Платіжний баланс України

План

Вступ

1. Поняття платіжного балансу та його структура

2. Фактори, що впливають на стан платіжного балансу

3. Динаміка платіжного балансу

Висновок

Список використаних джерел

Додаток

Вступ

Незалежно від того, в якій формі відбувається економічне спілкування між країнами ? через зовнішню торгівлю, капіталовкладення, надання та погашення кредитів, надання різних послуг, ? він має вартісний вираз. Тим самим створюється об'єктивна основа для вираження позиції даної країни у системі міжнародних економічних відносин у формі зведених вартісних балансів, найважливішими з яких є платіжний баланс.

Платіжний баланс виражає всю складну суму економічних відносин країни зі світом. Характер цих відносин залежить як від розвитку економіки цієї країни, так і від змін, що відбуваються в економіці інших країн і на світовому ринку. Вміння вчасно зауважити зміни щодо окремих конкретних показників платіжного балансу ще на стадії їх формування дозволяє відтворити найбільш повну картину майбутнього розвитку економіки цієї країни.

Розвиток між країнами політичних, наукових і культурних зв'язків також зумовлює необхідність здійснення різноманітних розрахунків між країнами. Надходження та платежі, вимоги та зобов'язання, що випливають із цих зв'язків, відображаються у відповідних балансах ? платіжному, розрахунковому та ін.

Платіжний баланс ? це співвідношення між сумою всіх грошових надходжень, отриманих даною країною від інших країн за певний період, і сумою всіх грошових платежів, здійснених нею за цей же період.

Платіжний баланс оборотів не вичерпує всіх розрахункових взаємовідносин, які виникають між країнами, оскільки він реєструє тільки оплачені за певний період ( чи на певну дату ) вимоги та зобов'язання. У платіжному балансі не знаходять, наприклад, відображення кредити, надані чи отримані країною у товарній формі, а також різноманітні надходження та платежі в натуральній формі.

1. Поняття платіжного балансу та його структура

Поняття „платіжний баланс” було запроваджено у 1767 р. Дж. Стюартом (1712-1780) ? шотландським економістом, одним з найостанніших представників пізнього меркантилізму.

Статті платіжного балансу покликані відображати всі зовнішньо-торгівельні операції країни із зовнішнім світом. Ці статті охоплюють експорт товарів та послуг, витрати туристів за кордоном тощо. Платіжний баланс країни є балансом між надходженнями країни від зовнішнього світу та її платежами йому.

Відомі такі основні теорії платіжного балансу:

- теорія автоматичного саморегулювання платіжного балансу. Розроблена у XVIII ст. Д. Юмом і Д. Рікардо. Основне положення цієї теорії ? платіжний баланс може регулюватися без державного втручання;

- теорія внутрішньої та зовнішньої рівноваги. Розроблена Р. Харродом, Т. Сциповським, Р. Менделем;

- теорія інструментально-цільового методу регулювання платіжного балансу. Її автори ? Дж. Мід, Я. Тінберген. Згідно з цією теорією, показники поділяються на інструменти та цілі державної економічної політики і використовуються в економетричних моделях;

- теорія нормативного регулювання. Її автори Дж. Вільямсом і Р. Міллер поєднували анти циклічне та антиінфляційне регулюванняз регулюванням міжнародних розрахунків;

- монетарна теорія розроблена неокласиками протягом 50 - 70-х років XX ст.. Основні складові цієї теорії: відкрита економіка; мінімальні обмеження на міжнародний рух товарів, послуг, капіталу та працівників; забезпечення свободи дії ринкового механізму як на національному, так і на міжнародному рівнях;

- теорія міжнародного регулювання платіжного балансу поєднала основні положення кейнсіанства, неокейсіанства і монетаризму.

Бреттон-Вудська валютна система передбачала систематичне регулювання платіжного балансу, що мало відбуватися у різних напрямах залежно від виду платіжного балансу ( пасивного або активного ). Ямайська валютна система застосовує принцип симетричного вирівнювання.

У процесі підготовки платіжного балансу країни використовується розрахункова одиниця, що застосовується й у внутрішніх розрахунках. Для перерахунку у долари використовується курс національної валюти до долара, що встановився на час складання платіжного балансу. Якщо для зовнішньоекономічних операцій використовують кілька валютних курсів, то для перерахунку даних платіжного балансу у долари застосовується середньозважений курс.

В Україні за складання платіжного балансу відповідають Національний банк і Державний комітет статистики. Щокварталу складають два баланси ? з країнами колишнього СРСР і соцтабору та з країнами капіталістичного світу. Основними проблемами є недосконалість інформаційної бази, неповнота даних, їх недостатня достовірність.

Платіжний баланс ? це систематизований запис усіх міжнародних операцій резидентів країни з нерезидентами за певний проміжок часу, ? як правило, за рік. Він містить стандартні компоненти, які передбачає методика його обчислення, рекомендована МВФ.

Складаючи платіжний баланс, розрізняють реальні і фінансові потоки. Рух товарів, послуг, матеріальних або інших не фінансових активів називають реальними потоками. Реальні потоки у грошовому виразі відображають на поточному рахунку. Рух вимог та зобов'язань, що виникають у зв'язку з рухом реальних потоків, називають фінансовими потоками і відображають на рахунку капіталу та фінансів.

Платіжний баланс складається з двох підрозділів ? дебету і кредиту. Для складання платіжного балансу використовують метод подвійного бухгалтерського запису. Суть цього методу полягає в тому, що кожна операція має два записи. Один з них реєструється як кредит із додатним знаком, інший ? як дебет із від'ємним знаком. Тому платіжний баланс ? сума дебету і кредиту ? дорівнює нулю. Більшість записів у платіжному балансі відображає зовнішньоекономічні операції, в яких одні економічні цінності обмінюються на інші. Тому в рахунках платіжного балансу роблять подвійний запис.

У платіжному балансі країни також ураховуються зовнішньоекономічні операції, які не супроводжуються зустрічним потоком цінностей, а є просто одностороннім безкоштовним переданням товарів, списання боргів чи наданням неоплатних послуг. Такі операції називають односторонніми переказами. У цьому разі автоматично буде зроблено лише один запис, а другий запис, що збалансовує одностороннє надходження або відплив цінностей, робиться у спеціальній статті „ Перекази ”.

У підрозділі „Кредит” платіжного балансу відображається відплив за межі країни цінностей, які компенсуються зворотним потоком цінностей до країни. У цей підрозділ заносять експорт товарів і послуг, отримуваний дохід та збільшення зобов'язань ( пасивів ) або зменшення активів. Кредитові операції забезпечують надходження іноземної валюти до країни.

У підрозділі „Дебет” платіжного балансу відображається надходження в країну від нерезидентів цінностей, що компенсуються відпливом цінностей за межі країни. У цей підрозділ заносять імпорт товарів і послуг, виплачуваний дохід, зменшення зобов'язань або збільшення активів. Дебетові операції відображають використання іноземної валюти.

Згідно з методикою МВФ, класифікація статей платіжного балансу ґрунтується на виокремленні двох основних розділів: „Поточний рахунок” та „Рахунок капіталу і фінансів”.

Поточний рахунок узагальнює статистичні дані про рух між країною та рештою реальних ресурсів ( товарів, послуг, доходів ). У ньому виділяють три широкі категорії: товари і послуги ( нефакторні ), доходи від факторних послуг і поточні перекази. Стаття „Товари” відображає експорт та імпорт товарів. Експорт записують у кредит зі знаком плюс, бо він постачає іноземну валюту. Перед імпортом, який записують у дебеті, стоїть знак мінус. Бо його здійснення потребує використання іноземної валюти. Імпорт країни зобов'язує її платити решті світу, а це зменшує запаси іноземної валюти в банках країни. Різницю між експортом та імпортом називають торговельним балансом. Торговельний баланс країни активний, якщо її експорт перевищує імпорт, і пасивний, якщо імпорт перевищує експорт.

У сучасних умовах міжнародна торгівля послугами охоплює подорожі. Послуги транспорту, зв'язку, банківських установ, платежі за використання різних матеріальних і нематеріальних активів ( будівлі, споруди, земля та її надра, природні угіддя, плата за використання авторських прав, ліцензії, патенти тощо ). Вартість послуг, наданих резидентами, називають експортом послуг і записують у кредиті. Вартість послуг, отриманих резидентами від нерезидентів, називають імпортом послуг і відображають у дебеті.

Баланс товарів і послуг країни ? це різниця між її експортом товарів і послуг та її імпортом товарів і послуг.

Стаття поточного рахунку „Доходи” відображає доходи, які отримали на свої фактори виробництва резиденти за кордоном, а нерезиденти ? в даній країні. Заробітна плата, одержана резидентами за кордоном, доходи від фінансових активів за кордоном ( дивіденди за акції, проценти за кредити тощо ) записуються у кредиті. Доходи, які виплачені у країні нерезидентам ? зарплата, дивіденди за акції, проценти, ? записують у дебеті статті „ Доходи”. Сальдо цих доходів називають чистим зовнішнім доходом.

Стаття „Поточні перекази” ? це односторонні перекази державних і приватних одиниць у країну та з неї. Перекази, одержані резидентами від нерезидентів, записуються у кредиті, а перекази, зроблені резидентами нерезидентам, ? у дебеті. До переказів належать пенсії, що виплачуються громадянам країни, які проживають за кордоном, гуманітарна допомога, приватні дарування та ін. Односторонні перекази збільшують використовуваний дохід та обсяги споживання у країні - отримувачі.

Підсумувавши всі статті поточного рахунку, отримуємо баланс поточного рахунку.

У другому розділі платіжного балансу відображаються потоки капіталу і фінансів. Це рух коштів, будь-яких зобов'язань і вимог, що виникають між резидентами різних країн при взаємних розрахунках за товари і послуги, позиках грошей або товарів, погашенні боргів, інвестиціях у нерухоме майно, цінні папери та інші активи за кордоном.

Рахунок капіталу і фінансів об'єднує два самостійні рахунки ? рахунок капіталу та фінансовий рахунок. Рахунок капіталу враховує перекази капіталу і придбання (продаж) не фінансових активів. Перекази капіталу, на відміну від поточних переказів, змінюють обсяг капіталу країн. Капітал країни-одержувача збільшується, а країни-донора ? зменшується. Прикладами переказів капіталу є передання прав власності на активи, списання боргів. До переказів капіталу відносять також грошові перекази, які збільшують матеріальні або фінансові активи отримувача (акції, житло, об'єкти виробничого призначення та ін.).

Перекази капіталу, одержані резидентами, відображаються у кредиті, а перекази резидентів нерезидентам зменшують активи резидентів і відображаються у дебеті.

До не фінансових активів відносяться авторські права, патенти, ліцензії. Обсяг нематеріальних активів, придбаних резидентами в нерезидентів, записують у дебеті. А обсяг активів, проданих нерезидентам, ? у кредиті.

Фінансовий рахунок відображає операції з активами і зобов'язаннями (пасивами) резидентів стосовно нерезидентів. Активи і зобов'язання класифікуються на такі чотири групи: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші інвестиції та резервні активи.

До прямих належать такі інвестиції, коли іноземний інвестор володіє десятьма і більше відсотками звичайних акцій акціонерного товариства. Збільшення прямих інвестицій нерезидентів в економіку країни і зменшення прямих інвестицій резидентів за кордоном відображаються у кредиті. Збільшення інвестицій резидентів за кордон і зменшення інвестицій нерезидентів відображаються у дебеті.

До портфельних інвестицій належать такі, коли іноземний інвестор володіє менше ніж 10% акціонерного капіталу, а також облігації та інші довгострокові цінні папери (держави і корпорацій), інструменти грошового ринку (короткострокові облігації, векселі), фінансові похідні інструменти (опціони, валютні ф'ючерси тощо).

Інші інвестиції охоплюють усі ті операції з активами і пасивами, які не потрапили ні до прямих, ні до портфельних інвестицій, ні до резервів. Це комерційні кредити постачальників, аванси, довгострокові кредити МВФ тощо.

Портфельні та інші інвестиції класифікують за належністю фінансових інструментів до активів або зобов'язань резидентів стосовно нерезидентів. У кредиті відображаються збільшення міжнародних зобов'язань та зменшення іноземних активів резидентів; у дебеті ? збільшення іноземних активів і зменшення зобов'язань резидентів перед нерезидентами.

До резервних активів належать суворо визначені активи, що перебувають у власності або під контролем центрального банку країни: монетарне золото (золотий запас країни), спеціальні права запозичення, резервна позиція країни в МВФ, активи в іноземній валюті та ін.

Центральний банк використовує резервні активи для усунення диспропорцій платіжного балансу або для регулювання валютного курсу. У статті „Резервні активи” відображається їхня зміна на балансі центрального банку впродовж певного періоду. Сальдо статті „Резервні активи” називають балансом офіційних розрахунків.

Резервні активи є ліквідними зобов'язаннями зарубіжних центральних банків та інших інституцій іноземних держав. Купівля іноземних активів для резервів центрального банку є, так би мовити, „імпортом зобов'язань нерезидентів”. Тому збільшення офіційних валютних резервів відображається в дебеті, а зменшення ? у кредиті. Якщо за підсумком операцій з резервами запас резервних активів упродовж звітного періоду збільшується, баланс офіційних розрахунків буде від'ємним, при зменшенні резервів ? додатним.

Дані про потоки товарів і послуг, купівлю і придбання активів надходять із різних джерел. Так, відомості про експорт та імпорт дає митна статистика, дані про надходження іноземної валюти на рахунки резидентів та здійснені ними платежі ? банки. Такі дані утім можуть не зберігатися. Крім того, через різницю в часі реєстрації угод та неоднорідність цін також можуть виникнути розбіжності. Вони реєструються у спеціальній статті платіжного балансу „Статистичні розбіжності”. Цифра, яку показує ця стаття, здебільшого невелика й стабільна. Однак її значення може різко зростати у країнах зі слабким контролем за наданням статистичних звітів учасникам зовнішньоекономічної діяльності. Водночас чимала частина зовнішньоекономічних операцій узагалі не реєструється і не відображається у платіжному балансі (контрабанда товарів, незаконні послуги тощо).

Статті платіжного балансу можна розчленувати на основні й зрівноважу вальні. Згідно з концепцією МВФ, сальдо поточного рахунку і сальдо рахунку капіталу і фінансів (з вирахуванням статті „Резервні активи”) класифікують як підсумковий баланс, який врівноважується операціями з офіційними резервами. Крім резервних активів, для фінансування дефіциту платіжного балансу відповідні державні органи можуть використовувати позики за кордоном тощо.

Відповідно до принципів побудови платіжного балансу він завжди збалансований. Поняття активного (додатне сальдо) і пасивного (від'ємне сальдо) можна застосовувати лише до окремих його частин. В аналізі платіжного балансу звичайно виділяють сальдо торгівельного балансу, балансу поточного рахунку, балансу рахунку капіталу та балансу офіційних розрахунків.

Торгівельний баланс ? це різниця між експортом та імпортом товарів. Якщо в довгостроковому періоді країна має пасивний торгівельний баланс, то це свідчить про низьку конкурентоспроможність її товарів на світових ринках. Однак у короткостроковому періоді пасивний торговельний баланс не завжди можна розглядати як негативну ознаку. Іноді від'ємне сальдо балансу може відображати зростання імпорту внаслідок припливу прямих інвестицій до країни.

Сальдо поточного рахунку у платіжному балансі є стрижневим. Активне сальдо поточного рахунку означає, що країна є нетто-кредитором відносно інших країн. І навпаки, пасивне сальдо поточного рахунку свідчить, що країна є боржником. Країна з додатним поточним рахунком фактично інвестує частину своїх національних заощаджень за кордон.

Сальдо рахунку капіталу і фінансів фактично становить дзеркальне відображення сальдо поточного рахунку, бо показує фінансування потоку реальних ресурсів. Сальдо балансу офіційних рахунків свідчить про збільшення (зменшення) офіційних резервів країни в іноземних ліквідних активах.

Платіжний баланс, містить два основні рахунки ? поточний рахунок і рахунок капіталу і фінансів. Рахунок капіталу і фінансів об'єднує баланс фінансових операцій економічних агентів та баланс операцій з офіційними валютними резервами.

Баланс поточного рахунку разом із балансом рахунку капіталу та фінансів (без статті „Резервні активи”) є підсумковим платіжним балансом, або платіжним балансом автономних операцій. Останній формується в ході зовнішньоекономічних операцій, що їх здійснюють економічні агенти, які дбають про власні інтереси, не беручи до уваги можливих наслідків своєї діяльності для платіжного балансу своєї країни загалом. Урівноважують платіжний баланс уже операції центрального банку.

Якщо підсумковий платіжний баланс дорівнює нулю, тобто поточний рахунок збігається з рахунком капіталу та фінансів (без операцій центрального банку), то платіжний баланс країни врівноважений. Однак частіше поточний рахунок і рахунок капіталу та фінансів не дорівнюють один одному. Це трапляється тоді, коли надходження іноземної валюти до країни перевищують її використання, або навпаки ? видатки іноземної валюти перевищують її надходження в країну.

Сальдо всіх рахунків платіжного балансу дорівнює нулю:

CAB+CFAB+SD+OSD=0 (1)

де CAB ? сальдо балансу поточного рахунку;

CFAB ? сальдо балансу рахунку капіталу і фінансів без статті „Резервні активи”;

SD ? статистичні розбіжності;

OSD ? сальдо балансу офіційних розрахунків.

Підсумковий платіжний баланс називають активним, коли CAB+CFAB+SD+OSD>0. У цьому разі надходження до країни іноземної валюти від зовнішньоекономічної діяльності перевищують використання (видатки) іноземної валюти резидентами країни. Підсумковий платіжний баланс називають пасивним тоді, коли CAB+CFAB+SD+OSD<0. У цьому разі країна заробляє менше іноземної валюти, ніж витрачає.

За активного підсумкового платіжного балансу центральний банк збільшує валютні резерви, що нейтралізує приплив іноземної валюти до країни. Це дебетова операція. У статті „Резервні активи” буде зроблено запис зі знаком мінус. За пасивного підсумкового платіжного балансу брак іноземної валюти покривають її запасами, якими володіє центральний банк. Це відображається у кредиті статті „Резервні активи”.

Отже, підсумковий платіжний баланс дорівнює балансові офіційних розрахунків із протилежним знаком. Оскільки баланс офіційних розрахунків нейтралізує надлишок або нестачу підсумкового балансу, то його нерідко називають компенсаційним балансом.

На підставі статей платіжного балансу визначають міжнародну інвестиційну позицію країни. Для цього порівнюють зовнішні активи і зобов'язання резидентів. Якщо зовнішні активи резидентів країни перевищують їхні зобов'язання решті світу, то країну називають чистим кредитором. І навпаки, якщо зобов'язання решті світу перевищують активи за кордоном, то країну називають чистим боржником. Міжнародна позиція країни має важливе значення для аналізу стану її економіки загалом.

2. Фактори, що впливають на стан платіжного балансу

Платіжний баланс країни дає уявлення про участь країни у світовому господарстві, масштабах і структурі її зовнішньоекономічних зв'язків. У ньому відображаються:

- структурні диспропорції економіки (співвідношення експорту й імпорту);

- зміни в співвідношенні ринкового і державного регулювання економіки, кон'юнктурні фактори (ступінь міжнародної конкуренції, інфляції і т.д.).

На стан платіжного балансу впливає ряд факторів:

1. Нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція. Протиріччя між трьома центрами світового господарства, які склалися до 70-х років, позначаються на стані їхнього платіжного балансу. На межі 80-х років відбулися певні зрушення: тимчасово утворилися активне сальдо платіжного балансу по поточних операціях у США і великий дефіцит у Японії, Франції, Німеччині. Однак затяжна економічна криза і падіння конкурентоспроможності американських товарів, багато в чому пов'язані з підвищенням курсу долара, призвели до погіршення поточного платіжного балансу США вже до 1985р. Японії ж вдалося активізувати поточні операції платіжного балансу, а Німеччині ? зменшити дефіцит.

2. Циклічні коливання економіки. У платіжному балансі знаходять відображення коливання, підйоми і спади господарської активності в країні, тому що від стану внутрішньої економіки залежать її зовнішньоекономічні операції. Коливання економічного циклу впливають на платіжний баланс, найчастіше побічно (асинхронність циклу).

3. Ріст закордонних державних витрат.

4. Мілітаризація економіки і військові витрати. Так, якщо експортні галузі завантажені військовими замовленнями, а кошти, які можна було б використовувати для розширення товарного експорту, направляються на військові цілі, це призводить до скорочення експортних можливостей країни. У той же час мілітаризація викликає збільшення імпорту воєнно-стратегічних товарів (нафта, каучук, кольорові метали й ін.) понад нормальні потреби.

5. Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності. Важливим фактором руху капіталів стали посилення нерівноваги платіжного балансу і потреба в залученні позикових коштів для покриття його пасивного сальдо. У підсумку фінансова взаємозалежність країн стає сильнішою за комерційну. Двоякий вплив експорту капіталу на платіжний баланс країни-експортера полягає в тому, що він збільшує його пасив, але служить базою для припливу в країну процентів і дивідендів через певний період. Подібний же двоякий вплив іноземний капітал здійснює і на баланс країни-імпортера. Іноземні капітали впливають на платіжний баланс за умови їхньої самооплатності, якщо використання капіталів приносить доходи, частина яких направляється на погашення зовнішньої заборгованості. Негативний вплив прямих інвестицій на баланс країни-імпортера проявляється у випадку, коли сума прибутків, що вивозяться, перевищує приплив нових капіталовкладень.

6. Зміни в міжнародній торгівлі: розширення обміну між індустріально розвинутими країнами; скорочення питомої ваги країн, які розвиваються, що призводить до загострення конкуренції на світовому ринку; зростання внутрішньо фірмового обміну ТНК; зростання нецінових факторів конкуренції.

7. Вплив валютно-фінансових факторів. В очікуванні падіння курсу національної валюти відбувається зсув термінів платежів по експорту й імпорту. Невеликий розрив у термінах міжнародних розрахунків може викликати значний відплив коштів з країни.

8. Інфляція впливає на платіжний баланс у тому випадку, якщо підвищення цін знижує конкурентоспроможність національних товарів, ускладнюючи їх експорт; заохочує імпорт і сприяє відпливу капіталу.

9. Надзвичайні обставини (катастрофи, неврожаї, епідемії і т.д.), як правило, негативно впливають на стан платіжного балансу.

Сильні коливання сальдо балансу по поточних операціях також викликають несприятливі наслідки для країни. Так, різке зростання позитивного сальдо (зростання надходжень валюти) збільшує грошову масу в країні, тим самим генеруючи інфляцію, а різке збільшення негативного сальдо викликає „обвальне” падіння курсу національної валюти, що дезорганізовує всі зовнішньоекономічні операції країни. Тому платіжний баланс (дефіцит і сильні коливання його сальдо) є одним з найважливіших об'єктів державного регулювання.

3. Динаміка платіжного балансу

Головним джерелом та інструментом аналізу стану зовнішньоекономічної діяльності будь-якої країни є її платіжний баланс.

Протягом 1997 р. в зовнішньому секторі економіки продовжували розвиватися тенденції, які потребували подальшого розширення зовнішнього фінансування. Ситуацію ускладнило різке погіршення міжнародного інвестиційного клімату наприкінці 1997 р., пов'язане з фінансовою кризою у країнах Південно-Східної Азії, що негативно вплинуло на стан зовнішнього сектора економіки.

У цілому в 1997 р. потреби України в зовнішньому фінансуванні досягли майже 5 мрлд. USD, що в 1,5 раза більше від потреб попереднього року. Таке зростання пояснюється збільшенням від'ємного сальдо торгівлі товарами та послугами на 36,9% (1,5 млрд. USD), та витрат на обслуговування зовнішнього боргу на 13% (1,5 млрд. USD). Слід враховувати і негативну тенденцію відпливу капіталу (за оцінками він становив 1,5 млрд. USD за рік), яка посилилася наприкінці року. Нетто-приріст фінансових активів у 1997 р. пов'язаний переважно з вивезенням капіталу у формі короткострокових кредитів, збільшенням ліквідної частини зарубіжних активів та накопиченням готівкової валюти поза банками. Таким чином, підґрунтя проблеми зростання потреб у зовнішньому фінансуванні формується в основному у фінансовому рахунку платіжного балансу.

Дефіцит поточного рахунку в Україні склався внаслідок залежності держави від постачання енергоносіїв, а в майбутньому ситуація ускладниться через збільшення від'ємного сальдо за статтею „Доходи”, де відображається сплата відсотків за зовнішнім боргом та цінними паперами. Дефіцит поточного рахунку відносно ВВП у 1997 р. становив 2,7%. Цей показник дає уявлення про масштаби від'ємного сальдо в системі макроекономічних показників.

Питома вага експорту товарів та послуг у ВВП становить 41% (рис. 1).

Рисунок 1 - Баланс зовнішньої торгівлі товарами та послугами

Україна залишалася країною з високою залежністю рівня виробництва від так званого критичного імпорту, імпортозалежність України (відношення імпорту товарів та послуг до ВВП) становить 44%. У зовнішньому секторі економіки в 1998 р. спостерігалося ускладнення ситуації.

Незважаючи на поступове зниження від'ємного сальдо торгівлі товарами та послугами (на 21,4% за рік), потреби держави в зовнішньому фінансуванні зросли порівняно з попереднім роком у 1,2 раза і становили 6,1 млрд. USD. Це відбулося в результаті значного збільшення витрат з обслуговування зовнішнього боргу. Таким чином, підґрунтя проблеми зростання потреб у зовнішньому фінансуванні формується в основному у фінансовому рахунку платіжного балансу. Світова криза примусила нерезидентів вилучати кошти з ринків капіталу, і насамперед з новостворених. Понад 90% фондового ринку України становили державні боргові зобов'язання, які пропонували інвесторам високі доходи. Криза практично зруйнувала український фондовий ринок, спричинивши значний відплив капіталу з України і, як наслідок, девальвацію гривні.

Протягом 1997 та 1998 рр. Спостерігався чистий відплив капіталу в короткостроковій формі, який дорівнював у 1998 р. 15% від загальних потреб у зовнішньому фінансуванні (близько 1 млрд. USD). У 1997 р. цей показник наближався до 30%.

Традиційним джерелом дефіциту залишаються прямі інвестиції та приватні трансферти, за рахунок яких профінансовано дефіциту на 12 та 13% відповідно. За рахунок залучених довгострокових запозичень (включаючи облігації зовнішньої позики) було профінансовано 46% загального дефіциту. Частина зовнішнього боргу (усього 432 млн. USD) була реструктуризована. Подальше стимулювання припливу прямих інвестицій та залучення коштів за рахунок розміщення середньо- та довгострокових боргових зобов'язань мало б значний позитивний вплив на показники фінансового рахунку.

Решта дефіциту платіжного балансу фінансувалася за рахунок зменшення офіційного валютного резерву НБУ, який на кінець 1998 р. міг профінансувати обсяг імпорту на 2,9 тижні (на кінець 1997 р. цей показник становив 5,6 тижня).

На країни далекого зарубіжжя у 1998 р. припадало 62% експорту України, тому експортні поставки стають усе чутливішими до змін у внутрішньому попиті на українські товари в країнах, що знаходяться за межами колишнього Радянського Союзу. На торгівлю з цією групою країн вплинула світова фінансова криза, яка розпочалася у жовтні 1997 р. на азіатських ринках і поширилася на інші ринки світу. Тенденцію до нарощування експортних поставок до цієї групи країн у 1998 р. закріпити не вдалося.

Поступово знижується частка експорту товарів та послуг у ВВП, що свідчить про певне звуження відкритості економіки. У 1998р. рівень відкритості економіки становив близько 41% проти 42 у 1997 р. та 47% у 1996 р.

Девальвація валютного курсу протягом 1998 р. та інфляційні очікування загальмували імпортні потоки. Крім того, для запобігання фінансовій кризі були введені обмеження на валютному ринку. За 1998 р. імпортні поставки знизилися на 3,3 млрд. USD, або на 17%. Значною мірою ситуація пояснюється також впливом цінового фактора. Різке падіння обсягів енергетичного імпорту, який становить більше третини загального обсягу імпортних поставок, зумовлено, передусім, безпрецедентним зменшенням газу як за рахунок фізичних обсягів, так і за рахунок ціни. Імпортозалежність країни залишалася досить високою, незважаючи на скорочення питомої ваги обсягів імпортованих товарів у ВВП. Обсяги імпорту товарів зменшувалися (на 17%) швидше, ніж обсяги експорту (на 11%), чим пояснюється скорочення від'ємного сальдо торгівлі товарами.

У 1999 р. у зовнішньому секторі економіки розпочалися, на перший погляд, позитивні зрушення. Загальні потреби в зовнішньому фінансуванні, які формувалися до минулого року в результаті негативного сальдо зовнішнього боргу, знизилися в 2 рази. За поточними операціями одержано позитивне сальдо в розмірі 834 млн. USD, в основному за рахунок значного покращення торговельного балансу.

У 1999 р., вперше за історію складання платіжного балансу України, зафіксовано позитивне сальдо торговельного балансу на суму 997 млн. USD. Унаслідок проведення лібералізації валютного ринку шляхом ліквідації адміністративних обмежень, що були тимчасово введені в період фінансової кризи 1998 р., поступово активізувався валютний ринок, призупинилася корозія валютних резервів НБУ. Удосконалилася структура фінансуванні платіжного балансу: 41% від зовнішніх потреб країни фінансувалося за рахунок безвідплатних надходжень та інвестицій, 36% ? за рахунок нових кредитів міжнародних фінансових організацій, 23% ? за рахунок збільшення боргових зобов'язань за довгостроковими кредитами, в основному не гарантованими урядом.

Разом з тим, ситуація в зовнішньому секторі залишається надзвичайно складною і потребує кардинальних заходів державної економічної політики. Зволікання з реформами, відставання економічних показників, борговий тягар, труднощі, які періодично виникають при одержанні фінансової допомоги, та загалом несприятливий інвестиційний клімат означає, що Україна не досягла достатньо стійкого фінансового стану, необхідного для забезпечення стабільного економічного зростання. Найефективнішим джерелом зовнішнього фінансування, як відомо, є прямі іноземні інвестиції, у разі здійснення яких весь ризик покладено на інвестора. Однак Україна, як і раніше, посідає одне з останніх місць серед країн Східної Європи з прямого іноземного інвестування, що спричиняє неминучі проблеми в забезпеченні економічного зростання. Поступове зниження від'ємного сальдо поточного рахунку платіжного балансу, а врешті-решт і досягнення позитивного його значення, відбувалося на фоні різкого скорочення обсягів зовнішньої торгівлі (найнижчий показник за останні 4 роки) з одночасним зростанням тягаря зовнішнього боргу, сума обслуговування якого зросла в 1999 р. в 1,2 раза. Зовнішньоторговельний оборот у 1999 р. скоротився до рівня 1998 р. (зменшення становило 15,3%). Вичерпавши первинні резерви експорту за умов лібералізації торгівлі, країна стикнулася зі зростаючими труднощами в розвитку нових конкурентноспроможних експортних секторів та в забезпеченні необхідної гнучкості для переорієнтації експорту з одного ринку на інший. Необхідність такої гнучкості з усією очевидністю була продемонстрована в 1998 р. під час різкого послаблення глобального попиту на імпорт і особливо обвального падіння на початку осені на імпорт на ринку Росії.

Формування проблеми фінансування дефіциту платіжного балансу остаточно перемістилося до фінансового рахунку платіжного балансу (рис. 2). Зовнішній борг у відсотках до ВВП, що становить 44%, не видається загрозливим, однак, враховуючи обтяжливі чинники, а саме: його короткостроковість, не інвестиційний характер та обмежені можливості щодо залучення нових кредитів для сплати за старими боргами, подальше накопичення зовнішнього боргу, може ускладнити його обслуговування.

Рисунок 2 - Стан фінансового рахунку платіжного балансу України

До внутрішніх чинників незадовільного стану платіжного балансу слід віднести втрату Україною зовнішніх ринків за результатами програмних раундів при постійних конфліктах і неврегульованості проблем ціноутворення на імпортовані енергоносії та транзит тощо.

Серед зовнішніх чинників, які вплинули на стан платіжного балансу України, основними є падіння світових цін та глобальна економічна криза, що змушує міжнародних інвесторів триматися осторонь не передбачуваних ринків. Нині ситуація на світових ринках дуже неприваблива для тієї структури експорту, яка склалася в Україні. Дефляцій ні процеси в світовій економіці спричинили падіння цін на металопродукцію. Тому, незважаючи на збільшення обсягів поставок, зокрема в країни азіатського регіону, Африки, Америки та Європи, вартість металургійного експорту значно знизилась. Погіршення кон'юнктури позначилося також на експорті продукції хімічної промисловості (додаток А).

Висновок

Таким чином, економіка України за п'ять років (1997-2000 рр.) набула відкритого характеру, що загрожує стратегічній безпеці навіть за умов позитивного балансу експорту та імпорту. Збільшення долі експорту, з його незадовільною структурою і сировинною спрямованістю на фоні стагнації вітчизняної економіки, треба розглядати не як досягнення, а як марнотратство національних ресурсів, навіть на тлі зменшення суми імпорту.

У зв'язку з надзвичайно великим впливом експорту на рівень життя, на стабілізацію української економіки, доцільною є розробка виваженої національної моделі валютно-фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності експортно-орієнтованого сектора вітчизняної економіки. Такий механізм повинен ґрунтуватися на відповідності експорту національним інтересам, забезпеченні його раціональної товарної структури та регіональної збалансованості, конкурентоспроможності, відсутності дискримінації на зовнішніх ринках та спрямованості на забезпечення зростання добробуту українських громадян.

Валютно-фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності повинен відповідати вимогам економічної безпеки України, унеможливлюючи існування нелегітимних каналів відтоку капіталу з держави.

Фінансово-правове поле регулювання платіжного балансу має передбачати здійснення таких заходів: страхування експортних кредитів від комерційних та політичних ризиків; надання урядом гарантій щодо залучення кредитних ресурсів в експортно-орієнтовані виробництва, з урахуванням норм прибутковості у різних сегментах експортного виробництва; надання державної фінансової допомоги перспективним експортерам; податкове заохочення експортерів; митно-тарифне стимулювання; проведення наукових досліджень у зовнішньоекономічній сфері, зокрема дослідження механізмів ефективного хеджу експортної діяльності разом з зацікавленістю імпортерів; підготовку кваліфікованих кадрів для діяльності у зовнішньоекономічній сфері; створення та підтримку об'єднань експортерів та імпортерів, незважаючи на економічні протиріччя.

Список використаних джерел

1. В.І. Мельникова, Н.І. Клімова Макроекономіка: ? Навч. посібник. ? К.: ВД „Професіонал”,2004. ? 394 с.

2. Дахно І.І. Міжнародна торгівля: Навч. посіб. ? К.: Мауп, 2003. ? 296 с.

3. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів/ І.В. Багрова та ін.; За ред. д-ра екон. наук проф. І.В. Багрової. ? Київ, Центр навч. літератури, 2004. ? 580 с.

4. К.С. Солонінко Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. ? Киів: ЦУЛ, 2002. ? 320 с.

5. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студентів екон. спец. закл. освіти: У 2 ч./За заг. ред. С. Будаговської. ? К.: Видавництво Соломії Павличко „Основи”, 2001. ? 517 с.

6. Нікітіна М.Г. Світове господарство і міжнародні економічні відносини: просторові аспекти розвитку: Навчальний посібник. ? Київ: „Центр навчальної літератури”, 2004. ? 192 с.

7. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. Вид. 2-ге, стереотипне. ? К.: Либідб, 2002. ? 616 с.

8. Савченко А.Г. та ін. Макроекономіка: Підручник. ? К.: Либідь, 1999. ? 288 с.

9. Сухарський В.С. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: теорія, методологія, практика. Курс лекцій,? ТАНГ, 2001, 284 с.

10. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник/ Під заг. ред. А.І. Кредісова/ Пер. з рос. Н.Кіт, К. Серажим. ? К., 2000. ? 448 с.

11. Борисенко Б.М. Динаміка платіжного балансу та експортна стратегія України // „Наукові праці НДФІ”. ? 2001. ? № 3(15). ? с.69-76.

Додаток А

Динаміка платіжного балансу України за 1995-2000 років, млн.дол.