Співробітництво України в рамках СНД

План

Вступ

1. Співдружність незалежних держав та їх співробітництво

2. Проблеми розвитку Співдружності Незалежних Держав (СНД)

3. Стратегічні засади розвитку зовнішньоторговельних зв'язків України з країнами СНД

Висновки

Список використаних джерел

Додатки А, В

Вступ

Наприкінці двадцятого століття увага всього світу зосередилася на процесах, що відбуваються на теренах колишнього Радянського Союзу і держав Східної Європи. Не витримавши економічної і політичної стагнації, соціалістичні режими з їхнім централізованим плануванням економіки розпалися в основному мирним шляхом, поступившись місцем вільним виборам і перспективам демократичної реформації.

Актуальність теми. Визначення країн СНД як потенційно важливого регіону для активізації зовнішньоекономічної діяльності та розвитку української економіки обумовлюється тісною взаємодією в межах колишнього єдиного народногосподарського комплексу; можливістю доступу до сировинних ресурсів; відносною близькістю ринків збуту продукції; можливістю обміну продукцією, яка є менш конкурентоспроможною в інших регіонах світу; залишками кооперації між підприємствами країн Співдружності.

На сучасному етапі розвитку і взаємодії України з країнами СНД існують проблеми, які полягають у посиленні нерівномірності розвитку країн, скороченні обсягів зовнішньої торгівлі внаслідок встановлення торговельних бар'єрів через відсутність реального впровадження нормативно-правових положень. Для вирішення цих проблем постає необхідність розроблення зовнішньоторговельної стратегії на основі удосконалення механізму регулювання зовнішньої торгівлі, що надасть можливості ефективної взаємодії з країнами-торговельними партнерами та здійсненню внутрішніх економічних перетворень на основі співдружності України та СНД.

Окремі аспекти вдосконалення зовнішньоекономічного механізму інтеграції України та торговельно-економічного співробітництва України з країнами СНД, її участі в різноманітних інтеграційних об`єднаннях розглядалися у працях українських вчених Бураковського І.В., Гальчинського А.С, Дудченка М.А., Кістерського Л.Л., Макогона Ю.В., Поручника А.М., Соколенка С.І., Філіпенка А.С., Шниркова О.І. та інших.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є співробітництво України в рамках СНД.

Згідно з метою дослідження в роботі були поставлені і вирішені такі завдання:

узагальнення співдружність незалежних держав та їх співробітництво;

визначення проблеми розвитку Співдружності Незалежних Держав (СНД);

комплексна оцінка напрямів Стратегічні засади розвитку зовнішньоторговельних зв'язків України з країнами СНД;

Структура та обсяг роботи. Контрольна робота складається із вступу, трьох підпунктів, висновків, переліку використаних джерел (7 найменувань), додатків А, В. Основний зміст контрольної роботи викладено на 27 сторінках.

1. Співдружність незалежних держав та їх співробітництво

Розвал Радянського Союзу та створення СНД в 1991 році були тільки початком перебігу складних інтеграційних і дезінтеграційних процесів на терені останньої імперії світу. СНД виявилась політично й економічно неспроможною, нестабільною структурою. Неефективність функціонування Співдружності зумовлена її суперечливою природою, яка закладена в концепцію її існування.

Нижче буде представлено список ради глав держав СНД (таб. 1.1).

Таблиця 1.1 - Рада Глав держав СНД

№	Держава	Ім'я	Примітки
1	Киргизстан	Курманбек Бакієв	Голова Ради (з 5 жовтня 2007)
2	Азербайджан	Ільхам Алієв	Член Ради
3	Білорусь	Олександр Лукашенко	Член Ради
4	Вірменія	Серж Саркісян	Член Ради
5	Казахстан	Нурсултан Назарбаєв	Член Ради
6	Молдова	Володимир Воронін	Член Ради
7	Росія	Дмитро Медведєв	Член Ради
8	Таджикистан	Емомалі Рахмон	Член Ради
9	Туркменістан	Гурбангули Бердимухамедов	Член Ради
10	Узбекистан	Іслам Карімов	Член Ради
11	Україна	Віктор Ющенко	Член Ради

Власне, СНД виникла як механізм розв'язання протиріч, що виникли в часи “перебудови” ще у колишньому СРСР між союзним Центром і периферією, яку утворювали радянські республіки. Боротьба відцентрових і доцентрових тенденцій розвитку призвела до утворення нових незалежних держав з власним розумінням своїх національних інтересів, тоді як функції “центру” перехопила одна з новоутворених держав - Російська Федерація, яка проголосила себе спадкоємницею СРСР і згодом почала спрямовувати свою політику на відновлення Союзу, тобто знову почала “збирати землі” навколо Москви.

Функції СНД та труднощі їх реалізації. Утворення СНД в цілому можна вважати історично виправданим на етапі становлення нових держав пострадянського простору, але за сучасних умов, коли цей процес фактично закінчився, її існування стає проблематичним. Щоб розібратися, що є позитивним і що негативним у діяльності СНД за останні роки, необхідно проаналізувати реальні функції та цілі, що виправдовували її існування. Відзначимо також, що кожна з функцій має подвійну природу (відцентрову та доцентрову) згідно з різними концептуальними схемами бачення СНД:

а) Культурно-історична функція зумовлена спільним минулим і полягає в підтримці відчуття солідарності народів пострадянсько простору, яке склалося за умов тривалого співжиття в межах Російської імперії та СРСР. Існує також певна гуманітарна єдність країн СНД, зокрема - подібні системи освіти, “російськомовність”, родинні зв'язки тощо. Загалом, ця функція збережена в існуванні СНД, що значно пом'якшило “шок” у населення пострадянських країн, викликаний розпадом СРСР. Було збережено режим вільного пересування через нові кордони, конвертованість документів про освіту та наукові звання, елементи спільного інформаційного простору тощо.

б) Міжнародно-правова функція. Утворення СНД сприяло більш цивілізованому вирішенню проблем, пов'язаних з трансформацією колишніх радянських республік у незалежні країни (механізм “розлучення”). Після закінчення цього процесу внаслідок укріплення національних держав, їх виходу на міжнародну арену, укладання двосторонніх міждержавних угод з РФ тощо, міжнародно-правова функція Співдружності в існуючому вигляді втрачає сенс і має отримати інше навантаження.

В ситуації, що склалася, Співдружність як об'єднання незалежних держав поступово трансформується у проросійську наддержавну структуру. Незважаючи на те, що “столицею” СНД за Біловезькими угодами було проголошено Мінськ, основні структури й органи СНД перебувають у Москві.

в) Економічна функція. При створенні СНД важливо було зберегти раціональні економічні зв'язки, що сформувалися за умов колишнього єдиного народногосподарського комплексу. Існує взаємодоповнюваність та взаємозалежність економічних систем країн - членів СНД, спільні проблеми у здійсненні економічних перетворень, які можна було б вирішувати узгоджено.

Однак сподівання на створення ефективної моделі міждержавних економічних зв'язків так і не справдилися. В економічних органах СНД закріплено російське домінування.

г) Військово-політична функція і проблеми безпеки. На початковій стадії існування СНД зберігалися елементи спільного військового командування та воєнної інфраструктури сил стратегічного призначення. З розбудовою національних збройних сил, з передачею ядерних озброєнь з України і Казахстану до РФ, із влагодженням ситуації навколо Чорноморського флоту ця функція поступово відмерла.

У відносинах між країнами СНД та РФ накопичуються економічні, політичні та правові протиріччя. Незадоволеність станом справ виявилася на останніх зустрічах керівників держав СНД, де гостро критикувалася неконструктивна позиція РФ.

Основними причинами нежиттєздатності та нестабільності СНД є:

1. Нерівноправність відносин між країнами СНД, а також претензії РФ на політичне, економічне, інформаційне та соціокультурне домінування.

2. Намагання РФ розглянути весь пострадянський простір як зону “легітимних” життєво важливих її інтересів.

3. Несумісність вимог РФ щодо координації зовнішньої й економічної політики країн СНД з повним ігноруванням нею інтересів і пріоритетів країн-партнерів.

4. Постійні спроби РФ сформувати в рамках СНД новий військово-політичний блок чи систему колективної безпеки (для кого і проти кого?).

5. Стратегічний курс РФ на розбудову наддержавних структур СНД під її контролем і прогресуючу інтеграцію пострадянських країн в новий потужний геополітичний блок.

Політика РФ щодо СНД. Основні стратегічні пріоритети політики РФ щодо СНД завжди визначались намаганнями використати цю структуру як знаряддя реінтеграції СРСР у тій чи іншій формі, як засіб втілення у життя економічних, політичних, військових і територіальних амбіцій далеко за її сучасними межами.

Первісно сформована як об'єднання незалежних держав Співдружність поступово трансформувалася в повністю підконтрольну Москві політико-економічну структуру. РФ не тільки прагне бути лідером і новим центром СНД, а й відкрито домагається повного домінування в цій організації. Вперше представлена на жовтневому 1994 р. самміті у Москві російська версія розвитку СНД не могла бути охарактеризована інакше, як довгострокова програма реінтеграції СРСР. Порушуючи всі попередні домовленості, Москва стала центром функціонування СНД.

Всі ключові комітети і керівні органи СНД очолюються представниками РФ. Повністю зрусифікований комітет з питань оборони фактично перетворився на маріонетку, що формально затверджує військові операції РФ у країнах СНД. Міжнародний економічний комітет, у якому РФ залишила за собою 50 відсотків голосів, також є наочним прикладом “рівності по-російськи”, що панує в СНД.

Головні напрямки геополітичної стратегії РФ щодо країн СНД були окреслені в указі Президента Єльцина № 940 від 14 вересня 1995р. “Стратегічний курс РФ щодо країн - учасниць СНД”, в якому весь пострадянський простір проголошено “насамперед зоною інтересів РФ”. Розвинула цю стратегію Російська служба зовнішньої розвідки (СЗР) у доповіді “Росія і СНД: чи потребує зміни позиція Заходу?”, яка стверджувала, що “об'єктивні” реінтеграційні процеси з неминучістю зумовлять реставрацію в рамках СНД “нової економічної, оборонної зони” за лідерством РФ. Ця доповідь пропонувала дві чітко означені альтернативи: або тотальна інтеграція в економічній і військовій сферах з формуванням “спільної оборонної зони”, об'єднаним командуванням і військовими підрозділами, що має гарантувати стабілізацію, демократизацію і просування реформ, або повна дестабілізація СНД, яка “є загрозою всьому людству”.

Тому цілком очевидно, що РФ не має наміру будувати відносини з країнами - членами СНД на основах рівного партнерства і норм міжнародного права, поважати їхній економічний і політичний суверенітет і територіальну цілісність.

Україна в СНД. Від початку створення Співдружності з'ясувалися дві діаметрально протилежні ідеології щодо сенсу та перспектив розвитку цієї організації. Для України ставлення до СНД було насамперед як до механізму “цивілізованого розлучення” республік колишнього СРСР, як до організації, в якій Україна перебуватиме лише певний час - до подальшої інтеграції з Об'єднаною Європою. Інформація щодо співробітництва України в рамках СНД (див. ДОДАТОК А).

Російські геополітики вважають, що орієнтація України на Захід і спроби від'єднатись від сфери впливу РФ неминуче призведуть до створення перманентного джерела внутрішніх конфліктів. Не утруднюючи себе пошуком аргументів, вони приписують українцям сподівання, що начебто вони, спираючись на підтримку Заходу, прагнуть поступово вигнати частину росіян з України, українізувати решту росіян і російськомовних українців. Власне, такі уявлення скоріше віддзеркалюють спосіб мислення самих росіян, ніж спосіб мислення українців (яким це робити і не спадає на думку).

Для України та деяких інших республік головна притягальна сила СНД полягала як раз у ліквідації центру. Вони категорично відкидають ідею створення нового центру в Москві. Саме тому Україна постійно наголошує на своєму статусі асоційованого члена і ретельно уникає тісної участі у політичному та військовому співробітництві. Молдова проголосила, що її участь обмежена виключно економічною сферою. Туркменистан та Азербайджан здебільшого утримуються або відмовляються підписувати угоди СНД, брати участь у реальній кооперації.

Більшість саммітів СНД теж закінчувалися провалом. Провідні міністерства України дійшли висновку, що підготовлені у Москві пропозиції щодо митного і монетарного союзів разом з пропозиціями Російської Федерації по приєднанню України до запропонованого економічного союзу як повноправного члена є передчасними. Особливо беручи до уваги, що пропозиції України щодо захисту економічного суверенітету країн СНД не були враховані при підготовці відповідних документів.

Майбутнє СНД. Неодноразове перенесення зустрічей на найвищому рівні лідерів країн СНД свідчить про їхнє прохолодне ставлення до майбутнього Співдружності. Фактично країни СНД мають між собою мало спільного, крім історичного минулого. Вектори пріоритетних інтересів окремих країн СНД все більше набувають відцентрового від СНД спрямування.

Зростає критика на адресу РФ, яка намагається використати структури Співдружності у власних інтересах, зневажаючи інтереси інших її членів, що найбільшої гостроти набуло на самміті лідерів країн СНД у Кишиневі.

2. Проблеми розвитку Співдружності Незалежних Держав (СНД)

З розвалом Радянського Союзу, послідувало незабаром після припинення діяльності РЕВ, Росія постала перед необхідністю корінного перегляду в самі стислі терміни всієї системи своїх зовнішньоекономічних відносин. Беручи до уваги той високий рівень взаємних господарських зв'язків, що склався між суб'єктами господарювання стали тепер незалежними країн СНД, і ступінь їх взаємозалежності, Росія розглядала економічну інтеграцію зі своїми найближчими сусідами як найважливішого напряму всієї своєї зовнішньої та економічної політики. Можна припустити, що з аналогічних позицій оцінювали ситуацію, що склалася і інші колишні союзні республіки СРСР, які підписали в грудні 1991 року Договір про створення Співдружності Незалежних Держав і проголосили для себе як завдання особливої важливості формування нової системи економічних взаємин, яка б з'єднала в собі переваги єдиного економічного простору, сформованого за століття спільного розвитку, єдиних коопераційної-технологічних комплексів і одночасно нові економічні принципи взаємодії (ринковий характер взаємин, еквівалентність обміну і т.п.).

Основними чинниками, що обумовлюють розвиток інтеграції між країнами СНД, крім перерахованих вище, є:

· можливість спільного використання створеного раніше і не розтраченого ще загального виробничо-технологічного та науково-технічного потенціалу, який виявився розділеним на національно відособлені частини;

· гарантії взаємного доступу до джерел найважливіших видів сировини, можливість спільних дій, у тому числі у фінансовій області, за їх розвідки, розробки та організації раціонального використання;

· економічно взаємовигідне використання транспортної інфраструкури (морських портів, магістральних комунікацій і т.д.), насамперед - тієї її частини, яка необхідна для виходу на зовнішні ринки;

· наявність значних резервів і можливостей коопераційних поставок вихідної сировини, матеріалів, деталей і запасних частин для збереження і розвитку обробних галузей промисловості;

· високий потенціал і ефект спільного виходу на ринки третіх країн, а також координація зусиль по захисту від дискримінаційних дій з боку цих країн і транснаціональних компаній на зовнішніх ринках.

Внаслідок усього цього з осені 1994 почалося поступове практичне пожвавлення інтеграційних процесів, якому сприяли: установа 1 жовтня 1994 Міждержавного економічного комітету (МЕК) - постійно діючого виконавчо-розпорядчого міжурядового органу країн Співдружності з певними контрольними функціями; Укладення в січні 1995 р. Росією, Білоруссю і Казахстаном митницького союзу, декларував скасування тарифних обмежень і скасування внутрішнього митного контролю (включаючи зняття митних постів на кордонах між цими республіками), з подальшою ліквідацією внутрішніх митних кордонів. Як відзначається в основних документах цієї організації, Митний союз «відкритий для приєднання будь-якої держави СНД, який визнає його принципи і готового взяти на себе в повному обсязі зобов'язання, що випливають з прийнятих документів» і ін..

Дані події частково сприяли створенню відсутніх елементів правової бази відновлення економічного співробітництва, з урахуванням нових реалій і на новій, взаємовигідній і взаімоеквівалентной основі.

Реально розвиток співпраці країн СНД, розвиток інтеграційних процесів країн Співдружності в силу ряду причин відбувалося і відбувається суперечливо і складно. Формуються національні моделі економічного розвитку, нова державність - все це об'єктивно не може не ускладнювати інтеграційні процеси.

Кризові явища в економіках країн СНД були спричинені значною мірою порушенням господарських зв'язків між колишніми республіками СРСР. Розрахунки показують, що загальний економічний спад в країнах СНД приблизно на третину обумовлений розривом цих зв'язків. У цілому відповідно до офіційної статистики за 1991 - 1995 рр.. товарообіг у рамках СНД у вартісному вираженні зменшився на 60%. Одночасно частка взаємної торгівлі республік Співдружності в загальному їх товарооборот неухильно знижувалася: до 53% у 1992 р., 40% в 1994 р. і 35% в 1995р.

Зміцнення взаємодії між партнерами по СНД на різних рівнях економічної діяльності, деяке пожвавлення взаємної співпраці, що намітилося в період 1994-1996 років, сприяли певній стабілізації загальноекономічної положення держав Співдружності. Так, у 1997р. в більшості країн СНД вдалося призупинити дію кризових явищ: намітилася тенденція до скорочення обсягів ВВП, обсяг промислового виробництва в цілому по Співдружності зріс на 3 відсотки в порівнянні з 1996р.

Проте надалі позитивний потенціал нарощування інтеграційного співробітництва в рамках СНД багато в чому виявився вичерпаним. Це стосується навіть такий найбільш розвиненою його форми, як Митний союз. Справа в тому, що одночасно з закладанням правової бази його функціонування не були вирішені питання: визначення умов використання спільної валюти - російського (колишнього радянського) рубля або який-небудь нової, колективної валюти як універсального платіжного засобу; уніфікованого переходу до світових цін у взаємній торгівлі; погашення або реструктуризації взаємної заборгованості; спільної митної охорони зовнішніх кордонів.

До середини 2001 тільки 8 з 12 держав - членів СНД (Вірменія, Білорусія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Таджикистан, Узбекистан та Україна) ратифікували Договір про створення зони вільної торгівлі країн Співдружності, підписаний ще в квітні 1994 р.

Відсутність реального прогресу в діяльності зони вільної торгівлі пояснюється, зокрема, тим, що до цих пір не відпрацьовані економічні механізми взаємної компенсації втрат сторін від скасування податків і зборів на продукцію, що поставляється. До теперішнього часу досягнута домовленість про можливість так званих «вилучень» з режиму вільної торгівлі - тобто виділення особливої групи товарів і послуг, на які за погодженням сторін протягом певного періоду не поширюються умови вільної торгівлі.

Наприкінці 1999 р. у співпраці двох країн (Росії і Білорусі) був зроблений наступний крок, передбачаються, зокрема:

· поетапна валютна інтеграція на основі введення до 2005 р. єдиної грошової одиниці (валюти) і одночасного формування єдиного емісійного центру;

· поступовий перехід до єдиної податкової політики - від уніфікації та зближення в 2000 р. податкових законодавств двох країн до прийняття у 2002 р. загального Податкового кодексу Союзної держави;

· формування протягом 2000-2001 рр.. на основі уніфікованої нормативно-правової бази спільного ринку цінних паперів та його інфраструктури;

· уніфікованим до 2002 р. торговельних режимів щодо третіх країн і міжнародних організацій, а до 2005 р. - Прийняття уніфікованих нормативно-правових актів Росії та Білорусії.

Незважаючи на певні позитивні моменти, в цілому висвітлюються наступні причини триваючого зниження взаємного товарообороту країн СНД:

1. широке розповсюдження і небажання відмовлятися від бартерних форм взаєморозрахунків в торгівлі, що досягають, за деякими оцінками, від 70 до 80%;

2. відсутність зростання (а в багатьох державах - і продовження скорочення) платоспроможного попиту більшості населення;

3. залишаються правила подвійного оподаткування та численні митні збори при експорті продукції на ринки країн Співдружності;

4. вкрай незначне використання національних валют в обслуговуванні взаємного товарообігу;

5. зростання зовнішньої заборгованості країн - учасниць Співдружності, що спонукає до орієнтації на економічні відносини з державами, що можуть виступити джерелами отримання вільно конвертованої валюти.

Поглиблення інтеграційних процесів в рамках усього СНД потребує вирішення ряду питань.

Необхідна взаємна координація діяльності зацікавлених держав з регулювання поточних економічних і соціальних процесів та проведення перетворень, що проходять у національних господарствах країн СНД.

Країни СНД здатні допомогти один одному у відновленні промислового потенціалу. З цією метою країни Співдружності могли б приступити до вироблення єдиної промислової політики, що включає, крім іншого, взаємодопомогу і розвиток на взаємовигідній основі коопераційних відносин у реальному секторі економіки, у тому числі створення спільних фінансово-промислових груп і спільних (транснаціональних) економічних об'єднань, що на мою думку після світової нинішньої економічної кризи було б досить перспективно.

Необхідна, нарешті, активізація процесу формування дієздатних виконавчих органів СНД, без котрих, як показала світова практика інтеграційного співробітництва, неможливо ефективне управління міждержавних економічних зближенням.

Цей процес досі не завершений. До цих пір не володіє реальними повноваженнями в організації співпраці Виконавчий комітет - Секретаріат СНД. Зацікавленим країнах Співдружності належить вирішити питання про поступове надання цим органам певних наднаціональних управлінських і реальних контрольних функцій

На сьогодні експорт продукції майже всіх країн СНД має сировинну орієнтацію (крім Білорусії і Молдови). В більшості з них на частку декількох видів сировини припадає від 60 до 85% вартості експорту [1]. Проте таке зростання має ряд ризиків. Країни з сировинною орієнтацією економіки залежать від кон'юнктури світових ринків, оскільки коливання цін на сировину впливає на коливання бюджетних надходжень і реальних обмінних курсів валют країн експортерів. Це значно ускладнює здійснення макроекономічної політики при недостатній диверсифікації економіки. Крім того, в періоди високих цін на ресурси, підвищуються курси валют країн-експортерів, що знижує конкурентоздатність виробників інших галузей. На даний момент, за оцінками експертів Україна, Росія та Казахстан найбільше постраждають від фінансової економічної кризи серед країн СНД у 2009 році (див. ДОДАТОК В).

Як доводить досвід країн СНД, в результаті ресурсного розвитку дещо стримується технологічний розвиток країни, оскільки технології, що застосовуються в цьому секторі є простими. В країнах немає стимулів для розвитку високопродуктивних секторів, що обмежує зростання продуктивності в масштабах всієї економіки. Так, в країнах співдружності з використанням сучасної техніки добувається лише 10% нафти, а ступінь видобутку запасів не перевищує 40-50%.

Слід зазначити, що зростання інвестиційної активності неможливе без наявності інвестиційно привабливої структури економіки країни і належної технологічної основи, що включає елементи сучасних технологічних укладів. Однією з умов забезпечення стабільного економічного зростання і створення сприятливого інвестиційного клімату є політична стабільність. Як показує досвід країн СНД, політична нестабільність і військові конфлікти суттєво сповільнюють темпи економічного зростання.

3. Стратегічні засади розвитку зовнішньоторговельних зв'язків України з країнами СНД

Однією з найскладніших проблем стратегії зовнішніх економічних відносин України є визначення раціонального співвідношення різних векторів у рамках курсу на входження країни в систему світогосподарських зв'язків. Нині інтеграція України у світове господарство здійснюється різними, але одночасно взаємозалежними шляхами: з Європейським Союзом (ЄС) - як стратегічна мета, з СНД - виходячи з економічної доцільності.

Проведений аналіз показав, що на сьогодні за рівнем економічного розвитку Україна набагато відстає від країн-членів ЄС і не відповідає вимогам, що пред'являються до учасників найбільш зрілих форм міжнародних інтеграційних процесів.

Проведені розрахунки, а також тісна взаємодія в межах колишнього єдиного народногосподарського комплексу, відносна близькість ринків збуту української продукції підкреслюють важливість активізації зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами СНД за умови вдосконалення цілеспрямованої зовнішньоторговельної стратегії. Звичайно, у нових ринкових умовах порушувати питання про просте (у колишньому виді) відновлення господарських зв'язків, кооперації і спеціалізації недоцільно. Зміна цінових співвідношень, підтягування більшості цін до рівня світових, транспортні тарифи, що різко підвищилися - усе це демонструє неефективність частини сформованих господарських зв'язків.

Формування необхідних правових, економічних і організаційних умов для вільного переміщення товарів, капіталів і робочої сили стало однією з причин створення регіональних економічних об'єднань, які в роботі було розподілено на дві групи: об'єднання першої групи націлюються на прискорення інтеграції при більш тісній економічній та політичній взаємодії, це - Союзна держава Росії і Білорусі (СДБР) та Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС); у другу групу входять ті об'єднання, які формуються на базі суто регіональних інтересів: Центральноазіатське економічне співтовариство Казахстану, Киргизстану, Узбекистану і Таджикистану та альянс Грузії, Узбекистану, України, Азербайджану та Молдови (ГУУАМ) (дані об'єднання ґрунтуються на спільному використанні транспортно-коммунікаційного потенціалу цих країн).

Щодо економічних інтересів України та формуванню зовнішньоторговельних зв'язків з країнами СНД визначаються умови конвергенції в регіональних об'єднаннях країн СНД, характеризується формування умов зовнішньоторговельного співробітництва країн СНД, визначаються характеристики зовнішньої торгівлі України з країнами СНД у контексті зміни кон'юнктури товарних ринків.

У сучасних умовах теорія і практика інтеграції враховують, що економічна інтеграція здійснюється на двох рівнях - країн в цілому і їх суб'єктів господарювання. На першому рівні економічна інтеграція розглядається як добровільно узгоджений розвиток відтворювальних процесів суверенних держав, на другому - як вільне переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили суб'єктів господарювання країн, що інтегруються. За цим підходом було сформовано систему критеріїв інтеграції, яка дозволяє оцінити рівні узгодженості відтворювальних процесів та рівномірність розвитку країн СНД, тобто наближення їх до умови конвергенції, що означає посилення тенденцій до інтеграції. Відповідно до кожного із запропонованих критеріїв у роботі здійснено аналіз показників економіки країн СНД, що входять до регіональних об'єднань, результати якого зведені в таблицю матричного типу (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 - Тенденція зміни критеріїв економічної інтеграції в регіональних об'єднаннях країн СНД ("+" - зростання, посилення, зближення; "-" - зменшення, послаблення, розбіжність)

Критерії економічної інтеграції	Роки порівняння	Регіональні об'єднання країн СНД
		СДБР	ЄврАзЕС	ЦАЕС	ГУУАМ
Зміни: - обсягу ЗТО між країнами СНД, що входять у регіональні об'єднання		+	+	+	+
- частки ЗТО в межах регіональних об'єднань країн СНД у їх загальному ЗТО з близьким зарубіжжям	1990 і 2000 рр.	+	+	-	-
- тенденції взаємодоповнення структур промислового виробництва за галузями промисловості		+	+	+	+
- тенденції взаємодоповнення структур інвестиційних вкладень за галузями промисловості		+	+	+	+
Нерівномірності розподілу: - макроекономічних показників виробництва та роздрібного товарообігу у розрахунку на душу населення		+	-	-	+
- середньомісячної заробітної плати та середньої пенсії	1994 і 2001 рр.	+	+	-	+
- споживання основних продуктів харчування у розрахунку на душу населення	1991 і 2001 рр.	-	-	-	-

На основі результатів аналізу критеріїв конвергенції зроблено висновок, що всі регіональні об'єднання країн СНД мають, хоча й у різній мірі, тенденцію до інтеграції. Незважаючи на те, що ЄврАзЕС і ГУУАМ займають однакову позицію, в сучасних умовах ГУУАМ, на мою думку, має вищу схильність до інтеграції, ніж ЄврАзЕС, оскільки в країнах ЄврАзЕС виявлене посилення нерівномірності розподілу значень макроекономічних показників виробництва та роздрібного товарообігу в розрахунку на душу населення має більш значний вплив на економіку країн, ніж зниження частки ЗТО ГУУАМ у їх загальному ЗТО з країнами СНД (у 1998 р. ГУУАМ було на останньому місці серед угрупувань). Таким чином, виходячи з інтенсивності інтеграційних тенденцій, регіональні об'єднання країн СНД були ранжовані в такій послідовності: СДБР, ГУУАМ, ЄврАзЕС і ЦАЕС.

Аналіз характеристик формування умов співробітництва країн СНД дав змогу класифікувати головні інтеграційні та дезінтеграційні фактори на різних етапах розвитку держав СНД і передумови, що обумовлюють зацікавленість України в розвитку інтеграційної взаємодії з цим регіоном .

Підкреслюється, що за умов розвитку ринкових відносин, перспективи розвитку співробітництва України з державами СНД у зовнішньоторговельній сфері визначатимуться більшою мірою економічною зацікавленістю підприємств різних країн у налагодженні виробничих зв'язків в умовах економічних перетворень. Найефективнішим напрямом активізації взаємин як для Співдружності в цілому, так і для України зокрема, можуть бути спільні дії щодо кардинальної перебудови механізму економічних відносин при їх переведенні з міждержавного рівня в мікроекономічну площину, активне залучення до співробітництва виробничих та торговельних структур країн-партнерів.

Незважаючи на зменшення як абсолютних показників, так і частки у загальному експорті-імпорті України, країни СНД залишаються її основними партнерами. Крім того, проведений аналіз зовнішньої торгівлі з країнами ЄС показав, що вона сприяє формуванню залежного типу розвитку, а саме: переважання в українському експорті продукції з низьким ступенем обробки.

Аналізуючи сучасний стан зовнішньої торгівлі України в роботі окреслено характерні її ознаки:

- українська економіка суттєво залежить від кон'юнктурних коливань на ринках СНД;

- екстенсивність розвитку експорту України не супроводжувалася прогресивними структурними змінами експортоорієнтованих галузей економіки;

- залежність української економіки від монопольних постачальників енергоносіїв;

- відсутність прогресуючого зростання імпортозамінних галузей виробництва при загальній тенденції до зменшення обсягів імпорту;

– стабілізація торговельних відносин з країнами-членами ЄврАзЕС і ЦАЕС та зростання питомої ваги в експорті України до ГУУАМ;

– збільшення питомої ваги продукції агропромислового комплексу, харчової, деревообробної промисловості та продукції машинобудування в українському експорті до країн СНД, що свідчить про досить успішну конкурентну боротьбу українських товарів та закріплення національних виробників на їх ринках;

- від'ємне сальдо в зовнішній торгівлі України з країнами СНД та ЄС дещо компенсується за рахунок торгівлі послугами. Однак у структурі експорту та імпорту послуг відбуваються тенденції щодо її подальшого погіршення, а саме: втрата країн СНД як основних споживачів послуг у галузі досліджень і розробок; зменшення імпорту послуг у галузі сільського господарства, гірничодобувної та переробної промисловостей, що не сприяло підтримці українських експортоорієнтованих галузей економіки; фактично “монокультурний” характер з домінуванням транспортних послуг.

Крім виявлення основних позитивних та негативних моментів в організації зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами СНД, аналіз дозволив з'ясувати основні причини, що стримували розвиток взаємної торгівлі між країнами СНД:

– відсутність обґрунтованої стратегії розвитку, що зумовлює неефективний та безсистемний характер здійснення зовнішньоторговельних операцій;

- значні відмінності в національних законодавчих базах та господарських механізмах, що стримували формування в рамках СНД загального ринкового простору;

- порушення двосторонніх угод про вільну торгівлю шляхом введення ввізних мит;

- значне зростання транспортних тарифів, що зробило в ряді випадків економічно недоцільним традиційний товарообмін між країнами;

- криза неплатежів, труднощі збуту за умов скорочення платоспроможного попиту потенційних імпортерів;

- відсутність досвіду з питань кон'юнктури ринку, порядку взаємних розрахунків у суб'єктів господарювання;

- відсутність банків, що гарантують та страхують за зовнішньоекономічними угодами, що породжує недовіру, невиконання зобов'язань за контрактами та порушення законодавства.

Дослідження питань щодо реалізації певних стратегій країн світу показало, що найбільших успіхів досягали держави, які реалізовували зовнішньоорієнтовану торговельну стратегію. Однак, у цей термін різні дослідники вкладають різний зміст. На мій погляд, найбільш коректним та логічним є визначення його змісту на основі характеристики результуючого вектора дії стимулів, як на користь експортної діяльності, так і на орієнтацію на внутрішній ринок.

Розроблені пропозиції до стратегії взаємодії національної економіки України з країнами СНД, яка передбачає розвиток не тільки сфери обігу, але й співробітництво в усіх ланках виробничо-технологічного процесу. Необхідно послідовно здійснювати загальнодержавну політику закріплення в галузевих та регіональних “нішах” країн СНД, відновлювати та розширювати коопераційні зв'язки, співпрацювати у спільному або скоординованому виході на ринки третіх країн. Перспективними галузями з кооперації можуть стати: авіаційна, військово-технічна, машинобудівна (з Росією, Молдовою, Узбекистаном), теле- і радіоапаратури (з Білоруссю), текстильна та легка промисловість, АПК (з Білоруссю, Молдовою, Туркменистаном), фармакологічна промисловість (з Узбекистаном).

Враховуючи велику залежність України від імпорту енергоносіїв, постає необхідність диверсифікації зовнішніх джерел їх постачання та зміцнення економічної безпеки, через активність і посилення прямої участі у розробці, експлуатації родовищ і транспортування нафти і газу з Азербайджану, Казахстану, Туркменистану.

Впровадження основних положень стратегії щодо керованого розвитку високотехнологічного виробництва та залучення необхідних для виробництва національної конкурентоспроможної продукції імпортних надходжень, дозволить створити умови для реструктуризації експортних товаропотоків та забезпечити прогресивні зміни в розвитку зовнішньоторговельних зв'язків України з країнами СНД.

Висновки

Створення розгалуженої структури органів СНД можна вважати наслідком існування старих стереотипів бюрократичної свідомості радянських часів. У діяльність Співдружності були привнесені принципи радянської системи, і це багато в чому спричинило її неефективність. Фактично рішення органів СНД мають необов'язковий характер, і кожна країна дотримується лише тих з них, які для неї вигідні й узгоджуються з національним законодавством. Так, Україна не підписала Статут СНД і є лише його асоційованим членом, не бере участі в Митному та Платіжному союзах, не працює в органах військового співробітництва.

Результати проведеного мною дослідження дали змогу зробити наступні висновки та пропозиції:

1. Досягнення підвищення конкурентоспроможності країни можливе за умови використання таких факторів: регулювання зовнішньоекономічних зв'язків; сукупний економічний потенціал (у тому числі забезпеченість ресурсами); потенціал і результативність НДДКР, здатність до інновацій; рівень управління якістю продукції; ступінь участі в міжнародній торгівлі й русі капіталів; стан фінансового ринку; ступінь розвитку інфраструктури; вплив держави на створення конкурентного середовища.

2. Серед основних пріоритетних напрямів інтеграції України у світове господарство виділені ЄС - як стратегічна мета та СНД - виходячи з економічної доцільності. Аналіз індикаторів економічного розвитку країни (ВВП, прямі іноземні інвестиції, обсяг високотехнологічного експорту на душу населення; витрати на науку та дослідження у ВВП; індекс конкурентоспроможності) показав, що Україна може стати активним учасником ЄС тільки при здійсненні глибоких внутрішніх перетворень. Це підкреслює важливість активізації зовнішньоекономічних зв'язків з країнами СНД за умови впровадження цілеспрямованої зовнішньоторговельної стратегії для забезпечення доступу до ресурсів та ринків збуту, залучення інвестицій для реформування економіки України, що є важливим чинником для її піднесення.

3. Створення необхідних правових, економічних і організаційних умов для вільного переміщення товарів, капіталів і робочої сили, а також різношвидкісна інтеграція окремих держав у межах СНД зумовили розподілення регіональних економічних об'єднань за двома принципами взаємодії: на прискоренні інтеграції при більш тісній економічній та політичній взаємодії (СДБР та ЄврАзЕС) та на спільному використанні транспортно-комунікаційного потенціалу (ЦАЕС та ГУУАМ). Проведений аналіз умов конвергенції показав присутність інтеграції у всіх інтеграційних об'єднаннях країн СНД.

4. Стратегія зовнішньоторговельних зв'язків України з країнами СНД має бути спрямована на досягнення зовнішньоторговельної збалансованості за рахунок зростання ефективності експортних поставок, яка полягає у приведенні товарної структури у відповідність з реальними потребами світових товарних ринків, створенні замкнутих виробничих циклів, активному залученню передових технологій для модернізації національного виробництва.

5. Для використання потенційних торговельних переваг Україні в країнах СНД необхідні: розробка та здійснення загальнодержавної стратегії закріплення в галузевих та регіональних ”нішах” країн СНД, забезпечення стабільності та взаємовигідність транзитних послуг, відновлення та розширення коопераційних зв'язків для спільного або скоординованого виходу на ринки інших країн Співдружності і поза її межами. Підвищенню ефективності зовнішньої торгівлі України з країнами СНД сприятиме перехід до режиму зони вільної торгівлі; створення промислово-фінансових груп; розвиток міжнародних транспортних коридорів; формування мережі галузевих або регіональних торговельних домів, асоціацій, консорціумів.

Список використаних джерел

1. Ленчук Е. Б.Проблемы перехода к инновационной модели развития в странах постсоветского пространства // Проблемы прогнозирования. - 2006. - №4. - С. 126-145.

2. Пилипенко С. Співдружність Незалежних Держав у аспекті інтеграційного розвитку // Вісн. Київ. торгово-екон. ун-ту.- 2004.- № 2.- С.16-26.

3. The european Union and the commonwealth of independent states - statistic comparison. - Luxembourg: office for official publications of the EU, 2008. - 204 p.

4. Лизун М. Моделі економічного зростання світової та української економіки // Журнал Європейської економіки. - 2006. - Том 5 (№2). - С. 154 - 163.

5. Щербина О. В. Географічна диверсифікація українського експорту послуг // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К.: Інститут міжнародних економічних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. - Випуск 38, ч. ІІ. - 2002. - с. 127-131.

6. Кейданський К. Г., Щербина О. В. Державна політика по адаптації економіки України до вимог сучасного світового господарства// Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Наук. ред. І. К. Бондар. - К.: НДЕІ. - Випуск 1(20). - 2003. - с. 3-7. (Автору належить розробка стратегії економічної інтеграції України з країнами СНД).

7. Щербина О. В., Богомазова В. М. Структурні зрушення в зовнішній торгівлі товарами України з країнами СНД// Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Наук. ред. І. К. Бондар. - К.: НДЕІ. - Випуск 2(21). - 2003. - с. 38-45. (Автору належить проведений аналіз чинників, що стримували розвиток зовнішньої торгівлі України з країнами СНД і регіональними об'єднаннями та рекомендації щодо вдосконалення зовнішньоторговельних зв'язків).

Додаток А

Інформація щодо співробітництва України в рамках СНД

Україна є однією із засновниць Співдружності Незалежних Держав і розвиває співробітництво з державами СНД на основі Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року (далі - Мінська Угода) та Протоколу до цієї Угоди від 21 грудня 1991 року, який є її невід'ємною частиною, з урахуванням застережень, висловлених Верховною Радою України під час ратифікації вказаної Угоди та Заяви Верховної Ради України від 20 грудня 1991 року "З приводу укладення Україною Угоди про Співдружність Незалежних Держав", у якій дається офіційне тлумачення Угоди та застережень.

Щорічно Україна сплачує до Єдиного бюджету СНД відповідні внески.

Україна бере участь у роботі Ради глав держав, Ради глав урядів, Економічній раді, Раді міністрів закордонних справ та інших статутних та галузевих органах, створених в рамках СНД.

Вищим органом СНД є Рада глав держав. Вона обговорює і вирішує принципові питання, пов'язані з діяльністю держав-членів у сфері їх загальних інтересів. Рада глав держав проводить свої засідання двічі на рік.

Рада глав урядів СНД координує співробітництво органів виконавчої влади в економічній, соціальній та інших сферах. Рада глав урядів проводить свою роботу в період засідань, що проводяться чотири рази на рік.

Рішення зазначених вище двох рад приймаються за спільною згодою - консенсусом. При цьому будь-яка держава може заявити про свою незаінтересованість у тому чи іншому питанні.

Економічна рада СНД є основним виконавчим органом, який забезпечує виконання угод, прийнятих в рамках СНД, рішень Ради глав держав і Ради глав урядів Співдружності про формування і функціонування зони вільної торгівлі та інші питання соціально-економічного співробітництва. Останнє, 36-те засідання Економічної ради СНД відбулось
14 грудня 2007року.

Виконавчий комітет СНД, відповідно до Положення про Виконавчий комітет Співдружності Незалежних Держав, затвердженого Радою глав держав 21 червня 2000 року, є постійно діючим виконавчим, адміністративним і координуючим органом Співдружності Незалежних Держав. Комітет забезпечує організацію роботи Ради глав держав, Ради глав урядів, Ради міністрів закордонних справ, Економічної ради та інших органів Співдружності. Постійним представником України при Виконавчому комітеті є Гордина В.П.

На сьогодні, в рамках СНД функціонує близько 73 галузевих органів.

Додаток В

Україна, Росія та Казахстан найбільше постраждають від кризи серед країн СНД

Світова економіка переживає наймасштабнішу фінансову кризу з часів Великої депресії, йдеться в новій доповіді ООН "Світовий економічний стан і перспективи на 2009 рік". У ньому наголошується, що в 2009 році очікується зниження доходу на душу населення у всьому світі, зниження зростання експорту і припливів капіталу, підвищення вартості позик для країн, що розвиваються, а також подальше пониження курсу долара, повідомляє Центр новин ООН.

Темпи зростання сукупного світового валового внутрішнього продукту (ВВП) знизяться з 2,5% в 2008 році до 1% в 2009 році.

Автори доповіді прогнозують зниження темпів зростання економіки в країнах СНД в 2009 році до 4,8% з 6,9 в 2008 році. Основними причинами цієї тенденції вони вважають зниження цін на нафту і метали, а також дію глобальної фінансової системи, передає NEWSru.com.

Найбільшою мірою від падіння цін, глобальної рецесії, а також інвестиційного клімату, що погіршується, постраждають найбільші країни регіону - Росія, Україна і Казахстан.

Економісти ООН рекомендують всьому міжнародному співтовариству масивні пакети заходів економічного стимулювання, які носять послідовний характер, забезпечують взаємну підтримку на глобальній основі і відповідають стабільним цілям розвитку. Їх слід прийняти на додаток до заходів із забезпечення ліквідності і зміни структури капіталу, вже прийнятим країнами у відповідь на економічну кризу.

Для запобігання повторним кризам в майбутньому щорічна економічна доповідь ООН також рекомендує посилення регулювання фінансових ринків, адекватне забезпечення ліквідності в міжнародному масштабі, перебудову міжнародної резервної системи і ефективніше міжнародне економічне управління, що включає більше число учасників.