Прямі та портфельні зовнішні інвестиції

Реферат

Прямі та портфельні зовнішні інвестиції

Зміст

Вступ

1. Зовнішні (іноземні) інвестиції

Висновок

Література

Вступ

Іноземні прямі інвестиції -- здійснюються з метою придбання у повну власність або контрольного пакета акцій зарубіжного економічного об'єкта через створення нових підприємств і компаній або поглинання вже існуючих.

Кількісна відмінність прямих інвестицій від портфельних полягає у необхідній частці їх у загальному капіталі для забезпечення інвесторові контролю за ними. Експерти спеціальної комісії ООН з транснаціональних корпорацій, а також законодавство США та багатьох інших країн виходять з того, що мінімально ця частка повинна становити не менше 10%.

1. Зовнішні (іноземні) інвестиції

Зовнішні прямі інвестиції здебільшого здійснюють -- холдинги, фінансові групи та фінансові компанії.

* Холдингова компанія -- головна компанія якої-небудь фінансової імперії, монополії, що володіє контрольним пакетом акцій дочірніх підприємств і спеціалізується на управлінні цієї імперії, в яку входять підприємства разом зі своїми дочірніми і внучатами фірмами. Холдинг, як правило, здійснює інвестування з метою зміцнити у довгостроковій перспективі становище своєї фінансової імперії, монополії, інколи навіть відмовляючись від великих доходів.

* Фінансова група -- це декілька об'єднань підприємств, що тісно зв'язані між собою системою взаємної участі.

* Фінансова компанія -- це корпорація, що фінансує вибрані проекти за певним критерієм і не здійснює диверсифікації вкладень, що властиво інвестиційним компаніям.

Зовнішні портфельні інвестиції -- здійснюються у вигляді придбання цінних паперів підприємств, компаній та інших економічних об'єктів для отримання інвестором додаткового прибутку (але не забезпечують йому право контролю за цими економічними об'єктами). Цю групу складають -- інвестиційні компанії (компанії, що формують свій капітал за рахунок вкладів дрібних інвесторів на загальних основах і вкладення у цінні папери для них єдиний вид діяльності), страхові та пенсійні фонди.

* Повсюдні інвестиції, але без стабільного портфеля цінних паперів здійснюють інвестиційні дилери -- торгові компанії, інвестиційні банки, фондові доми, інвестиційні пули. Вони прагнуть отримати прибуток шляхом спекулятивної гри на біржі. Залежно від форм власності розрізняють -- приватні, колективні, державні, наддержавні інвестиції та спільне інвестування.

* Приватні інвестиції -- це інвестиції однієї особи, максимум сім'ї. Колективні інвестиції -- це вкладення акціонерних компаній, корпорацій, народних підприємств, кооперативів та ін.

* Державні інвестиції -- це вкладення із державного бюджету здебільшого у базові, малоприбуткові сфери й галузі народного господарства.

* Наддержавні інвестиції -- здійснюють міжнародні економічні організації та наднаціональні органи (наприклад, Кабінет міністрів ЄС).

* Спільне інвестування -- здійснюване українськими та іноземними громадянами, юридичними особами та державами. Основні правила інвестування підприємств -- це інвестування в цінні папери, в різні види акцій та облігацій з метою отримання прибутків з найменшим ризиком. Вкладення коштів у цінні папери залежить від трьох умов;

1) висока дохідність цінних паперів;

2) високий ступінь надійності вкладень при незначному ризику;

3) зростання доходів у майбутньому від таких вкладень.

Ці три основні інвестиційні умови складають інвестиційний клімат -- сукупність об'єктивних та суб'єктивних умов, які сприяють чи гальмують процес інвестування народного господарства (на макрорівні) та окремих підприємств, компаній (на мікрорівні).

Попит на світовому ринку інвестиційних ресурсів значно перевищує його пропозицію, тому держави прагнуть створювати максимально сприятливі умови для залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій.

Найважливішим і найефективнішим механізмом залучення зовнішніх інвестицій є спільне з іноземними партнерами підприємництво та вільні економічні зони.

Спільні підприємства (СП) -- підприємства, засновані на спільному капіталі вітчизняних підприємств з фірмами інших країн, а також на спільному управлінні виробництвом і власністю, в тому числі й розподілі прибутків.

Світовий досвід показує, що для більшості іноземних інвесторів найбільш надійною і перевіреною формою експорту капіталу є створення спільних підприємств (СП). Створення спільного підприємства є економічно вигідним як для країни-експортера капіталу, так і для країни-реципієнта. Перші -- отримують можливість розміщати на території приймаючої країни своє виробництво, використовуючи її внутрішній та зовнішній ринки для збуту спільно виробленої продукції. Другі -- отримують економічні вигоди за рахунок створення нових робочих місць, підвищення ділової активності вітчизняних підприємницьких структур, поповнюють внутрішній ринок необхідними товарами та ін.

Нині експорт іноземних капіталів становить майже 80 відсотків усіх капіталовкладень економічно розвинутих країн світу. Найбільше поширення практика організації спільних підприємств знайшла в США, Японії, Англії та інших 40 країнах світу. За останні роки лідерами в створенні спільних підприємств є Китай -- де створено понад 273 тисячі спільних підприємств з іноземними інвестиціями майже 200 млрд. дол. США та Угорщина -- з інвестиціями більше 9 млрд. дол.

За роки незалежності в Україні також створено більше 5000 спільних підприємств з обсягом іноземних капіталовкладень в 3,5 млрд. дол. США, що становить приблизно 70 доларів на душу населення. Зазначимо для порівняння, що в Угорщині цей показник складає понад 1500 доларів, Польщі -- 1000, Чехії -- 900, Естонії -- 500.

Звичайно такі мізерні для масштабів України іноземні інвестиції не могли позитивно вплинути на економіку держави і дати необхідний соціально-економічний ефект. Гірше того, проведений нами аналіз діяльності спільних підприємств свідчить, що іноземні партнери не виявляють бажання вкладати свій капітал у створення спільних підприємств в пріоритетних для економіки України галузях -- машинобудуванні, електроніці, хімічній промисловості, сільському господарстві та ін., де потреби в іноземних інвестиціях перевищують 50 млрд. дол. США і строки окупності вкладених коштів тривалі. Вони проявляють інтерес до спільних підприємств інжинірингового, інформвційного, сервісного та комп'ютерного напрямів, які не вимагають значних інвестицій при їх створенні і забезпечують високі прибутки у значно коротші строки.

Основними причинами такого становища на наш погляд є:

1) недостатня прозорість масових приватизаційних процесів, які відбувалися не завжди на добре відпрацьованій нормативно-правовій базі, що в очах іноземних інвесторів не визивало спонукальних мотивів до довгострокових вкладень капіталу через механізми приватизації;

2) невпевненість в надійності державних гарантій стосовно експропріації іноземного капіталу в силу політичної нестабільності, визваної великою кількістю політичних партій, які не мали підтримки в більшості населення України;

3) відсутність дійового фінансового стимулювання створення спільних підприємств з іноземними партнерами.

Сьогодні дестабілізаційні чинники в Україні докорінно змінилися на користь спільного підприємництва -- йде до завершення процес роздержавлення і приватизації, а звідси відкриваються нові горизонти до співпраці, побудованої на приватній власності і майновій відповідальності та конкуренції, тобто загальноприйнятих умовах підприємництва світового господарства.

Велику роль у залученні іноземних інвестицій відіграють спеціальні (вільні) економічні зони, яких у світовому господарстві нараховується більше чотирьох тисяч. Лідером у їх створенні є США, де діє майже 20% їх загальносвітової кількості.

У вільних економічних зонах країн світу основними економічними інструментами виступають різні митні, податкові, інвестиційні та репатріаційні пільги й преференції, пільгові режими інвестиційної діяльності, ефективна амортизаційна політика держав та інші економічні й адміністративні пільги.

Проведений нами аналіз ефективності діяльності вільних економічних засвідчує, стрижневою основою їх успішної діяльності є вибір головної її створення, тип ВЕЗ, як найбільш раціональна і оптимальна форма реалізація поставленої цілі та фінансове забезпечення, як конкретне вираження змісту цієї форми, тобто дійового локомотивного механізму економічної юрисдикції. На основі проведених нами досліджень ми класифікуємо всю велику й різноманітну кількість ВЕЗ у 15 основних типів і 40 підтипів:

1. Зони вільної торгівлі, (мають 6 підтипів -- складські й транзитні зони, зони зовнішньої торгівлі, вільні митні і вільні безмитні зони, вільні порти, торгово-виробничі зони).

2. Вільні промислові зони, (мають 3 підтипи -- вільні промислові зони, зони експортної переробки, спеціальна зона заохочення експорту).

3. Зони вільного підприємництва.

4. Зони спільного підприємництва.

5, Зони інвестиційної діяльності.

6. Науково-технічні зони, (мають 15 підтипів -- технопарки, технополіси, техніковпроваджувальні зони, наукові парки, інноваційні центри, технологічні і ділові центри, дослідні парки, комерційні парки, технологічні полюси, технологічні округи, промислові парки, бізнес-інкубатори, зони науково-технічного розвитку, інформаційні центри, агропарки.

7. Інноваційні парки.

8. Еколого-економічні зони.

9. Продовольчі зони.

10. Комплексні зони, (мають 4 підтипи -- відкриті міста, особливі райони, вільні периметри, зони економічного розвитку).

11. Сервісні зони, (мають 5 підтипів -- банківські, страхові, туристичні, рекреаційні, курортополіси).

12. Зони вільної економіки, (мають 4 підгрупи -- зони економічного сприяння, центри міжнародного бізнесу, трансприкордонні зони зростання, вільні прикордонні зони).

13. Єдиний економічний простір.

14. Інтернаціональні зони, (мають 3 підтипи -- зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок).

15. Оффшорні зони.

З метою залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій на території України згідно із Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» [21] також створено 12 СЕЗ (спеціальних економічних зон) -- «Закарпаття», «Славутич», «Курортополіс Трускавець», «Яворів», «Азов», «Донецьк», «Миколаїв», «Порто-франко», «Рені», «Порт Крим» і 9 ТПР (територій пріоритетного розвитку) -- АР Крим, Волинській, Донецькій, Житомирській, Закарпатській, Луганській, Чернігівській, у м. Харкові та м. Шостка Сумської області.

Типовими для більшості СЕЗ і ТПР є податкові та митні пільги щодо ввізного мита, податку на додану вартість, податку на прибуток, збору до фонду зайнятості, плати за землю, акцизного збору.

Проте не зважаючи на пільгові умови відчутного притоку іноземних інвестицій в економіку України не відбулося, так як свою поправку зробили високий ступінь ризику. Доречі відмітити, що за шкалою Євромані у 1994 році ризикованість бізнесу складала у США -- один ранг, Швейцарії -- 2, Польщі та Угорщині -- 30, Росії -- 136. Не менший ступінь ризикованості бізнесу і в Україні.

Висновок

Забезпечення високої надійності цілісності капіталу і високі прибутки, стабільність податків і зниження інфляції, ясність і прогнозованість законодавства та його, виконання ось далеко не повний перелік усього необхідного для отримання іноземних інвестицій.

Прийняття інвестиційних рішень слід віднести до одних із найважливіших в економічній діяльності, а тим паче зовнішньоекономічної. Як засвідчує світовий досвід прийняття рішення стосовно інвестиційного проекту здійснюється в два етапи:

- перший -- це інвестиційний аналіз, що дає можливість інвестору установити доцільність чи не доцільність здійснення інвестицій;

- другий -- це фінансовий аналіз проекту, який дає можливість змоделювати і оцінити поведінку проекту в процесі його реалізації.

Література

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. --М., 2001.

2. Дергачев В.А. Геополитика. -- К.: ВИРА-Р, 2000.

3. Економіка зарубіжних країн / За ред. Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського, K. I. Ржепішевського. - К.: ЦУЛ, 2003.

4. Економічна теорія: Політекономія / За ред. В. Д. Базилевича. -- К.: Знання-Прес, 2003.

5. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.В. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. -- Київ: Знання -- Прес, 2000.

6. Кудров В.М. Мировая экономика. - Москва: БЕК, 2000.

7. Международные экономические отношения / Под ред. В. Е. Рыбалкина. - М., 1998.

8. Международные экономические отношения / Под ред. Е. Ф. Жукова и др.. - Москва, Изд.«Юнити-Дана» 2000.

9. Мировая экономика / Под ред. Л. Тарасовича. -- СПб: Питер, 2001.

10. Мировая экономика, экономика зарубежных стран / Под ред. проф. В. П. Колесова и проф. М. Н. Осьмовои. - Москва: Флинта, 2000.

11. Мировая экономика / Под ред. И.П. Николаевой, 2-е изд., перераб. и доп.-М.: ЮНИТИ, 2000.

12. Міжнародні економічні відносини / Під ред. А. С. Філіпенко та інші. - Київ: Либідь, 1994.

13. Пузакова Е. П. Международные экономические отношения. -- Ростов-на-Дону: Изд. центр "МарТ", 2000.

14. Ростов Є. Ф. Економіка країн світу. Довідник. -- К.: Картографія, 1998.

15. Світова економіка / А. С. Філіпенко, О. І. Рогач, О. І. Шнирков та ін. - К.: Либідь, 2003.

16. Соколенке С.И. Современные мировые рынки и Украина. - К.: Демос, 1995.

17. Філіпенко А.С. Світова економіка. -- К.: Либідь, 2000.

18. Юдина И.Н. Финансовая нестабильность и новые вызовы для развивающихся стран: Монография. - Барнаул: Изд-во Алт. ун-та, 2005.