Економічна конвергенція як показник інтегрованості країн – поняття, визначення та рівень інтегрованості в західній Європі

В Італії ситуація з програмою стабілізації складна. Державний борг у 2004 р. становив 106% ВВП, але очікується його зменшення до 98% в 2008 р. за рахунок амбіційної приватизаційної програми та підвищення економічного зростання з 1,2% ВВП у 2004 р. до 2,3% -- у.2008.р. Дефіцит бюджету Італії становив у.2004.р. 2,9% ВВП, а програма стабілізації передбачає заходи зі зниження його рівня до 0,9%. Проте експерти Єврокомісії вважають, що зменшення дефіциту бюджету в середньому на 0,5% на рік не видається реальним, зважаючи на нечіткість заходів, передбачених для цього [12].

12го та 14го вересня 2006 Євростат опублікував попередні показники зони євро (ЄС12) та всього Союзу (ЄС25). З 25 державчленів Європейського Союзу (ЄС25) до зони євро входять 12 країн (ЄС12).

У другому кварталі 2006 року дефіцит поточного рахунку ЄС (ЄС25) склав 22,5 мільярдів євро. У першому кварталі 2006го року цей показник складав 36,7 мільярдів євро, торік 19,5 мільярдів євро. Дефіцит поточного рахунку зони євро (ЄС12) склав у другому кварталі 13,3 мільярдів євро, що на два мільярди більше, ніж відповідні торішні показники.

Натомість баланс торгівлі послугами має стійкий профіцит. У другому кварталі він склав 19,6 мільярдів євро в усьому Союзі (ЄС25) та 11,8 мільярдів євро в зоні євро (ЄС12). Ці показники вищі за торішні дані, що складали 17,3 мільярди євро в ЄС25 та 10,3 мільярди євро в ЄС12.

У другому кварталі зріс рівень працевлаштування на 0,3% в ЄС25 та на 0,4% у ЄС12. Порівняно з відповідним періодом 2005го року зростання склало 1,2%.

Економіка ЄС e 2006 році досягає найбільших успіхів з 2000 року. Про це заявив президент Європейської Комісії Жузе Мануель Баррозу, виступаючи 12го вересня 2006 року: „Рівень економічного зростання складає 2,7%, що є найліпшим показником з 2000го року”, заявив Баррозу. Стрімко збільшується внутрішній попит, а це є фундаментом для тривалого зростання. Рівень безробіття впав до 8% найнижчого показника від 1998го року.

Від 1993го року єдиний ринок ЄС збільшив загальний добробут ЄС на 800 мільярдів євро та створив 2,5 мільйони нових робочих місць. Сформування внутрішнього ринку в 1992му році означало пониження цін та поліпшення постачання товарів і послуг. Водночас для європейських підприємств 450мільйонна армія споживачів є добрим трампліном для ствердження на світових ринках.

Відповідно до даних європейського статистичного агентства Eurostat, опублікованих у середині серпня, сукупний ВВП 12 економік зони євро в другому кварталі 2006 року зріс на 2,4% порівняно з торішнім рівнем. Тоді як попередні прогнози становили 2%. Ті самі тенденції спостерігалися й у першому кварталі. Це дало підстави аналітикам зробити висновок: економіка єврозони нині демонструє найвищі темпи зростання за всі роки свого існування. Уперше за сім років 12 європейських країн, разом узятих, випередили за цим показником США, Японію, а також Великобританію, яка залишається вірною своєму фунту стерлінгів.

У першому півріччі 2006го економічне зростання більшменш рівномірно розподілялося по всій території єврозони. Швидше за інших зростала економіка Литви (+8,6%), за нею йшла Швеція (+5%), позаду розташувалася Італія (+1,5%). Проте сукупний показник був досягнутий в основному за рахунок Німеччини (+2,4%) і Франції, цих двох головних «локомотивів».

Німецька економіка, найбільша в регіоні, останніми роками намагалася нарощувати мускули передусім за рахунок експорту, але в другому кварталі ц.р. зростання стимулювалося за рахунок внутрішнього споживання. Поперше, закінчилася 11річна криза в будівельній індустрії (вона коштувала країні втрати в середньому 0,25% ВВП щороку), і після суворої зими інвестиції посунули в будівництво. Подруге, добре діло для німецької економіки зробив чемпіонат світу з футболу: різко збільшився попит на телевізори та спиртне. Потретє, отримано перші результати від проведеної новим урядом Німеччини реформи ринку праці. Безробіття в країні в першій половині ц.р. становило 10,6%, що на 1,3% менше порівняно з аналогічним періодом 2005го.

Стосовно ж французької економіки, то вона в другому кварталі 2006 року зросла на 1,1%. Цей результат міністр економіки Тьєррі Бретон назвав «винятковим». Ще б пак, адже такий скромний показник став найкращим за останні 20 років! Попри те, що французьке статистичне бюро на 2006 рік прогнозує економічне зростання на рівні 1,9%, інвестиційний банк BNP Paribas вважає: під кінець року можливі навіть 2,5%.

2.3 Загальні проблеми впровадження єдиної європейської валюти (ЄВРО) для нових країн - членів ЕС25

Початком інтеграційних процесів у Європі вважається створення шістьма країнами в 1951 р. Європейського об'єднання вугілля та сталі, яке згодом поступово розширювалося і перетворилося на Європейський Союз (ЄС), до складу якого до 1 травня 2004 р. входило 15 європейських держав (Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція). 1 травня 2004 року до ЄС приєдналися ще 10 країн (Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словенія, Словаччина, Угорщина, Чехія). До початку дев'яностих років держави ЄС створили „Спільний ринок”, у рамках якого забезпечується вільне пересування товарів, послуг, капіталів, трудових ресурсів. Тобто валютному союзу передував митний союз - були відмінені митні збори та обмеження щодо взаємної торгівлі, введений єдиний митний тариф на ввіз товарів з третіх країн з метою зменшення іноземної конкуренції в Європейському Економічному Союзі (ЄЕС). Також склався спільний аграрний ринок і був введений особливий режим регулювання сільськогосподарських цін. Митний союз доповнювався елементами міждержавного узгодження економічної та валютної політики.

Країни ЄЕС зрозуміли необхідність подальшої більш глибокої інтеграції у валютній сфері. У 1979 р. була створена Європейська Валютна Система (ЄВС), мета якої полягала в досягненні економічної інтеграції, створенні зони європейської стабільності з власною валютою, у захисті „Спільного ринку” від експансії долара. Тобто ЄВС - це регіональна валютна система, яка є підсистемою світової валютної системи.

На основі „плану Делора” була розроблена Маастрихтська угода про Європейський Союз, яка передбачала поетапне формування валютноекономічного союзу. Ця угода була прийнята у 1992 р. в Маастрихті (Нідерланди) і набула чинності з листопада 1993 р. Відповідно до Маастрихтської угоди країни ЄС вводять єдину європейську валюту поступово у три етапи:

перший етап (1990 -1993) передбачав проведення всіх підготовчих заходів. Були ліквідовані всі обмеження на вільне пересування капіталів у межах Європейського Союзу. Особлива увага приділялася зближенню економічних та фінансових показників у країнах ЄС.

протягом другого (1994 -1998) - організаційного етапу був створений Європейський Центральний Банк (ЄЦБ). Також була підготовлена необхідна правова та інституціональна база для введення євро. У травні 1998 р. були визначені країни - члени ЄС, які будуть брати участь у третьому етапі переходу до євро. Ними стали 11 з 15 держав ЄС. На цьому етапі від участі у зоні євро відмовилися Велика Британія, Данія та Швеція, а Греція за своїми фінансовими та економічними показниками не відповідала вимогам Маастрихтської угоди. 31 грудня 1998 р. відбулася презентація валютного курсу євро на світових валютних ринках.

третій (заключний) етап (1999 - 2002) почався з моменту введення євро у безготівковий обіг. З 1 січня 1999 р. почали фіксуватися валютні курси євро до національних валют країн ЄС, а також відносно інших валют світу. Почала здійснюватися єдина грошовокредитна та валютна політика ЄВС. З 1 січня 2001 р. в зону євро була допущена Греція. У готівковий обіг монети та банкноти євро увійшли з 1 січня 2002 р. і до липня 2002 р. ними користувалися на рівні з національними валютами 12 країн учасниць зони євро, які поступово вилучалися з обігу. У різних країнах ЄС були передбачені різні терміни повного вилучення національних валют з обігу, але всі вони призупинили свою дію до 1 липня 2002 р. Починаючи з цього моменту, обміняти національні валюти на євро можна тільки в Центральних банках. Сума готівкових національних грошових знаків країн єврозони, включаючи чекові депозити, яка була в обігу на кінець 2001 р. і підлягала обміну, становить близько 300 млрд. євро, що еквівалентно приблизно 270 млрд. доларів США.

Запровадження готівкового євро -- останній етап надзвичайно складного і тривалого процесу створення єдиної грошової одиниці об'єднаної Європи для забезпечення її реальної валютної інтеграції. Це не формальний акт; він вимагав специфічної, дуже складної підготовки, залучення великої кількості різних державних служб, приватних підприємств і банків. Затрати на його реалізацію виявились, очевидно, найбільшими на шляху створення євро і значними навіть для індустріально розвинутої та багатої Європи.

Затрати на запровадження готівкового євро вимірюються мільярдами доларів і насамперед включають витрати на проектування, виготовлення, перевезення, зберігання, облік нових банкнот і монет, їх охорону, страхування, превентивний захист від фальшивомонетників, інформування населення про нові грошові знаки, підготовку до безпосереднього обміну в банках та обмін старих грошових знаків на нові тощо. Всі ці затрати фінансують в основному державні та місцеві бюджети, а також банківські системи країн єврозони -- центральні й комерційні банки.

Значні фінансові та інші витрати несе також економіка країн єврозони загалом -- приватні підприємства та населення. Суспільству доведеться, насамперед, витрачатися за класичними статтями економіки, пов'язаними зі зміною цін. Це ефект "витрат на меню", оскільки необхідно перерахувати всі ціни, а відтак -- змінити цінники та каталоги; ефект "стоптаних черевиків", оскільки населення має зайвий раз відвідати банківські установи, щоб одержати нові гроші. Значні витрати пов'язані із заміною системи прийому монет і банкнот у численних торгових апаратах, потребують заміни чи модернізації апарати для визначення справжності банкнот, різноманітні грошові лічильники тощо.

Потребують витрат внесення змін у системи обліку, звітності, державної статистики, інформаційнодовідкові системи, бази та банки даних тощо. Причому ці та багато інших витрат стосуються всіх підприємств, організацій, кожного громадянина країн єврозони.

Проте всі ці витрати здебільшого разові, і країни зони євро йдуть на них, аби досягти значних очікуваних переваг від запровадження євро -- одного з головних елементів об'єднаної Європи.

Євро складається зі 100 євроцентів. У обіг запроваджено грошові знаки євро таких номіналів: банкноти -- 5, 10, 20, 50,100, 200 та 500 євро, монети -- 1 та 2 євро, 1, 2, 5,10, 20 та 50 євроцентів.

Велика Британія, Данія та Швеція на даний момент не входять до зони євро і користуються євро як будьякою іншою іноземною валютою. Серед інших причин додержання ними такої позиції слід відзначити небажання цих держав ліквідувати свої національні валюти, побоювання щодо втрати національного суверенітету, а також інші економічні та політичні мотиви. Варто підкреслити, що Євросоюз і Європейський центральний банк за своєю структурою та методах залучення - демократичні інститути. Вони не мають наміру "заганяти" силою британців і скандинавів у європейський монетарний союз. Керівництво ЄС упевнене в тому, що країнимаргінали після введення готівкового євро самі усвідомлюють переваги нової валюти і приєднаються до єврозони. Тим більше, що єврозона з входженням до неї Великої Британії і двох держав Скандинавії неодмінно підсилить свої позиції на світових ринках, зможе робити більш ефективну протидію експансії американського капіталу, а головне поступово обмежувати сферу дії американського долара на європейських просторах. На думку експертів, вагання Великої Британії, Данії і Швеції стосовно євро обумовлені перш за все національними і психологічними причинами, ніж чисто економічними і фінансовими факторами, оскільки євро виявився життєздатною валютою і зумів восени 2000 року переломити негативний для нього тренд до долара.

Нові країничлени ЄС10, що приєдналися до Союзу 1 травня 2004 року, введуть євро на своїх територіях за умов досягнення високого рівня стабільності цін, валютних курсів та довгострокових відсоткових ставок, а також виконання інших критеріїв конвергенції, дійсних для всіх учасників зони євро.

З метою забезпечення стійкої купівельної спроможності євро кожна країна єврозони згідно з Маастрихтським договором повинна забезпечити значне підвищення свого економічного і фінансового потенціалу відповідно до таких критеріїв:

· інфляція не повинна перевищувати показники трьох кращих по цьому показнику членів ЄС більше, ніж на 1.5 відсоткових пунктів;

· банківські відсоткові ставки по довгострокових кредитах не повинні більш ніж на 2 відсоткових пункти перевищувати показники трьох "відмінників" ЄС;

· поточний дефіцит держбюджету повинний підтримуватися в межах 3% ВВП країни;

· загальний борг країни не може перевищувати 60% ВВП;

· коливання курсу національної валюти до екю в останні два роки повинно знаходитися в межах +15%.

Рис.2.2. Склад країн ЕС25 - учасниць ЄС та країн ЄС12 учасниць єврозони

Серед основних недоліків введення єдиної європейської валюти - євро відокремлюють:

· зростання політичних конфліктів між країнами Європи та США;

· зростання політичної напруги всередині ЄС;

· високий ступінь взаємозалежності економічних та фінансових систем країнучасниць.

Найважливішим наслідком запровадження євро повинно стати створення єдиного спільного економічного простору, у межах якого з'являться нові можливості для розвитку виробництва та зростання продуктивності праці через поглиблення конкуренції, розвиток співробітництва і кооперації. Цього передбачається досягнути за рахунок:

· запровадження єдиного масштабу цін;

· вирівнювання умов торгівлі;

· поглиблення економічної конкуренції між виробниками за рахунок спрощення зіставлення витрат на виробництво та його результатів;

· розширення можливостей економічного співробітництва;

· ліквідації курсових втрат і ризиків при здійсненні економічних операцій між партнерами всередині єврозони;

· зменшення операційних витрат на конверсійні валютні операції;

· поглиблення уніфікації та зіставлення бухгалтерської звітності, економічної статистики та аналізу, досліджень і прогнозування тощо.

До інших переваг введення євро відносять:

· зменшення витрат на обмін валют;

· створення конкуренції американському долару на валютних ринках;

· підвищення конкуренції в межах „Спільного ринку”;

· посилення конкурентної позиції Європи в світі;

· зменшення рівня валютних ризиків;

· інтенсифікація внутрішньої торгівлі Європейського Союзу;

· зростання обсягів міжнародної торгівлі країн ЄС.

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНТЕГРАЦІЇ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ ТА ВВЕДЕННЯ ЄДИНОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВАЛЮТИ (ЄВРО) ДЛЯ ВСІХ КРАЇН ЕС25

Введення єдиної європейської валюти в усіх країнах ЕС25 потребує виконання їми умов конвергенції національних економік згідно Маастрихтського договору.

Країни -- не члени єврозони (єврозона ЕС12 - країни, що ввели єдину валюту євро) мають погоджувати з Єврокомісією так звані програми конвергенції (підготовка до приєднання до єврозони).

Польща погодила свою програму конвергенції 1 грудня 2004 р. (план Хауснера), але методи розрахунків польських експертів не зовсім відповідали європейській системі розрахунків ESA95, тому Польща повинна була перейти на стандарти розрахунків ЄС. Показник економічного зростання Польщі у 2004 р. склав 5,7% ВВП, що пояснювалося високим внутрішнім попитом, який буде рушієм для економічного зростання протягом всього терміну програми.

Показник чистого експорту буде від'ємним, починаючи з 2005 р., що пояснюється закриттям «східних» ринків збуту після приєднання до ЄС. До 2007 р. економічне зростання країни буде підтримуватися попитом на внутрішньому ринку та доходами від майбутнього, потенційного виробництва, хоча експерти Єврокомісії вважають, що ціновий тиск буде вищим, ніж передбачений програмою. Дефіцит бюджету Польщі в 2004 р. становив 5,4% ВВП і до 2007 р. планується знизити цей показник до 2,2% ВВП. Державний борг у 2004 р. склав 45,9% ВВП, але уряд країни вважає, що він зросте до 47,3% за рахунок вливань з євробюджету в пенсійний фонд Польщі.

Чехія прийняла нову програму конвергенції 1 грудня 2004 р., хоча розрахунки показників витрат та доходів бюджету країни не повністю відповідають системі статистичних стандартів ESA95. Економічне зростання країни у 2004 р. становило 3,8% ВВП і після невеликого спаду в 2005--2006 рр. становитиме в 2007 р. 3,8% ВВП. Дефіцит державного бюджету складав у 2004 р. 5,2% ВВП, у.2007 р. складатиме 3,3%. Рівень державного боргу Чехії в 2004 р. становив 38,6% ВВП, а завдяки заходам, передбаченим у програмі, в 2007 р. він становитиме 40% ВВП. Основними зауваженнями Єврокомісії щодо програми конвергенції Чехії є неповне впровадження пенсійної реформи та незакінчене реформування системи охорони здоров'я, що впливає на довгостроковий стан державних фінансів.

Питання конвергенційної програми Угорщини (через невчасне подання на розгляд) розглядала Європейська Рада. Програма розрахована на період 2004--2008 рр. У 2004 р. економічне зростання в Угорщині становило 3,9% ВВП і програма передбачає підвищення цього показника до 4,6% ВВП у 2008 р. Дефіцит державного бюджету країни у 2004.р. становив 4,4% ВВП, а планується знизити до 2,8% ВВП (з.урахуванням витрат на пенсійну реформу). Рівень державного боргу Угорщини у 2004 р. становив 56,7% ВВП, програмою конвергенції передбачається знизити цей показник до 48,3% ВВП (без пенсійної реформи), 53,2% ВВП -- з урахуванням пенсійної реформи. Основними «порадами» Європейської Ради щодо програми конвергенції Угорщини є: зниження рівня дефіциту бюджету нижче 3% ВВП до 2008 р., враховуючи пенсійну реформу, зниження податків з урахуванням цілей конвергенційної програми, вдосконалення реформи державного управління, систем освіти та охорони здоров'я для поліпшення стану державних фінансів у довгостроковому періоді.

Програма конвергенції Латвії була ухвалена Європейською Радою на період 2004--2007 рр. Хоча система державних витрат і доходів не повністю відповідає стандартам ESA95. Економічне зростання Латвії в 2004 р. склало 8,1% ВВП, а в 2007.р. прогнозується 6,5% ВВП. Дефіцит державного бюджету в 2004 р. становив 1,7% ВВП, а у 2007 р. становитиме, за прогнозами, 1,4%. Рівень державного боргу в 2004 р. -- 14,2%, 2007 р. -- 15%. Висновок Європейської Ради: у довгостроковому періоді Латвія зможе збалансовувати державний бюджет.

Словаччина подала на розгляд свою програму конвергенції 30 листопада 2004 р. У 2004 р. економічне зростання в країні становило 5% ВВП, до 2007 р. планується збільшити показник до 5,4% ВВП. Дефіцит бюджету Словаччини становив 3,8% ВВП у 2004 р. та становитиме 3% ВВП у 2007.р. Основними рекомендаціями ЄК щодо програми конвергенції Словаччини є: зменшення дефіциту бюджету за рахунок ефективнішого використання державних накопичень; обмеження середньострокових витрат бюджету; запобігання збільшенню інфляції.

Естонія подала на розгляд Єврокомісії програму конвергенції 1 грудня 2004 р. Економічне зростання країни у 2004 р. становило 5,6% ВВП, а відповідно до програми у 2008 р. становитиме 6%. Префіцит бюджету складав 1% ВВП у 2004 р., що дає можливість накопичення фінансових ресурсів, а в 2008 р. прогнозується збалансований бюджет. Державний борг у 2004.р. становив 4,8% ВВП, а в 2008 р. очікується 2,9%.

Швеція надала ЄК програму конвергенції 18 листопада 2004 р., яка повністю відповідає переліку заходів щодо програм стабілізації та конвергенції, але деякі розрахунки і показники не відповідають стандартам ESA95. Рівень зростання ВВП країни у 2004 р. становив 3%, а в 2007.р. -- знизиться до 2,3%. Префіцит бюджету Швеції в 2004.р. склав 0,7% ВВП, а в 2008 р. планується збільшення показника до 0,9% ВВП. Враховуючи тенденцію старіння населення, уряд Швеції повинен підтримувати префіцит бюджету на рівні 2% ВВП наступні 10 років, щоб виконати завдання, які передбачені програмою.

Великобританія представила на розгляд ЄК оновлену програму конвергенції на період 2003/04 до 2009/10 фінансових років. Удосконалення програми базуються на попередньому бюджетному звіті 2004 р. Структура фінансового звіту (таблиці, статті «загальні витрати» та «загальні доходи») не відповідають стандартам ESA95. Економічне зростання 2004/05 фінансового року прогнозується у розмірі 3,25% ВВП, а в 2008/09 фінансовому році цей показник буде нижчим -- 2,25% ВВП, дефіцит бюджету відповідно -- 2,9% ВВП та 1,7% ВВП, а рівень державного боргу -- 40,9% ВВП та 42,8% [3].

Основним завданням програм стабілізації та програм конвергенції є налагодження загальної фінансовоекономічної системи об'єднаної Європи, що безпосередньо впливає на економічну конвергенцією всіх країн ЄС, і це, в свою чергу, забезпечує економічні інтереси Євросоюзу. Розглядаючи теперішні дебати щодо бюджету ЄС, треба відмітити, що, за оцінками експертів, вирішення даного питання видається більш проблематичним, ніж прийняття Конституції. У цьому ключі можна виділити основні неузгоджені питання євробюджету:

· побоювання відсталих регіонів «старої» Європи (Південна Європа), що фінансова допомога фонду Єднання може бути зменшена для них у зв'язку з появою «нових» проблемних регіонів;

· давнє питання «шістьох» (Великобританія, Франція, Німеччина, Нідерланди, Австрія, Швеція, які запропонували зменшити частку ВВП країн, що вноситься до євробюджету, до 1%);

· проблема повернення певної суми коштів найбільших платників в євробюджет (йдеться про те, що країни ЄС мають різний за розміром ВВП, але сплачуть встановлений відсоток, що робить ці внески нерівними). Це обурює найзаможніші країни ЄС, крім того, вони не схвалюють повернення надлишку у розмірі 4,6 млрд євро щорічно тільки Великобританії [4].

Бюджет ЄС схвалюється на період сім років. Наступний період починається з 2007 по 2013.рр. Країни ЄС та Європарламент погоджують обмеження витрат бюджету та статті витрат бюджету. Теперішній бюджет має такі витратні статті: сільське господарство, структурні перетворення, внутрішня політика, зовнішньополітичні акції, адміністративні витрати, допомога на підготовчий період для вступу в ЄС.

Частка ВВП країнчленів, яка вноситься до бюджету, зараз становить 1,24%, тобто приблизно 124 млрд євро повинно витрачатися щороку, але ця сума є меншою і становить близько 98 млрд євро, або 0,98% частки ВВП країн ЄС у бюджеті.

Основними джерелами надходження до євробюджету є внески країнчленів (73,4%), 10,4% надходить від митниці, 14,1% -- ПДВ та 1,3% сільськогосподарських платежів. Також дискутується питання прямих податків, які повинні включатися в надходження до бюджету, проте навряд чи це реалізується у наступному семирічному бюджеті.

Основною частиною витрат бюджету є загальна сільськогосподарська політика та допомога менш розвиненим регіонам ЄС (через структурні фонди). Ці дві статті складають відповідно 44% та 34% у бюджеті 2004 р. Наступні -- витрати на зовнішньополітичні акції.-- 6,9%, внутрішню політику -- 7% та адміністративні витрати -- 6% [12].

Крім виконання Пакту стабільності, який є частиною Договору про ЄС, мають використовуватись інші інструменти для забезпечення економічних інтересів. Одним з таких «кроків» є нова економічна стратегія ЄС щодо підвищення економічного зростання та зменшення рівня безробіття, яку представила Єврокомісія. Нова стратегія має на меті реанімувати так звану Лісабонську стратегію.-- економічну реформу, запроваджену в 2000 році. Реалізація стратегії сприятиме підвищенню показника ВВП до 3% та створенню понад 6 млн нових робочих місць. Для збереження рівня економічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності ЄС потрібно динамізувати власну економіку. Для цього ЄК виробила конкретний план економічних дій та партнерства в ЄС. Нова економічна стратегія ЄС спрямована на:

· покращення інвестиційного клімату за рахунок: посилення розвитку пріоритетних галузей економіки (послуги, енергетика, державні закупівлі, хімічна галузь), зміцнення позицій на внутрішньому та зовнішньому ринках, гармонізація загальноєвропейського та національного законодавства країнчленів, зменшення адміністративних витрат, поліпшення інфраструктури, консолідації корпоративних податків;

· вдосконалення інноваційної моделі розвитку ЄС -- підвищення рівня ВВП до 3% з метою збільшення інноваційних витрат, подальший розвиток та просування інформаційнокомунікативних технологій, впровадження екологічних інновацій, стимулювання державних та приватних підприємств, створення Європейського інституту технологій для залучення найкращих ідей та спеціалістів;

· створення нових та кращих робочих місць за рахунок модернізації програми соціального захисту, зниження рівня безробіття серед молоді, підвищення мобільності робочої сили всередині ЄС, інвестицій структурного фонду та Фонду Єднання в людський капітал.

Для досягнення цілей нової економічної програми ЄС першочерговими завданнями експерти вважають поглиблення співпраці загальноєвропейських структур з місцевими органами та вирішення проблеми наповнення євробюджету країнамичленами.

ВИСНОВКИ

Початком інтеграційних процесів у Європі вважається створення шістьма країнами в 1951 р. Європейського об'єднання вугілля та сталі, яке згодом поступово розширювалося і перетворилося на Європейський Союз (ЄС), до складу якого до 1 травня 2004 р. входило 15 європейських держав (Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція). 1 травня 2004 року до ЄС приєдналися ще 10 країн (Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словенія, Словаччина, Угорщина, Чехія).

Критерії конвергенції у Маастрихтському договорі ЄС визначались таким чином:

рівень інфляції не повинен перевищувати більш ніж на 1,5% середній рівень трьох країнчленів ЄС з найбільш низьким рівнем інфляції за попередній рік;

державний дефіцит повинен складати менше 3% від ВВП, а державний борг менше 60% ВВП;

відсутність девальвації валюти принаймні протягом дворічного періоду, а середні номінальні довгострокові процентні ставки не повинні перевищувати більш ніж на 2% середні показники в трьох країнах з найнижчими ставками.

Перспектива розширення ЄС та безпосередньо вступ нових країн до Союзу стали важливим каталізатором ефективних ринкових трансформацій і позитивних структурних зрушень у національних економіках цих країн. Орієнтація на Єдиний внутрішній ринок ЄС сприяла модернізації технологічних основ їх національних економік, додала їм динамічності, підвищила конкурентоспроможність. Саме таким чином -- як органічні складові економічної системи ЄС -- нові країничлени зустрічають виклики глобалізації, ефективно адаптуються до нових, більш жорстких, умов міжнародної конкуренції у ХХІ столітті. Їх досвід свідчить, що шлях входження малих економік до висококонкурентних міжнародних економічних угруповань повністю себе виправдовує.

Проведений аналіз дій Європейського Союзу та частковий аналіз результатів у державахчленах щодо забезпечення економічної конвергенції дає підстави для деяких висновків:

Поперше, основними проблемами у державахчленах як «нових», так і «старих» є пенсійне забезпечення та вдосконалення системи охорони здоров'я -- у першій групі переважно за рахунок старіння населення, в другій -- через недосконалість системи охорони здоров'я;

Подруге, ЄС для подальшої гармонізації свого фінансовоекономічного існування має збалансувати свій бюджет (як загальний, так і локальні) та остаточно визначити розмір внесків державчленів до євробюджету.

Потретє, Євросоюз повинен забезпечити виконання Пакту стабільності в комплексі з програмами стабільності та конвергенції.

Почетверте, виконати середньострокові завдання Лісабонської стратегії з урахуванням нової економічної стратегії.

Крім виконання Пакту стабільності, який є частиною Договору про ЄС, мають використовуватись інші інструменти для забезпечення економічних інтересів. Одним з таких «кроків» є нова економічна стратегія ЄС щодо підвищення економічного зростання та зменшення рівня безробіття, яку представила Єврокомісія. Нова стратегія має на меті реанімувати так звану Лісабонську стратегію.-- економічну реформу, запроваджену в 2000 році. Реалізація стратегії сприятиме підвищенню показника ВВП до 3% та створенню понад 6 млн нових робочих місць. Для збереження рівня економічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності ЄС потрібно динамізувати власну економіку. Для цього ЄК виробила конкретний план економічних дій та партнерства в ЄС.

Нова економічна стратегія ЄС спрямована на:

· покращення інвестиційного клімату за рахунок: посилення розвитку пріоритетних галузей економіки (послуги, енергетика, державні закупівлі, хімічна галузь), зміцнення позицій на внутрішньому та зовнішньому ринках, гармонізація загальноєвропейського та національного законодавства країнчленів, зменшення адміністративних витрат, поліпшення інфраструктури, консолідації корпоративних податків;

· вдосконалення інноваційної моделі розвитку ЄС -- підвищення рівня росту ВВП до 3% на рік з метою збільшення інноваційних витрат, подальший розвиток та просування інформаційнокомунікативних технологій, впровадження екологічних інновацій, стимулювання державних та приватних підприємств, створення Європейського інституту технологій для залучення найкращих ідей та спеціалістів;

· створення нових та кращих робочих місць за рахунок модернізації програми соціального захисту, зниження рівня безробіття серед молоді, підвищення мобільності робочої сили всередині ЄС, інвестицій структурного фонду та Фонду Єднання в людський капітал.

Для досягнення цілей нової економічної програми ЄС першочерговими завданнями експерти вважають поглиблення співпраці загальноєвропейських структур з місцевими органами та вирішення проблеми наповнення євробюджету країнамичленами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: учебное пособие - Москва, ИВЦ «Маркетинг», 1999.

2. Блій Г. де, Муллер Пітер. Географія: світи, регіони, концепти/ Пер. з англ.; Передмова та розділ “Україна” О. Шаблія. - К.: Либідь, 2004. - 740 с.

3. Демчук П.О. Міжнародні відносини та проблеми євроатлантичної інтеграції. - К.: ППП, 2004. - 202 с.

4. Дітчук І.Л. Регіоналізація світогосподарського простору і просторова структура світового господарства наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія: Географія. Тернопіль, 2005. №2.

5. Европейский Союз: Справочникпутеводитель / Под ред. О.В. Буториной, Ю.А. Борко, И.Д. Иванова, 2е изд. - М.: Издй дом «Деловая литература», 2003. - 516 с.

6. Европейский Союз на пороге ХХІ века: выбор стратегии развития. Под ред. Ю.А. Борко, О.В. Буториной. - М.: Эдиториал УРСС, 2001. - 472с.

7. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник/ За ред. С. П. Кузика. - Львів: Світ, 2002. - 672 с.

8. Жаліло Я. Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика. -- К.: НІСД, 2003. -- 368 с.

9. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: навч. посібник - Київ, “Знання Прес2000”, 2000.

10. Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації / Я. А. Жаліло, Я. Б. Базилюк, Я. В. Белінська та ін.; За ред. Я. А. Жаліла. -- К.: НІСД, 2005. -- 388 с.

11. Копійка В.В., Шинкаренко Т.І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. Навч. посіб. - К.: Ін Юре, 2001. 448с.

12. Макогон Ю.В., Власова Т.В. ЄС у контексті глобалізації світогосподарських зв'язків. Навчальний посібник для студентів за фахом “Міжнародна економіка”. - Донецьк: ДонНУ, 2000. - 68 с.

13. Маруняк Є. О. Економікогеографічні аспекти розвитку глобалізації світової економіки// Український географічний журнал. - 2003. - № 2. - С. 33-37.

14. Рибалкін В.Е. Міжнародні економічні відносини , М., ЗАО”Ін телСинтез”, 1998

15. Угрин Л. ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ : МІЖНАРОДНИЙ АСПЕКТ

 // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. 2002. Вип. 4. 352 с.

16. Філіпенко А.С. Світова економіка. - К.: Либідь, 2001. - 582 с.

18. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / А. С. Філіпенко, В.С. Будкін, А.С. Гальчинський та ін. -- К.: Либідь, 2002. -- 470 с.

17. Шемятенков В.Г. Европейская интеграция. - М.: Международные отношения, 2003. - 400с.

18. Шнирков О., Кузнецов О., Кульпінський О. Європейський валютний союз: навч. посіб. -К.: Видавничій Дім “ІН Юре”, 2001.