів; витрати -- 16,1 млрд. євро.

Подальшу інформаційну політику Франції в рамках проектів ЄС сформульовано в програмі IMPAСT 2, яка базується на засадах IMPAСT 1 і передбачає розвиток таких напрямів:

Удосконалення дослідження ринку. Передбачалось, що центр слідкування за інформаційним ринком (ІМО) розширюватиме свої заходи щодо вивчення ринку, приділяючи особливу увагу визначенню негативних і позитивних аспектів конкуренції у межах ЄС. Ці заходи включають:

-- аналіз ринків публікацій видавництв, що належать до сфери управління, комерційної інформації, наукової і технічної інформації, медичної інформації;

-- підготовку оглядів (surveys) з метою оцінювання засобів надання споживачам професійної інформації та стимулювання нових ініціатив з використання можливостей ЄС;

-- широке розповсюдження результатів, спільно досягнутих споживачами та індустрією інформації, шляхом укладання відповідних угод зі спеціалізованими асоціаціями та видавництвами.

Ліквідація технічних, адміністративних і правових бар'єрів. У межах цього напряму передбачається активізація діяльності консультативної комісії з правових питань (Legal Advisory Board, LAB), створеної з метою аналізу юридичних і нормативних аспектів, що впливають на інформаційну індустрію. Функції комісії:

-- дослідження проблем юридичного характеру, пов'язаних з орієнтацією на посилення взаємодії між приватним і державним секторами економіки, і розроблення пропозицій щодо гармонізації правил маркетингу, застосовуваних за такої взаємодії, з метою максимально повної реалізації можливостей державних і міждержавних організацій;

-- створення умов для інформаційного обслуговування суспільства із застосуванням електронної техніки, визначення напрямів орієнтації і вироблення юридичних норм різних аспектів комерційних угод між різними суб'єктами ринку (відповідальність за достовірність інформації, контроль якості обслуговування, конфіденційність, право інтелектуальної власності в індустрії інформації, авторське право).

Підвищення рівня доступності інформації та ознайомлення з нею. Цей напрям охоплює комплекс ініціатив, що мають за мету стимулювати використання інформаційного обслуговування за допомогою електронної техніки, а саме:

- сприяння розробленню проектів, що мають своїм завданням стандартизацію підготовки, збереження та видачі інформації на основі використання SGML (Standartized General Markup Language) та ODA (Office Document Architecture), а також поширення відповідних досягнень у цій галузі. Усі інформаційні продукти, що виготовляються в державному секторі, мають відповідати вимогам інформаційних стандартів і бути динамізованими та виведеними на європейський рівень дослідження можливостей щодо забезпечення доступу представникам малих і середніх підприємств до інформації, яка надається аудіотекстовими інформаційними службами відповідно до ASCII (American Standart Code for Information Interchange). Увага має бути звернена на розвиток напрямів, орієнтованих на інтеграцію інформації різних видів -- текстової, графічної, аудіо, образної (системи мультимедіа);

- забезпечення більшої доступності інформації. Необхідно сприяти розширенню доступу до інформаційних послуг з використанням електронної техніки користувачів-професіоналів за допомогою інтеграції інформаційних послуг і продуктів, створення сприятливих умов для використання різних мов програмування, графіків, образів, так само як і шляхом розвитку способів надання інформації, заснованих на застосуванні контрольованих словників і використанні природної мови;

- сприяння організації навчання в галузі інформації та удосконалення його. Підготовка інформаційних кадрів має проводитись за універсальною програмою. Майбутні фахівці повинні ознайомлюватися з усіма циклами оброблення інформації: генерацією БД, використанням продуктів мультимедіа, розповсюдженням інформації та її ефективним використанням [21].

Підтримка стратегічних ініціатив у галузі інформації. Надання інформаційних послуг у галузі науки і технології з використанням електронної техніки розглядається як головний рушій розвитку науки та виробництва у Європі. Планується розвиток, стимулювання і кооперування інформаційного обслуговування в тих секторах ринку, які набули стратегічного значення.

Для координування всіх робіт у межах програм і проектів, здійснюваними Францією з іншими країнами-членам ЄС, були створені відповідні організаційні форми:

- у низовій ланці -- проблемні асоціації (корпорації);

- на загальнодержавному рівні -- урядові та міжурядові спеціальні органи.

Крім того, Європейська Комісія стала важливим інструментом розроблення загальних правил, необхідних для переходу до глобального інформаційного суспільства.

З урахуванням досягнутого перед європейськими країнами висуваються нові задачі:

Поліпшення умов для бізнесу за допомогою ефективної та узгодженої лібералізації телекомунікацій, створення необхідних умов для впровадження електронної торгівлі.

Перехід до навчання протягом усього життя. Над цим напрямом працює ініціатива «Навчання в інформаційному суспільстві».

Створення нових робочих місць, охорона прав і свобод громадян, передусім недоторканність особистого життя. Значний вплив інформаційного суспільства на кожну конкретну людину спонукав до дискусії, спрямованої на те, щоб «помістити» людей в центр перетворень, які виникають. За результатами обговорення вийшла друком Зелена книга «Життя і праця в інформаційному суспільстві: спочатку люди».

Глобальна співпраця з метою встановлення правил створення інформаційного суспільства, що стосуються права на інтелектуальну власність, захист даних і таємницю особистого життя, поширення інформації шкідливого і незаконного змісту, проблем оподаткування, інформаційної безпеки, використання частот, стандартів.

Європейська комісія в лютому 2002 р. заснувала Форум для обговорення загальних проблем становлення інформаційного суспільства, 128 членів якого представляють користувачів нових інформаційних технологій, різні соціальні групи, постачальників інформації і послуг, мережевих операторів, державні і міжнародні інститути.

Мета роботи Форуму -- відстежити процес становлення інформаційного суспільства за шістьма напрямами:

- вплив на економіку і зайнятість;

- основні соціальні та демократичні цінності у «віртуальному співтоваристві»;

- вплив на суспільні, державні служби;

- освіта, перекваліфікація, навчання в інформаційному суспільстві;

- культурний рівень і майбутнє засобів масової інформації (ЗМІ);

- стійкий розвиток, технологія та інфраструктура.

Комплексно проблеми розвитку інформаційного суспільства представлені у Першій щорічній доповіді Форуму «Мережі для людей і співтовариств».

2.3 Підготовка до подальшого входження Франції в єдине світове та європейське інформаційне середовище в умовах впровадження Конституції ЄС

Вхід Франції в інформаційне суспільство представляє проблему виняткової важливості для майбутнього країни. Економічні питання очевидні. Мультимедійна індустрія - включаючи комп'ютерну, телекомунікаційну і аудіовізуальну галузі - є тепер одній з рушійних сил економічного зростання і пропонує багатообіцяюче зростання вакансій. Інформація стала стратегічним товаром, однією з умов конкурентоспроможності. Продукти інтелектуальної діяльності вже представляють істотну долю загального добробуту, і представлятимуть більше в майбутньому.

Глибокі зміни, викликані інформаційною технологією, йдуть набагато далі за прості економічні питання: зростання нових інформаційних і комунікаційних мереж пропонує багатообіцяючі соціальні, культурні і, кінець кінцем, політичні перспективи. Ключовим питанням також є використання технологій для вигоди суспільства.

Вхід в єдиний європейський інформаційний простір може вести до більш інтегрованого, відкритішого і демократичнішого суспільства. Ось чому уряд зараз пропонує людям Франції проект і політичне бачення інформаційної і комунікаційної технологій, заснованою на амбіції створити інтегроване інформаційне суспільство. Урядова програма дій для інформаційного суспільства відзначає державні зобов'язання, особливі пункти, сектори, питання і пріоритети, що супроводжуються конкретними пропозиціями. Цей документ, що змішує середньострокові стратегічні орієнтири і робочі заходи, націлений виділити напрями, в яких будуть зроблені урядові дії в цій області в подальші роки [21].

Урядова програма дій діятиме як довідник для відомств, але також і інших суспільних сторін, що особливо закликають до певного і стійкого державного втручання. Підхід уряду має на меті зробити ясну відмінність між тими областями, в яких пряме державне втручання потрібне, наприклад, модернізації суспільних служб або розробка інформаційних і комунікаційних технологій у сфері освіти, і тими областями, де держава може просто задати приклад, запропонувати підтримку і збільшити розуміння суспільством цих областей.

Держава в цьому відношенні не може робити рішуче все. Тому необхідно, щоб само суспільство узяло ініціативу, через участь окремих громадян, компаній, місцевої влади і асоціацій. Для ефективності суспільні дії мають бути сконцентровані на певних пріоритетах. У документі виділено шість пріоритетних областей:

- Нові засоби інформаційних і комунікаційних технологій в секторі освіти;

- Амбітна культурна політика для нових мереж;

- Інформаційна технологія як інструмент для модернізації суспільних служб;

- Інформаційна технологія - необхідний інструмент для компаній;

- Зустріч викликів індустріальних і технологічних інновацій;

- Заохочення появи ефективного регулювання і захисної структури для нових інформаційних мереж

Методи і виконання забезпечення послідовності урядової діяльності, включаючи інших учасників інформаційного суспільства засновані на погоджених діях на національному і міжнародному рівнях і на організацію суспільних дебатів по входженню Франції в єдиний європейський інформаційний простір.

Висновки

Національна інформаційна політика -- стратегія, напрями і завдання держави у сфері збирання, зберігання, використання та поширення інформації та інформаційних ресурсів у суспільстві. В рамках реалізації основної мети національної інформаційної політики Франції відбувається становлення інформаційного суспільства, розвиток інформаційних супермагістралей (із забезпеченням франкомовності мереж), електронного ринку і банківської сфери, лібералізація комунікацій, оновлення інформаційного законодавства, стимулювання наукових досліджень у галузі інформаційного бізнесу, створення систем безпеки інформації і попередження комп'ютерних злочинів, що позитивно впливає на суспільне життя та доступ кожного громадянина до інформаційного ресурсу.

В сучасному світі інформація характеризується істотними незбалансованостями, що відображають загальну незбалансованість, яка робить вплив на міжнародне співтовариство. Ці незбалансованості виявляються в багатьох сферах і, зокрема, в політичній, юридичній і техніко-фінансовій сферах.

До політичних аспектах незбалансування інформації відносяться:

1. Пережитки колоніальної ери.

2. Вплив, що відчужує, в економічному, соціальному і культурному планах.

3. Кількісна незбалансованість між Північчю і Півднем.

4. Незбалансованість засобів в області інформації.

5. Фактична гегемонія і прагнення до панування.

6. Відсутність інформації про країни, що розвиваються.

7. Повідомлення, погано адаптовані для районів їх розповсюдження.

8. Сучасний порядок в галузі інформації, якій заснован на практично монопольній концентрації влади.

До юридичних аспектів незбалансування інформації відносятся:

1. Вільна інформація чи вільне інформування.

2. Право доступу к джерелам інформації.

3. Неефективність права на виправлення.

4. Незбалансованість в області авторських прав.

5. Незбалансованість в розподілі спектру радіочастот.

6. Безладдя і відсутність координації в області електрозв'язку і використовування супутників.

Таки чином, визначення, правове і організаційне закріплення напрямів державної політики управління національними інформаційними ресурсами повинно випливати з об'єктивних законів розвитку інформаційної сфери та державної управлінської діяльності. Тобто, в процесі формування системи державного управління національними інформаційними ресурсами доцільно забезпечити цілісність такої системи, ієрархію побудови, стабільність організації та погодженість її зв'язків, враховуючи якість інформаційних ресурсів і засобів їх збереження, обробки і передачі.