Робота дипломатичних представництв

Робота дипломатичних представництв

Кожен хоче, щоб інформували чесно, неупереджено, правдиво -- і в повній відповідності з його поглядами.

Гільберт Честертон, англійський письменник

ВАЖЛИВОЮ СКЛАДОВОЮ діяльності закордонних дипустанов є поширення в країні перебування різноманітної інформації про свою країну: її історію і культуру, внутрішню і зовнішню політику, місце і роль в світовому товаристві. «Забезпечення суттєвого підвищення ефек­тивності інформаційного забезпечення зовнішньополітичної діяльності,-- наголошується в одному з циркулярних листів МЗС України,-- вважати одним із основних показників роботи закордонних установ». (1)

Вся інформаційно-розґяснювальна робота в країні перебування проводиться під безпосереднім керівництвом глави дипломатичного представництва, на якого покладається персональна відповідальність за її стан. Глава дипломатичного представництва повинен: -- координувати всю інформаційно-розґяснювальну роботу в країні перебування або в міжнародній організації, залучаючи до цього представників інших українських організацій, акредитованих в даній країні;

- забезпечувати поточне і перспективне планування такої роботи;

- вивчати ефективність роботи в даному напрямі;

- надавати допомогу дружнім організаціям країни перебування (товариства, земляцтва, спілки журналістів і т. п.) в організації розґяснювальної роботи про Україну.

З метою забезпечення системності в організації інформаційно-розґяснювальної роботи складаються річні (квартальні або місячні) плани. В першу чергу при складанні планів треба враховувати політичну обстановку в країні перебування, рівень двосторонніх відносин, ставлення до України. Потім уже визначається конкретний перелік заходів з відміткою про час і місце їх проведення, відповідальних осіб.

В планах інформаційно-розґяснювальної роботи ставляться завдання по вивченню існуючих форм і методів інформаційної діяльності в країні перебування, передбачаються заходи щодо надання допомоги дружнім товариствам і організаціям у справі проведення такої роботи шляхом забезпечення їх своїми друкованими, відео- та аудіоматеріалами про сучасну Україну. При складанні планів інформаційно-розґяснювальної роботи необхідно враховувати можливості інших відомств України (зокрема Міністерства культури і мистецтв, Комітету з питань спорту, молоді і туризму, товариства «Україна» і т. п.).

В час бурхливого розвитку електронних засобів передачі інформації, особливо через Інтернет, відбулася справжня революція щодо можливостей їх використання, в тому числі і кожним окремим дипломатичним представництвом. Проте жоден електронний засіб не замінить живого слова і широких можливостей його впливу на безпосередніх споживачів інформації. Тому найефективнішим залишається пряме спілкування з представниками країни перебування. З цією метою використовуються реферати, лекції, диспути, бесіди. Саме під час такого спілкування можна давати зважені відповіді на різноманітні запитання, в тому числі на складні, а то і болючі питання двосторонніх відносин. Це потребує серйозної теоретичної підготовки і глибокого знання політичної ситуації в країні перебування.

При проведенні такої роботи слід враховувати насамперед склад аудиторії, з якою відбувається обмін інформацією. Один характер може мати спілкування з людьми, які доброзичливо налаштовані до нашої держави, яких цікавлять в основному позитивні приклади відносин між країнами як в історичному, так і в сучасному аспекті. Такі зустрічі, як правило, відбуваються в атмосфері доброзичливості і взаєморозуміння. Часто учасники подібних заходів вносять багато цікавих пропозицій щодо поліпшення стосунків між країною перебування і Україною, про­понують свої послуги у розповсюдженні інформаційних матеріалів (звичайно, в певних межах, які не дають підстав звинувачувати диппредставництво у втручанні у внутрішні справи країни перебування). Так, наприклад, в позитивному руслі проходять зустрічі в Республіці Польща з активістами Обґєднання українців в Польщі (ОУП), товариств «Польща--Україна», «Польща--Схід», ветеранських орга­нізацій учасників другої світової війни і т. п. І зовсім інший характер носять зустрічі з аудиторіями, які заздалегідь негативно налаштовані на розмову, готові тільки до конфронтаційної дискусії і, як правило, вважають слушною лише свою точку зору. Для розмови з такою аудиторією треба бути добре підготовленим і налаштованим на можливість провокаційних, а то і образливих випадів стосовно нашої країни, уміти стримувати себе, не піддаватись емоціям. Ефект від таких зустрічей буває двояким: або сторони залишаються на своїх супротивних позиціях (і зрозуміло, що в такому випадку майбутні контакти з такою аудиторією досить проблематичні), або лід, як кажуть, починає танути, і тут треба робити все можливе, аби домогтися його остаточного зникнення. Це вважається апогеєм інформаційної діяльності диппредставництва, зокрема кожного дипломата. Особливо, коли вдається мало не на очах присутніх зламати спотворені стереотипи про наш народ і державу, ілюструючи це конкретними прикладами з історії І сьогодення.

Авторові цих рядків доводилося свого часу виступати перед досить поважною аудиторією викладачів і студентів Варшавського університету в рамках діяльності товариства «Польща--Україна». Слід відзначити, що слухачі в основній масі були налаштовані не надто позитивно до сприйняття інформації. Протягом півторагодинної лекції вдалося викласти картину українсько-польських відносин в ретроспективі, з багатьма конкретними прикладами від доби середньовіччя і до наших днів. Слухачі з величезною увагою і здивуванням довідувались про спільну боротьбу українців і поляків проти своїх ворогів: турків, татар, північних сусідів. Слухачі, судячи з усього, вперше чули про спільну оборону Хотина козацькими полками гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного і військами польського гетьмана Ходкевича в 1620 р. Про участь українських козаків разом з поляками в обороні, а точніше у врятуванні Відня під час турецької облоги в 1683 р. Про героїчну оборону Замостя українськими дивізіями під командуванням генерал-хорунжого Марка Безручка під час більшовицької навали на Польщу в серпні 1920 р. і т. д. Після завершення зустрічі група студентів підійшла до виступаючого, повідомила про те, що записала на магнітофон весь виступ і просить дозволити використовувати його для прослуховування своїм колегам, які ніколи не чули про ці факти.

Під час зустрічі з членами так званої «Катинської родини», нащадками тих польських офіцерів та інтелігентів, які в 1939--1940 рр. стали жертвами сталінського терору в Катині, Харкові, Осташкові, Мєдноє, виступаючому вдалося переконати присутніх, що мільйони громадян України різних національностей також стали жертвами цієї диявольської машини терору і лежать разом з польськими офіцерами в лісі на околиці Харкова, де в червні 2000 р. відкрито Меморіал памґяті жертв тоталітарного комуністичного сталінського режиму. Закінчилося тим, що розчулені учасники зустрічі, багато з яких до 1945 р. проживали на території Західної України, заспівали кілька українських народних пісень, згадуючи події далекого минулого.

Особливої підготовки потребують виступи в молодіжних, студентських аудиторіях. Правди і тільки правди, об'єктивності очікують вони від виступаючого, навіть якщо вона і гірка для нього чи слухачів. Саме тоді встановлюється атмосфера взаємної довіри і досягається позитивний інформаційний результат.

Слід звернути увагу і на такі моменти як кількість слухачів і місце виступу. Кожному дипломату в його дипломатичній практиці доводиться виступати перед групами від кількох осіб до сотень слухачів, і до цього треба бути готовим. Доводиться виступати в клубах і залах громадських організацій, в кінотеатрах, в студентських і гімназійних аудиторіях, на відкритих майданчиках. Особливу увагу слід приділяти виступам в церквах, соборах, інших культових місцях. Тут потрібен особливий такт, глибока повага до релігійних почуттів, вміння не переступити невидимої межі між звичайною залою і культовим приміщенням, щоб не зачіпити сакраментального.

Таким чином, живий контакт з людьми, безпосередня і щира розмова з ними були і залишаються одним із найважливіших засобів спілкування і впливу на аудиторію.

Ще однією важливою формою роботи диппредставництва є розповсюдження в різних громадських колах країни перебування інформаційних матеріалів про Україну (друкованих видань, відео- та аудіозаписів і т. п.). Ми добре пам'ятаємо наші мізерні можливості в цьому напрямі діяльності в перші роки незалежності України. Але з року в рік ситуація змінюється на краще. Видаються десятки прекрасних альбомів, книг, туристичних проспектів, буклетів, листівок, які належно представляють нашу державу і дістають високу оцінку за кордоном.

До акцій найбільшого інформаційного впливу слід віднести Дні культури України, Дні українського кіно, участь українських колективів у фестивалях духовної (релігійної) пісні, інші подібні заходи.

Так, наприклад, протягом трьох місяців (з 15 вересня до 15 грудня) проходила в 1999 р. велика інформаційно-культурна імпреза -- Дні культури України у Франції. Заходи, що проводилися в її рамках охопили 10 регіонів країни і 34 великих міста, зокрема Париж, Ліон, Лілль, Тулуза, Марсель. Посольство України у Франції повідомляло, що за висновками представників французьких офіційних кіл і фахівців, Дні культури України у Франції за своєю масштабністю та різноманітністю стали першою і найбільшою культурно-мистецькою офіційною маніфестацією України в Західній Європі. Широкі верстви населення Франції мали можливість ознайомитись з культурними та мистецькими здобутками нашої країни, переконатися в тому, що Україна становить органічну частку європейської спільноти, яка розвивається в руслі і контексті світової культури.

До переважної більшості заходів був виявлений значний інтерес з боку французької громадськості та фахівців у різних галузях культури та мистецтва. У багатьох з них брали участь члени уряду, депутати Сенату, Національних зборів Франції та Європарламенту. В цілому французька сторона приділила велику увагу підготовці та проведенню цієї комплексної акції. Дійова допомога була надана з боку МЗС Франції, Міністерства культури і комунікації, регіональних органів влади, української діаспори та мерій міст, де провадилися заходи.

В рамках програми Днів відбулися концерти майстрів мистецтв України, різноманітні виставки, літературні вечори, театральні виступи, були проведені тижні українського кіно, колоквіуми, симпозіуми, конференції тощо. Загалом, під час Днів культури було здійснено близько 300 заходів, у яких взяли участь 550 представників української культури -- артистів, художників, письменників, діячів театру і кіно з Києва, Харкова, Одеси, Львова, Івано-Фанківщини, Тернопільщини, Криму, Закарпаття, Черкащини.

Для їх проведення надавались престижні сцени, найкращі концертні та виставкові зали, відомі музеї Франції. Зокрема, в Парижі, де загалом було організовано близько 100 різноманітних акцій, основні з них відбулися в таких відомих закладах, як театрально-виставковий комплекс «Еспас Пґєр Карден», концертні зали «ГТлейєль», «Сен-Рок», «Аудіторіум Сен-Жермен», кінозал Палацу Шайо, Музей Людини та інші.

Поряд з мистецькими акціями проходили зустрічі, круглі столи з питань торговельно-економічних відносин та туризму, наукові колоквіуми та конференції. Такі заходи значно доповнювали програму Днів і сприяли поглибленню економічних, наукових та творчих зв'язків України з окремими регіонами Франції.

Під час Днів були підписані угоди про співробітництво між Національною музичною академією України та Вищою музичною консерваторією Парижа, Київським лінгвістичним університетом та університетом Париж Ш, про поріднення міста Вишгорода з містом Сане (Бургундія); встановлені партнерські зв'язки між Львовом та Ліоном, історичні центри яких внесені до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

Заходи Днів культури України супроводжувались відповідним рекламно-інформаційним забезпеченням, їх постійно висвітлювали у засобах масової інформації Франції. 15 грудня у Парижі в Палаці Шайо відбулось урочисте закриття Днів, в якому взяли участь представники загальнодержавних інституцій Франції, місцевих та регіональних органів влади, закладів культури, особи відповідальні за їх підготовку і проведення. Крім підведення підсумків зробленого були обговорені перспективи подальшого співробітництва, можливість реалізації нових культурно мистецьких проектів, що мають знайти своє відображення у новій програмі культурного, наукового і технічного співробітництва між Урядом України і Урядом Франції на 2000-2002 рр.

Аналіз проведеної роботи дає підстави зробити висновок, що здійснення такої комплексної та широкомасштабної акції, як Дні культури України у Франції, сприяло суттєвому доповненню політичних відносин між Україною І Францією, поширенню знань про нашу державу та подальшому поглибленню взаєморозуміння між народами двох країн.

Важливе політичне значення мав той факт, що перебіг Днів співпав з періодом підготовки та проведення президентських виборів в Україні. За оцінкою французької сторони, культурно-мистецькі маніфестації певною мірою нейтралізувати деяку негативну інформацію про Україну, яка поширилася в цей час у ЗМІ Франції. Привабливість цих заходів зосереджувала увагу французької громадськості на позитивних моментах розвитку нашої країни.

20--26 січня І 999 р. у Празі за сприяння Посольства України в Чеській Республіці та у співпраці з Міністерством культури і мистецтв України, Союзом кінематографістів України відбулися Дні українського кіно у рамках міжнародного кінофестивалю «Фебіофест». Близько 20 українських кінофільмів (художні, документальні, анімаційні) були вперше показані в Празі. Чеський глядач мав змогу познайомитися з повнометражними художніми фільмами із «золотого фонду» українського кіно, зокрема такими, як «Земля» О. Довженка, «Тіні забутих предків» С. Параджанова, «За двома зайцями» В. Іванова, документальними кінострічками, а також з роботами сучасних українських кінорежисерів Ю. Іллєнка, Р. Балаяна, В. Криштофовича.

З лекціями про сучасний стан кіномистецтва України виступив перед чеською аудиторією відомий український кінокритик Олександр Рутковський. Він розповів про тенденції розвитку українського кінематографа, зупинився на мистецьких пошуках вітчизняних режисерів, зокрема на проблемі національної ідентичності в школі «українського поетичного кіно».

Під час Днів українського кіно в одному із найбільших кінотеатрів Праги відбулася благодійна акція, організована оргкомітетом фестивалю «Фебіофест»,-- безкоштовний перегляд української кінострічки для україномовного глядача, на якій були присутні представники української діаспори, журналісти, дипломати.

Свідченням успішного проведення Днів українського кіно в Празі був значний глядацький інтерес до робіт українських майстрів, активність чеських журналістів і кінокритиків під час обговорення фільмів.

Безумовно, що проведення таких заходів дає можливість у комплексі продемонструвати досягнення і рівень української культури, її місце на європейській та світовій аренах.

Велике значення має організація художніх вернісажів та фотовиставок, участь у туристичних та книжкових ярмарках.

5 листопада 1999 р. у Празі під час саміту Глав урядів країн-учасниць Центрально-Європейської ініціативи відбулось відкриття міжнародної виставки сучасного мистецтва «Ознаки доби». Організаторами цього культурного заходу були Міністерство культури Чеської Республіки, Посольства 13 країн-членів ЦЄІ, акредитованих в Чехії.

На урочистому відкритті міжнародної художньої виставки, яке проходило у приміщенні Італійського Культурного Центру, були присутні глави урядів Албанії, Білорусі, Болгарії, Чехії, Угорщини, Польщі, Австрії, Хорватії, Словенії, Румунії, Словаччини, України, а також члени Уряду Чеської Республіки, члени Палати депутатів і Сенату Парламенту ЧР, посли іноземних держав, акредитовані в Чехії, представники чеської творчої інтелігенції, журналісти.

Міністр культури ЧР П. Достал привітав присутніх з відкриттям у Празі міжнародної виставки сучасного мистецтва. Він зазначив, що завданням цього мистецького заходу є показ різноплановості і багатства творчих пошуків художників молодшої генерації, яким випало на долю творити єдиний європейський культурний простір XXI століття.

Члени української делегації з інтересом оглянули твори 26 митців з ІЗ країн Європи. Вони ознайомилися також з роботами двох юних українських художниць, випускниць Київської академії образотворчого мистецтва і архітектури Юлії Майстеренко та Уляни Львової. Було відзначено, що обидві учасниці виставки добре обізнані з тенденціями розвитку сучасного європейського мистецтва, традиціями української художньої школи, їхнім творам притаманні оригінальність художнього вирішення, майстерність виконання.

Традиційними є щорічні фестивалі православної духовної музики в Гайнувці (Республіка Польща), на яких колективи з України практично завжди отримують нагороди.

Подібні заходи проводяться в більшості країн світу, де функціонують посольства України, і є неоціненним джерелом пізнання України, її історії, культури, традицій.

Величезний позитивний заряд і організаційні можливості несуть у собі такі важливі організаційні інституції, як культурно-інформаційні центри України за кордоном. Правда, через скрутне економічне становише сьогоднішньої України ми не можемо поки що дозволити собі мати їх в багатьох країнах, та процес їх створення, хоча і дуже поволі, але йде. Першим з них став Культурний центр України в Москві, найближчим часом подібні заклади будуть створені в Ізраїлі та Республіці Польща. І це тільки початок.

Своєрідним джерелом інформації про наш культурний потенціал є робота наших земляків у наукових і культурних закладах зарубіжних країн, навчання молоді в університетах та інших вузах за кордоном. Українські диппредставництва не повинні забувати про цих людей, бо багато хто з них потребує нашої уваги, і взагалі спілкування з представниками Батьківщини надихає їх на творчу працю, дає можливість не поривати зв'язків з рідним краєм. Це дуже тонка робота, в якій недопустимий чиновницький формалізм, а тим більше байдужість чи бездушність.

Без перебільшення можна сказати, що величезний, щирий інтерес в зарубіжних країнах викликають виступи українських дитячих художніх колективів, які є свідченням того, що наш народ, попри всі сучасні негаразди, в тому числі і проблеми підростаючого покоління, має прекрасну молодь і дітей, а відтак народ має своє майбутнє. Диппредставництва України за кордоном повинні всіляко сприяти організації таких виступів, залучаючи до цього спонсорів і меценатів, бо, з одного боку, це є дієвою формою позитивної інформації про Україну, а з іншого - наближує нашу молодь і особливо дітей до цінностей цивілізованих зарубіжних країн, до пізнання культури інших народів.

Неоціненну допомогу українським диппредставництвам за кордоном надають організації української діаспори, які сьогодні діють практично у всіх країнах світу, де проживають українці. За різними даними сьогодні за межами України проживає близько 20 мільйонів українців або вихідців з України.

Найбільшою українською діаспорою є діаспора в Росії, українські поселення в ній є найдавнішими і за приблизними даними, що іноді з'являються в пресі, чисельність українців на теренах Росії сягає 10--15 мільйонів чоловік. Такі цифри виводяться авторами публікації шляхом екстраполяції показників приросту українського населення та масових міграційних припливів до Росії наприкінці XIX та протягом XX ст. Однак відсутність глибоких і авторитетних досліджень з цього питання представниками етнологічної, демографічної та статистичної наук на сьогодні не дають можливості оперувати зазначеними показниками офіційно.

За офіційними ж даними, за підсумками перепису 1999 р. в Російській Федерації проживало 4 362 782 українці, що становило 2,96 % усього населення.

Географія української діаспори в РФ, як відомо, складалася історично, чим визначається нерівномірність її розселення. На сьогодні українці проживають в усіх без винятку регіонах Російської Федерації, найбільша кількість -- в Центрально-Чорноземному районі (Воронезька, Бєлгородська, Курська області), на Дону, Кубані, в Ставропольському краї, в Поволжі, Москві та Московській області, Санкт-Петербурзі, в північних областях європейської частини РФ, на Уралі та в Сибіру, на Далекому Сході.

Показники територіальних демографічних змін кількості українського населення в РФ протягом декількох останніх десятиріч свідчать про значне скорочення його частки в східних етнічних територіях (Центрально-Чорноземні області, Північний Кавказ) і збільшення їх абсолютної чисельності та частки серед усіх жителів північних і північно-східних регіонів Росії.

Перша обставина пояснюється цілеспрямованою політикою денаціоналізації українства на його історичних етнічних територіях, рішучою ліквідацією діючої тут у 20-х роках системи українських культурно-освітніх, інформаційних, наукових закладів, а також репресіями та масовим виселенням українців у роки колективізації, цілковитим нехтуванням національно-культурних потреб автохтонного українського населення в наступні десятиріччя.

Збільшення ж кількості українського населення у північно-східних та північних регіонах РФ пояснюється тим, що, по-перше, починаючи з 30-х років, вони були місцем масових заслань українців, частина яких там і залишилася; по-друге, значна кількість українців працює в цих регіонах РФ на високооплачуваних нафто- та газопромислах, видобутку золота, кольорових металів тощо.

Посольство України в Російській Федерації постійно відстежує й аналізує процеси та тенденції в середовищі української діаспори в РФ, сприяє вирішенню різного роду організаційних питань. Керівники багатьох регіональних українських об'єднань (зокрема, Республіканського товариства українців Республіки Комі, Республіканського національно-культурного центру українців Башкортостану «Кобзар», Іванівського товариства української культури «Мрія», Товариства українців Тюменської області «Єдина родина» та інші), підтримують постійні контакти з Посольством.

З ініціативи та за участі Посольства керівництво Об'єднання українців Росії та Федеральної національно-культурної автономії «Українці Росії» започаткувало щомісячні інформаційні зустрічі з керівниками українських організацій Москви, а 22--23 квітня 1999 р. провело Конференцію керівників українських організацій Росії (в приміщенні Культурного центру України в Москві), вітальне слово учасникам якої надіслав Міністр закордонних справ України.

Щорічно, до Дня Незалежності України, Українським історичним клубом за сприяння Посольства проводяться науково-практичні конференції з українознавчої проблематики.

Посольство приділяє особливу увагу розширенню меж вивчення української мови в російських освітніх закладах. Так, на основі двосторонньої угоди про співробітництво між дипломатичними академіями України та РФ до Дипломатичної академії МЗС Росії, де третій рік викладається українська мова, було передано навчально-методичну літературу та підручники.

Завдяки проведеній Посольством роботі встановлено контакти з керівництвом Московського державного лінгвістичного університету, в результаті чого з початку 1998/99 навчального року було розпочато вивчення української мови як іноземної. Посольство сприяло пошукові для роботи в університеті висококваліфікованого викладача української мови.

Посольство постійно переймається вирішенням питань становлення та початку діяльності Українсько-російського інституту, створеного при Московському державному відкритому педагогічному університеті, надання особливого статусу та окремого приміщення Бібліотеці українсь­кої літератури, завершення будівництва пам'ятника Т. Шевченку в Санкт-Петербурзі, встановлення в Москві меморіальної дошки М. Грушевському тощо.

Велике значення для закордонних українців має відзначення їх державними нагородами і почесними званнями України. Нагородами Президента України відзначені президент товариства «Славутич» космонавт П. Попович, голова товариства українців Тюменської області «Єдина родина» П. Клименко, голова культурно-просвітницького товариства м. Сургут «Українська родина» Г. Литвин, художник, ветеран Ю. Дгоженко. Почесні звання «Заслужений артист України» отримали солістка Кубанського козачого хору Т. Бочтарьова та художній керівник Театру української музики «Чуєш, брате мій» О. Сьомака, звання «Заслужений діяч мистецтв України» -- етномузикознавець і композитор І. Мацієвський, звання «Заслужений працівник культури України» -- засновник та керівник Хорової української капели Москви та «Українського музичного салону» В. Скопенко та багато інших.

Розробка та затвердження Державної програми «Українська діаспора на період до 2000 р.» засвідчили небайдужість Української держави до проблем світового українства. Багато позицій цієї Програми було реалізовано в Росії. Це й укладення міжнародних договорів з урахуванням інтересів діаспори, і зустрічі вищих посадових осіб України зі співвітчизниками, і обговорення питань становища українців в РФ на українське-російських переговорах різних рівнів тощо.

Водночас досить відчутною є відсутність в Україні концептуально виваженої та стратегічно далекоглядної державної політики щодо визначення пріоритетів та напрямів такої роботи. Практика використання Україною можливостей міжнародних організацій, таких як ООН, ОБСЄ, Рада Європи, структур СНД для захисту прав і інтересів та задоволення національно-культурних потреб української діаспори тільки-но започатковується.

Дуже важливо ефективніше використовувати, зокрема, потенціал КЦУ в Москві, вчасно заповнювати відкриті «ніші» російського інформаційного простору, особливо в регіонах РФ, де масово проживає українське населення, як з метою духовно-політичної підтримки українства, так і поширення необхідних для нашої держави інформаційно-культурних впливів.

На це ж має бути націлена й освітня програма, яка сфокусована на послідовному створенні системи українських освітніх центрів у Росії (дошкільних дитячих закладів, шкіл з українознавчим ухилом, українознавчих студій і кафедр тощо).

Потребують підтримки українські періодичні видання в РФ, зокрема газета «Український вибір» Об'єднання українців Росії, а також розвиток телерадіотрансляцій українською мовою як на федеральному, так і на регіональних рівнях, налагодження бібліотечного обслуговування, забезпечення українського населення книгами та періодикою.

Зовсім в інших умовах працюють організації української діаспори в Америці, Європі, Австралії. За даними перепису населення США 1990 р. в країні проживають близько 750 тис. американців українського походження, що становить 0,4 процента від загальної кількості населення країни. Відомо понад 70 місць компактного проживання американців українського походження. Найбільше їх мешкає у штатах Пенсільванія (130 тис.), Нью-Йорк (120 тис.), Нью-Джерсі (75 тис.), Каліфорнія (55 тис.), Мічиган (45 тис.), Огайо (43 тис.), Іллінойс (38 тис.), Флорида (34тис.), Коннектікут (28 тис.), Массачусетс (17 тис.). Близько 80 % українців сконцентровано у 10 штатах.

За час перебування в Північній Америці українці розбудували широку мережу громадсько-політичних, релігійних, професійних, а також фінансових установ -- кас взаємодопомоги, банків та страхових товариств, сумарний оборотний капітал яких оцінюється в 1 млрд. доларів. Загалом в США діють ІЗ політичних українських організацій, 12 професійних товариств, 29 кредитних спілок, 4 страхові товариства, 3 молодіжні організації, 3 жіночі спілки. Здійснюється видання однієї щоденної газети, до десяти тижневиків та значної кількості щомісячних журналів.

Найчисельнішими організаціями української громади США на сьогодні є Український конгресовий комітет Америки (УККА) і Українська американська координаційна рада (УАКР).

Питаннями поширення освіти серед української громади займається головним чином Шкільна рада Українського конгресового комітету Америки, яка здійснює адміністративне керівництво шкільною системою, розробляє програми навчання, готує та видає шкільні посібники та підручники, здійснює контроль за діяльністю шкіл (через колегію шкільних інспекторів), видає журнал «Рідна школа», проводить освітні конференції та літні семінари. Розглядаючи одним із своїх завдань забезпечення всілякої підтримки української діаспори в США та сприяння її адаптації до культури цієї країни із збереженням і розвитком власної духовної самобутності, Посольство України в США надає організаціям та окремим представникам української громади посильну допомогу у задоволенні їх культурно-інформаційних потреб, проведенні спільних масових заходів, спрямованих на збереження і розвиток української культури.

З цією метою постійно практикується участь дипломатів Посольства у заходах, які проводяться українською діаспорою. Набули регулярного і цілеспрямованого характеру їх зустрічі з керівниками та активістами українських організацій країни перебування: УККА, УАКР, Вашингтонської групи, Фундації Україна--США, Українського народного союзу, Українського братського союзу, Фонду допомоги дітям Чорнобиля та інших.

Посольство продовжує активно сприяти міжрегіональним контактам, зокрема в реалізації програми «Партнерство громад», започаткованої Фундацією Україна-США.

Співпраця у сфері культури залишається пріоритетом у стосунках з нашими земляками. Посольство сприяє про веденню і бере участь у заходах, які організовуються українськими громадськими організаціями США, зокрема Культурним фондом Вашингтонської групи та художніми галереями Джорджтаунської гільдії. У Посольстві постійно проводяться виставки робіт українських художників, концерти ансамблів та митців з України. На сталій основі підтримуються контакти з представниками православної і греко-католицької церков США.

Таким чином, регулярна співпраця Посольства з українськими громадськими організаціями США, помітні зрушення у налагодженні гуманітарних та культурно-освітніх зв'язків, посилена увага представників Посольства до політичних, соціально-економічних та правових аспектів співробітництва сприяли поглибленню та встановленню тіснішої співпраці з українцями, які проживають у СІЛА. (2)

Останні роки активізують свою діяльність українські громади в Польщі, Словаччині, Румунії, Білорусі, Литві, Молдові, де українці проживають історично. Слід сказати, що вони дуже допомагають дипломатичним представництвам України в розповсюдженні правдивої інформації про свою етнічну батьківщину, у налагодженні тісних економічних та культурних контактів.

Українські дипломати не повинні забувати, що в умовах нинішнього духовного та релігійного відродження в Україні треба якомога активніше використовувати і можливості Українських релігійних організацій за кордоном для надання допомоги в цьому важливому процесі. Однак при проведенні інформаційно-розґяснювальної роботи необхідно памґятати, що в окремих країнах існують певні обмеження щодо подібної діяльності, а тому слід суворо дотримуватись вимог місцевого законодавства і не входити з ним у будь-які протиріччя.

Величезна роль у забезпеченні ефективності інформаційно-розґяснювальної роботи належить друкованим і електронним засобам масової інформації. Тому кожен дипломат повинен добре знати, вивчати і використовувати засоби масової інформації країни перебування, бо вони є значним доповненням до усної інформації. Саме через ЗМІ можна найбільш ефективно і масштабно впливати на формування громадської думки про Україну у вигідному для нас напрямі.

Робота дипломатичного представництва з представниками ЗМІ складається з трьох основних частин:

--опрацювання матеріалів ЗМІ (преси, передач радіо і телебачення, матеріалів з Інтернету, бюлетенів, книг і т. п.);

--робота з журналістами всіх видів ЗМЇ;

- підготовка спеціальних матеріалів для ЗМІ.

Про підготовку оглядів преси в диппредставництві вже йшлося вище, а тому зупинимося лише на окремих питаннях, на яких слід зосередити особливу увагу.

При підготовці огляду преси насамперед необхідно опрацювати оціночні матеріали, тобто ті, у яких викладаються коментарі подій, особливо, коли це стосується України.

Дуже важливе значення має формування тематичних досьє -- матеріалів (вирізок, ксерокопій) з точним зазначенням назви друкованого видання та дати опублікування, бо неточності в пій справі можуть зумовити помилку в посиланнях. При посиланні на пресу доцільно коротко вказувати орієнтацію того чи іншого друкованого органу: офіціоз, орган якоїсь партії чи громадської організації, незалежна і т. ін.

Потрібним матеріалом, крім щоденних оглядів, є оціночні характеристики ЗМІ (яку лінію веде та чи інша газета щодо уряду, опозиції, хто її власник, яка ЇЇ репутація в країні, хто найбільше її читає і т. п), довідки про відомих журналістів та їх орієнтації.

В деяких диппредставництвах практикуються щоденні усні огляди місцевої преси за участю усіх дипломатів, особливо там, де вони недостатньо володіють мовою країни перебування. Там, де диплрацівники можуть знайомитися з періодикою самостійно, така необхідність відпадає. Друковані ЗМГ діляться на такі основні категорії:

--офіційні видання (газети, бюлетені, прес-релізи, звіти і т, п.), які видаються парламентом та урядовими структурами;

--офіціоз -- газети, які не будучи офіційним органом уряду, практично виражають його точку зору, отримують від нього регулярну інформацію і часто друкують матеріали на замовлення уряду;

--опозиційні ЗМІ, які критикують правлячу партію, коаліцію, уряд шляхом публікації викривальних матеріалів;

-- незалежна преса, що існує за рахунок власних доходів;

--т. з. «незалежна» преса, яка насправді відстоює інтереси певних політичних чи економічних угруповань та існує за їх рахунок;

--спеціальні видання (військово-технічні, наукові, культурологічні);

--регіональна преса.

Зважаючи на те, що кожна дипустанова працює в умовах, характерних лише для конкретної країни, то дуже важко давати якісь уніфіковані поради, крім однієї -- якомога уважніше вивчати ЗМІ, активно використовувати їх для активізації інформаційно-розґяснювальної роботи диппредставництва.

Велике значення має встановлення, розширення і підтримка постійних контактів з власниками і керівниками ЗМІ, провідними журналістами, спеціалістами, які пишуть на українську тематику, з метою забезпечення виходу неупереджених публікацій та передач про Україну, її внутрішню та зовнішню політику.

Цікавою (і дуже ефективною) формою роботи є організація поїздок в Україну прихильно налаштованих до нашої держави журналістів, забезпечення їх відповідними матеріалами, влаштування зустрічей з представниками різних верств суспільства. Необхідно ініціювати встанов­лення безпосередніх контактів між редакціями вітчизняних і зарубіжних теле- і радіокомпаній, інформаційних агентств, друкованих видань.

При повсякденному спілкуванні з журналістами треба мати на увазі, що в кожній країні вони поділяються на класи чи категорії. Найвище стоїть журналістська еліта, ті, хто має доступ до важливих джерел інформації, виконує парламентські чи урядові замовлення і формує гро­мадську думку на високому професійному рівні. Поряд з ними зустрічаються спеціалісти «середнього» рівня, але також високої кваліфікації. І нарешті основна маса журналістів -- часто безіменні інформатори і хронікери, стосунків з якими дипломатам бажано уникати.

Не треба забувати, що, як було сказано, ЗМІ часто діють на замовлення окремих політичних сил, різних угруповань і часто подають свідомо упереджену, сфальсифіковану інформацію.

Форми спілкування з журналістами можуть бути най різноманітнішими -- від прес-конференцій, брифінгів до прийомів, коктейлів, які влаштовуються спеціально, або запрошення на прийоми з певної нагоди (національне свято, приїзд делегації і т. п.).

3 іншого боку, не треба зловживати кількістю контактів зі ЗМІ, особливо якщо їх представляють малозначущі фігури.

Робота зі ЗМІ -- справа глибокого і всебічного аналізу, яка потребує ґрунтовних знань і напруженої праці. Як приклад, хотілось би привести щомісячний аналіз повідомлень зарубіжних ЗМІ, який здійснюється службою інформації МЗС України.

Так, у травні 2000 р. в проаналізованих англомовних електронних та друкованих ЗМІ, випусках німецьких агентств «ОеиїзсЬе \Ґе!Іе» та «\Ґе1ї», французької агенції «Ргапсе Ргез8» мали місце 165 повідомлень на українську тематику у порівнянні з 80 -- у січні, 124 -- у лютому, 149 -- у березні і 173 -- у квітні. Спостерігалось зростання інтересу до зовнішньоекономічної діяльності України (від 11 % у квітні до 27 % у травні). Передусім це пов'язано з тим, що головним завданням на міжнародній арені, яке стояло перед Україною у травні, було вирішення питань щодо відновлення кредитування України з боку МВФ. Зберігся у порівнянні з попереднім місяцем інтерес до зовнішньополітичної проблематики. Зокрема, активізація відносин з Австрією, ФРН, Казахстаном, Азербайджаном та Молдовою відповідним чином позначилась на тематиці повідомлень західних ЗМІ (22 %). У відображенні внутрішньополітичних процесів (13 %) переважало висвітлення подій навколо кримського парламенту, тема «війни компроматів», результати аудиту діяльності Національного банку України, та час від часу нагадувала про себе «справа Назаренка».

Продовжувався спад у висвітленні внутрішньо економічних процесів в Україні (від 13 % у квітні до 10 % у травні), де акцент робився на аналізі стану справ на ринку зернових культур. При цьому зріс інтерес до процесу приватизації у галузі телекомунікацій. З питань гуманітарної та екологічної політики основну увагу у травні зарубіжні ЗМІ продовжували зосереджувати на темі закриття Чорнобильської АЕС, повідомленнях про підвищення радіаційного фону у зв'язку з лісовими пожежами та надзвичайними подіями в Україні (24 %).

Лідером висвітлення української тематики протягом п'яти місяців 2000 р. залишалось британське інформаційне агентство Рейтер, повідомлення якого охоплюють практично весь спектр інформації про Україну. Агентство ВВС, українська та російська служби ВВС збільшили обсяг інформування про нашу країну. У повідомленнях німецьких агентств, таких як «Оеиїкспе \Уе11е» та <ЛУеИ>, головним чином висвітлюються питання українське-німецького двостороннього співробітництва. У травні британське друковане видання «РіпапсіаІ Тітез» зосередило увагу на питаннях щодо відновлення кредитування України з боку МВФ. Публікації в «№\у Уогіс Тітек» присвячувались здебільшого питанням екологічної ситуації в Україні, що свідчило про упереджене сприйняття України як держави з несприятливою екологією. Американські друковані видання «\Уа8Ьіп§Топ Р08І» і «\Ґайгііп§іоп Тіте5» в основному публікували матеріали стосовно відносин Україна--США та Україна--НАТО.

Подібні аналізи повинні (на своєму рівні) здійснюватися в кожному дипломатичному представництві, бо вони дають можливість робити висновки про певні тенденції в ЗМТ країни перебування щодо України. У цьому відношенні слід завжди реагувати на появу статей наклепницького або антиукраїнського спрямування і давати їм гідну відсіч у т. ч. і в ЗМІ.

При контактах з журналістами треба пам'ятати, що це особливі люди, з гострим розумом та чудовим вмінням висловлювати свої думки, оцінки, погляди, а тому вони дуже іронічно реагують на чиновницький формалізм, шаблонність і консерватизм. Отже, стосунки дипломата з представниками ЗМІ -- дуже важлива форма роботи, що вимагає ґрунтовних знань і уважного творчого підходу до неї.

Використана література

1. Поточний архів МЗС України: Документ №52/19-14-020 від 18.01.2000р.

2. Див.: Поточний архів МЗС України.