Україна і НАТО

Актуальність теми дослідження. За часів холодної війни глобальне протистояння таких воєнно-політичних блоків як НАТО і ОВД визначило і світові системи безпеки, і стратегію національної безпеки різних країн. Після розпаду біполярної системи світу ОВД припинила своє існування. За цей період НАТО змогла не тільки пристосуватись до нових геополітичних умов, але й спромоглась розширити межі своєї діяльності, залучити до участі нових членів, здійснювати вплив на прийняття рішень в ООН.

Протягом десяти років, що минули з того часу, НАТО неодноразово проявляла себе як воєнно-політичний союз, який є, по суті, єдиною організацією, спроможною оперативно і адекватно реагувати на сучасні виклики світовій та європейській безпеці.

На сьогодні НАТО залишається найбільш міцним та послідовним у своїх діях воєнно-політичним блоком. Зважаючи на те, що кордони НАТО впритул наблизились до кордонів України внаслідок розширення Альянсу на Схід, стратегія НАТО істотно впливатиме на формування пріоритетів зовнішньої політики України

Активний розвиток відносин незалежної України з Північноатлантичним альянсом розпочався в 1994 році з підписанням нашою державою рамкового документу Програми НАТО “Партнерство заради миру”. Очевидно, що участь України в різноманітних програмах НАТО сприяє по-перше - активному залученню нашої держави до формування нової євроатлантичної архітектури безпеки, а по-друге - отриманню необхідного для молодої держави досвіду дії у кризовій ситуації. Саме тому дослідження стану та перспектив, зокрема, нових форм співробітництва України з Організацією Вашингтонського договору має незаперечну актуальність.

Підписання в 1997 році Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО знаменувало новий етап співробітництва нашої держави з Північноатлантичним альянсом. Станом на 2001 рік саме цей документ формує увесь характер і комплекс відносин між Україною та НАТО. І реалізація положень Хартії про особливе партнерство є рушійною силою в процесі європейської інтеграції нашої держави.

Разом з тим, розвиток співробітництва України з НАТО відбувається в досить складних геополітичних умовах. Насамперед це стосується відносин України і Росії. Незважаючи на певне зближення Росії з НАТО, в першу чергу Сполученими Штатами Америки, в контексті глобальної боротьби з міжнародним тероризмом, бачення Російськими політиками майбутнього нашої держави не завжди збігається з офіційною позицією України або Організації Північноатлантичного Договору. Таким чином, сьогодні надзвичайно актуальним є вивчення всього комплексу геополітичних умов, які роблять активний розвиток відносин особливого партнерства України і НАТО певною проблемою як національної, так і європейської безпеки.

Ще однією проблемою на шляху до вступу України до НАТО є суспільна думка, яка поки що не є надто високою. Соціологічні опитування свідчать, що лише близько 30-35% опитаних пересічних українців схвально відносяться до ідеї вступу України до НАТО.

Метою дослідження є вивчення особливостей розвитку, стану та перспектив формування відносин між Україною і Організацією Північноатлантичного Договору в сучасній системі міжнародних відносин, формування суспільної думки щодо членства України в НАТО.

Визначена мета передбачає вирішення таких завдань дослідження:

- Проаналізувати умови, в яких формувалась зовнішньополітична орієнтація України на початку незалежності нашої держави.

- Оцінити геополітичну ситуацію в євроатлантичному просторі, що склалась на сьогодні, її вплив на політичну, воєнну, економічну безпеку України.

- Визначити роль НАТО на сучасному етапі та у найближчому майбутньому.

- Визначити ризики, що постають перед нашою державою у контексті її курсу на європейську інтеграцію.

Об'єктом дослідження є місце та роль України у формуванні нової системи безпеки в Євроатлантичному просторі.

Предметом дослідження є зовнішня політика України стосовно Організації Північноатлантичного договору у контексті процесів її трансформації, а також суспільна думка українців по відношенню до членства нашої держави у НАТО.

Теоретичне і практичне значення аналітичного дослідження полягає у розробці засад підходу до аналізу місця та ролі України в новій системі безпеки на євроатлантичному просторі в контексті співробітництва нашої держави з Організацією Північноатлантичного Договору. Результати дослідження можуть бути використані в ході підготовки навчальних курсів з актуальних проблем міжнародних відносин, політології тощо.

Розділ 1. Роль та місце України в євроатлантичному середовищі безпеки

1.1 Основи функціонування НАТО

З метою бiльш тiсної євроатлантичної iнтеграцiї Україна продовжуватиме проводити внутрiшню полiтику, основану на змiцненнi демократiї та верховенствi права, повазi до прав людини, принципi розподiлу влад i незалежностi судiв, демократичних виборах вiдповiдно до норм Органiзацiї з безпеки та спiвробiтництва в Європi (ОБСЄ), полiтичному плюралiзмi, свободi слова, повазi до прав нацiональних та етнiчних меншин та недискримiнацiї за полiтичними, релiгiйними або етнiчними ознаками. Це включатиме забезпечення адаптацiї чинного законодавства для втiлення зазначеної полiтики. Зважаючи на орiєнтацiю зовнiшньої полiтики України на європейську i євроатлантичну iнтеграцiю, включаючи її заявлену перспективну мету v членство в НАТО, Україна продовжуватиме розвиток законодавства, базуючись на загальних принципах демократiї та мiжнародного права.

Важливим елементом реформування правової системи є участь у конвенцiях Ради Європи, якi встановлюють спiльнi стандарти для європейських країн. Зусилля мають бути спрямованi на реформування правоохоронних структур, удосконалення механiзмiв забезпечення дотримання i виконання всiма державними та громадськими структурами принципу верховенства права, посилення ролi структур, що захищають громадянськi права [7, 34].

Цiлi НАТО

1. змiцнення демократичних i виборчих iнституцiй;

2. змiцнення повноважень та незалежностi судової влади;

3. сприяння постiйному розвитку i змiцненню громадянського суспiльства, верховенству права, захисту основних прав людини i громадянських свобод;

4. забезпечення свободи вiросповiдання;

5. забезпечення свободи зiбрань;

6. завершення адмiнiстративної реформи;

7. змiцнення цивiльного демократичного контролю над Збройними Силами i сектором безпеки в цiлому;

8. боротьба з корупцiєю, вiдмиванням грошей та незаконною економiчною дiяльнiстю шляхом економiчних, правових, органiзацiйних i правоохоронних заходiв; проведення необхiдних заходiв для вилучення зi списку FATF, зокрема прийняття та iмплементацiя закону, який вiдповiдає эталонам FATF;

9. забезпечення рiвноваги мiж трьома гiлками влади v законодавчою, виконавчою та судовою v шляхом конституцiйних i адмiнiстративних реформ i забезпечення їхньої ефективної спiвпрацi.

Україна i НАТО мають спiльне бачення об`єднаної i вiльної Європи i спiльну рiшучiсть боротися з тероризмом, розповсюдженням зброї масового знищення (ЗМЗ), регiональною нестабiльнiстю та iншими загрозами безпецi [7, 37].

Реформа у галузi оборони i безпеки, Принципи. Україна залишається вiдданою подальшому проведенню реформ у галузi оборони та безпеки, спрямованих на реструктуризацiю та перетворення нацiональної структури оборони та безпеки на демократично контрольовану та ефективну органiзацiю, що здатна забезпечити державний суверенiтет i територiальну цiлiснiсть та сприяти змiцненню миру та стабiльностi в євроатлантичному регiонi. Запроваджуючи цi реформи у галузi нацiональної оборони i безпеки, Україна прагне адаптувати свої структури i завдання до загроз безпецi, якi змiнюються, на євроатлантичному просторi, вiдiйти вiд принципу ?кругової територiальної оборони країни¦, враховувати необхiднiсть розвитку як воєнних, так i невоєнних аспектiв врегулювання криз. В той час як зусилля, зосередженi на реформуваннi Збройних Сил України, залишатимуться прiоритетом, у контекстi нових загроз безпецi Україна прагне бiльш повно використовувати сили та засоби Держкомкордону, МВС та МНС. Реформа iнших силових структур, таковых як Прикордоннi вiйська, посилить можливостi України щодо запобiгання нелегальному перемiщенню наркотичних, радiоактивних та iнших заборонених речовин, людей, передачi технологiй подвiйного призначення, а також боротьби з транскордонною злочиннiстю [1, 75].

Цiлi:

1. реформування Збройних Сил України з метою перетворення на добре пiдготовленi та оснащенi, бiльш мобiльнi та сучаснi збройнi сили, здатнi вiдповiдати на загрози безпецi, захищати територiю держави та робити внесок до миротворчих i гуманiтарних мiсiй пiд егiдою мiжнародних органiзацiй;

2. посилення цивiльного контролю над Збройними Силами України та iншими вiйськовими формуваннями, включаючи пiдвищення рiвня спiвробiтництва з Парламентом i посилення його контролю, а також бiльш активну участь цивiльних осiб у процесi прийняття рiшень у галузi безпеки;

3. змiцнення державних структур з метою покращання реагування на виклики, пов-язанi з невiйськовими i асиметричними загрозами;

4. посилення державної мiжвiдомчої координацiї мiж Мiнiстерством оборони, Мiнпромполiтики, Прикордонними вiйськами, МНС i МВС з метою покращання реагування на наслiдки природних та антропогенних катастроф, включаючи терористичними акти [6, 131].

1.2 Розвиток співробітництва Україна --НАТО

Сьогодні очевидним є те, що НАТО є провідною євроатлантичною структурою безпеки, поглиблення співробітництва з якою сприятиме посиленню ролі України в розбудові нової архітектури безпеки на континенті. Розвиток цього співробітництва відбувається в умовах поступової трансформації як всієї системи міжнародних відносин в цілому, так і самого Північноатлантичного Альянсу зокрема. Саме тому для нас принциповим моментом є розуміння всього комплексу питань, пов'язаних із становленням і розвитком відносин України з НАТО.

За 10 років незалежності в Україні було створено надійну правову базу для повноцінної діяльності нашої держави на міжнародній арені. Що ж стосується відносин України з Організацією Північноатлантичного Договору, то розвиток співробітництва з Альянсом базується на Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО, що була підписана 8 липня 1997 року на Мадридському Самміті НАТО. Крім того, ці відносини регулюється цілою низкою договорів.

Значення укладення Хартії про особливе партнерство Україна-НАТО виходить далеко за рамки суто двостороннього формату відносин. З одного боку - це один з суттєвих моментів забезпечення наших національних інтересів у контексті розширення НАТО. З іншого - це надзвичайно важливий компонент загального розвитку європейської архітектури безпеки України, який створює стабільніші умови для досягнення мети, що її поставили перед собою всі європейські країни, а саме - побудови єдиної всеохопної системи безпеки в Європі у нинішньому столітті.

Особливе партнерство означає розширення співробітництва України з НАТО на всіх рівнях і в усіх вимірах - політичному, військовому, економічному, екологічному, науково-технічному, інформаційному тощо. Такий тип співробітництва є гарантією того, що не відбудеться новий поділ Європи і не утвориться “сіра зона” безпеки в Центрально-Східіній Європі.

Динаміка розвитку подій у Європі за останні роки засвідчує: Україна насправді потребувала формалізації відносин з Північноатлантичним Альянсом. Зацікавленість Альянсу в розробці спільних документів пояснюється бажанням підтвердження Україною свого наміру не бути ядерною державою. Адже передусім занепокоєння викликає брак такого положення в Конституції України. Явним свідченням цього є, безперечно, те, що перше засідання Україна - НАТО у форматі “16+1” було присвячено саме питанням ядерної зброї на території колишнього СРСР [2, 7].

Внесок України у євроатлантичну безпеку та стабільність підтверджує особливість наших відносин з Альянсом. Ці відносини розвиваються із значною швидкістю у напрямку зміцнення. Загалом співробітництво Україна-НАТО можна охарактеризувати як процес прогресивного розвитку. У той же час зосередженість України на реалізації положень Хартії в жодному разі не означає зменшення уваги, що приділяється процесу поглиблення співробітництва в Раді Євроатлантичного Партнерства та в рамках Поглибленого Партнерства заради Миру. Цей процес залишається одним з найважливіших напрямків особливого партнерства з Альянсом.

Головною метою співробітництва України з НАТО є забезпечення надійних гарантій державного суверенітету, політичної незалежності, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів, створення сприятливих умов для економічного розвитку України як невід'ємної частини єдиного європейського економічного простору, зміцнення регіональної стабільності і добросусідських відносин із країнами-лімітрофами. Роки, що минули з часу підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, засвідчують взаємовигідність і актуальність встановлених сторонами відносин. Є підстави твердити, що від їхнього розвитку виграють усі: Україна, її партнери, безпека в Європі в цілому.

Аналіз відносин України з Північноатлантичним альянсом дає змогу зробити висновок про високий рівень партнерства між Україною та НАТО, потужний поштовх якому було надано підписанням у 1997 році Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО. Хартія є найважливішим і, по суті, універсальним документом, що формує увесь характер і комплекс відносин між Україною та НАТО. Саме завдяки безпрецедентному характеру Хартії темпи розвитку співробітництва між Україною та НАТО значно випереджують рівень відносин НАТО з іншими державами-партнерами [9, 97].

Разом з тим слід також наголосити й певні негативні моменти, що позначились на динаміці відносин України з НАТО. Як зазначив Секретар РНБОУ Є. Марчук на українсько-канадському семінарі з питань безпеки, що відбувся 16-18 жовтня 2000р у Києві: “Сьогоднішня ситуація в Україні є типовою для посткомуністичних країн: внутрішні загрози переважають над зовнішніми”. Таким чином, варто звернути увагу на вплив внутрішньополітичних чинників на розвиток відносин України з Північноатлантичним Альянсом.

В аналізі впливу внутрішньополітичної ситуації в Україні на розвиток відносин України з Організацією Північноатлантичного Договору особлива увага приділяється таким чинникам, як:

- Розклад сил на політичній арені України.

- Розвиток суспільно-політичної думки всередині держави.

- Економічний розвиток України.

- Воєнний потенціал України.

- Виконання Україною зобов'язань відповідно до положень основних документів щодо співробітництва з НАТО [10, 96].

Наголошуючи на обов'язковості зміни негативного іміджу НАТО у суспільній думці всередині нашої країни, підвищення рівня економічного розвитку України та приведення ЗС України до стандартів держав Альянсу з метою якісного покращання відносин України з НАТО, осмислено перспективи отримання реальних гарантій безпеки в рамках відносин Особливого партнерства.

Незважаючи на досить високий рівень розвитку співробітництва між Україною і організацією Північноатлантичного Договору, відносини Особливого партнерства не означають надання Україні будь-яких гарантій безпеки з боку НАТО. Вони також не передбачають можливість надання таких гарантій у майбутньому. Більше того, НАТО навіть намагається уникнути формулювань, які за певних обставин могли б трактуватися як згода Альянсу щодо надання Україні певних гарантій безпеки. Під час переговорів з Україною напередодні прийняття Нової стратегічної концепції НАТО, представники Альянсу відмовились від пропозиції України щодо прямої підтримки непорушності кордонів, суверенітету, незалежності та територіальної цілісності нашої держави. Така політика НАТО повністю відповідає статті п'ятій Вашингтонського Договору, в якій ідеться про те, що напад на одну з країн - членів Альянсу вважається нападом на всі держави-члени.

Крім того, розглядаючи можливість надання Україні певних гарантій безпеки з боку НАТО, слід враховувати і небажання Альянсу різко суперечити позиції Росії.

НАТО зможе надати гарантії безпеки Україні лише в двох випадках:

1) Якщо Україна стане повноправним членом НАТО.

2) Якщо будуть внесені зміни в текст Вашингтонського Договору.

Найвірогіднішим є те, що найближчим часом Україна не зможе приєднатися до Північноатлантичного Договору. Це зумовлено як невідповідністю України та її збройних сил умовам вступу до НАТО, які були вказані в Дослідженні з питання про розширення НАТО, так і об'єктивною геополітичною ситуацією, що склалась в євроатлантичному регіоні.

Також є достатньо підстав вважати, що у Вашингтонський Договір найближчим часом не буде внесене положення щодо надання гарантій безпеки країнам-партнерам.

Враховуючи своєрідний наступальний прагматизм зовнішньої політики Росії, для України надзвичайно важливим є пошук альтернативних схем забезпечення територіальної цілісності, непорушності державних кордонів, економічної і воєнної безпеки нашої держави. В ситуації, що склалась, досить перспективним напрямком співробітництва України з Північноатлантичним альянсом міг би бути розвиток відносин у форматі “19+5”(НАТО+ГУУАМ).

При цьому, в процесі розвитку відносин України з Альянсом у такому форматі слід уникнути втягування нашої держави в конфлікти, що мають місце на територіях держав-членів цього регіонального об'єднання. А розвиток економічного співробітництва, насамперед у паливно-енергетичній галузі, є пріоритетним інтересом не тільки України, але й держав-членів НАТО. Таким чином, можна говорити про свого роду взаємні (НАТО-ГУУАМ) гарантії безпеки щодо запобігання економічної експансії в регіоні.

Своєю чергою, для успішної реалізації такої стратегії подальша політика безпеки України в рамках ГУУАМ має бути орієнтованою на поширення української присутності в цьому регіоні[11, 52].

Розділ 2. Вступ України до НАТО - сценарії розвитку подій

2.1 Проблеми та перспективи входження України до НАТО

Вступ України до НАТО є проблемою не тільки теоретичною, формальною, а й проблемою практичних взаємовідносин у євроатлантичному регіоні. Ця проблема зумовлена тим, що до України Альянс не може ставитися так само, як до Чехії, Словаччини, Латвії чи, навіть, Польщі. Тому не випадково, що свої відносини з Україною і Російською Федерацією Альянс визначає як особливе партнерство не тільки за формою, а й за змістом. З іншого боку, внутрішня ситуація в Україні якісно відрізняється від ситуації в інших країнах Східної Європи, які вже стали повноправними членами Альянсу. Виходячи з цього, проблемність набуття Україною повноправного членства в НАТО лежить в декількох площинах.

По-перше, Україна за своїм геополітичним положенням, традиціями і ментальністю народу є легітимним представником західноєвропейської і східноєвропейської культури. Вона не може однозначно віддавати перевагу ні одній з них. Тому євроатлантичний і євразійський курси України розглядаються не як альтернативні напрями її зовнішньої політики, а як двоєдиний процес, в основі якого лежать власні національні інтереси.

По-друге, невизначеність масової суспільної свідомості, її "розірваність" як історичними традиціями, так і трансформаційними процесами сучасного українського життя не дають впевненості, що державні рішення про вступ України до НАТО будуть позитивно сприйняті суспільством. На це необхідно звернути особливу увагу в контексті того, що вже сьогодні опозиційні сили, ще до прийняття офіційного рішення про вступ України до НАТО, ініціюють проведення відповідного референдуму. Державні структури не можуть бути байдужими до антинатовської пропаганди, яка негативно впливає на ставлення українського суспільства до перспектив євроатлантичної інтеграції України. Водночас, інформаційній кампанії, спрямованій на роз'яснення необхідності вступу України до НАТО, бракує аргументованості, наступальності, системності та послідовності.

По-третє, проблемною є і відповідність стандартів українського внутрішнього життя (в тому числі і Воєнної організації держави) стандартам євроатлантичного співтовариства. Йдеться про те, щоб успіхи в реалізації курсу України на євроатлантичну інтеграцію на зовнішній арені супроводжувалися реальними позитивними змінами у внутрішньому житті українського суспільства. Якщо вже найближчим часом не буде досягнуто реальних успіхів на шляху підвищення стандартів життя українського суспільства, то і після юридичного набуття членства Україна виявиться в становищі "меншого брата", якого потрібно опікати й повчати. Така роль принижуватиме національну гідність України як держави і самопочуття всіх і кожного її громадянина [14].

По-четверте, не можна не враховувати й той факт, що вступ України до НАТО буде негативно сприйнятий політичною елітою Російської Федерації і викличе з її боку відповідну реакцію, яка, без сумніву, не буде орієнтована на зміцнення національної безпеки України. Не слід нехтувати наявністю на території України російського військового Чорноморського флоту. В контексті того, що російські війська, виходячи з території колишніх радянських республік, залишають там "гарячі точки" (Придністров'я, Абхазія, Південна Осетія), Автономна Республіка Крим не повинна поповнити цей перелік. Але й з цього боку варто очікувати, що вступ України до НАТО здатен спровокувати загострення соціально-політичної ситуації в Криму, яке може поширитися на інші території.

Крім цього, не треба нехтувати й тим фактом, що Російська Федерація співпрацює з Альянсом не менше, ніж Україна і має не менш "особливе" партнерство, хоча й не ставить питання про членство. Тому НАТО не може враховувати тільки інтереси України і не рахуватися з інтересами Російської Федерації.

У процесі реалізації курсу України на вступ до НАТО необхідно враховувати і реальні можливості розширення Альянсу. Він утворився як воєнно-політична структура для захисту цінностей західноєвропейської культури та спільної спадщини країн, що постали на руїнах Великої Римської імперії і котрі підписали Північноатлантичний договір. За п'ятдесят шість років після підписання цього документа світ якісно змінився. Змінилися параметри і геополітичний простір діяльності Альянсу, залишається непорушною лише мета: "захищати свободу, спільну спадщину своїх народів і їхню цивілізацію". Без сумніву, цивілізаційні здобутки Західної Європи є вагомими у всьому світі. Але, напевно, не правомірно вважати спадщину України і Франції спільною?! Однозначних висновків робити не будемо, але тут є над чим замислитися.

Таким чином, вирішення проблеми щодо вступу України до НАТО може спровокувати цілу низку інших проблем, які можуть повністю або частково знецінити значення досягнення цієї стратегічної мети.

Це тільки один бік проблемної ситуації, яка орієнтує на необхідність зваженого підходу до ухвалення відповідальних рішень і врахування можливих негативних наслідків євроінтеграційного процесу. Інший бік проблемної ситуації, який теж має об'єктивні підстави, полягає в тому, що для вступу України до НАТО уже є необхідні і достатні передумови. До них слід віднести глибоку демократичну європейську традицію українського народу, що сформувалася ще в князівські часи і поглибилася за часів козаччини та подальшого розвитку українського народу. Цю традицію не змогла знищити ні азійська, ні радянська залежність України. Вже сьогодні українське суспільство починає жити за європейськими демократичними принципами.

До сприятливих факторів відноситься культурно-слов'янська спорідненість українського народу з іншими слов'янськими народами, які вже стали повноправними членами євроатлантичного співтовариства та Євросоюзу. Реальні дво- і багатосторонні відносини України з цими державами активно розвиваються і мають добрі перспективи [14].

Основою співпраці нашої держави з європейськими країнами є досить високий рівень українських технологій. Після відповідної модернізації та кооперації наші виробники здатні на рівних конкурувати із світовими аналогами.

Активної діяльності в напрямі реальної євроатлантичної інтеграції України вимагає й загальна тенденція глобалізації та регіоналізації сучасного світового політичного процесу. Неподільність національної, регіональної та глобальної безпеки набуває реального втілення. Залишатися поза межами цього процесу Україна не тільки не може, а й не має права, бо не лише національна безпека України залежить від євроатлантичної безпеки, а й, з іншого боку, безпека в євроатлантичному регіоні значною мірою залежить від стабільності і надійності національної безпеки України.

Які можливі сценарії розвитку співробітництва між Україною та НАТО і впливу цього процесу на національну безпеку України та безпеку євроатлантичного регіону? Таких сценаріїв можна визначити три.

Перший сценарій - зволікання з боку керівництва НАТО з ухваленням рішень про набуття Україною членства в НАТО і тиск проросійських сил спонукатимуть українську владу до ухвалення рішень щодо входження України в ЄЕП та Систему колективної безпеки СНД. Таке рішення не тільки зведе нанівець результати попереднього співробітництва України з НАТО, а й зумовить новий розкол Європи. Здобувши Україну, Російська Федерація зовсім іншою мовою буде розмовляти з Європою. Але після "газової війни" такий сценарій стає малоймовірним [15].

Другий сценарій - НАТО і Російська Федерація продовжують розглядати Україну як "буферну зону". Цей сценарій реалізується уже півтора десятиліття. Він вичерпав усі свої ресурси і теж стане небезпечним не тільки для України, а й для Європи в цілому.

Третій сценарій - переведення взаємовідносин між Україною та НАТО з формату "особливого партнерства між Україною і НАТО" в формат "НАТО - Україна як країна - кандидат". Наповнення цього формату реальним змістом сприятиме як зміцненню національної безпеки України, так і посиленню безпеки на всьому євроатлантичному просторі.

Курс України на входження в європейські та євроатлантичні структури об'єктивно необхідний і тому, що ХХІ століття - це століття, коли ні одна національна держава не зможе самостійно суттєво впливати на світові процеси і, навіть, гарантувати свою власну безпеку. Події останніх років наочно доводять правильність такого висновку.

Це повною мірою стосується і так званих великих держав, у тому числі Російської Федерації і США. В цих умовах мислити Україну поза воєнно-політичними міжнародними організаціями було б, щонайменше, необачно.

Сьогодні для створення позитивного сприйняття населенням України рішення щодо майбутнього вступу до НАТО необхідне досить потужне інформаційне забезпечення.

Воно має на меті підготувати масову суспільну свідомість до сприйняття цього життєво важливого рішення. Таке інформаційне забезпечення повинно охоплювати найширший загал українського суспільства, бути орієнтованим на конкретні категорії населення та давати порівняльний аналіз позитивних і негативних наслідків вступу до НАТО.

Таким чином, на даний час ми маємо ситуацію, якій властиві чотири основні змістовні характеристики: Перша - нестримне бажання української політичної еліти не стільки інтегруватися в європейські та євроатлантичні структури, скільки набути офіційного членства (пріоритет віддається не змісту процесу, а формі). Друга - наявність деякої відповідності внутрішньої ситуації в Україні вимогам євроатлантичних стандартів. Третя - реальна можливість дестабілізації і загострення соціально-політичної ситуації в Україні у випадку непідготовленого форсування процесу набуття членства в НАТО. Четверта - обережність Північноатлантичного Альянсу щодо забезпечення практичного набуття Україною членства в НАТО. Узагальнюючи всі "за" і "проти", можна констатувати, що стратегічний курс на європейську інтеграцію і вступ до НАТО є правильним та повною мірою відповідає національним інтересам України.

Враховуючи реальну міжнародну і внутрішню ситуацію, необхідно чітко визначити тактичні завдання щодо етапів реалізації євроатлантичної інтеграції України, основних напрямів поширення й поглиблення співпраці з Альянсом та необхідних засобів для досягнення визначених стратегічних цілей.

Важливою умовою залишається продовження економічних, політичних та соціальних реформ з метою досягнення європейських стандартів внутрішнього життя. Тобто необхідно зосередити увагу на реальному втіленні в життя інтеграційних процесів, а не на формалізації взаємовідносин між Україною і НАТО [14].

Загальновідомо, що до НАТО вступають не лише Збройні Сили, які, до речі, найбільш підготовлені до такого кроку, а все суспільство загалом. Відповідно стратегія євроатлантичної інтеграції України передбачає проведення комплексу реформ у всіх сферах суспільного життя: політичній, соціальній, економічній, інформаційній, управлінській тощо.

Тому, виходячи із вищезазначеного, ми констатуємо, що важливе місце на шляху пошуку найефективніших методів формування позитивного ставлення громадян України до Північноатлантичного Альянсу мають зайняти як Збройні Сили, так і Національна академія оборони України.

Саме військові, в першу чергу, повинні демонструвати впевненість у правильності цивілізаційного вибору нашої держави. Ми маємо ще багато зробити для того, щоб ці ідеї трансформувалися через організацію оперативної та бойової підготовки, навчальний та виховний процес і сприяли формуванню стійкого позитивного образу НАТО серед населення України [15].

2.2 Рівень суспільної думки щодо членства України в НАТО

28 листопада листопада 2008 р. проводилося в м. Київ соціологічне дослідження, з метою визначення рівня суспільної думки українців щодо членства України в НАТО. За результатами цього дослідження можна констатувати, що якби референдум щодо вступу України до НАТО відбувся найближчими вихідними після 28 листопада 1008 р., то за приєднання до Альянсу проголосувало б 29,5 відсотка українців. Не визначилися - 10 відсотків, проти - 60,5 відсотка громадян. Такі дані Всеукраїнського соціологічного опитування щодо ставлення до питань євроатлантичної інтеграції України, яке провів Інститут трансформації суспільства на замовлення МЗС України за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. За даними дослідження, майже 83 відсотки українців вважають, що рішення про вступ України до НАТО має прийматися на референдумі, 8 відсотків - Верховною Радою України [16].

На думку 28 відсотків опитаних, вступ до НАТО стане гарантією територіальної цілісності України. Підтримка вступу нашої держави до Європейського Союзу є більш високою - близько 57 відсотків респондентів. При цьому близько 36 відсотків українських громадян вважають, що вступ України до НАТО допоможе вступу до Європейського Союзу. Декан факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Андрій Горбачик, який презентував результати дослідження, відзначив, що головною перешкодою на шляху вступу України до НАТО українці вважають, по-перше, небажання частини громадян, і по-друге - небажання частини керівництва країни. "Сумарно близько 58 відсотків респондентів назвали ці дві основні причини, які можуть зашкодити вступу України до НАТО. Отже, основні причини українці бачать всередині держави", - зазначив Андрій Горбачик.

Дослідження також засвідчило, що приблизно половина українців налаштована на кардинальні зміни у країні. Водночас більш пріоритетними, ніж вступ до НАТО та євроінтеграція, громадяни вважають боротьбу з інфляцією - 22 відсотки, подолання політичної кризи - 17 відсотків, зниження рівня безробіття - 15 відсотків. "Приєднання до НАТО не є у фокусі наших опитуваних, більш нагальні сьогоденні проблеми є важливішими для українців, ніж вступ до НАТО", - зауважив науковець Андрій Горбачик.

Згідно з результатами опитування, географічно підтримка населенням вступу до НАТО не є однорідною - від 16 відсотків на Сході України до 28 відсотків у центрі країни та 69 відсотків у західному регіоні.
Громадську думку вивчали з 13 по 24 листопада 2008 року. Було опитано 2000 громадян України віком від 18 років у всіх областях України. Похибка дослідження не перевищує 2,4 відсотка [16].

Ще одне соціологічне дослідження стосовно даного питання було ініційовано Львівською обласною Радою. Ідею вступу України до НАТО на референдумі у найближчу неділю підтримали би більше половини (66,92%) опитаних мешканців Львівщини. Не взяло б участі у голосуванні 17,5% населення. Про це свідчать результати соціологічного дослідження громадської думки населення Львівської області з соціально-політичних питань, результати якого оприлюднив 16 червня президент Українського фонду "Громадська думка" Володимир Подгорнов. На думку половини опитаних (50,25%) лінію євроатлантичної інтеграції України найбільш послідовно підтримує Віктор Ющенко, серед інших політиків, які згадуються населенням як послідовні прихильники ідеї вступу до НАТО, також можна назвати Арсенія Яценюка - 11,7%, Юлію Тимошенко - 8,7%. Соціологічне дослідження проведено серед 1200 респондентів у Львівській області. Терміни проведення опитування - 15 травня-10 червня 2009 року. Генеральною сукупністю дослідження було населення Львівщини віком від 18 років і більше. Для збору інформації застосовувалося стандартизоване інтерв'ю "обличчям до обличчя" в оселі респондента. Помилка репрезентативності становить +/-2,2%.

Таким чином, судячи з результатів соціологічних опитувань на Західній Україні більш прихильно відносяться до ідеї приєднання України до НАТО ніж у Центрі. Разом з тим більшість опитуваних зійшлися на думці, що питання про вступ України до НАТО варто вирішувати на всеукраїнському референдумі.

Висновки

Формування стратегії зовнішньої політики України відбувалось у складних умовах наявності протилежних концепцій у суспільстві щодо орієнтації незалежної держави, шляхів і методів утвердження України в світі. За таких умов, під впливом розвитку як внутрішніх подій, так і міжнародної ситуації, зовнішньополітичний курс України у досить короткий час зазнав певної еволюції.

Усі можливі варіанти захисту національних інтересів України при реалізації нової стратегії НАТО передусім залежатимуть від процесу формування нового балансу або дисбалансу сил у Європі та світі. Україні поки що відводиться, попри її геополітичне положення, далеко не першорядна роль у справі розбудови систем безпеки. А це, своєю чергою, говорить про те, що зовнішньополітичні ініціативи України, спрямовані на захист її національних інтересів, мають бути узгоджені з новими реаліями.

Для нашої держави, з огляду на її курс на європейську інтеграцію, сьогодні існує низка ризиків.

а) Одним, і найбільш принциповим, є ризик залишитись у сірій зоні безпеки, між НАТО, ЄС, що розширюються, та структурами безпеки СНД. Цей процес, безумовно, матиме безпосередній вплив на розвиток внутрішньополітичної та, можливо, соціально-економічної ситуації в країні, а загалом, що є найбільш небезпечним, накладе відбиток на спрямування усього зовнішньополітичного курсу України.

б) Іншим - не менш важливим і принциповим - є ризик штучного відсторонення України від загальноєвропейських політичних процесів, які визначатимуть майбутнє обличчя континенту, зокрема, участі у формуванні європейської ідентичності у сфері безпеки і оборони. Це, своєю чергою, різко контрастуватиме із загальноприйнятою концепцією неподільності європейської безпеки. Інакше Україні загрожує білоруський (ізоляціоністський ) варіант подальшого розвитку.

Ці два ризики взаємопов'язані, вони створюють те осердя, навколо якого має формуватись зовнішня політика України. В цьому контексті необхідно зазначити, що відсторонення України від участі у тій чи тій формі від будь-яких загальноєвропейських процесів може завдати прямої шкоди національній безпеці нашої держави.

За умов можливого посилення протистояння Схід-Захід для України надзвичайно важливо не бути втягнутою у цей процес в якості так званого буфера. У будь-якому випадку наша держава має активізувати зусилля щодо розвитку альтернативних центрів сили. Передусім йдеться про розвиток співробітництва в рамках ГУУАМ. Логічним продовженням такої спрямованості політики України має бути ініціювання діалогу з НАТО у форматі “19+5”(НАТО+ГУУАМ).

Чотири роки, що минули з часу підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, засвідчують взаємовигідність і актуальність встановлених сторонами відносин. Поряд з тим існує ціла низка нерозв'язаних питань. Так, на сьогодні в Україні комуністична ідеологія залишається досить популярною, що великою мірою впливає на розвиток співробітництва України з Організацією Північноатлантичного Договору. Посилення популярності комуністичної ідеології в сучасній Україні певною мірою залежить і від такого чинника, як політика Європейського Союзу щодо України. Будь-які спроби відсторонення від поглиблення співробітництва з Україною автоматично надають анти-НАТОвським силам додаткові аргументи на користь ізоляціонізму білоруського зразка. Однією з невирішених проблем залишається низький рівень поінформованості населення щодо діяльності НАТО. Крім того, позаяк однією з основ взаємодії України з Організацією Північноатлантичного Договору залишається військове співробітництво, проблема боєздатності української армії набуває неабиякого значення.

Хоча рівень розвитку співробітництва між Україною і організацією Північноатлантичного Договору є досить високим, відносини Особливого партнерства не означають надання Україні будь-яких гарантій безпеки з боку НАТО, вони також не передбачають можливість надання таких гарантій у майбутньому. Адже Північноатлантичний Альянс може надавати гарантії безпеки лише країнам-учасницям Договору. Попри досить велике значення можливості консультативної підтримки України зі сторони Північноатлантичного Альянсу, у разі виникнення загрози територіальній цілісності, незалежності і безпеці Україна фактично може розраховувати лише на свої власні сили.

Очевидно, що на початку нового тисячоліття НАТО не лише не втратить своєї ролі, але дедалі зміцнюватиме свої позиції провідної структури євроатлантичної безпеки, що обумовлює об'єктивну необхідність подальшого зміцнення відносин особливого партнерства України з Північноатлантичним Альянсом як таких, що відповідають потребам національної безпеки України.

За умов дотримання стратегічного курсу України на повномасштабну інтеграцію до європейських та євроатлантичних політичних та економічних структур і структур безпеки, послідовної реалізації положень Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, Стратегічна концепція НАТО в цілому не суперечить інтересам України. У той же час, будь-які спроби змінити курс України на інтеграцію до Європи можуть призвести до непередбачуваних негативних наслідків для національної безпеки нашої держави.

Список використаної літератури: