Місце України в світовій економіці

План

1. Місце України в світовій економіці

2. Найбільші транснаціональні корпорації (на прикладі) і їх роль в світовій економіці

1. Місце України в світовій економіці

Розгляд проблеми розвитку України у системі світового господарства свідчить, що її економіка має значний інтеграційний потенціал, усі підстави і значні можливості для поступового входження у світову економіку. Україна традиційно займає одне з провідних місць серед держав СНД щодо розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Це зумовлено тим, що в нашій країні існують вагомі об'єктивні матеріальні передумови, які, виступаючи як інтеграційний потенціал, сприяють розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків: природні й трудові ресурси, виробничі потужності, науково-технічний потенціал, географічне розташування, транспортне забезпечення, геополітичне становище.

Опираючись на ці передумови, Україна досягла певних результатів у розвитку експортного виробництва. Зіставлення показників, які характеризують місце України у загальному експортному потенціалі країн, що входили до колишнього СРСР, показує значну роль України у цьому процесі. Так, частка України в останні роки існування СРСР становила 20% загальносоюзного експорту. Він направлявся з України у 123 країни світу, об'єктами міжнародних зв'язків були понад 1400 підприємств України. Частка України у колишньому загальносоюзному експорті по окремих видах продукції досягала 50-100 відсотків.

Регіональні можливості експортного потенціалу України залежать від рівня розвитку окремих економічних районів, серед яких, безумовно, виділяється Донецько-Придніпровський, на який припадає 2/3 експорту України. Належне місце у розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України посідає прикордонне співробітництво, в першу чергу економічні зв'язки західних областей з відповідними прикордонними районами Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії. Існують, наприклад, достатньо тісні зв'язки між Чернівецькою областю України і Сучавським повітом Румунії. Але в цілому прикордонне співробітництво у загальному обсязі зовнішньої торгівлі невелике, має місцеве значення і потребує подальшого розвитку.

Незважаючи на значні потенціальні можливості входження України у систему світового господарства, нині існують об'єктивні причини, що стримують її рух до світового ринку. По-перше, треба мати на увазі, що Україна, як молода суверенна держава, ще не має достатнього досвіду налагодження економічних зв'язків з країнами світового співтовариства. Це стримує процес інтеграції національної економіки у світову. По-друге, значною перешкодою є те, що Україна, як частина, що входила у минулому до складу СРСР, певною мірою ліквідувала структури, за допомогою яких здійснювалася загальносоюзна зовнішньоекономічна діяльність. Але нових органів, які можуть проводити на всіх рівнях національну зовнішньоекономічну політику України, ще недостатньо. Відбувається формування відповідних структурних елементів на рівні міністерств, відомств, об'єднань підприємств, територіальних органів державної влади, які мають сприяти виходу на міжнародну арену. Сьогодні Україна як суверенна держава є членом таких міжнародних економічних організацій, як МВФ, Світовий банк, ЮНКТАД та ін. У цих організаціях Україна не тільки може проводити політику захисту своїх економічних інтересів, але й сама впливати на хід подій у світовій економіці. Але головні причини стримування руху України до світових ринків сьогодні - це, насамперед, наслідки глибокої загальної кризи, яка сьогодні долається інтегрування з державами СНД (які теж знаходились у стані економічної кризи), що об'єктивно зумовлено існуванням традиційних зв'язків між ними; низький рівень якості продукції, яка випускається та неконкурентоспроможність її на світових ринках; недосконалість системи управління зовнішньоекономічними відносинами і відсутність чіткої й сталої правової бази для них; відсутність кваліфікованих кадрів.

Україні на її нелегкому шляху становлення реальної господарської самостійності та суверенітету, створення ефективної ринкової економіки, вкрай необхідно забезпечити нову якість зовнішньоекономічної діяльності, спрямованої на швидке її входження до світового господарства. Ще зовсім недавно, в умовах надзвичайної політизації всього зовнішньоекономічного співробітництва колишнього СРСР, шлях на міжнародні ринки, особливо передових країн, Україні був закритий. Внаслідок цього вона постійно відставала від рівня розвитку передових держав. В останні роки країна крокує у напрямі відкритості зовнішньому світові, проте процес становлення національного зовнішньоекономічного механізму йде суперечливо і з великими труднощами. І це пояснюється не лише внутрішніми проблемами самої України, а й наявними у світі складними зовнішньоекономічними умовами, гострою конкуренцією на світових ринках. Щоб успішніше витримати значну конкуренцію, зберігати та історично розширити ринки збуту своєї продукції, Україні насамперед необхідно:

- нарощувати ефективність економіки, що базується на ринкових відносинах;

- вдосконалювати концепцію розвитку зовнішньоекономічних зв'язків держав;

- забезпечити впровадження ціноутворюючих принципів на базі світових цін;

- всіляко підсилювати експортну спрямованість у зовнішній торгівлі, особливо у сфері поставок продукції машинобудування, галузей високих технологій;

- вдосконалювати механізм валютно-фінансових відносин з іншими державами;

- приділити серйозну увагу підготовці кадрів для зовнішньоекономічної сфери.

Україна як молода незалежна держава має усвідомити себе в геополітичному контексті і в контексті розвитку світової цивілізації, визначити свої геополітичні інтереси з урахуванням складної системи інтересів різних країн та сучасного розкладу сил -- економічних, політичних, військових, духовних. Особливо це стосується близького оточення України.

Визначення національних інтересів України і активізація її зусиль у зовнішньополітичному вимірі відбувається на трьох рівнях: глобальному, регіональному і локальному.

На глобальному рівні можливості України є вкрай обмеженими, враховуючи значне зниження її економічного і військового потенціалу, та те, що вона позбавилася ядерної зброї. Внаслідок глобального геостратегічного програшу Україна на цьому рівні є об'єктом тиску з боку глобальних силових потуг - США та міжнародних фінансових структур, РФ, яка зберігає статус глобальної військово-стратегічної потуги, Європейської спільноти та інших.

Глобальні сили мають певні інтереси в Україні, які можуть бути реалізовані в спектрі можливостей між ситуацією "країна - суб'єкт" та ситуацією "країна - об'єкт". Зниження статусу України як суб'єкта зменшує її можливості опору, зовнішній тиск зростає. І навпаки, підвищення спроможності України як суб'єкта надає більше можливостей для її економічного і політичного утвердження в геополітичному просторі. Жорстока дійсність полягає в тому, що коли країна падає в прірву, це часто не зачіпає інтереси інших, але коли вона прагне зробити хоч малий крок щодо підвищення власного статусу суб'єкта, неодмінно посилюється зовнішній тиск. Ми можемо це бачити на прикладі ситуації навколо будівництва іранської АЕС, танкового контракту з Пакистаном, контракту з південнокорейською фірмою ДЕУ в галузі автомобілебудування тощо.

У субрегіональному вимірі (в просторі найближчого оточення) за Україною залишається статус великої регіональної держави із значним потенціалом, що надає їй шанс для активної політики щодо реалізації власних інтересів. Україна, як спадкоємиця частини інтересів, цілей і проблем колишнього СРСР у Центральній і Південно-Східній Європі, в Чорноморському регіоні, має відігравати тут значну роль в організації нової системи порядку. Для неї життєво важливим є розв'язання конфліктних ситуацій на Балканах, у Придністров'ї, в Кавказькому регіоні, формування моделей рівноправного партнерства з Польщею, Туреччиною, Росією як потужними регіональними лідерами в цій частині світу. Однак Україна тут частково здає позиції. Втрата контролю над Чорноморським флотом (який має суто регіональне, а не стратегічне значення), втрата ринків на Балканах через тривале закриття Дунайської транспортної мережі, труднощі з розбудовою Кавказького транспортно-енергетичного коридору, Одеського нафтотерміналу тощо -- все це знижує можливості регіонального лідерства України.

Україна поступилася Литві 1 місцем в списку країн Європи та СНД за падінням валового внутрішнього продукту. У квітні-червні падіння реального валового внутрішнього продукту (ВВП) України в порівнянні з аналогічним періодом минулого року склало 18%, повідомив Держкомстат. Падіння економіки України в II кварталі сповільнилося в порівнянні з I кварталом. У січні-березні спад реального ВВП рік до року склав 20,3%. За підсумками першого кварталу Україна впевнено зайняла перше місце з падіння валового внутрішнього продукту серед усіх країн Європи та СНД. Однак тепер за темпами падіння нашу країну обігнала Литва. Її "обігнала" Латвія (падіння реального ВВП у другому кварталі на 18,2%), а лідером стала інша прибалтійська держава - Литва (-22,6%). Хоча, ще не всі країни Євросоюзу та СНД оприлюднили дані про динаміку ВВП у другому кварталі.

Загроза економічній безпеці України з боку відносин з міжнародними фінансовими організаціями існує не лише в зв'язку з проблемою зовнішньої заборгованості. Отримання кредитів від інституцій супроводжується додатковими, часто досить жорсткими, вимогами стосовно дотримання відповідного рівня інфляції, обсягів приватизації, дефіциту державного бюджету. І світовий банк, і Міжнародний валютний фонд надання кредитів країні пов'язують з вимогами скорочення соціальних програм, зокрема, зменшенням відрахувань до Фонду соціального страхування, стовідсотковою оплатою житлово-комунальних послуг і транспорту, збільшенням пенсійного віку. Україні в цій складній кризовій ситуації, в якій вона знаходиться, дуже важко виконувати ці вимоги повною мірою. Спроби уряду все ж таки дотримуватись умов, що фіксуються кожного року в Меморандумі економічної політики, призводять до руйнації економіки України. Так, проведення жорсткої монетарної політики заганяє національну економіку в стан стагнації. Надмірний вплив на грошовий обіг і слаборозвинений ринок банківських послуг не тільки створює кризу неплатежів, зменшення валового внутрішнього продукту, але й реально погіршує національні конкурентні переваги, оскільки серйозно ускладнюються умови функціонування вітчизняних підприємств як в межах національної економіки, так і на міжнародних ринках.

Головним напрямом національної стратегії розвитку має стати державна підтримка вітчизняного виробника як складова економічної безпеки України. Потрібно орієнтуватись на нарощування експорту конкурентоздатних товарів і послуг, домагаючись позитивного платіжного балансу та еквівалентного товарного обміну на внутрішньому і зовнішньому ринках. Без такої моделі Україна приречена на те, щоб ніколи не бути учасником міжнародного економічного співтовариства.

Подальший розвиток відносин із міжнародними економічними організаціями гальмують дві групи проблем. Перша група включає проблеми, пов'язані із недосконалістю соціальної і економічної політики України, а саме: неефективність системи державного регулювання; непередбачуваність владних рішень; існування значних диспропорцій в економіці; монополізм виробників; криміналізація економіки, велика питома вага тіньової економіки. Друга група проблем стосується організації зовнішньоекономічної діяльності: недосконалість митного регулювання; грабіжницька податкова політика; бартеризація зовнішньої торгівлі тощо. Все це підриває довіру до України як надійного економічного партнера.

2. Найбільші транснаціональні корпорації (на прикладі) і їх роль в світовій економіці

80-90-ті ХХ ст. характеризуються значним посиленням процесу транснаціоналізації світової економіки. Транснаціональні корпорації (ТНК) стали головним суб'єктом економічної діяльності у світовому економічному просторі, що модернізується. Відзначаючи цю тенденцію, багато дослідників пишуть про “настання ери транснаціональної економіки”, чи нової “цивілізації транснаціонального бізнесу”.

ТНК є, з одного боку, наслідком, а з іншого - причиною зростання міжнародної концентрації виробництва, а отже і розгортання процесу інтернаціоналізації. Будучи на сучасному етапі однією з найефективніших організаційних форм інтернаціоналізації господарського життя, вони перебувають у центрі історичного процесу глобалізації світової економіки.

Транснаціоналізація веде до небувалого високого рівня взаємозалежності між країнами. Як центри координації й рушії світового виробництва та обміну ТНК формують усередині своїх комплексів і між собою мережу відносин, які виходять за межі національних держав. Розвиваючись з одногалузевих елементів національних господарських систем, сучасні ТНК перетворилися на міжгалузеві внутрішньо диверсифіковані комплекси з інтернаціональним масштабом операцій, діалектично заперечуючи, таким чином, свою первинну основу.

В науковій літературі нині утверджується висновок, що до сучасних ТНК навряд чи можливо застосувати категорію конкретної національної належності. В рамках стратегії глобалізації країна початкового базування дедалі частіше розглядається ними лише як один із районів з певними перевагами розміщення. ТНК беруть участь у міжнародному поділі праці на двох рівнях - внутрішньофірмовому і міжфірмовому. Внутрішньокорпораційний поділ праці, який визначає характер і способи взаємодії окремих структурних ланок в процесі міжнародного усуспільнення виробництва, складається під впливом стратегії ТНК. На міжфірмовому рівні такий поділ праці починає дедалі більше складатися не між країнами, а між діючими в них ТНК.

Глобальна конкуренція між фірмами змушує їх розглядати світ як величезний цілісний ринок. Незважаючи на олігополістичний характер структури багатьох сегментів цього ринку, тут відбувається постійна зміна співвідношення сил між агентами економічної діяльності внаслідок передусім змін у перевагах власності, а також еволюції переваг інтернаціоналізації й розміщення. В цій боротьбі за контроль над ринком перетворення національних фірм у транснаціональні або підвищення ступеня “міжнародності” останніх часто стає однією з найважливіших умов зростання фірм. ТНК - найдинамічніший структурний елемент світової економіки. За мобільністю, здатністю до трансформації зв'язків та організаційних структур, швидкістю реакції на імпульси НТР вони набагато перевершують або регіональні форми господарських утворень. На відміну від них ТНК не прив'язані до цієї чи іншої території, а отже здатні з'єднати фактори виробництва різної державної належності і брати участь в освоєнні ринків у будь-якій частині світу.

Транснаціональні компанії характеризуються такими основними рисами:

- інтернаціональні і сфера функціонування і застосування капіталу;

- мають, як правило, величезний матеріальний і фінансовий потенціал;

- виходячи з попередньої ознаки, мають можливість здійснювати значні відрахування на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки (ТНК є носіями досягнень передової науки, передових технологій);

- мають, як правило, тісні зв'язки з національними банківськими компаніями і національними банківськими системами, входять у фінансові угрупування;

- як правило, це багатономенклатурні фірми, діяльність яких досить сильно диверсифікована;

- їм притаманна відносна незалежність руху власного капіталу по відношенню до процесів, що відбуваються в національних межах.

Організаційна й управлінська здатність ТНК інтегрувати фактори й умови виробництва у всесвітньому масштабі і реалізувати переваги власності, інтернаціоналізації та розміщення роблять їх високоефективним агентом економічної діяльності. З погляду ефективності поєднання факторів виробництва сучасні ТНК, очевидно, не мають альтернативи у світовій економіці. Така ефективність досягається транснаціональними корпораціями в ході боротьби за одержання стабільних прибутків. Саме стратегія максимізації загальнокорпораційного прибутку є основою оптимізації ТНК форм і напрямів їх господарської діяльності, внутрішньофірмових і міжфірмових взаємозв'язків.

Діяльність ТНК суттєвою мірою визначає не тільки конкурентоспроможність окремих галузей або країн, але й загальні обриси сучасної і майбутньої світової економіки. Інтернаціоналізація веде до посилення взаємозв'язків усіх складових частин світового господарства, до глобалізації економічного розвитку. ТНК виступають основною рушійною силою цього процесу. До початку 90-х років практично не залишилось жодної країни у світі, не охопленої їхніми виробничо-інвестиційними операціями. Формуючи тісні коопераційні взаємозв'язки між підконтрольними підприємствами на базі одиничного поділу праці, ТНК закладають міцний фундамент цілісності і взаємозалежності глобальної економіки.

Транснаціональними корпораціями (ТНК) вважаються суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють її за межами однієї країни. В економічній літературі також можна зустріти думку, що транснаціональною є корпорація, капітал якої мононаціональний, а сфера діяльності - міжнародна. Термін “багатонаціональні корпорації” іноді застосовується до корпорацій, які багатонаціональні і за природою свого капіталу, і за сферою діяльності. Усі ці визначення можна застосувати до поняття “транснаціональна корпорація”.

На нинішньому етапі саме ТНК, а не країни, як такі вважаються основними учасниками міжнародної торгівлі, переважний обсяг якої стосується торгівлі у межах ТНК напівфабрикатами та компонентами.

- інформаційна обізнаність з економічними і політичними особливостями різних країн;

- володіння значними ресурсами капіталу, технологіями, управлінською майстерністю та здатність до їх оперативного переміщення;

- масштабність економіки.

- попит певного зарубіжного ринку на товари корпорацій задовольняється за рахунок таких товарів на зазначений ринок;

- ТНК утворює на відповідних зарубіжних ринках виробничі потужності для постачання товарів на ці нові ринки, при цьому експорт товарів з материнської компанії скорочується або взагалі припиняється;

- утворені компанії, продовжуючи постачати товари на місцеві ринки, починають освоювати ринки інших країн;

- утворені компанії починають експортувати до країни материнської компанії товари виготовлені ними економічно ефективніше між на своєму ринку материнської компанії.

Стадії експансії ТНК уперше було помічено у сфері так званих первинних матеріалів (зокрема, нафти та міді), потім обробних галузях економіки, а нині - в третинному секторі.

Сучасні ТНК відрізняються від своїх попередників масштабами, формами та структурою організації діяльності, стратегією трансграничних операцій.

Протягом останніх двох десятиліть кумулятивний обсяг прямих іноземних інвестицій за темпами зростання більш ніж удвоє випереджав показник світових валових інвестицій в основний капітал. Зазначені дані свідчать про те, що міжнародне виробництво стає дедалі важливішим елементом світової економіки. Інші показники теж підтверджують цю тенденцію. Міжнародна виробнича мережа філій ТНК зростає швидкими темпами: їхні загальні активи досягли наприкінці 2005р. 23трлн дол., а загальна додана вартість, створена ними, - 2трлн дол. Приблизно 70% світових платежів за технологію є результатом внутрішньофірмових трансакцій ТНК.

Про зростання масштабів транснаціоналізації світової економіки свідчить те, що сума внутрішнього та зовнішнього нагромаджених обсягів прямих іноземних інвестицій досягла 1/5 світового ВВП, експорт закордонних філій ТНК - 1/3 світового експорту; ВВП, вироблений за рахунок закордонних філій, становить 7 % світового ВВП.

90% кількості транснаціональних фірм базується в розвинутих країнах з ринковою економікою. Однак з кожнім роком в процес транснаціоналізації дедалі більше залучаються фірми країн, що розвиваються, а також країни Східної та Центральної Європи. П'ять країн - Німеччина, Японія, США, Велика Британія, Франція є районами базування для половини материнських транснаціональних корпорацій промислово розвинутих країн. На ці країни припадає також 2/3 сукупного вивозу прямих іноземних інвестицій. У промислово розвинутих країнах розміщено близько 46 % усіх філій ТНК, у той час у країнах, що розвиваються, - 42 %.

На долю ТНК припадає основна частина міжнародних прямих інвестицій та міжнародної торгівлі. Вони відіграють вирішальну роль у структурі міжнародного виробництва, слугують чинником інтеграційних та глобалізаційних процесів, здійснюють глобальний трансфер нових технологій, прискорюють міжнародний рух капіталу, приводять до мобільності факторів виробництва та багато іншого.

Транснаціоналізація виробництва та обігу здійснюється на основі закордонної інвестиційної діяльності. Ось чому майже всі теорії розглядають транснаціональні корпорації як основні суб'єкти прямого іноземного інвестування.

У 2005 р. 100 найбільших нефінансових ТНК усього світу володіли закордонними активами на суму 1,8трлн дол. США, обсяг їхнього закордонного продажу становив 2,1трлн дол США, на їхніх іноземних філіях було зайнято близько 6 млн осіб. Майже 90% із 100 найбільших ТНК припадає на країни “тріади” (ЄС, США, Японія). Найбільші компанії зосереджені в таких галузях, як автомобільна промисловість, електроніка, виробництво електрообладнання, нафтова промисловість, хімічна та фармацевтична промисловість. У 2002р. загальний обсяг закордонних активів 50 найбільших нефінансових ТНК, розташованих у країнах, що розвиваються, становив 105млрд дол. США. Ці компанії в основному розміщені у невеликій групі країн та територій, включаючи Гонконг, Корею, Венесуелу, Мексику і Бразилію. Вони зосереджені в таких галузях, як виробництво харчових продуктів та напоїв, нафтова промисловість, будівництво і диверсифіковані операції.

У 1980р. у 15 найрозвиненіших країнах світу розміщувалися штаб-квартири 7,5тис. транснаціональних корпорацій. За станом на 2000р. їх кількість збільшилася до 25тис. У 2003р. у світі налічувалося 50тис. ТНК, які контролювали 40% приватних капіталовкладень і забезпечували виробництво третини товарів у країнах з ринковою економікою. Безпосередньо на ТНК працюють понад 100млн. чол. Транснаціональні корпорації забезпечували зайнятість населення у розвинених країнах на 4 %, а у країнах, що розвиваються, - 12%.

Стратегічні союзи дедалі частіше вкладають між ТНК рівних країн базування. Кожна транснаціональна фірма може вступати в союз з великою кількістю інших компаній. Іноді такі альянси об'єднують фірми-конкуренти, породжуючи складні взаємовідносини одночасного співробітництва та суперництва. В результаті створюються цілі “скупчення”, “галактики” ТНК, що об'єднують значну кількість прямо й опосередковано контрольованих ними фірм. Нерідко при цьому надвеликі ТНК опиняються в центрі численних міжфірмових угод.

Значного розвитку стратегічні союзи набули у високотехнологічних галузях, де швидкі темпи інновацій та стрімко зростаючі витрати спонукають ТНК кооперуватися, щоб спільно нести витрати і ризики, пов'язані з розробкою нової продукції. Прискорення темпів НТП приводить до того, що ТНК змушені розробляти, виробляти і продавати продукти на глобальній основі з самого початку циклу життя продукту. В умовах обмеження часу і ресурсів транснаціональні фірми розподіляють шляхом альянсів витрати інновацій і забезпечують ефективність використання своїх інвестицій.

Про значне поширення стратегічних альянсів свідчить те, що тільки європейські ТНК у галузі інформатики у 90-ті роки створили понад 700 таких союзів. Великий резонанс викликав, наприклад, альянс ТНК “Сіменс” та ІВМ з виробництва напівпровідників, до якого потім приєдналися найбільші японські ТНК, а потім і головні споживачі напівпровідників. Цей стратегічний союз символізував фундаментальну трансформацію цієї галузі електроніки. “Тошиба”, “Епл” та ІВМ вступили в стратегічний альянс у галузі розробок та обміну програмними продуктами для нового покоління ЕОМ.

Децентралізація внутрішньої управлінської структури ТНК, у свою чергу, передбачає появу в межах цілого частин, ідентичних рівнів макросистеми ТНК. Ілюстрацією цього є дедалі більше поширення регіональних штаб-квартир, які беруть на себе багато функцій центральної штаб-квартири і використовують, на додаток до цього, специфічні переваги розміщення даного регіону, що веде до зростання ефективності діяльності регіональних філійних мереж. Японські ТНК, наприклад, одним з перших створили в Сінгапурі регіональні офіси, що керують виробництвом автомобілів та електропобутової техніки в країнах Південно-Східної Азії. Іншим проявом зміни структури управління є активне створення транснаціональними фірмами за кордоном центральних органів за основними напрямами господарської діяльності. ТНК США ІВМ перенесла свою штаб-квартиру з виробництва комп'ютерних систем із країни базування в Англію, AT&T створили в Франції головний офіс для керівництва своєю глобальною мережею з виробництва телефонної техніки, а “Дюпон” - дві зарубіжні штаб-квартири з певних видів діяльності.

Для ведучих промислово розвинених країн саме зарубіжна діяльність їх ТНК визначає характер зовнішньоекономічних зв'язків. Так, до 40% вартості майна 100 крупніших ТНК (включаючи фінансові ) находяться за межами їх країни базування. Якщо співставити об'єм зарубіжного (міжнародного) виробництва ТНК з об'ємом їх експорту, очищеного від внутрішньофірмової торгівлі, то в кінці 90-их років це відношення для США, Японії і Німеччини складало відповідно: 4,1:1; 2,6:1; 1,5:3.

Активну участь в процесах міжнародного виробництва на базі традиційного міжнародного поділу праці, ТНК створили власне внутрішньофірмове міжнародне виробництво на основі модернізованого МРТ з підключенням ряду ринків з новою для них спеціалізацією. Саме цей внутрішньофірмовий варіант міжнародного виробництва став для сучасних міжнародних корпорацій основним.

ТНК в найбільшій степені стає визначаючим фактором для рішення долі тієї чи іншої країни в міжнародній системі економічних зв'язків. Активна виробнича, інвестиційна, торгівельна діяльність ТНК дозволяє їм виконувати функцію міжнародного регулятора виробництва і розподілення продукції і також, як рахують експерти ООН сприяти економічній інтеграції в світі.

ТНК порушують сфери, які традиційно рахувались областю державних інтересів - роблять висновки експерти ООН в докладі ЮНКТАД і транснаціональних корпораціях. Разом з тим мова не іде про рух в повній інтеграції світової економіки під керівництвом ТНК. В дійсності діяльність ТНК веде до інтеграції, інтернаціоналізації тільки в тих рамках і границях, які визначені отриманням максимального прибутку.

Відмічаючи позитивні сторони функціонування ТНК в системі світового господарства і міжнародних економічних відношеннях, треба сказати про їх негативний вплив на економіку тих країн, де вони функціонували. Спеціалісти вказують:

- на протидію реалізації економічної політики тих країн де ТНК виконують свою діяльність;

- на порушення законодавства країни перебування. Так, маніпулюють політикою трансферних цін, дочірні компанії ТНК, які діють в різних країнах, уміло обходять національні закони в цілях укриття доходів від оподаткування шляхом перекачування їх із однієї країни в іншу;

- на встановлення монопольних цін, диктат умов.

В цілому ТНК - це досить складний і феномен, який постійно розвивається в системі міжгосподарських зв'язків, потребуючий постійної уваги, вивчення і міжнародного контролю.

В деяких зарубіжних вивченнях до міжнародним корпораціям відносять компанії, які мають 25% активів за кордоном. Самі великі закордонні активи серед ТНК (крім фінансового сектора) мають англо-голандський концерн “Роял Датч/Шелл”, а також чотири фірми США: “Форд”, “Дженерал моторс”, “Екссон” і “ІВМ”.

1. Авдокушин Е. Ф. Міжнародні економічні відносини. Підручник. - М.: Юристь, 2001.

2. Бабець Є.К., Горлов М.І., Жуков С.О., Стасюк В.П.. Теорія економічного аналізу. Навч. посіб. - К.: ВД «Професіонал», 2007. - 384 с.

4. Дис. канд. екон. наук: Колєснік І.М.; Донец. нац. ун-т. -- Донецьк, 2004. -- 19 с. -- укp.

5. Дахно І. І., Бовтрук Ю. А. Міжнародна економіка. Навчальний посібник. - К.: МАУП, 2002.

6. Козик В. В., Панкова Л. А., Даниленко Н. Б. Міжнародні економічні відносини. Навчальний посібник. - К.: Знання-прес,2003.

7. Рибалкін В. Е., Щербанін Ю. Н, Балдід Л. В. та ін. Міжнародні економічні віднониси. Підручник для вузів. - М.: ЮНІТІ-ДАНА, 2001.

8. Філіпченко А.С., Будкін В.С., Рогач О.І.та ін. Світова економіка: Підручник /- К.: Либідь, 2007. - 640 с.