Міжнародне космічне право

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет ім. І. Франка

Реферат на тему:

«Міжнародне космічне право»

Львів-2009

План

Вступ

1. Міжнародне космічне право та його джерела

2. Основні принципи космічної діяльності

3. Міжнародно-правова регламентація умов космічної діяльності

Список використаної літератури

Вступ

Міжнародне космічне право -- галузь сучасного міжнародного права, регулююча діяльність держав по дослідженню і використанню космічного простору, встановлююча його правовий режим.

Потреба міжнародного правового регулювання космічної діяльності породжена науково-технічним прогресом, що привів до запуску Радянським Союзом 4 жовтня 1957 р. першого штучного супутника Землі, що ознаменував початок освоєння людством космічного простору.

Космічною діяльністю займається сьогодні вельми обмежене число високорозвинутих і володіючих відповідними можливостями держав. Але в результаті такої діяльності і в її міжнародно-правовому регулюванні зацікавлені всі держави світу, людство в цілому. Тому правове регулювання космічної діяльності із самого початку стало здійснюватися шляхом укладення головним чином універсальних міжнародних угод, відкритих для участі всіх держав.

Основна роль в питанні розробки таких договорів належить Організації Об'єднаних Націй в особі Генеральної Асамблеї, її допоміжного органу -- Комітету з використання космічного простору в мирних цілях і його підкомітету з правових питань.

Зокрема слід зазначити що космічний простір -- це недержавна (міжнародна) територія, юридичний статус і правовий режим якої визначається міжнародним правом.

Космічний простір, що має такий юридичний статус, тягнеться за межі земного простору в нескінченність, але практично йдеться про його дослідження і використовування в межах Сонячної системи.[1;с.7]

1. Міжнародне космічне право та його джерела

Слід вказати на те, що космічний простір, розташований у юридичному і фізичному розумінні за межами земного повітряного простору що простирається в безкраїсть не маючи ніякої межі, не пристосований для життя і діяльності людини, а також ніяких інших живих істот, крім спеціальних апаратів і пристроїв, причому на обмежений час. Тому в даний час для держав немає сенсу оголошувати територіальні претензії на певні ділянки таких просторів.

У результаті такої обмеженої функціональності юридичний статус космічного простору з початку космічної діяльності склався як статус міжнародного простору, тобто простору, на який не поширюється суверенітет або юрисдикція будь-якої держави. Правовий режим космічного простору (практично в межах усієї сонячної системи) також типовий для міжнародного простору.

Міжнародне космічне право -- галузь сучасного міжнародного права, що регулює діяльність держав з дослідження і використання космічного простору, що встановлює його правовий режим.

Потреба міжнародного правового регулювання космічної діяльності була породжена науково-технічним прогресом, що призвів до запуску Радянським Союзом 4 жовтня 1957 року першого штучного супутника Землі, що ознаменував початок освоєння людством космічного простору.

Космічною діяльністю займається нині дуже обмежене число високорозвинених держав і держав, що володіють відповідними можливостями. Саме вони і виступають основними суб'єктами міжнародного космічного права. Але в результаті такої діяльності й у її міжнародно-правовому регулюванні зацікавлені всі держави світу, людство в цілому. Тому правове регулювання космічної діяльності із самого початку стало здійснюватися шляхом укладання, головним чином, універсальних міжнародних угод, відкритих для участі всіх держав. Основна роль у справі розроблення таких договорів належить Організації Об'єднаних Націй в особі Генеральної Асамблеї, її допоміжного органу -- Комітету з використання космічного простору в мирних цілях і його

підкомітету з правових питань.[1;с.28]

Як відзначалося раніше, космічний простір -- це недержавна (міжнародна) територія, юридичний статус і правовий режим якої визначаються міжнародним правом. В основі правового режиму космічного простору лежать вироблені в рамках ООН або під її егідою міжнародні універсальні договори. У їхньому числі: Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла 1967 року; Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір 1975 року; Угода про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах 1979 року. Такими договорами є також: Угода про врятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об'єктів, запущених у космічний простір 1968 року; Конвенція про міжнародну відповідальність за збитки, завдані космічними об'єктами 1972 року.

Виходячи з положень цих універсальних міжнародних угод, багато держав уклали угоди про науково-технічне співробітництво в сфері космічної діяльності, їх кількість перевищує десятки, якщо не сотні, і продовжує безупинно рости. До числа джерел міжнародного космічного права універсального характеру належать також договори, що частково регулюють і космічну діяльність. Це, наприклад, Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі і під водою 1963 року; Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 року. Крім того, до джерел міжнародного космічного права належать міжнародні договори двостороннього характеру. Так, у 1963 році між СРСР і США була укладена джентльменська угода про нерозміщення в космічному просторі будь-яких об'єктів із ядерною зброєю й іншими засобами масового знищення. Загальне значення цієї угоди було підтверджено в резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1884 (XVIII). У 1998 році Російська Федерація, СІЛА, країни, що входять у Європейське космічне агентство, Японія і Канада уклали угоду про створення міжнародної космічної станції.

2. Основні принципи космічної діяльності

В основі міжнародного космічного права лежить принцип пов'язаної з дослідженням космосу діяльності і використання космічного простору, включаючи розташовані в межах сонячної системи небесні тіла.

Цей принцип має системний характер, і з нього можна виділити ряд інших принципів:

-- здійснення діяльності з дослідження і використання космосу і небесних тіл відповідно до принципів міжнародного права;

-- свобода дослідження і використання космічного простору і небесних тіл;

-- заборона національного присвоєння космічного простору і небесних тіл;

-- часткова демілітаризація космічного простору і повна демілітаризація небесних тіл;

-- збереження суверенних прав держав на космічні об'єкти, що запускаються ними;

-- запобігання наслідків потенційно шкідливих експериментів у космічному просторі та на небесних тілах;

-- надання допомоги екіпажу космічного корабля у разі аварії, лиха, вимушеної посадки;

-- сприяння міжнародному співробітництву в мирному дослідженні і використанні космічного простору і небесних тіл;

-- міжнародна відповідальність держав за свою діяльність у космосі.[5;]

Зазначені принципи, що стосуються правового режиму космічного простору, передбачені Договором про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 1967 року. Деякі такі принципи були конкретизовані і розвинені в інших універсальних угодах, що згадувалися вище, зокрема, в Угоді про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах, 1979 року.

Відповідно до статті І Договору 1967 року дослідження і використання космічного простору здійснюються на благо й в інтересах усіх країн, незалежно від ступеня їх економічного або наукового розвитку. Він відкритий для дослідження і використання всіма державами без будь-якої дискримінації.

Космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, відповідно до ст. II Договору не підлягає національному присвоєнню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими іншими способами. Таким чином, чітко встановлюється, що космічний простір є недержавною, міжнародною територією (практично в межах Сонячної системи), правовий режим якої встановлюється відповідними положеннями міжнародного права. В основі такого режиму -- положення про свободу дослідження і використання космічного простору всіма державами на благо й в інтересах усього людства. Результати космічної діяльності є загальним надбанням людства. Далі в Договорі встановлюється, що норми космічного права є інтегральною частиною міжнародного права в цілому і повинні застосовуватися з урахуванням інших його положень. Відповідно до статті III Договору, держави-учасниці (практично всі держави світу) здійснюють космічну діяльність «відповідно до міжнародного права, включаючи Статут Організації Об'єднаних Націй, в інтересах підтримки міжнародного миру і безпеки і розвитку міжнародного співробітництва і порозуміння».

Для розвитку цього положення ст. IV Договору передбачає, що держави-учасниці «зобов'язуються не виводити на орбіту Землі будь-які об'єкти з ядерною зброєю або будь-якими іншими видами зброї масового знищення, не встановлювати зброю на небесних тілах і не розміщати таку зброю в космічному просторі яким-не-будь іншим чином». Місяць та інші небесні тіла «використовуються всіма державами-учасницями Договору винятково в мирних цілях...». Таким чином, одним із принципів космічного права є принцип демілітаризації космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, хоча це не настільки очевидно й загальновизнано, оскільки мають місце різноманітні тлумачення відповідних положень Договору, зокрема того, чи стосуються вони будь-яких видів зброї або тільки зброї масового знищення.

Наступний основоположний принцип космічного права -- міжнародна відповідальність держави за будь-яку космічну діяльність, здійснювану під її керівництвом. Держави-учасниці Договору, говорить його стаття VI, несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у космічному просторі незалежно від того, чи здійснюється вона урядовими органами, або неурядовими юридичними особами, і за забезпечення того, щоб національна діяльність проводилася відповідно до положень, що містяться в цьому договорі. У разі діяльності в космічному просторі міжнародної організації, відповідальність за виконання договору несуть, поряд із міжнародною організацією, також держави, що беруть участь у ній.

Розвиваючи зазначені положення, стаття VII Договору передбачає, що кожна держава, яка здійснює або організує запуск об'єкта в космічний простір, а також держава, із території або з установок якої провадиться запуск об'єкта, несе міжнародну відповідальність за збитки, заподіяні такими об'єктами або їхніми складовими частинами на Землі, у повітряному або космічному просторі іншої держави, її фізичним або юридичним особам. Ці положення діють з урахуванням того, що, відповідно до статті VIII Договору, держава-учасниця Договору, у реєстр якої записаний об'єкт, запущений у космічний простір, зберігає юрисдикцію і контроль за таким об'єктом і над будь-яким екіпажем цього об'єкта під час їхнього перебування в космічному просторі, що характерно і для інших міжнародних просторів. Держави-учасниці Договору, у відповідності зі статтею IX, здійснюють космічну діяльність таким чином, щоб уникнути шкідливого забруднення космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, а також несприятливих змін земного середовища внаслідок доставки позаземної речовини. Нарешті, держави-учасниці Договору розглядають космонавтів як посланців людства в космос і надають їм всіляку допомогу у випадку аварії, лиха або вимушеної посадки на території іншої держави-учасниці або у відкритому морі. Космонавти, що здійснюють таку вимушену посадку, повинні бути в безпеці і негайно повернені державі, у реєстр якої занесений їхній космічний корабель. Такі основні принципи космічної діяльності. Як уже вказувалося, вони уточнені і розвинені в інших джерелах міжнародного космічного права і міжнародного права в цілому. [3;с.57]

3. Міжнародно-правова регламентація умов космічної діяльності

Космічна діяльність держав безупинно розширюється в міру розвитку науково-технічних можливостей дослідження і використання космічного простору, що породжує нові потреби в міжнародно-правовому регулюванні такої діяльності, і, з урахуванням відповідних зобов'язань держав у регулюванні їхнім національним правом. З огляду на інтенсивний розвиток науково-технічної революції прогнозоване переселення людей на інші космічні тіла, проблема використання міжнародного космічного простору і його міжнародно-правової регламентації актуалізується. У процесі інтенсивної діяльності з освоєння космічного простору усе частіше зіштовхуються інтереси держав, що об'єктивно утруднює міжнародно-правове регулювання різних аспектів використання міжнародного космічного простору. Проте в даний час державами вироблені основні шляхи і напрямки космічної діяльності, що або знайшли своє адекватне нормативне закріплення в міжнародних договорах багатостороннього характеру, або робота з міжнародної регламентації таких напрямків уже ведеться. До таких видів діяльності належать:

-- безпосереднє телевізійне віщання з космічних супутників;

-- дистанційне зондування землі з використанням супутників;

-- геостаціонарна орбіта;

-- використання в космосі ядерних джерел енергії;

-- вивчення проблем охорони біосфери Землі;

-- міжнародний контракт із використанням космічних засобів;

-- медичні та біологічні дослідження і спостереження;

-- вивчення ресурсів інших планет із метою вивчення можливостей їхньої експлуатації;

-- космічна метеорологія та ін.

У той же час слід зазначити, що ряд положень багатьох міжнародних угод потребує певного роз'яснення і конкретизації. Так, наприклад, цього вимагає ряд положень Договору про принципи космічної діяльності.

Відповідно до цього міжнародного акту держава, у реєстр якої записаний об'єкт, запущений у космічний простір, зберігає юрисдикцію (владні правомочності) стосовно таких об'єктів, включаючи їхній екіпаж, під час перебування в космічному просторі. Тому реєстрація космічних об'єктів набуває дуже суттєвого значення. З урахуванням цього була розроблена й укладена Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір 1975 року.

Конвенція встановлює:

а) термін «держава, що запускає» означає: держава, що здійснює або організує запуск космічного об'єкта, і держава, із території котрої або з установок якої здійснюється запуск космічного об'єкта;

б) термін «космічний об'єкт» включає складові частини космічного об'єкта, а також засоби доставки його і його частини;

в) термін «держава реєстрації» означає державу, що запускає, у реєстр якої занесений космічний об'єкт у відповідності зі статтею II Конвенції. Відповідно до цієї статті, коли «космічний об'єкт запускається на орбіту навколо Землі або далі в космічний простір», держава, що запускає, реєструє цей космічний об'єкт шляхом запису у свій відповідний реєстр і інформує Генерального секретаря ООН про ведення такого реєстру. Генеральний секретар ООН, у свою чергу, веде реєстр, у який заноситься інформація, надана державою, що запускає.

Слід враховувати, що зазначені положення поширюються також на будь-яку міжурядову організацію, що здійснює космічну діяльність із дотриманням відповідних положень Конвенції, встановлених у її статті VII.

Угода про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах 1979 року містить важливі положення, що стосуються принципів космічної діяльності держав відповідно до Договору 1967 року. Угода оголошує небесні тіла та їхні природні ресурси «спільною спадщиною людства» і передбачає необхідність установити спеціальний режим експлуатації природних ресурсів Місяця й інших небесних тіл, коли «буде очевидним, що така експлуатація стане можливою найближчим часом». У даній угоді також передбачено, що поверхня або надра Місяця, а також ділянки його поверхні або надр чи природні ресурси там, де вони знаходяться, не можуть бути власністю якоїсь держави, міжнародної міжурядової або неурядової організації або неурядової установи або будь-якої фізичної особи. Розміщення на поверхні Місяця або в її надрах персоналу, космічних апаратів, устаткування, установок, станцій і споруд, включаючи конструкції, нерозривно пов'язані з його поверхнею або надрами, не створює права власності на поверхню або надра Місяця або його ділянки.

У той же час Угода передбачає, що держави мають право при проведенні наукових досліджень збирати на Місяці й інших небесних тілах зразки мінеральних та інших речовин і вивозити їх звідти. Такі зразки залишаються в розпорядженні тих держав, що забезпечили їхній збір, і можуть використовуватися ними для наукових цілей. Але бажаним є надання таких зразків у розпорядження інших заінтересованих держав і міжнародного наукового співтовариства для проведення наукових досліджень.

Дозволяється також використання мінеральних та інших речовин Місяця й інших небесних тіл для підтримки життєдіяльності експедицій.

Угода вимагає від держав уживати заходів для запобігання внесення несприятливих змін у навколишнє природне середовище Землі, як внаслідок доставки позаземної речовини, так і яким-небудь іншим шляхом.

Цій же меті слугують положення Конвенції про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 року, що забороняють застосування будь-яких науково-технічних засобів, у тому числі і космічних, для впливу на погоду і клімат Землі, якщо такі засоби можуть викликати довгострокові руйнівні або згубні для природи наслідки.

Відповідно до Договору про принципи 1967 року держава, у реєстр якої занесений об'єкт, запущений у космічний простір, зберігає юрисдикцію і контроль над таким об'єктом і над будь-яким екіпажем цього об'єкта під час їхнього перебування в космічному просторі, у тому числі і на небесному тілі. Це означає, зокрема, що юрисдикція держави запуску поширюється на екіпаж запущеного об'єкта незалежно від громадянської приналежності його членів.

Угода про врятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об'єктів, запущених у космічний простір 1968 року передбачає обов'язок кожної її сторони, що одержує відомості або виявляє, що екіпаж космічного корабля потерпів аварію, або знаходиться в стані лиха, чи здійснює вимушену або ненавмисну посадку на території, що знаходиться під її юрисдикцією, у відкритому морі або в будь-якому іншому місці, що не знаходиться під юрисдикцією якоїсь держави, негайно сповіщає про це владу, що здійснила запуск, або негайно сповіщає про це для загального відома, а також інформує про це Генерального секретаря ООН для тих же цілей.

Якщо екіпаж космічного корабля приземлився на територію даної сторони Угоди, вона негайно вживе всіх можливих заходів для його рятування і надання йому всієї необхідної допомоги. Екіпаж корабля повинний бути також у безпеці і негайно повернутий представникам влади, що здійснили запуск.

Якщо кожна сторона Угоди, яка одержує відомості або виявляє, що космічний об'єкт або його складові частини повернулися на Землю на територію, що знаходиться під її юрисдикцією або у відкритому морі, або в будь-якому іншому місці, вона інформує про це владу, що здійснила запуск, і Генерального секретаря ООН. Кожна сторона, у межах юрисдикції якої виявлений космічний об'єкт або його складові частини, на прохання влади, що здійснила запуск, і з її допомогою, якщо її попросять, вживає таких заходів, які вона вважає практично здійсненними для рятування цього об'єкта або його складових частин.

Конвенція про міжнародну відповідальність за збитки, завдані космічними об'єктами 1972 року встановлює, що держава, яка запускає, несе абсолютну відповідальність за виплату компенсації за збитки, завдані її космічним об'єктом на поверхні Землі або повітряному судну в польоті.

Якщо в будь-якому місці, крім поверхні Землі, космічному об'єкту однієї держави, що запускає, або особам чи майну на борту такого космічного об'єкта завдана шкода космічним об'єктом іншої держави, що запускає, то остання відповідає тільки в тому випадку, коли шкода завдана з її провини або з вини осіб, за яких вона відповідає. Термін «шкода» у такому випадку означає позбавлення життя, тілесне ушкодження або інше ушкодження здоров'я чи знищення або ушкодження майна держав чи фізичних або юридичних осіб або майна міжнародних міжурядових організацій. Термін «космічний об»єкт» охоплює складові частини космічного об'єкта, засоби його доставки, а також його частини. Це лише деякі істотні положення відповідних загальних міжнародних договорів, що регулюють космічну діяльність, але з них уже стає ясним, наскільки складним і багатогранним є об'єкт правового регулювання міжнародного космічного права. Слід зазначити, що як і раніше гострою і невирішеною є проблема договірного встановлення кордону між повітряним і космічним просторами. Суттєві розбіжності існують між державами з приводу умов безпосереднього телевізійного віщання через супутники для населення держав, котрих це стосується, зокрема про умови захисту їхніх народів від спроб використовувати таке віщання з метою втручання у внутрішні справи держав, загострення взаємовідносин між ними. Дуже суттєві проблеми залишаються не до кінця вирішеними стосовно до правових принципів дистанційного зондування Землі з космосу, схваленого Генеральною Асамблеєю ООН у 1986 році, коли мова йде про таке зондування території іноземних держав. Ці принципи цілком не вирішують проблем заінтересованих іноземних держав, що стосуються невикористання даних про їхні природні ресурси всупереч їхнім законним правам і інтересам.

У 1975-1976 роках виникла дуже гостра проблема, що стосується правового регулювання умов використання геостаціонарної орбіти, у зв'язку з тим, що група держав заявила про свої особливі права, аж до здійснення свого суверенітету, стосовно ділянок геостаціонарної орбіти, розташованих над їхніми територіями. Такі претензії екваторіальних країн були відкинені іншими державами, але в договірному порядку питання про геостаціонарну орбіту не урегульоване дотепер. Слід мати на увазі, що вище були позначені лише деякі проблеми, що потребують суттєвих колективних зусиль і багатостороннього співробітництва всіх держав із метою їхнього врегулювання на справедливій і взаємоприйнятній основі. Проте виникнення нових проблем очевидно, тому що активний розвиток науково-технічних можливостей в освоєнні і використанні космічного простору об'єктивно потребує адекватного їм міжнародно-правового регулювання космічної діяльності.

Список використаної літератури

1. Международное право - Н.А.Ушаков / Москва -1997 р.

2. Колосов Ю.М., Сташевский С.Г. Борьба за мирный космос: правовые вопросы. М., 1984.

3. Курс международного права. В 7 т. Т. 5. М., 1992.

4. Международное космическое право / Отв. ред. А.С. Пирадов. М., 1985.

5. Словарь международного космического права. М., 1992.

6. Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла 1967 року;

7. Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір 1975 року;

8. Угода про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах 1979 року.

9. Конвенція про міжнародну відповідальність за збитки, завдані космічним

об'єктами 1972 року.