Основні напрямки діяльності Ради співробітництва арабських держав Перської затоки

Основні напрямки діяльності РСАДПЗ. (Ua)

Економічне співробітництво у межах РСАДПЗ

З моменту створення РСАДПЗ найбільш динамічно почалося розвиватися співробітництво в економічній сфері, що значною мірою було зумовлено наявністю спільного попереднього досвіду: двосторонні економічні угоди, спільні комітети та комісії, різні спеціалізовані організації, спільні виробничі проекти тощо. Вже у червні 1981 р. на зустрічі міністрів фінансів та економіки Ради була прийнята, а в листопаді 1981 р. санкціонована Вищою Радою Єдина економічна угода. Цей документ являє собою програму координації політики держав - членів Ради в економічній, нафтовій, фінансово-валютній та торговельній сферах та спрямована на створення спільного ринку арабських країн Перської Затоки. Концепція економічної інтеграції передбачає створення вільної торговельної зони, митного союзу, спільного ринку та економічної єдності.

Серед важливих заходів з реалізації угоди можна виділити перехід до єдиної стратегії у сфері видобутку та збуту нафти; скасування тарифів у відносинах між країнами - членами РСАДПЗ; введення єдиних тарифів на товари, що ввозяться із країн, які не є членами Ради; прийняття закону про свободу пересування громадян та товарів у державах-членах; вироблення єдиної аграрної стратегії тощо.

У 1985-1986 рр. було ухвалено два важливих рішення з погляду поглиблення та розширення інтеграційних процесів: концепція єдиної стратегії економічного розвитку (1985) та постанова про розробку єдиної концепції реалізації економічної угоди (1986). Єдина стратегія економічного розвитку має базуватися на наступних принципах:

диверсифікація джерел прибутку внаслідок поступового зниження опори на нафту та зростання ролі ненафтових секторів у створенні національного продукту;

стимулювання процесу індустріалізації в кожній державі члені РСАДПЗ із врахуванням можливостей кожної окремої країни та зменшення розриву у рівнях промислового розвитку між державами "шістки";

надання пріоритетів галузям виробництва, які базуються на використанні національних природних ресурсів і виробляють конкурентоспроможну продукцію для зовнішнього ринку або продукцію, орієнтовану на внутрішньо-регіональний ринок;

стимулювання приватного сектору у сфері створення ефективних промислових об'єктів;

участь урядів країн - членів РСАДПЗ у створенні високорентабельних виробництв.

Було запропоновано сконцентрувати увагу на розвитку таких перспективних галузей промисловості, як нафтопереробна, нафтохімічна, галузь чорної та кольорової металургії, деякі види переробної промисловості. До того, у кожній із країн-членів робився наголос на розвиток однієї з галузей (окрім нафтопереробки та нафтохімії), які існували у всіх країнах - членах РСДДПЗ. Наприклад, у Бахрейні - на розвиток алюмінієвої промисловості, у Катарі - металургійної тощо. Країни-члени створюють спільні підприємства у цих галузях або інвестують кошти у розширення вже існуючих там виробництв. Важливу роль у реалізації цього проекту мало створення підприємств з виробництва промислової продукції за ліцензіями (наприклад, фармакологічна фабрика в ОАЕ, завод зі зборки японських вантажівок у Саудівській Аравії). Деякі економічні проекти мають важливе стратегічне значення: обладнання морських портів, будівництво нафтопроводів до узбережжя Оману, Червоного моря і через територію Туреччини та Йорданії, стандартизація нафтових споруд і нафтопереробних заводів, створення єдиної системи газо- та водопостачання тощо.

Для прискорення реалізації накреслених цілей було створено Союз торгівельних та промислових палат РСАДПЗ, який мав на меті підвищення рівня співробітництва між приватними секторами країн-членів та сприяння їх більш широкій участі у промисловому розвитку.

У валютно-фінансовій сфері співробітництво здійснюється між організаціями (включаючи комерційні банки) не тільки з метою спільного фінансування проектів, але й для координації фінансової політики у цілому. Національні банки держав РСАДПЗ відповідно до рішень наради у верхах (м. Маскат (Оман), грудень 1995 р.) мають можливість відкривати, свої філії в усіх країнах-членах цієї організації. Створюються спільні банки і страхові компанії, заплановано введення єдиної розрахункової системи.

Було вжито заходи з лібералізації взаємної торгівлі. З 1 березня 1983 р. набула чинності угода про введення безмитної торгівлі сільськогосподарськими та промисловими товарами національного виробництва. Обсяг торгівлі між країнами РСАДПЗ ще невеликий, але має тенденцію до швидкого зростання. У період з 1985 по 1995 р. експорт виріс на 53 %, у той час, як імпорт збільшився на 45 %. Були також введені єдині мита на продукцію, що імпортується не з країн РСАДПЗ. Держави - члени РСАДПЗ послідовно приймають заходи, спрямовані на створення митного союзу, запланованого згідно із рішеннями Вищої Ради (Абу-Дабі (ОАЕ), грудень 1998 р.) на 2001 р.

На шляху до економічної інтеграції зроблені лише перші кроки. Проте характерними рисами економічної інтеграції у межах РСАДПЗ є відносно високі темпи проведення інтеграційних заходів, домінанта проектів у сфері виробництва, а не обігу, що створює сприятливі умови для формування єдиного процесу відтворення у регіональному масштабі. На нараді у верхах (Абу-Дабі, грудень 1998 р.) було затверджено єдину стратегія промислового розвитку та довготермінова економічна програма на період до 2025 р.

Військово-політичне співробітництво

Військово-політичне співробітництво є одним із ключових напрямків діяльності РСАДПЗ, що значною мірою зумовлено особливим місцем регіону Перської затоки у системі міжнародних відносин завдяки його геостратегічному положенню, унікальним нафтовим ресурсам та підвищеній нестабільності. Не дивлячись на те, що РСАДПЗ не розробила всеохоплюючої доктрини забезпечення безпеки у регіоні, основні положення підходу країн - членів Ради до цієї проблеми були визначені та сформульовані на нарадах керівників держав - членів РСАДПЗ у Бахрейні (листопад 1982 р.) та у Дохі (листопад 1983 р.), а також в угоді про спільну оборонну стратегію, яку було затверджено в листопаді 1984 р. Було висунуті наступні тези:

опора на власні сили при розв'язанні проблеми забезпечення безпеки і стабільності у регіоні та відмова від військової допомоги держав, які є членами НАТО чи Варшавського Договору;

колективна відповідальність за забезпечення миру та стабільності у регіоні; сприйняття загрози одному із членів - держав Ради як загрози всім членам РСАДПЗ;

неприпустимість іноземної військової присутності у регіоні;

спільні підготовка кадрів у військовій сфері та організація збройних сил;

диверсифікація джерел закупівлі зброї.

У межах реалізації положень спільної оборонної стратегії найбільш важливими заходами були:

прийняття рішення щодо формування об'єднаного військового командування;

створення на кшталт сил швидкого реагування спільних збройних сил РСАДПЗ (до 10 тис. чол.), які одержали назву "Щит півострова";

формування спільної системи ППО, яка має у розпорядженні сучасне озброєння та обладнання (у тому числі й американські системи АВАКС);

проведення спільних військових маневрів;

озброєння національних армій сучасними видами зброї;

розвиток власної військової промисловості.

Агресія Іраку проти Кувейту у 1990 р. засвідчила нагальну необхідність створення у посткризовий період нової, більш ефективної системи підтримки стабільності та безпеки у зоні Перської затоки. Це питання було поставлено вже на зустрічі країн - членів РСАДПЗ у грудні 1990 р. та у спеціально прийнятій "Декларації Дохі", а в лютому 1991 р. генеральний секретар Ради сформулював нову концепцію РСАДПЗ у військовій сфері, яка базувалася на двох основних елементах:

створення боєздатних армій на національному рівні, які з часом мають бути підпорядковані спільному командуванню;

формування та розгортання у зоні Перської затоки міжарабських сил з підтримання миру.

6 березня 1991 р. країнами - членами РСАДПЗ, а також Єгиптом та Сирією (так звана формула 6-2) було парафовано Дамаську декларацію, яка включала положення економічного, політичного та військового характеру і передбачала можливість приєднання до неї будь-яких арабських країн з метою спільних дій у межах формування нового світопорядку. У декларації наголошувалось, що єгипетські та сирійські військові контингенти, які знаходяться у Саудівській Аравії та на території інших аравійських держав, можуть стати ядром для створення міжарабських сил з підтримання миру, які б гарантували збереження безпеки у зоні Перської затоки. Однак незабаром до цього важливого положення декларації було внесено суттєве доповнення, а саме: кожна із держав - членів РСАДПЗ має право за своїм бажанням вдатися до допомоги сирійських та єгипетських військ, які у травні 1991 р. були виведені з території Саудівської Аравії та Кувейту.

На зустрічі керівників держав - членів РСАДПЗ у березні 1994 р. в Ер-Ріаді наголошувалось на необхідності забезпечення безпеки власними силами та переходу до нової спільної військової доктрини. Однак остання не була конкретизована, що стало відображенням того, що у цей період не існувало одностайності думок серед країн - членів РСАДПЗ щодо шляхів підтримки миру та стабільності у регіоні.

Фактично взято курс на реалізацію моделі трирівневої системи зовнішньої безпеки.

Перший рівень - зміцнення та розвиток національних збройних сил кожної держави-члена. За розмірами військових бюджетів на душу населення більшість членів РСАДПЗ посідає чільне місце у світі. Не дивлячись на падіння цін на нафту, загальні витрати на військові потреби у 1995 р. сягнули майже 22 млрд. дол., що склало приблизно половину військових витрат на оборону держав Близького Сходу та Північної Африки. Саудівська Аравія на 1996 р. володіла найбільшими збройними силами серед членів РСАДПЗ - 105 5 тис. чол. (без врахування 57 тис. Національної гвардії). ОАЕ та Оман мають також відносно численні армії - 64,5 тис. і 43 5 тис. військовослужбовців, відповідно. Загальна кількість кадрових військовослужбовців країн РСАДПЗ складала на 1996 р. 251,6 тис. осіб.

Другий рівень - створення у межах РСАДПЗ компактних регіональних об'єднаних сил швидкого реагування "Щит півострова" та єдиної системи ППО. У листопаді 1993 р. міністри оборони держав РСАДПЗ прийняли рішення про збільшення чисельності сил "Щит півострова" (які репрезентовані, в основному, Саудівським військовим контингентом) з 8 до 17 тис. чол. і включення до їх складу підрозділів військово-повітряних та військово-морських сил. У 1996 р. було вирішено довести загальну чисельність цих сил до 25 тис чол. і створити єдину систему спостереження та раннього попередження. Перед державами РСАДПЗ стоїть завдання інтегрування до Саудівської системи ППО і систем інших країн - членів (системи ППО "Лямбда" в ОАЕ, кувейтської радіолокаційної станції тощо).

Третій рівень - зміцнення військово-політичних відносин з ключовими центро-силовими державами світу (насамперед, США та західноєвропейськими країнами). Низка членів Ради співробітництва, зокрема, Кувейт, Бахрейн, ОАЕ, Катар уклали угоди про оборону та співробітництво зі США, Великою Британією й Францією, Кувейт - також з Росією. У червні 1992 р. США та Саудівська Аравія досягли домовленості про розширення укладеної раніше і розрахованої на 20 років угоди про проведення спільних маневрів, включивши до неї деякі нові положення. При цьому Саудівська Аравія, як і раніше, відмовилася дати згоду на розміщення на своїй території американських військ.

Слід зазначити, що перші два рівні системи зовнішньої оборони мають на даному етапі, по суті, виконувати роль фактору втримання щодо потенційного агресора на період, необхідний для розгортання військ союзників у регіоні.

У найближчій перспективі проблеми військово-політичного співробітництва і надалі будуть пріоритетними у діяльності РСАДПЗ.

Відповідно до Договору про спільну оборону та економічне співробітництво арабських держав від 13 квітня І 950 р. було створено чотири нові важливі органи Ліги: три - у військовій сфері та один - в економічній.

Рада спільної оборони, як зазначено у ст. 6 Договору, діє під безпосереднім керівництвом Ради ЛАД. До її складу входять міністри закордонних справ та міністри оборони арабських країн. До компетенції цього органу належить:

надання допомоги арабським країнам, що зазнали агресії;

вживання заходів колективної самооборони для відбиття   агресії та відновлення миру та безпеки;

об'єднання планів та зусиль арабських країн з цією метою;

організація співробітництва у сфері підготовки   індивідуальних та колективних засобів оборони для захисту від будь-якої можливої збройної агресії.

Відповідно до п. З ст. 7 Договору рішення Ради спільної оборони, які прийняті більшістю у дві третини голосів, є обов'язковими для всіх держав - учасниць Договору.

На основі ст. 5 Договору та Військового додатку до Договору було створено Постійний військовий комітет з представників генеральних штабів країн-учасниць. Цей орган став одним із постійних комітетів ЛАД.

Компетенція Постійного військового комітету:

розробка планів спільної оборони;

здійснення заходів з підвищення боєздатності збройних сил країн - учасниць Договору;

підготовка планів та організація спільних навчань і маневрів тощо;

поточне та щорічне звітування Раді спільної оборони про результати своєї роботи.

Відповідно до додаткового протоколу №1 до Договору про спільну оборону та економічне співробітництво 1950 р. було створено Консультативну військову організацію (військова нарада начальників генеральних штабів збройних сил країн - учасниць Договору). До функцій цього органу входить контроль за роботою Постійного військового комітету та спрямування його діяльності.

Четвертим органом, який було створено відповідно до ст. 8 Договору 1950 р., стала Економічна Рада (з 1977 р. - Економічна та соціальна Рада) у складі міністрів економіки (або їх представників) країн-учасниць.