Макроекономічна нестабільність та методи її подолання

Важливим напрямком здійснення антиінфляційної політики мають стати операції центрального банку на ринку цінних паперів. Активний продаж цінних паперів і реанімація цього ринку в Україні - необхідна передумова зменшення інфляційних наслідків від збільшення заробітної плати, пенсій, стипендій тощо. Нині цей ринок в Україні малоефективний і слабкий. Посилення його роботи стає неодмінною умовою як розвитку економіки в цілому, так і вдосконалення системи антиінфляційних заходів держави.

Суттєве місце в Україні щодо стримування інфляційних процесів має зайняти і організація державного управління. Як відомо, на сьогодні маємо великий і обтяжливий для країни управлінський апарат. І якщо його скорочення в більш - менш помітних масштабах на даному етапі малореальне, то треба хоч би підвищити ефективність використання коштів, які виділяються на цей апарат з державного бюджету.

У країнах з перехідною економікою, а саме такою є економіка нашої держави, важливий антиінфляційний захід - це контроль за рухом іноземної валюти. Справа в тому, що перехідна економіка характеризується, як правило, високим рівнем доларизації. А це робить грошовий обіг дуже чутливим до всіляких зовнішніх і внутрішніх змін в економіці, і за певних умов може стати чинником посилення інфляції. Принаймні вітчизняні фахівці доводять, що, наприклад, між курсом гривні до долара і рівнем інфляції є досить тісний зв'язок.

З огляду на це слід дуже ретельно розробляти і реалізовувати валютну політику в усьому різноманітті її напрямів. Політика в галузі курсоутворення, організації руху іноземної валюти, її залучення до інвестиційного процесу, способи та організація її конвертації у вітчизняну грошову одиницю і т. ін. - усе це має велике значення як для всього процесу відтворення, так і для стану динаміки інфляційних процесів.

Наша молода незалежна держава робить ще тільки перші кроки в напрямку розробки антиінфляційних програм. Але вже перші заходи в цій площині показують, що при концентрації зусиль науковців у поєднанні з дією владних структур можна, дійсно, досить швидко набути гарного досвіду в боротьбі з таким грізним явищем, як інфляція.

3.Фінансово-економічна криза в Україні 2008-2009рр.

3.1 Вплив світової фінансової кризи на Україну

Донедавна українська політична еліта була сповнена надій, що світова фінансова криза країни не торкнеться. Це аргументувалося тим, що Україна не інтегрована у світовий фінансовий простір, як інші країни, оскільки її фондовий ринок не досить розвинений і його падіння не вплине на економіку країни.

Проте, ще в травні впливове рейтингове агентство Fitch, проаналізувавши 73 країни, поставило Україну на друге місце серед держав з найбільшим ризиком макроекономічної нестабільності. А ще в червні Всесвітній Банк вніс Україну у своїй доповіді "Фінансування Глобального Розвитку 2008" разом з Росією й Казахстаном у список країн, які ризикують більше всіх постраждати від світової фінансової кризи.

Глибока фінансова криза, найгірша криза з часів великої депресії, яка перебуває в активній фазі станом на середину листопада 2008 р. Криза ясно проявилась у вересні 2008 року під час банкрутства, злиття або консервації декількох великих американських фінансових фірм. Власне вплив світових фінансових турбуленцій Україна почала відчувати ще в другій половині 2007 року. Але тоді їхній вплив не був негативним. У результаті іпотечної кризи в США американські та європейські фондові ринки падали впродовж липня-вересня. Однак, український фондовий ринок зазнав лише незначного падіння.

Причини, що викликали цю кризу, повідомлялись в ділових журналах за декілька місяців до вересня, разом із коментарями про фінансову стабільність провідних інвестиційних банків, страхових фірм та іпотечних банків США та Європи постраждалих від іпотечної кризи.

Розпочавшись з банкрутства великих фінансових установ в США, вона швидко розрослась у глобальну кризу, що призвела до банкрутства декількох європейських банків та падіння різних біржових індексів та значного падіння вартості акцій та товарів по всьому світу. Криза призвела до проблем ліквідності та дерегулювання фінансових установ в США та Європі, що далі посилило кризу ліквідності.

Світова фінансова криза, що зародилась у США як криза ринку нерухомості і похідних фінансових інструментів, згідно з логікою глобалізації поширилася по всьому світу, вдаривши і по українському фінансовому ринку. Основними її причинами експерти називають надмірно експансивну грошову політику Федеральної резервної системи (ФРС) США, наявність величезного дисбалансу у світовій економіці, зокрема, великій профіцит у зовнішній торгівлі Китаю, значний торговельний дефіцит у США, недоліки системи управління ризиками в інвестиційних банках, недосконалість регулювання фінансових ринків на національному і міжнародному рівнях.

Сучасний світовий фінансовий ринок являє собою найпотужніший інструмент перерозподілу фінансових ресурсів. Його основні функції включають мобілізацію ресурсів та їх ефективне розміщення в економіці, а також хеджування фінансових ринків. Проте, наслідок еволюції фінансового ринку, відбулася певна закономірна трансформація його функцій, оскільки основною метою суб'єктів ринку є максимізація прибутків і швидкість їх одержання.

Отже, процеси перерозподілу з допомогою фінансового ринку організовано за так званим принципом "піраміди", хоча вони і мають неявний характер. Відмінності від класичного варіанту, що визначають її відносну стійкість, полягають у такому:

- участь великої кількості людей у глобальному масштабі, постійне залучення нових учасників. Повсякденність і монотонність ринкової інформації створюють видимість природності - фінансовий ринок уявляється явищем природного порядку;

- наявність зв'язку з реальною економікою (частина коштів, що залучаються в ході первинних розміщень акцій, вкладається у виробничі фонди);

- існування інститутів регулювання фінансового ринку.

Причинами сьогоднішньої фінансової кризи і рецесії економіки є те, що США і деякі інші розвинуті країни перенесли свої промислові підприємства в інші країни - в основному до Азії, а самі, в особі США, перетворилися на центр емісії грошей і осередок споживання (рис. 3).

Рис.3 Обсяги грошової маси та інші грошові агрегати США за роками до кінця 2008 року (червоним кольором позначено грошовий агрегат M0).

Криза продовжується та продовжує змінюватись, перетворюючись в кінці жовтня у валютну кризу, викликану бажанням інвесторів перевести свої капітали в сильніші валюти, такі як єна, долар та швейцарський франк, спонукаючи багато національних економік шукати допомогу в Міжнародного валютного фонду. Криза була викликана іпотечною кризою та є гострою фазою фінансової кризи 2007-2008рр.

В кожній країні розвиток фінансової кризи має свій специфічний характер, в Україні він проявився в наступному - з одного боку, кризові явища пов'язані з моделлю економічного розвитку держави та можливостями здійснення відчутних економічних реформ, з іншого -- нестабільність у валютній сфері характеризується проблемами внутрішньої та зовнішньої боргової залежності країни.

На початку 2008 року, разом з обвалом світових фондових ринків став падати й український індекс ПФТС. Його падіння було одним з найбільших у світі - майже на 80%. Відтік короткострокового капіталу не став серйозною загрозою для економіки країни, тому що дірку в платіжному балансі за перше півріччя 2008 року вдалося залатати істотним нарощуванням експорту, чому сприяв світовий ріст попиту на сировинні ресурси. Так, світові ціни на сталь - основну статтю українського експорту - зросли з $210 за тонну на початку року до $296 у липні. Доходи від експорту в другому кварталі 2008 р. у порівнянні з першим зросли на $5 млрд. - тобто якраз на суму відсутніх портфельних інвестицій.

Економіка країни виявилася ще не готовою до таких потужних грошових вливань, що призвело до невідповідності між попитом та пропозицією всередині країни й розкручуванню інфляційної спіралі. За даними Держкомстату, у травні рівень інфляції в Україні був найвищим серед країн СНД - 31%. Дії НБУ з обмеження грошової маси мали наслідком зменшення ліквідності комерційних банків і подорожчання кредитів.

Водночас збільшилися бюджетні соціальні виплати й компенсації втрачених заощаджень громадян, що зменшувало фінансові ресурси економіки країни й збільшувало споживчі настрої серед населення.

Ріст споживчих настроїв задовольнявся різким ростом імпорту, чому сприяла девальвація долара стосовно гривні в другому кварталі 2008 року. 22 травня Національний банк України (НБУ) зміцнив гривню, встановивши офіційний курс 4,85 грн./$. Однак, незважаючи на всі дії НБУ й уряду дефіциту торгового балансу в першому півріччі 2008 р. уникнути не вдалося, він досяг $8 млрд.

Сучасний розвиток валютно-фінансової системи нашої країни характеризується дією так званих позаекономічних чинників, які відчутно впливають на її розвиток. Криза, яка нині зароджується у валютно-фінансовому, банківському, виробничому та інших секторах економіки України не є кризою в її канонічному розумінні, адже за своєю специфікою вона не є циклічною проблеми розгортання кризових явищ в Україні мають досить специфічні характеристики. З одного боку, кризові явища пов'язані з моделлю економічного розвитку держави та можливостями здійснення відчутних економічних реформ. З іншого -- кризові явища відрізняються певною специфічністю залежно від сфери їх прояву. З метою стабілізації фінансового ринку та допомоги комерційним банкам, Національний банк України залучив 16.5 млрд. дол. США кредиту від Міжнародного валютного фонду.

Небезпечних розмірів досягла зовнішня заборгованість України, яка всього за рік виросла на $35 млрд. З $100 млрд. зовнішнього боргу на сьогоднішній день $30 млрд. повинні бути виплачені впродовж 2008-2009 років. Колишні плани рефінансувати короткострокові борги довгостроковими стали практично не здійсненні, оскільки світові проблеми з ліквідністю суттєво обмежують доступ українських банків до зовнішніх кредитів. Fitch Ratings вже заявило про подвійне скорочення світових темпів росту кредитування (з 16% в 2007 р. до 7%). До того ж, час "дешевих кредитів" минув. Зниження рейтингів України кількома ведучими рейтинговими агентствами (25 вересня Fitch, 21 жовтня Moody's, 24 жовтня Standard & Poor's) означає, що відсотки, під якими будуть видаватися позики українським банкам, суттєво зростуть.

В листопаді урядом було залучено кредит в розмірі 3 млрд. гривень для покриття бюджетного дефіциту. Кожна дія як відомо веде за собою наслідок. Отож, наслідками фінансової кризи є: уперше з початку року в Україні знизився показник середньої заробітної плати. За підсумками серпня він становив 1870 гривень. Це на 60 гривень менше, ніж у попередньому місяці. Протягом жовтня 2008 борги по зарплатах зросли ще на 2 відсотки і станом на листопад становили близько мільярда гривень. Найбільше заборгували працівникам машинобудівної, металургійної, транспортної і аграрної галузі. Про затримки зарплат повідомляють також ті, хто працює у бюджетній сфері.

Вперше за кілька років невчасно виплачують пенсії. За попередніми прогнозами Міністерства фінансів України, валовий внутрішній продукт знизиться на 5 %. Однак у варіанті бюджету, ухваленому Верховною Радою 26 грудня, прогноз зростання ВВП у розмірі 0.4%. За даними аналітиків фінансова криза набуде справжнього розмаху влітку 2009 року і продовжуватиметься протягом першого півріччя 2010 року, а на спад піде лише на при кінці 2010 року.

Як це не парадоксально, але одним з головних джерел прибутків у бюджет стала Державна митна служба: річний план був перевиконаний вже за 9 місяців, а митні збори досягли 75,6 млрд. грн. (для порівняння обсяг перерахувань Держмитслужби в 2006 - 37,8 млрд. грн., в 2007 - 54,1 млрд. грн.). Однак, доходи від мита стали знижуватися, оскільки вже в жовтні зменшився приблизно на 50% імпорт.

Реальним джерелом коштів могла б стати приватизація. Незважаючи на те, що план приватизації був виконаний тільки на 4%, за розрахунками уряду можна було б оперативно виручити 2 млрд. грн. в результаті продажу обленерго. Однак експерти заперечують, в період фінансової кризи, коли активи дешевшають, держава не повинна нічого приватизувати.

З настанням кризи іноземцям стало вигідніше розміщувати виробничі потужності в Україні. Таку думку ЛІГАБізнесІнформ озвучив голова інвестиційного відділу КУА "Бонум Груп" Олександр Спасіченко.

На думку експерта, ослаблення місцевих виробників, сильне здешевлення у доларовому еквіваленті робочої сили, земля і будматеріалів стимулюють зарубіжного інвестора до стратегічних вкладень в Україну саме зараз.

О.Спасіченко зазначає, що у до кризовий час основні інвестиційні потоки прямували у невиробничу сферу - фінанси, рітейл, будівництво, але світова фінансова криза 2008-2009рр. докорінно змінила ситуацію. Величезний ефект, вважає експерт, мали 45%-ва девальвація гривні до євро і долара США, кінець зарплатних "перегонів", що тривали з 2003 року, стрімке здешевлення земельних ділянок і "кризова" зговірливість українських чиновників.

Водночас, О.Спасіченко вважає, що створення нових потужностей у кризовий час під силу лише великому бізнесу, оскільки у вартість нового виробництва мають закладатися не тільки кошти на його створення, але й на тимчасове "дотування" в перший час при зниженому "кризовому" попиті на продукцію.

Основна хвиля відкриття нових виробництв в Україні має відбутися ближче до закінчення кризового часу, вважає експерт, називаючи основною її умовою ефект, що зберігся від девальвації валюти наприкінці 2008 року.

Немає сумнівів, що світова спільнота подолає глобальну фінансову кризу, результатом якої стане повна зміна співвідношення сил. Враховуючи сучасний стан, а також економічні та політичні потрясіння, спрогнозувати результати цих змін дуже складно. Для України важливо не лише мінімізувати негативні впливи світової фінансової кризи, а й знайти відповідне місце в новій розстановці сил.

3.2 Головні причини та наслідки кризових явищ 2008-2009рр.

Багато країн світу, що страждають від фінансової кризи (в першу чергу країни ОЕСР), серед альтернативних напрямів мінімізації її негативних наслідків розглядають зниження податкового навантаження з метою стимулювання внутрішнього попиту й інвестицій або збільшення державного фінансування заходів із підтримки національної економіки.

У Великобританії з 1 грудня 2008 року знижену стандартну ставку ПДВ із 17,5 % до 15 % (таб.3.2), що за оцінками уряду, дасть змогу залишити в розпорядженні домогосподарств близько 12,5 млрд. фунтів стерлінгів, які вони зможуть витратити на споживання. Цей захід є частиною трирічної широкомасштабної фіскальної програми, яка також передбачає відстрочення податкових зобов'язань для малих і середніх підприємств і податкові пільги для населення з низьким рівнем доходів. Водночас уряд Німеччини офіційно заявив, що не наслідуватиме Великобританію, оскільки німецькі громадяни мають схильність до заощаджень, аніж до витрачання грошей на споживання.

Уряд Франції передбачає застосування методу прискореної амортизації для нових інвестицій, що вплине на скорочення зобов'язань підприємств за податком на прибуток. Уряд Нової Зеландії планує знизити податки (розроблено відповідний трирічний план).

Уряд Великобританії передбачає в рамках трирічної програми витратити близько 20 млрд. фунтів стерлінгів (23,6 млрд. євро) на стимулювання розвитку економіки й виведення її із кризи.

Фінансування цих аналогічних заходів призведе до збільшення бюджетного дефіциту в різних країнах ЄС, тому Єврокомісія тимчасового (терміном на 1рік) дозволила перевищення показника Маастрихтського критерію бюджетного дефіциту, який становить 3% ВВП країни. Єврокомісія також внесла пропозицію щодо тимчасового (на 2 роки) скорочення ставки ПДВ. Уряду 15 країн членів - ЄС відхилили цю пропозицію, оскільки, на їхню думку, такий захід не приведе до бажаного пожвавлення споживчого попиту.

Таб.3.2 Номінальні ставки основних податків у окремих розвинутих країнах світу станом на листопад 2008 року, %

Країна	Податок на прибуток підприємств	ПДВ	Максимальна ставка податку з доходів фізичних осіб
Австрія	25,0	20,0	50,0
Бельгія	33,9	21,0	50,0
Великобританія	30,0	15,0	40,0
Данія	24,0	25,0	59,0
Естонія	22,0	18,0	22,0
Ірландія	12,5	21,0	30,4
Литва	20,0	20,0	20,0
Нідерланди	20,0 - 25,5	19,0	52,0
Німеччина	30,0 - 33,0	19,0	45,0
Нова Зеландія	33,0	12,5	39,0
Норвегія	28,0	25,0	51,3
Польща	19,0	22,0	40,0
Португалія	25,0	20,0	42,0
Угорщина	16,0	20,0	36,0
Фінляндія	26,0	22,0	31,5
Франція	33,3	19,6	48,1
Швеція	28,0	25,0	56,0
Україна	25,0	20,0	15,0

Постсоціалістичні країни Європи на відміну від розвинутих країн зосереджують увагу переважно на здійсненні заходів щодо збільшення державних доходів. Так, уряд Польщі пропонує здійснити ставки акцизів на алкоголь та імпортні автомобілі з метою отримання додаткових коштів для фінансування дворічної програми виходу з фінансової кризи. Згідно з цією програмою заплановано виділити майже $15 млрд. на підвищення верхньої межі гарантування банківських вкладів та ще понад $15 млрд. - для надання позик малому і середньому бізнесу та фінансування інвестицій у виробництво джерел відновлювальної енергії.

У листопаді 2008 року уряд Литви прийняв рішення з 1 січня 2009 року збільшити ставки двох головних податків - ПДВ (з 18% до 20% при одночасному скасуванні всіх пільг) і податку на прибуток підприємств (з 15% до 20%) - таб.3.2. У наслідок таких змін із 2009 в Литві номінальна ставка по всіх трьох податках становитиме 20%.

У Естонії вирішено на 1 рік відстрочити заплановане скорочення ставки податку на прибуток з 21% до 20%. А уряд Угорщини, який вважає скорочення податків одним із найважливіших заходів для виведення країни із кризи, відклав обговорення конкретних шляхів скорочення податків до наступного року, зважаючи на високі ризики збільшення бюджетного дефіциту.

Для України заходи щодо зменшення ставок основних податків та істотного збільшення бюджетних видатків є неприйнятними з таких міркувань :

- навіть за стабільних економічних умов в нашій державі її соціальні зобов'язання істотно перевищують фінансові можливості ;

- зниження податкових ставок як інструмент стимулювання інвестицій в умовах політичної нестабільності України не забезпечить бажаних результатів, а лише призведе до зменшення й без того обмежених фінансових можливостей бюджетів України ;

- відсутність джерел фінансування бюджетного дефіциту (зокрема реальних можливостей здійснення запозичень та приватизації державного майна на вигідних умовах) навряд чи дасть змогу збільшувати видатки Держбюджету понад отриманим ним доходи.

Істотне зниження економічної активності підприємств в умовах кризи створює загрози для мобілізації бюджетних надходжень. Тому для мінімізації впливу фінансової кризи на дохідну частину бюджету України першочергову увагу необхідно приділити таким питанням :

- зменшенню ризиків ухилення від оподаткування ;

- удосконаленню механізмів зниженню податкового навантаження на фінансові ресурси підприємств ;

- формуванню надійної інформаційної бази прогнозування податкових надходжень на основі створення системи моніторингу показників фінансової стійкості і платоспроможності підприємств.

Законом України від 31.10.2008 № 639-VI "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" всупереч Конституції було встановлено, що розміри прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати змінюються відповідно до індексу інфляції (індексу споживчих цін).

В такий спосіб повністю підірвано існуючий механізм підвищення грошових доходів населення, що базується на соціальних стандартах, яким є прожитковий мінімум. Основною причиною допущення такого стану речей є те, що всупереч Генеральній угоді, Уряд одноосібно виносить на розгляд Верховної Ради України законопроекти без попереднього їх узгодження з об'єднаннями профспілок і об'єднаннями роботодавців.

Номінальні доходи населення на 1 грудня 2008 р. склали 140,1% до торішнього рівня. Проте внаслідок високого рівня інфляції їх реальний рівень значно нижчий.

Реальне зростання доходів протягом 2008 року теж з місяця в місяць знижувалося. Якщо в першому кварталі 2008 р. зростання доходів з урахуванням цінового чинника складало 19,2%, то за січень - листопад 2008-лише 11,4 %. Вперше з 2001 року (якщо не враховувати сезонні січневі зниження) в листопаді 2008 р. зафіксовано рекордне зниження розміру реальної середньомісячної заробітної плати - на 6,2 % до жовтня 2008 року.

Номінальна заробітна плата в Україні в листопаді 2008 року склала 1823 грн., що на 94 гривні менше, ніж в жовтні того ж року - 1917 грн. Якщо в 2007 році зростання зарплати було поступальним протягом всього року, то за чотири останніх місяці 2008 року зростання зарплати зупинилося.

В грудні 2008 року ріст середньої заробітної плати відновився виключно за рахунок традиційної виплати річних премій і бонусів; в кінці року її середній розмір виріс на 178 гривень (+9,7 %) і досяг 2001 грн. Така надбавка в доходах українців виявилася найбільшою за минулий рік, але найменшою з 2005 року. Адже в грудні 2007 року заробітна плата виросла на 190 гривень, або на 12,8 %, а в кінці 2006 року - на 15,7 %. В цілому за минулий рік середня зарплата виросла на 18,6 %, що набагато нижче рівня інфляції - 22,3 %. Тому реальна зарплата громадян за рік знизилась на 3%, чого не було з 1998 року, коли вона впала на 12,9%. З 2001 року щорічні темпи росту реальних доходів українців значно перевищували 10%. В доларовому еквіваленті (за офіційним курсом Нацбанку) середня зарплата в Україні впала за 2008 рік на 21,66% - з $331,7 до $259,8.

За оцінками економістів, в 2009 році українців очікує подальше зниження рівня реальних зарплат як мінімум на 12%. Серед очікуваних на ринку праці тенденцій аналітики акцентують увагу на тонізацію зарплат. І одним із способів такої тонізації є формальне переведення працівників на неповну зайнятість. Тільки в грудні кількість працюючих в умовах неповної зайнятості збільшилася на 27,7%, до 0,829 млн. А частка працівників, які знаходяться в умовах вимушеної неповної зайнятості зросла з 5,8% до 7,5%.

Лише завдяки поверненню протягом листопада біля 600 млн. грн. заборгованості по зарплаті вдалося зменшити її загальний розмір на 1 січня 2009 року до 1,1 млрд. грн.

Умови сьогодення та неефективні антикризові управлінські рішення вказують на те, що загострення кризи та прояв ризиків ще попереду. З огляду на це, актуальним питанням для наукових досліджень з обґрунтування, систематизація та характеристика проявів ризиків, що спричиняють та поглиблюють фінансову кризу.

Проведені дослідження показали, що в теорії криз з сформульовано ряд принципів, а саме :

1) кризи є системним явищем ;

2) кризи є всюдисущі і неминучі ;

3) кризи мають чітко визначену циклічність - 8 років (мале коливання), 75 років (кардинальне коливання) ;

4) кризи прогресивні з позиції оновлення елементів системи, в якій виникають ;

5) кризи багатогранні і неповторні ;

6) кризи взаємодіють, поглиблюючи одна одну та зумовлюючи ефект резонансу в різних сферах ;

7) кризи мають завершення, але термін їхньої дії може бути різним і залежить здебільшого від суб'єктивних чинників ;

8) кризи є "живими організмами", виникненню яких передують певні ризикові ситуації. Однак, усунувши з середовища певні імовірні ризики, ми не застережемо себе від кризи - вона все одно настане, тільки за іншими параметрами ризиків.

Отже, ключовим аспектом у дослідженні передумов виникнення криз та обґрунтування ефективних засобів управління ними є індифікація та оцінка ризикових ситуацій, що передують кризам, а також сфері їх походження.

Вищезазначені характеристики кризи стосуються також і фінансових криз, в епіцентрі яких, як правило, є банківські установи в силу функцій, які вони виконують в економіці країни.

Вивчення причин фінансових криз активно здійснюються протягом останніх 25 років. Однак і донині не існує єдиного підходу до визначення поняття "фінансова криза". В зарубіжних державах її сутність визначає через окреслення двох основних складових - банківської та валютної криз. Сумісне дослідження цих криз зумовлене такими причинами :

- для дослідження цих криз застосовується подібні методи, а застосування однакових систем аналізу та оцінки ризиків дозволяє виявити як виникнення системної банківської кризи, так і ризик суттєвої девальвації національної валюти ;

- банківська та валютна кризи тісно взаємопов'язані - девальвація нацвалюти суттєво підвищує ризик виникнення банківської кризи і навпаки.

Найвідоміші в зарубіжній практиці тлумачення банківських та валютних криз, сформульовані Франкелем, Роузом, Детрагичем, Деміргюч-Кунтом, такі :

- валютна криза виникає при номінальному знеціненні нацвалюти на 25%, яке супроводжується зростання темпів знецінення валюти на 10% у порівнянні середнім рівнем за останні 5 років ;

- банківська криза розгортається при виникненні хоча б однієї з таких умов :

· частка непрацюючих актів у загальному обсязі активів банківської системи перевищує 10% ;

· витрати на відновлення функціонування банківської системи перевищує 2% ВВП країни ; наслідками проблем у банківському секторі є націоналізація значної його частини ( понад 10%) ;

· у країні відбувається масове вилучення депозитів або вводять обмеження й заборони щодо розірвання депозитних угод та вилучення коштів вкладниками, оголошують "банківські канікули".

Власне індифікація факторів, які відіграють ключову роль у формуванні кризових ситуацій на фінансових ринках, та пошук і застосування найбільш ефективних моделей їх прогнозування здійснюється дотепер.

3.3 Кризові явища в промисловості та пріоритетні заходи антикризової політики

Українська промисловість в поточному році продемонструвала один із найглибших показників падіння в світі, що свідчить про низьку ефективність урядової антикризової політики.

Перша половина 2009 р. продемонструвала значну глибину кризових явищ в Україні. Згідно даних Державного комітету статистики, в І кварталі 2009 р. ВВП країни скоротився на 20,3 %, що є одним із найгірших показників економічної динаміки в цей період у світі. Це підтвердило висновки багатьох експертів про досить слабке підґрунтя економічного зростання, що спостерігалося в Україні в останні роки. В досить складному стані опинилася вітчизняна промисловість, яка вносить значний вклад в економічне зростання країни, суттєво впливає на рівень інвестиційної активності, зайнятості населення та формує значну частку доходів бюджетів усіх рівнів.

За таких умов украй актуальними є аналіз причин, які обумовили таке глибоке падіння, та визначення зовнішніх та внутрішніх чинників кризових тенденцій в промисловості України. Це дозволить оцінити ефективність дій уряду у передкризовий період і розробити ефективні заходи антикризової політики.

Одним із найбільш дискусійних тверджень, які пояснюють причини настільки негативних показників економічного стану України, є посилання на вплив глобальної фінансової кризи як визначальний чинник. Між тим, схожі з Україною за економічними характеристиками країни (передусім країни СНД), які, подібно до України, виступали більшою мірою реципієнтами капіталу на світових фінансових ринках, постраждали значно менше, ніж країни ЄС і Північної Америки. Більш того, багатьом із них вдалося зберегти позитивну динаміку економічного зростання. Зокрема, в першому кварталі 2009 року в Узбекистані зафіксовано зростання ВВП на 7,9%, Молдові - на 7,2 %, Азербайджані - на 4,1%, Таджикистані - на 3,5 %, Грузії - на 2,6 %, Білорусії - на 1,1 %.

Через відсутність системних оперативних антикризових заходів зовнішні чинники актуалізували низку внутрішніх проблем. До найбільш гострих чинників, які сприяли глибокому падінню вітчизняної промисловості, належать:

1. Падіння платоспроможності підприємств. Неможливість залучення позичкових коштів для промислових підприємств ускладнює реалізацію не лише інвестиційних планів, а й поточної діяльності. Наявні фінансові ресурси багатьох суб'єктів господарської діяльності акумульовані в запасах готової продукції, ціна і попит на яку зменшуються. Зокрема, ціни на металопродукцію за останній рік зменшилися в 2-3 рази, хімічну - на 20-40 %, продукцію вагонобудування - 15-25 %. Через дефіцит ліквідних коштів ускладнюється процес розрахунків з контрагентами. Внаслідок цього запускається циклічний процес нарощування дебіторської та кредиторської заборгованості по всій промисловості та подальше зв'язування ліквідності. Зокрема, на 1 січня 2008 р. обсяг поточних зобов'язань в промисловості складав 278,1 млрд. грн., а на 1 квітня 2009 р. сума сягнула 376,6 млрд. грн.

2. Зниження добробуту населення. Від'ємна кумулятивна динаміка зростання реальних доходів миттєво відобразилося на зменшенні внутрішнього попиту на продукцію вітчизняної промисловості. Крім того, важливу роль зіграло ускладнення доступу до кредитів. Зниження добробуту населення найбільш вдарило по автомобілебудуванню, харчовій та легкій промисловості. Загалом обсяг роздрібного товарообороту за 5 місяців 2009 р. зменшився на 15,3 % в порівнянні з аналогічним періодом минулого року.

3. Посилення фіскального тиску. Через відсутність коригування видатків бюджету відповідно до темпів зниження ВВП, в бюджеті утворився значний дефіцит коштів, компенсація якого відбувається за рахунок підвищення ставок податкових платежів (зокрема, акцизних зборів та податку з власників транспортних засобів), збільшення термінів повернення ПДВ, авансових стягнень з підприємців податків майбутніх періодів тощо. Зокрема, якщо на початок року переплати до зведеного бюджету складали майже 9 млрд. грн., то на 01.07.09 - 11,3 млрд. грн. (приріст за півріччя - 2,3 млрд. грн. або 25,4%).

4. Зменшення обсягів кредитування економіки. Ускладнення доступу до дешевих грошей на світових ринках, стрімке звуження ресурсної бази всередині країни, спровоковане панікою вкладників, призвело до того, що вітчизняні банки практично заморозили кредитування як сектору домогосподарств, так і сектору не фінансових корпорацій. За перше півріччя 2009 р. обсяг кредитів в економіку України зменшився з 722,6 млрд. грн. в січні до 714,7 млрд. грн. в червні. Кредитування сектору домогосподарств (фізичних осіб) зменшилося з 268,9 млрд. грн. до 248,2 млрд. грн., в той же час, кредитування юридичних осіб збільшилося з 453,7млрд грн. до 466,5млрд. грн. Проте значну частку приросту кредитування юридичних осіб приходиться на надання державними банками НАК ,,Нафтогаз" кредитів для погашення зобов'язань перед постачальниками газу.

5. Знецінення акцій вітчизняних компаній. Відтік спекулятивного капіталу України, падіння кредитних рейтингів, пов'язане з несприятливою макроекономічною ситуацією, та глобальна переоцінка ризиків і привабливості окремих галузей економіки мали наслідком падіння ринкової вартості акцій вітчизняних компаній. Особливо глибоким виявилося падіння акцій публічних компаній. Подібна волатильність акцій змусила деяких кредиторів, переоцінюючи заставу (як правило, цінні папери компаній) внаслідок зниження її вартості, вимагати достроково погасити зобов'язання, або збільшити заставу. Це, в свою чергу, негативно відобразилося на фінансовому стані багатьох компаній.

6. Порушення функціонування платіжно-розрахункової системи. Виникнення проблем зі здатністю обслуговувати свої зобов'язання в декількох крупних банках та введення в них тимчасової адміністрації мало наслідком заморожування на деякий час поточних та строкових рахунків багатьох компаній, через що вони понесли значні збитки та вимушені були зменшити економічну активність.

7. Глибоке падіння виробництва в галузях економіки, які формують попит на продукцію промислового виробництва. Будівництво почало знижувати обсяги робіт ще з кінця 2007 року, коли на ринках посилилися проблеми з ліквідністю. Вплив світової кризи на клався на низку внутрішніх проблем (монополізація та надмірний ступінь регуляції галузі, відсутність власних фінансових ресурсів) через що об'єми виконаних робіт в січні-травні 2009 р. різко скоротилися - на 55,8% проти аналогічного періоду 2008 р. Будівництво, яке формує значний сегмент попиту на промислову продукцію, почало скорочувати обсяги закупівель та нарощувати борги перед клієнтами.

Синергетичний ефект від одночасної дії вказаних деструктивних чинників призвів до надвисоких темпів падіння виробництва в промисловості, які виявилися одними з найбільших у світі. Як видно з Рис. 8, в січні-березні поточного року вищий показник промислового спаду був зафіксований лише в Японії.

Рис. 8. Динаміка промислового виробництва в країнах світу в січні-березні 2009 р., % до відповідного періоду попереднього року

В січні-травні 2009 р. в порівнянні з відповідним періодом попереднього року обсяги промислового виробництва в Україні зменшилися на 31,9 %. При цьому падіння було зафіксоване в усіх галузях вітчизняної економіки. Ситуацію загострює той факт, що динаміка вітчизняної промисловості не продемонструвала суттєвого зростання навесні, коли сезонні фактори створюють передумови для зростання принаймні помісячної динаміки (Рис. 9). Як правило, квітень є періодом сезонного прискорення зростання промислового виробництва, чому сприяють активізація будівництва, сировинних ринків, ринків продукції машинобудування тощо. Натомість у поточному році в порівнянні з попереднім місяцем у квітні більшість ключових галузей вітчизняної промисловості продемонстрували спад. Травень дещо поліпшив динаміку промисловості, що важливо, зважаючи на значну кількість вихідних днів у цьому місяці. Проте падіння порівняно з квітнем зберігалося в машинобудуванні (3,1%), легкій промисловості (3,2%), хімічній та нафтохімічній промисловості (6,5%), деяких інших галузях.

Рис. 9. Динаміка промислового виробництва в грудні 2008 р. - травні 2009 р., %

Загалом за період січня-травня обсяги виробництва в переробній промисловості зменшилися на 35,9 %,

В переробній промисловості найглибше падіння було зафіксовано в машинобудуванні (53,0%), виробництві неметалевої мінеральної продукції (44,3%), металургії (43,4%). Як видно з Рис 10, саме металургія, на яку в до кризовий період припадали майже третина всього промислового виробництва та близько 45 % вітчизняного експорту, внесла максимальній вклад в падіння промислового виробництва.



Рис. 10. Внески галузей в динаміку промислового виробництва в січні-травні 2008-2009 рр., в.п.

Перше півріччя 2009 р. стало для вітчизняних металургів періодом адаптації до нових умов на зовнішніх ринках після цінового шоку вересня-грудня 2008 р., пов'язаного з кількаразовим зниженням цін на основні види металопродукції. Весна 2009 р. засвідчила, що швидкого відновлення, принаймні, в поточному році, очікувати не варто. Ціни на металопродукцію трималися на рівні грудня минулого року. Лише у другій половині червня ціни на заготівку досягла 400 дол./т. В середньому ж в першому півріччі ціна коливалася в діапазоні 260-320 дол./т., тоді як ще рік тому вона досягала 1100-1200 дол./т.

У ситуації, що склалася, чітко виявилися системні проблеми українських металургійних підприємств, які обумовлювали надто високу собівартість продукції. Серед найбільших з таких проблем:

1) висока енерго- і ресурсоємність виробництва металопродукції. Зокрема, українські сталевари витрачають в 2-3 рази більше енергії на виплавку тонни сталі, споживають більше залізорудної сировини, коксу і брухту;

2) неефективність ринків сировини, що виявляється в підвищеній платі за менш якісну сировину (вугілля, кокс, залізорудну сировину (ЗРС), доломіт тощо). Через монополізацію вітчизняних ринків деякі українські фінансово-промислові групи вимушені ввозити ЗРС і коксівне вугілля з Північної та Південної Америки;

3) не прогнозованість державного регулювання, що виявляється в різких стрибках тарифів на послуги державних монополій. Передусім, це стосується формування тарифів на перевезення залізничним транспортом, акордних ставок на обробку вантажів в портах, вартості електроенергії, перманентної невизначеності з ціною на газ тощо;

4) вузькість і дорожнеча послуг транспортної інфраструктури, що пов'язане з відсутністю глибоких морських портів і актуальною до останнього часу проблемою дефіциту вантажних залізничних вагонів. Більш того, не маючи можливості вирішити зазначені проблеми за державні кошти, уряд блокує доступ в ці сегменти приватному капіталу.

Як наслідок, за підсумками першого півріччя 2009 р. українські підприємства гірничо-металургійного комплексу, за попередніми даними, скоротили виробництво чавуну, сталі і прокату на 34-39 % в порівнянні з аналогічним періодом 2008 р., ЗРС - на 22-35 %. При цьому, виробництво готового прокату за шість місяців скоротилося на 34 % - до 12,354 млн. т, сталі - на 39 % до 13,615 млн. т, чавуну - на 35 % до 11,976 млн. т, виробництво труб знизилося на 43 % - до 728 тис. т, метизів - на 50 % до 99 тис. т, коксу - на 26 % до 8,280 млн. т. У щомісячній динаміці відбулася стабілізація падіння виробництва сталі (у натуральному вимірі) на рівні 60 % від до кризових об'ємів. На даний момент завантаження виробничих потужностей українських металургійних підприємств складає близько 57-58%. Це є помірним результатом серед металургійних країн світу.

Як показано на Рис. 11, з початку цього року щомісячний об'єм виплавки сталі зафіксований біля відмітки 2,3 млн. т і відхиляється від цього рівня на незначний відсоток.

Рис. 11. Помісячна динаміка виплавки сталі, млн. т.

Певну підтримку вітчизняній металургії в першому півріччі здійснювали:

1. Девальвація національної валюти, що створила додатковий ресурс цінової конкурентоспроможності та очистила внутрішній ринок від конкурентів. За п'ять місяців поточного року імпорт металопродукції до України по групі "чорні метали" скоротився на 72,9 % в порівнянні з аналогічним періодом минулого року - з 1575,7 тис. т до 426,7 тис. т.

2. Заморожування і навіть зниження цін на деякі ресурси і супутні тарифи (газ, електроенергія, послуги перевезення та ін.), що стало наслідком співпраці металургійних компаній з Урядом. 24 червня 2009 р. Кабінет Міністрів продовжив ще на три місяці - до 1 жовтня 2009 р. - дію Постанови № 925 від 14 жовтня 2008 р. ,,Про заходи щодо стабілізації ситуації в гірничо-металургійному і хімічному комплексах країни", якою введені пільги для підприємств ГМК і хімічної промисловості, зокрема - мораторій на підвищення тарифів на вантажні залізничні перевезення і електроенергію, скасування 12 % цільової надбавки при продажу газу. Також Уряд пообіцяв сприяти зниженню цін на основні види сировини для металургійного виробництва і скороченню до 5 днів термінів відшкодування ПДВ для експортерів.

3. Розширення географії експорту. Зокрема, українські компанії вперше з 2004-2005 рр. повернулися на ринки Південно-Східної Азії, зокрема Китаю. Це стало можливим за рахунок збільшення цінового ресурсу їх конкурентоспроможності внаслідок девальвації гривні. Збільшення доходу від зростання вартості американського долара дозволило їм зменшити вартість металопродукції та збільшити відшкодування ПДВ. Варто зазначити, що основні конкуренти України проводили більш м'яку девальвацію своїх національних валют, а найбільший конкурент в Південно-Східній Азії - Китай взагалі відмовився від девальвації власної валюти. Це зробило вітчизняну продукцію більш дешевою, аніж продукцію китайських виробників, що дозволило українським металургійним компаніям їх частково потіснити.

Серед негативних тенденцій варто відзначити той факт, що в структурі експорту української металопродукції продовжує збільшуватися частка низько технологічної продукції. За підсумками січня-травня 2009 р. частка напівфабрикатів в загальній структурі експорту металопродукції з України досягла 55,1 %, тоді як за аналогічний період минулого року вона складала 45,7 %. Така тенденція є наслідком низької якості української продукції з вищою доданою вартістю, а також надто високої її собівартості. Очевидно, що, оскільки кожен переділ є більш ресурсоємним, ніж в конкурентів, в підсумку кінцева продукція виявиться дорожчою.

Ще однією галуззю, яка внесла значний вклад в глибоке падіння промисловості, є машинобудування, в якому в січні-травні 2009 р. було зафіксоване падіння на рівні 53,0 %. На відміну від чорної металургії, ця галузь промисловості в більшій мірі залежить від внутрішнього попиту, тому її стан значною мірою відображає динаміку та ефективність внутрішніх ринків.

Найбільше постраждало в період кризи виробництво транспортних засобів та устаткування, яке в перші п'ять місяців року скоротилося на 64,1%.

Катастрофічна ситуація склалася у вітчизняному автомобілебудуванні, яке до осені 2008 року було одним із найбільш динамічних серед європейських країн. Випуск автобусів в 2009 р. склав лише 8,7 %, а легкових автомобілів - 15,6 % рівня січня-травня минулого року. В тяжкій ситуації також опинилося виробництво сільськогосподарської техніки. Виробництво тракторів склало лише 5 % минулорічного обсягу.

Головними факторами, що сприяли надмірно глибокому падінню, є:

- зменшення удвічі інвестиційної активності в Україні та суттєве охолодження інвестиційної діяльності в країнах СНД, які формували значну частину попиту на продукцію машинобудування;

- зменшення платоспроможного попиту населення у поєднанні із скороченням обсягів фінансування майже з усіх джерел (обмеження кредитування, встановлення більш жорстких умов для отримання кредитів, підвищення відсоткових ставок на кредити внаслідок погіршення ліквідності банківських установ), що негативно відбилося насамперед на ринку легкових автомобілів та побутової техніки;

- зменшення темпів модернізації житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу, які були важливим чинником попиту на інвестиційну продукцію машинобудування.

Відносно помірний спад продемонструвала добувна промисловість (19,5%). Більш сприятливий стан в цьому секторі промисловості пояснюється тим, що більшість його товарів в Україні є дефіцитними, зокрема - газ, нафта, коксівне вугілля, залізорудна сировина, марганцева руда. Дисбаланс між попитом і пропозицією був подоланий через суттєве зменшення імпорту, який значно подорожчав через девальвацію гривні. Падіння видобутку корисних копалин, крім паливно-енергетичних, на 34,6%, що було спричинене зменшенням попиту на сировину з боку металургійної галузі та виробництва будівельних матеріалів, частково компенсувалося приростом видобутку паливно-енергетичних ресурсів, чому сприяло, зокрема, бажання зменшити закупівлі газу з РФ у січні-лютому 2009 р. Враховуючи, що вітчизняний газ майже в п'ять разів дешевший, ніж російський, попит на нього підтримуватиме обсяги видобутку на досить високому рівні й надалі.

Споживчий попит на нафтопродукти разом зі зростанням попиту на паливно-мастильні матеріали з боку аграрного сектору економіки в період весняно-польових робіт, сприяли стримуванню темпів падіння виробництва в добувній промисловості та виробництві коксу й продуктів нафтопереробки. Зокрема, виробництво дизельного палива у натуральному вимірі зросло у січні-травні на 18,1%. Девальвація гривні, яка утруднила імпорт енергоносіїв, сприяла заохоченню видобування паливно-енергетичних матеріалів (зниження обсягів виробництва у галузі складало лише 8,5 % порівняно з січнем-травнем 2008 р.). Водночас зазначена галузь тривалий час перебуває в депресії. І, якщо коксохімічна галузь має досить оптимістичні прогнози через заміщення газу в металургійному виробництві коксом, вітчизняна нафтопереробка для подолання низхідних тенденцій потребує структурних реформ.

Скорочення обсягів виробництва продукції хімічної та нафтохімічної промисловості на 35,8 % за перші п'ять місяців 2009 р., перш за все, пов'язане як зі зниженням попиту на її продукцію з боку суміжних галузей промисловості, які використовують її в якості проміжного споживання (виробництві іншої неметалевої мінеральної продукції та машинобудуванні), так і зі звуженням зовнішнього попиту.

Найменше з усіх втратила під час кризи харчова промисловість (7,3 %). Ключовими чинниками, які підтримали її динаміку, є : низька еластичність споживчого попиту на продовольчі товари ; наявність сировинної бази завдяки залишкам рекордного врожаю 2008 р. ; підвищення цінового ресурсу конкурентоспроможності продовольчих товарів внаслідок девальвації гривні;

помірна динаміка зменшення доходів населення та збереження бюджетних соціальних програм, що підтримують внутрішній попит.

Таким чином, значна глибина кризового падіння вітчизняної промисловості свідчить про низьку ефективність антикризових заходів, які вживаються урядом. Зазначені вище системні причини глибокої кризи в промисловості вимагають системної антикризової політики. Враховуючи проаналізовані фактори падіння економіки, уряду необхідно акцентувати увагу на наступних пріоритетних напрямках роботи.

І. Розширення внутрішніх ринків

Зміцнення та розбудова внутрішніх ринків в умовах фінансово-економічної кризи є одним із найбільш дієвих і ефективних інструментів стимулювання економічного розвитку. Для зміцнення та розбудови внутрішніх ринків в коротко- та середньостроковій перспективі по кожному напрямку мають буди запроваджені такі заходи:

1. Ініціювання великих інфраструктурних проектів, які мають підвищити внутрішній попит на вітчизняну промислову продукцію. Україна має широкий спектр інструментів для активізації інвестиційної складової вітчизняної економіки. Крім заходів в рамках підготовки до Євро 2012, нагальної модернізації вимагають вітчизняна енергетика, вугільна промисловість, газотранспортна система, житлово-комунальне та дорожнє господарство. Державні інвестиції в дані сектори національної економіки значно розширять попит на продукцію вітчизняної промисловості, передусім, машинобудування, гірничо-металургійного комплексу, виробництво будівельних матеріалів тощо.

2. Удосконалення антимонопольного законодавства та підвищення ефективності діяльності Антимонопольного комітету України (АМКУ). Монополізм є одним із найбільш деструктивних чинників, що гальмують процеси зміцнення та розбудови внутрішніх ринків в Україні. Пріоритетами антимонопольної політики мають бути формування адекватного інституційно-правового середовища для розвитку конкуренції та свободи підприємницької діяльності, зміцнення впливу та повноважень АМКУ, підвищення ефективності його роботи, посилення відповідальності суб'єктів господарювання за порушення вимог антимонопольного законодавства.

3. Упорядкування сфери державних закупівель. Державні закупівлі є однією із найбільших складових сукупного внутрішнього попиту. В умовах звуження інших складових (внутрішнього споживання, інвестицій, експорту) саме державні закупівлі є дієвим важелем, який може застосувати уряд для розширення сукупного попиту. Водночас, зловживання в даній сфері є однією із найскладніших проблем, що стоять на заваді реалізації потенціалу інституту державних закупівель. Формування публічного та прозорого механізму державних закупівель може суттєво пожвавити не лише внутрішній ринок, а й інвестиційну діяльність вітчизняних підприємств. Для цього необхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на:

- формування та розвиток широкої інформаційної системи, яка б доводила до підприємців можливості реалізувати державі свою продукцію;

- розкриття інформації про всіх учасників тендерів, їх пропозицій, власників представлених в тендерах компаній;

- встановлення прямих відносин з вітчизняними компаніями, які безпосередньо займаються виготовленням продукції, оминаючи посередників;

- встановлення відповідальності за зловживання в сфері державних закупівель.

ІІ. Захист вітчизняного виробника.

Зміцнення та розбудова внутрішніх ринків мають неодмінно супроводжуватися комплексом заходів щодо підтримки вітчизняного виробника, оскільки в протилежному випадку дефіцит пропозиції, який є результатом розширення внутрішнього попиту, покриватиметься імпортованою продукцією.

1. Зважене зменшення частки імпорту на внутрішньому ринку. Вступ України в СОТ лише модифікував інструменти захисту внутрішніх ринків. На зміну прямому протекціонізму має прийти більш тонка політика обмеження доступу некритичного імпорту на внутрішні ринки. Зокрема, через посилення контролю за дотриманням стандартів якості Україна має можливість обмежувати доступ низькоякісної та дешевої продукції, що автоматично створить простір для вітчизняних виробників. Значний ресурс для розширення внутрішнього ринку криється в боротьбі з контрабандою та тіньовими схемами імпорту.

2. Перегляд та оптимізація системи пільг та стимулів для національних виробників. Нинішня система пільг та преференцій національним виробникам продемонструвала свою неефективність. Це обумовлено тим, що вона в більшій мірі спрямована на підвищення ліквідності підприємств, які спрямовували кошти на поповнення обігового капіталу, чи взагалі виводили з підприємства. Найбільш наочним прикладом цього є гірничо-металургійний комплекс та автомобілебудівна галузь. Дані сектори промисловості отримали в минулі роки значний обсяг пільг, проте результатом було лише кількісне збільшення обсягів виробництва без суттєвих інвестицій в модернізацію основних фондів. На зміну діючій системі пільг та преференцій має прийти політика, спрямована на стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності. В рамках такої політики має бути розширена дія механізмів зниження податкового тиску на інвестиції в основні фонди, компенсації відсотків по кредитах, затвердження пільг під цільові програми тощо.

3. Розширення програм державного страхування експортно-імпортних операцій. В умовах гострого дефіциту фінансових ресурсів держава має взяти на себе частину ризиків, пов'язаних з діяльністю вітчизняних компаній. Дану політику можна реалізувати в двох напрямках: часткового компенсування страхових премій при укладанні договору з приватними страховиками, або створення власного державного страхового агентства. Враховуючи, що вітчизняні компанії активно працюють в країнах ,,третього світу", страхування їхньої діяльності дозволить зменшити вплив випадкових і непередбачених ситуацій.

ІІІ. Заходи фінансової політики.

1. Активізація кредитування вітчизняних виробників державними та комерційними банками. Першочерговим завданнями в рамках даної політики мають стати позбавлення держаних банків функцій опосередкованого фінансування дефіциту бюджету. Зокрема, Ощадбанк активно використовується урядом з метою підвищення ліквідності НАК ,,Нафтогаз", як результат, більш ніж 50 % кредитного портфелю цього банку припадає на НАК ,,Нафтогаз". В даному контексті Уряд має спрямувати ресурси державних банків на кредитування, перш за все, виробничого сектору економіки. Важливим завданням Національного банку України має стати стимулювання кредитування комерційними банками реального сектору економіки через надання їм пільгового рефінансування та зниження резервних вимог під такі активи.